Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

О.А. Підопригора

О.О, Підопригора______________

 

ПРАВО

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ

ВЛАСНОСТІ

УКРАЇНИ

 

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

для студентів юридичних вузів

і факультетів університетів

 

Київ

Юрінком Інтер

1998

 

Рекомендовано

вченою радою юридичного факультету

Київського університету імені Тараса Шевченка

(протокол № 4 від 19.01.1998 р.)

 

АВТОРИ:

 

О.А. ПІДОПРИГОРА, доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України, заслужений

працівник народної освіти України -

глави 2-7, 15, 16

 

О.О. ПІДОПРИГОРА, кандидат юридичних наук, доцент -

глави 1, 8-14

 

РЕЦЕНЗЕНТИ:

 

B.C. ГОПАНЧУК, кандидат юридичних наук

О.В. ДЗЕРА, доктор юридичних наук

 

ЮРІНКОМ ІНТЕР

 

Шеф-редактор

B.C. КОВАЛЬСЬКИЙ, кандидат юридичних наук

 

Зміст

 

Розділ 1. Право інтелектуальної власності

 

Глава 1. Інтелектуальна власність в Україні

 1. Роль інтелектуальної діяльності в

соціально-економічному розвитку України .......  3

 2. Виникнення, становлення і розвиток поняття

інтелектуальної власності ................  8

 

 3. Законодавство України про інтелектуальну власність . . 15

 4. Державне управління інтелектуальною діяльністю . . . 18

 

Глава 2. Авторське право і патентне право .......... 21

 

 1. Спільне в цивільно-правовому регулюванні авторських

і патентних відносин .................. 21

 

 2. Відмінності в цивільно-правовому регулюванні відносин,

пов'язаних із творчою діяльністю ............ 25

 

Розділ ІІ. Авторське право і суміжні права

 

Глава 3. Авторське право

 

 1. Поняття і види результатів творчості, що охороняються

 

авторським правом ...................29

 2. Об'єкти авторського права ...............31

 3. Суб'єкти авторських відносин .............33

 

Глава 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі

1. Особисті немайнові права авторів. ........... 40

 2. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське

право ..........................42

 3. Вільне використання творів ..............47

 4. Право на авторську винагороду .............49

 

Глава 5. Суміжні права

 

 1. Поняття суміжних прав ................. 51

 2. Суб'єкти суміжних прав ................52

 3. Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі ....... 53

 

Глава 6. Захист авторського права і суміжних прав . . . . . . 58

-332-

 

Розділ ІІІ. Право промислової власності

 

Глава 7. Право на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки

 

1. Поняття промислової власності. ............ 62

 2. Об'єкти правової охорони ............... 66

 

 3. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ...................72

 

 4. Оформлення прав на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ................... 74

 

 5. Суб'єктивні права на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки ................... 81

 

 6. Захист прав патентовласника .............. 89

 

Глава 8. Право на нові сорти рослин і нові породи тварин

 1. Правова охорона сортів рослин .............92

 2. Право на селекційні досягнення в галузі тваринництва . . 102

 

Глава 9. Право на раціоналізаторську пропозицію

 1. Поняття та ознаки раціоналізаторської пропозиції . . . 104

 

 2. Складання, поняття та розгляд заяви

на раціоналізаторську пропозицію ............108

 

Глава 10. Право на науково-технічну інформацію

 1. Значення, види та зміст науково-технічної інформації . . 114

2. Зміст права на науково-технічну інформацію ......116

 3. Право на конфіденційну (нерозкриту) інформацію . . . 123

 

РОЗДІЛ ІV. Правові засоби індивідуалізації учасників

цивільного обороту, товарів і послуг ............. 127

 

Глава 11. Право на фірмове найменування (фірму) ......129

 

Глава 12 Право на знаки для товарів і послуг

1. Значення знаків для товарів і послуг ......... .133

 2. Поняття та види знаків для товарів і послуг ......137

 3. Права і обов'язки, що випливають із свідоцтва на знак . . 145

 4. Захист прав на знаки для товарів і послуг ....... 148

 

Глава 13. Право на найменування місця походження товару . . 151

 

Глава 14. Міжнародно-правова охорона

інтелектуальної власності

 1. Всесвітня організація інтелектуальної власності ..... 158

 

-333-

 

 2. Міжнародна охорона промислової власності ...... 160

 

 3. Міжнародна охорона літературної і художньої власності

(авторське право) ....................171

 

Глава 15. Договори на створення і використання

об'єктів інтелектуальної власності

 

 1. Ліцензії на право користування об'єктами

інтелектуальної власності ................177

 

 2. Авторські договори ...................182

 

 3. Договори на створення і використання результатів

науково-технічної діяльності ..............189

 

 4. Договори на роботи і послуги по забезпеченню

науково-технічною інформацією ............ 194

 

Глава 16. Заключні положення ................ 196

 

 1. Захист права інтелектуальної власності.

Загальні положення ...................196

 

 2. Пільги суб'єктів інтелектуальної власності при захисті

їх прав ......................... 199

 

Нормативні акти

 

Закон України "Про власність" (витяг) ............ 203

Закон України "Про науково-технічну інформацію ...... 204

Закон України "Про авторське право і суміжні права" ..... 215

 

Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі" ............................ 234

 

Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" . . . 251

 

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів

і послуг" ...........................264

 

Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" ..... 274

 

Закон України "Про основи державної політики у сфері

науки і науково-технічної діяльності" ............. 284

 

Закон України "Про державну таємницю" ........... 299

 

Закон України "Про внесення змін і доповнень до деяких

законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної

власності"........................... 313

 

Перелік нормативних актів, використаних

під час підготовки навчального посібника ..........321

 

Рекомендована література .................. 329

 

-334-

 

Розділ І

Право інтелектуальної власності

 

Глава І

Інтелектуальна власність в Україні

 

 1. Роль інтелектуальної діяльності

в соціально-економічному розвитку України

 

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефектив-

ність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і

врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать

від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспіль-

стві. Не буде перебільшенням твердження, що однією із най-

потужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча

діяльність людей. Людина за своєю природою схильна до

будь-якої творчості, вона завжди знаходиться у процесі пошу-

ку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки

тощо. Але в силу тих або інших причин рівень інтелектуальної

діяльності в різних країнах неоднаковий. Він у першу чергу

визначається рівнем усвідомлення значення цієї діяльності

для розвитку суспільства, створенням сприятливих умов для

цього виду творчості та іншими чинниками, які певною мірою

їй сприяють.

 

У сучасних умовах будь-який вид доцільної діяльності лю-

дини - виробництво, оборона, охорона здоров'я тощо - без

належного науково-технічного забезпечення просто неможли-

вий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспіль-

ства взагалі без духовного розвитку. Це щільно взаємопов'я-

зані процеси, які, в свою чергу, взаємозалежні. Наука не може

успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її

необхідними інструментами, приладами, устаткуванням.

Виробництво не може прогресувати без розвитку науки і т. ін.

 

Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий

також без добре налагодженої системи освіти. Отже, сучасна

цивілізація тримається на трьох "китах" - освіта, наука, куль-

тура. Там, де занепадає один із цих "китів", країна переходить

 

-3-

 

до групи "слаборозвинутих". Світовий досвід переконує, що

там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чин-

ників для суспільного розвитку і приділяють їм належну

увагу, країна долучається до числа держав із високорозви-

нутою економікою. Не сам по собі ринок зумовлює перехід

цих країн у групу високорозвинутих, а саме освіта, наука,

культура. Вірогідність цієї тези можна легко простежити на

досвіді Південної Кореї та інших країн Східної і Південної

Азії - так званих "малих дракончиків", які не мають ні своєї

сировини, ні власних енергоносіїв. Ще донедавна Південна

Корея була в групі слаборозвинутих країн. Проте там добре

усвідомлювали, які саме важелі можуть долучити країну до

числа країн із високорозвинутою ринковою економікою. Про-

вадилася політика, за якої всі наявні кошти як у сім'ї, так і в

державі в цілому було спрямовано на розвиток освіти, науки

і культури. Культуру тут слід тлумачити в найширшому розу-

мінні цього слова - рівень розвитку мистецтва і виробництва,

виробничої інфраструктури і матеріально-технічне забезпе-

чення побуту тощо. Саме ці чинники сприяли швидкому роз-

витку економіки, створенню і раціональному використанню

досягнень науки і техніки, що в свою чергу вивело зазначені

країни в число передових.

 

Неважко помітити, що всі країни з високорозвинутою рин-

ковою економікою вирізняються високим рівнем освіти, науки

і культури. Саме це зумовлює та визначає рівень цивілізова-

ності того чи іншого суспільства. Вони ж є у переважній біль-

шості саме результатом творчої діяльності людини, оскільки

стан і освіти, і культури зумовлюється рівнем розвитку науки.

Наукова діяльність - це, безсумнівно, творчий процес.

 

Творчість - цілеспрямована пошукова діяльність людини,

результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється непов-

торністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікаль-

ністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає

творця - суб'єкт творчої діяльності, яким може бути тільки

людина.

 

Часто творчість визначають як інтелектуальну. Але це ак-

центування нічого нового не додає до її характеристики,

оскільки слово "інтелект" у перекладі з латинської означає

пізнання, розуміння, розум. Інтелект - це є здатність до мис-

лення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна твор-

чість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розу-

мового осмислення бути не може, бо творити здатна тільки

людина, наділена розумом. Проте вислів "інтелектуальна твор-

чість" часто зустрічається в широкому вжитку.

 

-4-

 

Творчість властива будь-якій діяльності людини, але далебі

не будь-яка творчість завершується досягненням певного

об'єктивного результату, про який ішлося вище. За кінцевими

результатами творчість також розрізняється технічна, худож-

ня, літературна, наукова, виробнича тощо (ст. 54 Конституції

України).

 

За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно роз-

поділити на два основних види: духовна творчість і науково-

технічна творчість. До першого виду належать результати ху-

дожньої творчості. До другого - науково-технічної. І перша, і

друга охоплюють великі кола різноманітних видів творчості.

Так, наприклад, ст. 5 Закону України "Про авторське право і

суміжні права" від 23 грудня 1993 р.(*1) дає перелік творів, на які

поширюється авторське право. Цей перелік не є вичерпним і

все ж містить значну кількість різних результатів художньої

творчості людей. У Законі України "Про авторське право і

суміжні права" цей перелік значно розширився. І нічого див-

ного в цьому немає, оскільки творчий процес не стоїть на місці

і породжує нові види творчості.

 

Першу групу за видами творчості ми називаємо духовною.

Але при цьому варто наголосити, що поняття "результати ду-

ховної творчості", як, між іншим, і саме поняття "духовна

творчість" в нашій спеціальній літературі не вживалося. Слово

"духовність" донедавна мало зовсім інший зміст - релігійний.

Між тим, зміст цього поняття трансформувався і набув іншого

значення. У наш час духовність слід розуміти як відповідність

певного роду мислення, діяльності, і, головним чином, їх

змісту загальновизнаним людським цінностям - нормам мо-

ралі, поведінки, світогляду, світовідчуття тощо. Проте варто

мати на увазі, що духовність сучасного суспільства зумов-

люється передусім саме змістом, спрямованістю, силою емо-

ційного впливу літератури, мистецтва, науки. Отже, творчість

гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутріш-

 

(**1) У зв'язку з прийняттям Закону України "Про авторське право і суміжні

права" Верховна Рада України постановляє; "Внести такі зміни до Цивільного

кодексу УРСР: Ст. 472 Цивільного кодексу УРСР викласти в такій редакції:

"Стаття 472. Законодавство України про авторське право і суміжні права. За-

конодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права

авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням

творів науки, літератури і мистецтва (авторське право) і права виконавців,

виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відносини, що

складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського

права і суміжних прав, регулюються Законом України "Про авторське право і

суміжні права" та іншими законодавчими актами України. Статті 473-513

виключити"

 

-5-

 

нього світу людини, на формування її світогляду, її якостей

можна вважати духовною творчістю. Вона охоплює літера-

турну, наукову, мистецьку, виконавську майстерність артис-

тів, звукозапис, радіомовлення і телебачення, інші види твор-

чої діяльності гуманітарного характеру.

 

Творчість відіграє значну роль у соціально-корисній

діяльності суспільства в цілому. Ця роль постійно зростає.

Межі творчості неухильно розширюються, виникають все нові

її форми і види. У свою чергу це зумовлює зростання кількості

позитивних результатів творчої діяльності, які стають досить

вигідним товаром як на внутрішньому, так і на міжнародному

ринку. Причому попит на цей вид товару постійно зростає.

 

Такий товар містить широкий спектр результатів творчої

діяльності. Це передусім різноманітна друкована продукція,

яка охоплює науку, художню літературу, музику, мистецтво

тощо. Це величезний ринок аудіовізуальної продукції, фоно-

грам, програм організацій мовлення. Усе більшого поширення

набувають різноманітні способи фіксації виконання, яке

таким чином також трансформується у ринковий товар, що

користується значним попитом. Усі знають, якого величезного

поширення набули аудіо- і відеозаписи виконавської майстер-

ності. Архітектура і мистецтво містобудування, фотографічні

твори і твори, одержані способами, аналогічними фотографії,

скульптура, графіка, дизайн, картини тощо, твори прикладно-

го мистецтва, науки, літератури - це все товар. Людина

творить у більшості випадків не заради власного задоволення,

а для створення товару вищого гатунку і завдяки його прода-

жу прагне поліпшити власне життя і життя своїх близьких.

 

Величезну групу (другу) складають результати науково-

технічної творчості. Науково-технічні досягнення передусім

сприяють підвищенню технічного рівня суспільного вироб-

ництва, його ефективності, продуктивності тощо. Тому

результати науково-технічної творчості користуються особли-

во великим попитом на ринку науково-технічної продукції. Ця

продукція (товар) зумовлює науково-технічний прогрес у

суспільстві і тому має не менш важливе значення, ніж літера-

тура і мистецтво.

 

Науково-технічний прогрес не можна розглядати як

відокремлене явище. Сучасне виробництво не може розвива-

тись без його належного забезпечення. Тому науково-технічні

дослідження і виробничий процес слід розглядати як єдиний

процес розвитку науки, техніки і виробництва. Ці три стадії

єдиного процесу взаємообумовлені, безперервні і нескінченні.

Виробництво завжди буде вимагати від науки і науково-тех-

 

-6-

 

нічних досліджень усе нових і нових рішень, тобто винаходів

та інших досягнень, які б невпинно підвищували ефективність

суспільного виробництва. Цього вимагають закони ринкової

економіки, здорова конкуренція виробників, коли постає

питання: як виробити товар, що мав би попит, знайшов свого

споживача.

 

Нарешті третя група об'єктів інтелектуальної власності -

засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товару

і послуг. Це також своєрідний товар, який сприяє збуту іншо-

го товару. У наш час перед виробниками, особливо в країнах

із розвинутою ринковою економікою, часто постає проблема

збуту. Однорідних товарів виробляється так багато, що ринок

уже не спроможний усі їх поглинути. Споживач починає у

морі однорідних товарів вишукувати той, який вирізняється

якістю, зовнішнім оформленням, економічністю та іншими

якісними чи естетичними ознаками. Тут споживачеві у

пригоді стають спеціальні позначення і найменування, які до-

помагають йому відрізняти товар одного виробника від

однорідного товару іншого виробника. Тому такі позначення

у сучасних умовах також є товаром, який на ринку продається

і купується.

 

Раціональне і доцільне використання зазначеного товару

забезпечує його власникові досить солідні прибутки. Його

можна використовувати багатьма різноманітними способами,

але в межах, визначених законом.

 

Найбільш поширеним способом використання результатів

інтелектуальної діяльності є використання їх для задоволення

власних потреб у різноманітних речах, знаряддях праці, устат-

куванні, естетичних і духовних потреб суспільства тощо. За-

провадження науково-технічних досягнень у виробництво під-

вищує його технічний рівень, продуктивність, ефективність,

поліпшує безпеку праці. Суспільне виробництво знаходиться

в постійній динаміці, воно безперервно потребує удосконален-

ня, оскільки інакше не буде розвиватись.

 

Значний прибуток об'єкти інтелектуальної власності мо-

жуть давати як товар. Вони є предметом ліцензійних угод на

право використання іншими, у тому числі зарубіжними

фірмами. Торгівля ліцензіями - досить вигідний бізнес, який

забезпечує власникам патентів солідну вигоду. Предметом

торгівлі можуть бути і самі об'єкти інтелектуальної власності.

Результати інтелектуальної діяльності в гуманітарній сфері

зумовлюють успішний розвиток освіти, культури і мистецтва.

Вони формують світогляд суспільства, рівень його цивілізо-

 

-7-

 

ваності, культуру взаємовідносин, бережливе ставлення до

довкілля тощо.

 

Тож очевидно, що значення і роль об'єктів інтелектуальної

власності для соціально-економічного прогресу суспільства

важко переоцінити, швидше навпаки. Там, де належним чином

сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рі-

вень добробуту народу, зміцнюються морально-етичні засади

суспільства. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там,

де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують

її здобутки. Проблема полягає також і в тому, що мало одер-

жати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціо-

нально використати, а це часто-густо не легше, ніж їх

створити.

 

Україна мала і поки що має досить потужний інтелекту-

альний потенціал. На її рахунку багато досягнень світового

рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціонально

спрямовані на користь нашого народу.

 

-8-

 

 2. Виникнення> становлення і розвиток поняття

інтелектуальної власності

 

Виникнення самого терміна "інтелектуальна власність"

припадає на кінець XVІІІ ст. Він уперше з'явився у французь-

кому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до ав-

торського і патентного права виникли у Франції на грунті

теорії природного права, яке одержало свій найбільш послі-

довний розвиток саме в працях французьких філософів-про-

світителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відпо-

відно до цієї теорії право творця будь-якого творчого резуль-

тату - чи то літературного твору, чи винаходу, є його

невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності

творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього

права державною владою"(*1).

 

14 липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інте-

лектуальної власності (ВОІВ), яка з грудня 1976 р. набула

статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних

Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід

віднести на кінець XІX ст., коли 20 березня 1883 р. було

укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової влас-

ності. Дещо пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську

 

(**1) Сергеев А. П. Право интеллектуальной собствєнности в Российской Фе-

дерации: Учебник. - М., 1996. - С. 10.

 

-8-

 

конвенцію про охорону літературних і художніх творів.

Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який

називався "Міжнародне бюро". Ці секретаріати в 1893 р. були

об'єднані в один, який діяв під різними назвами, останньою з

яких була "Об'єднані міжнародні бюро з охорони інтелекту-

альної власності" - скорочено "БІРПІ".

 

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у

поняття інтелектуальної власності включає промислову влас-

ність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і

промислові зразки, і авторське право, яке стосується літера-

турних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних

творів. Безумовно, обидва ці поняття в сучасному розумінні

мають ширше значення.

 

Нині поняття інтелектуальної власності включає значно

більше результатів інтелектуальної діяльності. Коло об'єктів

інтелектуальної власності сьогодні можна поділити на три

основні групи: перша - це результати наукової, літературної

і художньої творчості, які охороняються авторським правом і

суміжними правами; друга - це результати науково-технічної

творчості, що охороняються патентним правом або, точніше

сказати, правом промислової власності; третю групу склада-

ють засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів і послуг, які прирівняні до результатів інтелектуальної

діяльності.

 

Отже, інтелектуальна власність - це результати творчої

діяльності, її об'єктом, проте, є не матеріальні носії, в яких

реалізовані результати творчості, а саме ті ідеї, думки, мір-

кування, образи, символи тощо, які реалізуються чи втілю-

ються у певних матеріальних носіях. Це специфічна особли-

вість інтелектуальної власності - її об'єктами є нематеріальні

речі, а саме безтілесні ідеї тощо. Проте не будь-які ідеї, а лише

такі, що можуть бути втілені в матеріальних носіях, тобто їх

автори повідомляють, як ту чи іншу ідею можна втілити і

використати, або вона вже втілена в науковому, літературному

чи художньому творі. Це одна із специфічних ознак інтелек-

туальної власності, яка відрізняє її від звичайної власності. Ті

ідеї, що містять результати науково-технічної творчості і пре-

тендують на визнання об'єктом промислової власності, мають

бути кваліфіковані як такі уповноваженими на це державними

органами.

 

При цьому не має значення рівень, цінність тощо самого

результату. Яким би він не був - він є об'єктом власності його

творця. Наприклад, автор розробив якусь технічну пропози-

цію, спрямовану на удосконалення певного технологічного

 

-9-

 

процесу, і подав її до Держпатенту як винахід. У результаті

науково-технічної експертизи цю пропозицію винаходом не

визнано. Проте вона не перестала бути об'єктом власності її

творця.

 

Перелік результатів інтелектуальної діяльності, які можуть

бути об'єктами інтелектуальної власності, наведений у Законі

України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.

 

У п. 2 ст. 13 цього Закону, яка так і називається "Об'єкти

права приватної власності", проголошується: "Об'єктами

права власності громадян є твори науки, літератури та мистец-

тва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,

раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та

інші результати інтелектуальної праці". Цей же Закон містить

спеціальний розділ VІ, який називається "Право інтелектуаль-

ноі власності", в ст. 41 якого наводиться перелік об'єктів права

інтелектуальної власності: "Об'єктами права інтелектуальної

власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття,

винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізатор-

ські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науко-

во-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці".

Отже, як бачимо, об'єктами інтелектуальної власності визна-

ються будь-які результати інтелектуальної праці.

 

У проекті нового Цивільного кодексу України наводиться

більш повний перелік зазначених об'єктів. Стаття 426 проекту,

яка так і називається "Об'єкти права інтелектуальної влас-

ності", проголошує: "До об'єктів інтелектуальноі власності

відносяться: 1) результати Інтелектуальної діяльності: витво-

ри науки, літератури і мистецтва; виконання, фонограми і

передачі організацій мовлення; винаходи, корисні моделі, про-

мислові зразки; селекційні досягнення, топології інтегральних

схем; нерозкрита інформація, у тому числі секрети вироб-

ництва (ноу-хау);

 

2) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту,

товарів або послуг: фірмові найменування; знаки для товарів

і послуг; найменування місць походження (вказівка поход-

ження) товарів;

 

3) інші результати інтелектуальної діяльності і засобів

індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і по-

слуг у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими зако-

нами".

 

Наведені переліки не є вичерпними. Вони можуть допов-

нюватись новими результатами інтелектуальної діяльності,

яка не має меж.

 

-10-

 

Отже, якщо є інтелектуальна власність, то очевидно, що є і

право інтелектуальної власності. Не може бути власності без

права власності. Але чи є результат творчості об'єктом права

власності - викликає дискусію. Із цього приводу існує дві

точки зору в спеціальній літературі і два підходи у законо-

давстві. Більшість правових систем за результати інтелекту-

альної діяльності визнають лише виключне право на вико-

ристання. Проте чимало країн результати інтелектуальної

діяльності визнають об'єктами права власності (США, Фран-

ція та ін.). Такі різні підходи в законодавстві є відображенням

дискусії з цього приводу на теоретичному рівні.

 

У навчальному посібнику немає потреби заглиблюватись у

цю дискусію. Ми будемо виходити із позиції законодавця

України. За Законом України "Про власність" будь-які

результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами

права власності (приватної, комунальної чи державної). Проте

закони України про інтелектуальну власність непослідовні у

визначенні права на результати творчості. Закон України

"Про авторське право і суміжні права" в ст. 14 визнає за авто-

рами творів науки, літератури і мистецтва лише виключні

права на використання твору. Такої ж позиції дотримано і в

Законі України "Про охорону прав на сорти рослин", який в

ст. 4 проголошує: "Патент на сорт засвідчує авторство на сорт

і виключне право на його використання". Вірогідно, що такої

саме позиції дотримується і Закон України "Про племінне

тваринництво", проте прямого свідчення того в самому Законі

немає. Отже, принаймні три закони України право на резуль-

тати творчої діяльності обмежують лише виключним правом

на використання цього результату.

 

Інші закони про промислову власність результати науково-

технічної творчості чітко і однозначно визнають об'єктами

права власності з усіма наслідками, що з цього випливають.

Так, Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі" у п. 5 ст. 5 визначає: "Право власності на винахід

(корисну модель) засвідчується патентом". Подібні норми

містять також інші закони про промислову власність України.

Таким чином, законодавець України зайняв непослідовну

позицію стосовно прав на результати інтелектуальної діяль-

ності, що також є відображенням різних поглядів на цю проб-

лему серед фахівців.

 

Автори цього навчального посібника є прихильниками тієї

точки зору, за якою за творцями визнається право власності

на їхні витвори, і тому при викладі навчального матеріалу

виходитимуть із цієї позиції.

 

-11-

 

Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивіль-

не право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному

значенні.

 

Право інтелектуальної власності в об'єктивному зна-

ченні - це сукупність правових норм, які регулюють

суспільні відносини у процесі створення і використання

результатів Інтелектуальної діяльності. Тобто це су-

купність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені

відносини.

 

У суб'єктивному значенні право інтелектуальноі влас-

ності - це особисті немайнові і майнові права, що від-

повідно до чинного законодавства належать авторам того

чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Зміст

суб'єктивних прав інтелектуальної власності буде розкрито

далі.

 

Об'єктами права інтелектуальноі власності є результати

творчої діяльності, а первісними суб'єктами цього права є

творці цих результатів. Безумовно, право інтелектуальноі

власності може належати не лише безпосередньо творцям, а і

їх правонаступникам.

 

Залежно від характеру інтелектуальноі діяльності право

власності на зазначені результати буває трьох видів. Якщо

результатом творчої діяльності є твори науки, літератури,

мистецтва, то вони охороняються авторським правом. До ав-

торського права долучаються так звані суміжні права (права

виконавців, розробників фонограм та організацій мовлення).

 

Результати науково-технічної творчості складають групу

об'єктів права промислової власності. Позначення і наймену-

вання, засобами яких розрізняються учасники цивільного обо-

роту, товари і послуги складають третю групу прав інтелекту-

альної власності.

 

Привертає увагу певна невідповідність назв зазначених ви-

дів прав інтелектуальної власності. Найбільш адекватна змісту

назва "право промислової власності". У цій групі об'єднані

результати науково-технічної творчості, які можуть бути

використані у виробничій діяльності людей у будь-якій галузі

народного господарства. Вони мають за мету підвищення тех-

нічного рівня виробництва та досягнення певного позитив-

ного ефекту у виробництві.

 

Що стосується творів науки, літератури і мистецтва, то ця

група об'єктів права інтелектуальної власності не має своєї

назви. Ми просто називаємо ці об'єкти такими, що охороня-

ються авторським правом і суміжними правами. У спеціальній

 

-12-

 

літературі зазначену групу називають інколи літературною

власністю.

 

Докладніше зупинімося на питанні про співвідношення

права власності і права інтелектуальної власності. Право

власності і право інтелектуальної власності - це різні правові

інститути, хоча вони і мають багато спільного. Воно полягає

в тому, що їх суб'єктам належать однакові права на об'єкти

власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають

стосовно результатів творчої діяльності такі само правомоч-

ності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це - право

володіння, користування і розпоряджання об'єктом своєї влас-

ності на свій розсуд (ст. 41 Конституції України). Спільними

є способи виникнення права власності і права інтелектуальної

власності, незважаючи на їх різноманітність. Право власності

виникає шляхом виробництва об'єкта, право інтелектуальної

власності виникає також шляхом створення твору, винаходу

тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-

правових договорів, так само виникає й інтелектуальна

власність.

 

Проте між цими двома видами права власності існує

чимало суттєвих відмінностей. Зокрема:

 

1. Право власності (крім права власності, що встанов-

люється договором позики) не обмежене будь-яким строком.

Цей строк може бути перерваний тільки у випадках, передба-

чених законом. Право інтелектуальної власності встанов-

люється лише на певний строк, наприклад, патент на винахід

видається строком лише на 20 років. Після чого винахід стає

надбанням суспільства.

 

2. На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові

зразки тощо) правова охорона встановлюється лише після

кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його

державної реєстрації. Встановлення звичайного права влас-

ності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не по-

требує. Державна реєстрація права власності на матеріальні

об'єкти необхідна лише у випадках, передбачених законом

(нерухомості, транспортних засобів тощо).

 

3. Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами

власності полягає в тому, що звичайне право власності вста-

новлюється на матеріальні об'єкти - предмети навколиш-

нього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності

можуть бути лише нематеріальні об'єкти - речі, які в рим-

ському приватному праві називаючись безтілесними. Як уже

зазначалось вище, об'єктами інтелектуальної власності є ідеї,

образи, символи, думки, гіпотези тощо. Перелічені об'єкти мо-

 

-13-

 

жуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що

вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних

носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації, об'єктом

права інтелектуальної власності не стає. Проте законодавство

деяких країн встановлює правову охорону і на ідеї.

 

4. Суттєвою відмінністю права інтелектуальної власності

від звичайного права власності с здатність об'єкта інтелекту-

альної власності до тиражування, чого не можна сказати про

матеріальні об'єкти власності. Ідеї, образи, звуки, символи

тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль-

ному об'єкті. Книга, наприклад, в якій втілено інтелектуальну

власність її автора, може бути тиражована в будь-якій

кількості. Те ж саме стосується й інших об'єктів інтелектуаль-

ної діяльності. Проте при цьому слід мати на увазі, що право

інтелєктуальної власності встановлюється і діє лише саме

щодо цієї нематеріальної речі (ідеї, образи, символи, сполучен-

ня звуків тощо), а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено

задум автора. Власниками матеріальних носіїв, в які втілено

об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які

придбали такі носії на законній підставі. Цих власників може

бути стільки, скільки тиражовано копій зазначених матеріаль-

них носіїв, а суб'єктом права інтелектуальної власності буде

лише автор чи його правонаступник.

 

Право інтелектуальної власності - це право володіння,

користування і розпоряджання результатом інтелектуальноІ

діяльності на свій розсуд. Суб'єкт права інтелектуальної влас-

ності має право на володіння її результатом. До будь-якого

втілення цього результату в матеріальному носії володарем

його може бути тільки автор чи його правонаступник.

Наприклад, якщо певна музика чи слова пісні уже склалися у

свідомості автора або навіть уже записані на папері, але ще не

оприлюднені, то володарем цієї музики чи слів пісні, безумов-

но, є автор. Коли ж ноти чи слова пісні опубліковані, то в силу

здатності до тиражування ці твори можуть бути у володінні

багатьох осіб, але всі вони будуть володіти музикою чи сло-

вами пісні не від свого Імені, а від імені їх автора. Саме тому

при виконанні пісні завжди проголошують: "Музика такого-то

автора, слова такого-то". Якщо хтось спробує заволодіти саме

музикою чи словами пісні і обернути їх у свою власність, то

таке заволодіння буде визнано неправомірним з усіма

наслідками, що з цього випливають.

 

Суб'єкт права інтелектуальної власності має право також на

користування і розпоряджання об'єктом такої власності на

свій розсуд, але про це мова піде далі.

 

-14-

 

Висловлюються думки, про те, що право інтелектуальноІ

власності - це умовна назва, бо це не право власності, а лише

виключне право на використання результату творчої діяль-

ності. З таким твердженням важко погодитися. По-перше,

таким визначенням права автора насправді дуже звужені.

Навіть Положення про відкриття, винаходи і раціоналізатор-

ські пропозиції в СРСР 1973 р. визнавало за винахідниками

право на розпоряджання (п. 23 Положення). Відповідно до

наведеної точки зору винахідник (чи будь-який інший автор)

такого права на розпоряджання не має.

 

Кажуть, що право автора твору чи будь-якого іншого

витвору - це не право власності, а тільки виключне право, яке

усуває всіх інших осіб від такого виключного права на

використання. Тут слід зауважити, що виключне право не є

якимось особливим видом права. Виключність права - це

лише його якісна характеристика, а не вид. Право власності

(звичайне) - також виключне право, і цим воно ніяк не відріз-

няється від права інтелектуальної власності. Виключність -

характерна риса чи ознака як права власності, так і права

інтелектуальної власності. Останнє є своєрідним правом влас-

ності, але саме права власності, а не виключним правом на

використання.

 

-15-

 

 3. Законодавство України

про інтелектуальиу власність

 

Це законодавство перебуває в стані становлення. Воно

лише створюється в Україні. До прийняття відповідних

законів Україна свого власного законодавства про інтелекту-

альну власність не мала. Чинний Цивільний кодекс

Української РСР містить лише розділ ІV "Авторське право",

який був майже точним відбитком авторського права РРФСР.

Законодавство про винаходи та інші результати науково-

технічної творчості було в компетенції колишнього СРСР.

 

Становлення національного законодавства про інтелекту-

альну власність стало можливим лише з набуттям Україною

незалежності. Цьому сприяло прийняття Верховною Радою

Декларації про державний суверенітет України, якою було

проголошено, що Україна самостійно визначає свій економіч-

ний статус і закріплює його в законах. Відповідно до цієї

Декларації весь економічний та науково-технічний потенціал,

створений на території України, проголошується власністю

народу, матеріальною основою суверенітету України і вико-

ристовується з метою забезпечення матеріальних і духовних

 

-15-

 

потреб громадян України. Декларацію було прийнято Верхов-

ною Радою 16 липня 1990 р.

 

З серпня 1990 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про

економічну самостійність Української РСР". У ньому було

задекларовано, що весь економічний, науковий і технічний

потенціал, розташований на території України, складає влас-

ність народу України і є основою її економічної самостійності.

 

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Акт

проголошення незалежності України та створення самостійної

держави - України.

 

Завдяки цьому були закладені підвалини створення своєї

національної правової системи, у тому числі національного

законодавства про інтелектуальну власність.

 

Основні засади інтелектуальної діяльності закладені в

чинній Конституції України. Стаття 54 Конституції гарантує

свободу літературної, художньої, наукової і технічної твор-

чості. Держава створює матеріальні умови, надає підтримку

добровільним товариствам і творчим спілкам. Право автора на

свій витвір закріплено цією ж статтею Конституції України:

"Кожний громадянин має право на результати своєї інтелек-

туальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати

або поширювати їх без його згоди, за винятками, встанов-

леними законом".

 

Правові засади інтелектуальної діяльності певною мірою

визначаються також чинним Цивільним кодексом України.

 

Початком становлення законодавства України про інтелек-

туальну власність варто визнати день прийняття Закону

України "Про власність" - 7 лютого 1991 р. Як уже зазнача-

лося, цим Законом результати інтелектуальної діяльності

були вперше визнані об'єктами права власності.

 

Першим нормативним актом, який започаткував створення

законодавства про промислову власність, було затверджене

Указом Президента України Тимчасове положення про пра-

вову охорону об'єктів промислової власності та раціоналіза-

торських пропозицій в Україні від 18 вересня 1992 р. Цим

Положенням закладені правові засади охорони результатів на-

уково-технічної творчості. Із прийняттям законів України про

промислову власність зазначене положення втратило чин-

ність, проте не повністю - у частині, що стосується раціо-

налізаторських пропозицій, воно є чинним й понині.

 

13 грудня 1991 р. прийнято Закон України "Про основи

державної політики у сфері науки і науково-технічної

 

-16-

 

діяльності". У цьому Законі, до речі, також було проголошено,

що результати науково-технічної діяльності є об'єктами влас-

ності творців (розробників) науково-технічної продукції,

якщо інше не передбачено законом або договором (п. 2 ст. 26

Закону). Цей Закон визначає загальні правові засади науко-

во-технічної діяльності в Україні. 25 червня 1993 р. був прий-

нятий Закон України "Про науково-технічну інформацію".

Він встановив правові засади створення і користування науко-

во-технічною інформацією, а також визнав науково-технічну

інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної влас-

ності. 21 квітня 1993 р. прийнято Закон України "Про охорону

прав на сорти рослин", який регулює відносини, що вини-

кають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, від-

чуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в

 

Україні.

 

Але основним джерелом права інтелектуальної власності є

пакет законів, прийнятих у грудні 1993 р.: "Про охорону прав

на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на

промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів

і послуг", "Про племінне тваринництво". Трохи пізніше був

прийнятий Закон України "Про авторське право і суміжні

права" від 23 грудня 1993 р. Верховна Рада України постано-

вою від 19 січня 1995 р. затвердила Положення про порядок

оформлення та використання прав на винаходи, корисні мо-

делі і промислові зразки, що становлять державну таємницю.

Це група спеціальних законів, які стосуються безпосередньо

інтелектуальної власності.

 

Водночас ряд нормативних актів України певною мірою

торкаються питання інтелектуальної власності. До таких варто

віднести Закони України "Про підприємства", "Про зов-

нішньоекономічну діяльність", "Про обмеження монополізму

та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниць-

кій діяльності", "Про охорону атмосферного повітря", "Про

телебачення і радіомовлення", декрети Кабінету Міністрів

"Про державне мито", "Про режим іноземного інвестування",

постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки

авторської винагороди за використання творів літератури і

мистецтва", "Про державну реєстрацію прав автора на твори

науки, літератури і мистецтва".

 

На розвиток зазначеного законодавства Держпатентом

України було розроблено і прийнято ряд відомчих актів, які

 

-17-

 

регулюють діяльність Держпатенту з оформлення прав на

об'єкти промислової власності.

 

Важливим джерелом права інтелектуальної власності є

міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась

Україна. Передусім Україна вступила до Всесвітньої орга-

нізації інтелектуальної власності, членами якої за станом на 9

квітня 1995 р. були 152 країни. Законом України від 31 травня

1995 р. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охо-

рону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24

липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). Законом України

від 27 січня 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала

Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права

і суміжних прав країн СНД. Україна також приєдналась до

Всесвітньої конвенції про авторське право.

 

26 серпня 1992 р. Кабінет Міністрів України зробив Заяву,

якою оголосив чинними на території України Паризьку кон-

венцію про охорону промислової власності, прийняту 20 бе-

резня 1883 р., в такому вигляді, в якому вона була переглянута

в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р.;

Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, прий-

няту 14 квітня 1891 р., в такому вигляді, як вона була перег-

лянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня

1979 р.; Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий

19 червня 1970 р., в тому вигляді, як він доповнений 2 жовтня

1979 р. і модифікований 3 лютого 1984 р.

 

Уряд України заявив, що бере на себе обов'язки, які випли-

вають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору по відно-

шенню до території України.

 

У жовтні 1994 р. Україна підписала Договір про законодав-

ство по товарних знаках, який ратифікований Верховною

Радою у жовтні 1995 р.

 

-18-

 

 4. Державне управління

інтелектуальною діяльністю

 

Основні засади науково-технічної політики визначає Вер-

ховна Рада України. За Конституцією України, відповідно до

п. 6 ст. 85, Верховна Рада затверджує програми науково-тех-

нічного розвитку в державі. Вище були наведені закони про

промислову власність, прийняті Верховною Радою за роки

незалежності України. Що стосується інших видів інтелекту-

альної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська

 

-18-

 

тощо) то відповідне відображення ці питання також знайшли

в Конституції України. Кабінет Міністрів України відповідно

до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює за-

гальнодержавні програми економічного, науково-технічного,

соціального і культурного розвитку України. Безпосереднє

керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет

Міністрів України, який визначає державну політику в цій

галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи

управління інтелектуальною діяльністю. Так, питання, пов'я-

зані з правовою охороною об'єктів авторського права і суміж-

них прав, покладено на Державне агентство з авторського пра-

ва і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України (ДААСП

України), підпорядковане безпосередньо Кабінету Міністрів.

Таким чином, управління інтелектуальною діяльністю в

Україні здійснюється відповідно до видів цієї діяльності.

Творча діяльність, що стосується гуманітарної сфери, тобто

авторське право і суміжні права, належить до компетенції

ДААСП України.

 

Управління науково-технічною діяльністю покладено на

Міністерство України у справах науки і технологій. Цьому

Міністерству підпорядковане Державне патентне відомство

України (Держпатент України), що було створене постановою

Кабінету Міністрів від 27 січня 1993 р. № 29. Положення про

Держпатент України затверджене постановою Кабінету Мініс-

трів України від 21 липня 1992 р. № 411. Відповідно до цього

Положення Держпатент України здійснює функції централь-

ного органу державної виконавчої влади в сфері правової охо-

рони об'єктів промислової власності.

 

Міністерству України у справах науки і технологій підпо-

рядкований також Науково-дослідний центр патентної

експертизи (НДЦПЕ) та республіканський патентний фонд

(патентна бібліотека).

 

Перша із цих установ своїм завданням має проведення

патентних експертиз заявлених пропозицій і їх кваліфікацію

як об'єктів промислової власності. Патентна бібліотека нако-

пичує фонди патентних описів усього світу. Вони є джерелами

для проведення патентної експертизи заявлених пропозицій

по суті.

 

Управління науково-технічною діяльністю на місцях здій-

снюється керівництвом підприємств, організацій і установ

усіх форм власності. Що стосується творчої діяльності в галузі

науки, літератури і мистецтва, то тут єдиної системи управ-

 

-19-

 

ління немає, очевидно, вона, єдина для всіх видів творчості,

і не потрібна. Управління науковою діяльністю(*1) як централь-

ний державний виконавчий орган здійснює Міністерство

України у справах науки і технологій, а також Президія

Національної Академії наук України. У низовій ланці

управління науковою діяльністю здійснюється керівництвом

науково-дослідних, наукових, проектних, технологічних і т.п.

організацій і установ.

 

Спеціальних державних органів для управління літератур-

ною, художньою і мистецькою творчістю немає і, мабуть, не

повинно бути, оскільки ці види творчого процесу в принципі

не підлягають будь-якому управлінню. Мова може йти лише

про організацію цих видів творчості, їх матеріальне чи інше

забезпечення, охорону прав та інтересів авторів тощо. Цим

займаються творчі спілки, утворені за видами творчої

діяльності, а також Міністерство культури і мистецтв України.

 

Слід зазначити, що система управління інтелектуальною

діяльністю в Україні також знаходиться в стані свого станов-

лення і ще докладно не відпрацьована. Тривають пошуки

більш досконалих форм управління цією специфічною фор-

мою суспільне корисної діяльності. Майже повністю відсутня

така форма державного управління інтелектуальною діяль-

ністю як державне матеріальне і моральне стимулювання

творчої діяльності в широкому розумінні. Найбільш видатні

інтелектуальні досягнення стимулюються державою, але

потрібна державна система стимулювання, розрахована на

широке коло творців.

 

(**1) Слід мати на увазі, що сам по собі творчий процес будь-якому

управлінню не підлягає. Мова йде лише про організаційне сприяння.

 

-20-

 

Глава 2

Авторське право і патентне право

 

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнарод-

но-правові документи виділяють окремо промислову влас-

ність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові

зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і

вказівки щодо походження або найменування місця поход-

ження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

 

Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за

межами поняття промислової власності, складають групу

результатів творчої діяльності, що охороняється авторським

правом. Ця група не має спеціальної назви.

 

Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору

цивільно-правової охорони поділяються на дві групи: одна

охороняється авторським правом, інша - патентним. У

цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у

зв'язку зі створенням, використанням і охороною зазначених

результатів, є чимало спільного, але існує й багато відмін-

ностей. Передусім варто наголосити, що всі зазначені резуль-

тати чинним законодавством визнані товаром і, отже, можуть

бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період пере-

ходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки

результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктом

цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-

технічної продукції.

 

Таким чином у цивільному праві і в цивільному законо-

давстві склалося два самостійних правових інститути - ав-

торське право і патентне право або право промислової влас-

ності.

 

 1. Спільне в цивільно-правовому регулюванні

авторських і патентних відносин

 

Спільною суттєвою ознакою цих двох правових інститутів

є те, що об'єктами авторських і патентних прав є саме резуль-

тати творчої діяльності людини. Характерна риса і особливість

їх - регулювання відносин, які складаються у зв'язку з твор-

чою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не має твор-

чого характеру, не може бути предметом регулювання цих

інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві

акцентується, що творцем може бути тільки людина. Але при

цьому слід мати на увазі, що суб'єктом творчої діяльності

 

-21-

 

може бути справді тільки людина або група (колектив людей,

але не організацій) юридичних осіб. Водночас суб'єктами ав-

торських і патентних відносин (прав і обов'язків) можуть бути

як громадяни, так і юридичні особи. Суб'єктом авторських

прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видав-

ництво та інші юридичні особи. Суб'єктом патентних прав

можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм влас-

ності та інші юридичні особи.

 

Творчий характер діяльності означає, що надання будь-якої

технічної допомоги автору чи винахіднику - консультації,

розрахунки, креслення, оформлення заявок - не має творчого

характеру і не підпадає під поняття творчість, а такого роду

допомога не може вважатися творчим співавторством.

 

Не має творчого характеру і тому не вважається творчістю

запозичення, переймання і використання чужого, хай навіть

надто позитивного досвіду, використання результату за ліцен-

зією тощо.

 

Творчий характер діяльності означає передусім певну інди-

відуальність, як кажуть, "власний почерк" автора, який виріз-

няє таку діяльність з-поміж іншої.

 

Другою спільною ознакою цих двох видів творчої діяль-

ності є те, що вони мають завершитися певним результатом,

об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим

у певному матеріальному носії. Якщо ж творчий пошук не

завершився певним результатом, то немає об'єкта правової

охорони - нічого охороняти. Проте слід мати на увазі, що під

правову охорону підпадає будь-який результат творчого

пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його

суспільної цінності.

 

При цьому результати науково-технічної творчості мають

бути реалізовані не просто у певній матеріальній формі (крес-

лення, зразок, опис тощо), а й в установленому порядку

визнані відповідним державним органом саме тим результа-

том, на досягнення якого був спрямований творчий пошук.

Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у крес-

леннях. Але для надання йому правової охорони цього зама-

ло - він має бути кваліфікований Держпатентом України

саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстра-

ції заявлена пропозиція не вважається винаходом і їй не

надається правова охорона.

 

Результати творчої діяльності, які охороняються автор-

ським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації

не потребують. Для одержання правової охорони таких

результатів творчої діяльності досить надання їм певної

 

-22-

 

матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього резуль-

тату, завершена скульптура чи малюнок тощо).

 

Проте все частіше постає питання про надання більш

ефективного правового захисту саме тим результатам творчої

діяльності, які не потребують спеціальної кваліфікації і дер-

жавної реєстрації. Тобто питання постає про необхідність дер-

жавної реєстрації і таких результатів творчої діяльності.

 

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (п. З

ст. 9) передбачив можливість державної реєстрації товарів,

про що автору видається спеціальне свідоцтво. На розвиток

цієї норми Закону Кабінет Міністрів України 18 липня 1995 р.

постановою № 532 затвердив Положення про державну

реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецт-

ва. Відповідно до цього Положення державна реєстрація прав

авторів здійснюється за їх бажанням Державним агентством з

авторських і суміжних прав України (ДААСП). Положення

визначає порядок і умови державної реєстрації прав авторів.

 

Третя спільність, яка поєднує зазначені правові інститути,

полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав -

це територія України. Тобто авторські і патентні права мають

територіальний характер, вони діють лише в межах України.

Звідси один дуже істотний висновок - патент, виданий Дер-

жпатентом України, має силу тільки в межах України. Для

того, щоб захистити патентні права українського винахідника

в іншій державі, наприклад у Франції, необхідно його винахід

запатентувати ще раз - у Франції. Без французького патенту

винахід українського винахідника, який буде використову-

ватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, пра-

вового захисту у цій країні не матиме.

 

Що стосується авторського права, то ст. 8 Закону України

"Про авторське право і суміжні права" проголошує, що за

громадянами України авторське право визнається і в тих

випадках, коли їх твори уперше випущені в світ або знахо-

дяться в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної

держави. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські

права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір

уперше випущений у світ або знаходиться в будь-якій

об'єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за

якою авторські права громадянина України визнаються на

території України і в тих випадках, коли твір випущений у

світ уперше або знаходиться в об'єктивній формі на території

іноземної держави. Отже, зазначена стаття ніякою мірою не

обмежує і не розширює територіального принципу дії автор-

ського права.

 

-23-

 

Питання про захист авторських прав громадян України на

території іноземних держав постає і сьогодні. Зазначені права

захищаються на території інших держав лише на основі

двосторонніх договорів або міжнародних конвенцій. Поза за-

значеними договорами і конвенціями твори громадян України

можуть використовуватися на території іноземних держав без

спеціального на те дозволу і без виплати авторської винаго-

роди.

 

Четвертою спільністю в правовому регулюванні відносин,

що пов'язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність

суб'єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких

результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні гро-

мадяни, так і неповнолітні.

 

Варто зазначити, що здатність до творчості не співпадає з

загальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 11 чин-

ного Цивільного кодексу повна дієздатність громадян України

настає по досягненні ними вісімнадцятирічного віку. В такому

віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для

створення будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу,

промислового зразка тощо досягнення цього віку не вима-

гається. Творити можна в будь-якому віці. Відомо чимало

прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори

мистецтва, художньої літератури, діти здатні зробити досить

цінні винаходи та технічні пристрої.

 

Але слід мати на увазі, що громадяни до досягнення ними

вісімнадцятирічного віку можуть тільки творити, тобто їх діє-

здатність обмежується лише здатністю до творчості. У зв'язку

зі створенням того чи іншого результату інтелектуальної

діяльності у його творця виникають певні авторські права і

пільги. Розпоряджатися цими правами і пільгами неповно-

літні автори можуть лише в межах, встановлених Цивільним

кодексом.

 

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецт-

ва, об'єктів промислової власності наділяються усіма тими

самими правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають

право на авторство, на ім'я, на винагороду за використання їх

творів чи об'єктів промислової власності та інші права і

пільги.

 

Право авторства і право на ім'я, що складає п'яту спільність

у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-

якого твору літератури, науки і мистецтва, так і у автора вина-

ходу чи будь-якого іншого об'єкта промислової власності не-

залежно від віку, про що йшлося вище. Кожен творець будь-

якого результату творчої діяльності має право вважати себе

 

-24-

 

автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від

інших. Кожен із них має право випускати твір у світ під влас-

ним іменем або під псевдонімом чи анонімно. Творець об'єкта

промислової власності має право просити, щоб його витвору

було присвоєно його Ім'я або певна спеціальна назва.

 

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої

діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою

підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт

використання цього результату. За невикористаний твір чи

винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків,

передбачених законом. Спільним є й те, що використання

будь-якого результату творчої діяльності за загальним прави-

лом може мати місце лише на підставі договору. Позадого-

вірне використання таких об'єктів допускається лише у випад-

ках, передбачених чинним законодавством.

 

Проте різняться між собою способи і методи обчислення

винагороди за використання творів літератури, науки і мис-

тецтва та об'єктів промислової власності. Власне кажучи, кож-

ний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру

винагороди за використання її результатів. Але в усіх випад-

ках право на винагороду виникає на підставі використання

результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце

позадоговірне використання такого результату, то мова може

йти або про відшкодування збитків, заподіяних неправомір-

ним використанням, або про компенсацію за хоча й позадого-

вірне, але правомірне використання цього ж результату.

 

Спільним є те, що суб'єктом авторських і патентних прав

може стати у випадках, визначених законодавством, держава.

Так, за спливом строку дії авторського права твір стає надбан-

ням суспільства. Винахідник може передати виключне право

на використання винаходу державі.

 

-25-

 

 2. Відмінності в правовому регулюванні відносин,

пов'язаних із творчою діяльністю

 

Незважаючи на багато спільного в цивільно-правовому

регулюванні відносин, пов'язаних із творчою діяльністю, між

ними існує також чимало істотних відмінностей. Це - різні

правові інститути, хоча їх об'єднує те спільне, про що йшлося

у попередньому параграфі.

 

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні

зазначених відносин є передусім різні об'єкти цих відносин.

Об'єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності

гуманітарної сфери або духовної діяльності. Зокрема це -

 

-25-

 

твори літератури, науки, мистецтва тощо. У свою чергу, ці

види творчої діяльності поділяються на ряд підвидів.

Наприклад, науково-дослідна діяльність може завершитися

різними підвидами своїх результатів - стаття, монографія,

дисертація, брошура тощо. Мистецтво, в свою чергу, як вид

творчої діяльності об'єднує цілий комплекс окремих підвидів

цієї творчості - це музика, скульптура, пластика, художня

література, виконавська майстерність артистів, диригентів

тощо. Як уже зазначалось, цей перелік не є вичерпним, і він

не може таким бути, бо мистецтво перебуває в постійному

розвитку, пошуку.

 

Другу групу об'єктів зазначених цивільно-правових відно-

син складають об'єкти, які ми називаємо об'єктами промисло-

вої власності. Ці відносини регулюються патентним законо-

давством і стосуються сфери науково-технічної творчості.

Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері

науково-технічного прогресу, регулюються патентним законо-

давством, небезспірне. Науково-технічна інформація як

результат науково-технічної творчості є об'єктом права влас-

ності, проте на неї не видаються правоохоронні документи.

 

Коло цивільно-правових відносин, що складаються в сфері

науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює

відносини по створенню і використанню винаходів, корисних

моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропози-

цій, знаків для товарів і послуг, нових сортів рослин, порід

тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплекс

результатів творчої діяльності, що стосується електронно-

обчислювальних машин, тощо. Знову ж таки, цей перелік не є

вичерпним.

 

Відмінність об'єктів означених цивільно-правових відносин

зумовлює особливості правової охорони цих об'єктів. Чинне

законодавство передбачає для надання правової охорони

об'єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як

таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після вико-

нання цих процедур заявникам видаються правоохоронні до-

кументи у формі патентів або свідоцтв.

 

Отже, для одержання правової охорони об'єкта промисло-

вої власності необхідно подати заявку до Держпатенту

України (або на підприємство, якого стосується раціоналі-

заторська пропозиція). Заявка має пройти належну експер-

тизу, пропозиція має пройти відповідну кваліфікацію і, на-

решті, одержати відповідний правоохоронний документ. Без

здійснення цих операцій об'єкту промислової власності Право-

-26-

 

ва охорона не надається. Між тим, це досить складна, копітка

і дорога процедура, але без неї не обійтися.

 

Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одер-

жання правової охорони не потребують подання спеціальної

заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На

результати творчої духовної діяльності правоохоронні доку-

менти не видаються. Для одержання правової охорони цих

об'єктів досить надання їм об'єктивної матеріальної форми.

 

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результа-

тів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії

авторського і патентного права.

 

Варто одразу зазначити, що право авторства, право на ім'я,

право на недоторканність твору не обмежуються будь-яким

строком. Автор будь-якого твору науки, літератури і мистецт-

ва чи будь-якого об'єкта промислової власності залишається

автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який

інший результат науково-технічної творчості. І. Франко чи

Т. Шевченко ніколи не перестануть вважатися авторами своїх

безсмертних творів, так само давньоримські юристи Гай,

Павло, Модестін, Ульпіан та інші не перестануть бути авто-

рами своїх юридичних шедеврів. Те ж саме слід сказати і про

науково-технічні творіння. Знамениті фізики, математики,

хіміки ніколи не перестануть бути авторами своїх відкриттів,

винаходів тощо. Права авторства охороняються довічно.

 

Право на ім'я також ніяким строком не обмежене. Воно діє

також безстрокове, як і право авторства. Різниця полягає

лише в тому, що за авторським правом автор може випускати

свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або

анонімно. І. Котляревський свої твори видавав під власним

іменем, а П. Губенко під псевдонімом Остап Вишня. Дехто

видає свої твори анонімно.

 

Що стосується об'єктів промислової власності, то автор має

лише право просити присвоїти своєму витвору власне ім'я чи

спеціальну назву. Але це право Держпатент України надав

лише авторам нових сортів рослин. Автори винаходів такого

права поки що не мають. Проте будемо сподіватися, що в

новому Цивільному кодексі України таке право винахідникам

та іншим авторам об'єктів промислової власності буде надано.

Це - значна пільга для морального стимулювання новаторів

виробництва, її варто відновити також у патентному законо-

давстві України.

 

Інші авторські і патентні права обмежені певним строком

дії. Так, Закон України "Про авторське право і суміжні права"

в ст. 24 передбачає, що авторське право діє протягом усього

 

-27-

 

життя автора і 50 років після його смерті, відлічуючи з 1 січня

року, який настає за роком смерті автора.

 

Строки дії патентних прав для різних об'єктів промислової

власності чинним законодавством встановлені різні. Патенти

на винаходи і нові сорти рослин діють протягом 20 років з дня

надходження заявки до Держпатенту України. Патент на

промисловий зразок видається на 10 років від дати надход-

ження заявки до Держпатенту України. Однак патент на

промисловий зразок може бути подовжений, але не більше як

на п'ять наступних років. Свідоцтво на знак для товарів і

послуг діє протягом 10 років від дати надходження заявки до

Держпатенту України і за проханням його власника дія

свідоцтва може бути подовжена на наступні 10 років.

 

Авторське право, на яке чинне законодавство встановило

певні строки його дії, власне кажучи, зводиться до права на

винагороду за використання твору чи будь-якого іншого

об'єкта промислової власності. Автори результатів творчої

діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені резуль-

тати будуть використані протягом строку дії авторського

права. Письменник чи його спадкоємці мають право на вина-

городу, якщо твір використовується за життя його автора або

в межах 50 років після його смерті. Винагорода за використан-

ня винаходу чи іншого об'єкта промислової власності

виплачується за умови, що використання мало місце в межах

строку дії патенту.

 

Після спливу строку дії авторського чи патентного права

твір чи будь-який інший об'єкт промислової власності може

використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати

йому авторської винагороди.

 

-28-

 

Розділ ІІ

Авторське право і суміжні права

 

Глава 3

Авторське право

 

 1. Поняття і види результатів творчості,

що охороняються авторським правом

 

Духовна творчість народу є показником його мудрості,

культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого

суспільного життя значення духовної творчості зростає як

ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати ду-

ховної творчості формують світогляд народу, збагачують його

культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас

вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбу-

ваються в країні.

 

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості

можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є резуль-

татом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання,

пошуку, винахідливості тощо. Основними напрямами духов-

ної творчості народу є наукова діяльність, література і мистец-

тво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності люди-

ни і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види

діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному

розвитку: народжуються нові форми, прийоми, виникають но-

ві способи об'єктивного вираження духовного багатства люди-

ни. Художня творчість щільно пов'язана з науково-технічним

прогресом. У зв'язку із створенням творів літератури) мистец-

тва й науки виникають певні суспільні відносини, пов'язані з

їх використанням. Відносини ці потребують правового регу-

лювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному

розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють

відносини, що виникають внаслідок створення і викорис-

тання творів науки, літератури, мистецтва,

 

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупніс-

тю прав, які належать автору або його правонаступни-

 

-29-

 

кам у зв 'язку зі створенням і використанням творів науки,

літератури, мистецтва.

 

Завдання авторського права - створити найсприятливіші

правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність

результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним

принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього

суспільства. Так, Закон України "Про авторське право і суміж-

ні права" дозволяє вільне використання випущених у світ

творів без дозволу автора, але в межах Закону (статті 15-19).

Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист

особистих немайнових і майнових прав авторів.

 

Джерела авторського права представлені нормативними

актами, до яких, перш за все, належать конституційні законо-

давчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так,

законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власнос-

ті, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряд-

жатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Зокрема, Закон України "Про власність" в ст. ІЗ проголошує,

що об'єктами права власності громадян є твори науки, літе-

ратури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі,

промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для

товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Стаття 41 цього Закону встановлює, що об'єктами права інте-

лектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва.

 

Серед джерел авторського права передусім варто назвати

Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23

грудня 1993 р., постанови Кабінету Міністрів України "Про

мінімальні ставки авторської винагороди за використання

творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. та

"Про державну реєстрацію прав автора на твори науки,

літератури і мистецтва" від 18 липня 1995 р.

 

Важливе значення у регулюванні авторських відносин

мають типові авторські договори, які затверджуються Кабі-

нетом Міністрів України або за його дорученням відповід-

ними відомствами і творчими спілками.

 

Для правильного і однозначного застосування законодавст-

ва при захисті авторських прав істотне значення має судова

практика з розгляду справ, що виникають із порушення ав-

торських прав. Верховний Суд України систематично узагаль-

нює і аналізує таку практику, робить відповідні висновки і дає

керівні вказівки судам.

 

Особливу групу джерел сучасного авторського права ста-

новлять міжнародні договори: підписана 14 липня 1967 р. в

Стокгольмі Конвенція, що створює Всесвітню організацію

 

-30-

 

інтелектуальної власності (ВОІВ) (ця Конвенція набрала чин-

ності 1970 р.); Бернська конвенція про охорону літературних

і художніх творів (1886 р.); Всесвітня (Женевська) конвенція

про авторські права від вересня 1952 р.; Римська конвенція

про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм від

незаконного відтворення їх фонограм (1971 р.); Брюссельська

конвенція про розповсюдження несучих програм сигналів, що

передаються через супутники (1974 р.) та інші.

 

-31-

 

 2. Об'єкти авторського права

 

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури і мис-

тецтва, виражений у будь-якій  об'єктивній формі. Твір - це

результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів,

поглядів тощо. Стаття 5 Закону України "Про авторське право

і суміжні права" (далі - Закон) дає перелік об'єктів авторсь-

кого права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори

(промови, лекції, доповіді, проповіді, виступи тощо), письмові

(літературні, наукові тощо), музичні твори, переклади, сце-

нарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає пов-

ного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у

своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єк-

тивного вираження творчої діяльності людей, але він значно

розширив коло об'єктів, що охороняються авторським правом,

надавши, зокрема, правову охорону так званим суміжним пра-

вам, до яких відніс права виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення.

 

Проте об'єктом авторського права може бути не будь-який

твір, а лише той, який має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є

результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом ав-

торського права суто технічна робота (наприклад, передрук на

друкарській машинці чужого твору або навіть його літе-

ратурна обробка - редагування, коректура тощо).

 

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі,

але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама

об'єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною,

письмовою) - ноти, креслення, схеми, запис на платівку,

магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника чи

композитора, який у свідомості автора уже склався у закін-

чену форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не вира-

жений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом ав-

торського права. Об'єктами авторського права визнаються не

 

-31-

 

тільки твори, що втілені в будь-яку матеріальну форму, а й усі

твори, наприклад, виголошені виступи, лекції, промови,

проповіді та інші усні твори, оскільки усні твори шляхом їх

виголошення вважаються опублікованими, тобто такими, що

набули об'єктивної форми.

 

До об'єктів авторського права відносять різні види

музичних творів із текстом і без тексту (інструментальні -

симфонії, сонати, квартети і вокальні пісні, романси тощо, а

також музично-драматичні - опери, оперети, балети тощо).

Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктами авторського

права стають із моменту першого опублікування. До цієї групи

варто віднести пантоміми, хореографічні та інші подібного

роду твори для сценічного показу, а також сценічні обробки

літературних художніх творів, обробки фольклору, придатні

для сценічного показу.

 

Самостійними об'єктами авторського права є переклади,

обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні

аранжування та інші переробки творів науки, літератури і

мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно

від того, чи є об'єктами авторського права твори, на основі

яких створені похідні твори, і без заподіяння шкоди охороні

оригінальних творів, на яких вони засновані.

 

Закон про авторське право значно розширив коло об'єктів

охорони. Так, зокрема, нині охороняються не просто твори

архітектури, а й містобудування, садово-паркового мистецтва,

програми ЕОМ усіх видів, включаючи прикладні програми і

операційні системи, та інші твори.

 

Авторське право визнається за будь-яким твором незалеж-

но від його форми, готовності і художньої цінності. Це поло-

ження має важливе значення, оскільки охороняє твори різного

художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призна-

чалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники,

особисті записи, враження).

 

Зміст художнього чи наукового твору може бути вираже-

ний у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути

втілені у словесну форму - науково-літературну або іншу -

карти (географічні, геологічні), пластику, креслення, ескізи,

пластичні твори (моделі, макети тощо). Ще різноманітнішими

є форми художніх творів - література, музика, живопис, архі-

тектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'явля-

ється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше

форм, наприклад музично-драматичні твори (музика і текст

або музика і танці).

 

Сучасний рівень науки і техніки дає можливість створю-

вати складні твори, в яких поєднуються кілька форм,

 

-32-

 

наприклад, кіно-, теле- і відеофільми, слайдофільми та інші

відео- і радіотвори (літературний текст, музика, декорації

тощо). Об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле.

Проте самостійними об'єктами авторського права у складному

творі можуть бути й окремі складові частини - сценарії,

музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, ху-

дожника-постановника, яка увійшла складовою частиною до

складного твору (ст. 21 Закону).

 

Твір як об'єкт авторського права втілений у певну мате-

ріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але

авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського

права) не завжди співпадає з правом власності на річ, в якій

втілено цей твір. Тому не слід підміняти твір як об'єкт ав-

торського права рукописом, картиною, примірником книги.

На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати

право власності, право користування тощо, але не авторське

право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника

його авторських прав (ст. 10 Закону).

 

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського

права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови,

рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід

мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних доку-

ментів мають право авторства.

 

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні

символи і знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки тощо),

а також повідомлення про новини дня або повідомлення про

поточні події, що мають характер звичайної прес-конференції.

Не визнаються об'єктами авторського права витвори народної

творчості, а також результати, одержані з допомогою техніч-

них засобів, призначених для виробництва певного роду - без

здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на

створення індивідуального твору.

 

Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси,

системи, способи, концепції, принципи, відкриття або просто

факти.

 

-33-

 

 3. Суб'єкти авторських відносин

 

Право на твір належить його дійсному творцеві, справжньо-

му автору - тому, хто написав книгу, картину, створив

музику, виліпив скульптуру.

 

Автором наукового, літературного або мистецького твору

може бути громадянин України, іноземець або особа без гро-

мадянства. Але поняття автор твору і поняття суб'єкт авторсь-

 

-33-

 

кого права не тотожні як за змістом, так і за значенням. Авто-

ром твору, як уже наголошувалося, завжди буде його творець.

Творити може лише людина (питання самоорганізованих

кібернетичних машин ми торкатися не будемо). Отже, авто-

ром твору може бути тільки фізична особа, причому незалеж-

но від віку.

 

Авторське право автора заведено називати первісним, ав-

торське право правонаступників - похідним.

 

На твори, вперше випущені у світ на території України або

які не випущені, але знаходяться на території України в будь-

якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авто-

рами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками не-

залежно від громадянства (ст. 8 Закону). Закон визнає ав-

торське право за авторами та їхніми правонаступниками

також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебу-

вають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної

держави, але їхніми авторами є громадяни України або автори

мають постійне місце проживання на території України (п. З

ст. 8 Закону).

 

Дія Закону поширюється також на авторів, твори яких

вперше опубліковані в іншій країні, але протягом 30 днів після

цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і

постійного місця проживання автора.

 

За іншими особами авторське право на твори, які вперше

випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній фор-

мі на території іноземної держави, визнається відповідно до

міжнародних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

 

Авторське право за іноземними правонаступниками

вітчизняних авторів може бути визнане на території України

у випадках передачі їм цього права у порядку, передбаченому

законодавчими та іншими нормативними актами.

 

Порядок передачі українським автором права на викорис-

тання його твору на території іноземної держави також вста-

новлюється законодавством України і може бути здійснене

через Державне агентство з авторських і суміжних прав

України (ДААСП).

 

27 травня 1973 р. вступило в силу рішення про приєднання

колишнього СРСР до Всесвітньої (Женевської) конвенції з

охорони авторських прав (у редакції 1952 р.). Оскільки

Україна є однією із правонаступниць колишнього СРСР, то

вона також має взяти на себе зобов'язання за цією Кон-

венцією. Відповідно до її положень кожна держава - учасниця

Конвенції надає громадянам інших країн - учасниць Кон-

венції таку саму охорону авторських прав, як і власним гро-

 

-34-

 

мадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчиз-

няних авторів, закладає правову основу використання вітчиз-

няних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони ав-

торських прав поширюється також на музичні і кінематогра-

фічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

 

У більшості випадків твори науки, літератури, мистецтва

створюються однією особою, але іноді двома або кількома,

тобто спільною творчою працею кількох співавторів. Якщо два

або кілька авторів спільною працею створюють твір, відно-

сини між ними називаються співавторством (ст. 12 Закону).

Цивільно-правова теорія виробила два види співавторства:

 

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -

нероздільне співавторство, б) коли складові частини чітко

визначені і відомо, хто із співавторів написав ту чи іншу

частину - роздільне співавторство,

 

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів.

Для його визнання необхідні певні умови:

 

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів,

має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла-

дових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написа-

ного співавторами, вилучити одну чи кілька глав, підручник

як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті

музика поєднується з текстом. Музика без тексту - не опера,

танок без музики - не балет. Проте можливе і таке поєднання

двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостій-

ного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

 

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо

один розповідає сюжет, свої погляди, а інший записує - це не

співавторство.

 

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає

авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором

твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

 

При нероздільному співавторстві твір може використову-

ватися лише за спільною згодою всіх співавторів. Проте право

опублікування та іншого використання твору належить одна-

ковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без

достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікуван-

ня, інше використання або зміну твору. В разі порушення

спільного авторського права кожний співавтор може доводити

своє право в судовому порядку.

 

Винагорода за використання твору належить співавторам у

рівних частинах, якщо угодою не передбачається інше (ст. 12

Закону).

 

-35-

 

Віл співавторства слід відрізняти співробітництво, за

якого кілька авторів беруть участь у створенні колективної

праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не

є єдиним цілим, що вимагається від твору, створеного спів-

авторами. Авторське право на колективний твір належить

юридичній особі.

 

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського

права також той, хто надав автору технічну допомогу (дру-

карки, креслярі, стенографісти тощо).

 

Суб'єктом авторського права може бути автор твору, а

також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське

право може виникати у силу закону, договору або спадкуван-

ня. Так, відповідно до статей 20, 21, 25-27 Закону суб'єктами

авторського права можуть бути інші фізичні і юридичні особи.

Зокрема, авторське право на збірники та інші складові твори

належить їх упорядникам. Вони мають авторське право на

здійснений ними добір і розташування матеріалів, що є

результатом творчої праці (упорядкування). Проте упоряд-

ники зобов'язані суворо дотримуватись прав авторів кожного

із творів, включених до складового (складеного) твору. У свою

чергу автори творів, включених до складового (складеного)

твору, мають право використовувати свої твори незалежно від

складового (складеного) твору, якщо інше не передбачено ав-

торським договором.

 

Авторське право упорядника не перешкоджає іншим осо-

бам здійснювати самостійний добір або розташування тих

само матеріалів для створення власних творів.

 

Автори похідних творів мають самостійне авторське право

на здійснений переклад, переробку, аранжування або будь-яку

іншу зміну. Переклад, аранжування або переробка твору не

повинна завдавати шкоди авторським правам автора твору, що

зазнав перекладу, аранжування чи іншої переробки. Пере-

клади чи переробки творів можуть здійснюватись кількома

різними особами.

 

В інших випадках авторське право може перейти від автора

до інших осіб - правонаступників. Так, за ст. 25 Закону ав-

торське право померлого автора переходить до його спад-

коємців, за ст. 27 Закону майнові права автора можуть бути

суб'єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за авто-

ром зберігаються його особисті немайнові права. Отже,

суб'єкти авторських прав - не автори - не можуть мати прав,

які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є

невід'ємними.

 

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних

установ, підприємств та інших організацій часто створюють

 

-36-

 

твори у порядку виконання службових обов'язків чи службо-

вого завдання. У цих випадках особисті немайнові права на-

лежать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на

використання твору належить особі, з якою автор перебуває у

трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбаче-

но договором. Виключне право на використання твору

охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать

роботодавцю за таких умов:

 

- автор перебуває у трудових відносинах із роботодавцем

на підставі договору найму;

 

- договір найму визначає коло службових обов'язків авто-

ра, до числа яких входить створення певного роду творів;

- твір створено автором під час дії договору найму;

- у договорі найму не передбачено інше.

У договорі найму автора з роботодавцем має бути встанов-

лено розмір авторської винагороди за кожний вид використан-

ня твору, створеного за договором найму, та порядок її

виплати.

 

При будь-якому використанні твору, створеного за догово-

ром найму, роботодавець має право зазначати своє наймену-

вання або вимагати такого зазначення.

 

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-

яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право

перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до ст. 27

Закону. Крім того, авторське право може перейти від автора

чи іншої особи, що має авторське право, до інших фізичних

чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування

(ст. 25 Закону). Спадкоємці мають право захищати авторство

на твір. і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій

зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що

може завдати шкоди честі та репутації автора.

 

Суб'єктами авторського права визнаються також видавці

енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збір-

ників і збірників, що продовжуються, колективних наукових

праць, газет, журналів та інших періодичних видань. Зазна-

ченим суб'єктам авторського права належать виключні права

на використання таких видань у цілому. Видавець має право

при будь-якому використанні такого видання зазначати своє

найменування або вимагати такого зазначення. Такі видання

прийнято називати колективними творами, які складаються з

окремих творів різних авторів.

 

Самі видавці, безумовно, авторами творів, що включені до

колективного твору, не визнаються. Автори творів, що вклю-

чені до таких колективних видань, зберігають і своє авторство,

 

-37-

 

і виключні права на використання своїх творів незалежно від

видання в цілому. Проте авторський договір може передба-

чати інше.

 

Нове законодавство про авторське право визнало право на

інтерв'ю. Прийнято вважати, що інтерв'ю - це спільний твір

особи, що дала його, і особи, що взяла інтерв'ю. Авторське

право на запис інтерв'ю належить їм обом, якщо інше не

передбачено угодою між ними.

 

 

Опублікування запису інтерв'ю допускається лише зі згоди

особи, що дала його.

 

До колективних і складових творів можна віднести і

аудіовізуальні твори. Проте вони мають свою специфіку.

Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сцена-

ріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для пев-

ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опера-

тори тощо. В аудіовізуальному творі можуть бути використані

також раніше створені твори, перероблені або включені до

аудіовізуального твору. Автори зазначених творів також

визнаються співавторами аудіовізуального твору.

 

Однак договором авторів з організацією, що здійснює ви-

робництво аудіовізуального твору, або договором з постанов-

ником аудіовізуального твору може бути передбачено інше.

 

За загальним правилом співавтори аудіовізуального твору

(як ті, що зробили внесок, так і ті, що зобов'язалися зробити

внесок у створення такого твору) свої майнові права переда-

ють організації, що здійснює виробництво аудіовізуального

твору чи продюсеру. При цьому вони не мають права запере-

чувати проти будь-якого використання твору в цілому - від-

творення, розпоряджання, публічного сповіщення і виконан-

ня, передачі в ефір і по проводах для загального відома або

проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору.

Автори не можуть також заперечувати проти субтитрування і

дублювання аудіовізуального твору.

 

Постановник аудіовізуального твору має право при будь-

якому використанні твору вказувати ім'я або найменування

автора чи вимагати такого зазначення.

 

Проте автори музичних творів, включених до аудіовізуаль-

ного твору, можуть заперечувати проти публічного сповіщен-

ня їх музичних творів.

 

При публічному показі фільму автор музичного твору (з

текстом чи без тексту) зберігає право на винагороду за пуб-

лічне виконання свого твору.

 

Автори творів, що увійшли складовою частиною до аудіо-

візуального твору, незалежно від того, були вони створені у

 

-38-

 

процесі роботи над аудіовізуальним твором чи раніше, збе-

рігають за собою права:

- авторства на свій твір;

 

- використовувати цей свій твір будь-яким чином само-

стійно на власний розсуд, але за умови, що договором з орга-

нізацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору,

чи з постановником цього твору не передбачено інше.

 

Без згоди авторів чи інших володільців майнових прав на

фільм забороняється знищення остаточного варіанту фільму

(негативів, оригінального запису).

 

Відповідно до ст. 24 Закону авторське право діє протягом

усього життя автора і 50 років після його смерті. Але з цього

загального правила цією ж статтею встановлено винятки:

1) строк охорони творів, створених співавторами, діє протя-

гом усього життя і 50 років після смерті останнього

співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих

авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації: 3) строк

охорони твору, який уперше було опубліковано після смерті

автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 50

років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були

обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право

діє протягом 50 років від дати обнародування твору.

 

В усіх зазначених випадках чинність авторського права

починається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали

місце зазначені юридичні факти.

 

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекру-

ченню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому

іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та

репутації автора, охороняються безстрокове.

 

Твори, на які термін авторського права скінчився, або які

ніколи ним не охоронялися на території України, вважаються

суспільним надбанням.

 

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно

використовуватися будь-якою особою без виплати авторської

винагороди. Проте таке використання може здійснюватися

лише відповідно до вимог Закону. Мають бути дотримані

право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому

перекрученню, спотворенню чи Іншій зміні твору, а також

будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати

шкоди честі і репутації автора.

 

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати

виплати спеціальних відрахувань за використання на

території України творів, які стали надбанням суспільства.

 

-39-

 

Глава 4

Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі

 

 1. Особисті немайнові права авторів

 

Автору відповідно до Закону належать особисті немайнові

і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням 1 вико-

ристанням будь-якого твору науки, літератури або мистецтва.

Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається

виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторсь-

ке право, для сповіщення про свої права може використати

знак охорони авторського права, який розміщується на кож-

ному примірнику твору і складається з латинської літери С у

колі - c, імені (найменування) особи, яка має авторське

право, і року першої публікації твору.

 

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну

правомочність на твір, може їх зареєструвати в офіційних дер-

жавних реєстрах протягом строку охорони авторського права.

Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про ав-

торство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і

дата опублікування твору та договори, які стосуються права

автора на твір.

 

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство з ав-

торських і суміжних прав в усталеному порядку.

 

Факт державної реєстрації прав автора засвідчується

свідоцтвом. При виникненні спору державна реєстрація

визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто

авторство вважається дійсним, якщо в судовому порядку не

буде доведено інше.

 

Особисті немайнові права автора - це право на: а) автор-

ство; б) авторське ім'я; в) недоторканність твору; г) обнароду-

вання твору.

 

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній

творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи,

що використовують твір, зобов'язані зазначати його ім'я

(ст. 13 Закону). Право авторства закріплює факт створення

певного твору конкретною особою, а це має значення для

суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

 

Зазначення імені автора при використанні твору

обов'язкове в усіх випадках за одним винятком: якщо твір

образотворчого мистецтва або фотографічний твір використо-

вується у промисловості. У цьому випадку ім'я автора не

згадується з суто технічних причин.

 

-40-

 

Право автора на ім'я дає можливість випустити свій твір

під власним іменем, умовним (псевдонімом) або взагалі без

зазначення імені (анонімно) (ст. 13 Закону). У більшості

випадків автор публікує свої твори під власним іменем, тобто

вказує своє прізвище та ініціали.

 

Право на вибір способу зазначення імені, а також на

розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.

Лише у випадку, коли автор у своєму творі порушив чиїсь

права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів

або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме

справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи

анонім.

 

Право на недоторканність твору визначається в Законі

як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню

чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на

твір; що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає,

що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому

використанні твору забороняється без дозволу автора та його

правонаступників вносити будь-які зміни, перекручення,

спотворення як до самого твору, так і його назви, позначення

імені автора. Не допускається також без дозволу автора суп-

роводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмо-

вами, післямовами, коментарями і будь-якими іншими пояс-

неннями, доповнювати або скорочувати твір. За типовими

видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки

можна робити лише зі згоди автора.

 

Крім цього, п. 4 ст. 13 Закону надає автору право проти-

діяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашко-

дити честі і репутації автора. При цьому спадкоємці

відповідно до ст. 25 Закону також наділяються цим правом.

Відповідно до ст. 26 Закону особи, які використовують твори,

що стали суспільним надбанням, зобов'язані дотримуватись

вимог, викладених у п. 4 ст. 13 Закону про недоторканність

твору.

 

Контроль за дотриманням вимог Закону щодо недоторкан-

ності твору здійснює Державне агентство України з автор-

ських і суміжних прав.

 

Право автора на недоторканність твору полягає і в тому, що

переклад твору на іншу мову з метою випуску у світ допус-

кається лише зі згоди автора або його правонаступників і на

підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за

умови збереження цілісності й змісту твору,

 

Право на обнародування твору. Закон містить визначення

поняття обнародування твору. Це дія, здійснена зі згоди авто-

 

-41-

 

pa, яка робить твір доступним для загального відома шляхом

його опублікування, публічного показу, передачі в ефір або в

інший спосіб.

 

Зазначене право є особистим немайновим правом.

Відповідно до Закону твір вважається обнародуваним, якщо

він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, пере-

даний по радіо чи телебаченню або будь-яким іншим чином

повідомлений невизначеному колу осіб.

 

Твір може бути обнародуваний різними способами, але

істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному

колу осіб. Обнародування полягає в ознайомленні з ним гро-

мадськості в будь-який спосіб, що залежить від його форми,

характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні,

музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом

видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом показу

на виставках, у музеях для загального огляду. Скульптури,

наприклад, виставляють на площах, вулицях) у пам'ятних міс-

цях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом

публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або

шляхом видання.

 

Не вважається обнародуванням (опублікуванням) інфор-

мація про твір з викладом його короткого змісту або пові-

домлення обмеженому колу осіб (наприклад, коли поет

прочитає свого вірша у колі друзів, композитор виконає сона-

ту на сімейному вечорі).

 

Право першого обнародування твору належить лише авто-

ру. Тільки він може вирішувати, чи готовий його твір до

випуску в світ. Порушення цього права дає автору підстави

вимагати сплати гонорару або відшкодування завданих збит-

ків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і

заборони випуску його у світ.

 

-42-

 

 2. Майнові права автора та іншої особи,

що має авторське право

 

Передусім автору чи іншій особі, що має авторське право,

належить виключне право на використання твору в будь-якій

формі і будь-який спосіб (п. 1 ст. 14 Закону). Закон містить

визначення поняття "виключне право" - право, коли жодна

особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні

права, не може використовувати твір, не маючи на те відпо-

відного дозволу (ліцензії, за винятком випадків, передбачених

Законом). Отже, крім суб'єкта авторського права ніхто і в

будь-який спосіб використати твір не має права. Проте Закон

 

-42-

 

передбачає ряд винятків із цього загального правила, про які

буде сказано нижче.

 

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право,

виключне право дозволяти або забороняти:

 

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або

більше примірників твору або фонограми у будь-якій мате-

ріальній формі, в тому числі у звуко- і відєозапису, а також

запису твору або фонограми для тимчасового чи постійного

зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або

Іншій формі, яку читає машина. Примірник - це результат

будь-якого відтворення твору.

 

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів.

Публічне виконання - це подання творів, виконань, фоно-

грам, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри,

співу, танцю та в інший спосіб як безпосередньо (у живому

виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів

(за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де

присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать

до кола сім'ї або близьких знайомих, незалежно від того, чи

присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних

місцях і в різний час. Публічне виконання аудіовізуального

твору означає демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального

твору в їх послідовності.

 

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відо-

ма) - така передача в ефір чи по проводах зображень і (або)

звуків творів, виконань, фонограм, передач організацій мов-

лення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути

сприйняті особами, що не належать до кола сім'ї чи близьких

знайомих. При цьому така передача здійснюється з місць,

віддаленість яких від місця початку передачі є такою, що без

зазначеної передачі зображення чи звук не можуть бути

сприйняті у вказаному місці або місцях. Не має значення чи

можуть зазначені особи приймати зображення чи звук в одно-

му місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний

час.

 

3. Публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або

примірників творів, виконань, передач організацій мовлення

безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда,

телевізійного кадра тощо. Проте не визнається публічним

показом передача в ефір чи по проводах.

 

Публічним є також показ за допомогою інших пристроїв чи

процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми

особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих,

незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один

 

-43-

 

і той же час або в різних місцях і в різний час. Публічний

показ аудіовізуального твору означає демонстрацію окремих

кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності,

 

4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефір чи по

проводах вже переданих в ефір творів за умови, що воно

здійснюється іншою організацією. Мається на увазі, що

жодна організація мовлення не може здійснювати публічне

сповіщення в ефір чи по проводах твору без дозволу його

автора.

 

5. Переклад творів. Ніхто без дозволу автора не може

перекласти його твір іншою мовою. Автор оригіналу може сам

здійснити переклад свого твору іншою мовою (авторський

переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не

може перекладати цей само твір на ту ж само мову. Від ав-

торського перекладу слід відрізняти авторизовані переклади,

тобто переклади, схвалені автором,

 

Той самий твір однією мовою можуть перекладати різні

перекладачі. Кожен із них зберігає авторське право на свій

переклад.

 

Автор твору і його перекладач не є співавторами твору. При

цьому перекладач не несе відповідальності за зміст оригіналу,

а автор оригіналу не несе відповідальності за якість перекладу.

 

Можливий переклад не з мови оригіналу, а з проміжного

перекладу. Наприклад, твір французького автора перекладе-

ний російською мовою. Якщо передбачається цей твір пере-

класти на українську, але не з французької мови, а з

російської, то російський переклад буде проміжним. Переклад

українською мовою зазначеного твору може бути здійснений

з дозволу як французького автора, так і автора російського

перекладу.

 

6. Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні

зміни творів.

 

Переробки творів можуть здійснюватися і різними спосо-

бами, і в різних формах. Наприклад, на основі одного твору

(розповідного) створюється інший - драматичний чи сцена-

рій або навпаки. Такі твори прийнято називати похідними.

Похідний твір - продукт інтелектуальної творчості, заснова-

ної на іншому наявному творі (переклад, адаптація, аранжу-

вання тощо).

 

Адаптація твору - це пристосування або полегшення твору

для сприйняття малопідготовленими читачами або пристосу-

вання літературно-художнього тексту для осіб, що починають

вивчати іноземну мову,

 

-44-

 

Аранжування - перекладення музичного твору, написаного

для одного музичного інструменту чи складу інструментів

(голосів), стосовно до іншого інструменту або іншого скла-

ду - розширеного чи звуженого.

 

7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчужен-

ня іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат

та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

 

Продаж твору не потребує пояснення. Щодо інших спо-

собів відчуження, то маються на увазі дарування, обмін тощо.

 

Здача в найом - передача права володіння і користування

оригіналом чи примірником твору або фонограми на певний

строк із метою одержання прямої чи опосередкованої комер-

ційної вигоди.

 

Прокат - передача твору іншим особам у тимчасове

користування за обумовлену плату.

 

8. Здача в найом оригіналу або примірників аудіовізуаль-

них творів, комп'ютерних програм, музичних творів у

нотній формі, а також творів, зафіксованих на фоног-

рамі. Здача в найом означає передачу права володіння оригі-

налом чи примірником твору або фонограми на певний строк

з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної

вигоди.

 

9. Імпорт примірників творів з метою розповсюдження,

включаючи примірники, виготовлені з дозволу автора або

іншої особи, яка має авторське право. Імпорт - ввезення в

Україну творів із-за кордону. Такий імпорт може бути здій-

снений лише з дозволу автора твору. Заборонити ввезення

твору автор може за таких умов:

 

- ввезення творів здійснюється з метою розповсюдження;

- ввезення здійснюється з метою одержання комерційної

вигоди;

 

- заборона може мати місце незалежно від того, чи твори

виготовлені за кордоном з дозволу автора чи без такого дозволу.

 

Зазначений перелік видів використання творів не є вичерп-

ним. Автор має право дозволяти чи забороняти використову-

вати свій твір в інші способи, не зазначені в наведеному

переліку.

 

Якщо мова йде про використання витворів архітектури,

містобудування, садово-паркового мистецтва, то виключні

права авторів передбачають і право участі автора у практичній

реалізації проектів цих витворів,

 

Будь-яке використання творів іншими особами дає автору

чи іншій особі, що має авторське право, право вимагати ви-

плати винагороди. Винагорода може здійснюватись у вигляді

 

-45-

 

платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (від-

сотків) за кожний проданий примірник чи кожне використан-

ня твору або складається із змішаних платежів.

 

При цьому слід мати на увазі: якщо примірники правомірно

опублікованого твору введені в цивільний оборот шляхом їх

продажу, то допускається їх подальше розповсюдження без

згоди суб'єкта авторського права і без виплати авторської

винагороди. Проте за суб'єктом авторського права зберіга-

ється право здачі в найом оригіналу або примірників аудіо-

візуальних творів, комп'ютерних програм, музичних творів у

нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі.

 

Важливим нововведенням є право доступу автора до твору

образотворчого мистецтва. За цією нормою автор має право

доступу до свого твору образотворчого мистецтва, який зна-

ходиться у власності іншої особи. Такий доступ може мати на

меті використання твору для його відтворення - виготовлен-

ня примірників, слайдів, карток тощо. Власник не може від-

мовити автору в доступі до твору без поважних для цього

підстав. Однак доступ автора до зазначеного твору може мати

місце за певних умов;

 

- автор при передачі носія твору образотворчого мистецтва

у власність іншій особі не поступився своїми майновими пра-

вами;

 

- доступ автора до твору необгрунтовано не зачіпає за-

конних прав та інтересів власника твору образотворчого

мистецтва.

 

Ще одним істотним нововведенням є так зване право слі-

дування. Воно полягає в тому, що автор за життя, а після його

смерті спадкоємці мають право на одержання п'яти відсотків

від ціни кожного наступного продажу носія твору образотвор-

чого мистецтва. Це право невідчужуване, але воно належить

не тільки автору твору, а і його спадкоємцям. Воно зберігає

чинність протягом чинності самого авторського права, а набу-

ває її після першого відчуження твору, здійсненого автором.

Кожний наступний продаж оригіналу твору образотворчого

мистецтва має здійснюватись через аукціон, галерею, салон,

магазин тощо.

 

Фактичне депонування творів мало місце уже давно. Однак

правове регулювання депонування творів на законодавчому

рівні здійснюється в Україні вперше. Депонування творів -

це передача їх на зберігання спеціальним установам. Таке де-

понування визнається використанням твору, якщо воно

здійснено в сховищі (депозитарії), відкритому для доступу

кожного, і надає можливість одержання за договором з

 

-46-

 

депозитарієм примірника твору будь-ким, хто звернеться до

цього депозитарію. До депонування допускаються рукописні

твори або інші твори на матеріальному носії, в тому числі на

машинному.

 

-47-

 

 3. Вільне використання творів

 

Водночас Закон певною мірою обмежує виключне право

автора на використання твору. Використання твору без згоди

автора Закон називає "вільним використанням". Дозволяється

в окремих, зазначених у Законі, випадках вільне використання

творів без згоди автора і без виплати йому авторської винаго-

роди та вільне використання твору без згоди автора, але з

виплатою йому авторської винагороди.

 

Без згоди автора або іншої особи, що має авторське право,

але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запо-

зичення допускається:

 

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих

творів;

 

2) використання літературних і художніх творів як ілюст-

рації у виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або

зображення навчального характеру;

 

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне

повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей із

поточних економічних, політичних, релігійних питань або

передача в ефір творів такого ж характеру, коли це спеціально

заборонено автором;

 

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засо-

бами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше

повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу

таких подій;

 

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим

шрифтом для сліпих;

 

6) відтворення творів для судового і адміністративного про-

вадження:

 

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних

і релігійних церемоній, а також похорон;

 

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших

періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне спо-

віщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей

та інших подібних творів.

 

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи від-

творюються в обсязі, виправданому поставленою метою;

 

-47-

 

9) відтворення твору в особистих цілях за умов, передба-

чених статтями 16-19 Закону.

 

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у стат-

тях 16-19 Закону,

 

Закон допускає вільне відтворення одного примірника

твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для

власних потреб за певних умов, визначених у Законі (ст. 16

Закону).

 

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, що

має авторське право, вільне відтворення примірників твору

для навчання. Мова йде лише про відтворення репрографіч-

ним способом для аудиторських занять опублікованих статей

та інших невеликих за обсягом творів, а також відтворення

уривків з опублікованих письмових та інших творів (ст. 17

Закону).

 

Докладно регламентовано вільне відтворення комп'ютер-

них програм (ст. 18 Закону).

 

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за

умови, що вони не завдаватимуть шкоди нормальному вико-

ристанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні

інтереси автора.

 

Відтворення творів у особистих цілях без згоди автора або

іншої особи, що має авторське право, але з виплатою винаго-

роди допускається лише в одному випадку. Відповідно до п. 9

ст. 15 Закону допускається відтворення виключно в особистих

цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (ст. 19 За-

кону), без згоди автора або іншої особи, що має авторське

право, але з виплатою авторської винагороди.

 

Винагорода у зазначеному випадку виплачується у формі

відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами облад-

нання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль-

них носіїв (звуко- і(або) відеоплівки, касет, лазерних дисків,

компакт-дисків тощо), які використовуються для такого

відтворення.

 

Збір і розподіл такої винагороди здійснюються однією із

організацій, що управляє майновими правами авторів, вико-

навців і виробників фонограм на колективній основі, відпо-

відно до угоди між цими організаціями. Зазначена винагорода

розподіляється в такій пропорції: сорок відсотків - авторам,

тридцять відсотків - виконавцям, тридцять відсотків -

виробникам фонограм, якщо інше не передбачено угодою.

 

Допускається також без згоди автора або іншої особи, що

має авторське право, і без виплати авторської винагороди від-

творення або публічне сповіщення творів архітектури, обра-

 

-48-

 

зотворчого мистецтва, фотографічних творів, які постійно роз-

ташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування. Проте

не допускається зазначене відтворення чи публічне сповіщен-

ня, коли зображення твору є основним об'єктом такого відтво-

рення чи публічного сповіщення або зображення твору вико-

ристовується з комерційною метою.

 

Ще один випадок вільного використання творів. Органі-

зація ефірного мовлення має право здійснювати запис твору

для короткострокового користування без згоди його автора чи

іншої особи, що має авторське право, і без виплати додаткової

винагороди, якщо ця організація одержала право на спові-

щення в ефір цього твору.

Зазначене користування можливе за таких умов:

організація ефірного мовлення здійснила запис за допомо-

гою її власного обладнання і для власної передачі;

 

використання зазначеного твору повинно бути коротко-

строковим;

 

знищення такого запису протягом шести місяців після його

виготовлення. Зазначений строк може бути змінений за погод-

женням з автором записаного твору. Однак зазначений запис

може бути збережений без згоди автора в офіційних архівах,

якщо запис має виключно документальний характер.

 

-49-

 

 4. Право на авторську винагороду

 

Право на авторську винагороду - це основне майнове пра-

во автора чи іншої особи, що має авторське право. Підставою

для винагороди є факт використання твору в будь-який

спосіб. Основні правові форми використання творів є, власне

кажучи, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи

інші дії, визначені ст. 14 Закону і викладені вище. Найчастіше

вдаються до обнародування і опублікування творів.

 

Конкретними юридичними фактами, що породжують у ав-

тора чи іншої особи, що має авторське право, право на вина-

городу, можуть бути:

 

а) авторський ліцензійний договір (видавничий, постано-

вочний, сценарний, художнього замовлення тощо);

 

б) факт позадоговірного використання твору, коли за Зако-

ном не вимагається згода авторів, але передбачена виплата

авторської винагороди (ст. 19 Закону);

в) неправомірне використання твору.

Із наведених підстав виникнення права на авторську вина-

городу випливає, що право на одержання винагороди пород-

жується, як правило, лише фактом використання твору. Сам

 

-49-

 

по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на

винагороду не породжує.

 

Винагорода, яку одержує автор чи інша особа, що має ав-

торське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у

створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати

(наприклад, штатний художник, науковий співробітник на-

уково-дослідної установи) або авторського гонорару. Мож-

ливе поєднання цих форм оплати.

 

За винятком випадків, коли за Законом допускається вико-

ристання твору без згоди автора і без виплати йому авторської

винагороди (статті 15-18 Закону), винагорода має виплачу-

ватися за будь-яке використання твору. Винагорода може

здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова

винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний про-

даний примірник чи кожне використання твору або скла-

датися із змішаних платежів.

 

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за

створення і використання твору визначається в авторському

договорі.

 

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні

ставки авторської винагороди, які індексуються одночасно з

індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабі-

нет Міністрів України прийняв постанову "Про мінімальні

ставки авторської винагороди за використання творів літе-

ратури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. № 784. Ця по-

станова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди

за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом

звукозапису та здачу примірників звукозаписів і аудіо-

візуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення

творів образотворчого мистецтва, тиражування у промисло-

вості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок

їх застосування.

 

-50-

 

Глава 5

Суміжні права

 

 1. Поняття суміжних прав

 

У чинному законодавстві України про інтелектуальну влас-

ність з'явилося нове поняття - суміжні права. Зокрема, Закон

України "Про авторське право і суміжні права" містить розділ

ІІІ, який так і називається "Суміжні права". Слід зазначити,

що до прийняття цього Закону цивільне законодавство

України не передбачало правової охорони суміжних прав.

 

Суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими пра-

вами, саме тому вони називаються суміжними і охороняються

одним Законом. Особливістю суміжних прав є те, що вони

грунтуються на використанні, як правило, чужих авторських

прав. Суміжні права випливають із творчої діяльності з реалі-

зації, використання вже обнародуваних творів літератури і

мистецтва. Наприклад, поет написав слова пісні, композитор

написав музику до цієї пісні. Але пісня може бути донесена до

слухачів тільки певним виконавцем - співаком. Творчість

співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої

пісні. Із цієї творчої діяльності випливає право співака на

власне виконання пісні, яке одержало назву суміжного права.

 

Суміжні права останнім часом набули прискореного роз-

витку. Сучасні технічні засоби надають можливість певним

чином фіксувати виконання будь-якого виконавця (артиста,

диригента, клоуна тощо) і в такий спосіб вилучати доход із

чужої майстерності, таланту. Щоб цьому запобігти і запровад-

жено охорону суміжних прав.

 

Під суміжними правами Закон розуміє права виконавців,

виробників фонограм і організацій мовлення. Отже, цим

поняттям охоплюється три групи прав: а) права виконавців;

б) права виробників фонограм; в) права організацій мовлення.

Це права на оригінальність, майстерність, манеру виконання,

на інтерпретацію твору. Це низка прав виробників фонограм

і прав організацій мовлення на їх програми передач.

 

Отже, суміжні права можна визначити як права на

результати творчої діяльності виконавців, виробників

фонограм та організацій мовлення, пов'язані з викорис-

танням творів літератури і мистецтва, авторські права,

які належать іншим особам.

Об'єктами суміжних прав, таким чином, є:

а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження

за допомогою технічних засобів;

 

-51-

 

б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних

засобів;

 

в) трансляція в ефір і по кабелю

 

Зазначені результати творчої діяльності можуть одержати

правову охорону лише за певних умов, визначених Законом.

Права виконавців охороняються, якщо:

 

1) виконання вперше мало місце на території України;

 

2) виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється

відповідно до Закону:

 

3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у

передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до

Закону.

 

Права виробників фонограм охороняються, якщо;

1) виробник є громадянином України або юридичною осо-

бою з офіційним місцезнаходженням на території України;

 

2) фонограму вперше опубліковано на території України

або опубліковано на території України протягом 30 днів від

дня її публікації в іншій державі:

3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

Права організацій мовлення охороняються, якщо вони

мають офіційне місцезнаходження на території України і

здійснюють передачі з передавачів, розташованих на території

України.

 

-52-

 

 2. Суб'єкти суміжних прав

 

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить виконавців,

виробників фонограм та організації мовлення.

 

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо),

співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші

особи, які виконують роль, співають, читають, декламують,

грають на музичних інструментах чи у будь-який інший

спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи

твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також

особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але

виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи,

які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі

виконують циркові, естрадні, лялькові номери,

 

Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні

громадяни і особи без громадянства незалежно від віку,

 

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи,

а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-

якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте щодо

юридичних осіб Закон робить застереження. Вони одержують

 

-52-

 

захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне

місцезнаходження - на території України. При цьому не має

значення, так би мовити, "громадянство" цієї юридичної

особи. Вона може бути українською або іноземною.

 

Фонограми - виключно звуковий запис будь-якого вико-

нання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магніто-

фонні касети та інші носії записів визнаються примірниками

фонограми.

 

До суб'єктів суміжних прав Закон відносить також органі-

зації мовлення, тобто тільки юридичних осіб. Це організації

радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і

мистецтва у своїх програмах передач як в ефір, так і по про-

водах.

 

Безумовно, до суб'єктів суміжних прав належать організації

мовлення як державні, так і приватні чи інших форм влас-

ності.

-53-

 

 3. Суб'єктивні суміжні права, іх зміст і межі

 

Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використову-

вати свої суб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити

прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають

здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав

авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і органі-

зації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і вико-

навців. Організації мовлення - прав виробників фонограм,

авторів і виконавців.

 

Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і

здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і вико-

навці з метою інформування про належність їм суміжних

прав.. що виникли у процесі створення фонограми, можуть на

всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак

охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру P

у колі - та ім'я (найменування) особи, що має суміжні

права, і зазначення року першої публікації фонограми.

 

Права виконавців. Виконавцям належить ряд особистих

немайнових і майнових прав. До особистих немайнових прав

виконавців належать право па ім'я, на охорону своїх виступів

від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з вико-

ристанням виконання там, де це можливо.

 

Виконавцю належить виключне право на використання

виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання

винагороди за кожний вид використання

 

-53-

 

Виключне право на використання виконання означає право

дозволяти або забороняти здійснення таких дій;

 

1) записувати раніше не записане виконання,

 

2) відтворювати запис виконання, за винятком випадків,

коли відтворюється запис виконання, зроблений за згоди

виконавця, в тих же цілях, для яких було одержано згоду

виконавця щодо такого запису;

 

3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати

інше публічне сповіщення виконання, за винятком випадків,

коли для сповіщення використовується запис виконання,

раніше зробленого за згодою виконавця, або виконання, рані-

ше переданого в ефір;

 

4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включає

виконання за участю виконавця.

 

Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець.

Якщо виконання здійснювалось колективом виконавців -

керівник такого колективу шляхом укладання письмового до-

говору з користувачем.

 

Якщо виконання використовується в аудіовізуальному

творі, то відповідним договором між виконавцем і постанов-

ником аудіовізуального твору передбачається передача вико-

навцем постановнику прав, викладених вище. При цьому

виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом

примірників такого аудіовізуального твору. Проте викорис-

тання прав виконавця обмежується лише аудіовізуальним тво-

ром і не виключає права виконавця на окреме використання

звуку і зображення, зафіксованих в аудіовізуальному творі,

якщо інше не передбачено договором.

 

Якщо запис виконання використовується у фонограмі на

підставі відповідного договору, то виконавець разом із дозво-

лом на використання виконання передає також право здавати

в найом опубліковану фонограму. При цьому виконавець

зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників

фонограми.

 

Виконавець може укласти договір на використання свого

виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або

по кабелю. Цим договором передбачається передача виконав-

цем організації мовлення також права здійснення запису і

його відтворення, якщо це прямо передбачено договором

виконавця з організацією мовлення.

 

Розмір винагороди виконавцю за таке використання вста-

новлюється в зазначеному договорі.

 

Виключне право на використання виконання, створеного за

договором найму, належить особі, з якою виконавець перебу-

 

-54-

 

ває в трудових відносинах (роботодавцю), якщо договором не

передбачено інше. Особисті немайнові права на виконання

належать виконавцю.

 

Виключні права, що належать виконавцю, можуть переда-

ватися за договором іншим особам.

 

Права виробника фонограми. Виробнику фонограми нале-

жить виключне право на використання фонограми у будь-якій

формі, включаючи право на одержання винагороди за таке

використання.

 

Виключне право на використання фонограми означає право

дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

 

1) відтворювати фонограму;

 

2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким

чином; продавати, здавати в найом тощо;

 

3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюд-

ження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу вироб-

ника фонограми;

 

4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати

фонограму.

 

Без згоди виробника фонограми і без виплати йому вина-

городи можуть розповсюджуватись правомірно опубліковані

примірники фонограми за умови, що вони уже введені в

цивільний оборот шляхом їх продажу. При цьому незалежно

від права власності па примірники фонограми за виробником

фонограми зберігається право на розповсюдження примірни-

ків фонограми шляхом здачі в найом.

 

Виключні права виробника фонограми можуть передавати-

ся за договором Іншим особам.

 

Права організації мовлення. Організації мовлення нале-

жить виключне право на використання її передачі у будь-якій

формі, включаючи право на одержання винагороди за таке

використання. Виключне право на використання передачі

мовлення означає право організації ефірного або кабельного

мовлення дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

 

1) записувати передачу;

 

2) відтворювати запис передачі, за винятком випадків, коли

запис передачі було здійснено зі згоди організації ефірного

мовлення і відтворення передачі здійснюється з тією ж метою,

для якої було зроблено її запис;

 

3) одночасно сповіщати в ефір (по кабелю) передачу іншій

організації ефірного (кабельного) мовлення:

 

4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

 

5) публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

 

-55-

 

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення. Вільне використання виконань, фоног-

рам і програм мовлення, їх фіксація, відтворення, передача в

ефір і по проводах, доведення до загального відома іншим

способом без згоди виконавців, виробників фонограм і

організацій мовлення та без виплати винагороди можливе

лише у випадках, передбачених чинним законодавством сто-

совно обмежень майнових прав авторів творів науки,

літератури і мистецтва.

 

Вільне використання виконання, фонограм і програм мов-

лення допускається за умови, що таке використання не за-

подіє їм шкоди, не обмежить необгрунтованим способом за-

конних інтересів виконавців, виробників фонограм і органі-

зацій мовлення.

 

Використання фонограм, опублікованих із комерційною

метою. Без згоди виробників фонограм, опублікованих із

комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фоно-

грамах, але з виплатою винагороди допускається:

 

1) публічне виконання фонограм;

 

2) передача фонограм в ефір;

 

3) передача фонограм по проводах.

Збір, розподіл і виплата винагороди здійснюється однією із

організацій, що управляє майновими правами виробників

фонограм і виконавців на колективній основі на підставі до-

говору між цими організаціями. Винагорода розподіляється

між виробником фонограми і виконавцем порівну, якщо дого-

вором не передбачено інше.

 

Договором між користувачем фонограми або об'єднанням

таких користувачів, з одного боку, і організаціями, що управ-

ляють майновими правами виробників фонограм і виконав-

ців - з другого, встановлюється розмір винагороди і порядок

її виплати.

 

Розмір винагороди встановлюється за кожний вид вико-

ристання фонограми.

 

Запис організаціями ефірного мовлення виконань або

передач із метою короткострокового використання. Без

згоди виконавця, виробника фонограми і організації мовлення

інші організації мовлення мають право здійснювати записи

виконання або передачі і відтворювати такі записи з метою

короткострокового використання за таких умов:

 

1) попереднього одержання організацією ефірного мовлен-

ня дозволу на сповіщення в ефір виконання або передачі,

щодо яких здійснено короткострокове користування або від-

творення такого запису;

 

-56-

 

2) виготовлення запису і його відтворення здійснюється

організацією ефірного мовлення за допомогою власного

обладнання і для власної передачі;

 

3) знищення такого запису на умовах, передбачених щодо

короткострокового використання творів.

 

Строки чинності суміжних прав. Майнові права вико-

навців охороняються протягом 50 років після першої фіксації

виконання або постановки. Права виробників фонограм діють

протягом 50 років після першого опублікування фонограм, а

якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років

після першої фіксації звукового запису. Права організацій

мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в

ефір або по проводах.

 

Початок перебігу зазначених строків починається 1 січня

року, що наступає за роком першого виконання, запису фоно-

грами чи першої передачі в ефір чи по проводах.

 

До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників

фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти

чи забороняти використання виконання фонограми, передачі

в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди

в межах частини строків чинності права, що залишилися.

 

Особисті немайнові права виконавця у спадщину не пере-

ходять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на

об'єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню,

спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми

мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може за-

шкодити честі і репутації виконавця, виробника фонограми чи

організації мовлення.

 

-57-

 

Глава б

Захист авторського права і суміжних прав

 

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів,

виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення здій-

снюється нормами різних галузей права - кримінального,

адміністративного, цивільного тощо. Але найчастіше застосо-

вуються цивільно-правові засоби захисту авторського права і

суміжних прав. Порушення прав автора можуть бути пов'язані

з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих

прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі

змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка

драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекру-

чення твору - все це порушення особистих прав без мате-

ріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати за-

доволення його порушених інтересів.

 

Порушення майнових прав зумовлює обов'язок порушника

відшкодувати автору завдані збитки.

 

Захист інтересів автора та його правонаступника в Україні

і за кордоном здійснює Державне агентство України з ав-

торських і суміжних прав (ДААСП). Вона наділена широкими

повноваженнями і здійснює представництво та захист інте-

ресів усіх авторів (літераторів, художників, композиторів,

журналістів, кінематографістів тощо), у тому числі й іно-

земних. На прохання авторів ДААСП України захищає їхні

інтереси у взаємовідносинах із видавництвами, збирає від усіх

видовищних підприємств винагороду за публічне виконання

творів на території України і за кордоном та виплачує її авто-

рам чи їх правонаступникам. ДААСП України одержує і

виплачує українським та іноземним авторам, їхнім правонас-

тупникам потиражну винагороду за кінофільми, телефільми,

використання творів образотворчого мистецтва тощо. Пред-

ставники ДААСП України виступають у суді від імені авторів

та їхніх правонаступників у позовах, що випливають з ав-

торського права.

 

Закон докладно визначає, що є порушенням авторського

права і суміжних прав. Зокрема, порушенням авторського

права і суміжних прав є:

 

- будь-яке відтворення, розповсюдження та інше викорис-

тання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають

авторське право чи суміжні права, примірників творів, фоно-

грам, програм мовлення;

 

-58-

 

- ввезення на територію України примірників творів і

фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори І

фонограми не охороняються.

 

Примірники творів і фонограм, виготовлених і розпов-

сюджених із порушенням авторського права і суміжних прав,

є контрафактними, тобто незаконно виготовленими.

 

Способи забезпечення позову у справах про порушення

авторського права і суміжних прав. Якщо є достатні

підстави вважати, що конкретна особа припустилась порушен-

ня авторського права чи суміжних прав, то суд чи суддя одно-

особово має право винести ухвалу про заборону порушнику

вчиняти певні дії (виготовлення, відтворення, продаж, здача в

найом, імпорт тощо) та інші способи використання, а також

транспортування, зберігання або володіння з метою випуску в

цивільний оборот примірників творів, фонограм, щодо яких є

підстави вважати, що вони контрафактні.

 

На зазначені твори або фонограми судом може бути накла-

дений арешт, і всі примірники творів або фонограм можуть

бути вилучені із володіння порушників. Арешт і вилучення

можуть бути застосовані до матеріалів та обладнання, призна-

чених для виготовлення контрафактних творів або фонограм.

 

Для забезпечення закладеного або можливого в майбут-

ньому позову відповідні органи мають вчинити розшук і на-

кладення арешту на:

 

1) примірники творів і фонограм, щодо яких припускаєть-

ся, що вони є контрафактними;

 

2) матеріали і обладнання, призначені для їх виготовлення

і відтворення;

 

3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути

доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодав-

ства передбачена відповідальність.

 

Цивільно-правові способи захисту авторського права і

суміжних прав.

 

Особи, які мають авторське право чи суміжні права, можуть

вимагати:

 

1) відновлення положення, що існувало до порушення прав,

і припинення дій, що порушують авторське право чи суміжні

права або створюють загрозу його порушення;

 

2) визнання авторського права чи суміжних прав;

 

3) відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;

 

4) стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок

порушення авторського права і суміжних прав, замість

відшкодування збитків;

 

-59-

 

5) виплати компенсації в сумі від 5 до 5000 неоподаткову-

ваних мінімумів доходів громадян, встановлених законодавст-

вом України, що визначається судом замість відшкодування

збитків або стягнення доходу;

 

6) вжиття інших, передбачених законодавчими актами,

заходів, пов'язаних із захистом авторського і суміжних прав.

 

Зазначені в пунктах 3-5 заходи вживаються за вибором

особи, що має авторське право чи суміжні права.

 

У разі відмови порушника виконати рішення суду про

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу

його порушення, на нього може бути накладений штраф у

розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь

позивача.

 

Суд, визначаючи розмір заподіяних позивачу збитків, зобо-

в'язаний врахувати характер порушення, майнову і моральну

шкоду, а також можливий доход, який могла б одержати особа,

що має авторське право чи суміжні права, при правомірному

використанні твору чи об'єкта суміжних прав.

 

До обсягу збитків повинні включатися витрати на ведення

судового процесу, в тому числі виплата гонорару адвокатові.

Розмір компенсації визначається судом з урахуванням харак-

теру і суспільного значення порушення.

 

Контрафактні примірники твору або фонограми, матеріали

і обладнання, що використовувались для їх відтворення, судом

можуть бути конфісковані. Проте контрафактні примірники

творів чи фонограм можуть бути передані позивачеві на його

прохання. Не затребувані позивачем контрафактні примірни-

ки твору чи фонограми, а також матеріали і обладнання, що

використовувалось для їх відтворення, за рішенням суду

підлягає знищенню.

 

Однак конфіскації не підлягають контрафактні примірники

творів чи фонограм, добросовісно придбані третіми особами.

 

Своєрідною формою захисту авторського права і суміжних

прав є управління майновими правами суб'єктів авторсь-

кого права і суміжних прав на колективній основі. У Законі

проголошено, що з метою забезпечення майнових прав авторів

та їх правонаступників, суб'єктів суміжних прав створюються

спеціальні організації з правами юридичної особи. Такі орга-

нізації діють на основі законодавства про об'єднання громадян

у межах повноважень, що добровільно передаються їм суб'єк-

тами авторського права і суміжних прав. Зазначені організації

можуть створюватись окремо для управління різними пра-

вами в інтересах різних суб'єктів авторського права чи суміж-

 

-60-

 

них прав. Може бути створена одна організація для управ-

ління одночасно авторськими і суміжними правами.

 

За письмовими договорами суб'єкти авторського права і

суміжних прав добровільно передають повноваження на

управління майновими правами на колективній основі зазна-

ченим організаціям. На основі повноважень, переданих суб'єк-

тами авторського права і суміжних прав, організація видає

ліцензії користувачам на відповідні способи використання

творів та об'єктів суміжних прав. Такі ліцензії надаються за-

значеними організаціями від імені суб'єктів авторського права

і суміжних прав як тих, що передали свої права, так і тих, які

не передали свої повноваження організації, що управляє май-

новими правами на колективній основі. Зазначені організації

мають право вимагати від користувачів творів і об'єктів

суміжних прав надання їм документів, що містять точні дані

про використання творів і об'єктів суміжних прав, необхідні

для збору і розподілу винагороди. У свою чергу користувачі

творів і об'єктів суміжних прав зобов'язані надавати суб'єктам

авторських і суміжних прав, Їх представникам або організа-

ціям, які управляють майновими правами на колективній

основі, точний перелік і програми публічного використання

творів, виконання, фонограм, програм мовлення і забезпечу-

вати їх завіреним звітом про одержані прибутки.

 

Організації, що управляють майновими правами на колек-

тивній основі, мають право резервувати на своєму рахунку

суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користу-

вачів. Ці суми можуть бути використані для чергових виплат

або спрямовані на інші цілі, передбачені їхніми статутами, в

інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав після

спливу трьох років з дня надходження їх на рахунок

організації.

 

-61-

 

Розділ ІV

 

Правові засоби індивідуалізації

учасників товарного обороту,

товарів і послуг

 

Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежу-

вання як учасників цивільного обороту, так і товарів та послуг,

що заполонили ринок. За радянських часів особливої потреби

в такому розмежуванні не виникало. Радянський ринок зде-

більшого відчував постійну нестачу товарів і послуг, завдяки

чому проблеми регулювання правових відносин, що склада-

лись у сфері створення і використання розрізняльних симво-

лів чи якихось інших позначень, не виникало. Щоправда, був

прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він за-

стосовувався в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними

країнами, а в межах самого СРСР - нечасто.

Власного законодавства про товарні знаки Україна не мала.

Із переходом України до ринкової економіки різко зросла

потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індиві-

дуалізації не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного

обороту. 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про

охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон про

товарні знаки). У розвиток цього Закону Держпатент України

прийняв ряд відомчих нормативних актів. Закони про фірмове

найменування (фірму) і про місце походження товару поки

що не прийняті, але потреба в них є, і безумовно, вони будуть

розроблені та прийняті найближчим часом. Цього вимагають

інтереси розвитку підприємництва.

 

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової еко-

номіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна. Водночас

багато підприємств виробляють одну і ту саму продукцію,

надають одні й ті самі послуги, але неоднакової якості і рівня.

Споживачеві інколи буває непросто відрізнити товар одного

підприємства від такого самого товару, що виробляється

іншим підприємством. Саме в цьому можуть допомогти пра-

вові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих вироб-

 

-127-

 

ників, посередників тощо. Саме цими чинниками було зумов-

лено прийняття Закону про товарні знаки.

 

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити одно-

рідні товари різних виробників. Проте в сучасних умовах

ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Виникла

потреба розрізняти виробників, що створюють товари одного

і того самого виду, підприємців, що надають подібні між собою

послуги. Тому у світовій практиці виник такий засіб роз-

пізнання виробників, як іх назва, найменування, фірма. Але

якщо одна фірма виробляє товари чи надає послуги, які роб-

лять їй честь, то її назвою можуть скористатися також інші

підприємці, котрі виробляють товар нижчої якості, що не

користується попитом, з метою ввести споживачів у оману.

Тому винила необхідність надати правову охорону наймену-

ванню або фірмі, щоб ними не могли неправомірно скориста-

тися інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут -

право на фірмове найменування або просто право на фірму,

завданням якого є індивідуалізація виробників з метою

захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх

осіб.

 

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному

правовому засобі для розрізнення товарів одного і того самого

виду. На ринку має значення не тільки якість товару, його

зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні харак-

теристики товару впливають природні властивості географіч-

ного району місця виготовлення товару, що зумовлює його

попит (приміром, миргородська вода, оболонське пиво). Отже,

виникла необхідність розрізняти певні товари і за місцем їх

виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий

інститут - право на найменування місця походження товару.

 

Тож склалася група із трьох цивільно-правових інститутів,

завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обо-

роту, товарів і послуг. Це право на найменування (фірму),

право на знаки для товарів і послуг, право на найменування

місця походження товару.

 

-128-

 

Розділ ІІІ

Право промислової власності

 

Глава7

 

Право на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки

 

 1. Поняття промислової власності

 

До промислової власності належать результати науково-

технічної діяльності. За Паризькою конвенцією про охорону

промислової власності від 20 березня 1883 р., до якої приєдна-

лась Україна, до об'єктів промислової власності належать

винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і мо-

делі, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове

найменування і вказівки про місце походження або наймену-

вання місця походження, а також запобігання недобросовісній

конкуренції.

 

У цьому переліку не йдеться про раціоналізаторські про-

позиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнен-

ня тощо. Проте в п. 3 ст. 1 цієї Конвенції уточнюється, що

об'єктами промислової власності можуть бути усі продукти,

як вироблені, так і природного походження.

 

Відповідно до чинного законодавства України про промис-

лову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності

належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, нє-

розкрита інформація, в тому числі секрети виробництва (ноу-

хау), селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції.

 

Отже, промислову власність можна визначити як резуль-

тати науково-технічної творчості, які можуть бути використа-

ні для потреб суспільства в будь-якій доцільній діяльності

людей. Промислова власність - один із видів інтелектуальної

власності, її складова частина.

 

Україна поставила собі за мету оновити суспільство, пере-

будувати господарський механізм і, врешті-решт, істотно по-

ліпшити добробут народу. У розв'язанні цих завдань велике

значення має використання потужного науково-технічного

 

-62-

 

потенціалу країни, зокрема такого невичерпного джерела, як

технічна творчість і вищого її рівня - винахідництва. Вина-

хідництво - це одна з об'єктивно необхідних стадій у процесі

перетворення науки на безпосередньо продуктивну силу. З

одного боку, воно пов'язане з науковою діяльністю, насампе-

ред, з її вищими досягненнями - відкриттями, а з другого -

забезпечує суспільне виробництво необхідними засобами, зна-

ряддями, технологіями, матеріалами тощо. Досягнення науки

стають фундаментальною базою для технічної творчості, яку

постійно стимулює гостра потреба суспільного виробництва у

новій техніці, технологіях, матеріалах та інших знаряддях і

засобах.

 

Таким чином, винахідництво є однією із ланок єдиного без-

перервного і взаємообумовленого науково-виробничого про-

цесу. У сучасних умовах суспільне виробництво не зможе

успішно розвиватись і функціонувати без належного науково-

технічного забезпечення. Розвиток наукової діяльності і роз-

виток суспільного виробництва не можна розглядати як

окремі ізольовані процеси. Виробництво у своєму розвитку

постійно опирається на досягнення науки і техніки, але у свою

чергу ставить перед наукою все нові й нові проблеми, завдан-

ня, які потребують відповідей, розв'язання. Та досягнення

науки не можуть бути використані безпосередньо у вироб-

ництві. Треба знайти способи використання їх у доцільній

діяльності людини. Пошуки таких способів використання

фундаментальних  наукових  досягнень  у  практичній

діяльності суспільства і має здійснити винахідництво.

 

Тож значення винахідництва для підвищення ефективності

суспільного виробництва, розв'язання соціально-економічних

проблем важко переоцінити. Створення і впровадження тех-

нічних удосконалень значною мірою залежить від раціональ-

ного регулювання творчої діяльності, яка полягає у пошуках

нових рішень з метою підвищення рівня виробництва, його

ефективності і, зрештою, підвищення рівня добробуту народу

України. Тому такі пошуки мають всебічно стимулюватись із

боку держави. Вони потребують докладного правового забез-

печення. Розробка таких рішень, їх оформлення, використан-

ня у народному господарстві породжують низку правових

відносин між авторами пропозицій, їхніми володільцями та

особами, що їх використовують. Ці відносини регулюються

правом промислової власності або патентним правом, оскіль-

ки основним правоохоронним документом, яким захищаються

об'єкти промислової власності, є патент (деякі результати на-

 

-63-

 

уково-технічноі творчості охороняються свідоцтвами або

посвідченнями).

 

Патентну форму охорони об'єктів промислової власності в

Україні введено вперше. Патентне законодавство формується

досить активно, оскільки така форма охорони творчої діяль-

ності найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової еконо-

міки, хоча і є далеко не бездоганною. Патентне законодавство

має передусім стимулювати усебічний розвиток науково-тех-

нічної творчості і використання її досягнень у народному гос-

подарстві України.

 

Безсумнівно, суспільне виробництво успішно розвивається

в тих країнах, де висока винахідницька активність, де винахід-

ництво добре стимулюється, де діє відлагоджене правове регу-

лювання цього виду творчої діяльності. Світовий досвід під-

тверджує цей неспростовний висновок. Японія відзначається

досить високою винахідницькою діяльністю і, як то кажуть,

результати очевидні.

 

Тому в країнах із розвинутою ринковою економікою по-

стійно удосконалюють правове регулювання винахідництва. В

Україні законодавство про науково-технічну творчість перебу-

ває в стані свого становлення. Зараз основними джерелами

законодавства України про промислову власність є Закони

України: "Про власність" від 7 лютого 1991 р., "Про основи

державної політики в сфері науки і науково-технічної діяль-

ності" від 13 грудня 1991 р., "Про науково-технічну інфор-

мацію" від 25 червня 1993 р., "Про охорону прав на винаходи

і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав на

промислові зразки" від 15 грудня 1993 р., "Про охорону прав

на сорти рослин" від 21 квітня 1993 р., "Про племінне

тваринництво" від 15 грудня 1993 р., а також Положення про

Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.,

Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промис-

лової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні

від 18 вересня 1992 р., Тимчасова методика (основні положен-

ня) визначення доходу від використання винаходів та раціо-

налізаторських пропозицій та ін. Держпатент України на роз-

виток законодавчих актів про промислову власність прийняв

ряд відомчих нормативних актів, які визначають порядок

оформлення прав на об'єкти промислової власності.

 

Важливим джерелом патентного права України є міжна-

родні договори і конвенції. Кабінет Міністрів України своєю

заявою від 26 серпня 1992 р. проголосив приєднання України

до Паризької конвенції про охорону промислової власності,

Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, до До-

 

-64-

 

говору про патентну кооперацію. Уряд України взяв на себе

зобов'язання, що випливають із зазначених Конвенції, Угоди

і Договору,

 

Якщо міжнародним договором, в якому бере участь

Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені

законодавством України про промислову власність, то засто-

совуються правила міжнародного договору. Так, Закон

України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" в

ст. 3, яка так і називається "Міжнародні договори", проголо-

шує: "Якщо міжнародним договором України встановлено

Інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України

про винаходи (корисні моделі), то застосовуються правила

міжнародного договору".

 

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з

громадянами України права, передбачені законодавством

України про промислову власність, відповідно до міжнарод-

них договорів України чи на основі принципу взаємності.

 

Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне

місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Держ-

патентом України реалізують свої права через представників,

зареєстрованих згідно з Положенням про представників у

справах інтелектуальної власності, затвердженим Кабінетом

Міністрів України.

 

Отже, на підставі наведеного можна визначити, що право

промислової власності - це сукупність правових норм, які

регулюють суспільні відносини, що складаються у процесі

створення, оформлення та використання результатів на-

уково-технічної творчості. Це визначення права промисло-

вої власності в об'єктивному розумінні.

 

У суб'єктивному значенні право промислової влас-

ності - це право, яким наділяється відповідно до законо-

давства автор будь-якого результату науково-технічної

діяльності. Отже, об'єктом права промислової власності

може бути будь-який результат науково-технічної діяльності

незалежно від того, чи відповідає цей результат встановленим

вимогам. Наприклад, винахідник подав пропозицію до Держ-

патенту України. Пропозиція вирізняється високою ефектив-

ністю, але її новизна втрачена. Пропозиція ознакам винаходу

не відповідає і тому таким не може бути визнана. Але незва-

жаючи на це, пропозиція не перестала бути об'єктом права

власності її автора-винахідника. Інша справа, що держава не

зможе забезпечити надійну правову охорону цієї пропозиції,

Вона може одержати захист лише як раціоналізаторська про-

позиція.

 

-65-

 

Як уже зазначалось, сучасна цивільно-правова практика

коло об'єктів промислової власності дещо обмежила, вилу-

чивши з нього засоби індивідуалізації учасників цивільного

обороту, товарів і послуг. Тобто об'єктами права промислової

власності є: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, не-

розкрита інформація, в тому числі секрети виробництва (ноу-

хау), селекційні досягнення та раціоналізаторські пропозиції.

Звичайно цей перелік не є вичерпним. Можуть з'явитись нові

результати науково-технічної творчості, які будуть визнані

об'єктами права.

 

-66-

 

 2. Об'єкти правової охорони

 

Основними об'єктами промислової власності, як уже зазна-

чалось, є результати винахідництва та промислові зразки.

Винахідництво - один із найбільш поширених і масових видів

творчості, який практично доступний кожному. Інша справа,

що здатність до винахідництва у одних більша, в інших -

менша. Країни з високорозвинутою економікою відзначаються

високою винахідницькою активністю. Насамперед це стосу-

ється досить досконалої системи правового регулювання

відносин у сфері науково-технічної творчості. Саме тому вина-

хідництву, в тому числі правовому регулюванню відносин, які

складаються у сфері створення і використання винаходів, в

усіх країнах приділяється значна увага. У нашій державі вина-

хідницька діяльність регулюється Законом України "Про охо-

рону прав на винаходи і корисні моделі", творча діяльність у

створенні і використанні промислових зразків - Законом

України "Про охорону прав на промислові зразки".

 

При цьому варто зробити таке застереження. Зазначені

закони регулюють не творчу діяльність із створення вина-

ходів, корисних моделей і промислових зразків, а суспільні

відносини, які складаються в процесі створення, виявлення,

оформлення, використання і охорони результатів науково-тех-

нічної творчості. Слід пам'ятати, що сама творчість будь-

якому регулюванню не підлягає, але право може створювати

сприятливі умови для успішної творчості, або навпаки ство-

рювати несприятливі умови, за яких винахідництво буде роз-

виватись мляво або взагалі не буде розвиватись. Щоправда,

винахідництво така властивість людини, без якої вона існу-

вати не може. Винахідництво розвивається за будь-яких умов,

але, зрозуміло, за сприятливих - краще, за несприятливих -

гірше.

 

-66-

 

Якою мірою вплине на цей процес законодавство України

про промислову власність, покаже практика його застосуван-

ня. Поки що вона не є досить впливовою.

 

Новим у законодавстві про промислову власність є введен-

ня до кола результатів технічної творчості такого об'єкта, як

корисна модель.

 

Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають від-

повідати винахід, корисна модель і промисловий зразок. На

підставі цих вимог можна дати визначення цих об'єктів.

 

Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі сус-

пільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патен-

тоспроможності, тобто е новим, має винахідницький

рівень і придатне для використання.

 

Отже, законодавство не обмежує поле винахідницької

діяльності певною технологічною галуззю. Об'єктом винаходу

може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганіз-

му, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи

біотехнологічні способи, способи лікування і діагностики та

профілактики). Правила складання та подання заявки на

видачу патенту України на винахід і корисну модель від 17

листопада 1994 р. дають конкретні визначення цих понять.

 

Згідно із Законом України "Про охорону прав на винаходи

і корисні моделі" (далі - Закон про винаходи) не можуть

одержати правову охорону: відкриття, наукові теорії та мате-

матичні методи; методи організації та управління господарст-

вом; умовні позначення, розклади, правила; методи виконання

розумових операцій; програми для обчислювальних машин;

результати художнього конструювання; топології інтег-

ральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин (п. 3 ст. 5).

 

Крім того, правова охорона не надається винаходу, що су-

перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і мо-

ралі та не відповідає умовам патентоспроможності.

 

Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він

новий, має винахідницький рівень і є придатним для користу-

вання.

 

Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня

техніки. Такий рівень стосовно заявленої пропозиції визна-

чається за всіма видами інформації, загальнодоступними в

Україні та за кордоном до дати пріоритету винаходу. Це озна-

чає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотож-

ного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном

для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим

його використання. Бувають випадки, коли новатор самостій-

но знаходить вирішення певної задачі. Між тим, виявляється,

 

-67-

 

що таку задачу вже вирішено, але відомості про це не дійшли

до автора. Винахід повинен давати нове технічне рішення, не

відоме сучасному рівню техніки. Тому не може бути визнана

винаходом пропозиція, описана у вітчизняній чи зарубіжній

літературі, або впроваджена у виробництво в Україні чи за її

межами.

 

Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано

заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не

має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент - в

Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й

тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом

до її заявки і роблять можливим її використання третіми осо-

бами. Тому автор пропозиції, що може бути визнана винахо-

дом, а також інші особи, які мають відношення до пропозиції,

повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції

до н заявки. Це має значення не лише для автора, а й для

держави. У разі розголошення суті пропозиції до її заявки,

хоча б і самим автором, останній втрачає право на одержання

правоохоронного документа, оскільки держава не може гаран-

тувати охорону такої пропозиції. У цьому ж випадку втра-

чається можливість патентування пропозиції за кордоном і

вона може бути використана іноземними особами без будь-

якого дозволу і без виплати винагороди за її використання.

 

Проте з цього загального правила Законом встановлено

важливий виняток. Якщо сам винахідник чи особа, яка одер-

жала інформацію про винахід від винахідника прямо чи опо-

середковано, розкриють цю інформацію, але не раніше як за

12 місяців до дати подання заявки до Держпатенту України,

то таке розкриття інформації про винахід не впливає на

визнання його патентоспроможним. Тобто новизна пропозиції

не втрачається.

 

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його

сутність не випливає з рівня техніки. Винахідницький рівень

свідчить передусім про творчий характер пропозиції. Хоча у

Законі про це прямо не йдеться, але це випливає з його змісту.

Винахід - це винайдення, відшукання рішення, якого фахі-

вець не знає. Це рішення істотно відрізняється від подібних

відомих рішень (прототипів) такими ознаками чи перевагами,

що роблять доцільним його використання. Винахідництво -

це творчий пошук, створення нового пристрою, технології,

матеріалу тощо. Саме про це йдеться в Законі: право авторства

на винахід належить громадянину, який створив винахід.

Тому не вважається винаходом запозичення відомого рішен-

ня, перенесення і використання позитивного досвіду, хоча ці

 

-68-

 

заходи можуть бути дуже ефективними. У них немає творчого

процесу самого винахідництва. Проте одного творчого харак-

теру для визнання за пропозицією винахідницького рівня ще

не достатньо. Може мати місце творчість, а підстав для

визнання її результатів винаходом не буде. Пропозиція має

творчий характер, але не відповідає вимогам патентоспромож-

ності. Вона визнається такою, що має винахідницький рівень,

якщо порівняно з рішеннями, відомими у науці й техніці на

дату пріоритету, пропозиція характеризується новою якістю,

перевагами, які позитивно відрізняють її від відомих рішень.

Винахідницьким рівнем відзначаються, зокрема, пропозиції,

які відкривають нові галузі техніки, нові напрями у

суспільному виробництві, у медицині, сільському господарстві

або створюють нові види цінних матеріалів, машин, виробів,

ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції,

які істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також самої

продукції, виробленої на основі пропозиції.

 

Винахід є придатним для використання. В Законі мо-

виться про промислове використання, але з подальшого тексту

випливає, що використання може мати місце не тільки в

промисловості, а й в сільському господарстві, в системі охо-

рони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народно-

го господарства. У цій нормі Закону (п. 7 ст. 6) йдеться про

два аспекти поняття промислова придатність; а) галузі засто-

сування винаходу; б) технічна можливість використання вина-

ходу. Інколи надходять пропозиції, які за своїми параметрами

відповідають вимогам патентоспроможності, але вони в су-

часних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в

суспільному виробництві - немає відповідного устаткування,

матеріалів тощо.

 

Із Закону випливає, що пропозиція може бути використана

у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства,

держави, не забороненій чинним законодавством. Це може

бути діяльність наукова і господарська, культурно-освітня і

лікувальна тощо. Не обмежується використання винаходу

формами власності і господарювання. Винахід може бути

використаний як державними, кооперативними, акціонерни-

ми, так й іншими підприємствами, організаціями та устано-

вами; може використовуватись для власних потреб, а також за

кордоном шляхом продажу ліцензій тощо.

 

У цій нормі Закону наголошується й така ознака винаходу

як технічна можливість його застосування на практиці, тобто

пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення

і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Отже,

 

-69-

 

винаходом визнається і пропозиція, яка може бути викорис-

тана лише за умови появи технічної можливості у майбут-

ньому.

 

Ця вимога щодо винаходу також вказує - розв'язання

практичної задачі здійснюється технічними засобами. Такий

висновок випливає з двох попередніх вимог, які визначаються

рівнем техніки. Крім того, ця вимога передбачає ще одну

якісну ознаку винаходу - його позитивний ефект. Явно

некорисні пропозиції в принципі можуть бути винаходами,

але розумна людина їх просто не використовуватиме. Отже,

здатність до промислового використання означає і корисність

винаходу. Щоправда, це інколи буває важко визначити. У су-

часних умовах пропозиція може бути визнана некорисною, а

в майбутньому ця сама пропозиція може дати значний при-

буток. Такі факти в історії техніки непоодинокі.

 

Корисність пропозиції може виявитись у найрізноманітні-

ших формах і способах. Вона може давати певний економіч-

ний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, якість про-

дукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, негативний

вплив на навколишнє середовище тощо.

 

Корисна модель - це конструктивне виконання

пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності,

тобто е новим і промислова придатним.

 

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є час-

тиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які

стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до

Держпатенту України. На новизну корисної моделі також не

впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до

подання заявки до Держпатенту України.

 

Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати

технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам

патентоспроможності, як умови світової новизни і промисло-

вої придатності. Проте до корисної моделі не висувається

умова винахідницького рівня. Принципова відмінність між

ними полягає в об'єкті - до винаходів належать продукти і

способи, до корисних моделей - конструктивне виконання

пристрою.

 

Відповідно до згаданих Правил складання та подання

заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель

(п. 1.1) до пристроїв як об'єктів винаходів чи корисних моде-

лей належать машини, механізми, прилади тощо. Об'єктом

корисної моделі може бути конструктивне виконання

пристрою, яке повинно мати явно виражені просторові форми,

тобто характеризуватись не лише наявністю елементів і

 

-70-

 

зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів,

їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної мо-

делі полягає саме в оригінальній компоновці пристрою. Якщо

винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм

змістом, новим рішенням задачі, то корисна модель - новою

компоновкою елементів пристрою. Таке рішення тому і нази-

вається "корисна модель" певного пристрою, тобто нове роз-

ташування елементів пристрою.

 

Промисловий зразок - це нове конструктивне вирішення

виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для

відтворення промисловим способом.

 

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і

використання промислового зразка, регулюються Законом

України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 груд-

ня 1993 р. (далі - Закон про промислові зразки). Відповідно

до цього Закону об'єктом промислового зразка може бути

форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що

визначають зовнішній вигляд промислового виробу і

призначені для задоволення естетичних та ергономічних

потреб.

 

Промисловий зразок відповідає умовам патентоспромож-

ності, якщо він новий і промислове придатний. Він визнається

новим, коли ступінь його суттєвих ознак не стала загальнодос-

тупною у світі до подання заявки до Держпатенту України.

Проте на новизну промислового зразка не впливає розкриття

інформації про нього автором або особою, яка одержала від

автора прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом

шести місяців до дати подання заявки до Держпатенту

України.

 

При встановленні новизни промислового зразка до уваги

береться зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Держпа-

тенту України.

 

Якщо заявник бажає скористатися конвенційним пріори-

тетом, то він про це мусить заявити.

 

Промисловий зразок визнається промислове придатним,

якщо його може бути використано в промисловості або в будь-

якій іншій галузі діяльності.

 

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не

поширюється на: об'єкти архітектури (крім малих архітектур-

них форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні спо-

руди; друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми

з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

 

-71-

 

 3. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі

і промислові зразки

 

Автором результату творчої праці може бути громадянин

України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без

громадянства, тобто це завжди буде фізична особа.

 

Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної мо-

делі чи промислового зразка незалежно від віку. Інколи мало-

літні автори вносять цінні пропозиції, які використовуються у

виробництві.

 

Поняття "суб'єкти права на винахід, корисну модель чи

промисловий зразок" стосується як автора результату, так і

його правонаступників - будь-яких фізичних і юридичних

осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на

результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть

бути спадкоємці або інші особи. Так, відповідно до ст. 10

Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі" власником патенту може стати Фонд винаходів

України. Законодавчі акти про промислову власність передба-

чають також інші випадки, коли суб'єктом права на результати

творчої праці є саме юридичні особи, держава або її органи.

 

Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні

чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів пере-

ходить за договором або за заповітом.

 

Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко

визначених законом випадках. Так, винаходи, корисні моделі

чи промислові зразки, строк охорони прав на які минув, ста-

ють надбанням суспільства. Але ж хто може здійснювати

право власності на такі об'єкти, які стали надбанням суспіль-

ства, крім держави?

 

Проте варто мати на увазі, що при переході суб'єктивних

прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залиша-

ються його особисті немайнові права.

 

Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зра-

зок можуть бути створені не одним автором, а спільною твор-

чою працею кількох співавторів. У такому разі складаються

відносини, які називають співавторством. Але співавторство

має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру.

Надання технічної допомоги автору іншими особами не є спів-

авторством (наприклад, консультації, здійснення розрахунків,

виготовлення моделей, креслярські роботи).

 

За законодавством про промислову власність відносини

між співавторами визначаються угодою між ними. Склад спів-

авторів може бути змінений Держпатентом України на

підставі поданої співавторами заяви.

 

-72-

 

Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно

підняло роль ще одного суб'єкта права на результат творчої

праці. Йдеться про роботодавця, з яким автор знаходиться в

трудових відносинах за договором найму.

 

Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки

містять норми, відповідно до яких право на одержання патен-

ту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи

промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням служ-

бових обов'язків чи доручення роботодавця за умови, що тру-

довим договором (контрактом) не передбачено інше. Робото-

давець має укласти письмовий договір з автором і за його

умовами видати винагороду автору відповідно до економічної

цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та

іншої вигоди, одержаної роботодавцем від використання за-

значених об'єктів промислової власності. У свою чергу ви-

нахідник або автор корисної моделі чи промислового зразка

має подати роботодавцеві письмове повідомлення про досяг-

нутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває

сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка

настільки повно і ясно, що робить можливим його вико-

ристання. При цьому треба мати на увазі, що інколи сам автор

результату не в змозі скласти докладного і всебічного опису

винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В такому

випадку він змушений вдатися до допомоги самого робото-

давця.

 

Проте якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від

дати одержання такого повідомлення не подасть заявки до

Держпатенту України, то право на одержання заявки пере-

ходить до винахідника чи автора промислового зразка. Із цієї

норми випливає висновок, що в разі створення винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка у зв'язку з виконан-

ням службового обов'язку чи доручення роботодавця, право

на одержання патенту має роботодавець, і лише коли він цим

правом не скористається, воно переходить до винахідника чи

автора промислового зразка.

 

Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові

зразки у переважній більшості випадків належить саме робо-

тодавцеві, оскільки за статистикою минулих років близько 90

відсотків авторів працюють за наймом.

 

Як уже зазначалось, суб'єктом права на винаходи, корисні

моделі може бути Фонд винаходів України. Це юридична

особа, яка має право користуватись і розпоряджатись пере-

даними йому об'єктами на власний розсуд на комерційних

засадах.

 

-73-

 

 4. Оформлення прав на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки

 

Як уже зазначалось, автор пропозиції, що має ознаки вина-

ходу, корисної моделі чи промислового зразка, може стати

суб'єктом патентних прав лише за умови відповідної квалі-

фікації заявленої пропозиції компетентним державним орга-

ном, яким в Україні є Держпатент. Для цього автор пропозиції

має надати їй об'єктивної форми, яка б робила останню

можливою для сприйняття іншими особами і була здатна до

відтворення. Пропозиція має бути втілена в кресленні,

дослідному зразку чи просто описана так, що її сутність

зрозуміла і доступна іншим особам і придатна для користу-

вання.

 

Право кваліфікації творчої пропозиції як винаходу, корис-

ної моделі чи промислового зразка належить Держпатенту

України. Лише після того як Держпатент України визнає за-

явлену пропозицію винаходом, корисною моделлю чи промис-

ловим зразком, прийме рішення про внесення її до відповід-

ного Державного реєстру і видачу патенту автору, він офі-

ційно визнається автором свого творіння і здобуває певні

права та пільги, встановлені чинним законодавством України.

Тільки після цього автор, а також інші особи можуть розголо-

шувати сутність пропозиції шляхом публікації, усних допо-

відей та іншим чином.

 

Право на винахід, корисну модель і промисловий зразок

охороняється державою і засвідчується патентом.

 

Патент - це техніко-юридичний документ, який засвідчує

визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю

чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право

власності на зазначені об'єкти.

 

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промис-

лові зразки потребує виконання ряду формальностей. Це,

передусім, подання належним чином оформленої заявки до

Держпатенту України. Заявка на видачу патенту України на

винахід і корисну модель має відповідати вимогам, що вста-

новлені Правилами складання і подання заявки на видачу

патенту України на винахід і корисну модель, затвердженими

наказом Держпатенту України від 17 листопада 1994 р. Заявка

на промисловий зразок має відповідати вимогам Правил скла-

дання та подання заявки на видачу патенту України на

промисловий зразок, затверджених наказом Держпатенту

України від 15 січня 1995 р.

 

-74-

 

Наступним етапом є проведення експертиз поданої заявки

в тих випадках, коли вони передбачені. Останній етап - зане-

сення до спеціального Державного реєстру об'єктів, які

відповідають умовам патентоспроможності. Після державної

реєстрації видається правоохоронний документ - патент.

Зараз в Україні встановлена єдина форма правової охорони

винаходів, корисних моделей і промислових зразків - патент.

 

Право на подання заявки на винахід, корисну модель чи

промисловий зразок передусім має автор. Він може (але не

зобов'язаний) подавати заявку до Держпатенту України через

представника у справах інтелектуальної власності (патентного

повіреного) або іншу довірену особу. Іноземні громадяни і

юридичні особи, що мають постійне місце знаходження за

межами України, подають заявки тільки через представників

у справах інтелектуальної власності.

 

Право на подання заявки має роботодавець, якщо винахід,

корисна модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з

виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця.

 

Право на подання заявки мають також правонаступники як

авторів, так і роботодавців.

 

Заявка складається українською мовою і має стосуватись

лише одного результату технічної творчості. Об'єднання в од-

ній заявці двох винаходів, корисних моделей чи промислових

зразків не допускається.

 

Заявка має містити: заяву про видачу патенту України на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок відповідно до

винаходу, корисної моделі; креслення (якщо на нього є

посилання в описі); реферат; документ про сплату встановле-

ного збору за подання заявки.

 

Заявка надсилається на адресу Науково-дослідного центру

патентної експертизи. Заява на видачу патенту подається за

установленою формою. У графі цієї форми заяви, що містить

прохання видати патент України, необхідно вказати, на який

із двох об'єктів промислової власності заявник просить видати

патент - на "винахід" чи на "корисну модель".

 

У разі прохання видати патент на винахід, слід зазначити,

який саме патент бажає одержати заявник - патент із строком

дії 20 років, що видається після проведення експертизи по

суті, чи патент із строком дії 5 років, що видається під

відповідальність заявника без проведення експертизи по суті.

У заяві на видачу патенту обов'язково має бути вказано

прізвище заявника (заявників), його адресу, а також автора

(авторів) заявленої пропозиції.

 

-75-

 

Опис винаходу чи корисної моделі викладається у визначе-

ному порядку і має розкривати їх сутність настільки ясно і

повно, щоб їх зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. Він

має підтверджувати обсяг правової охорони, визначений фор-

мулою винаходу чи корисної моделі. В описі повинні бути

зазначені індекс рубрики Міжнародної патентної класифіка-

ції, галузь техніки, до якої належить винахід чи корисна мо-

дель; рівень техніки; суть винаходу чи корисної моделі;

перелік фігур, креслень, якщо на них є посилання в описі;

відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу

чи корисної моделі.

 

Формула винаходу чи корисної моделі повинна виражати

їх сутність, грунтуватись на описі та викладатись у визначе-

ному порядку ясно і стисло. Формула винаходу чи корисної

моделі - це стисла словесна характеристика технічної суті

винаходу чи корисної моделі, що містить сукупність ознак, які

достатні для досягнення зазначеного заявником технічного

результату. У разі визнання пропозиції винаходом лише фор-

мула набуває правового значення і є єдиним критерієм визна-

чення обсягу винаходу. Лише за формулою встановлюється

факт використання чи невикористання винаходу. Формула

винаходу чи корисної моделі має характеризувати винахід чи

корисну модель такими само поняттями, що містить опис

винаходу чи корисної моделі.

 

Реферат складається лише з інформаційною метою. Він не

може братись до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачен-

ня формули винаходу чи корисної моделі і визначення рівня

техніки.

 

За датою надходження заявки до Держпатенту України

визначається пріоритет пропозиції. Якщо пропозиція була

створена окремими авторами незалежно один від одного, то

пріоритет визначається за тим автором, заявка якого надійшла

до Держпатенту раніше. Проте слід наголосити, що в законах

про промислову власність дещо інакше сформульовані ці

правила. Так, ст. 11 Закону України "Про охорону прав на

винаходи і корисні моделі", яка називається "Право першого

заявника", проголошує: "Право на одержання патенту на вина-

хід (корисну модель), створений роздільною працею, нале-

жить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання

до Відомства або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату

пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається від-

кликаною, не відкликана або не відхилена". Аналогічна стаття

міститься і в Законі України "Про охорону прав на про-

мислові зразки" (ст. 10).

 

-76-

 

У зазначених законах ідеться про дату подання заявки до

Держпатенту України і просто про пріоритет. Під пріоритетом

ці закони розуміють так званий конвенційний пріоритет.

Проте слід зазначити, що на практиці є усталеним поняття

пріоритету (національного пріоритету) як дати надходження

заявки до Держпатенту України, і його прийнято називати

пріоритетом (або національним пріоритетом). Якщо заявка

спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а

потім в Україні, то дату раніше поданої заявки прийнято

називати конвенційним пріоритетом. Саме в такому значенні

згадані поняття вживаються в цьому посібнику.

 

Якщо заявником є іноземна фізична чи юридична особа,

яка раніше подала заявку на видачу патенту на цей самий

винахід, корисну модель чи промисловий зразок в одну із

країн Паризького Союзу, то такий заявник може просити

визнати за ним право на конвенційний пріоритет. Він полягає

в тому. що заявники держави - учасниці Паризької конвенції

про охорону промислової власності - мають право протягом

12 місяців від дати подання першої заявки в одній із країн -

учасниць Конвенції - подати цю ж заявку в іншій країні -

учасниці Конвенції - з пріоритетом по першій поданій заявці.

Так, наприклад, якщо громадянин Франції подав у своє

патентне відомство заявку 1 лютого 1995 р., а громадянин чи

юридична особа України подала заявку на таку саму про-

позицію до Держпатенту України 1 травня 1995 р., і тільки

після цього громадянин-заявник Франції подав заявку до

Держпатенту України, тобто після 1 травня, то пріоритет по

цій заявці буде визнано за громадянином Франції. Заявка

заявника України буде відхилена за відсутністю новизни.

Право на конвенційний пріоритет за заявниками на винаходи

і корисні моделі зберігається протягом 12 місяців від дати

подання першої заявки. По заявках на промислові зразки -

протягом 6 місяців.

 

Після надходження заявки до Держпатенту України вона

підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за

формальними ознаками (формальна експертиза), крім того,

заявка на винахід підлягає експертизі по суті. Мета формаль-

ної експертизи заявки - визначити, чи належить пропозиція,

що заявляється, до об'єктів винаходу, а також чи відповідає

заявка вимогам Закону, і чи є в матеріалах заявки документ

про сплату збору за подання заявки і чи він відповідає вста-

новленим вимогам.

 

Якщо в результаті формальної експертизи буде виявлено,

що в заявці наявні всі передбачені Законом документи, і вони

 

-77-

 

відповідають встановленим вимогам, то Держпатент має прий-

няти рішення або про видачу патенту, або про проведення

експертизи заявки по суті. У разі бажання заявника, виявле-

ного ним у заяві про видачу патенту, видати йому патент без

проведення експертизи заявки по суті, під відповідальність

самого заявника без гарантії його достовірності, йому ви-

дається патент.

 

При цьому варто пам'ятати, що заявки на корисні моделі і

промислові зразки експертизі по суті не підлягають, і патент

на зазначені об'єкти видається під відповідальність заявника і

без гарантії його чинності.

 

Від цих загальних правил закони про промислову власність

допускають певні відхилення. Так, датою подання заявки

може бути день одержання Держпатентом України матеріалів,

що містять принаймні: клопотання у довільній формі про ви-

дачу патенту, викладене українською мовою; відомості щодо

заявника та його адреси; частину, яка зовнішнім виглядом

нагадує опис винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка. Цей виняток встановлено з метою закріпити за заяв-

ником (і державою) національний пріоритет заявки. Для збе-

реження дати подання заявки заявник зобов'язаний протягом

двох місяців від дати її подання подати до Держпатенту

України належним чином оформлену заявку, доповнивши її

необхідними матеріалами.

 

У разі виявлення на момент одержання матеріалів заявки,

що вони не відповідають вимогам закону. Держпатент

України повідомляє про це заявника. Виявлені недоліки

мають бути усунуті протягом двох місяців від дати одержання

заявником повідомлення про це. Якщо протягом зазначеного

строку виявлені недоліки не будуть усунуті, то датою подання

заявки буде дата одержання Держпатентом України виправ-

лених матеріалів. Якщо заявка взагалі не буде виправлена,

вона вважатиметься неподаною, про що повідомляється

заявник.

 

Неподаною визнається також заявка, в описі якої є

посилання на креслення, але самого креслення немає. Якщо

протягом встановленого строку креслення не надійде або

заявник не зніме посилання на нього у заявці, вона вважається

неподаною.

 

Рішення про встановлення дати подання заявки Держпа-

тент України надсилає заявнику лише після надходження до-

кумента про сплату збору за подання заявки. Зазначений до-

кумент не надійшов - заявка вважається відкликаною.

 

-78-

 

Експертиза заявки. Експертиза заявки по суті провадиться

на вимогу заявника або будь-якої іншої особи. Заявник має

право брати участь у розгляді питань, що обумовлені прове-

денням експертизи. Він має право з власної ініціативи

вносити до заявки виправлення і уточнення, але до прийняття

рішення щодо заявки.

 

Із метою ознайомлення зацікавлених осіб із заявкою на

винахід із спливом 18 місяців від дати національного (кон-

венційного) пріоритету Держпатент України публікує у

своєму офіційному бюлетені визначені ним відомості про за-

явку. За клопотанням заявника зазначена публікація може

бути здійснена раніше встановленого строку. На прохання

винахідника його ім'я не повинно згадуватись в опублікова-

них відомостях про заявку. Після публікації заявки будь-яка

особа має право ознайомитись із матеріалами заявки.

 

Після публікації, відповідно до п. 8 ст. 15 Закону про вина-

ходи, відомостей про заявку на винахід заявнику надається

тимчасова охорона заявленої пропозиції в обсязі формули

винаходу, з урахуванням якої опубліковані відомості про за-

явку. Дія тимчасової охорони припиняється з дати публікації

в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту чи пові-

домлення про припинення діловодства щодо заявки. Дія тим-

часової охорони за міжнародною заявкою починається з дати

її міжнародної публікації.

 

Під час дії тимчасової охорони заявленої пропозиції заяв-

ник має право на одержання компенсації за завдані йому збит-

ки особами, що використали винахід без дозволу заявника.

Але право заявника на компенсацію виникає лише за умови,

що особа, яка використала пропозицію заявника, дійсно знала

чи одержала письмове повідомлення українською мовою із

зазначенням номера заявки, що відомості про заявку на

винахід, який нею використовується без дозволу заявника,

опубліковані.

 

На таких само умовах надається тимчасова охорона і

міжнародній заявці.

 

Експертиза заявки по суті провадиться за рахунок коштів

заявника і лише за наявності документа про сплату збору за

проведення експертизи заявки на винахід. Мета цієї експер-

тизи встановити відповідність заявленої пропозиції умовам

патентоспроможності.

 

Клопотання про проведення експертизи заявки по суті

заявник може подати протягом трьох років від дати подання

заявки. Інші особи можуть подати означене клопотання після

 

-79-

 

публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше

трьох років від дати подання заявки.

 

Якщо клопотання про проведення експертизи заявки не

надійшло в усталені строки, заявка вважається відкликаною.

 

Держпатент України на будь-якому етапі проведення

експертизи заявки по суті може зажадати від заявника додат-

кові матеріали, якщо їх необхідність зумовлена проведенням

експертизи, а також запропонувати змінити формулу. При не-

поданні заявником у визначені строки затребуваних Держпа-

тентом додаткових матеріалів заявка вважається відкликаною.

 

По завершенні експертизи заявки по суті Держпатент

України має прийняти рішення про визнання заявленої про-

позиції винаходом, якщо вона відповідає умовам патентоспро-

можності. У противному разі заявнику надсилається рішення

про відхилення заявки.

 

Заявник має право на будь-якому етапі розгляду заявки, аж

до прийняття рішення щодо неї, відкликати її. Він також може

замінити заявку на винахід заявкою на корисну модель і нав-

паки. Така заміна можлива до прийняття рішення про видачу

патенту або відхилення заявки.

 

На підставі свого рішення про видачу патенту на винахід,

корисну модель чи промисловий зразок Держпатент України

публікує у своєму офіційному бюлетені визначені ним відо-

мості про видачу патенту. Одночасно з публікацією відомос-

тей про видачу патенту Держпатент України публікує опис до

патенту на винахід, корисну модель, що містить формулу, та

опис винаходу і корисної моделі, а також креслення, на яке є

посилання в описі винаходу чи корисної моделі.

 

Будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами

заявки після публікації відомостей про видачу патенту.

 

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок Держпатент

України здійснює їх державну реєстрацію, для чого вносить

до відповідного Державного реєстру України відомості про

патент. У місячний строк після державної реєстрації патенту

його видають особі, яка має право на його одержання. Якщо

право на одержання патенту мають кілька осіб (співавторів),

їм видається один патент.

 

Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати

подання заявки до Держпатенту України. Строк дії патенту на

корисну модель - 5 років від дати подання заявки до Держ-

патенту України, і за клопотанням власника його чинність

може бути подовжена, але не більш як на 3 роки. На

промисловий зразок патент видається строком на 10 років від

 

-80-

 

дати подання заявки до Держпатенту України і його чинність

може бути подовжена за клопотанням власника патенту, але

не більше як на 5 років.

 

За одержання патенту та підтримання його чинності необ-

хідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати

якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Дія патенту на винахід, корисну модель і промисловий зра-

зок може достроково припинятися повністю або частково з

двох підстав:

- за заявою власника патенту;

 

- за несвоєчасну сплату встановленого річного збору за

підтримання чинності патенту.

 

Патент може бути визнаний недійсним повністю або част-

ково у випадках:

 

- встановленої невідповідності запатентованого об'єкта

умовам патентоспроможності;

 

- наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак,

яких не було у поданій заявці;

- порушення порядку зарубіжного патентування.

Щодо промислового зразка, то патент на нього може бути

визнано недійсним повністю або частково через невідповід-

ність запатентованого промислового зразка умовам патенто-

спроможності; за наявності у сукупності суттєвих ознак про-

мислового зразка, яких не було у поданій заявці, а також в разі

порушення порядку зарубіжного патентування.

 

-81-

 

 5. Суб'єктивні права на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки

 

Права, які надаються суб'єктам права на винаходи, корисні

моделі і промислові зразки, заведено поділяти на дві групи:

особисті немайнові і майнові права.

 

Особисті немайнові права. До особистих немайнових прав

належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву),

право на подання заявки на одержання патенту на винахід,

корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід

мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових і

майнових прав визначається тими результатами технічної

творчості, які підлягають правовій охороні.

 

Як уже зазначалося, право авторства полягає в тому, що

тільки справжній творець може називати себе автором вина-

ходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи,

які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати

ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того

 

-81-

 

чи іншого творчого результату певною конкретною особою, а

це має значення для суспільної оцінки як самого результату,

так і особи автора.

 

Зазначення імені автора в разі використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.

 

Чинне законодавство України про промислову власність не

передбачає присвоєння імені автора чи іншої спеціальної

назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку.

Водночас воно не містить прямої заборони присвоювати за-

значеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви. Більш

того, згадані раніше Правила складання і подання заявки на

видачу патенту України на винахід і корисну модель передба-

чають зазначення назви винаходу. Пункт 6.2.1 цих Правил

проголошує: "Назва винаходу (корисної моделі) характеризує

його (її) призначення, відповідає суті винаходу (корисної мо-

делі) і, як правило, близька до назви відповідної рубрики

Міжнародної патентної класифікації (МПК)".

 

Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права

авторів творів науки, літератури і мистецтва і авторів науко-

во-технічних досягнень не співпадають. Закон не закріплює за

винахідниками та авторами промислових зразків права на

недоторканність та права на обнародування чи опублікування.

Право на недоторканність твору не властиве і не стосується

результатів технічної творчості, винахід можна удосконалю-

вати будь-кому. Не можна приховувати від суспільства і

готовий винахід.

 

Майнові права суб'єктів права на винаходи, корисні мо-

делі і промислові зразки. Право власності на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки, проголошене чинним за-

конодавством, дає його суб'єкту ті самі правомочності, які дає

право власності на будь-який інший об'єкт.

 

Право власності на винахід, корисну модель чи промис-

ловий зразок засвідчується патентом (п. 5 ст. 5 Закону про

винаходи і п. 5 ст. 5 Закону про промислові зразки). Патент

надає його власнику виключне право на використання зазна-

чених об'єктів на власний розсуд, якщо таке використання не

порушує прав інших власників патентів. Якщо патент на вина-

хід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком

особам (співавторам), то відносини між ними визначаються на

підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожен власник

патенту має право використовувати винахід, корисну модель

чи промисловий зразок на власний розсуд. Проте жоден із них

не має права видавати ліцензію на використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка та передавати право

 

-82-

 

власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти

власників патенту.

 

Права, що надаються патентом, набувають чинності від

дати публікації відомостей про його видачу, але за умови спла-

ти річного збору за підтримання чинності патенту. При цьому

варто пам'ятати, що річний збір за підтримання чинності

патенту сплачується за кожний рік дії патенту від дати подан-

ня заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має

надійти до Держпатенту України одночасно з документом про

сплату збору за видачу патенту. Без такої сплати збору патент

не видається.

 

Використанням винаходу, корисної моделі і промислового

зразка визнається; виготовлення, пропонування для продажу,

запровадження в господарський оборот, застосування або вве-

зення чи зберігання в зазначених цілях продукту, що охоро-

няється патентом. Тобто використанням визнається будь-який

продаж продукту, що охороняється патентом на території

України. І не тільки продаж, а навіть пропонування для про-

дажу, тобто демонстрація продукту на виставках, ярмарках,

вітринах тощо. Застосуванням, безумовно, визнається будь-

яке використання винаходу. Із цього загального правила є

один виняток. Відповідно до Закону про винаходи (ст. 25) той,

хто в інтересах своєї діяльності добросовісно використовує в

Україні заявлений винахід, корисну модель чи промисловий

зразок до дати подання заявки чи до дати конвенційного

пріоритету, зберігає право на безоплатне продовження вико-

ристання такого винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка. Це право зберігається і в тому випадів, коли особа

здійснила значну і серйозну підготовку для такого викорис-

тання. Таке право називається правом попереднього користу-

вання або правом першокористувача. Ця норма передбачена

також Законом про промислові зразки (ст. 22).

 

Право попереднього користування належить лише особі,

яка незалежно від винахідника чи автора промислового зразка

самостійно розробила і почала використовувати винахід,

корисну модель чи промисловий зразок, тобто це право

невідчужуване. Проте воно може передаватися іншим особам

лише разом із підприємством чи діловою практикою або тією

частиною підприємства чи ділової практики, в яких було

використано заявлений винахід, корисну модель, промисло-

вий зразок чи здійснено значну і серйозну підготовку для

такого використання.

 

Використанням визнається також ввезення із-за кордону

продукту, виготовленого на основі винаходу, корисної моделі

 

-83-

 

чи промислового зразка, що охороняється патентом. Патент,

як відомо, має чинність лише на території тієї держави, що

його видала. Отже, якщо за кордоном стали виготовляти про-

дукцію на основі винаходу, що охороняється патентом в

Україні, і почали завозити цю продукцію в Україну, то це буде

порушенням патентних прав власника патенту з усіма

наслідками, що з цього випливають.

 

Використанням визнається навіть зберігання продукту,

виготовленого на основі винаходу, корисної моделі чи

промислового зразка, з метою його продажу чи якогось іншого

використання.

 

Продукт визнається виготовленим із застосуванням запа-

тентованого винаходу, корисної моделі, якщо при цьому вико-

ристано кожну ознаку, включену до незалежного пункту фор-

мули винаходу, корисної моделі, або ознаку, еквівалентну їй.

 

Використанням винаходу визнається застосування способу,

що охороняється патентом, або пропонування його для засто-

сування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, не

знає про те, що його застосування забороняється без згоди

власника патенту або, виходячи з обставин, це й так видно.

Отже, особа, яка знає про те, що цей спосіб охороняється

патентом, і пропонує його для застосування, порушує чужі

патентні права, що зумовлює відповідальність за їх пору-

шення.

 

Спосіб, що охороняється патентом, визнається застосова-

ним, якщо використано кожну ознаку, включену до незалеж-

ного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

 

Незалежний пункт формули винаходу чи корисної моделі

має стосуватись лише одного винаходу чи однієї корисної мо-

делі. У незалежний пункт формули винаходу включають за-

гальні суттєві ознаки винаходу, кожна з яких необхідна у всіх

випадках виконання чи використання винаходу, а всі разом

узяті достатні для одержання технічного результату, що

виявляється в усіх випадках, на які поширюється обсяг пра-

вової охорони. При складанні незалежної формули винаходу

слід враховувати, що сукупність суттєвих ознак, необхідних і

достатніх для досягнення технічного результату, має переда-

ватися певним набором ознак, властивих цьому об'єкту.

 

Використанням промислового зразка визнається виготов-

лення, пропонування для продажу, запровадження в госпо-

дарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу,

виготовленого із застосуванням запатентованого промислово-

го зразка.

 

-84-

 

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатен-

тованого промислового зразка, якщо при цьому використані

всі суттєві ознаки промислового зразка.

 

Крім виключного права на виготовлення, власник патенту

має право забороняти іншим особам використовувати винахід,

корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу.

Право на використання зазначених об'єктів тому і називається

виключним, оскільки воно виключає усіх третіх осіб із цього

права. Безумовно, виключне право на використання винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка не може бути без-

межним, тому в законодавстві про промислову власність вста-

новлені можливі випадки використання запатентованого

винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, які не є

порушенням патентних прав.

 

Про право попереднього користування йшлося вище. Крім

цього, не визнається порушенням патентних прав, що над-

аються патентом, використання запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка в конструкції чи при

експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який

тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному

просторі чи на території України, за умови, що винахід,

корисна модель чи промисловий зразок використовуються

виключно для потреб зазначеного засобу. Отже, не є порушен-

ням патентних прав, якщо використання винаходу, корисної

моделі чи промислового зразка має місце за таких умов:

 

- винахід, корисна модель чи промисловий зразок вико-

ристовується у транспортному засобі іноземної держави;

 

- цей транспортний засіб іноземної держави опинився в

повітряному просторі, водах чи на території України випадко-

во або знаходиться тимчасово;

 

- винахід, корисна модель чи промисловий зразок вико-

ристовуються лише для потреб цього транспортного засобу.

 

Не визнається порушенням патентних прав на винахід,

корисну модель чи промисловий зразок, якщо зазначені

об'єкти використовуються без комерційної мети, тобто тільки

для задоволення власних потреб. Зазначені об'єкти викорис-

товуються з науковою метою або в порядку експерименту.

Дозволяється використовувати без дозволу суб'єктивні права

на зазначені об'єкти у випадках надзвичайних обставин (сти-

хійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). Не є порушенням па-

тентних прав разове виготовлення ліків в аптеках за рецеп-

тами лікаря, якщо вони виготовлені з використанням винахо-

ду, корисної моделі.

 

-85-

 

Проте найбільш складною є проблема використання

винаходів, корисних моделей чи промислових зразків після їх

впровадження в господарський оборот. Про це йдеться у п. 3

ст. 22 Закону про промислові зразки і у п. 3 ст. 25 Закону про

винаходи. Цей пункт ст. 25 проголошує: "Не визнається пору-

шенням прав, що надаються патентом, впровадження в госпо-

дарський оборот продукту, виготовленого із застосуванням за-

патентованого винаходу (корисної моделі) після впроваджен-

ня цього продукту в господарський оборот власником патенту

чи з його спеціального дозволу". Аналогічна норма міститься

в Законі про промислові зразки.

 

Це так званий "принцип вичерпання прав" суть якого поля-

гає в тому, що виключні права на результати інтелектуальної

власності не поширюються на будь-які дії з використанням

матеріальних об'єктів, створених (або що в них втілено цей

результат) і розповсюджених самим власником або з його доз-

волу. Тобто мова йде про те, що на поданий виріб, виготов-

лений на основі винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка, право інтелектуальної власності винахідника чи автора

промислового зразка не поширюється. І це зрозуміло, логічно.

Проте цю норму інколи тлумачать як припинення прав вина-

хідника чи автора промислового зразка при продажу чи будь-

якому іншому відчуженні виробів, виготовлених на основі

винаходів, корисних моделей чи промислових зразків.

 

Винахід, корисна модель і промисловий зразок стали това-

ром і тому можуть бути об'єктом будь-яких цивільно-пра-

вових правочинів. На підставі договору власник патенту може

передати право власності на винахід, корисну модель чи про-

мисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником

патенту. Отже, винахід, корисна модель і промисловий зразок

можуть бути відчужені у будь-який спосіб - даруванням,

обміном, продажем тощо.

 

Власнику патенту належить право будь-яким чином вико-

ристати винахід, корисну модель і промисловий зразок.

Одним із таких способів використання зазначених об'єктів є

видача дозволу на використання винаходу, корисної моделі і

промислового зразка будь-якій особі на основі ліцензійного

договору, тобто видачі ліцензії на право використання.

 

Договори на передачу права власності на винахід, корисну

модель і промисловий зразок та ліцензійні договори набува-

ють чинності лише за умови, що вони складені у письмовій

формі, підписані й зареєстровані в Держпатенті України.

 

-86-

 

Із метою широкого сповіщення про запатентований вина-

хід, корисну модель чи промисловий зразок власник патенту

має право подати до Держпатенту України для офіційної

публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на вико-

ристання запатентованого винаходу, корисної моделі чи

промислового зразка. За цим оголошенням будь-яка особа

може скористатись зазначеним дозволом на використання

винаходу, корисної моделі і промислового зразка. Особа, що

виявила бажання скористатись таким дозволом, зобов'язана

укласти з власником патенту договір щодо платежів. У разі

використання винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка за таким відкритим дозволом річний збір за підтри-

мання чинності патенту зменшується на 50 відсотків. Якщо

жодна особа не заявила власнику патенту про намір ско-

ристатись зазначеним дозволом, власник патенту може подати

до Держпатенту України письмове клопотання про відкли-

кання своєї заяви. У такому разі річний збір за підтримання

чинності патенту сплачується в повному розмірі, починаючи

з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

 

Проте права, що надаються патентом його власнику, у

визначених законом випадках можуть бути примусово від-

чужені. Керуючись суспільними інтересами та інтересами

національної безпеки, Кабінет Міністрів України має право

дозволити використання винаходу, корисної моделі і промис-

лового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою

йому відповідної компенсації. Кабінет Міністрів України

своєю постановою від 29 липня 1994 р. затвердив Порядок

надання дозволу на використання запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка без згоди володільця

патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.

 

Обов'язки, що накладаються патентом. Законодавство

про промислову власність зобов'язує власників патентів

добросовісно користуватися виключними правами, що над-

аються патентом. Добросовісне користування розуміється як

таке, що не завдає шкоди іншим власникам патентів, іншим

фізичним і юридичним особам, навколишньому середовищу,

інтересам суспільства і національній безпеці тощо.

 

За законодавством України про промислову власність влас-

ник патенту зобов'язаний використати запатентований вина-

хід, корисну модель чи промисловий зразок. Якщо зазначені

об'єкти не використовуються або використовуються недо-

статньо в Україні протягом трьох років від дати публікації

відомостей про видачу патенту або від дати, коли використан-

 

-87-

 

ня винаходу, корисної моделі чи промислового зразка було

припинено, то в такому разі будь-яка особа, що має намір і

виявляє готовність використовувати винахід, корисну модель

чи промисловий зразок, пропонує власнику патенту укласти

ліцензійний договір. Якщо власник патенту відмовиться від

укладання ліцензійного договору, зазначена особа може звер-

нутися до суду із заявою про надання їй дозволу на вико-

ристання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка

(видати примусову ліцензію). Суд може винести рішення про

надання дозволу зацікавленій особі на використання винахо-

ду, корисної моделі чи промислового зразка. У рішенні суду

визначається обсяг використання запатентованого об'єкта,

строки дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди

власнику патенту.

 

Проте слід мати на увазі, що примусова ліцензія може бути

видана зацікавленій особі за умови, коли власник патенту в

суді не довів, що факт невикористання винаходу, корисної

моделі чи промислового зразка був зумовлений поважними

причинами.

 

Всесвітня організація інтелектуальної власності дає таке

тлумачення примусової ліцензії. Вислів "примусова ліцензія"

використовується для позначення явища, протилежного

добровільній ліцензії. Володілець добровільної ліцензії має

право здійснювати такі дії, які охоплюються виключним пра-

вом, із дозволу патентоволодільця. Такий дозвіл називають

звичайно ліцензійним контрактом. Він укладається між

патентоволодільцем і володільцем ліцензії.

 

Володілець примусової ліцензії має право здійснювати дії,

які охороняються виключним правом, з дозволу влади поза

волею патентоволодільця. Примусову ліцензію інакше нази-

вають недобровільною ліцензією.

 

Іноді виникають ситуації, коли один винахід, корисна мо-

дель чи промисловий зразок не може бути використаний без

запатентованого іншого винаходу, корисної моделі чи промис-

лового зразка. В такому випадку власник патенту зобов'я-

заний дати дозвіл (видати залежну ліцензію) на використання

винаходу, корисної моделі чи промислового зразка власнику

пізніше виданого патенту. Така ліцензія може бути видана за

певних умов:

 

1) пізніше запатентований винахід, корисна модель чи

промисловий зразок призначені для досягнення іншої мети

або мають значні техніко-економічні переваги перед раніше

 

-88-

 

запатентованим винаходом, корисною моделлю чи промисло-

вим зразком;

 

2) пізніше запатентований винахід, корисна модель чи

промисловий зразок не може використовуватись без порушен-

ня прав власника патенту раніше запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка.

 

У свою чергу, власник раніше запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка має право вимагати

від власника патенту пізніше запатентованого винаходу,

корисної моделі чи промислового зразка видати дозвіл (залеж-

ну ліцензію) на використання зазначених об'єктів, якщо піз-

ніше запатентований винахід, корисна модель чи промисло-

вий зразок удосконалює раніше запатентований винахід,

корисну модель чи промисловий зразок або призначений для

досягнення тієї самої мети.

 

Залежна ліцензія видається в обсязі, необхідному для вико-

ристання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка,

для яких затребувано такий дозвіл.

 

Оспорювання чинності патенту. Раніше уже йшлося про

те, що у визначених законодавством випадках чинність патен-

ту може бути припинена, а в інших передбачених законодав-

ством випадках патент може бути визнано недійсним. Крім

таких випадків припинення чинності патенту, законодавством

передбачена можливість оспорити уже виданий патент. Будь-

яка особа протягом шести місяців від дати публікації

відомостей про видачу патенту може подати до Апеляційної

ради заперечення про видачу патенту.

 

-89-

 

 6. Захист прав патентовласника

 

Будь-яке порушення прав патентовласника зумовлює

відповідальність порушника. Порушенням визнається будь-

яке посягання на права власника патенту, передбачені законо-

давством про промислову власність. Це може бути неправо-

мірне використання винаходу, корисної моделі чи промисло-

вого зразка, порушення особистих немайнових прав тощо.

 

Звичайно, таке порушення на вимогу власника патенту

повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшко-

дувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати віднов-

лення порушених прав власника патенту може також особа,

яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним

договором.

 

-89-

 

Будь-які спори, що виникають у зв'язку із застосуванням

законодавства про промислову власність, розв'язуються

судом. Зокрема, суди розглядають спори про: авторство на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок; встановлен-

ня власника патенту; порушення майнових прав власника

патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право

попереднього користування; винагороду винахідникам і авто-

рам промислових зразків, а також патентовласникам; компен-

сації.

 

Суди розглядають також усі інші спори, пов'язані з охоро-

ною прав патентовласників, що надаються законодавством про

промислову власність.

 

Патентування винаходу, корисної моделі і промислового

зразка в іноземних державах. Одним із суб'єктивних прав

на винаходи, корисні моделі і промислові зразки є право

патентування зазначених об'єктів в іноземних державах. Па-

тентування винаходів, корисних моделей і промислових

зразків в іноземних державах провадиться за таких умов:

 

1) заявник зобов'язаний до подання заявки на одержання

охоронного документа на винахід, корисну модель чи

промисловий зразок в орган іноземної держави подати заявку

на цей же винахід, корисну модель чи промисловий зразок до

Держпатенту України;

 

2) заявник, який бажає запатентувати винахід, корисну мо-

дель чи промисловий зразок в іноземній державі, зобов'язаний

повідомити про це Держпатент України;

 

3) якщо Держпатент України протягом трьох місяців від

дати надходження повідомлення заявника про намір запатен-

тувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок в іно-

земній державі, не повідомив заявника про заборону зару-

біжного патентування зазначеного винаходу, корисної моделі

чи промислового зразка.

 

За необхідності Держпатент України може дозволити

патентування винаходу, корисної моделі чи промислового

зразка в іноземній державі раніше зазначеного строку.

 

У разі патентування винаходу, корисної моделі чи промис-

лового зразка за процедурою Договору про патентну коопе-

рацію, міжнародна заявка подається до Держпатенту України.

При цьому слід пам'ятати, що зарубіжне патентування

винаходів, корисних моделей чи промислових зразків досить

дорога процедура, яка потребує істотних валютних затрат.

Тому при вирішенні питання про зарубіжне патентування

 

-90-

 

варто виходити із його комерційної доцільності. Доціль-

ність зарубіжного патентування обумовлюється такими фак-

торами:

 

1. Охорона експорту. Якщо у виробах, продукції, облад-

нанні тощо, які експортуються в іноземні держави, використа-

ні винаходи, корисні моделі і промислові зразки, захищені

патентами України. Обсяг експортних поставок такий, що

робить доцільним патентування використаних винаходів,

корисних моделей чи промислових зразків в іноземних держа-

вах. В іншому разі винаходи, корисні моделі і промислові

зразки можуть бути використані в зарубіжних країнах без доз-

волу українських патентовласників і без виплати їм будь-якої

винагороди.

 

2. Зарубіжне патентування винаходів, корисних моделей чи

промислових зразків може бути обумовлене будівництвом

Україною цивільних чи промислових споруд в зарубіжних

країнах. Під час такого будівництва можуть бути використані

об'єкти промислової власності, захищені патентами України.

У такому разі для захисту зазначених об'єктів мусить бути

здійснено зарубіжне патентування в тих країнах, де має

вестись будівництво.

 

3. Стосовно певних винаходів, корисних моделей чи про-

мислових зразків, що на них в окремих зарубіжних країнах

може бути попит і є надія укласти із зацікавленими фізич-

ними чи юридичними особами цих країн ліцензійні угоди. У

подібних випадках також попередньо варто спочатку запатен-

тувати зазначені об'єкти в цих країнах.

 

Відповідно до законодавства України про промислову влас-

ність витрати, пов'язані з патентуванням винаходів, корисних

моделей чи промислових зразків в іноземних державах, несе

заявник або за його згодою інша особа, але не держава.

 

-91-

 

Глава 8

Право на нові сорти рослин і нові породи тварин

 

 1. Правова охорона сортів рослин

 

Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини по-

требує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу

і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть

протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів,

залучає великі колективи висококваліфікованих спеціалістів.

Саме цим пояснюється, що в Україні виведення нових сортів

рослин не можна назвати успішним. За рядом показників

Україна істотно відстає від країн із розвинутою ринковою

економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях

з'являються зарубіжні технології (які значно випереджають

наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур,

виведених за "передовою" радянською сільськогосподарською

наукою.

 

Відносини, що виникають у зв'язку з виведенням, викорис-

танням, захистом, відчуженням нових сортів рослин, регулю-

ються Законом України "Про охорону прав на сорти рослин"

від 21 квітня 1993 р., який набрав чинності 1 листопада 1993 р.

 

У Законі дано визначення таких понять, як сорт, викорис-

тання сорту, запатентований сорт та інших, пов'язаних із пра-

вовою охороною сортів рослин.

 

Так, Реєстр сортів рослин України - це реєстр, до якого

занесено сорти, допущені для господарського використання;

Державний реєстр сортів рослин України - реєстр, до якого

занесено сорти, права на які охороняються; виключна ліцен-

зія - передача власником патенту або його правонаступником

(ліцензіаром) права на використання сорту будь-якій особі

(ліцензіату), включаючи продаж ліцензій на сорти третім осо-

бам; невиключна ліцензія - передача власником патенту або

його правонаступником права на використання сорту будь-

якій особі, за винятком продажу ліцензії на цей сорт третім

особам.

 

Отже, законодавство про рослини розрізняє два види сортів

рослин - сорти, що допущені до господарського використан-

ня, і сорти, які захищені патентом, тобто запатентовані сорти.

Об'єктом правової охорони згаданий вище Закон України

"Про охорону прав на сорти рослин" (далі - Закон про росли-

ни) визнає особисті немайнові і майнові права автора сорту,

власника патенту або ліцензії. Перелік родів і видів рослин, на

сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом

 

-92-

 

Міністрів України. Отже, далеко не всі виведені нові сорти

рослин підпадають під правову охорону, а тільки ті, які мо-

жуть бути визнані патентоспроможними.

 

Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення в рослин-

ництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору, і таке,

що має один або кілька господарських ознак, які відрізняють

його від існуючих сортів рослин.

 

Відповідно до Закону про рослини сорт - це штучно

відібрана сукупність рослин у межах одного і того ж бота-

нічного таксону з притаманними їм біологічними ознаками і

властивостями, що характеризують їх спадковість, яка має

хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того

ж ботанічного таксону і може вважатися єдиною з точки зору

придатності для відтворення сорту. Категорія сорту - клон,

лінія, гібрид, популяція.

 

За своєю сутністю визначення сорту в Законі фактично не

відрізняється від вище наведеного визначення селекційного

досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відпо-

відав умовам патентоспроможності.

 

Сорт визнається патентоспроможним, і на нього видається

патент, якщо він є новим і відповідає умовам відмінності,

однорідності та стабільності.

 

Відповідно до Закону сорт вважається новим, якщо на дату

надходження заявки на видачу патенту на сорт до Держпатен-

ту України насіння цього сорту не було відоме цивільному

обороту: а) на території України більше одного року; б) на

території будь-якої іншої країни для винограду, декоративних

деревних рослин, плодових культур та лісових порід більше

шести років та більше чотирьох років для інших культур. Але

слід мати на увазі, що зазначена норма стосовно іноземних

громадян і юридичних осіб діє за принципом взаємності.

Тобто вона не застосовується до громадян і юридичних осіб

зарубіжних країн, де таку норму не передбачено для громадян

України.

 

Дещо інші правила стосовно сортів тих родів і видів, які

були занесені до Реєстру сортів рослин України, тобто вони

були допущені до господарського використання, але на тери-

торії України не охоронялись. Новизна зазначених сортів не

втрачається, якщо навіть вони використовувались більше за-

значених строків. Пріоритет на такі сорти встановлюється від

дати надходження такого сорту на сортовипробування. Проте

строк чинності патенту скорочується на період від дати над-

ходження сорту на сортовипробування до дати надходження

заявки до Держпатенту України.

 

-93-

 

Відмінність сорту. Сорт відповідає умовам відмінності,

якщо він явно відрізняється від будь-якого іншого сорту,

загальновідомого на дату надходження заявки до Держпатен-

ту України.

 

Загальновідомість сорту встановлюється за усіма джерела-

ми інформації. Зокрема, за фактом його використання, наяв-

ністю сорту в офіційних каталогах, довідковому фонді, точним

описом в літературі або іншій заявці. Ознаки, що дають змогу

визначити відмінні особливості сорту, мають бути придатни-

ми для відтворення 1 точного опису.

 

Однорідним вважається сорт, рослини якого з урахуванням

особливостей розмноження за своїми ознаками залишаються

досить однорідними.

 

Стабільним вважається сорт, якщо його основні ознаки

залишаються незмінними після кожного розмноження. В разі

особливого циклу розмноження - в кінці кожного циклу роз-

множення.

 

Сорт вважається патентоспроможним, коли всі наведені

умови будуть наявними у сукупності.

 

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі ство-

рення і використання сорту рослин, може бути будь-яка

фізична і юридична особа. Іноземні громадяни та юридичні

особи можуть бути суб'єктами права на сорти рослин в

Україні за принципом взаємності.

 

Суб'єктом права на сорт рослин може бути особа без гро-

мадянства, якщо вона постійно проживає в Україні. Суб'єк-

тами права на сорт рослин можуть бути спадкоємці та інші

правонаступники автора сорту, а також держава.

 

Автором сорту визнається громадянин, творчою працею

якого створено цей сорт. Якщо сорт створено спільною твор-

чою працею кількох осіб, усі вони визнаються співавторами

виведеного нового сорту.

 

Проте не вважаються співавторами особи, які не зробили

особистого творчого внеску у створення сорту. Особи, які на-

давали авторові (співавторам) лише технічну допомогу,

матеріально чи організаційно сприяли виведенню сорту, офор-

мленню матеріалів для одержання права на сорт, не визнають-

ся співавторами.

 

Але якщо кілька осіб вивели сорт незалежно одна від одної,

то право на одержання патенту на сорт належить тій особі, чия

заявка надійшла раніше до Держпатенту України.

 

Право на одержання патенту (тобто визнання суб'єктом

права на сорт) може мати будь-яка особа, що їй автор передав

таке своє право. Автор сорту може вказати це безпосередньо

 

-94-

 

в заявці або в окремій заяві, але за умови, що заява про це

надійшла до Держпатенту України до прийняття рішення про

видачу патенту.

 

За сучасних умов одним із важливих суб'єктів права на

сорт стає роботодавець, який має право на одержання патенту,

якщо сорт створено працівником - автором сорту - під час

виконання ним службових обов'язків, конкретного завдання,

одержаного від роботодавця.

 

Але право на одержання патенту належить роботодавцю за

умови, що між автором і зазначеним працівником укладений

письмовий договір, який передбачає передачу прав роботодав-

цю на одержання патенту. У договорі мають бути визначені

умови виплати винагороди авторові. Якщо між автором сорту

і роботодавцем не укладено письмового договору про передачу

прав на одержання патенту або роботодавець порушив умови до-

говору, то право на одержання патенту залишається за автором.

 

Суб'єктом права на сорт може стати також Фонд винаходів

України. Він має право на одержання патенту на сорт, якщо

автор сорту зазначив у заявці, що передає Фонду право на

одержання патенту. Це розпорядження заявник може зробити

і у формі окремої заяви, яку він має подати до Держпатенту

України до прийняття рішення по заявці про видачу патенту

або про відхилення заявки.

 

Фонд від імені держави розпоряджається сортом на свій

розсуд, оскільки він у такому разі стає власником патенту на

сорт. При використанні сорту в будь-який спосіб його автор

має право на винагороду, рівнозначну вигоді, одержаній Фон-

дом винаходів України від використання сорту. Розмір вина-

городи, порядок і строки її виплати визначаються умовами

письмового договору, який укладається між автором сорту і

Фондом винаходів України.

 

Подання заявки на сорт. Заявка на сорт подається до

Держпатенту України будь-якою фізичною чи юридичною

особою, яка має право на одержання патенту.

 

Заявка про видачу патенту на сорт може бути подана осо-

бисто заявником, через довірену особу або патентного пові-

реного. Громадяни, які проживають за межами України, а

також іноземні юридичні особи, що мають постійне місце-

знаходження за межами України, ведуть справи, пов'язані з

одержанням патенту на сорт, через патентних повірених,

зареєстрованих у Держпатенті України. Права і обов'язки

патентних повірених, порядок їх атестації та реєстрації визна-

чаються Положенням про патентних повірених України, що

затверджується Держпатентом України. Патентними повіре-

 

-95-

 

ними можуть бути лише громадяни України, які постійно тут

проживають.

 

Заявка має містити: заяву про видачу патенту на сорт; опис

сорту, що розкриває його ознаки та властивості з повнотою,

достатньою для визначення сорту.

 

До заявки додається документ про сплату збору за подання

заявки або який засвідчує наявність пільг щодо його сплати.

 

Пріоритет сорту. За датою надходження заявки до Держ-

патенту України визначається пріоритет сорту. Проте заявник

може претендувати на визнання за ним конвенційного пріори-

тету, тобто визнання пріоритету за датою надходження заявки

до патентного відомства держави - учасниці Міжнародної

конвенції з охорони селекційних досягнень. Але право на

конвенційний пріоритет у заявника виникає лише за умови,

що його заявка надійшла до Держпатенту України не пізніше

12 місяців після подання першої заявки в державі - учасниці

Конвенції. За наявності поважних причин Держпатент

України може подовжити строк на подання заяви на визнання

конвенційного пріоритету, проте не більше як на два місяці.

 

Для визнання права на конвенційний пріоритет заявник

зобов'язаний вказати про це при поданні заявки або протягом

двох місяців від дати надходження заявки до Держпатенту

України і додати копію першої заявки, завіреної в патентному

відомстві держави - учасниці Міжнародної конвенції з охорони

селекційних досягнень, до якого було подану першу заявку.

 

Може статися, що до Держпатенту України одночасно

надійдуть дві заявки на один і той самий сорт, виведений

різними авторами. У такому разі пріоритет визначається по

заявці, в якій доведено більш ранню дату її відправлення до

Держпатенту України. Якщо і ці дати співпадуть - за заяв-

кою, що має більш ранній реєстраційний номер Держпатенту

України.

 

Експертиза заявки про видачу патенту на сорт. Ек-

спертиза заявки на сорт включає формальну експертизу та

експертизу заявки на патентоспроможність. Експертиза

заявки проводиться поетапно протягом трьох років від дати

надходження заявки до Держпатенту України, який має право

подовжити зазначений строк експертизи.

Заявник має право під час проведення експертизи:

- вносити до матеріалів заявки доповнення, виправлення

або уточнення;

 

- брати участь у розгляді питань, пов'язаних із проведен-

ням експертизи, особисто, через свою довірену особу або через

патентного повіреного;

- знайомитися з результатами експертизи сорту.

 

-96-

 

Формальна експертиза заявки на сорт. Зазначена

експертиза має бути проведена протягом двох місяців від дня

надходження заявки. Вона має на меті встановити наявність

необхідних документів та їх відповідність вимогам закону.

Матеріали, які доповнюють чи змінюють заявку, не повинні

змінювати суті заявленого сорту. Додаткові матеріали вважа-

ються такими, що змінюють суть заявленого сорту, якщо вони

містять ознаки, які не були наведені в первинних матеріалах

заявки. Додаткові матеріали, що змінюють суть заявленого

сорту, до уваги не беруться під час розгляду заявки. Вони

можуть бути оформлені як самостійна заявка.

 

Якщо заявка на сорт містить усі необхідні матеріали і до-

кументи, що відповідають передбаченим вимогам, то прийма-

ється рішення про встановлення пріоритету і можливість

подальшого розгляду заявки, про що заявнику надсилається

письмове повідомлення.

 

Коли в результаті формальної експертизи буде встановле-

но, що заявку оформлено на сорт, на який не видається патент,

то приймається рішення про відмову в подальшому розгляді

заявки.

 

Прийняте за результатами експертизи рішення може не за-

довольнити заявника. В такому разі він має право на оскар-

ження зазначеного рішення в Апеляційній раді Держпатенту

України.

 

Публікація відомостей про заявку на сорт. Через вісім-

надцять місяців від дати надходження заявки до Держпатенту

України і за умови прийняття рішення про подальший роз-

гляд заявки за результатами формальної експертизи відомості

про заявку публікуються в офіційному бюлетені. Характер та

зміст відомостей, які підлягають публікації, визначаються

Держпатентом України.

 

Зазначені відомості можуть бути опубліковані раніше вісім-

надцятимісячного строку на прохання заявника.

 

На прохання автора сорту його ім'я в публікації не

згадується.

 

Експертиза заявки на патентоспроможність заявлено-

го сорту. Експертний орган Держпатенту України здійснює

експертизу заявки на патентоспроможність сорту. Таким

експертним органом є Державна комісія України з випробу-

вання та охорони сортів рослин Агропромислового комплексу

України. Якщо в процесі експертизи буде встановлено, що

сорт не відповідає умовам патентоспроможності, то прийма-

ється рішення про відмову в наданні правової охорони сорту,

про що повідомляється заявнику у письмовій формі.

 

-97-

 

Рішення за результатами експертизи заявки на патенто-

спроможність може бути оскаржене через Апеляційну раду

Держпатенту України.

 

Позитивне рішення за результатами експертизи заявки на

патентоспроможність є підставою для видання заявнику

патенту України на заявлений сорт.

 

Від моменту публікації відомостей про заявку на сорт в

офіційному бюлетені Держпатенту України сорту надається

тимчасова охорона, яка має чинність від дати публікації до

дати прийняття рішення про видачу патенту. Тимчасова охо-

рона права на сорт надається в обсязі опублікованого опису

сорту.

 

Якщо за результатами експертизи на патентоспроможність

сорту прийнято рішення про відмову у видачі патенту, тимча-

сова охорона права на сорт вважається такою, що не настала,

але за умови, що можливість оскарження вичерпана.

 

На підставі позитивного рішення експертного органу за

результатами експертизи на патентоспроможність сорту

Держпатент України здійснює державну реєстрацію сорту, за-

носячи його до Державного реєстру сортів України. Після

реєстрації сорту Держпатент протягом одного місяця від дати

одержання документа про сплату відповідного збору видає

патент України на сорт. У разі наявності кількох співавторів

на сорт їм видається один патент.

 

Рішення про видачу патенту України на сорт публікується

в офіційному бюлетені Держпатенту України. У публікації

зазначається ім'я автора чи співавторів сорту, назва сорту,

його опис та інші відомості за визначенням Держпатенту

України.

 

Довідавшись із публікації про видачу патенту, будь-яка

особа має право ознайомитися з матеріалами заявки у поряд-

ку, визначеному Держпатентом України.

 

Права і обов'язки власника патенту. Права автора сорту

прийнято поділяти на два види - особисті немайнові і май-

нові суб'єктивні права.

 

До особистих немайнових прав належать: а) право авторст-

ва; б) право на ім'я ; в) право на назву сорту. Автор має право

вимагати визнання авторства на виведений сорт саме за ним.

Крім того, автор має право вимагати, щоб при використанні

сорту у відповідній документації зазначалось його ім'я тощо.

Автор має також право на назву свого сорту. Уже при поданні

заявки він має зазначити назву сорту, яка б надавала мож-

ливість індентифікувати сорт, не повторювала 6 назви або

відрізнялась від назви уже існуючого сорту такого самого або

 

-98-

 

близького ботанічного виду. Назва сорту не може складатися

із одних цифр, не повинна вводити в оману щодо властивос-

тей, походження та значення сорту або щодо особи автора

сорту, суперечити принципам суспільної моралі.

 

При поданні заявки на один і той самий сорт до патентних

відомств різних держав, назва сорту має в усіх заявках бути

однаковою.

 

При використанні сорту будь-якою особою має зберігатися

та його назва, під якою він внесений до Державного реєстру

сортів рослин України.

 

Назва сорту може бути змінена на прохання заявника, але

до прийняття рішення про видачу патенту. Якщо запропоно-

вана заявником назва сорту не відповідає встановленим

вимогам, то заявник протягом двох місяців повинен запропо-

нувати нову назву.

 

Особисті немайнові права автора сорту є невідчужуваними.

Майнові права суб'єкта права на сорт рослин. Особа,

яка одержала патент на сорт, стає власником патенту, який

надає їй право виключного використання. Використання цих

прав має здійснюватись у межах, передбачених законом. Будь-

хто не може використовувати запатентований сорт без згоди

власника патенту.

 

Власник патенту може передати право на патент будь-якій

третій особі. Але якщо він не є автором сорту, то така передача

може мати місце лише на тих умовах, на яких це право було

одержано від автора сорту.

 

Права, що надаються патентом його власнику, можуть бути

передані ним або його правонаступником будь-якій третій

фізичній чи юридичній особі повністю або частково. Передача

прав оформляється ліцензійним договором, відповідно до

якого власник патенту передає іншим особам право на вико-

ристання сорту. Треті особи (ліцензіати) беруть на себе обо-

в'язок вносити обумовлені ліцензійним договором платежі та

здійснювати інші дії, передбачені договором.

 

Отже, слід звернути увагу на те, що власник патенту може

передавати іншим особам як саме право на патент, так і права,

що з нього випливають (на основі ліцензійного договору).

 

Договір на передачу права на патент і ліцензійний договір

мають бути зареєстровані в Держпатенті України, щоб вва-

жатися дійсними.

 

Власник патенту чи його правонаступники можуть ого-

лосити відкриту ліцензію на право використання сорту. Для

цього вони мусять подати до Держпатенту України заяву для

офіційного опублікування про надання будь-якому громадя-

 

-99-

 

нину чи юридичній особі відкритої ліцензії. За цією ліцензією

будь-яка особа має право використати сорт на умовах, перед-

бачених договором із власником патенту чи його правонас-

тупниками.

 

У разі використання сорту на основі відкритої ліцензії збір

на підтримку чинності патенту зменшується на 50 відсотків з

початку року, який настає за роком публікації заяви про на-

дання відкритої ліцензії.

 

Ліцензіар відкритої ліцензії має право в будь-який час

відкликати свою заяву про її надання, якщо ніхто не виявив

бажання нею скористатися.

 

Виключні права на сорт, передбачені патентом, у певних

випадках можуть бути обмежені. Так, у разі невикористання

сорту власником патенту протягом перших п'яти років,

зацікавленим особам суд може видати примусову невиключну

ліцензію. Прийняти таке рішення суд може за умови, що сорт

протягом п'ятирічного строку не використовується, а власник

патенту відмовився укласти із зацікавленими особами ліцен-

зійний договір. П'ятирічний термін починає свій перебіг від

дати прийняття рішення про видачу патенту.

 

Не визнається порушенням патентних прав власника па-

тенту на сорт, якщо він використовується: а) у некомерційних

цілях; б) в експериментальних цілях; в) як вихідний матеріал

для виведення інших сортів; г) для товарної переробки або

транзитного перевезення.

 

Сорти, права на які в Україні не охороняються, можуть

використовуватись тільки після проведення державного сор-

товипробування і занесення їх до Реєстру сортів рослин

України.

 

Використання сортів, що занесені до Реєстру сортів рослин

України, має здійснюватися з додержанням положень Закону

про рослини. Тут варто звернути увагу на таке. Сорти рослин

України, що охороняються патентом, можуть бути вико-

ристані третіми особами тільки з дозволу патентовласника. Ці

сорти занесені до Державного реєстру рослин України. Сорти,

які в Україні не охороняються патентом, але занесені до

Реєстру сортів рослин України (не до Державного реєстру),

також можуть використовуватись третіми особами з дотри-

манням положень Закону про рослини, тобто з дозволу автора

сорту і з виплатою винагороди.

 

Право автора сорту рослин на винагороду. Автор сорту

рослин, який не є патентоволодільцем, має протягом строку

чинності патенту право на одержання винагороди від патенто-

володільця за використання сорту.

 

-100-

 

Розмір і умови виплати винагороди автору сорту визнача-

ються договором, що укладається між ним і патентоволоділь-

цем. При цьому розмір винагороди не повинен становити

менше двох відсотків від сум щорічних надходжень, які одер-

жує патентоволоділець за використання сорту, включаючи

надходження від продажу ліцензій.

 

Винагорода виплачується автору сорту протягом шести

місяців після закінчення кожного року, в якому використову-

вався сорт, якщо договором з патентоволодільцем не передба-

чено інше.

 

Обов'язок власника патенту. З метою збереження харак-

терних ознак і властивостей сорту, які вказані в його описі на

дату встановлення пріоритету, власник патенту має підтри-

мувати сорт протягом строку чинності патенту відповідним

чином.

 

Припинення дії патенту. Чинність патенту може бути

припинена одним із двох способів: припиненням його чин-

ності достроково або визнанням патенту недійсним. Чинність

патенту може бути припинена за заявою його власника, пода-

ною до Держпатенту України, а також у разі несплати в уста-

новлений строк збору за підтримання його чинності. Про до-

строкове припинення чинності патенту Держпатент України

публікує інформацію в офіційному бюлетені.

 

Патент може бути визнано недійсним повністю або частко-

во у таких випадках: а) заявлений сорт не відповідає умовам

патентоспроможності; б) неправильно визначені у патенті

автор (співавтори) сорту або власник патенту.

 

Скарга проти видачі патенту за такими підставами може

бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту України у

присутності скаржника.

 

Визнання патенту на сорт недійсним проводиться в судово-

му порядку.

 

Патентування сорту в іноземних державах. Відповідно

до Закону про рослини кожна фізична чи юридична особа, яка

має право на сорт, може цей сорт патентувати в будь-якій

зарубіжній державі. Заявка на патентування сорту в іноземній

державі подається до відповідної служби цієї держави. Але

зарубіжне патентування сорту можливе лише за умови подан-

ня заявки на цей сорт до Держпатенту України. Тобто в

Україні діє принцип дозвільного зарубіжного патентування

сорту: спочатку цей сорт має бути запатентований в Україні,

й тільки потім можливе його зарубіжне патентування.

 

Якщо цей порядок буде порушено і заявник чи його право-

наступник спробує запатентувати свій сорт в іноземній дер-

 

-101-

 

жаві, обминувши Держпатент України, то це зумовлює для

заявника чи його правонаступника досить неприємні наслід-

ки - він втрачає право на одержання патенту в Україні. Якщо

ж він уже одержав патент в Україні, то може бути позбав-

лений самого патенту.

 

За подання заявки, видачу патенту, підтримання чинності

та подовження строку дії патенту справляється певний збір.

Розмір і порядок його справляння встановлюється законодав-

ством. У ньому можуть бути передбачені підстави звільнення

від сплати зазначених зборів, зменшення їх розмірів або

повернення в разі надмірного справляння збору.

 

Держпатент України надає також інші послуги заявникам

у поданні, оформленні заявок тощо. Перелік зазначених по-

слуг та розмір оплати за них визначаються Кабінетом

Міністрів України.

 

Відповідальність за порушення законодавства про охо-

рону прав на сорти рослин,

 

Усі спори, пов'язані із застосуванням законодавства про

охорону прав на сорти рослин, розглядаються в порядку,

передбаченому законодавством.

 

-102-

 

 2. Право на селекційні досягнення

в галузі тваринництва

 

Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості досить

копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки резуль-

тати селекційної діяльності в галузі тваринництва стають то-

варом, який користується великим попитом і здатний дати

добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати

ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон "Про

племінне тваринництво" від 15 грудня 1993 р. (далі - Закон

про тваринництво), який набув чинності з дня його опублі-

кування, тобто з 11 січня 1994 р. Цей Закон визначає загальні

економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведен-

ня племінних тварин і птиці.

 

Під тваринництвом Закон розуміє господарську діяльність

із вирощування тварин і птиці. Племінне тваринництво - це

виведення тварин і птиці вищої якості. Об'єктами племінного

тваринництва є племінна (чистопородна) велика рогата худо-

ба, свині, вівці, кози, коні та птиця (далі - тварини).

 

Племінна тварина - це тварина вищої якості порівняно з

Іншими тваринами свого виду. Вона пронумерована і може

бути ідентифікована, походить від батьків, зареєстрованих у

племінних документах, і сама також зареєстрована у племін-

 

-102-

 

них документах як така, що має відповідно до встановлених

вимог дані офіційного обліку продуктивності та класифікації

за типом.

 

Отже, племінне тваринництво - це наукова, творча діяль-

ність з виведення нових племінних тварин, що істотно відріз-

няються від своїх попередників цілим комплексом ознак

(вищою продуктивністю, стійкістю до хвороб, невибагливістю

до кормів тощо). Порода мусить бути дійсно новою порівняно

з тими, що вже розводяться в Україні чи за кордоном, а її

відмінні ознаки мають бути стабільними, тобто надійно пере-

даватися потомству.

 

Селекційним досягненням у тваринництві визнається поро-

да, тобто цілісна численна група тварин спільного походжен-

ня, що створена людиною, має генеалогічну структуру і влас-

тивості, які дають змогу відрізнити її від інших тварин цього

виду, і кількісно достатня для розмноження як однієї породи.

 

Суб'єктами цієї діяльності є підприємства з племінної спра-

ви, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуно-

генетичного контролю, контрольно-випробувальні станції,

центри трансплантації ембріонів, інші підприємства, установи

і організації незалежно від форм власності, а також селянські

(фермерські) господарства, які мають свідоцтво на право зай-

матися племінною справою.

 

Порядок видачі зазначених свідоцтв визначається Мініс-

терством агропромислового комплексу України.

 

Суб'єктами права на селекційне досягнення в галузі

тваринництва є селекціонери, творчою працею яких виведено

нову породу тварин, та іх правонаступники.

 

Заявка на нову породу подається до Міністерства АПК

України, де вона підлягає обов'язковій експертизі. Після за-

вершення експертизи приймається рішення про визнання про-

позиції селекційним досягненням або про відмову у такому

визнанні. Якщо пропозиція відповідає умовам патентоспро-

можності, в Державному реєстрі селекційних досягнень у га-

лузі тваринництва України робиться відповідний запис і вида-

ється правоохоронний документ. Цим документом засвідчу-

ється авторство селекціонера і право власності на селекційне

досягнення.

 

До відносин, пов'язаних із правами на селекційні досягнен-

ня і охорону цих прав, застосовуються норми про промислову

власність. При цьому відповідні права і обов'язки патентного

відомства здійснюються державним органом, на який покла-

дено випробовування і охорону селекційних досягнень.

 

Використання селекційного досягнення у тваринництві

іншими особами може мати місце лише на підставі договору.

 

-103-

 

Глава 9

Право на раціоналізаторську пропозицію

 

 1. Поняття та ознаки раціоналізаторської

пропозиції

 

Раціоналізаторські пропозиції є результатом найбільш

поширеного виду технічної творчості, яка за своєю новизною

і технічним рівнем є нижчою від винахідництва, проте за

доступністю, масштабністю та деякими іншими факторами не

поступається йому. Саме своїм масовим застосуванням раціо-

налізаторські пропозиції інколи здатні давати більший еконо-

мічний ефект, ніж винаходи. Економія від використання

раціоналізаторських пропозицій у підсумку буває більшою,

ніж від використання винаходів. Саме тому раціоналізатор-

ство як форма технічної творчості заслуговує на всіляке за-

охочення і стимулювання, а його результати - раціоналіза-

торські пропозиції - потребують надійної правової охорони.

При цьому слід мати на увазі, що досить часто заявки на

винаходи відхиляються тому, що втрачена їх новизна, але про-

позиції у своїй суті є винаходами, і в таких випадках буде

доречною правова охорона раціоналізаторських пропозицій.

 

Громадяни колишнього СРСР звикли до раціоналізатор-

ства, оскільки воно приносило користь підприємству, де пра-

цював раціоналізатор, і самому раціоналізатору давало право

на винагороду, моральне задоволення від своєї суспільне

корисної діяльності. Раціоналізаторство є невід'ємною складо-

вою виробничої діяльності, яка не може розвиватись без

постійного і систематичного удосконалення. Воно спрямоване

саме на удосконалення продукції, технології виробництва,

техніки та іншого обладнання і стосується будь-якої сфери -

промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров'я, сіль-

ського господарства тощо. Саме широке використання про-

позицій, спрямованих на удосконалення процесів суспільне

корисної праці, і дає досить помітний економічний ефект.

 

Раціоналізатори завжди були в пошані в Україні, їх діяль-

ність заохочувалась і стимулювалась, вони були наділені

рядом прав і пільг.

 

Нині раціоналізаторська діяльність регулюється Цивільним

кодексом України, Тимчасовим положенням про правову охо-

рону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських

пропозицій (далі - Тимчасове положення), затвердженим

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р., та Мето-

дичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і роз-

 

-104-

 

гляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, затверджени-

ми наказом Держпатенту України від 27 квітня 1995 р. Держ-

патент України прийняв ряд відомчих нормативних актів,

спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання

раціоналізаторської діяльності. Тимчасове положення змінене

Указом Президента України "Про визнання такими, що

втратили чинність, Указів Президента України у зв'язку з

прийняттям законів України щодо промислової власності" від

22 червня 1995 р. № 324/94.

 

Відповідно до наведених нормативних актів раціоналіза-

торською визнається пропозиція, яка є новою і корисною

для підприємства, якому вона подана, і передбачає ство-

рення або зміну конструкції виробів, технології вироб-

ництва, техніки або складу матеріалів.

 

Отже, раціоналізаторська пропозиція має стосуватись виро-

бів, технології, задіяної техніки або складу матеріалів. Тож

об'єктами раціоналізаторських пропозицій можуть бути кон-

структивні рішення виробів, технологічні процеси, тобто спо-

соби, а також речовина (склад матеріалів). Але не треба розу-

міти наведений перелік об'єктів як обмеження раціоналіза-

торства. Раціоналізаторська пропозиція може стосуватись

будь-якої сфери суспільно корисної діяльності людини. Це

може бути удосконалення медичних інструментів та апара-

тури, зв'язку і транспорту тощо.

 

До раціоналізаторської пропозиції законодавство встанови-

ло три необхідних вимоги: 1 - вона має належати до профілю

підприємства, якому подана: 2 - має бути новою: 3 - мас бути

корисною підприємству, якому подана.

 

Пропозиція подається тому підприємству, якому відповідає

за профілем його діяльності. При цьому не має значення, де

працює раціоналізатор і взагалі чи він працює. Раціоналіза-

торська пропозиція має відношення до діяльності підприєм-

ства, якщо вона може бути використана в технологічному про-

цесі цього підприємства, у продукції, що ним виробляється, у

задіяній техніці або матеріалах.

 

Така пропозиція визнається новою для підприємства,

якому вона подана, якщо її сутність на цьому підприємстві до

подачі заяви на неї не була відома. Для встановлення новизни

раціоналізаторської пропозиції використовуються усі наявні

на підприємстві джерела інформації, які містять відомості про

цю або подібну пропозицію.

 

Однак новизна раціоналізаторської пропозиції не втра-

чається, якщо вона використовується за ініціативою її автора

 

-105-

 

не більше як три місяці до подання заяви. Безумовно, мова

йде про використання на тому підприємстві, де подана заява.

 

Раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для

підприємства, якому подана заява на неї, якщо її використан-

ня дає змогу підвищити економічну ефективність виробниц-

тва, одержати кращий доход (прибуток) або одержати інший

позитивний ефект. Позитивний ефект може полягати в будь-

якому підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні

умов та безпеки праці, зниженні негативного впливу на нав-

колишнє середовище тощо.

 

Зазначені Методичні рекомендації про порядок складання,

подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію

(далі - Методичні рекомендації) містять ряд умов, за наяв-

ності яких пропозиція не може бути визнана раціоналізатор-

ською. Це передусім запозичення чужого досвіду без власного

творчого внеску; пропозиції, що містять відомі рішення; про-

позиції не технічного, а організаційного характеру; пропозиції

щодо удосконалення організації і управління господарством.

Другу групу пропозицій, що не визнаються раціоналізатор-

ськими, складають такі, що погіршують умови праці, якість

робіт, викликають або збільшують рівень забруднення навко-

лишнього середовища, знижують надійність та інші показники

якості продукції. Не визнаються раціоналізаторськими про-

позиції, які лише ставлять завдання, але не дають конкретного

вирішення.

 

Раціоналізатором, тобто автором раціоналізаторської

пропозиції визнається особа, що створила її своєю творчою

працею. Якщо раціоналізаторська пропозиція створена спіль-

ною творчою працею кількох осіб, то вони визнаються спів-

авторами, а порядок користування правами на їх пропозицію

визначається угодою між ними. Не визнаються співавторами

особи, які надавали авторові раціоналізаторської пропозиції

лише технічну допомогу, наприклад, здійснювали креслярські

роботи, виготовляли зразки, допомагали в оформленні доку-

ментації, виконували розрахунки, проводили дослідну пере-

вірку тощо, або сприяли оформленню прав на раціоналіза-

торську пропозицію та її використання.

 

Склад співавторів на раціоналізаторську пропозицію після

подання заяви за загальним правилом не може змінюватись.

Проте у виняткових випадках за відсутності спору про автор-

ство склад співавторів може бути переглянутий підприєм-

ством, установою чи організацією, куди подано заяву на ра-

ціоналізаторську пропозицію. Зазначені Методичні рекомен-

дації встановлюють досить суворі правила зміни складу спів-

 

-106-

 

авторів на раціоналізаторську пропозицію. Заява про зміну

складу співавторів має розглядатися посадовою особою, що

приймає рішення по пропозиції, спільно з первинною орга-

нізацією Товариства винахідників і раціоналізаторів України

(далі - ТВР) до винесення рішення щодо пропозиції.

 

Значні обмеження існують щодо пропозицій, які подаються

інженерно-технічними працівниками. Мова йде лише про

інженерно-технічних працівників науково-дослідних, проект-

них, конструкторських, технологічних організацій і аналогіч-

них підрозділів підприємств. Під такими підрозділами мають-

ся на увазі науково-дослідні, проектні, конструкторські техно-

логічні організації, відділи головного конструктора і конструк-

торські відділи, відділи головного технолога і технологічні від-

діли, відділи головного металурга, заводські лабораторії. Про-

позиції цієї категорії працівників не визнаються раціоналіза-

торськими за умови, що подані ними пропозиції стосуються

проектів, які ними розробляються. На інженерно-технічних

працівників інших підрозділів і тих, що не брали участі в

розробці зазначених проектів, таке обмеження не поши-

рюється.

 

То що ж, пропозиції зазначеної групи працівників взагалі

не можуть визнаватися раціоналізаторськими? Ні, пропозиції,

які вносяться інженерно-технічними працівниками вищеза-

значених організацій і підрозділів і стосуються проектів, що

ними розробляються, можуть бути визнані раціоналізатор-

ськими за наявності умов, визначених Методичними реко-

мендаціями.

 

Пропозиції інженерно-технічних керівних працівників на-

уково-дослідних, проектних, конструкторських, технологічних

організацій і аналогічних підрозділів підприємств, які не роз-

робляли проекти, конструкції і технологічні процеси, а також

пропозиції інших працівників, подані на стадії експеримен-

тальної (дослідної) перевірки проекту, конструкції, техноло-

гічного процесу можуть визнаватися раціоналізаторськими.

 

Пропозиції інженерно-технічних керівних працівників, які

беруть участь у розгляді і затвердженні в усталеному порядку

відповідних проектів, конструкцій і технологічних процесів, а

також пропозиції, подані цими працівниками в співавторстві

з іншими особами визнаються раціоналізаторськими в спе-

ціально встановленому порядку.

 

-107-

 

 2. Складання, падання та розгляд заяви

на раціоналізаторську пропозицію

 

Заява на раціоналізаторську пропозицію складається авто-

ром (співавторами) за спеціальною формою (Р-1), затвердже-

ною Міністерством статистики України. Заява та інші доку-

менти, що стосуються раціоналізаторської пропозиції, запов-

нюються чорнилом чи пастою від руки або на друкарській

машинці чітко, розбірливо, без помарок і виправлень.

 

Заява складається окремо на кожну раціоналізаторську

пропозицію. Якщо в одній заяві міститься дві або більше

самостійних пропозиції, то авторові пропонують оформити

кожну пропозицію окремою заявою у 15-денний строк від дня

його повідомлення про це. Якщо автор у зазначений строк

переоформить заяву на кожну пропозицію окремо, то пріори-

тет кожної пропозиції встановлюється за первісною датою

надходження заяви. Якщо автор у зазначений строк не перео-

формить заяви, то вона розглядається тільки в частині про-

позиції, яка викладена в заяві першою.

 

У заяві зазначаються найменування пропозиції, всі без

винятку співавтори, спільною творчою працею яких створена

пропозиція, а також їх прізвища, імена та по батькові, місце

роботи, посада, освіта, рік народження. Коли автором про-

позиції є особа, яка не працює на підприємстві, куди подається

пропозиція, то вказується її домашня адреса.

 

Форма заяви на раціоналізаторську пропозицію містить

розділ "Опис пропозиції". Цей опис починається з викладу

недоліків певної конструкції, виробу, технології виробництва

і техніки, що застосовується, чи складу матеріалу. Далі в

Описі викладаються переваги пропозиції, завдяки яким усу-

ваються зазначені недоліки, зміст запропонованого рішення.

Опис має бути складений так, щоб у ньому містилися усі

необхідні дані, достатні для практичного здійснення пропози-

ції без участі автора чи співавторів. У Описі наводяться також

відомості про прибуток чи інший позитивний ефект, який

може дати використання раціоналізаторської пропозиції.

 

У необхідних випадках до заяви додаються графічні мате-

ріали (креслення, схеми, ескізи тощо), техніко-економічні роз-

рахунки та додаткові відомості про пропозицію, якщо вона

подавалась раніше або подається водночас на інші

підприємства.

 

Усі матеріали заяви (графічні чи інші) мають бути підпи-

сані усіма співавторами, зазначеними у заяві. На заяві і

 

-108-

 

графічних матеріалах необхідна дата заповнення (написання)

і виготовлення.

 

Підприємство, до якого подається заява, в разі зацікавле-

ності в цій пропозиції, може надати авторові допомогу в скла-

данні заяви, виготовленні креслень, схем, ескізів тощо.

 

Подання заяви. Заява на раціоналізаторську пропозицію

подається тому підприємству, діяльності якого стосується

пропозиція. Не має значення працює на цьому підприємстві її

автор чи ні.

 

Заява на раціоналізаторську пропозицію може бути подана

в міністерство. У такому разі вона направляється на розгляд

того підприємства, до діяльності якого має відношення, без її

реєстрації в журналі, але із зазначенням дати надходження.

 

Пропозиція визнається такою, що стосується діяльності

підприємства, якщо вона може бути використана цим під-

приємством в технологічному процесі або у продукції, що ним

виробляється, а також у техніці, що застосовується, чи в складі

матеріалу.

 

Заява на раціоналізаторську пропозицію передусім пере-

віряється на предмет її відповідності вимогам, встановленим

Методичними рекомендаціями. Правильно складена заява

реєструється в журналі реєстрації заяв на раціоналізаторські

пропозиції (далі - Журнал) по формі, затвердженій Мініс-

терством статистики України. Реєстрація заяви має бути

здійснена в день її надходження. На заяві проставляється дата

надходження до підприємства, якому вона подана, і номер, під

яким вона зареєстрована.

 

Журнал має бути прошнурований, скріплений печаткою

підприємства і підписаний особою, що приймає рішення щодо

пропозиції.

 

Якщо раціоналізаторська пропозиція не має відношення до

діяльності підприємства, якому подана, або сама заява складе-

на з порушенням встановлених вимог, то вона не реєструється

і не приймається до розгляду.

 

У разі відмови авторові раціоналізаторської пропозиції в

реєстрації, йому у письмовій формі повідомляються причини

відмови. У цьому повідомленні має бути вказано найменуван-

ня пропозиції і дата її надходження на підприємство або до

міністерства (відомства).

 

При незгоді автора з відмовою в реєстрації і прийнятті до

розгляду його заяви, він може оскаржити відмову, звернув-

шись до керівника підприємства, міністерства (відомства).

Скарга має бути розглянута у 15-денний строк.

 

-109-

 

Правильно складена заява приймається до розгляду. З мо-

менту реєстрації вона вважається документом підприємства,

міністерства (відомства), і на прохання автора чи співавторів

їм може бути видана копія зареєстрованої заяви.

 

Автор має право після реєстрації заяви на раціоналізатор-

ську пропозицію вносити до неї зміни і доповнення. Однак

зазначені зміни і доповнення можуть вноситися лише до

прийняття рішення про визнання пропозиції раціоналізатор-

ською. Зміни і доповнення не повинні стосуватися її суті, а

якщо вони стосуються суті, то можуть бути оформлені як

окрема пропозиція.

 

Автор має право на одержання довідки, якою засвідчується

факт і дата надходження заяви. Така довідка має бути надана

авторові протягом п'яти днів від дати надходження прохання

про це.

 

Якщо заява не відповідає встановленим вимогам і тому не

підлягає реєстрації в журналі, вона має бути зареєстрована як

вхідна кореспонденція. По ній можливе переведення.

 

Розгляд заяви на раціоналізаторську пропозицію. Заре-

єстрована заява на раціоналізаторську пропозицію піддається

своєрідній експертизі по суті. Вона направляється тому

підрозділу підприємства чи відповідним службам, до діяль-

ності яких має безпосереднє відношення. Заява, що зареєстро-

вана міністерством (відомством), у разі необхідності направ-

ляється для висновку щодо пропозиції науково-дослідним,

проектним, конструкторським, технологічним організаціям) а

також підприємствам, на яких вона може бути використана. У

висновку щодо пропозиції має міститись оцінка її новизни і

корисності.

 

Якщо пропозиція не має новизни, то такий висновок

мусить бути належним чином обгрунтований.

 

За результатами розгляду заяви на раціоналізаторську про-

позицію може бути прийняте таке рішення:

 

- визнати пропозицію раціоналізаторською і прийняти до

використання;

 

- провести дослідну перевірку пропозиції;

- пропозицію відхилити.

 

Рішення по пропозиції приймається керівником підприєм-

ства чи керівником відповідного підрозділу, на якого це по-

кладено наказом по підприємству, з урахуванням висновків до

пропозиції стосовно її новизни і корисності.

 

У разі визнання пропозиції раціоналізаторською підприєм-

ство розробляє організаційно-технічні заходи, які мають забез-

печити її ефективне використання.

 

-110-

 

Проте можливі випадки, коли пропозиція визнається раціо-

налізаторською не повністю, а лише частково, тоді в рішенні

мусить бути вказано, в якій саме частині вона визнається

раціоналізаторською.

 

Рішення про відхилення пропозиції мас бути аргументова-

но мотивами відхилення

 

Порядок розгляду заяв на раціоналізаторські пропозиції,

внесені керівником, його заступником, головним інженером,

заступником головного інженера підприємства за місцем

роботи чи на підпорядкованих підприємствах, дещо інший. Їх

заяви розглядаються і рішення по них приймаються керів-

ником вищестоящої організації. Такий порядок діє і стосовно

пропозицій, внесених зазначеними працівниками у співавтор-

стві з іншими особами.

 

У таких випадках заява на раціоналізаторську пропозицію

реєструється в Журналі підприємства і направляється керів-

нику вищестоящої організації з висновками до пропозиції

щодо її новизни і корисності для цього підприємства. У мате-

ріалах заяви має бути викладена особиста творча участь авто-

рів у створенні запропонованої пропозиції.

 

Рішення за такими заявами приймає керівник вищестоящої

організації, після чого заява повертається підприємству, якому

вона була подана.

 

Певна особливість в оформленні прав на раціоналізатор-

ську пропозицію існує щодо тих пропозицій, які пов'язані зі

зміною затверджених нормативів і технічної документації

(проектів, стандартів, технічних умов та іншої нормативної

технічної і конструкторської документації). Рішення про

визнання таких пропозицій раціоналізаторськими і прийняття

їх до використання приймається лише після того, як відповід-

на організація, що затвердила зазначені нормативи, дасть

дозвіл на їх зміну. У такому разі строк розгляду заяви на

раціоналізаторську пропозицію подовжується на час оформ-

лення дозволу.

 

Зазначені організації можуть лише видавати дозвіл на зміну

затверджених нормативів і технічної документації за пропози-

цією. Але вони не вирішують питання про можливість визнан-

ня пропозиції раціоналізаторською.

 

Рішення щодо заяви має бути прийнято протягом місяця з

дня її надходження на підприємство.

 

Будь-яке рішення за заявою на раціоналізаторську про-

позицію може бути оскаржено. Автор пропозиції в разі

відмови у визнанні її раціоналізаторською або в прийнятті до

використання має право оскаржити рішення протягом трьох

 

-111-

 

місяців від дати його одержання. Скарга полається керівнику

підприємства, міністерства (відомства), який прийняв це

рішення. Скарга автора має бути розглянута протягом місяця

від дати її надходження. Розгляд скарги на підприємстві за

місцем роботи автора здійснюється його керівником спільно з

первинною організацією ТВР за участю самого автора,

 

Прийнята до використання пропозиція може бути також

запроваджена і на інших підприємствах. Підприємство, що

прийняло пропозицію до використання, може направити

інформацію про неї зацікавленим підприємствам з метою

укладання угоди.

 

Протягом місяця після винесення рішення про визнання

пропозиції раціоналізаторською і прийняття її до використан-

ня авторові видається свідоцтво установленої форми. Якщо

авторство на пропозицію мають кілька співавторів, то

свідоцтво видається кожному із них.

 

Воно видається підприємством, яке прийняло рішення про

визнання пропозиції раціоналізаторською і прийняття її до

використання, підписується керівником підприємства і ствер-

джується печаткою. У свідоцтві вказується дата і номер заяви,

зазначені в Журналі реєстрації.

 

У разі співавторства у свідоцтві вказуються прізвища усіх

співавторів у алфавітному порядку.

 

Факт використання раціоналізаторської пропозиції по-

тверджується спеціальним актом за формою, затвердженою

Міністерством статистики України.

 

Права автора раціоналізаторської пропозиції та їх

захист. Автор раціоналізаторської пропозиції, як і будь-який

інший суб'єкт права інтелектуальної власності, відповідно до

чинного законодавства має певні особисті немайнові і майнові

права.

 

До особистих немайнових прав автора раціоналізаторської

пропозиції належать право авторства, право на ім'я, право на

назву раціоналізаторської пропозиції, право на пріоритет. До

майнових прав - право на винагороду.

 

Зміст особистих немайнових прав уже розкривався раніше.

і тому немає потреби повторюватись. Що стосується права на

винагороду, то воно має свої особливості. Раціоналізатор,

подаючи заяву до підприємства про визнання поданої ним

пропозиції раціоналізаторською, у разі визнання її такою вод-

ночас передає підприємству і право на використання за певну

винагороду. Розмір винагороди визначається відповідно до

Тимчасового положення. Пункт 11 ч. 3 Методичних реко-

мендацій встановлює, що винагорода автору чи співавторам

 

-112-

 

виплачується в порядку, передбаченому Тимчасовим поло-

женням. Пункт 40 Методичних рекомендацій деталізує: якщо

використання раціоналізаторської пропозиції дає певний еко-

номічний ефект (прибуток), то складається розрахунок річної

ефективності. Пропозиції, використання яких дає інший

позитивний ефект, а не економічний, мають свою специфіку

визначення розміру винагороди.

 

Відповідно до п. 53 Тимчасового положення право на вина-

городу має автор чи співавтори раціоналізаторської пропози-

ції протягом двох років від дати початку її використання на

підприємстві, яке видало авторові свідоцтво на раціоналіза-

торську пропозицію. Розмір винагороди визначається умовами

договору між автором і підприємством і не може бути менше:

 

10 відсотків доходу, одержуваного щорічно підприємством

від використання раціоналізаторської пропозиції;

 

2 відсотків від частки собівартості продукції (робіт і по-

слуг), що припадає на раціоналізаторську пропозицію, корис-

ний ефект від якої не впливає на одержання доходу.

 

Винагорода виплачується автору відповідно до договору,

але не пізніше 3 місяців після закінчення кожного року вико-

ристання раціоналізаторської пропозиції.

 

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на захист

своїх особистих немайнових і майнових прав. Особисті немай-

нові права автора раціоналізаторської пропозиції захищаються

в позовному порядку.

 

Автор має право на подання заяви на раціоналізаторську

пропозицію. Але за наявності певних відхилень від встанов-

лених вимог йому може бути відмовлено в прийнятті заяви до

розгляду. Така відмова може бути оскаржена керівнику пі-

дприємства. міністерства (відомства). Скарга має бути роз-

глянута в 15-денний строк. Тобто такі скарги розглядаються в

адміністративному порядку.

 

Відмова у визнанні пропозиції раціоналізаторською або в

прийнятті її до використання може бути оскаржена керівнику

підприємства, міністерства (відомства) в тримісячний строк

Скарга мас бути розглянута зазначеними особами a місячний

строк. У разі незгоди автора з прийнятим за його скаргою

рішенням або якщо при розгляді скарги рішення не прийняте

у зв'язку з недосягненням угоди між керівником підприємства

і радою ТВР, автор може звернутися до суду. У такому ви-

падку передбачено адміністративно-судовий порядок захисту

прав автора раціоналізаторської пропозиції.

 

Усі інші спори, що виникають у зв'язку із використанням

раціоналізаторської пропозиції, розглядаються в судовому

порядку.

 

-113-

 

Глава 10

Право на науково-технічну інформацію

 

 1. Значення, види та зміст

науково-технічної інформащі

 

Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки

є досить цінним товаром. Без належного забезпечення нау-

ково-технічною інформацією неможливий більш-менш успіш-

ний розвиток сучасного виробництва, обігу товарів, послуг

тощо. Той, хто володіє інформацією, - володіє ситуацією.

Тому володільці інформації намагаються убезпечити її від

будь-якого розголошення і видають як товар, за який треба

платити, і досить високу ціну. Той же, хто намагається заво-

лодіти інформацією незаконним шляхом, вчиняє неправомірні

дії, які зумовлюють певну правову відповідальність. Але для

того, щоб настала така юридична відповідальність, необхідна

правова охорона інформації. Країни з розвинутою ринковою

економікою мають досить ефективну систему правової охо-

рони інформації, яка має неабияке значення для її володільця.

 

У цій главі мова піде не взагалі про охорону інформації, а

лише про ті її види, які стосуються безпосередньо виробниц-

тва, містять науково-технічні відомості, а також про організа-

ційну, економічну та іншу інформацію, яка сприяє підвищен-

ню ефективності виробництва та іншої доцільної суспільне

корисної діяльності і здебільшого не відома третім особам.

Комерційна та інші види таємниць, які охороняються спе-

ціальними законодавчими актами, а також авторським або

патентним правом, не є предметом розгляду цієї глави.

 

Ми розглянемо: 1) науково-технічну інформацію; 2) інші

види нерозкритої інформації, які за своїм змістом виходять за

межі науково-технічної інформації, але стосуються безпосе-

редньо виробництва чи іншої доцільної діяльності.

 

Правова охорона зазначених видів інформації певною

мірою забезпечується Законами України "Про інформацію"

від 2 жовтня 1992 р., "Про основи державної політики в сфері

науково-технічної діяльності" від 13 грудня 1991 р., "Про на-

уково-технічну інформацію" від 25 червня 1993 р., "Про захист

інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.

та іншими нормативними актами. Ці заходи з боку держави

цілком виправдані, бо, як уже наголошувалось, хто володіє

інформацією, той володіє становищем у тій чи іншій галузі

діяльності.

 

-114-

 

На сьогодні в Україні склалась досить парадоксальна

ситуація. З одного боку, здобутки нашого науково-технічного

потенціалу не завжди знаходять у нас попит, а з другого -

іноземні агенти намагаються за мізерну ціну "виловити" будь-

яку, особливо науково-технічну, інформацію і викрасти або

іншим шляхом неправомірно заволодіти нею.

 

Науково-технічний потенціал України поки що має достат-

ньо надзвичайно цінної науково-технічної інформації, у якій

зацікавлені певні кола за кордоном. Саме цим пояснюється

актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим

паче, далеко не всі види інформації, в тому числі і науково-

технічної, знайшли надійний правовий захист чинними зако-

нами. Мова йде про так звані ноу-хау - нерозкриту інфор-

мацію тощо.

 

Між тим, міжнародна правова практика свідчить, що зна-

чення нерозкритої інформації (ноу-хау) в міжнародній

торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Нині понад 70

відсотків ліцензій, що укладаються у світі, супроводжуються

нерозкритою інформацією (ноу-хау).

 

Справа в тому, що патент як правоохоронний документ на

те чи інше науково-технічне досягнення має одну досить

істотну ваду. У своєму описі винаходу чи будь-якого іншого

науково-технічного досягнення, що є складовою частиною

патенту, він розкриває сутність винаходу чи іншого досягнен-

ня. У патентних законах світу наголошується, як правило,

необхідність складання докладного і якісного опису сутності

винаходу (іншого досягнення), який би давав можливість

будь-якому фахівцю скористатися запатентованим досягнен-

ням. Патент оберігає таке науково-технічне досягнення від

будь-якого неправомірного використання третіми особами,

проте лише в тій країні, яка видала патент. Водночас він не

забороняє будь-кому внести до запатентованого винаходу чи

іншого досягнення певні несуттєві зміни, які виводять цей

результат з-під охорони патенту. Внесені зміни дають

можливість їх запатентувати як новий винахід і користуватися

ним уже як власним без виплати патентовласнику первинного

винаходу будь-якої винагороди.

 

Це надзвичайно вразливе місце патентної охорони об'єктів

промислової власності, чим часто користуються підприємливі

винахідники і просто підприємці, які в такий спосіб виводять

неправомірне використання чужого винаходу з-під патентної

охорони. Це явище стало надзвичайно поширеним у світовій

практиці, а патент за таких умов уже не завжди є надійним

правоохоронним документом. Із-під його охорони "висли-

 

-115-

 

зають" найбільш цінні науково-технічні досягнення, оскільки

"полюють" саме на них.

 

Тож заявники почали шукати більш ефективні способи

захисту винаходів та інших запатентованих пропозицій. Для

цього вони в заявочних матеріалах на те чи інше рішення його

сутність стали розкривати не до кінця, а одну із ознак не

включали до формули винаходу, залишаючи її нерозкритою.

Це й був той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі

не можна було використати, або можна було використати не-

повною мірою. При продажу ліцензії на використання вина-

ходу покупця попереджали про наявність певного не-

розкритого секрету (ноу-хау), який супроводжує винахід чи

інше технічне рішення, без якого його використання не буде

досить ефективним. Безумовно, цей секрет передавався за

певну додаткову винагороду і з певними застереженнями.

 

Виходячи з наведеного, поняття "інформація" можна

визначити як певну суму знань про той чи інший об'єкт, які

можна використати в доцільній діяльності людини. Отже, на-

уково-технічна інформація - це сума знань, що стосується

розвитку науки, техніки і виробництва.

 

-116-

 

 2. Зміст права на науково-технічну

інформацію

 

Відповідно до Закону України "Про науково-технічну

інформацію" така інформація - це документовані або пуб-

лічно оголошені відомості про вітчизняні та зарубіжні досяг-

нення науки, техніки і виробництва, одержані у процесі науко-

во-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-техноло-

гічної, виробничої та суспільної діяльності. Отже, об'єктом

відносин у сфері науково-технічної інформації є документова-

на на будь-яких носіях або публічно оголошена вітчизняна і

зарубіжна науково-технічна інформація. Цим поняттям, таким

чином, охоплюються всі результати, отримані у процесі науко-

во-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-техноло-

гічної, виробничої та суспільної діяльності. Проте зазначені

результати мають бути певним чином об'єктивовані, тобто

зафіксовані у такій формі, яка дозволяє їх відтворення, вико-

ристання та поширення.

 

Закон про науково-технічну інформацію розрізняє два її

види - відкриту і з обмеженим доступом. Режим доступу до

такої інформації регулюється спеціальним законодавством.

 

Науково-технічна інформація відповідно до чинного зако-

нодавства є об'єктом права власності. Однак слід звернути

 

-116-

 

увагу на певну суперечливість Закону. У ст. 2 він проголошує,

що науково-технічна інформація є суспільним надбанням, а в

ст. 6-ця ж інформація проголошується об'єктом права влас-

ності. Це, безперечно, різні правові статуси одного і того са-

мого об'єкта. У посібнику ми будемо дотримуватися тієї

позиції, за якою інформація є об'єктом права власності. Саме

цієї позиції дотримується й Закон у подальшому. У ст. 7

міститься норма, за якою споживач науково-технічної інфор-

мації несе відповідальність за дотримання прав власника цієї

інформації. Він не має права передачі одержаної науково-

технічної інформації третій особі, якщо це не обумовлено до-

говором між власником і споживачем науково-технічної

інформації.

 

Для надійного правового захисту науково-технічної інфор-

мації та її раціонального використання в Україні створена

національна система науково-технічної інформації, її основ-

ним завданням є задоволення потреб громадян, юридичних

осіб і держави в науково-технічній інформації. Національна

система науково-технічної інформації - це організаційно-

правова структура, за допомогою якої формується дер-

жавна інформаційна політика, а також здійснюється

координація робіт по створенню, користуванню, зберіган-

ню та поширенню національних ресурсів науково-техніч-

ної інформації з урахуванням інтересів національної без-

пеки.

 

Отже, національна система науково-технічної інформації

має своїм завданням:

 

- формування державної інформаційної політики в галузі

науки і техніки;

 

- координацію робіт по створенню, користуванню, збері-

ганню та поширенню національних ресурсів науково-технічної

інформації;

 

- забезпечення інтересів держави у сфері національної без-

пеки.

 

Звідси напрошується лише один неспростовний висно-

вок - національна система науково-технічної інформації по-

кликана акумулювати, зберігати і раціонально використову-

вати чи не найцінніший суспільний капітал. Це - найцінніше

багатство України, яке користується значним попитом на

ринку науково-технічної продукції,

 

Національна система науково-технічної інформації скла-

дається з:

 

- спеціалізованих державних підприємств, установ, органі-

зацій, державних органів науково-технічної інформації, нау-

 

-117-

 

кових і науково-технічних бібліотек, об'єднаних загально-

системними зв'язками та обов'язками;

 

- підприємств будь-яких організаційно-правових форм, за-

снованих на приватній чи колективній власності, предметом

діяльності яких є інформаційне забезпечення народного гос-

подарства і громадян України.

 

Діяльність структур національної системи науково-техніч-

ної інформації здійснюється на основі договірне обумовленого

поділу праці в її збиранні, накопиченні, обробці, зберіганні,

поширенні та використанні. Діяльність зазначених структур

регламентується положеннями про них.

 

Відносини між національною системою науково-технічної

інформації України та системами науково-технічної інфор-

мації інших держав будуються на основі договорів.

 

Держава в особі спеціальних органів управління веде до-

кладний облік національних інформаційних ресурсів у галузі

науки і техніки. Результати науково-дослідної, дослідно-кон-

структорської, проектно-технологічної та іншої науково-тех-

нічної діяльності, фінансування якої повністю або частково

здійснюється за рахунок Державного бюджету, підлягають

обов'язковій реєстрації та обліку.

 

Науково-технічна інформація, розроблена за рахунок кош-

тів юридичних осіб і громадян, є їх власністю і реєструється

ними на добровільних засадах у державному органі науково-

технічної інформації.

 

Відомості про наявну науково-технічну інформацію поши-

рюються або самими юридичними особами і громадянами, або

відповідними службами науково-технічної інформації на

договірних засадах.

 

Інформація про всі зареєстровані результати науково-тех-

нічної діяльності із зазначенням місцезнаходження звітної до-

кументації та умов надання її для використання поширюється

за запитом зацікавлених осіб органами і службами науково-

технічної інформації, відповідальними за реєстрацію цих

результатів. Надання зазначеної інформації здійснюється з

урахуванням інтересів національної безпеки.

 

Інформаційна продукція є об'єктом товарних відносин, які

регулюються чинним законодавством. Усі особи, що розроб-

ляють, накопичують, обробляють, зберігають, поширюють

інформацію, є товаровиробниками, які беруть участь у ство-

ренні ринку науково-технічної інформації незалежно від форм

власності.

 

Оскільки інформаційна продукція проголошена товаром, то

її власник відповідно до чинного цивільного законодавства

 

-118-

 

має право вчиняти із зазначеним товаром будь-які цивільно-

правові правочини, які не суперечать чинному законодавству.

Умови надання науково-технічної інформаційної про-

дукції.

 

Науково-технічна інформація надається користувачам або

на комерційних засадах, або на безоплатній основі.

 

На комерційних засадах науково-технічна інформація

надається, якщо:

 

огляди, аналітичні і фактографічні довідки, інші види

інформаційної продукції готуються на основі аналізу, оцінки

та узагальнення науково-технічної інформації (за винятком

державних замовлень);

 

державні органи та служби науково-технічної інформації,

інші інформаційні центри, фірми, підприємства, установи і

організації формують ресурси за рахунок власних коштів.

 

Державні органи та служби науково-технічної інформації,

які організують використання державних ресурсів науково-

технічної інформації здійснюють її пошук і передачу на

безприбуткових засадах. Тобто оплачуються тільки фактичні

витрати на пошук, підготовку і передачу певної інформації. На

таких само засадах відповідно до чинного законодавства здій-

снюється репродукування друкованих творів у галузі науки і

техніки в наукових, навчальних і освітніх цілях.

 

Наукові і науково-технічні бібліотеки, які фінансуються з

бюджету, науково-технічну інформацію надають безплатно,

якщо зазначена інформація не потребує спеціального тема-

тичного пошуку або копіювання.

 

При купівлі-продажу науково-технічної продукції мають

гарантуватися охорона права інтелектуальної власності, дер-

жавної та комерційної таємниці, законні права та інтереси

власника і виробника інформаційної продукції і послуг.

 

Відносини між власниками науково-технічної інформації та

її споживачами визначаються договорами між ними. На дого-

вірних засадах здійснюються також інформаційне забезпечен-

ня, наукові дослідження і розробки для органів державної

влади, крім випадків, коли чинним законодавством передбаче-

но безплатне надання інформації зазначеним органам.

 

Державне управління у сфері науково-технічної інфор-

мації. Орган державного управління у сфері науково-техніч-

ної інформації визначається Кабінетом Міністрів України. На

зазначений орган покладається забезпечення організації діяль-

ності у сфері науково-технічної інформації, здійснення

функціонального управління національною системою науко-

 

-119-

 

во-технічної інформації, формування і реалізацію політики у

цій сфері.

 

Із цією метою держава забезпечує:

 

створення державної мережі первинного збирання, обробки

та зберігання усіх видів науково-технічної інформації;

 

здійснення заходів для поширення і підвищення якісного

рівня інформаційної продукції та послуг:

 

фінансову, в тому числі валютну, підтримку надходження

науково-технічної інформації до державних органів і служб

науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних

бібліотек, створення їх мереж і відповідного технічного забез-

печення;

 

підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інфор-

маційної діяльності через систему навчальних закладів вищої

та середньої освіти, підвищення рівня інформаційної підго-

товки спеціалістів народного господарства;

 

вільну конкуренцію між органами науково-технічної інфор-

мації, іншими підприємствами та організаціями усіх форм

власності, які здійснюють науково-технічну діяльність;

 

захист суб'єктів відносин у галузі науково-технічної інфор-

мації від прояву несумлінної конкуренції та монополізму в

будь-яких сферах науково-інформаційної діяльності.

 

Основним принципом науково-інформаційної діяльності в

галузях науки, техніки і виробництва держава проголосила

принцип відкритості та загальнодоступності інформації.

Обмеження цього принципу може мати місце лише у випад-

ках, передбачених законодавством стосовно державної та

інших видів таємниць.

 

Забезпечення формування, зберігання і ефективного вико-

ристання державних ресурсів науково-технічної інформації

досягається державою шляхом:

 

створення реєстраційно-облікового механізму, який забез-

печує збирання, обробку і поширення відомостей про здійс-

нені наукові дослідження і розробки, дисертації та інші види

науково-технічних робіт, про нові види продукції, бази і банки

даних за умови, що зазначені роботи виконані державним

коштом;

 

здійснення пільгової податкової та фінансово-кредитної

політики щодо послуг з надання науково-технічної інформації

споживачеві із метою стимулювання передачі інформації про

науково-технічні досягнення державним органам і службам

науково-технічної інформації;

 

надання допомоги у створенні і розвитку державних

ресурсів науково-технічної інформації та їх використанні, а

 

-120-

 

також у міжгалузевому обміні інформацією про науково-

технічні досягнення, для чого виділяє необхідні кошти і

матеріально-технічні засоби;

 

розробки спеціального механізму передачі інформаційних

ресурсів, баз і банків даних іншим установам у разі ліквідації

чи реорганізації державних організацій та органів управління

з метою збереження цих ресурсів;

 

впровадження економічних механізмів для створення і роз-

витку підприємств, заснованих на приватній чи колективній

власності, які мають здійснювати інформаційну діяльність, та

їх інтеграції в національну систему науково-технічної інфор-

мації.

 

Держава забезпечує належне міжнародне співробітництво у

сфері науково-технічної інформації. Міжнародний обмін

такою інформацією здійснюється на договірних засадах. При

цьому держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ

своїх громадян і громадян держав-партнерів за угодами до

інформаційних ресурсів спільного користування. Із цією

метою Кабінет Міністрів України визначає національний

інформаційний центр, який координує міждержавний обмін

науково-технічною інформацією.

 

За усіх зазначених форм інформаційної діяльності держава

повинна забезпечити суверенітет України у сфері науково-

технічної інформації. Це завдання має досягатися:

 

організацією та державною підтримкою власних інформа-

ційних систем і наданням їм можливості шукати, фіксувати,

отримувати, обробляти і поширювати в інтересах суспільства

науково-технічну інформацію, вироблену в Україні або в

інших країнах світу;

 

проголошенням ресурсів науково-технічної інформації, що

формуються за рахунок коштів Державного бюджету, влас-

ністю держави;

 

створенням і розвитком національної системи науково-тех-

нічної інформації;

 

забезпеченням доступу інших держав до інформаційних

ресурсів України на основі угод і договорів і під контролем

держави.

 

Держава створює надійну організацію системи охорони та

зберігання інформації.

 

Порушення законодавства про науково-технічну інформа-

цію тягне передбачену чинним законодавством відпові-

дальністю.

 

Закон України "Про інформацію" у ст. 47 встановлює від-

повідальність за порушення законодавства про інформацію -

 

-121-

 

дисциплінарну,  цивільно-правову,  адміністративну  або

кримінальну.

 

Відповідальність за законодавством про інформацію покла-

дається на осіб, винних у вчиненні таких порушень, як:

необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;

надання інформації, що не відповідає дійсності;

несвоєчасне надання інформації;

навмисне приховування інформації;

примушення до поширення або перешкоджання поширен-

ню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;

 

поширення відомостей, що не відповідають дійсності,

ганьблять честь і гідність особи;

 

використання і поширення інформації стосовно особистого

життя громадянина без його згоди особою, яка є власником

відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових

обов'язків;

 

розголошення державної або іншої таємниці, що охороня-

ється законом, особою, яка має охороняти цю таємницю;

порушення порядку зберігання інформації;

навмисне знищення інформації;

 

необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до ка-

тегорії відомостей з обмеженим доступом.

 

Дії державних органів, органів місцевого і регіонального

самоврядування та їх посадових осіб, а також політичних пар-

тій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації,

державних організацій, які є юридичними особами, та окремих

громадян, які за чинним законодавством про інформацію

визнаються протиправними, підлягають оскарженню до орга-

нів вищого рівня або до суду.

 

Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в орга-

ни вищого рівня, яким підпорядковані ці особи.

 

Якщо скарга, подана до органів вищого рівня, не задоволь-

няє зацікавлену особу (фізичну чи юридичну), то вона має

право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.

 

Якщо порушенням законодавства про інформацію запо-

діяна матеріальна чи моральна шкода громадянам, підприєм-

ствам, установам, організаціям та державним органам, особи,

винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду.

Розмір відшкодування визначається судом.

 

-122-

 

 3. Право на конфіденційну (нерозкриту)

інформацію

 

Цього інституту в чинному цивільному законодавстві

України поки що немає. Проте в умовах ринкової економіки

все більше зростає значення будь-якої інформації, в тому чис-

лі, а може передусім, науково-технічної, що має конфіден-

ційний характер.

 

Тому здійснення правової охорони нерозкритої інформації

в Україні можливе лише на підставі Закону України "Про

інформацію" та інших згаданих вище законів.

 

Специфічність інституту нерозкритої інформації полягає в

тому, що вона не піддається офіційній реєстрації. Опис, який

складає її сутність, має конфіденційний характер і надається

із серйозними застереженнями. У ліцензійних договорах, як

правило, зазначається порядок і умови передачі цієї інфор-

мації.

 

Цими та іншими чинниками зумовлюється потреба у окре-

мому правовому інституті захисту такої нерозкритої інфор-

мації, оскільки вона в сучасних умовах набуває все більшої

ціни як товар. Цей товар користується значним попитом.

Можна було б сказати, що нерозкрита інформація, в тому

числі ноу-хау, є додатковим елементом, який істотно підсилює

ефективність патентного захисту винаходів та інших науково-

технічних досягнень. У поєднанні з патентом нерозкрита

інформація створює більш надійний захист винаходів та

інших технічних рішень від неправомірного використання

третіми особами.

 

Однак проблема полягає в тому, як забезпечити правову

охорону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту, її

сутності. Адже немає що захищати - офіційної реєстрації цієї

інформації не існує, правоохоронних документів на неї ніхто

не видає, її сутність має винятково конфіденційний характер.

Ця проблема ускладнюється ще й тим, що виявити непра-

вомірне використання цієї інформації майже неможливо, вста-

новити порушення і порушника також непросто. Неправомір-

ного користувача нерозкритоі інформації за руку не схопиш,

як звичайного злодія. Нерозкритою інформацією у більшості

випадків можна заволодіти тільки очима, розумом, свідомістю.

Фахівцю достатньо одного погляду на креслення, механізм,

улаштування тощо, щоб одразу збагнути принцип їх роботи.

 

Це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація вза-

галі не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на мате-

ріальному носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації

 

-123-

 

уникають саме з метою запобігти розголошенню її сутності.

Якщо ж нерозкрита інформація будь-яким чином зафіксована,

то вживаються такі заходи її охорони, аби вона не потрапила

в треті руки. Отже, нерозкрита інформація може бути

об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою кон-

фіденційність.

 

Саме тому важко розробити принципи правової охорони

такої інформації. Проте загальний контур такого правоохорон-

ного механізму уже окреслився.

 

Передусім необхідно визначити об'єкт правової охорони,

інакше кажучи, сформулювати хоча б саме загальне визначен-

ня нерозкритої інформації. У цьому визначенні має бути оха-

рактеризована та інформація, яка буде складати об'єкт право-

вої охорони. Це технічна, комерційна, організаційна і будь-яка

інша інформація, здатна підвищити ефективність виробництва

чи будь-якої іншої доцільної суспільне корисної діяльності.

Звичайно, до такої інформації має належати і та, що не тільки

здатна підвищити ефективність виробництва, а й може

зумовити будь-який інший позитивний ефект. У визначенні

має бути зазначено, що така інформація з огляду на її зміст

має певну реальну чи потенційну вартість, що робить ЇЇ това-

ром. Безумовно, така інформація повинна мати конфіденцій-

ний характер, тобто бути невідомою третім особам. Звичайно,

можуть бути запропоновані також інші якісні ознаки нє-

розкритої інформації, але й наведені дають можливість сфор-

мулювати хоча б загальне її визначення: "Технічна, організа-

ційна, комерційна, економічна та інша інформація, здатна

сприяти підвищенню ефективності виробництва та іншої сус-

пільне корисної діяльності або давати інший позитивний

ефект, не відома третім особам, внаслідок чого має комерційну

вартість, визнається нерозкритою інформацією".

 

Під дію правової охорони нерозкритої інформації не повин-

ні підпадати комерційні та інші таємниці, які складають дер-

жавну таємницю і охороняються спеціальними законами.

 

Володілець нерозкритої інформації, інших секретів вироб-

ництва (ноу-хау), безумовно, має право на захист від її непра-

вомірного використання. Постає питання, як здійснювати охо-

рону цієї інформації. Передусім необхідно в законі проголо-

сити, що держава бере нерозкриту інформацію під свій захист

від будь-якого неправомірного посягання. Правова охорона

має надаватися тільки такій інформації, яка має реальну чи

потенційну вартість, тобто тій, що може дати певний прибуток

або інший позитивний ефект, завдяки чому вона стає рин-

ковим товаром і, отже, об'єктом цивільного обороту. На цей

 

-124-

 

товар поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів.

Звичайно, це - товар специфічний, який не має матеріальної

субстанції, але здатний приносити певну, часом досить від-

чутну, користь суспільству.

 

Правова охорона такої інформації може надаватися за

умови, що до неї немає доступу на законній підставі третіх

осіб. Інформація тому й називається нерозкритою, що має

конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за

умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність

не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має

бути здатною до відчуження її володільцем. Не може вва-

жатися нерозкритою інформацією і підпадати під правову охо-

рону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність люди-

ни до певного впливу на інших людей або вміння здійснювати

певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути това-

ром, оскільки вона невід'ємна від її суб'єкта - лише

інформація, яку можна відділити від її носія, тобто передати

іншим особам, є такою, що охороняється.

 

Правова охорона нерозкритій інформації може бути надана

ще за однієї неодмінної умови. Її володілець має вживати

відповідних заходів для збереження конфіденційності зазначе-

ної інформації. Це - необхідна умова правової охорони, адже

за можливості розкриття сутності нерозкритої інформації вона

втрачає здатність до охорони, тобто правоохоронність. Ці

заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зу-

мовлені особливостями нерозкритої інформації, яка за своїм

характером може бути найрізноманітнішою, отже, і заходи

збереження її конфіденційності також можуть бути найрізно-

манітніші. Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змі-

шувати фарби, щоб одержати потрібний відтінок. Це знання

(інформацію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто

нікому не розкривати свого знання. У складних технологіях

потрібен письмовий опис цієї нерозкритої інформації, яку

можна зберегти лише зберігши у таємниці цей опис.

 

У законі чи іншому нормативному акті про охорону права

на нерозкриту інформацію мають бути визначені права її

володільця. Тобто мають бути визначені межі його поведінки

стосовно об'єкта правової охорони. Має бути докладно визна-

чено, що нерозкрита інформація є виключною власністю її

володільця. Тільки він має виключне право на її використан-

ня. Це право володілець може передавати іншим особам, ма-

ється на увазі як право власності, так і виключне право на

використання. Як власник він може відчужувати свою влас-

ність будь-кому і будь-яким правомірним способом. Як воло-

 

-125-

 

ділець права він може видавати ліцензії на використання

інформації. Нагадаємо, що ліцензія на використання нероз-

критої інформації, як правило, видається разом із ліцензією на

винахід. Найчастіше це одна і та сама ліцензія.

 

Безумовно, володілець нерозкритоі інформації має право на

винагороду за використання її будь-яким способом - разом із

винаходом чи без нього. Розмір і порядок виплати винагороди

має встановлюватись угодою сторін. У договорі про надання

ліцензії, можуть встановлюватися також інші права й обов'яз-

ки сторін, які бувають досить різноманітні. Видача ліцензії на

використання нерозкритої інформації, а також ноу-хау може

супроводжуватися передачею відповідної технічної докумен-

тації. Отже, в договорі має бути визначена доля цієї докумен-

тації після спливу строку ліцензії.

 

Строк правової охорони нерозкритоі інформації обумов-

лений строком збереження її конфіденційності, тобто поки

зазначена інформація буде прихована від третіх осіб, доти

буде зберігатися правова охорона. Не має значення, ким була

розкрита сутність інформації - самим її власником чи

третьою особою, правомірним способом чи неправомірним.

Сам факт розкриття сутності інформації, що охороняється,

припиняє її захист.

 

Водночас слід враховувати, що будь-яка третя особа може

правомірно здобути таку саму нерозкриту інформацію, якою

уже володіє певна особа. У цьому разі за добросовісним набу-

вачем такої інформації має зберігатися право на її використан-

ня в будь-який спосіб незалежно від попереднього володільця.

 

Спори з приводу використання нерозкритої інформації, ви-

плати винагороди мають розглядатися тільки судом. Водночас

необхідно передбачити відповідальність особи, яка неправо-

мірним способом розкрила сутність інформації, що охороня-

ється, і цим завдала збитків її володільцю. Порушник має бути

зобов'язаний відшкодувати завдані збитки. При цьому, врахо-

вуючи характер правопорушення, відшкодування збитків має

бути передбачено в повному обсязі. Відшкодуванню має під-

лягати і моральна шкода.

 

-126-

 

Розділ ІV

 

Правові засоби індивідуалізації

учасників товарного обороту,

товарів і послуг

 

Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежу-

вання як учасників цивільного обороту, так і товарів та послуг,

що заполонили ринок. За радянських часів особливої потреби

в такому розмежуванні не виникало. Радянський ринок зде-

більшого відчував постійну нестачу товарів і послуг, завдяки

чому проблеми регулювання правових відносин, що склада-

лись у сфері створення і використання розрізняльних симво-

лів чи якихось інших позначень, не виникало. Щоправда, був

прийнятий нормативний акт про товарні знаки. Проте він за-

стосовувався в торгівлі колишнього СРСР із зарубіжними

країнами, а в межах самого СРСР - нечасто.

Власного законодавства про товарні знаки Україна не мала.

Із переходом України до ринкової економіки різко зросла

потреба в правовому регулюванні відносин у галузі індиві-

дуалізації не лише товарів і послуг, а й учасників цивільного

обороту. 15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України "Про

охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон про

товарні знаки). У розвиток цього Закону Держпатент України

прийняв ряд відомчих нормативних актів. Закони про фірмове

найменування (фірму) і про місце походження товару поки

що не прийняті, але потреба в них є, і безумовно, вони будуть

розроблені та прийняті найближчим часом. Цього вимагають

інтереси розвитку підприємництва.

 

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової еко-

номіки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна. Водночас

багато підприємств виробляють одну і ту саму продукцію,

надають одні й ті самі послуги, але неоднакової якості і рівня.

Споживачеві інколи буває непросто відрізнити товар одного

підприємства від такого самого товару, що виробляється

іншим підприємством. Саме в цьому можуть допомогти пра-

вові засоби індивідуалізації товарів, послуг і самих вироб-

 

-127-

 

ників, посередників тощо. Саме цими чинниками було зумов-

лено прийняття Закону про товарні знаки.

 

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити одно-

рідні товари різних виробників. Проте в сучасних умовах

ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Виникла

потреба розрізняти виробників, що створюють товари одного

і того самого виду, підприємців, що надають подібні між собою

послуги. Тому у світовій практиці виник такий засіб роз-

пізнання виробників, як їх назва, найменування, фірма. Але

якщо одна фірма виробляє товари чи надає послуги, які роб-

лять їй честь, то її назвою можуть скористатися також інші

підприємці, котрі виробляють товар нижчої якості, що не

користується попитом, з метою ввести споживачів у оману.

Тому виникла необхідність надати правову охорону наймену-

ванню або фірмі, щоб ними не могли неправомірно скориста-

тися інші особи. Так склався цивільно-правовий інститут -

право на фірмове найменування або просто право на фірму,

завданням якого є індивідуалізація виробників з метою

захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх

осіб.

 

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному

правовому засобі для розрізнення товарів одного і того самого

виду. На ринку має значення не тільки якість товару, його

зовнішній вигляд та його виробник. Часто на якісні харак-

теристики товару впливають природні властивості географіч-

ного району місця виготовлення товару, що зумовлює його

попит (приміром, миргородська вода, оболонське пиво). Отже,

виникла необхідність розрізняти певні товари і за місцем їх

виробництва. Так з'явився ще один цивільно-правовий

інститут - право на найменування місця походження товару.

 

Тож склалася група із трьох цивільно-правових інститутів,

завданням яких є індивідуалізація учасників цивільного обо-

роту, товарів і послуг. Це право на найменування (фірму),

право на знаки для товарів і послуг, право на найменування

місця походження товару.

 

-128-

 

Глава 11

Право на фірмове найменування (фірму)

 

Чинне цивільне законодавство поки що не знає такого

інституту, він знаходиться на стадії становлення. Проте

назріла необхідність у розробці і прийнятті спеціального зако-

ну, який забезпечив би охорону прав па фірмове найменуван-

ня (фірму). Не має значення, чи буде це окремий закон, чи

глава в новому Цивільному кодексі України.

 

У законі про охорону прав на фірмове найменування (фір-

му) має бути сформульоване саме це поняття. Це передусім -

будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має

статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою,

такою, що легко сприймається і запам'ятовується або, як ка-

жуть, милозвучною. Однією із необхідних умов такого фірмо-

вого найменування має бути відповідність назви характеру

діяльності певної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіж-

них країн дістала назву "принцип істинності фірми". Не може

бути визнана найменуванням фірми, що продає одяг, вироб-

лений із вовни овець, наприклад, назва "Дарунки ланів".

 

Ще однією правовою ознакою фірмового найменування має

бути вимога щодо його оригінальності. Не може дістати пра-

вову охорону найменування, яке повторює уже використане

або настільки схоже з ним, що їх легко сплутати. Найменуван-

ня фірми має відрізнятись від інших подібних.

 

Нині спостерігається ситуація, коли різні підприємницькі

структури із різними напрямами діяльності мають однакові

або дуже схожі між собою найменування. Багато підприємців

не знають про те, що фірмове найменування має бути захи-

щене чинним законодавством, але за умови його державної

реєстрації.

 

Користування одним і тим самим найменуванням різними

підприємствами, організаціями, установами та іншими під-

приємницькими структурами може завдавати значні мате-

ріальні і моральні збитки окремим користувачам одного і того

самого найменування.

 

Фірмове найменування має своїм призначенням індиві-

дуалізацію певного підприємства, організації чи установи,

передусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої

іншої діяльності. Така індивідуалізація потрібна для акценту-

вання, пропаганди якісних ознак діяльності, збереження,

розвитку та правової охорони фірмового найменування. Але

мова йде про правову охорону фірмового найменування не як

 

-129-

 

про самоціль, а як про захист ділової репутації фірми, її

престижу, авторитету. Ділова репутація здобувається зусил-

лями цілого (великого чи малого) колективу, його розумінням

потреб ринку, передусім споживачів, умінням організувати

підприємницьку діяльність. Усе це спонукає користувача

фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж

фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми має два

шляхи. Перший - це заборона використовувати таке саме

найменування іншим особам, тобто протидія неправомірному

посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.

 

Інший шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і

розвитку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про

свій авторитет - розвивати виробництво на якісно вищій тех-

нічній основі, використовувати енергоекономічні технології,

поліпшувати якість продукції тощо. Використання фірмового

найменування покладає на його користувача ряд важливих

обов'язків щодо свого іміджу.

 

Індивідуалізація підприємства, організації чи установи за-

собом фірмового найменування зумовлює необхідність надан-

ня правової охорони такому найменуванню. Без правової охо-

рони користування фірмовим найменуванням втрачає будь-

який сенс, практичний резон. Але правова охорона фірмового

найменування з боку держави може мати місце лише за наяв-

ності певних умов.

 

Передусім у майбутньому законі має бути докладно визна-

чено, хто має право бути володільцем фірмового найменуван-

ня (фірми). Сам об'єкт правової охорони - фірмове наймену-

вання (фірма) - уже передбачає, що суб'єктом може бути

будь-яка юридична особа, яка має постійне місцезнаходження

на території України. Чи може бути суб'єктом права на фір-

мове найменування (фірму) фізична особа? Питання небез-

спірне. Уявляється, що фірму може створити і фізична особа.

Але носієм права на фірмове найменування все ж буде не

фізична особа, а фірма, створена нею. При цьому не має зна-

чення кількість членів колективу цієї фірми. Він може скла-

датися лише з однієї особи - засновника. У такому разі

суб'єктом права на фірмове найменування буде фірмач - за-

сновник - фізична особа.

 

Чинність права на фірмове найменування (фірму) виникає

з дати державної реєстрації найменування в Україні. Без такої

реєстрації право на фірмове найменування не виникає.

 

У законі про фірмове найменування має бути передбачена

норма про право попереднього користування. Відповідно до

 

-130-

 

неї фірма, яка користувалася найменуванням до його реєстра-

ції іншою фірмою, зберігає право на його подальше вико-

ристання. Право попереднього користування стосується всіх

об'єктів промислової власності, а також фірмового найме-

нування.

 

Це право полягає в тому, що юридична особа, яка корис-

тується фірмовим найменуванням і зареєструвала його в ус-

таленому порядку, має виключне право на його використання.

Це означає також, що володілець фірмового найменування

має право забороняти іншим особам використовувати це саме

фірмове найменування.

 

Однак володільцю фірмового найменування необхідно

надати право передавати виключне право на його використан-

ня іншим особам шляхом надання виключної або невиключної

ліцензії. При цьому в ліцензійному договорі має бути обов'яз-

кове застереження, що використання фірмового найменування

ліцензіатом ніяким чином не введе в оману споживача стосов-

но якості та інших характеристик товару.

 

Володілець фірмового найменування має бути наділений

правом використовувати його в будь-який спосіб, що не су-

перечить закону. Так, фірмове найменування може бути вико-

ристано на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, рахун-

ках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках та

іншій документації. Безумовно, фірмове найменування може

використовуватись також при демонстрації товару на вистав-

ках, ярмарках, що проводяться на території України.

 

За міжнародною практикою фірмове найменування може

також використовуватись володільцем у товарних знаках, які

йому належать.

 

Проте володілець фірмового найменування за тією ж між-

народною практикою не може відчужувати його окремо від

підприємства. Але це правило не поширюється на випадки

реорганізації юридичної особи чи відчуження підприємства в

цілому.

 

Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної

особи фірмового найменування іншими юридичними особами

без дозволу володільця не повинно допускатися. Здобута

володільцем фірмового найменування ділова репутація в умо-

вах ринкової економіки має досить високу ціну. За нею

криється наполеглива праця колективу, в результаті якої до-

сягнута висока якість товару, надання послуг, інші економічні

показники. Винагорода за цей труд - великий попит товару,

 

-131-

 

що виробляється підприємством під певним фірмовим найме-

нуванням. Саме тому закон має надавати володільцю фір-

мового найменування можливість розпоряджатися виключ-

ним правом на фірму на власний розсуд. Він, безумовно, пови-

нен мати право передавати своє виключне право на вико-

ристання фірмового найменування іншим особам за певну

винагороду. Фірмове найменування має давати своєму воло-

дільцю прибуток шляхом здачі його у своєрідний найом. Так,

наприклад, вартість знака фірми "Холдинг-центр" на

1.01.93 р. становила 2 млн 300 тис. доларів, Російської товар-

но-сировинної біржі - 769 тис. російських рублів, Всеро-

сійського банку - 114 млн російських рублів. На жаль, даних

про вартість знаків українських власників поки що немає.

 

У законі очевидно немає потреби визначати строк чинності

права на фірмове найменування. Виключне право на вико-

ристання фірмового найменування не повинно обмежуватися

певними строками. Такою є міжнародна практика.

 

Проте в законі мають бути докладно визначені підстави

припинення чинності виключного права на фірмове наймену-

вання. Передусім чинність права на фірмове найменування

має припинятись у зв'язку з ліквідацією юридичної особи,

відмовою від певного фірмового найменування. Закон може

визначити також інші підстави припинення чинності фірмо-

вого найменування.

 

У законі має бути встановлена цивільно-правова відпові-

дальність за порушення виключного права на використання

фірмового найменування. Юридична особа, яка неправомірно

використала чуже фірмове найменування (фірму), має бути

зобов'язана припинити його використання і відшкодувати

потерпілому заподіяні збитки у повному обсязі.

 

-132-

 

Глава 12

Право на знаки для товарів і послуг

 

 1. Значення знаків для товарів і послуг

 

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення

знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що вироб-

ляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різ-

ними особами. Коли виробництво товарів і надання послуг

переважають попит, гостро постає питання певної їх індиві-

дуалізації. Товари і послуги, що виробляються (надаються)

різними підприємствами, завжди вирізняються якимись ха-

рактеристиками, ознаками, якістю тощо. Споживач має напев-

не знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи

інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (по-

слуги), який товар вигідніше придбати, які послуги відзнача-

ються вищою якістю тощо. Тут споживачеві допомагають

знаки для товарів і послуг (більш усталений термін - "товарні

знаки").

 

Товарний знак - це знак, який допомагає відрізнити про-

дукт одного підприємства від подібного продукту іншого

виробника. Продукт у такому разі вживається у значенні

товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати

розпізнавальний знак, щоб покупець міг зробити свій вибір.

Такий вибір значно спрощується, якщо продукт позначений

товарними знаками, оскільки, знаючи товарні знаки тієї чи

іншої фірми, покупець може скласти уявлення про якість та

інші характеристики товару. Товарні знаки, зокрема, віді-

грають важливу роль для розпізнання товарів широкого

вжитку, в тому числі і для тих, які призначені для домашнього

господарства. До товарного знака дуже близький знак обслу-

говування - для розрізнення сервісу підприємств. До сервісу

належать, наприклад, надання автомобілів в оренду, організа-

ція туристичних мандрівок, підготовка різного роду оглядів

тощо. Економічна роль сервісу останнім часом зростає, тому

знаки обслуговування набувають усе більшого значення.

 

У міжнародній практиці існують два спеціальних види

знаків: колективні і сертифікатні. Колективний знак належить

групі або асоціації підприємств і користуватися ним можуть

тільки члени цієї групи або асоціації. Колективні знаки засто-

совуються для позначення характерних властивостей продук-

тів, що випускаються цими підприємствами, наприклад, на

відповідність певним стандартам якості. Сертифікатні знаки

мають те саме призначення, що і колективні, але користуються

 

-133-

 

ними не лише члени певної групи або асоціації підприємств,

а й інші виробники, якщо вони дотримуються встановлених

вимог.

 

У світі немає таких країн, де б не застосовувалися товарні

знаки і де б вони не захищались. Виключне право на вико-

ристання товарних знаків, як правило, одержують шляхом їх

реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріп-

люється фактом першого використання знака.

 

Товарні знаки виконують в основному чотири функції:

1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що

знаходяться у цивільному обороті; 2) вказівка на походження

товару або послуг; 3) вказівка на певну якість товарів і послуг;

4) рекламування певного товару і послуг.

 

Як уже зазначалось, товарний знак виокремлює товари і

послуги конкретного підприємства серед інших подібних. Це

допомагає володільцю знака у продажу товару або наданні

послуг, а покупцеві - у виборі потрібного товару чи послуги

серед аналогічних.

 

Щоб це виокремлення маркірованого товару чи послуг було

більш ефективним, знаки мають бути характерними (тобто

відрізнятися від назви самого товару або сфери його застосу-

вання) і водночас суттєво відрізнятися від знаків, що вико-

ристовуються конкурентами.

 

Функція вказівки на джерело походження товару чи по-

слуги дуже близька до функції виокремлення. Тут під джере-

лом мається на увазі не географічна область, а підприємство.

 

Функція вказівки на певну якість товару чи послуг полягає

в тому, що товарний знак, за загальним правилом і традицією,

що склалася, має вказувати на якість товару чи послуг, які у

споживача не викликають сумніву. Тобто такий знак вказує

на високу якість та інші позитивні характеристики товару чи

послуг.

 

Функція рекламування є також однією із основних функцій

знака. Завдяки зв'язку між товаром (послугами) і знаком

останній надає споживачам інформацію про товари, послуги і

тим самим допомагає їх володільцям стимулювати і зберігати

попит на ці товари і послуги. Отже, знаки не повинні вводити

в оману споживача, використовуватись для фальсифікації,

реклами або нечесної конкуренції.

 

Варто зазначити, що хоча продавці і покупці (споживачі)

як учасники ринкових відносин є протилежними сторонами,

вони однаковою мірою зацікавлені в запобіганні фальсифі-

кації товарних знаків. Продавець прагне не допустити захоп-

лення його ринку збуту обманним шляхом, споживачу не

 

-134-

 

хочеться бути ошуканим, при виборі товару він прагне уник-

нути підробки.

 

Рівень розвитку тієї чи іншої країни визначається рядом

чинників. Основними є придбання і освоєння передових

технологій, заохочення національних кадрів до винахід-

ницької та інноваційної діяльності. Успішне поширення і

впровадження нововведень істотно залежить від обстановки,

яка складається в галузі підприємництва. Ефективно діюча

система товарних знаків може справити позитивний вплив на

економічний розвиток країни, сприяючи створенню для

підприємництва умов, необхідних для придбання і впровад-

ження передових технологій.

 

Використання товарних знаків для позначення вироблених

товарів і послуг, що надаються, зумовлюють необхідність по-

стійно піклуватись про їх високу якість, про неухильне під-

вищення ефективності і раціональності виробництва, конку-

рентоспроможності проекції. Зростання попиту на високо-

якісну продукцію і послуги, в свою чергу, зумовлює необхід-

ність розширення виробництва, зайнятості населення тощо.

Усі ці чинники забезпечують рівень добробуту народу в

цілому, стимулюють виробництво сировини, необхідної для

споживчих товарів, що зумовлює поліпшення національного

бюджету.

 

Товарні знаки безпосередньо впливають на технологічний

розвиток країни через інновації, необхідні для постійного збе-

реження якості товарів і послуг. Такому розвитку можуть

сприяти ліцензії на товарні знаки тощо.

 

Як зазначалося вище, Україна донедавна не мала законо-

давства про товарні знаки. Навіть у чинному Цивільному ко-

дексі немає згадки про такий цивільно-правовий інститут.

Існував лише нормативний акт колишнього СРСР.

 

Правове регулювання суспільних відносин, що складалися

у процесі створення і використання товарних знаків, належало

до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не

дозволялось мати своє законодавство на товарні знаки, аби не

набували надмірної незалежності.

 

Між тим, роль і значення товарних знаків у міжнародній

практиці швидко зростали. Ще в 1683 р. фабричні або товарні

знаки були включені до Паризької конвенції про охорону

промислової власності як один із найважливіших об'єктів про-

мислової власності. Пізніше була укладена Мадридська угода

про міжнародну реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жов-

тня 1994 р. Україна підписала новий міжнародний договір про

закони щодо товарних знаків, який має забезпечити гармо-

 

-135-

 

нізацію законодавства у цій сфері і тим самим значно спрости-

ти реєстрацію знаків у зарубіжних країнах. Було прийнято ряд

міжнародних угод про товарні знаки.

 

В Україні правова охорона товарних знаків здійснюсться

Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг" від 15 грудня 1993 р. Отже, законодавство України

про товарні знаки перебуває в стадії становлення, але є його

стрижень, навколо якого воно буде розвиватися.

 

Само по собі прийняття Закону України "Про охорону прав

на знаки для товарів і послуг", як і інших законів про

промислову власність, є визначною подією у законотворчій

діяльності нашої держави, оскільки ними закладено міцний

правовий фундамент у галузі інтелектуальної власності.

 

Закон про товарні знаки має за головну мету забезпечення

індивідуалізації товарів і послуг певними позначеннями. В

умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай

необхідна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника

чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів

і послуг інших виробників чи осіб, що надають послуги. Саме

цим він відрізняється від законодавства про фірмове наймену-

вання (фірму), метою якого є забезпечення індивідуалізації

виробників, а не товарів чи послуг.

 

Закон про товарні знаки за своїм змістом відповідає

основним вимогам Всесвітньої організації інтелектуальної

власності. Його призначення полягає не лише в нормативному

забезпеченні розрізнення товарів і послуг; він охоплює значно

ширшу сферу. Позначення певних товарів чи послуг товарним

знаком накладає на іх володільця серйозні зобов'язання,

дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жоден

підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане

ризикувати своєю діловою репутацією, виробляти товар чи

надавати послуги нижчої якості в порівнянні з товарами і

послугами своїх конкурентів, бо інакше йому доведеться

полишити свою підприємницьку діяльність в умовах ринку.

Споживач дуже швидко розбереться у якості товарів або пос-

луг, зробить відповідні висновки щодо тих, хто їх виробляє чи

надає. Тому запровадження знаків для товарів і послуг - це

шлях підвищення якості продукції в найширшому розумінні

цього слова. Під якістю товарів слід розуміти багатий спектр

характеристик товару, позначеного знаком певного виробника.

Це його технічний рівень, зовнішній вигляд, якість конструк-

тивного вирішення і якість його виготовлення, мала мате-

ріаломісткість, енергоекономічність та багато інших пара-

метрів.

 

-136-

 

Отже, товарний знак - не просто позначення для виріз-

нення товару одного виробника серед однорідних товарів

інших. Це - один із досить впливових правових засобів підви-

щення ефективності і технічного рівня самого виробництва, бо

без цього створити товар, який би відповідав сучасним вимо-

гам, неможливо. Це - засіб оновлення виробництва, приве-

дення його технології до сучасного рівня, засіб значного підви-

щення якості продукції чи надання послуг. Завдяки товарно-

му знаку досягається необхідний споживачеві асортимент

товарів чи послуг, наповненість ринку.

 

Закон про товарні знаки істотно відрізняється від законо-

давства про товарні знаки колишнього СРСР. Положення про

товарні знаки колишнього СРСР мало здебільшого символіч-

ний характер. Позначення за цим Положенням скоріше набу-

вали ролі загальновживаних символів, а не товарних знаків.

Візьмімо за приклад "Київський торт". Важко збагнути функ-

ціональну роль цього позначення. У всякому разі ролі товар-

ного знака воно не відігравало. Під цим позначенням міг ви-

пускати торти будь-який хлібозавод, і за якість торта вироб-

ник ніякої відповідальності не ніс. І таких прикладів можна

навести чимало.

 

Основна позитивна риса Закону про товарні знаки саме і

полягає в тому, що за ним товарний знак наділений функ-

ціями, які він має виконувати, а саме - відрізняти товари

одного виробника від подібних товарів чи послуг іншого

виробника чи особи, що надає послуги.

 

-137-

 

 2, Поняття та види знаків

для товарів і послуг

 

Закон про товарні знаки не містить визначення підстав чи

критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати

товарним знаком. Він наводить лише перелік позначень, які

не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси

напрошується висновок, що усі інші позначення, які не пере-

лічені в Законі, можуть бути визнані знаками для товарів і

послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється

для реєстрації як знак для товарів і послуг, не повинно

відповідати певним вимогам. Закон такі вимоги встановлює.

Передусім правова охорона надається знаку, що не суперечить

суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на

який не поширюються підстави для відмови в наданні право-

вої охорони, встановлені Законом.

 

-137-

 

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба

України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було

подано на реєстрацію, то це, безумовно, суперечить суспіль-

ним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів

асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною

символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує іншу

форму охороноздатності, яка не допускає надання правової

охорони знаку, що зображує державну символіку. Крім того,

норми Паризької конвенції не допускають використання в

знаках навіть стилізації державних символів(*1).

 

Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому

Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку

позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте

певні вимоги встановлені самим Законом, або вироблені

практикою.

 

Позначення, заявлене як знак для товарів і послуг, має бути

корисним, придатним для маркірування товарів і відповідати

вимогам промислової естетики і ергономіки.

 

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим ніде

у світі і тому придатним для реєстрації за кордоном. Для

виявлення новизни позначення провадиться експертиза заяв-

леного позначення по суті.

 

Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 Закону

про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона нада-

ється позначенню, що не суперечить суспільним інтересам.

Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конку-

рентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

 

Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дозволяє

маркірувати ним випущені вироби і упаковку, використову-

вати у технічній і супровідній документації тощо без зни-

ження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути техно-

логічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам

промислової естетики і ергономіки, що включає благозвуч-

ність. у тому числі бути милозвучним і легковимовним. Лише

сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене

позначення як знак для товарів і послуг.

 

Відповідно до Закону основні функції знаків для товарів і

послуг - це індивідуалізація виробленої продукції і наданих

послуг, захист їх якості та інших достоїнств від зазіхань,

забезпечення стійкості попиту, захист інтересів сумлін-

 

(**1)Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і пос-

луг? // Закон і бізнес. - 1995. - 17 травня.

 

-138-

 

них виробників і споживачів, реклама виробів та послуг,

підвищення конкурентоспроможності вітчизняних това-

рів і послуг в умовах ринкової економіки.

 

Закон докладно визначає, які позначення не можуть бути

визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, на-

ведених у Законі, що не можуть бути визнані як знаки для

товарів і послуг, умовно можна поділити на чотири групи.

 

Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що

мають уже офіційно визнане значення для держави чи

суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми,

офційні назви держав; скорочені або повні найменування

міжнародних і міжурядових організацій. Сюди ж відносяться

офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки,

нагороди та інші відзнаки.

 

За згодою компетентних органів або власників позначень

вони можуть вноситися до знака як елементи, що не охороня-

ються.

 

Другу групу позначень складають позначення, які не відпо-

відають вимогам законодавства. Вони або не мають розріз-

няльної здатності, або є загальновживаними як позначення

товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид,

якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і

послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару

або надання послуги. Так, не визнаються, наприклад, знаками

для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитої змією,

оскільки це позначення є усталеним символом для фарма-

цевтичних препаратів і взагалі для медицини. Численні сло-

весні позначення, такі як "Укрторгреклама", "Промінвест-

банк", "Українська біржа нерухомості" та інші підпадають під

зазначений виняток і можуть бути внесені до знака як еле-

менти, що не охороняються, якщо вони не мають домінуючого

розташування в зображенні знака.

 

До цієї ж групи належать позначення, які не можуть бути

визнані знаками тому, що здатні ввести в оману споживача

щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає

послуги. Не визнаються знаком також позначення, що є за-

гальновживаними символами і термінами.

 

До третьої групи позначень закон відносить такі, які є то-

тожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

 

раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на

реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи щодо однорідних

товарів і послуг;

 

-139-

 

знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без

реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких

є Україна;

 

фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і нале-

жать іншим особам, які одержали право на них до дати подан-

ня до Держпатенту України заявки стосовно однорідних

товарів і послуг;

 

найменування місця походження товарів, крім випадків,

коли вони включені до знака як елементи, що не охороняють-

ся, і зареєстровані на ім'я інших осіб, які мають право користу-

ватися такими найменуваннями;

 

сертифікаційними знаками, зареєстрованими в установле-

ному порядку.

 

Українським виробникам довелося відмовитися від вжи-

вання таких назв напоїв як "Коньяк", "Шампанське", які

майже зникли з етикеток. Така продукція має походження з

відповідних провінцій Франції - Коньяк і Шампань, і тому

такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для

товарів.

 

Проте експертиза України відмовка американській фірмі

"Сінгрен" у реєстрації знака "Київська Русь" для спиртних

напоїв, тому що це історична назва місцевості, яка й сьогодні.

і не тільки для українського споживача, аж ніяк не асоцію-

ється зі Сполученими Штатами Америки. А згідно з постано-

вою Київської міської ради народних депутатів на всі

запозичення, що стосуються історичних цінностей, пов'язаних

із містом Києвом, необхідно одержати дозвіл та сплатити

значний податок(*1). Не визнаються знаками для товарів і послуг

позначення, які підпадають під чинність інших законів:

 

промислові знаки, права на які належать в Україні іншим

особам;

 

назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистец-

тва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фраг-

менти без згоди власників авторського права або їх правонас-

тупників;

 

прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і

факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

 

Отже, знаки для товарів І послуг - це зареєстровані в

установленому порядку позначення, за якими товари і

 

(**1) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і пос-

луг? // Закон і бізнес. - 1995. - 17 травня.

 

-140-

 

послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і

послуг інших осіб.

 

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг:

словесні (слова та абревіатури, наприклад, Таврія, Славутич,

КрАЗ); зображувальні (композиції ліній, плям, фігур, форм на

площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у

формі самого виробу або його упаковки - флакони, пляшки

тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і

об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-

якому кольорі чи поєднанні кольорів. Закон про товарні знаки

не згадує про звукові знаки, але такі є, наприклад, музичні

сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. За

законодавством зарубіжних країн звукові сигнали можуть

визнаватися товарними знаками.

 

Суб'єкти права на знаки для товарів і послуг. Варто

розрізняти суб'єкти права на подання заявки на знак для

товарів і послуг і суб'єкти права на знак для товарів і послуг.

 

Суб'єктами права на подання заявки на знак для товарів і

послуг можуть бути будь-які особи. Це, передусім, громадяни

України, громадяни іноземних держав і особи без громадянст-

ва. Це будь-які юридичні особи - юридичні особи України,

юридичні особи, постійне місцезнаходження яких у зарубіж-

них країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи

інших осіб. Право на подання заявки на знак для товарів і

послуг мають також правонаступники зазначених осіб.

 

Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Держпатен-

ту України заявку на видачу свідоцтва на знак для товарів і

послуг. Вона може бути подана особисто заявником або через

представника у справах інтелектуальної власності чи іншу

довірену особу. Іноземні громадяни і юридичні особи, які

проживають чи мають постійне місцезнаходження поза

межами України, у відносинах з Держпатентом реалізують

свої права через представників у справах інтелектуальної

власності.

 

Право на одержання свідоцтва, отже, має будь-яка особа,

об'єднання осіб або їх правонаступники за умови правильного

оформлення заявочних матеріалів. Якщо заявку на одне і те

саме позначення або тотожне подали дві чи більше осіб, то

право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має

більш ранню дату подання, або якщо заявлено пріоритет -

більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не

вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.

 

Заявка складається українською мовою і має стосуватися

лише одного знака. Вона має містити такі документи: а) заяву

 

-141-

 

про реєстрацію знака; б) зображення позначення, що заяв-

ляється; в) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить

зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класи-

фікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

 

У заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові заявника

(заявників), якщо заявку подає громадянин. Якщо заявка

подається від імені юридичної особи, то в заяві зазначається

її адреса.

 

Знак для товарів і послуг може бути заявлений у будь-

якому кольорі чи поєднанні кольорів. У такому разі в заяві

має бути вказаний колір чи поєднання кольорів, охорону яких

заявник просить. До заяви мають бути додані кольорові зо-

браження вказаного знака в кількості примірників, що визна-

чається Держпатентом України.

 

Назви у знаках для товарів і послуг подаються українськи-

ми заявниками українською мовою, якщо товари реалізу-

ються, а послуги надаються виключно на території України

(ч. 3 ст. 36 Закону Української РСР "Про мови в Українській

РСР").

 

За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату

збору має надійти до Держпатенту України разом із заявкою

або протягом двох місяців від дати подання заявки.

 

Дата подання заявки визначається за днем надходження до

Держпатенту України заявочних матеріалів. Однак допуска-

ється з метою закріплення зазначеної дати за заявником по-

дання заявки в неповному складі. Держпатент України може

визначати дату подання заявки за днем її надходження, якщо

в її складі будуть, принаймні, такі матеріали: а) клопотання в

довільній формі про реєстрацію знака, викладене українською

мовою; б) відомості щодо заявника та його адреси, викладені

українською мовою; в) частина, яка зовнішньо нагадує позна-

чення, що може бути знаком; г) відомості щодо переліку

товарів і послуг, для яких заявляється знак.

 

Якщо заявка подана до Держпатенту України не в повному

обсязі, то вона може бути доповнена протягом двох місяців від

дати одержання заявником повідомлення Держпатенту

України. Якщо протягом зазначеного строку заявка не буде

приведена у відповідність до вимог Закону, то датою подання

заявки буде дата одержання Держпатентом України повністю

оформленої відповідно до вимог Закону заявки. Якщо цього

не буде зроблено - заявка вважається неподаною, про що

заявнику надсилається повідомлення.

 

Рішення Держпатенту України про встановлення дати

подання заявки надсилається заявнику після надходження до-

 

-142-

 

кумента про сплату збору за подання заявки. У противному

разі рішення заявнику не надсилається, а сама заявка

вважається відкликаною.

 

Проте слід мати на увазі, що заявник може скористатись

правом на пріоритет попередньої заявки на такий же знак

протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки

до патентного відомства чи до відповідного органу держави -

учасниці Паризької конвекції про охорону промислової влас-

ності.

 

Пріоритет знака може бути визначений також за датою від-

криття офіційних або офіційно визнаних міжнародних виста-

вок, якщо знак був використаний в експонаті, що демонстру-

вався на почесних виставках. Однак для визнання пріоритету

знака за цією датою необхідні дві неодмінні умови: 1) виставка

проведена на території держави - учасниці Паризької кон-

венції про охорону промислової власності; 2) заявка надійшла

до Держпатенту України не пізніше шести місяців від дати

відкриття зазначеної виставки.

 

Правом пріоритету можна скористатися за умови, що заява

про це надійшла до Держпатенту України не пізніше трьох

місяців від дати подання заявки. У заяві має бути вказано дату

подання і номер попередньої заявки та додано копію заявки

українською мовою. Якщо ж ідеться про виставочний пріо-

ритет, то має бути поданий документ, який підтверджує показ

зазначеного знака на виставці.

 

Право на пріоритет втрачається, якщо у визначені строки

не будуть подані зазначені матеріали.

 

Експертиза заявки. Після встановлення дати подання

заявки на знак для товарів і послуг Держпатент України про-

вадить експертизу заявки. За власною ініціативою або на за-

прошення Держпатенту заявник може брати участь особисто

або через свого представника в розгляді питань, що могли

виникнути під час проведення експертизи. Протягом цього

часу до прийняття рішення про реєстрацію знака або про

відхилення заявки заявник може з власної ініціативи вносити

до заявки виправлення і уточнення. Додаткові матеріали до

заявки розглядаються, якщо вони не виходять за межі

розкритої у поданій заявці суті позначення та переліку вка-

заних в заявці товарів і послуг. Додаткові матеріали вважа-

ються такими, що виходять за межі розкритої у поданій заявці

суті позначення, якщо вони містять ознаки, які слід включити

до позначення, що заявляється як знак.

 

-143-

 

Експертиза заявки на знак для товарів і послуг фактично

складається із двох окремих експертиз - експертизи заявки

за формальними ознаками і експертизи заявки по суті.

 

Перша має за мету встановити відповідність матеріалів

заявки встановленим вимогам і наявність документа про спла-

ту збору за подання заявки. У разі виявлення невідповідності

матеріалів заявки встановленим вимогам про це повідомля-

ється заявник. Протягом двох місяців від дати одержання

заявником повідомлення Держпатенту заявка повинна бути

виправлена заявником. Якщо протягом цього терміну заявка

не буде приведена у відповідність до встановлених вимог, і

заявник не подасть клопотання про подовження цього строку,

заявка відхиляється, про що повідомляється заявник.

 

За позитивними результатами експертизи заявки за фор-

мальними ознаками провадиться експертиза по суті. Метою

цієї експертизи є виявлення відповідності заявленого позна-

чення умовам надання правової охорони. Експертиза почи-

нається за наявності в матеріалах заявки правильно оформле-

ного документа про сплату збору за подання заявки. Держпа-

тент України має право зажадати від заявника додаткових

матеріалів, якщо без них проведення експертизи по суті не-

можливе. Додаткові матеріали мають бути подані протягом

двох місяців від дати одержання запиту Держпатенту України.

Якщо протягом зазначеного строку заявник не подасть мате-

ріали, заявка вважається відкликаною.

 

За позитивним результатом експертизи заявки по суті

Держпатент України надсилає заявнику рішення про

реєстрацію знака. У противному разі надсилається рішення

про відхилення заявки.

 

До дати прийняття рішення про реєстрацію знака заявник

має право в будь-який час відкликати свою заявку.

 

Після прийняття рішення про реєстрацію знака Держпа-

тент України у своєму офіційному бюлетені публікує відо-

мості про видачу свідоцтва. Така публікація можлива лише за

наявності документа про сплату збору за видачу свідоцтва.

Якщо ж такого документа не виявиться, і протягом трьох

місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу

свідоцтва він не надійде до Держпатенту, публікація не про-

вадиться, а заявка вважається відкликаною.

 

На підставі публікації відомостей про видачу свідоцтва

будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва

Держпатент України здійснює державну реєстрацію знака.

 

-144-

 

Після внесення до Реєстру відомостей про знак будь-яка особа

має право ознайомитися з ними.

 

На підставі державної реєстрації знака Держпатент України

в місячний термін видає заявнику свідоцтво. Якщо право на

одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне

свідоцтво.

 

Будь-яке рішення Держпатенту України за заявкою на знак

може бути оскаржено заявником протягом трьох місяців від

дати одержання рішення. Рішення може бути оскаржено до

Апеляційної ради Держпатенту України. Скарга має бути роз-

глянута Апеляційною радою протягом чотирьох місяців від

дати її одержання. Скарга розглядається в межах мотивів,

викладених у ній.

 

Рішення Апеляційної ради може бути оскаржено до суду

протягом шести місяців від дати його одержання.

 

-145-

 

 3. Права і обов'язки, що випливають

із свідоцтва на знак

 

Права, що надаються заявнику одержаним на знак

свідоцтвом, діють від дати подання заявки і за умови сплати

відповідного збору. Свідоцтво про реєстрацію знака надає

його володільцю право власності на знак. Строк його чин-

ності - 10 років від дати подання заявки. Чинність свідоцтва

за клопотанням його власника може бути подовжена на 10

років. Клопотання про подовження чинності свідоцтва має

бути подане протягом останнього року його дії. Кількість разів

подовження чинності свідоцтва не обмежена, тобто свідоцтво

на знак для товарів і послуг може діяти необмежений строк,

але для підтримання його в силі необхідно кожні десять років

подовжувати його чинність за умови сплати встановленого

збору.

 

Свідоцтво надає його власнику виключне право користу-

ватися і розпоряджатися знаком на власний розсуд.

 

Знак для товарів і послуг може бути використаний у будь-

який спосіб, що не суперечить чинному законодавству. Це

може бути застосування на товарах і при наданні послуг, для

яких зареєстровано знак, на упаковці товарів, у рекламі, дру-

кованих виданнях, на вивісках, під час демонстрації експо-

натів на виставках, ярмарках, що проводяться в Україні, в

проспектах, рахунках, на бланках та іншій документації, по-

в'язаній із запровадженням товарів і послуг у господарський

оборот.

 

-145-

 

Якщо знак належить кільком власникам, то користування

ним визначається угодою між ними. Якщо немає такої угоди,

кожен із співвласників має право користуватися знаком на

власний розсуд. Але жоден із них не має права видавати дозвіл

(ліцензію) на використання знака та передавати право влас-

ності іншій особі без згоди інших співвласників свідоцтва.

 

Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам

використовувати зареєстрований знак без його дозволу.

 

Право власності на знак на підставі договору може бути

передано будь-якій іншій особі, що стає правонаступником

власника свідоцтва. Проте передача права власності на знак не

допускається, якщо це може ввести в оману споживача щодо

товару і послуги або щодо особи, яка виробляє товар чи надає

послуги. Суб'єкту права власності на знак належить право

видавати дозвіл (ліцензію) будь-якій іншій особі на викорис-

тання знака на підставі ліцензійного договору. В ліцензійному

договорі має бути обов'язково передбачена умова, за якою

ліцензіат бере на себе зобов'язання ні в якому разі не до-

пустити зниження якості товарів і послуг. Ліцензіар зобов'я-

заний здійснювати контроль за дотриманням цієї умови.

 

Договір про передачу права власності на знак та ліцен-

зійний договір під загрозою їх недійсності мають бути

зареєстровані у Держпатенті України. Для будь-яких третіх

осіб зазначені договори набувають чинності лише після їх

реєстрації.

 

Інколи проставлення знака на товарах недостатньо для їх

охорони. У такому разі власник свідоцтва має право поряд із

знаком проставляти попереджувальне маркірування, яке

застерігає потенційних порушників, що знак зареєстрований.

Особи, які здійснюють посередницьку діяльність і мають свій

знак, на підставі договору з виробником товару або особою,

що надає послуги, поряд із знаком зазначених осіб або замість

їх знака можуть проставляти свій знак.

 

Використання знака для товарів і послуг має здійснюватись

таким чином, аби це не завдавало шкоди іншим особам. Влас-

ник свідоцтва має добросовісно користуватися виключним

правом, що випливає із свідоцтва.

 

Чинність свідоцтва може бути припинена або свідоцтво

може бути визнано недійсним у передбачених Законом випад-

ках. Так, власник свідоцтва може в будь-який час відмовитись

від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до

Держпатенту України. Така відмова набирає чинності з мо-

менту публікації відомостей про це в офіційному бюлетені

Держпатенту.

 

-146-

 

Свідоцтво на знак припиняє свою чинність у разі несплати

збору за подовження строку його дії. Сплата збору за подов-

ження строку його чинності на наступний строк має бути

здійснена протягом останніх двох місяців його чинності, а

документ має надійти до Держпатенту України до кінця

останнього року чинності свідоцтва.

 

Як уже зазначалося, чинність свідоцтва припиняється,

якщо вона не подовжена. Збір на подовження чинності може

бути сплачено, а документ про його сплату надійде до Держ-

патенту протягом шести місяців після закінчення встановле-

ного строку. У такому разі розмір зазначеного збору збіль-

шується на 50 відсотків.

 

Чинність свідоцтва може бути припинена рішенням суду,

якшо знак іa використовується або недостатньо використо-

вується в Україні протягом трьох років від дати публікації

відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли викорис-

тання знака було припинено. Проте при вирішенні цього

питання суд може зважити на подані власником свідоцтва

докази того, що знак не використовувався з незалежних від

нього причин.

 

Чинність свідоцтва може припинитися за рішенням суду

також у випадку перетворення знака в позначення, що стало

загальновживаним як позначення товарів і послуг певного

виду після подання заявки.

 

Дія свідоцтва припиняється з першого дня, що настає за

днем спливу строку чинності свідоцтва, за який було сплачено

збір.

 

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або част-

ково у разі:

 

невідповідності зареєстрованого знака умовам надання пра-

вової охорони;

 

наявності у свідоцтві елементів зображення знака та пере-

ліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

 

Чинність свідоцтва може бути оскаржена будь-якою особою

протягом шести місяців від дня опублікування відомостей про

видачу свідоцтва до Апеляційної ради. Апеляційна рада зобо-

в'язана розглянути скаргу протягом шести місяців від дати її

надходження. Власник свідоцтва має право на ознайомлення

зі скаргою. У розгляді скарги можуть брати участь скаржник

і власник свідоцтва. Апеляційна рада розглядає скаргу в

межах викладених мотивів, що містяться в ній.

Рішення Апеляційної ради може бути оскаржене до суду.

Якщо видача свідоцтва не була оскаржена у визначений

 

-147-

 

Якщо знак належить кільком власникам, то користування

ним визначається угодою між ними. Якщо немає такої угоди,

кожен із співвласників має право користуватися знаком на

власний розсуд. Але жоден із них не має права видавати дозвіл

(ліцензію) на використання знака та передавати право влас-

ності іншій особі без згоди інших співвласників свідоцтва.

 

Власник свідоцтва має право забороняти іншим особам

використовувати зареєстрований знак без його дозволу.

 

Право власності на знак на підставі договору може бути

передано будь-якій іншій особі, що стає правонаступником

власника свідоцтва. Проте передача права власності на знак не

допускається, якщо це може ввести в оману споживача щодо

товару і послуги або щодо особи, яка виробляє товар чи надає

послуги. Суб'єкту права власності на знак належить право

видавати дозвіл (ліцензію) будь-якій іншій особі на викорис-

тання знака на підставі ліцензійного договору. В ліцензійному

договорі має бути обов'язково передбачена умова, за якою

ліцензіат бере на себе зобов'язання ні в якому разі не до-

пустити зниження якості товарів і послуг. Ліцензіар зобов'я-

заний здійснювати контроль за дотриманням цієї умови.

 

Договір про передачу права власності на знак та ліцен-

зійний договір під загрозою їх недійсності мають бути

зареєстровані у Держпатенті України. Для будь-яких третіх

осіб зазначені договори набувають чинності лише після їх

реєстрації.

 

Інколи проставлення знака на товарах недостатньо для їх

охорони. У такому разі власник свідоцтва має право поряд із

знаком проставляти попереджувальне маркірування, яке

застерігає потенційних порушників, що знак зереєстрований.

Особи, які здійснюють посередницьку діяльність і мають свій

знак, на підставі договору з виробником товару або особою,

що надає послуги, поряд із знаком зазначених осіб або замість

їх знака можуть проставляти свій знак.

 

Використання знака для товарів і послуг має здійснюватись

таким чином, аби це не завдавало шкоди іншим особам. Влас-

ник свідоцтва має добросовісно користуватися виключним

правом, що випливає із свідоцтва.

 

Чинність свідоцтва може бути припинена або свідоцтво

може бути визнано недійсним у передбачених Законом випад-

ках. Так, власник свідоцтва може в будь-який час відмовитись

від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до

Держпатенту України. Така відмова набирає чинності з мо-

менту публікації відомостей про це в офіційному бюлетені

Держпатенту.

 

W

 

Свідоцтво на знак припиняє свою чинність у разі несплати

збору за подовження строку його дії. Сплата збору за подов-

ження строку його чинності на наступний строк має бути

здійснена протягом останніх двох місяців його чинності, а

документ має надійти до Держпатенту України до кінця

останнього року чинності свідоцтва.

 

Як уже зазначалося, чинність свідоцтва припиняється,

якщо вона не подовжена. Збір на подовження чинності може

бути сплачено, а документ про його сплату надійде до Держ-

патенту протягом шести місяців після закінчення встановле-

ного строку. У такому разі розмір зазначеного збору збіль-

шується на 50 відсотків.

 

Чинність свідоцтва може бути припинена рішенням суду,

якшо знак не використовусться або недостатньо використо-

вується в Україні протягом трьох років від дати публікації

відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли викорис-

тання знака було припинено. Проте при вирішенні цього

питання суд може зважити на подані власником свідоцтва

докази того, що знак не використовувався з незалежних від

нього причин.

 

Чинність свідоцтва може припинитися за рішенням суду

також у випадку перетворення знака в позначення, що стало

загальновживаним як позначення товарів і послуг певного

виду після подання заявки.

 

Дія свідоцтва припиняється з першого дня, що настає за

днем спливу строку чинності свідоцтва, за який було сплачено

збір.

 

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або част-

ково у разі:

 

невідповідності зареєстрованого знака умовам надання пра-

вової охорони;

 

наявності у свідоцтві елементів зображення знака та пере-

ліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

 

Чинність свідоцтва може бути оскаржена будь-якою особою

протягом шести місяців від дня опублікування відомостей про

видачу свідоцтва до Апеляційної ради. Апеляційна рада зобо-

в'язана розглянути скаргу протягом шести місяців від дати її

надходження. Власник свідоцтва має право на ознайомлення

зі скаргою. У розгляді скарги можуть брати участь скаржник

і власник свідоцтва. Апеляційна рада розглядає скаргу в

межах викладених мотивів, що містяться в ній.

Рішення Апеляційної ради може бути оскаржене до суду.

Якщо видача свідоцтва не була оскаржена у визначений

 

147

 

термін до Апеляційної ради, то свідоцтво може бути визнане

недійсним тільки в судовому порядку.

 

Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважають-

ся такими, що не набрали чинності, від дати подання заявки.

Знак може бути зареєстрований в іноземній державі будь-

якою особою. Якщо реєстрація знака в іноземній державі

здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію

знаків, то заявка на зарубіжну реєстрацію подається через

Держпатент України. Пов'язані з реєстрацією в іноземній дер-

жаві витрати покладено на заявника або за його згодою на

іншу особу.

 

-148-

 

 4. Захист прав на знаки

для товарів і послуг

 

Захист прав па знаки для товарів і послуг може здійсню-

ватись в адміністративному, змішаному або судовому порядку.

 

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке

посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника

свідоцтва таке порушення має бути припинено. Якщо пору-

шенням власнику були заподіяні майнові чи моральні збитки,

вони мають бути відшкодовані порушником.

 

Порушення прав власника може виявлятись у будь-якій

формі чи будь-який спосіб. Тому і відповідальність поруш-

ника може бути різною. Наприклад, власник свідоцтва має

право вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно

використаного знака або позначення, схожого з його настіль-

ки, що їх можна сплутати. Виготовлені зображення знака або

позначення можуть бути знищені на вимогу власника

свідоцтва. Право на захист має також особа, яка користується

знаком на підставі ліцензійного договору, якщо інше не перед-

бачено ним.

 

Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про

встановлення власника свідоцтва, укладання та виконання

ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника

свідоцтва.

 

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною

права на знак для товарів і послуг.

 

При цьому важливо ознайомитися з відповідною зарубіж-

ною практикою захисту прав на товарні знаки. Чинність

зареєстрованого товарного знака поширюється в межах дер-

жави, де або для якої цей знак зареєстровано. Вислів "для

якої" стосується тих випадків, коли товарний знак зареєстро-

ваний для ряду країн в Міжнародному бюро ВОІВ або регіо-

 

-148-

 

нальному відомстві по товарних знаках, наприклад, в Афри-

канській організації з охорони інтелектуальної власності.

Реєстрація знака в одній країні не є чинною в інших країнах.

Щоб одержати правову охорону в інших країнах, товарний

знак має бути зареєстрований в кожній з них. за винятком

випадків реєстрації у відповідних міжнародних органах.

 

Як уже зазначалося, на відміну від винаходів охорона то-

варного знака не обмежена у часі. Прикладом може бути то-

варний знак винозаводчика П.Смирнова(*1). Якщо охорона за-

снована на реєстрації, то національні закони містять приписи,

що реєстрація має силу тільки протягом того часу, на який

знак зареєстровано, наприклад, на 10 років. Проте його охоро-

ну можна подовжувати необмежену кількість разів, приміром,

через кожні 10 років, сплачуючи при цьому встановлений збір.

Отже, охорона товарного знака може бути необмеженою. На

практиці відомі випадки, коли товарний знак охороняється

понад сто років.

 

Використання знака. Виключне право на товарний знак,

яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як

право заборони іншим особам використовувати цей самий

знак із комерційною метою. Що означає "із комерційною

метою"? Тут можливі два варіанти. Найпростіший випадок

порушення виключного права на товарний знак - це коли

знак використовується іншим підприємством для товарів або

послуг, подібних до тих, що і самого володільця. Це явне

порушення, і немає потреби з'ясовувати, чи є в цьому випадку

ризик обману споживачів.

 

Звичайно вважають, що "використання" знака означає

відтворення його на товарах або при наданні послуг, або при

рекламуванні, продажу, імпорту товарів із незаконним

використанням знака, або при пропозиції і наданні послуг під

таким знаком. У деяких законах згадуються навіть підготовчі

дії, наприклад, накопичення на складах товарів для продажу.

 

Практично в усіх країнах визнається, що порушення має

місце, коли використання товарного знака для аналогічних

товарів вводить в оману споживача. Якщо споживач вважає,

що товар чи послуга, на яких використано товарний знак,

вироблені на підприємстві володільця знака, то він уже вве-

дений в оману і, отже, володілець товарного знака вправі

вимагати припинення такого використання.

 

(**1) Див.: Заявление потомков знаменитого винозаводчика П. Л. Смирнова//

Известия. - 1996, - 21 февраля.

 

-149-

 

У багатьох країнах визнається, що охороні підлягають

також товари і послуги, які не перелічені в реєстраційному

переліку за умови: вони настільки близькі до перелічених, що

це може ввести в оману споживача. При застосуванні цього

правила звичайно враховують масштаб використання захище-

ного товарного знака, розмір підприємства володільця

знака - чим більше підприємство і чим ширше використо-

вується товарний знак, тим більший обсяг охорони.

 

Національні закони багатьох країн називають ще два випад-

ки порушення прав на товарний знак: використання знака

невідповідне до його статусу або не за призначенням.

 

Перший випадок стосується використання товарного знака,

що охороняється, для абсолютно інших товарів чи послуг.

Наприклад, якщо товарний знак "Кока-кола" використову-

ється виробником джинсів і якщо при цьому складається вра-

ження, що запропонований товар підвищує репутацію "Кока-

коли" як напою, який любить сучасна молодь, то це послужить

на користь інтересам компанії "Кока-кола". І навряд чи варто

стверджувати, що може виникнути плутанина стосовно поход-

ження джинсів, якщо виробник їх зазначить, що випустила їх

не компанія "Кока-кола". Він тільки одержить прибуток,

скориставшись репутацією товарного знака "Кока-кола", не

вводячи споживача в оману.

 

Другий випадок стосується використання знака, що охоро-

няється, в словниках, енциклопедіях або інших подібних

виданнях. Тут також складається ситуація, коли відомі то-

варні знаки часом використовуються як назви продуктів.

Може трапитися так, що редактори словника незумисне

використовують товарний знак як назву продукту. Звичайно,

таке використання не має комерційної мети і не вважається

порушенням. Проте оскільки подібне використання все ж

завдає володільцю товарного знака певної шкоди, бо виникає

небезпека перетворення товарного знака в родову назву, то в

ряді країн вважають, що володілець знака може таке

використання заборонити.

 

-150-

 

Глава 13

Право на найменування місця походження товару

 

Право на найменування місця походження товару - це

новий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки

формується.

 

Донедавна такого інституту ні радянське цивільне законо-

давство, ні українське не знали. В Основах цивільного зако-

нодавства Союзу РСР і союзних республік від 31 травня

 

1991 р. про цей інститут ще не згадується. Але вже в Законі

Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки обслуговуван-

ня і найменування місця походження товару" від 23 вересня

 

1992 р. він наявний як сформований цивільно-правовий

інститут. Треба сказати, що в країнах із розвинутою ринковою

економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується в

Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20

березня 1883 р. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка

на походження або найменування місця походження товару

відноситься до об'єктів промислової власності і підпадає під

дію Паризької конвенції (ст. 1). Стаття 10 Конвенції проголо-

шує, що пряме чи публічне використання неправильного за-

значення походження виробу або особи виробника, фабри-

канта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне відпо-

відальність за цивільним законодавством. Якщо при вироб-

ленні чи виробництві товару або торгівлі ним буде не-

правильно зазначено місце походження чи місцевість, або не-

правильно вказано країну, де знаходиться цей пункт, чи

країну, де застосовується неправдива вказівка про походжен-

ня, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної

особи, які є виробниками чи комерсантами щодо цього товару.

 

Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону про-

мислової власності наведено для того, щоб підкреслити ваго-

мість зазначення найменування місця походження товару в

умовах ринкових відносин ще наприкінці минулого століття.

Протягом нинішнього століття значення і роль права на на-

йменування місця походження товару не тільки не

зменшились, а ще більше зросли. Свідченням цього є розробка

і прийняття законодавства про місце походження товару в

країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було. Не було

такого законодавства і в Україні.

 

Розробка і прийняття зазначеного законодавства - не

данина моді ринкових відносин. Це - гостра потреба сього-

дення. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім

 

-151-

 

технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають

також інші чинники, які часто не залежать навіть від

технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов

вироблення товару. Такими додатковими чинниками, що зу-

мовлюють значною мірою якісні та інші характеристики това-

ру, можуть бути певні властивості того чи іншого географіч-

ного району (приміром, вода, повітря, грунти, кліматичні,

гідрологічні та інші умови). Так, певні сорти вина можна виро-

бити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості;

на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного

географічного району - вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина

певного сорту може бути вироблена тільки із вовни овець

певної породи, що вирощується в певній місцевості.

 

Це - природні чинники географічного району, які можуть

зумовлювати певні якісні показники виробленого товару, на-

приклад, мінеральної води тощо. Але на якісні його харак-

теристики можуть впливати також і люди - виробники цього

товару. Гуцульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить,

ніж самі гуцули. Виробництвом оптичних приладів прославив

себе київський завод "Арсенал", миколаївські та херсонські

суднобудівники здобули авторитет у світі. Таких прикладів

можна навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм

виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють попит

товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.

 

Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспро-

можність товару - це поєднання географічного чинника з

людським. Уміле використання спеціалістами високого класу,

фахівцями переваг, властивостей та інших якостей певного

району значно підвищує конкурентоспроможність виробів,

ефективність виробництва. Наприклад, із винограду, що має

особливі властивості, винороби високого класу виробляють

вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло,

що некваліфікований спеціаліст навіть із хорошого винограду

не зможе зробити добре вино. Таке поєднання природного

чинника з людським дає значний ефект, підвищує конку-

рентоспроможність товару.

 

Тож на ринку складається певна оцінка товару, вироблено-

го в певному географічному регіоні та ще й у поєднанні із

людським чинником. Зростає значення найменування місця

походження товару, виникає необхідність його правового

регулювання.

 

В умовах переходу України до ринкових відносин постає

потреба впровадження цього інституту і в нашому цивільному

законодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодав-

 

-152-

 

ства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому

числі Російської Федерації, який має бути використаний. Тим

паче, що в зарубіжній законодавчій практиці виробилися уже

певні стереотипи, якими можна скористатися при розробці

власного законодавства України. Це має особливе значення

саме тепер, коли в Україні провадяться активні кодифікаційні

роботи.

 

Видається доцільним взяти за основу Закон Російської Фе-

дерації "Про товарні знаки, знаки обслуговування і наймену-

вання місця походження товару". Це пояснюється тим, що

рівень ринкових відносин в Російській Федерації і в Україні

однаковий, тому і рівень правового регулювання цих відносин

має також бути приблизно однаковим.

 

При цьому слід мати на увазі особливість права на найме-

нування місця походження товару. Вона полягає в тому, що

право на найменування місця походження товару не має

виключного характеру, тобто не є монопольним. Воно може

належати кільком користувачам одночасно. Ця своєрідна

особливість накладає певний відбиток на інститут в цілому.

 

Безумовно, правова охорона місця походження товару

може здійснюватися нормами, викладеними в окремому за-

коні, чи у відповідному розділі Цивільного кодексу України,

чи в будь-якому іншому законодавчому акті. Це принципового

значення не має.

 

У такому акті (далі - закон) має бути дано визначення

поняття місця походження товару, його основні правові

ознаки. По-перше, найменуванням місця походження товару є

назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого

іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва

географічного об'єкта.

 

Законодавство зарубіжних країн, як правило, містить певні

обмеження щодо найменування місця походження товару.

Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які

хоча і містять назву географічного об'єкта, проте, увійшли в

загальновживаний обіг як позначення товару певного виду, не

пов'язаного з місцем його вироблення.

 

По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення

має бути вимога, що найменування місця походження товару

використовується для позначення певного роду товарів, які

виробляються в даному географічному об'єкті, тобто в кон-

кретно означеній місцевості.

 

По-третє, позначення вказує на особливі властивості това-

ру, яких не мають товари такого роду, що виробляються в

іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

 

-153-

 

По-четверте, ці особливі властивості товару зумовлені саме

природними або людськими чинниками певного географіч-

ного об'єкта або природними і людськими чинниками одно-

часно.

 

Тільки у своїй сукупності ці правові ознаки географічного

об'єкта дають йому найменування місця походження товару,

яке придатне до реєстрації.

 

Найменування місця походження товару набуває значення

лише за умови його державної реєстрації в установленому

чинним законодавством порядку або в силу міжнародних

договорів держави.

 

Заявником на реєстрацію найменування місця походження

товару в принципі може бути будь-яка юридична чи фізична

особа, яка має намір виробляти товар із характерними для

певного географічного об'єкта властивостями або вже вироб-

ляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість

цього інституту, що право на використання найменування

місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є

виключним правом. Це означає, що одне і те саме наймену-

вання місця походження товару може бути зареєстровано на

ім'я кількох заявників - користувачів цього найменування.

 

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця

походження товару, одержує право на його використання (але

не виключне право), якщо товар, що виробляється, відповідає

вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

 

Проте для користування найменуванням місця походження

товару не обов'язково усім користувачам його реєструвати,

достатньо однієї реєстрації на ім'я будь-якої фізичної чи

юридичної особи.

 

Право користування цим найменуванням місця походжен-

ня товару на підставі державної реєстрації може бути надано

будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може

бути надано за однієї неодмінної умови - виробник товару

знаходиться в тому ж географічному об'єкті і виробляє товар

з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про

реєстрацію найменування місця походження товару.

 

Безумовно, в законі про найменування місця походження

товару має бути докладно визначено порядок і умови прове-

дення державної реєстрації, склад заявки та інші умови. Заяв-

ка має бути піддана відповідній експертизі, порядок проведен-

ня якої також має бути визначений в законі. Тобто в законі

має бути передбачена процедура розгляду заявки у відомстві,

якому буде доручено кваліфікувати заявку.

 

-154-

 

Якщо в результаті експертизи заявки на реєстрацію найме-

нування місця походження товару буде встановлено, що заяв-

лене найменування відповідає вимогам закону і охороноспро-

можності, то на цій підставі приймається рішення про видачу

свідоцтва на право використання найменування місця поход-

ження товару. На підставі цього рішення провадиться його

реєстрація в Державному реєстрі найменувань місця поход-

ження товару, а на підставі реєстрації видається свідоцтво на

право користування таким найменуванням.

 

Свідоцтво надає його володільцю певні права і накладає на

нього певні обов'язки.

 

Використанням найменування місця походження товару за-

ведено вважати застосування на товарах, для яких воно

зареєстровано, а також на їх упаковці; в рекламі, проспектах,

рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях,

офіційних бланках, вивісках, а також у разі демонстрації то-

вару на виставках і ярмарках, які проводяться на території

держави.

 

Як уже зазначалося, право на користування найменуванням

місця походження товару не є виключним, і тому володілець

свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на вико-

ристання цього найменування іншим особам. Вони можуть

просто одержати свідоцтво на право користування цим же

найменуванням місця походження товару.

 

У законодавстві зарубіжних країн передбачається право

юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку

діяльність, використовувати свій товарний знак разом із най-

менуванням місця походження товару на підставі договору.

 

Для більшої ефективності охорони свого права на користу-

вання найменуванням місця походження товару володілець

свідоцтва може проставляти поряд із найменуванням місця

походження товару попереджувальне маркірування. Воно має

застерегти про те, що використане найменування зареєстрова-

не в усталеному порядку.

 

Закон Російської Федерації "Про товарні знаки, знаки

обслуговування та найменування місця походження товару"

встановив норму, за якою реєстрація найменування місця

походження товару діє безстрокове. Проте в більшості країн

строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, десятьма

роками. Але в законодавстві багатьох країн міститься правило,

за яким володілець свідоцтва може клопотати про подовження

його чинності. Кількість разів подовження строку чинності

свідоцтва не обмежується. Однак чинність свідоцтва може

бути подовжена лише за умови, що його володілець знахо-

 

-155-

 

диться в тому самому географічному об'єкті і виробляє товар

із зазначеними у свідоцтві властивостями. У законі має бути

встановлений порядок і умови подовження чинності

свідоцтва.

 

Володілець свідоцтва на право користування найменуван-

ням місця походження товару повинен мати право реєстру-

вати це найменування в зарубіжних країнах. У законі мають

визначатись умови і порядок реєстрації найменування місця

походження товару в зарубіжних країнах. Зарубіжна реєстра-

ція найменування місця походження товару є не тільки засо-

бом його правової охорони, але й своєрідною формою реклами

товару.

 

Законом мають бути передбачені підстави припинення пра-

вової охорони найменування місця походження товару,

приміром такі:

 

- реєстрація найменування місця походження товару може

бути визнана недійсною за скаргою будь-якої особи, якщо

вона була здійснена з порушенням вимог законодавства;

 

- у зв'язку із зникненням характерних для певного геогра-

фічного об'єкта умов і неможливістю виробництва товарів із

зазначеними в реєстрі властивостями;

 

- дія реєстрації найменування місця походження товару на

ім'я іноземної юридичної чи фізичної особи, крім зазначених

підстав, може припинятися також у зв'язку із втратою права

на це найменування місця походження товару в країні поход-

ження товару.

 

Чинність реєстрації найменування місця походження това-

ру має припинятися з моменту публікації рішення відповід-

ного відомства про це в бюлетені.

 

Крім зазначених підстав припинення чинності реєстрації, в

законі мають бути визначені підстави припинення чинності

свідоцтва. Такими підставами можуть бути:

 

- втрата товаром особливих властивостей, зазначених у

реєстрі стосовно певного найменування місця походження

товару;

 

- у разі анулювання реєстрації найменування місця поход-

ження товару;

 

- у зв'язку з ліквідацією юридичної особи - володільця

свідоцтва;

 

- на підставі заяви володільця свідоцтва, поданого до

відповідного відомства.

 

Зрозуміло, що в разі припинення чинності реєстрації місця

походження товару, припиняється також і чинність свідоцтва

 

-156-

 

на право його використання, адже зникає підстава права на

використання найменування місця походження товару.

 

Безумовно, в законі можуть бути передбачені також інші

підстави припинення чинності як самої реєстрації наймену-

вання місця походження товару, так і права на його

використання.

 

Якщо найменування місця походження товару набуває пра-

вового захисту, то в законі має бути передбачений захист

цього права в разі його порушення.

 

Володілець свідоцтва має право забороняти використання

найменування місця походження товару особами, що не мають

свідоцтва на право такого використання. Якщо свідоцтво на

право використання найменування місця походження товару

мають кілька осіб, то всі вони можуть забороняти його вико-

ристання іншими особами.

 

Порушенням права на використання найменування місця

походження товару має визнаватися також і таке, що вико-

ристовується з такими термінами, як "рід", "тип", "імітація"

тощо. Порушенням має визнаватися також використання

подібного позначення для однорідних товарів, що здатне

ввести в оману стосовно місця походження товару і його

особливих властивостей.

 

Крім заборони неправомірного використання найменуван-

ня місця походження товару, володілець свідоцтва має право

вимагати від порушника:

 

- припинити його використання, а також відшкодувати

усім потерпілим завдану шкоду в повному обсязі;

 

- опублікувати судове рішення про визнання неправомір-

ним використання найменування місця походження товару

іншими особами з метою відновлення ділової репутації потер-

пілих;

 

- усунення з товару або його упаковки незаконно вико-

ристаного найменування місця походження товару або позна-

чення, подібного йому, або знищення виготовлених зображень

найменування місця походження товару чи позначення,

подібного йому.

 

Усі спори, пов'язані з використанням найменування місця

походження товару, мають вирішуватися судом.

 

-157-

 

Глава 14

Міжнародно-правова охорона

інтелектуальної власності

 

 1. Всесвітня організація інтелектуальної

власності

 

Як уже зазначалося, національне законодавство про охоро-

ну права інтелектуальної власності має чинність тільки в

межах тієї держави, яка його прийняла. За межами цієї дер-

жави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності

не надасться. Там виникає можливість використовувати зазна-

чені результати без дозволу їх власника чи володільця і без

виплати належної винагороди. Такий стан не міг задо-

вольнити суб'єкти прав інтелектуальної власності. Тому вже з

кінця минулого століття починають укладатися міжнародні

угоди, якими передбачається охорона прав на результати

творчої діяльності, і за межами країни їх виникнення. Такі

угоди хоча і не завжди досягали поставленої мети, проте

виявилися в ряді напрямів досить ефективними, доцільними

і виправданими. Тому їх розвиток і удосконалення тривають.

Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної

власності.

 

На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Все-

світня  організація  інтелектуальної  власності  (ВОІВ).

Фактично, вона була започаткована ще в 1883-1886 рр., коли

були прийняті відповідно Паризька конвенція про охорону

промислової власності і Бернська конвенція про охорону

літературних і художніх творів.

 

14 липня 1967 р. в Стокгольмі була підписана конвенція,

якою утворювалася Всесвітня організація інтелектуальної

власності. Вона набрала чинності в 1970 р.

 

У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої уста-

нови Організації Об'єднаних Націй.

Конвенція поставила перед ВОІВ такі завдання:

- сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі

шляхом співробітництва між державами і, у конкретних

випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною

організацією;

 

- забезпечувати адміністративне співробітництво між ство-

реними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі,

ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і

 

-158-

 

удосконалення   національних  законодавств,   важливою

ділянкою її діяльності є надання технічної допомоги країнам,

що розвиваються. В обов'язки ВОІВ входить збирання і роз-

повсюдження інформації, організація роботи відповідних

служб, які займаються забезпеченням охорони винаходів,

знаків і промислових зразків, якщо таку охорону бажають

одержати одночасно в кількох країнах, сприяння розвитку

інших видів адміністративного співробітництва між держа-

вами-членами.

 

У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ центра-

лізує адміністративне управління союзами в Міжнародному

бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює

контроль за таким управлінням через свої органи.

 

На 1 січня 1995 р. ВОІВ виконувала адміністративні функ-

ції майже усіх Союзів і договорів, що стосуються інтелекту-

альної власності.

 

Відповідно до ст. 1 Угоди ВОІВ з Організацією Об'єднаних

Націй ВОІВ відповідає за здійснення необхідних дій, перед-

бачених Конвенцією, якою вона була утворена, а також дого-

ворами і угодами, адміністративні функції яких вона виконує.

ВОІВ несе також відповідальність за розвиток інтелектуальної

діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються

промислової власності, країнам, що розвиваються, з метою

прискорення їх економічного, соціального і культурного

розвитку.

 

При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями

міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мі-

рою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності,

сприяє більш широкому використанню інтелектуальної влас-

ності для заохочення національної творчої діяльності.

 

Органи ВОІВ. ВОІВ має три керівних органи, які засновані

в межах Конвенції: Генеральна Асамблея (країни - члени

ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризько-

го і/або Бернського союзів), Конференція (всі країни - члени

ВОІВ), Координаційний комітет (країни, обрані із числа

ВОІВ, Паризького і Бернського союзів та, екс-офіціо, Швей-

царія. На 1 січня 1995 р. членами Комітету були 58 країн).

 

Генеральна Асамблея приймає дворічний бюджет, спільний

для всіх Союзів. Конференція приймає дворічний бюджет

Конвенції.

 

Генеральна Асамблея і Конференція збираються на чергові

сесії один раз на два роки. Координаційний комітет зби-

рається на чергову сесію один раз на рік.

 

-159-

 

Виконавчим главою ВОІВ є Генеральний директор, який

обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний строк, що

може бути подовжений.

 

За станом на 9 квітня 1995 р. членами ВОІВ були 152

держави, точніше сказати, вони стали учасницями Конвенції,

якою була заснована Всесвітня організація інтелектуальної

власності (ВОІВ). Україна є членом ВОІВ.

 

Будь-яка держава може стати членом ВОІВ за таких умов;

держава є членом Паризького або Бернського союзу; а також

будь-яка інша держава, що або ж є членом ООН, або будь-якої

спеціалізованої установи, пов'язаної з ООН. Членом ВОІВ

можуть стати також держави - члени Міжнародного агентст-

ва з атомної енергії або такі, що є стороною Міжнародного

Суду, чи запрошені Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учас-

ником Конвенції.

 

Членство ВОІВ оформляється здачею на охорону ратифі-

каційної грамоти або акта про приєднання Генеральному

директору ВОІВ у Женеві. Держави, які є членами Паризько-

го або Бернського союзів, можуть стати членами ВОІВ тільки

у тому випадку, коли вони уже пов'язані, принаймні, адміні-

стративними положеннями Стокгольмського акта (1967 р.)

Паризької конвенції або Паризького акта (1971 р.) Бернської

конвенції. Вони можуть стати членами ВОІВ шляхом одно-

часної ратифікації або приєднання до адміністративних поло-

жень одного із них.

 

-160-

 

 2. Міжнародна охорона

промислової власності

 

Промислова власність має своєю метою охорону винаходів,

знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), промисло-

вих зразків і боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

 

Зазначені три об'єкти правової охорони мають певні спільні

риси, оскільки охорона винаходів, знаків і промислових

зразків надається у вигляді виключних прав на використання.

Боротьба з недобросовісною конкуренцією не має відношення

до виключних прав, але вона спрямована проти таких методів

конкуренції, які суперечать чесній практиці в промислових і

торгових справах, наприклад, у зв'язку з конфіденційною

інформацією (комерційна таємниця).

 

У міжнародно-правовій практиці промислова власність

охоплює також охорону географічних вказівок (вказівки дже-

рела походження і найменування місця походження).

 

-160-

 

Відповідно до законодавства багатьох країн і міжнародних

угод винаходом визнається така нова ідея, яка дозволяє на

практиці вирішити конкретну проблему в галузі техніки. Для

того, щоб така ідея стала об'єктом правової охорони (стала

патентоспроможною), вона має відповідати певним вимогам:

бути новою, тобто ще ніде не опублікованою, і не використо-

вуватися. Ідея має бути неочевидною, тобто вона не повинна

бути звичайним інженерним рішенням фахівця відповідної га-

лузі господарювання. І нарешті, ідея має стосуватися рішення

проблеми, придатного для застосування в промисловості,

тобто це рішення може бути використане промисловим

шляхом.

 

Патент - це техніко-юридичний документ, що містить

опис винаходу, на підставі якого фахівець може це рішення

використати. Патент видається урядовим органом тієї дер-

жави, куди подана заявка, і має чинність в межах цієї держави.

Патент встановлює такий правовий режим, відповідно до

якого запатентований винахід може бути використаний (виго-

товлений, застосований, ввезений тощо) тільки патентоволо-

дільцем або з його дозволу. Патентна охорона винаходу в

більшості країн обмежена терміном у 20 років. У деяких

країнах цей термін коротший.

 

На кінець 1993 р. в усьому світі мали чинність близько

4 млн патентів, з них у 1993 р. видано близько 700 тис.

 

Знаки. Це позначення, які мають своєю метою розрізнення

товарів і послуг одного промислового чи торгового підприєм-

ства від таких же товарів і послуг іншого підприємства. Знак

може складатися із одного або кількох характерних слів, букв,

цифр, малюнків або зображень, монограм або підписів,

кольорів або комбінації кольорів, емблем. За законодавством

деяких країн знаком може бути також форма або інше

спеціальне оформлення контейнера чи упаковки товару (за

умови, що це не випливає виключно із функцій контейнера чи

упаковки). Знак може також складатися із комбінації будь-

яких зазначених елементів.

 

У деяких країнах знаки одержують правову охорону не на

підставі державної реєстрації, а на підставі фактичного вико-

ристання. Проте для більшої ефективності охорони знака все

ж краще його зареєструвати у патентному відомстві.

Зареєстрований знак не може бути використаний будь-якою

особою, крім володільця свідоцтва на знак.

 

Не допускається також використання подібного позначен-

ня, яке здатне ввести споживача в оману.

 

-161-

 

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано 1,1 млн знаків.

Крім того, на підставі Мадридської угоди було зареєстровано

ще 20 762 міжнародних знаки, що відповідає приблизно

220 тис. національних реєстрацій. На кінець 1993 р. у світі

налічувалось понад 8 млн чинних реєстрацій знаків. Сюди не

входить 295 тис. міжнародних реєстрацій, здійснених на

підставі Мадридської угоди, що відповідає приблизно 3 млн

національних реєстрацій.

 

Промислові зразки. Промисловим зразком є орнаменталь-

ний аспект корисного виробу. Орнаментальний аспект може

складатися із тримірних елементів (форма виробу) або

двомірних елементів (контуру, малюнка, кольору). Проте він

не повинен обумовлюватися лише призначенням корисного

виробу.

 

Охороноспроможність промислового зразка зумовлюється

його оригінальністю або новизною і має бути зареєстрована в

державному відомстві. Охорона промислового зразка означає,

що крім володільця ніхто інший не може використовувати

зареєстрований промисловий зразок. Правова охорона про-

мислового зразка надається на 10-15 років.

 

У 1993 р. в усьому світі було зареєстровано близько

200 тис. промислових зразків. Крім того, на підставі Гаазької

угоди було зареєстровано ще 5 198 промислових зразків. На

кінець 1993 р. були чинними близько 1,1 млн реєстрацій

промислових зразків.

 

Недобросовісна конкуренцш. Припинення недобросовіс-

ної конкуренції має своєю метою зупинити такі дії чи прак-

тику, що здійснюються а ході торгової чи промислової діяль-

ності, які суперечать чесній практиці, зокрема щодо:

 

дій, які здатні зумовити змішування з продукцією чи

послугами або промисловою чи торговою діяльністю

підприємства;

 

неправдивих відомостей, здатних дискредитувати про-

дукцію чи послуги або промислову чи торгову діяльність

підприємства;

 

вказівок або тверджень, здатних ввести в оману щодо ха-

рактеру, способу виготовлення, властивостей, придатності або

кількості продукції чи послуг,

 

дій, спрямованих на неправомірне присвоєння, розкриття

або використання комерційної таємниці;

 

дій, здатних зумовити зниження розрізняльної здатності

або завдати іншої шкоди репутації іншого зразка, або спрямо-

ваних на неправомірне використання нематеріальних активів

чи репутації іншого підприємства.

 

-162-

 

Міжнародна охорона. Законодавство будь-якої конкретної

країни регулює відносини тільки цієї країни. Отже, патент,

реєстрація знака чи промислового зразка мають чинність

тільки у певній країні. Якщо ж володілець патенту, товарного

знака чи промислового зразка бажає одержати правову охоро-

ну в кількох країнах, він має її одержати в кожній із цих країн

окремо.

 

У 1883 р. одинадцять країн підписали Паризьку конвенцію

про охорону промислової власності, якою утворили Міжна-

родний союз з охорони промислової власності. Мета цього

Союзу - забезпечити одержання правової охорони своїм гро-

мадянам і юридичним особам у зарубіжних країнах.

 

Охорона промислової власності - не самоціль, вона є засо-

бом заохочення творчої діяльності, індустріалізації, капітало-

вкладень і чесної торгівлі. Усе це покликане сприяти під-

вищенню безпеки і комфорту, боротьбі з бідністю і поліп-

шенню людського життя.

 

Паризька конвенція про охорону промислової власності

(1883 р.). За станом на 6 червня 1995 р. учасницями цієї

Конвенції була 131 країна.

 

Конвенція доповнювалася в Мадриді в 1891 р. Поясню-

вальним протоколом. Переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у

Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у

Лісабоні в 1958 р., у Стокгольмі в 1967 р., а 1979 р. до неї були

внесені поправки.

 

Конвенція відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти

або акти про приєднання мають подаватися на охорону Гене-

ральному директору ВОІВ.

 

Визначальні положення Конвенції можна поділити на три

основні категорії: національний режим, право пріоритету, за-

гальні правила.

 

Правила про національний режим полягають у тому, що

країна - учасниця Конвенції зобов'язана надавати громадя-

нам іншої країни - учасниці Конвенції таку ж саму охорону,

яку вона надає власним громадянам. Правова охорона, що

надається Конвенцією, має поширюватися також і на грома-

дян держав, які не є учасницями Конвенції, якщо вони мають

місце проживання або нефіктивне промислове чи торгове

підприємство в країні, що є членом Конвенції.

 

Важливим є правило Конвенції про право пріоритету на

винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки тощо.

Воно полягає в тому, що правильно оформлена заявка, подана

в одній із країн - членів Конвенції протягом певного строку

(12 місяців стосовно патентів та моделей і 6 місяців стосовно

 

-163-

 

промислових зразків), передбачає при поданні цієї ж заявки в

іншій країні - члені Паризького союзу визнання за такою

заявкою пріоритету за першою поданою заявкою. Якщо

заявник протягом зазначеного строку забажає подати заявку

на цей же винахід чи інший об'єкт промислової власності в

кілька країн - членів Паризького союзу, то він має право

просити визнати за ним пріоритет в усіх країнах за першою

поданою ним заявкою в першій країні - члені Паризького

союзу. Тобто ці пізніше подані заявки будуть мати пріоритет

(звідси термін "право пріоритету") стосовно тих заявок, які

могли б бути подані в зазначений строк на такий же винахід,

корисну модель, промисловий зразок, товарний знак тощо

іншими особами. Однією із важливих переваг цього положен-

ня є те, що коли заявник забажає одержати охорону в кількох

країнах, він не зобов'язаний подавати всі заявки одночасно,

оскільки в його розпорядженні є 12 чи 6 місяців.

 

Конвенція встановила ряд загальних правил, яких мають

дотримуватися всі її учасники.

 

Стосовно патентів. Патенти проголошено незалежними,

тобто патент, виданий однією із країн - учасниць Конвенції,

має чинність лише в межах тієї країни, яка його видала.

Видача патенту певною країною ніякою мірою не зобов'язує

інші країни - учасниці Конвенції видавати такий само патент

на такий само винахід. Для одержання правової охорони вина-

ходу в певній конкретній країні необхідно подати заявку і

одержати патент у цій країні. Проте якщо в одній із країн -

учасниць Конвенції у видачі патенту буде відмовлено або

виданий патент буде визнано недійсним, то цей юридичний

факт сам по собі не зумовлює таких само дій в іншій країні -

учасниці Конвенції.

 

Винахідник має право бути названим як автор винаходу в

патенті.

 

Важливим положенням Конвенції є правило, за яким у

видачі патенту не може бути відмовлено чи виданий патент

бути визнано недійсним на тій підставі, що продаж запатенто-

ваного виробу або виробу, виробленого запатентованим спо-

собом, підпадає під заборону або обмеження, встановлені

національним законодавством.

 

У разі невикористання запатентованого об'єкта промисло-

вої власності протягом строку, встановленого національним

законодавством, кожна країна має право видати примусову

ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються націо-

нальним законодавством.

 

-164-

 

Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також

визначаються національним законодавством кожної країни -

учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в

реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій

країні - учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не

зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або

анулювання реєстрації знака в одній із країн - учасниць Кон-

венції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знака або

припинення його чинності на цій підставі в інших країнах -

учасницях Конвенції.

 

Якщо національним законодавством країни - учасниці

Конвенції передбачається обов'язкове використання знака, то

в разі його невикористання реєстрація може бути анульована

лише за спливом розумного строку.

 

Країни - учасниці Конвенції зобов'язані відмовлять в

реєстрації і забороняти використання позначення, яке є від-

творенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може

спричинити обман споживачів стосовно інших знаків.

 

Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації

і забороняти використання таких знаків, які містять без від-

повідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та

клейма контролю і гарантії. Це положення поширюється

також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні наймену-

вання певних міжурядових організацій.

 

Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній

країні - учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробля-

ється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.

 

Фірмові найменування підлягають правовій охороні в

кожній країні - учасниці Конвенції без обов'язкової подачі

заявки чи реєстрації.

 

Кожна країна - учасниця Конвенції зобов'язана вживати

відповідних заходів проти прямого чи побічного використання

вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника

цього продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять

споживача в оману.

 

Країна - учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити

ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

 

Мадридська угода про припинення неправдивих (фаль~

шивих) або таких, що можуть ввести в оману, вказівок

про походження товару (1891 р.). За станом на 1 січня

1995 р. учасницями цієї Угоди були 31 країна.

 

Угода переглядалась у Вашингтоні в 1911 р.; у Гаазі в

1925 р.; у Лондоні в 1934 р.; у Лісабоні в 1958 р.; у Стокгольмі

 

-165-

 

в 1967 р. Угода відкрита для усіх країн - учасниць Паризької

конвенції.

 

На усі товари, стосовно яких вказується фальшива або така,

що може ввести в оману, вказівка, яка прямо чи побічно сто-

сується однієї із країн - учасниць Угоди, накладається арешт

при їх ввозі, або такий ввіз забороняється, або застосовуються

інші заходи і санкції. Угода передбачає випадки і спроби

витребування і накладення такого арешту, забороняє вико-

ристання у зв'язку з продажем, демонстрацією або пропози-

цією до продажу товарів будь-яких позначень рекламного ха-

рактеру, які здатні ввести в оману стосовно джерела поход-

ження товару.

 

Найробський договір про охорону олімпійського символу

(1981 р.). Відповідно до цього Договору усі учасниці-держави

зобов'язані охороняти олімпійський символ (п'ять перепле-

тених кілець) від використання його в комерційних цілях (у

рекламних оголошеннях, на товарах, як знак тощо) без дозво-

лу Міжнародного олімпійського комітету.

За станом на 1 січня 1995 р. Договір підписали 36 держав.

Договір про закони про моварм знаки (ТЛТ) (1994 р.).

За станом на 15 квітня 1995 р. цей Договір підписали 42 дер-

жави, у тому числі Україна.

 

Головна мета ТЛТ спростити процедуру реєстрації товар-

них знаків. Це досягається шляхом спрощення і гармонізації

реєстрації та усунення недоліків при її здійсненні.

 

За цим Договором процедура реєстрації знака поділяється

на основні етапи; заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації

і подовження реєстрації. Правила кожного етапу передбача-

ють докладний перелік вимог, що висуваються до заявника

або володільця. Щодо першого етапу, то тут встановлені за-

гальні вимоги до заявки: прізвище, ім'я та адреса заявника,

інші необхідні дані. Кожна сторона Договору не може вима-

гати від заявника нічого іншого, ніж передбачено ТЛТ.

 

Другий етап стосується змін імені та адреси або володільця

реєстрації.

 

Що ж до третього етапу - про подовження строку чинності

знака, то ТЛТ передбачає єдиний термін чинності реєстрації

та її подовження на наступний строк - 10 років.

 

Договір про патентну кооперацію (РСТ) (1979 р.). Був

переглянутий у 1979 р. і 1984 р. За станом на 23 березня

1995 р. учасницями цього Договору були 78 держав, у тому

числі Україна.

 

Зазначений Договір передбачає можливість запрошувати

патентну охорону винаходу одночасно в кожній із великої

 

-166-

 

кількості країн шляхом подання "міжнародної" заявки на

патент. Така заявка може бути подана громадянином будь-

якої країни - учасниці Договору або особою, що постійно

проживає в такій країні. Заявка може подаватися або в націо-

нальне патентне відомство або безпосередньо в Міжнародне

бюро ВОІВ у Женеві. Договір докладно регулює вимоги до

оформлення будь-якої міжнародної заявки. Міжнародна заяв-

ка піддається "міжнародному пошуку", який здійснює одне із

великих патентних відомств. Звіт про міжнародний пошук

направляється заявнику для вирішення питання про доціль-

ність подальшого розгляду заявки. Договір передбачає на-

слідки рішення заявника про відкликання заявки чи про

подальший її розгляд.

 

Передбачена РСТ процедура розгляду міжнародних заявок

має ряд переваг. Заявнику надається більший строк на роз-

думи для вирішення питання про доцільність розгляду заявки.

Обсяг роботи патентних відомств країн, де передбачається за-

просити патентну охорону, істотно скорочується або зводить-

ся до нуля завдяки проведенню міжнародного пошуку. Крім

того, оскільки кожна міжнародна заявка публікується разом зі

звітом про міжнародний пошук, третім особам легше скласти

уявлення про патентоспроможність заявленого винаходу.

 

Будапештський договір про міжнародне визнання депо-

нування мікроорганізмів для патентної процедури

(1977 р,). Договір був переглянутий у 1980 р. За станом на 23

березня 1995 р. його підписали 34 держави.

 

За загальним правилом умовою видачі патенту на винахід

є розкриття його суті шляхом письмового опису. Але пись-

мовий опис стосовно мікроорганізмів як об'єктів винаходів не

придатний. Розкриття сутності мікроорганізмів здійснюється

шляхом депонування зразка мікроорганізму в спеціальній ус-

танові, доступній будь-кому. Саме з цією метою, а також із

метою усунення необхідності депонування зразка мікроорга-

нізму в кожній країні, де запрошується його правова охорона,

Договір передбачає, що одне депонування в будь-якому "між-

народному органі по депонуванню" є достатнім для патентної

процедури в національних патентних відомствах учасників

Договору і в будь-якому регіональному патентному відомстві,

якщо воно визнає чинність Договору.

 

Міжнародний орган по депонуванню є науковою устано-

вою, що визначається заінтересованою стороною за погоджен-

ням з Генеральним директором ВОІВ.

 

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків

(1891 р.). Учасницями цієї Угоди за станом на 1 січня 1995 р.

 

-167-

 

були 43 країни, в тому числі Україна. Угода переглядалась у

Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р.,

у Лондоні в 1934 р., у Ніцці в 1957 р., у Стокгольмі в 1967 р.

і у 1979 р.

 

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію знаків

у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має

чинність в ряді країн за бажанням заявника, а потенційно - в

усіх країнах - учасницях цієї Угоди.

 

Після міжнародної реєстрації повідомлення про це публі-

кується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає володіль-

цю знака ряд переваг. Зокрема, заявник після реєстрації знака

в країні його походження подає лише одну заявку і тільки

французькою мовою. Він зобов'язаний сплатити мито в один

орган (Міжнародне бюро). Для одержання правової охорони

знака в кількох країнах йому потрібно подавати заявку до

патентного відомства кожної із них, до того ж різними мовами,

і в кожній із них сплачувати мито. У разі необхідності подов-

ження чинності реєстрації знака зазначені пільги зберігають-

ся, а чинність реєстрації знака подовжується щоразу на 20

років.

 

Подібна реєстрація вигідна і для національних патентних

відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої

роботи.

 

Протокол до Мадридської угоди яро міжнародну

реєстрацію знаків (1989 р.). На 1 січня 1994 р. Протокол ще

не набрав чинності. Мадридський Протокол був прийнятий з

метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків

деяких нових елементів. Ці нові елементи усувають труднощі,

які заважають приєднатися окремим країнам до Мадридської

угоди. Протоколом вводяться такі новації: заявник може

обгрунтувати свою заяву на міжнародну реєстрацію не тільки

реєстрацією свого знака в національному (чи регіональному)

відомстві країни походження. Він може посилатися також на

подану заявку в національне (чи регіональне) відомство.

Кожна сторона договору, на території якої запрошується охо-

рона знака, може протягом 18 місяців (проти одного року), а

у випадках виникнення спору протягом більш тривалого

терміну, оголосити про те, що охорона не може бути подана

на її території. Кожна із сторін Протоколу може стягувати

більше мито в порівнянні з сумами, що стягуються за

Мадридською угодою. Міжнародна реєстрація за необхідності

може бути перетворена в національні чи регіональні заявки з

пріоритетом міжнародної заявки.

 

-168-

 

Крім того, Протокол встановлює зв'язок із майбутньою

системою товарних знаків Європейського союзу.

 

Лісабонська угода про охорону найменувань місць

походження та їх міжнародна реєстрація ( 1958 р.).

Учасницями цієї Угоди на 1 січня 1995 р. були 17 держав.

 

Зазначена Угода має своєю метою забезпечення охорони

найменування місця походження, тобто "географічні назви

країни, району або місцевості, які служать для позначення

виробу, який походить із цієї країни, району, чи місцевості,

особливості і якість якого пояснюється виключно або голов-

ним чином географічним середовищем, включаючи природні і

людські фактори". Такі найменування реєструються в

Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві за заявкою компетентно-

го органу заінтересованої сторони Угоди. Міжнародне бюро

повідомляє про реєстрацію інші країни - учасниці Угоди. Всі

учасники цієї Угоди зобов'язані охороняти зареєстроване в

міжнародному порядку найменування протягом усього часу,

поки воно охороняється в країні походження.

 

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових

зразків (1925 р.). За станом на ІЗ січня 1995 р. учасницями

цієї Угоди були 25 держав. Угода, укладена в 1925 р., пере-

глянута в Лондоні в 1934 р. і в Гаазі в 1960 р. Згодом вона

була доповнена Додатковим актом, підписаним у Монако в

1962 р.. Додатковим актом, підписаним у Стокгольмі в 1967

р., і Протоколом, підписаним у Женеві в 1975 р. У 1979 р. до

тексту Додаткового акта були внесені поправки.

 

Суть зазначеної Угоди полягає у такому. Система, встанов-

лена Актами від 1960 і 1967 рр., передбачає міжнародне депо-

нування промислових зразків або безпосередньо в Міжна-

родному бюро ВОІВ, або через національне патентне відом-

ство країни - учасниці Угоди.

 

Міжнародне депонування промислових зразків має таке

саме значення, як ніби заявник подав заяву на депонування до

кожної із країн - учасниць Угоди, тобто міжнародне депону-

вання промислового зразка надає йому правову охорону в усіх

зазначених країнах.

 

ВОІВ публікує в періодичному бюлетені по кожному між-

народному депонуванню репродукції в чорно-білому виконан-

ні. На прохання заявника така репродукція може бути вико-

нана в кольорі.

 

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класи-

фікацію (1971 р.). Учасницями цієї Угоди за станом на 1

січня 1995 р. були 29 держав.

 

-169-

 

Зазначеною Угодою встановлена Міжнародна патентна

класифікація (МПК), яка поділяє всю галузь техніки на вісім

основних розділів, в яких містяться приблизно 67 тис.

дрібніших рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що

складається із арабських цифр і букв латинського алфавіту.

 

Національне чи регіональне патентне відомство, яке видає

патент, проставляє на ньому відповідний символ. Зазначена

класифікація необхідна для патентного пошуку, щоб визна-

чити попередній рівень техніки. Фактично МПК використо-

вують патентні відомства понад 70 країн і Міжнародне бюро

ВОІВ відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ).

 

Для підтримання МПК на рівні сучасних вимог кожні п'ять

років вона переглядається. Шоста редакція класифікації діє з

1 січня 1995 р. Перегляд здійснює Комітет експертів, засно-

ваний Угодою. Усі держави - учасниці Угоди є членами

Комітету експертів.

 

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і

послуг для реєстрації знаків (1957 р.). Угода переглядалась

у Стокгольмі в 1967 р. і в Женеві в 1977 р. У 1979 р. до її

тексту були внесені поправки, їі учасницями за станом на 9

квітня 1995 р. були 42 держави.

 

Цією Угодою заснована класифікація товарів і послуг з

метою реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування.

Класифікація використовується як при міжнародній, так і при

національній реєстрації. Вона складається із переліку класів

(визначені 34 класи для товарів і 8 класів для послуг) і

алфавітного переліку товарів і послуг, який налічує понад

11 тис. найменувань. Обидва переліки час від часу змі-

нюються і доповнюються Комітетом експертів, до якого вхо-

дять усі учасники Угоди. Шоста редакція класифікації діє з

1992 р. Класифікацією фактично користуються понад 100 дер-

жав, а також Міжнародне бюро ВОІВ, Відомство Бенілюкса

по товарних знаках і Африканська організація інтелектуальної

власності.

 

Віденська угода про заснування Міжнародної класифі-

кації зображувальних елементів знаків (1973 р.). Перегля-

далась у 1985 р. За станом на 1 січня 1995 р. цю Угоду

підписали 5 держав.

 

Нею засновано класифікацію для знаків, які включають або

складаються із зображувальних елементів. Класифікація

налічує 29 категорій, 144 групи і 1 569 підгруп, відповідно до

яких класифікуються зображувальні елементи знаків. Цією

класифікацією фактично користуються патентні відомства

принаймні 30 країн, а також Міжнародне бюро ВОІВ.

 

-170-

 

Усі країни - учасниці Угоди складають Комітет експертів,

який має своїм завданням періодичний перегляд Класи-

фікації.

 

Локарнська угода про заснування Міжнародної класифі-

кації промислових зразків (1968 р.). У 1979 р. до неї були

внесені поправки. Цю Угоду підписали за станом на 9 квітня

1995 р. 23 держави.

 

Угодою заснована класифікація промислових зразків. При

депонуванні чи реєстрації промислових зразків національні

патентні відомства зобов'язані зазначати в офіційних доку-

ментах і публікаціях, що стосуються депонування або

реєстрації промислових зразків, відповідні символи Міжна-

родної класифікації. Класифікація складається із 32 класів і

223 підкласів. Вона також містить алфавітний перелік товарів

із зазначенням класів і підкласів, до яких ці товари належать.

Перелік містить близько 6 250 найменувань для різних видів

товарів. Цією класифікацією фактично користуються понад 35

держав, а також Міжнародне бюро ВОІВ.

 

-171-

 

 3. Міжнародна охорона літературної

і художньої власності (авторське право)

 

Твори, що охороняються. Об'єктами охорони авторського

права є "літературні і художні твори", тобто оригінали ви-

творів у галузі літератури і мистецтва. Формою, в якій вті-

люються такі витвори, можуть бути слова, символи, музика,

картини, тримірні предмети або комбінації форм (наприклад,

опера або кінофільм). Національні законодавства майже усіх

країн передбачають охорону таких видів творів:

 

літературні твори: романи, новели, вірші, драматичні

твори і будь-які інші твори незалежно від їх змісту (фан-

тастика або інша література), обсягу, мети (розваги, освіта,

інформація, реклама, пропаганда тощо), форми (рукописи,

машинописний або друкований текст, книга, брошура,

листівка, газета, журнал), опубліковані і неопубліковані. У

більшості країн охороняються також комп'ютерні програми та

"усні твори", тобто твори, не зафіксовані в письмовому

вигляді;

 

музичні твори: класична або легка музика, пісні, хорова

музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальна му-

зика чи то для одного інструмента (соло), чи кількох інстру-

ментів (сонати, камерна музика тощо) або для багатьох

інструментів (оркестри);

хореографічні твори,

 

-171-

 

художні твори: двомірні (малюнки, картини, гравюри,

літографії) або тримірні (скульптури, архітектурні споруди)

незалежно від змісту (конкретні чи абстрактні) і призначення

("чисте" мистецтво, в цілях реклами тощо);

карти і технічні креслення;

 

фотографічні твори: незалежно від теми (портрети, пейзажі,

поточні події тощо) і мети, з якою вони зроблені;

 

аудіовізуальні твори (раніше вони називалися "кінофільми"

або "кінематографічні твори"), чи то німі, чи звукові незалеж-

но від їх мети (кінопрокат, показ по телебаченню тощо), жанру

(кінодрама, документальні фільми, кінохроніка тощо), трива-

лості, методу зйомки (художні зйомки, мультиплікація тощо)

чи технологічного процесу (фільми на прозорій плівці, на

відеомагнітній плівці тощо).

 

Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає

охорону похідних творів (переклади, адаптації) і збірників

(добірок) творів, які за результатами добору і розташування є

інтелектуальною творчістю.

 

Деякі законодавства передбачають охорону "програмного

забезпечення ЕОМ" і "творів прикладного мистецтва" (худож-

ні ювелірні вироби, лампи, меблі, шпалери тощо).

 

Законодавством охороняються також так звані суміжні пра-

ва (виконання, фонограми, передачі організацій мовлення).

 

Зараз у світі щорічно випускаються близько 1 млн книг

(назв книг) і близько 5 тис. фільмів, число копій фонограм

сягає 3 млрд.

 

За загальним правилом твір може бути використаний тре-

тіми особами лише з дозволу володільця авторського права.

Найбільш типовим є право копіювати (звідси копірайт) або

іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здій-

снювати звуковий запис виконання будь-якого твору; право

виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драма-

тичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічний показ

таких творів по дротах або передавати по радіо, телебаченню

або іншими засобами трансляції; право перекладати іншою

мовою літературні твори; право на прокат, особливо стосовно

творів, записаних на фонограму і комп'ютерних програм;

право екранізувати будь-які твори, зокрема право створювати

на їх основі аудіовізуальні твори.

 

Володілець авторського права може передавати своє право

іншим особам або видавати дозвіл на певні види використан-

ня. Проте особисті немайнові права відчуженню не

підлягають.

 

-172-

 

Суб'єкти авторського права. Всі законодавства визнають

авторське право передусім за його творцем. Проте цивільно-

правове законодавство деяких країн визнає авторське право за

роботодавцем, якщо на момент створення твору автор був

службовцем або працював, або був найнятий спеціально для

створення певного твору.

 

Охорона авторського права за законодавством всіх країн

надається незалежно від будь-яких формальностей, тобто охо-

рона авторського права починається з моменту виникнення

твору.

 

Строки охорони. Охорона авторського права обмежена

часом. У більшості країн строк охорони авторського права

триває протягом життя автора і 50 років по його смерті, а за

законодавством деяких країн - протягом життя автора і 70

років по його смерті.

 

Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підля-

гають охороні. За винятком тих випадків, коли це передбачено

міжнародними договорами або коли певна країна є учасницею

відповідних конвенцій.

 

Бернська конвенція про охорону літературних і худож-

ніх творів (1886 р.). Переглядалась у Парижі в 1896 р. і в

Берліні в 1908 р., доповнювалася в Берні в 1914 р. і перегля-

далася в Римі в 1928 р., у Брюсселі в 1948 р., у Стокгольмі в

1967 р. і в Парижі в 1971 р. У 1979 р. до її тексту були внесені

поправки.

 

За станом на 16 травня 1995 р. учасницями Конвенції були

112 держав, у тому числі Україна (див.: Закон України про

приєднання України до Бернськоі конвенції про охорону

літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня

1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) від ЗІ травня

1995 р.).

 

Конвенція грунтується на трьох основних принципах і

містить ряд положень, які визначають мінімальний обсяг охо-

рони, що надається, а також ряд спеціальних положень стосов-

но країн, що розвиваються.

Зазначеними принципами є:

 

1) у кожній із держав - учасниць Конвенції має бути на-

дана така само правова охорона, як і творам власних громадян,

творам, що були вперше видані в іншій державі - учасниці

Конвенції (принцип національного режиму);

 

2) така охорона не повинна зумовлюватися будь-якими

формальними вимогами (принцип "автоматичної" охорони);

 

3) така охорона має залежати від наявності охорони в країні

походження твору (принцип "незалежності" охорони).

 

-173-

 

Мінімальні норми охорони поширюються на твори, що під-

лягають правовій охороні, і права, а також на строки охорони:

 

охорона творів має поширюватися на "кожний твір у літе-

ратурній, науковій чи художній областях незалежно від спо-

собу чи форми його вираження".

 

Із урахуванням певних застережень, обмежень або винят-

ків, правами, які мають визнаватися як виключні права давати

дозвіл, є такі:

право на переклад;

право на адаптацію і аранжування твору;

право на публічний показ чи виконання драматичних,

музично-драматичних і музичних творів;

право публічно декламувати літературні твори;

право передачі для публічного ознайомлення, демонстрації

або виконання таких творів;

 

право відтворювати у будь-який спосіб і в будь-якій формі;

право використати твір як основу для аудіовізуального

твору.

 

Конвенція передбачає також охорону особистих немайно-

вих прав - права вимагати визнання авторства і права автора

протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій

зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що

може зашкодити честі й репутації автора.

 

Конвенція визначає строки охорони авторських прав: про-

тягом життя автора і 50 років по його смерті. У ній також

передбачені варіанти обчислення п'ятдесятирічного строку.

Так, якщо твір було видано анонімно або під псевдонімом,

строк охорони спливає через 50 років після того, як твір було

опубліковано. Для аудіовізуальних творів мінімальний строк

охорони спливає через 50 років після випуску твору. Для тво-

рів прикладного мистецтва і фотографічних творів мінімаль-

ний строк охорони складає 25 років, починаючи з дня ство-

рення такого твору.

 

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців,

виробників фонограм і організацій мовлення (1961 р.). За

станом на 10 лютого 1995 р. учасницями цієї Конвенції були

47 держав.

 

Римська конвенція забезпечує охорону прав при виконанні

творів, виробників фонограм і організацій мовлення. Відпо-

відно до зазначеної Конвенції виконавці (артисти, співаки,

музиканти та інші особи, що виконують літературні або ху-

дожні твори) охороняються від певних дій, на які вони не

давали своєї згоди. Такими діями можуть бути: радіотранс-

ляція і пряма трансляція іх виступів, фіксація таких прямих

 

-174-

 

телетрансляцій виступів, відтворення такої фіксації, якщо

оригінальна фіксація була здійснена без згоди виконавців.

 

Виробники фонограм мають право дозволяти або заборо-

няти пряме чи опосередковане відтворення фонограм. Фоно-

грами визначаються в Римській конвенції як будь-який

виключно акустичний запис звуків у процесі будь-якого вико-

нання або іншого звучання.

 

Організації мовлення мають право дозволяти або заборо-

няти певні дії. Зокрема, відтворення їх передач, їх фіксацію,

відтворення такої фіксації, показ публіці їх телевізійних пере-

дач, якщо такий показ здійснюється в місцях, куди доступ

публіці дозволено за вхідну плату.

 

Римська конвенція передбачає винятки із вищенаведених

правил у національних законодавствах. Ці винятки стосу-

ються використання в особистих цілях, використання ко-

ротких уривків у зв'язку з репортажами про поточні події,

використання виключно з метою навчання або наукових

дослідів та інші винятки, що можуть бути передбачені націо-

нальним законодавством.

 

Тривалість охорони має бути не менше 20 років, починаючи

з кінця року, коли було зроблено запис. Проте національні

законодавства частіше передбачають 50-річний строк охорони

суміжних прав.

 

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників

фонограм від незаконного відтворення їх фонограм

(1971 р.). Учасницями цієї Конвенції за станом на 13 березня

1995 р. були 52 держави.

 

Конвенція передбачає обов'язок кожної держави, що її

підписала, охороняти інтереси виробників фонограм, які є гро-

мадянами іншої держави - учасниці Конвенції. Така охорона

має передбачати заборону відтворення дублікатів фонограм

без згоди на це виробника. Забороні підлягає ввезення таких

дублікатів, якщо таке ввезення чи відтворення здійснюється з

метою розповсюдження для широкого загалу, а також розпов-

сюдження таких дублікатів для широкого загалу.

 

"Фонограма" означає будь-який виключно акустичний

запис, тобто вона не охоплює, наприклад, звуковий супровід

фільмів або відеокасет. Охорона може надаватися відповідно

до законодавства про авторське право спеціальним законодав-

ством (у галузі суміжних прав), законодавством про недобро-

совісну конкуренцію або навіть кримінальним правом. Три-

валість охорони має бути не менше 20 років від дати першої

публікації фонограми. Проте національні законодавства

частіше надають правову охорону тривалістю 50 років.

 

-175-

 

Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів,

що несуть програми, які передаються через супутники

(1974 р.). Цю Конвенцію за станом на 1 січня 1995 р.

підписали 19 держав.

 

Вона передбачає обов'язок кожної держави - учасниці

Конвенції вживати необхідних заходів щодо запобігання неза-

конному розповсюдженню на своїй або зі своєї території будь-

якого сигналу через супутник. Розповсюдження є незаконним,

якщо на нього не було одержано дозвіл від організації радіо-

або телемовлення, що прийняла рішення про складові еле-

менти програми.

 

Проте положення цієї Конвенції не застосовуються, коли

розповсюдження сигналів здійснюється із супутників прямого

мовлення.

 

Всесвітня конвенція про авторське право (Женева,

1952 р.). Занадто високий рівень охорони авторського права

за Бернською конвенцією був перешкодою для приєднання до

неї багатьох країн і передусім Сполучених Штатів Америки.

Багато країн бажали бачити в Конвенції менше імперативних

умов і формальностей. Підготовка до розробки нової Кон-

венції про авторське право розпочалася ще в 1948 р. На

дипломатичній конференції в 1952 р. було розглянуто проект,

а у вересні 1952 р. на міжурядовій конференції за участю 50

країн була прийнята Конвенція про авторське право. Вона

набрала чинності з 1955 р.

 

Цією Конвенцією встановлені більш м'які вимоги до охо-

рони творів літератури і мистецтва. Наприклад, встановлення

факту охорони здійснюється за правилами країни, де охорона

запрошується, на відміну від Бернської конвенції, яка

виходить із закону країни походження твору. Тому на підставі

Всесвітньої конвенції не можна позбавити охорони твір тільки

тому, що в країні походження цей твір не охороняється.

 

Одним із основних принципів Конвенції є принцип

національного регулювання, який передбачає охорону будь-

якого твору, опублікованого в країні - учасниці Конвенції.

 

Всесвітня конвенція передбачає деякі особливості у визна-

ченні строків охорони. Докладно нею врегульовані відносини,

що виникають у зв'язку з перекладом творів.

 

-176-

 

Глава 15

 

Договори на створення і використання

об'єктів інтелектуальної власності

 

 1. Ліцензії на право користування

об'єктами інтелектуальної власності

 

За сучасних умов найбільш поширеною правовою формою

використання об'єктів інтелектуальної власності є ліцензійні

договори.

 

За ліцензійним договором сторона) що має право влас-

ності (виключне право) на об'єкт інтелектуальної влас-

ності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл

на право використання відповідного об'єкта інтелекту-

альної власності.

 

Ліцензійний договір передбачається платним.

Договір на надання ліцензіатом права використання об'єкта

інтелектуальної власності третій особі визнається субліцензій-

ним договором. Ліцензіат має право укласти субліцензійний

договір лише у випадках, передбачених ліцензійним догово-

ром.

 

Відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе

ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

 

Ліцензійний договір - це консенсуальна і двостороння

угода, за якою ліцензіар зобов'язується передати право на

використання об'єкта інтелектуальної власності іншій

особі (ліцензіату), що приймає на себе обов'язок вносити

ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати

інші дії, передбачені договором.

 

Практика зарубіжних країн виробила три види ліцензійних

договорів: повна ліцензія, виключна ліцензія, невиключна або

проста ліцензія.

 

При повній ліцензії до ліцензіата переходять усі майнові

права, що випливають із патенту, на строк дії договору. Ліцен-

зіар є лише номінальним патентовласником, але тільки на

строк чинності договору. По скінченні строку повної ліцензії

майнові права патентовласника відновлюються в повному

обсязі. Повна ліцензія подібна до договору купівлі-продажу,

але тільки на певний строк.

 

Договір повної ліцензії занадто обмежує права патенто-

власника, що в умовах розвиненої ринкової економіки не є

доцільним. Завдяки виключній або невиключній ліцензії па-

тентовласник може одержати кращий прибуток, ніж від про-

 

-177-

 

дажу повної ліцензії. Це зумовило значне витіснення з ринку

міжнародної торгівлі ліцензіями таку її форму як повна

ліцензія. Зараз повна ліцензія навіть не згадується в законо-

давствах про інтелектуальну власність.

 

За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає

ліцензіату право на використання об'єкта інтелектуальної

власності і при цьому зберігає за собою право на використан-

ня цього ж об'єкта і видачу ліцензії на право використання

цього ж об'єкта іншим особам.

 

Виключна ліцензія передбачає надання дозволу на право

використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі

(ліцензіату). При цьому ліцензіар зберігає за собою право на

використання цього ж об'єкта, але не має права видавати

ліцензію на право використання цього ж об'єкта іншим

особам.

 

Проте виключна ліцензія може бути обмежена територією,

строком або кількістю виробів. У такому разі ліцензіар має

право видати ліцензію іншим особам за межами виданих

ліцензій.

 

Допускаються інші види ліцензійних договорів, що не су-

перечать чинному законодавству.

 

Досвіду використання об'єктів інтелектуальної власності в

Україні ще не накопичено. Основні умови та реквізити дого-

ворів поки що не типізовані у відповідних зразкових чи

примірних договорах. Тому дуже важливо визначити зміст та

основні умови передусім ліцензійного договору, який стає

єдиним і основним документом, що регулюватиме права і

обов'язки сторін у відносинах щодо використання об'єктів

інтелектуальної власності, взаємні розрахунки і майнову

відповідальність тощо. Найчастіше спори виникають саме

через прогалини в укладеному договорі, його нечіткість,

неконкретність тощо. Варто врахувати й те, що при вироб-

ленні проекту договору багато його умов характеризуються

невизначеністю стосовно того, який ефект буде досягнуто в

результаті використання об'єкта інтелектуальної власності. Це

значно ускладнює укладання договору.

 

Ліцензійний договір має відповідати докладним, однознач-

ним формулюванням, що не допускають їх двозначного тлу-

мачення, конкретній характеристиці предмета договору, прав

і обов'язків, відповідальності тощо.

 

Ліцензійний договір має передбачати способи використан-

ня об'єкта інтелектуальної власності (конкретні права, що

передаються за таким договором, строк дії і територію, на які

передається право), розмір винагороди і/або порядок визна-

 

-178-

 

чення розміру винагороди за кожний спосіб використання

об'єкта інтелектуальної власності, порядок і строки її виплати,

а також інші умови, які сторони визнають за доцільне

включити до договору.

 

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про спосіб

використання об'єкта інтелектуальної власності договір

вважається укладеним на такі способи використання об'єкта

інтелектуальної власності, які можуть вважатися необхідними

для досягнення наміру сторін, що був визначений при укла-

денні договору.

 

Якщо в ліцензійному договорі не зазначені строки, на які

видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром за

спливом п'яти років від дати його укладення, якщо користувач

буде письмово повідомлений про це за шість місяців до

розірвання договору.

 

Якщо в договорі не міститься умови про територію, на яку

видається право, чинність його поширюється на територію

України.

 

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на

використання об'єкта інтелектуальної власності, які на момент

укладення договору були невідомі.

 

Умови ліцензійного договору, що обмежують авторів або

винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів інте-

лектуальної власності на певну тему або в певній галузі, є

недійсними.

 

Умови ліцензійного договору, які суперечать чинному зако-

нодавству, також визнаються недійсними.

 

Бажано, щоб ліцензійний договір мав преамбулу, в якій

чітко і докладно були б визначені права ліцензіата на предмет

договору, наприклад, назва винаходу, номери патентів, вироб-

ничий досвід, ноу-хау тощо. У ній має бути викладене бажан-

ня ліцензіата придбати певні права на об'єкт інтелектуальної

власності та його мета.

 

У преамбулі слід дати докладне визначення понять

(термінів), які використовуються в тексті договору.

 

Важливо також докладно визначити предмет договору. В

ньому має бути однозначно сказано, що передається і на яких

умовах (право на використання об'єкта інтелектуальної влас-

ності, вид ліцензії, технічна документація, ноу-хау, послуги,

технічна допомога), а також подана характеристика території,

на якій буде вироблятись, застосовуватись, продаватись

продукція за ліцензією.

 

У ліцензійному договорі мають бути докладно визначені

права та обов'язки сторін, які обумовлюються предметом до-

 

-179-

 

говору. В умовах ринкової економіки в договорі слід надійно

забезпечити конфіденційність інформації, що міститься в

ліцензії. Слід прямо передбачити обов'язок ліцензіата не роз-

голошувати і не передавати третім особам отриману ним

інформацію, яка не була опублікована і загальнодоступна на

день підписання договору. Така інформація складає комер-

ційну таємницю, яка може в умовах ринку забезпечити

ліцензіару виробничий успіх.

 

Важливе значення в ліцензійному договорі має строк його

дії, який обумовлюється такими чинниками: строком дії права

інтелектуальної власності, строком морального старіння

об'єкта, часом, необхідним для освоєння ліцензії, ступенем

заінтересованості сторін у тривалому співробітництві. Строк

дії ліцензійного договору не має бути довшим за строк дії

права на об'єкт інтелектуальної власності на день підписання

угоди.

 

У договорі варто передбачити наслідки припинення його

дії, бо з цим пов'язані важливі правові питання. Таких наслід-

ків може бути два: а) ліцензіат повертає ліцензіару всю тех-

нічну документацію і повністю припиняє використання вина-

ходу і ноу-хау; б) ліцензіат залишає в себе одержану ним

технічну документацію, вправі продовжувати використання

винаходу і ноу-хау на власний розсуд, виробляти, використо-

вувати і продавати продукцію за ліцензією.

 

Суттєвою умовою ліцензійного договору є плата за вико-

ристання винаходу за ліцензією. Вона може бути двох видів:

ціни ліцензії або ліцензійної винагороди. У договорі докладно

визначаються строки і порядок платежів. Визначення ціни

ліцензії є найбільш складним питанням. Ціна ліцензії є не що

інше, як справедливий баланс економічних інтересів ліцен-

зіара і ліцензіата. Вона обумовлюється такими чинниками:

економічною і технічною цінністю об'єкта, що забезпечує

ліцензіату одержання додаткового прибутку чи іншого еконо-

мічного ефекту протягом строку дії ліцензійного договору;

часом і капіталовкладеннями, необхідними для освоєння

ліцензії і організації виробництва продукції за нею; сукуп-

ністю прав, що передаються ліцензіату (виключна або невик-

лючна ліцензія); обсягом технічної документації і ноу-хау, що

передаються за договором, а також технічною допомогою, що

надається при освоєнні ліцензії; строком дії договору; видом і

порядком ліцензійних платежів тощо.

 

Ціна ліцензії є частиною прибутку (економічного ефекту)

ліцензіата, який він може одержати від використання винахо-

ду. У світовій практиці поширене визначення ціни ліцензії на

 

-180-

 

основі процентних відрахувань від вартості продукції, що

реалізується ліцензіатом, або на основі фіксованого платежу з

кожної одиниці продукції в твердій сумі. Ціна ліцензії зале-

жить також і від виду платежів. При одноразовій виплаті ціна

буде нижчою, оскільки вона гарантує ліцензіату отримання

всієї вартості ліцензії незалежно від фактичного результату

використання винаходу.

 

Але більш широко практикуються ліцензійні платежі у

вигляді поточних відрахувань від прибутку ліцензіата в погод-

женій сторонами частці протягом строку дії ліцензійного до-

говору. Це можуть бути також комбіновані платежі, за якими

ліцензіат виплачує певну суму одноразово або частинами, а

потім здійснює поточні відрахування від прибутку.

 

Форма ліцензійного договору. Ліцензійний договір має

бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено

погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для

авторських ліцензійних договорів про опублікування творів у

періодичних виданнях і енциклопедичних словниках. Ліцен-

зійні договори на право використання об'єктів промислової

власності набувають чинності після їх реєстрації у патентному

відомстві України.

 

Типові ліцензійні договори на використання творів

науки, літератури і мистецтва. Відповідними відомствами

і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися

в усталеному порядку типові ліцензійні договори на

використання творів науки, літератури і мистецтва.

 

Ліцензійні договори на використання творів науки, літе-

ратури і мистецтва можуть містити умови, які не передбачені

типовими ліцензійними договорами. Умови договору, що

погіршують становище автора (або його правонаступників)

порівняно зі становищем, визначеним чинним законодавст-

вом, визнаються недійсними.

 

Автор може за договором взяти на себе зобов'язання ство-

рити у майбутньому твір, винахід та інший результат інтелек-

туальної діяльності і передати замовнику, що не є його робо-

тодавцем, виключні права на використання цього результату.

 

Зазначений договір має визначити характер, призначення

та інші вигоди результату інтелектуальної діяльності, що має

бути створений на замовлення, а також цілі або способи його

використання.

 

Договори, що зобов'язують автора надавати іншим особам

виключні права на використання будь-яких результатів інте-

лектуальної діяльності, які автор створить у майбутньому, є

недійсними.

 

-181-

 

 2. Авторські договори

 

Основною правовою формою використання творів науки,

літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які діста-

ли назву авторських.

 

Використання твору автора іншими особами (користува-

чами) здійснюється відповідно до ст. 29 Закону про авторське

право на підставі авторського договору.

 

За таким договором автор зобов'язаний створити і

передати замовлений твір або передати готовий твір для

використання, а користувач зобов'язаний використати

або почати використання твору передбаченим договором

способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і

виплатити автору встановлену договором винагороду.

 

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзнача-

ються певними особливостями. Передусім, суб'єктами вказа-

них договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або

їхні правонаступники, а з іншого боку - як правило, певна

організація, яка за родом своєї діяльності може використати

твір обумовленим у договорі способом. Правонаступниками

можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав

право використання твору. Це, наприклад, законні представ-

ники автора - батьки або опікуни і піклувальники, якщо з

будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм пра-

вом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до

творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздат-

ністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть

малолітні.

 

Якщо з боку автора виступають дві або більше особи (спів-

автори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то

для укладання договору необхідна згода усіх цих суб'єктів,

незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм нале-

жить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Озна-

чені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання

договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одно-

му, але таке доручення має бути оформлено в письмовому

вигляді, воно становить частину авторського договору.

 

При укладанні авторського договору з кількома співавто-

рами слід з'ясувати характер співавторства - подільне чи не-

подільне. У першому випадку в договорі може бути відзначено

авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колек-

тивного твору укладається один авторський договір.

 

У випадку використання кількох колективних творів на

кожний із них укладається окремий авторський договір.

 

-182-

 

Наприклад, із співавторами слів пісні - один договір, а із

співавторами музики - другий. У такому випадку це - окремі

види творів, а не співавторство.

 

Автор може передати право на використання свого твору як

на території України, так і за її межами будь-яким громадянам

і юридичним особам, у тому числі іноземним. У більшості

випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх право-

наступників), як правило, є юридичні особи - державні, гро-

мадські, кооперативні та інші організації будь-якої форми

власності, які можуть використовувати твір у той чи інший

спосіб. Проте в деяких авторських договорах контрагентом

автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у дого-

ворі художнього замовлення. Будь-який громадянин може

укласти договір із художником або скульптором про створен-

ня певного твору. Але у видавничих, постановочних, сце-

нарних та деяких інших авторських договорах контрагентами

авторів є, як правило, юридичні особи.

 

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за

участю Державного агентства України з авторських і суміж-

них прав.

 

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єк-

тами (предметами) їх є нематеріальні блага - твори науки,

літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за

однієї умови - якщо виражені в такій об'єктивній формі, яка

дозволяє відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом автор-

ського договору можуть бути твори, вже створені на момент

укладення договору, а також твори, які автор (співавтори)

зобов'язуються створити і передати для використання.

 

Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є

новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору

і у формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу

вже відомого змісту.

 

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі,

якщо законодавством не передбачено інше (п. 2 ст. 29 Закону

про авторське право). Письмова форма не обов'язкова для

договорів про опублікування творів у періодичних виданнях

та енциклопедичних словниках.

Поняття і види авторських договорів.

Авторський договір - це консенсуальна угода, за якою

автор або правонаступники передають готовий твір певній

особі для використання, або ж автор бере на себе обов'язок

створити певний твір і передати його для використання обу-

мовленим у договорі способом.

 

-183-

 

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена

певними правами і обов'язками.

 

Існують конкретні види авторських договорів про передачу

твору для використання: договір про видання або перевидання

твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депону-

вання рукопису; договір про публічне виконання твору (по-

становочний договір); договір про використання твору в кіно-

фільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо-

чи телевізійній передачі; договір про створення твору образо-

творчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір

художнього замовлення); договір про використання у про-

мисловості твору декоративно-прикладного мистецтва тощо.

 

Видавничий договір як один із видів авторських договорів

характеризується специфічним способом використання

твору - виданням і розповсюдженням твору через торгівлю,

бібліотеки та інші організації. Видавничі договори розрізня-

ються за своїм предметом - договори на видання літератур-

них творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів.

Договори на видання літературних творів поділяються на ви-

дання оригінальних творів та на видання творів у перекладі

як вітчизняних авторів, так і зарубіжних.

 

Останнім часом все більшого поширення набувають комер-

ційні видавничі договори, за якими видання літературного

твору здійснюється видавництвом на кошти самого автора. На

автора також покладається обов'язок розповсюдження твору.

Ймовірно, що в умовах ринкової економіки ці договори набу-

дуть поширення.

 

Умови окремих різновидів видавничих договорів багато в

чому співпадають, але вони й істотно відрізняються один від

одного характером свого предмета. Так, при виданні літера-

турних творів предмет договору визнається видом літератури,

її жанром, призначенням. Поданий рукопис має відповідати

погодженій заявці, плану, навчальній програмі (для навчаль-

ної літератури), обумовленому обсягу. Предмет видавничого

договору на видання творів образотворчого мистецтва визна-

чається назвою, темою, сюжетом, видом роботи, її розміром,

технікою виконання тощо. Видання музичних творів здійсню-

ється шляхом передачі видавництву нот у вигляді клавіру,

партитури.

 

Видавничий договір може бути укладений як на готовий

твір, так і на твір, що буде створено в майбутньому. Цей

останній договір називається ще договором замовлення (літе-

ратурного або художнього).

 

-184-

 

Договір на депонування рукопису. Депонування означає

передачу на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузько-

спеціалізований характер і необхідно швидко одержати інфор-

мацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором

організація за погодженням з автором передає належним чи-

ном оформлений оригінал разом із рефератом твору інфор-

маційному органу, який зобов'язаний безплатно зберігати

оригінал і надавати інформацію про нього шляхом публікації

реферату Крім того, цей орган зобов'язаний на замовлення

всіх зацікавлених осіб виготовляти копії твору повністю або

частково і видавати їм. Частіше за все на депонування пере-

дають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збір-

ників наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад і

симпозіумів вузькоспеціалізованого характеру, які видавати

друкарським способом немає можливості.

 

Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ

публічним виконанням у видовищному закладі. Контраген-

тами договору є, з одного боку, автор - творець сценічного

твору або його правонаступники, а з іншого - видовищний

заклад (постановник). За цим договором автор передає або

зобов'язується створити і передати видовищному закладу дра-

матичний, музичний або музично-драматичний, хореографіч-

ний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов'язу-

ється здійснити в межах обумовленого договором або законом

строку постановку і публічне виконання твору (випустити

його у світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода скла-.

дається з двох частин: одноразової винагороди та збору за

кожний спектакль.

 

Сценарний договір. За цим договором автор передає або

зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або радіостудії

сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений

договором строк, а студія зобов'язується виплатити автору

винагороду. Предметом договору може бути твір - літера-

турний сценарій, який має відповідати творчій заявці, що

додається до договору. У заявці викладається основна ідея,

сюжетний задум і характеристика головних дійових осіб.

 

Договір художнього замовлення. За цим договором автор

зобов'язується створити і передати замовнику в обумовлений

договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник

зобов'язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це

поки що єдиний з авторських договорів, у якому контрагентом

автора може бути не тільки юридична особа, а й громадянин.

Особливість вказаного договору полягає в тому, що замовник

не зобов'язаний випускати твір у світ, тобто виставляти твір

 

-185-

 

для публічного огляду. Це право замовника - він може це

зробити, а може і не робити.

 

Предметом договору художнього замовлення є твір обра-

зотворчого мистецтва. Це - твори живопису, графіки, скуль-

птури, декоративного мистецтва, фотографічні твори і твори,

одержані способами, аналогічними фотографії. Перелік творів

образотворчого мистецтва не є вичерпним, оскільки досягнен-

ня науково-технічного прогресу обумовлюють появу нових

об'єктів авторського права, отже, і нових об'єктів художнього

замовлення.

 

Особливістю цього договору є й те, що твір образотворчого

мистецтва, створений на замовлення, переходить у власність

замовника, якщо інше не передбачено договором.

 

Договір про використання в промисловості неопубліко -

ваного твору декоративно-прикладного мистецтва. Зако-

нодавство не визначає, що слід розуміти під творами деко-

ративно-прикладного мистецтва. Практика виробила тільки

приблизний перелік творів, які можуть бути предметом зазна-

ченого договору. Це, наприклад, твори, які мають утилітарне,

сувенірне або декоративне призначення і вирізняються

оригінальним художньо-естетичним виконанням. Це можуть

бути художні вироби побутового призначення, які задоволь-

няють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і

людини. До цієї категорії практика відносить серветки, ки-

лими, хустки, одяг, взуття, вироби із шкіри, кістки, пластмаси,

іграшки, значки, сувеніри, вироби зі скла, фарфору, металу,

ювелірні і галантерейні вироби тощо.

 

Особливістю означеного договору є те, що контрагентом

автора завжди виступає промислове підприємство, яке зобо-

в'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Отже,

за цим договором автор передає або зобов'язується створити і

передати твір декоративно-прикладного мистецтва підприєм-

ству, яке зобов'язується випустити його у світ на промисловій

основі. Твір має бути придатним для використання в про-

мисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимо-

гам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мис-

тецтва, і отже, його придатності для використання в промис-

ловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

 

Зміст авторських договорів. Як і будь-який цивільно-пра-

вовий договір, авторський договір має відповідати вимогам

закону і містити усі необхідні умови та реквізити, без яких

договір є недійсним (сторони договору, їх адреси і

місцезнаходження тощо). Сторонами в авторських договорах

з одного боку завжди є громадянин - автор або його Право-

-186-

 

наступники, а з другого, як правило, - юридична особа, яка

за родом своєї діяльності має змогу випустити твір у світ. Це

можуть бути державні, колективні, акціонерні та інші орга-

нізації будь-яких форм власності. Із цього загального правила

є лише два винятки - у договорі художнього замовлення за-

мовником може бути і громадянин, а в договорах про депону-

вання рукописів з обох боків виступають організації.

 

Об'єктом договору, як уже зазначалось, є результат творчої

праці - твір, втілений у таку об'єктивну форму, що робить

його придатним для сприйняття іншими способами, відтво-

рення і розповсюдження.

 

Використання твору допускається виключно на основі ав-

торського договору з автором або іншою особою, яка має ав-

торське право (ст. 29 Закону про авторське право). Форма

авторського договору письмова, якщо законодавством не

передбачено інше. Недодержання простої письмової форми,

що вимагається законом, у разі виникнення спору позбавляє

сторони змоги посилатися для підтвердження угоди на пока-

зання свідків. Однак недодержання письмової форми не спри-

чинює недійсності авторського договору. Більш того, закон

допускає в окремих випадках можливість укладати автор-

ський договір в усній формі, наприклад, про опублікування

творів у періодичних виданнях та енциклопедіях.

 

Строки в авторських договорах мають суттєве значення.

Для різних авторських договорів вони неоднакові. У видав-

ничому договорі слід розрізняти строк його дії, строк випуску

твору у світ, строк подання роботи до видавництва за догово-

ром замовлення, строки для розгляду і оцінки твору та інші.

Відповідно до чинного законодавства видавничий договір діє

протягом встановленого строку. Безстрокові договори не до-

пускаються.

 

Строк для випуску твору в світ менший від строку дії

видавничого договору. Цей строк конкретизується в Типових

видавничих договорах. Так, твір обсягом до 10 авторських

аркушів має бути випущений у світ протягом 1 року, понад 10

авторських аркушів - протягом 2 років.

 

Типові видавничі договори передбачають також конкретні

строки для подання твору до видавництва. Строк, протягом

якого автор зобов'язаний створити і передати видавництву

обумовлений договором твір, визначається тільки угодою

сторін, він не підлягає нормуванню.

 

Строки розгляду і оцінки твору нормовані і не можуть

змінюватися угодою сторін ні в більший, ні в менший бік.

 

-187-

 

Відповідно до Типового видавничого договору рукопис вва-

жається таким, що надійшов до видавництва, якщо він пода-

ний комплектне, належним чином оформлений і протягом 10

днів після його одержання видавництво не пред'явило авто-

рові претензій щодо оформлення чи комплектності рукопису.

 

Протягом 30 днів і додатково ще по 4 дні на кожний ав-

торський аркуш видавництво зобов'язане розглянути поданий

у належному вигляді рукопис і повідомити автора або про

схвалення твору, або про його відхилення на підставах, перед-

бачених договором, або про внесення до твору необхідних

поправок з точним визначенням їх суті. Виправлений автором

рукопис видавництво має розглянути протягом 15 днів і до-

датково по 2 дні на кожний авторський аркуш. Якщо авторові

протягом зазначеного строку не було надіслано повідомлення,

твір вважається схваленим. Для інших видів авторських дого-

ворів відповідними типовими договорами також встановлені

конкретні строки для створення і передачі твору організації,

для його розгляду і опрацювання, але іншої тривалості.

 

Усі авторські договори двосторонні, тобто кожна із сторін

наділена певними оравами та обов'язками.

 

Обов'язки автора твору. За авторським договором (крім

договору про депонування рукопису) автор передає або зобо-

в'язується створити і в обумовлений договором строк пере-

дати організації (або громадянину - в договорі художнього

замовлення) оформлений відповідно до встановлених вимог

твір.

 

Автор твору зобов'язаний (там, де це передбачено типовим

договором) вносити за вказівкою організації зміни і поправки,

якщо вони виходять за межі умов договору. Інколи виникає

необхідність внести відповідні зміни, поправки або доповнен-

ня навіть після схвалення твору. У таких випадках автор зобо-

в'язаний доопрацювати твір, внести відповідні зміни, по-

правки чи доповнення.

 

Автор зобов'язаний на вимогу видавництва і без додаткової

винагороди вичитати коректуру, для чого угодою сторін

визначається певний строк.

 

Обов'язки особи, яка використовує твір. Організація, з

якою укладено авторський договір про створення і передачу

для використання твору, зобов'язана прийняти обумовлений

договором твір, розглянути його в усталені строки і відповідно

оцінити його. Власне прийняти твір - означає схвалити якість

його оформлення. Якщо твір оформлено належним чином, ав-

тору видається розписка (повідомлення) про те, що твір

прийнято. В усталені строки видавництво має розглянути твір

 

-188-

 

і прийняти рішення про схвалення твору, його доопрацювання

або відхилення. Якщо доопрацювання твору з об'єктивних

причин неможливе або після доопрацювання було визнано

його непридатність для використання, авторський договір

підлягає розірванню.

 

Основним обов'язком особи, яка прийняла твір для вико-

ристання, є випуск його у світ в усталені строки. Відповідно

до Закону про авторське право твір вважається випущеним у

світ (опублікованим), якщо випущено в обіг примірники

твору або твір публічно виконаний, публічно показаний, пере-

даний по радіо чи телебаченню або в будь-який інший спосіб

повідомлений невизначеному колу осіб.

 

Якщо ж організація протягом визначеного договором стро-

ку не здійснила або не почала використання схваленого нею

твору, вона зобов'язана на вимогу автора сплатити йому

обумовлену винагороду повністю, якщо не доведе, що вико-

ристати твір не змогла через обставини, які залежать від автора.

 

-189-

 

 3. Договори на створення і використання

результатів науково-технічної діяльності

 

Сучасне суспільне виробництво не може бути ефективним

без належного науково-технічного забезпечення. Тому в умо-

вах ринкової економіки все більшого значення набувають до-

говори на створення і використання результатів науково-тех-

нічної діяльності. Вони мають багато спільного з попередньою

групою договорів, але й істотно відрізняються від них. Голов-

ною відмінністю є те, що в авторських договорах їх предметом

є твори науки, літератури і мистецтва, а в науково-технічних

договорах - результати науково-технічної діяльності, досяг-

нення науки і техніки. Неважко помітити, що наукові твори

ніби належать до обох груп цих договорів. Насправді це не так.

Коли ми говоримо про авторські договори науки, то маємо,

перш за все, на увазі їх літературну форму - видруковану

доповідь, статтю, брошуру, монографію, підручник, посібник

тощо. Якщо мова йде про створення і використання результа-

ту наукового дослідження - наукового положення, тези, вста-

новленої закономірності, властивості або явища, то це галузь

науково-технічної діяльності, суспільні відносини якої регу-

люються іншими договорами. Науково-технічна діяльність -

це науково-дослідна творчість і перетворення її результатів у

безпосередню продуктивну силу. Це, безумовно, творча діяль-

ність, спрямована на пізнання навколишнього середовища і

використання накопичених знань для потреб людини. Резуль-

 

-189-

 

тати цієї діяльності і становлять предмет договорів на їх ство-

рення і використання. Коло цих результатів необмежене і з

розвитком науки і техніки воно, безперечно, буде розширю-

ватися. Сьогодні - це будь-які результати наукових дослід-

жень та їх вищі досягнення - відкриття; результати технічної

творчості - винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промис-

лові зразки, ноу-хау, непатентовані технічні рішення, селек-

ційні досягнення, науково-технічна інформація та інші

об'єктивні результати науково-технічної творчості людини.

 

В умовах ринкової економіки суспільні відносини по ство-

ренню і використанню науково-технічних досягнень регулю-

ються цивільно-правовими договорами.

 

Ринкова економіка надає широких можливостей реалізації

своїх знань і здібностей для творчої інтелігенції. Закріплення

прав на інтелектуальну власність створює умови і стимули

для розквіту всього по-справжньому талановитого, самобут-

нього.

 

У галузі науки держава бере на себе фінансування фунда-

ментальних досліджень і підтримку необхідних для їх

здійснення структур, найважливіших організацій, що забезпе-

чують розвиток сучасних технологій, а також перспективних

розробок, здатних революціонізувати технологію в галузях на-

родного господарства (ст. 54 Конституції).

 

При цьому перетворення, що здійснюються в галузі науки,

мають відбуватись на основі нерозривної єдності політичних

перетворень суспільства, економічних реформ і прискорення

науково-технічного прогресу. Тому важливо враховувати, що

при переході до ринку не можна розгубити науково-технічний

потенціал, особливо в частині, що забезпечує розвиток дов-

готривалих, стратегічно важливих для країни напрямків. З

одного боку, головним критерієм економічних заходів з фор-

мування ринкових відносин має бути їх вплив на підвищення

сприйнятливості виробництва до науково-технічних досяг-

нень, стимулювання творчої ініціативи і підприємливості. З

другого боку, необхідно посилити роль держави в збереженні

і зміцненні інтелектуального потенціалу, розвитку пріори-

тетних напрямків науково-технічного прогресу, особливо в

перехідний період.

 

Переважна більшість прикладних досліджень і розробок

буде провадитися на комерційних засадах. Формується ринок

науково-технічної продукції, провадиться реорганізація струк-

тур установ, що займаються науково-дослідними і дослідно-

конструкторськими розробками.

 

-190-

 

Саме наукові організації несуть всю повноту відповідаль-

ності за реалізацію в дослідженнях і розробках перспективних

вимог до технічного рівня і якості продукції (робіт і послуг),

за їх відповідність світовим стандартам і конкурентоспромож-

ність на світовому і внутрішньому ринку. Чинне законодавст-

во результати науково-технічної творчості об'єднало в одне

поняття - науково-технічна продукція - і визнало її товаром.

Основними джерелами науково-технічного, соціального роз-

витку і матеріального стимулювання (оплати праці) наукової

організації є її прибуток (доход).

 

Підвищення відповідальності наукових організацій у

своєчасному задоволенні вимог замовника і посилення ролі

споживача у визначенні тематики, науково-технічного рівня,

якості і строків виконання досліджень та розробок обумовило

необхідність радикально підвищити роль договірних відносин.

Договір стає основним інструментом, що регламентує відно-

сини наукової організації (об'єднання) із замовником науко-

во-технічної продукції.

 

За договором на виконання науково-дослідних і дослідно-

конструкторських робіт виконавець зобов'язується здійснити

обумовлені завданням наукові дослідження, розробити зразок

нового виробу і конструкторську документацію на нього, нову

технологію виробництва або інше нововведення, а замовник

зобов'язується прийняти роботу й оплатити її.

 

Важливо зазначити також те, що державні замовлення, в

тому числі завдання міністерств і відомств підлеглим науко-

вим організаціям, також оформляються договорами. Адміні-

стративно-командні методи цілковито усуваються. Договори

укладаються на виконання науково-дослідних, проектних,

конструкторських і технологічних робіт по створенню нових

об'єктів, техніки, технології і матеріалів, на виконання про-

ектних і розвідувальних робіт, на виготовлення, випробування

і поставку дослідних зразків або партій виробів (продукції),

освоєння їх у виробництві, на надання науково-технічних по-

слуг, на виконання інших робіт, які відповідають профілю

діяльності наукової організації. Договори можуть укладатися

на весь комплекс робіт від досліджень до впровадження їх

результатів у виробництво, на виконання окремих етапів

роботи, а також на подальше технічне супроводження (обслу-

говування).

 

Важливим елементом правового регулювання суспільних

відносин у галузі науково-технічної діяльності став перехід до

оплати науково-технічної продукції за договірними цінами,

які встановлюються угодою сторін до початку робіт залежно

 

-191-

 

від обумовленої в договорі ефективності, якості і строків.

Повністю ліквідується монополізм окремих головних інсти-

тутів, мають широко запроваджуватися конкурсні засади в

науково-технічній сфері, паралельні розробки щодо найбільш

важливих проблем науки і техніки, включаючи і фундамен-

тальні дослідження.

 

Чинне законодавство допускає можливість припинення

діяльності наукової організації, якщо вона не має замовників

на свою продукцію, а вжиті нею, а також вищестоящою орга-

нізацією заходи по забезпеченню ефективної роботи не дали

позитивних наслідків.

 

Тож очевидно, що роль договорів у галузі науково-технічної

діяльності неупинно зростає.

 

Предметом договору можуть бути науково-дослідні, про-

ектні, конструкторські і технологічні роботи, а також роботи з

виготовлення, випробування і поставки дослідних зразків і

партій виробів (продукції) та інші роботи за профілем

діяльності наукової організації.

 

Умови договору передбачаються такі само, як у будь-якому

цивільно-правовому договорі (назва сторін та їх поштові,

телеграфічні і банківські реквізити, назва науково-технічної

продукції, строк дії договору, строк і порядок здачі і прийомки

науково-технічної продукції, відповідальність сторін за пору-

шення взятих зобов'язань тощо). Але в договорі обов'язково

мають передбачатися наукові, технічні, соціальні, економічні

та інші вимоги до науково-технічної продукції, що є предме-

том договору. Ці вимоги за згодою сторін можуть бути викла-

дені в технічному завданні або документі, що його заміняє, які

додаються до договору.

 

Ціна договору визначається угодою сторін на стадії укла-

дання договору з урахуванням науково-технічного рівня, кон-

курентоспроможності, ефективності, періоду ефективного

використання та інших чинників застосування науково-

технічної продукції. Розрахунок для досягнення угоди про

договірну ціну як попередню базу здійснюється замовником.

Погоджена ціна не може бути змінена в односторонньому

порядку. За бажанням сторін ціна фіксується в спеціальному

протоколі, що додається до договору. В договорі визначається

порядок розрахунків за передану науково-технічну продукцію.

 

Але якщо в процесі наукових досліджень буде виявлена

неможливість досягнення очікуваних результатів, замовник

зобов'язаний оплатити виконавцю витрати на ті дослідження,

що були здійснені до виявлення неможливості отримання

потрібних результатів.

 

-192-

 

У разі виявлення, що у процесі виконання дослідно-конст-

рукторських робіт неможливо створити передбачений догово-

ром виріб і конструкторську документацію на нього не з вини

виконавця, замовник зобов'язаний оплатити понесені вико-

навцем витрати.

 

Якщо задані показники виготовленого об'єкта не будуть

досягнуті, замовник вправі зменшити розмір винагороди.

 

Важливою умовою вказаного договору є визначення прав і

обов'язків сторін щодо використання і розпоряджання науко-

во-технічною продукцією, створеною і переданою за цим до-

говором, а також умов дотримання конфіденційності.

У договорі можуть передбачатися також інші умови.

Проект договору, розроблений однією із сторін і підписа-

ний нею, направляється контрагенту як пропозиція укласти

договір. Ця пропозиція дійсна протягом певного строку з дня

її відправки. За відсутності заперечень за умовами договору з

боку сторони, що одержала проект, підписаний нею договір

протягом запропонованого строку направляється контрагенту.

За наявності розбіжностей сторони вживають заходів до їх

врегулювання.

 

За згодою сторін до договору можуть додаватися технічне

завдання або Інший документ, що його заміняє, з пропозицією

про попередню ціну; календарний план роботи; протокол уго-

ди про договірну ціну; акт здачі-прийомки науково-технічної

продукції.

 

Договір підлягає зміні або розірванню, якщо наукові, тех-

нічні, економічні або інші вимоги до науково-технічної про-

дукції змінені рішенням, що є обов'язковим для обох сторін.

Договір може бути змінений або припинений за згодою сторін.

Але в односторонньому порядку договір може бути розірва-

ний лише за умови, що інша сторона припустилась порушень

договірних зобов'язань.

 

Отже, можна дати визначення цього договору. Договір на

створення (передачу) науково-технічної продукції е кон~

сенсуальна і двостороння угода, за якою одна сторона

(виконавець) бере на себе обов'язок створити і передавати

або передати готову науково-технічну продукцію другій

стороні (замовнику) в обумовлені договором строки. За-

мовник зобов'язується прийняти означену продукцію і

оплатити її вартість (ціну).

 

-193-

 

 4. Договори на роботи і послуга по забезпеченню

науково-технічною інформацією

 

В умовах ринкової економіки все більше зростає значення

науково-технічної інформації - вона стає товаром і предметом

договірних відносин. Своєчасна науково-технічна інформація

значною, а інколи вирішальною мірою обумовлює технічний

рівень і ефективність суспільного виробництва, комерційні

успіхи підприємців. Саме тому відносини з інформаційного

забезпечення останнім часом почали регулюватися догово-

рами.

 

Інформація за своїм змістом може бути найрізноманітні-

шою. Предметом означених договорів є науково-технічна

інформація у різних її формах і видах. Формування цих дого-

ворів тільки почалося. Як зразок одного із таких договорів

може бути договір на роботи і послуги по забезпеченню на-

уково-технічною інформацією.

 

Сторонами в такому договорі є, як правило, юридичні

особи, але замовником може бути і громадянин. Однією із

сторін в договорі є організація - володілець цієї інформації,

наприклад, виробничо-видавничий комбінат "Патент". За цим

договором замовник замовляє, а виконавець бере на себе

зобов'язання забезпечити замовника інформацією і послугами

відповідно до додатка, який є невід'ємною частиною договору.

Цей додаток містить перелік робіт і послуг, які може викону-

вати "Патент". Це копіювання інформаційних матеріалів (опи-

сів вітчизняних та іноземних винаходів, перекладів із зару-

біжних патентів); довідково-інформаційні послуги (підготовка

і видача сигнальної тематичної інформації щодо винаходів

тощо); довідки про використані (впроваджені) винаходи;

довідки про наявність патентів-аналогів; довідки за об'єктами

техніки, що перевірялись на патентну чистоту; консультації з

питань пошуку і використання патентної інформації; переклад

науково-технічної літератури і документації тощо.

 

У договорі передбачається порядок визначення вартості

робіт і послуг, а також порядок розрахунків, прав і обов'язків

сторін та їх відповідальність.

 

Особливою різновидністю науково-технічної інформації є

ноу-хау - непатентовані технічні рішення, що передаються у

вигляді технічних знань або технічного досвіду (майстер-

ності). У більш розшифрованому вигляді це можуть бути тех-

нічні дані загального характеру, які одержані їх володільцем

із сучасного рівня техніки або є результатом його власних

досліджень і дослідно-конструкторських робіт; технічні дані у

 

-194-

 

вигляді конкретних вказівок, розроблених їх володільцем;

технічні навички або досвід у здійсненні виробничих операцій,

які часто визначають як майстерність. Така інформація скла-

дає виробничу, комерційну або іншу таємницю.

 

У практиці зовнішньоторгових об'єднань предметом

експорту є різноманітні технічні знання і досвід, необхідні для

виготовлення, використання і обслуговування виробів (ма-

шин, обладнання, матеріалів тощо), застосування технологіч-

них прийомів і методів роботи, проектування, будівництва і

пуску в експлуатацію об'єктів тощо. Але предметом договору

можуть бути також знання і досвід адміністративного, еконо-

мічного, фінансового та іншого порядку.

 

Це особливий цивільно-правовий договір на передачу на-

уково-технічної інформації на зразок ноу-хау.

 

Особливістю таких договорів є те, що технічні рішення, які

складають ноу-хау, не підлягають державній реєстрації і не

охороняються спеціальним правоохоронним документом, як,

наприклад, винахід. Така інформація є фактичною, а не юри-

дичною монополією її володільця. Нею може користуватися

будь-хто, хто заволодіє. На таку інформацію не може бути

встановлено виключне право будь-якої однієї особи.

 

Безумовно, інформація на зразок ноу-хау має бути певним

чином об'єктивована. Це може бути технічна документація або

усна інформація, показ, виробничо-технічний досвід і

майстерність, навички і прийоми роботи тощо. Така інфор-

мація може бути виражена також виготовленням технічного

об'єкта-виробу або його елемента.

 

Спеціального захисту для інформації на зразок ноу-хау не

існує. Для цього використовуються загальні норми зобо-

в'язального права. Слід відзначити слабкість правового

захисту інформації на зразок ноу-хау, що обумовлено її харак-

тером. Захист надається тільки стороні, що передає секретну

інформацію, якій важко, а інколи просто неможливо довести

факт правопорушення - незаконну передачу третім особам

одержаної контрагентом інформації або протиправне одержан-

ня кимось такої інформації. Передана за договором інфор-

мація з огляду на її специфіку стає необоротною, одержувач

може нею користуватись на власний розсуд, що позбавляє

передавача інформації можливості застосувати будь-які

санкції до нього.

 

-195-

 

Глава 16

Заключні положення

 

 1. Захист права інтелектуальиоі власності.

Загальні положення

 

Норми про захист прав на конкретні види інтелектуальної

власності цивільно-правовими засобами були викладені у

відповідних главах. Тут мова піде про захист права інтелекту-

альної власності іншими галузями законодавства, а також про

пільги, що надаються суб'єктам зазначених прав при їх

захисті. Як правило, ці загальні норми стосуються усіх

об'єктів права інтелектуальної власності.

 

Зокрема, право інтелектуальної власності захищається нор-

мами кримінального права України. У Кримінальному кодексі

України міститься, принаймні, дві статті, присвячені захисту

права інтелектуальної власності (статті 136 і 137).

 

Стаття 136 "Порушення авторських прав" проголошує:

"Випуск під своїм ім'ям або інше привласнення авторства на

чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне від-

творення або розповсюдження такого твору - караються

виправними роботами на строк до двох років або штрафом у

розмірі від п'ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів

заробітної плати".

 

Порушення авторських прав переслідується у криміналь-

ному порядку при вчиненні таких дій, що порушують суб'єк-

тивні права автора чи особи, що має авторське право: 1) неза-

конне використання і відтворення творів та об'єктів суміжних

прав (контрафакція); 2) примушення до авторства; 3) при-

власнення авторства (плагіат).

 

Поняття незаконне використання творів та об'єктів

суміжних прав (контрафакція) передбачає опублікування

чи інше обнародування твору, його відтворення, розповсюд-

ження, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають

авторське право чи суміжні права, примірників творів, фоно-

грам, програм мовлення.

 

Примірники творів, фонограм, виготовлених і розповсюд-

жених із порушенням авторського права і суміжних прав є

контрафактними. Твір вважається використаним (обнароду-

ваним), якщо він у тій чи іншій формі доведений до відома

широкого загалу і став доступним для невизначеного кола осіб.

 

Примушення до авторства передбачає психічний або

фізичний вплив на автора з метою примусити його створити

відповідний твір (погрозою убивства, заподіяння тілесних

ушкоджень чи знищення майна щодо самого автора або щодо

 

-196-

 

його близьких родичів). Це може бути і так зване примусове

співавторство, коли автора шляхом погрози застосування

фізичної сили, використання службової або іншої залежності

примушують включити у співавтори осіб, які не брали участі

в створенні зазначених об'єктів.

 

Привласнення авторства (плагіат) - це оприлюднення

у повному обсязі або частково чужого твору під своїм ім'ям.

 

Об'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Мотиви порушення авторського права і суміжних прав не

мають значення для кваліфікації злочину. Ними можуть бути

корисливість, кар'єризм або інша особиста зацікавленість.

Якщо ж привласнення авторства пов'язане з крадіжкою само-

го твору (рукопис, креслення, картина), відповідальність

настає за статтями 136 і 140 КК України.

 

Суб'єктом цього злочину може бути як службова, так і при-

ватна особа, у тому числі і сам автор, якщо він приховав

співавторство іншої особи.

 

Кримінальний кодекс України передбачає також кримі-

нальну відповідальність за порушення прав промислової влас-

ності. Стаття 137 КК України проголошує: "Привласнення

авторства на чужі відкриття, винахід, корисну модель, про-

мисловий зразок чи раціоналізаторську пропозицію або розго-

лошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи

промислового зразка до їх офіційної публікації карається

виправними роботами строком до двох років або штрафом до

тридцяти мінімальних розмірів заробітної плати".

 

Тут варто звернути увагу на неточність назви цієї статті.

Вона називається "Порушення прав на об'єкти права інтелек-

туальної власності". Проте мова в ній іде лише про порушення

прав на об'єкти промислової власності.

 

Кримінально-правовий захист патентних прав передба-

чений у випадках злочинних посягань на суб'єктивні права

авторів об'єктів промислової власності. Об'єктивна сторона

цього злочину має такі форми: а) привласнення авторства на

чуже відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок,

раціоналізаторську пропозицію чи сорт рослин; б) розголо-

шення без згоди автора змісту відкриття, винаходу, корисної

моделі, промислового зразка до їх офіційної публікації.

 

Із об'єктивної сторони порушення патентних прав у формі

привласнення авторства може бути вчинене шляхом обманно-

го використання документів і матеріалів про відкриття, ви-

нахід, корисну модель, промисловий зразок, раціоналізатор-

ську пропозицію чи сорт рослин або авторства на користь

особи, яка не брала участі у створенні зазначених об'єктів, або

примушення до співавторства із зазначеною особою. Таке по-

 

-197-

 

рушення може здійснюватися шляхом точного або в суттєвих

рисах подібного відтворення чужого винаходу, корисної мо-

делі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції.

 

Розголошення відкриття, винаходу, корисної моделі, про-

мислового зразка, раціоналізаторської пропозиції чи сорту

рослин - це порушення права автора на одержання патенту

чи диплому. Це може бути розголошення без згоди автора до

подання заявки до Держпатенту України ознак патентоспро-

можності зазначених об'єктів, що позбавило автора можли-

вості одержати диплом чи патент.

 

Порушення патентних прав вважається злочином, якщо

воно вчинене умисно.

 

Суб'єктом злочину може бути як службова, так і приватна

особа, у тому числі і сам автор, якщо він приховав співавтор-

ство іншої особи.

 

Адміністративна відповідальність встановлена за неправо-

мірне використання фірмового найменування, знака для това-

рів і послуг або будь-якого іншого маркірування товару,

неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього

оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтво-

рення товару іншого підприємця, самовільне використання

його імені (абзац 1 ч. 1 ст. 164/3 Кодексу України про адмі-

ністративні правопорушення).

 

За зазначені порушення така сама відповідальність встанов-

лена і Законом України "Про обмеження монополізму та не-

допущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій

діяльності" (абзац 2 ст. 7).

 

Більш широке тлумачення порушення прав інтелектуальної

власності дає Закон України "Про захист від недобросовісної

конкуренції" від 7 червня 1996 р. Стаття 4 цього Закону

визнає неправомірним використання без дозволу уповноваже-

ної на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків

для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних

матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх

творів, періодичних видань, назв місць походження товарів,

що може призвести до змішування з діяльністю іншого

суб'єкта господарювання (підприємця), який має пріоритет на

їх використання. Відповідно до цього Закону не дозволяється

копіювання зовнішнього вигляду виробу.

 

Заходи проти недобросовісної конкуренції передбачені

також і Законом України "Про зовнішньоекономічну діяль-

ність". Абзац 3 ч. 1 ст. 31 цього Закону встановлює відпові-

дальність за незаконне використання або підробку фірмових

назв, винаходів, корисних моделей, промислових зразків,

знаків для товарів і послуг.

 

-198-

 

Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19

березня 1996 р. будь-які об'єкти права інтелектуальної влас-

ності визнає видом іноземного інвестування. Для цього Закон

встановлює такі дві умови: 1) вартість прав на інтелектуальну

власність підтверджена відповідно до законів (процедур)

країни-інвестора в конвертованій валюті або міжнародними

торговими звичаями; 2) зазначені права легалізовані на

території України і підтверджені експертною оцінкою, вклю-

чаючи авторські права, права на винаходи, корисні моделі,

промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.

 

-199-

 

 2. Пільги суб'єктів інтелектуальної власності

при захисті їх прав

 

При захисті своїх суб'єктивних прав автори та інші особи,

яким належать права на інтелектуальну власність, користу-

ються певними пільгами.

 

Так, відповідно до Цивільного процесуального кодексу

України позивачі - автори об'єктів права інтелектуальної

власності, які не є власниками охоронних документів на ці

об'єкти, - за позовами, що випливають із авторського права,

права на відкриття, винахід, корисну модель, промисловий

зразок та раціоналізаторську пропозицію звільняються від

сплати судових витрат у доход держави повністю (ст. 70 ЦПК

України).

 

Частина 1 ст. 126 цього Кодексу надає позивачам за позо-

вами, що випливають із авторського права, права на відкриття,

винахід, корисну модель, промисловий зразок та раціоналі-

заторську пропозицію, право звертатись до суду за місцем

проживання.

 

Суд, постановляючи рішення, може допустити його негайне

виконання у випадку присудження винагороди авторам за

використання творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а

також інших об'єктів права інтелектуальної власності, на які

видано охоронні документи (ч. 1 ст. 218 ЦПК України).

 

Відповідно до ст. 374 ЦПК України при недостатності стяг-

неної з боржника суми для задоволення усіх вимог за вико-

навчими документами у першу чергу задовольняються вимоги

про виплату винагороди за використання творів у галузі

науки, літератури і мистецтва, а також інших об'єктів інтелек-

туальної власності, на які видано охоронні документи.

 

Певні пільги для захисту інтересів суб'єктів права на про-

мислову власність передбачає трудове законодавство. Так,

відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України пере-

важне право на залишення на роботі при вивільненні пра-

 

-199-

 

цівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці

мають за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації

автори винаходів, корисних моделей, промислових зразків і

раціоналізаторських пропозицій.

 

За працівником, який створив винахід, корисну модель,

промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію,

що зумовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються

попередні розцінки протягом шести місяців від дати початку

їх впровадження. Попередні розцінки зберігаються і в тих

випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної

власності раніше не виконував роботу, норми і розцінки на

яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений

на цю роботу після їх впровадження.

 

За іншими працівниками, які допомогли авторові у впро-

вадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи

раціоналізаторської пропозиції, попередні розцінки зберіга-

ються протягом трьох місяців (ст. 91 Кодексу законів про

працю України).

 

Трудове законодавство України передбачає гарантії для

працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промис-

лових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Стаття 126

КЗпП України проголошує: за працівниками - авторами

винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціо-

налізаторських пропозицій зберігається середній заробіток

при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні

винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціона-

лізаторської пропозиції на тому' ж підприємстві, в установі,

організації.

 

При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислово-

го зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому під-

приємстві, в установі, організації, робота з такого впроваджен-

ня оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче

середнього заробітку за місцем постійної роботи.

 

Чинне законодавство України містить ряд пільг щодо спла-

ти мита і зборів, які надаються суб'єктам прав на інтелектуаль-

ну власність. Так, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів

України "Про державне мито" від 21 січня 1993 р. від сплати

державного мита звільняються інваліди Великої Вітчизняної

війни та сім'ї воїнів (партизан), які загинули чи пропали

безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку.

 

Звільняються від сплати мита автори, які передали виключ-

не право на використання винаходу державі, за дії, пов'язані

з експертизою заявки на винахід. Від сплати будь-яких зборів

за вчинення дій, пов'язаних з оформленням прав на об'єкти

промислової власності, звільняється Фонд винаходів України.

 

-200-

 

Не сплачують мита також пенсіонери, учні та студенти нав-

чальних закладів, інші малозабезпечені громадяни за дії,

пов'язані з поданням заявки на видачу патенту на новий сорт

рослин, проведення експертизи заявки, видачею, переоформ-

ленням і підтриманням чинності патенту. Якщо подається ко-

лективна заявка чи колективом патентоволодільців, то розмір

мита зменшується на частку, пропорційну кількості громадян,

звільнених від сплати мита.

 

Проте мито за оформлення своїх суб'єктивних прав на інте-

лектуальну власність сплачують не всі суб'єкти зазначених

дій. За дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин і

підтримання їх чинності, мито сплачують тільки автори нових

сортів рослин та їх правонаступники. Мито сплачується за

подання заявки на видачу патенту України на сорт рослин -

0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; за видачу

або переоформлення на прохання заявника патенту на сорт -

один неоподатковуваний мінімум доходів громадян; за подан-

ня клопотання про подовження строку дії патенту - один

неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

 

Крім того, щорічно, починаючи з дати надходження заявки

про видачу патенту, сплачується мито за підтримання його

чинності. Розмір мита визначається пропорційно до розміру

неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також в за-

лежності від кількості років підтримання чинності (із збіль-

шенням строку збільшується ставка мита).

 

За підтримання чинності патенту, за яким опубліковано

заяву його власника про надання будь-кому відкритої ліцензії,

розмір вищезгаданого щорічного мита зменшується на 50

відсотків.

 

Інші суб'єкти права інтелектуальної власності за дії, пов'я-

зані з оформленням чи переоформленням своїх суб'єктивних

прав, мита не сплачують. Вони відповідно до чинного законо-

давства України про інтелектуальну власність сплачують

встановлені збори. Дії, за які стягується збір, а також їх роз-

міри встановлюються Кабінетом Міністрів України. Так,

10 жовтня 1994 р. постановою Кабінету Міністрів України

№ 701 затверджено Положення про порядок сплати зборів за

дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні моделі,

промислові зразки та знаки для товарів і послуг.

 

Відповідно до Положення пільгами щодо сплати встанов-

лених зборів користуються ветерани війни, громадяни, які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і від-

несені до І-ІV категорій. Вони звільняються від сплати зборів

за перетворення заявки на винахід у заявку на корисну мо-

дель; за перетворення заявки на корисну модель у заявку на

 

-201-

 

винахід; за перетворення заявки на корисну модель у заявку

на групу винаходів; за ознайомлення з матеріалами заявки; за

видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зра-

зок; за реєстрацію ліцензійного договору стосовно одного

патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

 

Інваліди, учні та вихованці навчально-виховних закладів,

студенти вищих навчальних закладів за вищенаведені дії, а

також за підтримання чинності патенту з третього по п'ятий рік

його дії, сплачують встановлений збір у половинному розмірі.

 

Передбачені пільги надаються також колективу авторів -

володільців патенту, кожен із яких є ветераном війни або гро-

мадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської ка-

тастрофи.

 

Пільги, наведені вище, надаються за клопотанням заявника,

власника патенту. Підставою для надання пільг є копія посвід-

чення ветерана війни, довідки медико-соціальної експертної

комісії, документ, виданий навчальним закладом, посвідчення

особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

 

Власники патентів України на винаходи, корисні моделі,

які передають право власності на винахід, корисну модель

Фонду винаходів України, звільняються від сплати зборів за

видачу патенту на винахід без проведення експертизи по суті,

в тому числі за підтримання чинності патенту протягом п'яти

років дії.

 

Автори винаходів, захищених авторським свідоцтвом

СРСР, які передають право на одержання патенту Фонду

винаходів України, звільняються від сплати зборів за видачу

патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

 

Збори сплачуються відповідно до додатка до Положення

про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на

винаходи, корисні моделі, промислові зразки та знаки для

товарів і послуг.

 

Водночас чинне законодавство України накаладає на

користувачів об'єктів інтелектуальної власності досить сер-

йозні обов'язки. Так, відповідно до Закону України "Про охо-

рону атмосферного повітря" забороняється використання від-

криттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків,

раціоналізаторських пропозицій, застосування нової техніки,

імпортних устаткування, технологій і систем, якщо вони не

відповідають встановленим в Україні вимогам щодо охорони

атмосферного повітря. У разі порушення встановлених вимог

така діяльність припиняється уповноваженими на те держав-

ними органами, а винні особи притягаються до відповідаль-

ності за чинним законодавством.

 

-202-

 

ПЕРЕЛІК

нормативних актів,

використаних під час підготовки

навчального посібника

 

Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28

червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (далі - ВВР). -

1996. -№30.-Ст. 141.

 

Акт проголошення незалежності України. Постанова Верховної

Ради України від 24 серпня 1991 р. // ВВР. - 1991. -№38.-

Ст. 502

 

Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Вер-

ховною Радою Української РСР 16 серпня 1990 р. // Відомості Вер-

ховної Ради Української РСР. - 1990. -№31.-Ст. 429.

 

Про економічну самостійність Української РСР. Закон Україн-

ської РСР від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради

Української РСР. - 1990. - № 34. - Ст. 499.

 

Про реалізацію Закону "Про економічну самостійність Україн-

ської РСР". Постанова Верховної Ради Української РСР від 3 серпня

1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1990. -

№ 34. - Ст. 500.

 

Цивільний кодекс Української РСР. Затверджений Законом

Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради

Української РСР. - 1963. -№30.-Ст. 463; Офіційний текст зі

змінами і доповненнями за станом на 1 січня 1994 р. // Право

України. - 1993. - № 11-12.

 

Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Зако-

ном Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної

Ради УРСР. - 1963. -№30.-Ст. 464.

 

Кримінальний  кодекс   України.   Затверджений   Законом

Української РСР від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради

УРСР. - 1961. -№2.-Ст. 14.

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення. Прийнятий

Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984 р. // Відомості

Верховної Ради Української РСР. - 1984. - Додаток до №51.-

Ст. 1122.

 

Кодекс законів про працю України. Затверджений Законом

Української РСР від 10 грудня 1971 р. // Відомості Верховної Ради

УРСР. - 1971. -№50.-Ст. 375.

Митний кодекс України // ВВР. - 1992. -№16.-Ст. 203.

 

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. // Відомості

Верховної Ради Української РСР. - 1991. -№20.-Ст. 249.

 

-321-

 

Про підприємництво. Закон України від 7 лютого 1991 р. //

Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. -№14.-

Ст. 168.

 

Про підприємства в Україні. Закон Української РСР від 27 берез-

ня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. -

№ 24. - Ст. 272.

 

Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної

діяльності. Закон України від 13 грудня 1991 р. // ВВР. - 1992. -

№12.-Ст. 165.

 

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України

від 15 грудня 1993 р. // ВВР. - 1994. - № 7. - Ст. 32.

 

Про охорону прав на промислові зразки. Закон України від 15

грудня 1993 р. // ВВР. - 1994. -№7.-Ст. 34.

 

Положення про порядок оформлення та використання прав на

винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять держав-

ку таємницю. Постанова Верховної Ради України від 19 січня

1995 р. // ВВР. - 1995. -№3.-Ст. 23.

 

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. Закон України

від 15 грудня 1993 р. // ВВР. - 1994. -№7.-Ст. 36.

 

Про професійних творчих працівників та творчі спілки. Закон

України від 7 жовтня 1997 р. // Голос України. - 1997. - 6 листо-

пада.

 

Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня

1993 р. // ВВР. - 1994. -№13.-Ст. 64.

 

Про охорону прав на сорти рослин. Закон України від 21 квітня

1993 р. // ВВР. - 1993. -№21.-Ст. 218.

 

Про насіння. Закон України від 15 грудня 1993 р. // ВВР. -

1994. -№2.-Ст. 5.

 

Про племінне тваринництво. Закон України від 15 грудня

1993 р. // ВВР. - 1994. -№2.-Ст. 7.

 

Про інформацію. Закон України від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. -

1992. -№48.-Ст. 650.

 

Про науково-технічну інформацію. Закон України від 25 червня

1993 р. // ВВР. - 1993. - № 33. - Ст. 345.

 

Про державну таємницю. Закон України від 21 січня 1994 р. //

ВВР. - 1994. - № 16. - Ст. 93.

 

Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної

конкуренції у підприємницькій діяльності. Закон України від 18 лю-

того 1992 р. // ВВР. - 1992. -№21.-Ст. 296.

 

Про мови в Українській РСР. Закон Української РСР від 9 листо-

пада 1989 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. -

1989. -№45.-Ст. 631.

 

-322-

 

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон Української РСР від

16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. -

1991. -№29.-Ст. 377.

 

Про охорону атмосферного повітря. Закон України від 16 жовтня

1992 р. // ВВР. - 1992. -№50.-Ст. 678.

 

Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18 вересня

1991 р. // ВВР. - 1992. -№10.-Ст. 138.

 

Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня

1991 р. // ВВР. - 1991. -№49.-Ст. 682.

 

Про наукову і науково-технічну експертизу. Закон України від 10

лютого 1995 р. // ВВР. - 1995. -№9.-Ст. 56.

 

Про державне мито. Декрет Кабінету Міністрів України від 21

січня 1993 р. // ВВР. - 1993. -№13.-Ст. 113; №26.-Ст. 281:

№ 49. - Ст. 459; 1994. -№28.-Ст. 237, 241, 242; № 29. - Ст. 256;

№ 33. - Ст. 300; 1995. - № 13. - Ст. 85; № 14. - Ст. 90; № 30. -

Ст. 229; 1996. -№9.-Ст. 43; №41.-Ст. 192; № 52. - Ст. 306;

1997. -№6.-Ст. 46; №9.-Ст. 70; № 18.- Ст. 131.

 

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів

України (До Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня

1993 р.). Закон України від 11 липня 1995 р. // ВВР. - 1995. -

№ 30. - Ст. 229.

 

Про телебачення і радіомовлення. Закон України від 21 грудня

1993 р. // ВВР. - 1994. - № 10. - Ст. 43.

 

Про захист від недобросовісної конкуренції. Закон України від

7 червня 1996 р. // ВВР. - 1996. - № 36. - Ст. 64.

 

Про режим іноземного інвестування. Закон України від 23 берез-

ня 1996 р. // ВВР. - 1996. - № 19. - Ст. 80.

 

Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової

власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Указ Пре-

зидента України від 18 вересня 1992 р. № 479/92 // Інновація. -

1992. - № 4-5.

 

Про тимчасовий порядок видачі патентів України на винаходи без

проведення експертизи заявок по суті. Постанова Кабінету Міністрів

України від 29 серпня 1994 р. № 593 // Збірник постанов Уряду

України. - 1994. -№12.-Ст. 294.

 

Про визнання такими, що втратили чинність, указів Прези-

дента України у зв'язку з прийняттям законів України щодо про-

мислової власності. Указ Президента України від 23 червня 1994 р.

№ 324/94 // Інновація. - 1994. - № 13-14.

 

Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною

прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки і знаки для

товарів і послуг. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жов-

тня 1994 р. № 701 // Збірник постанов Уряду України. - 1995. -

№ 1. - Ст. 10.

 

-323-

 

Зміни і доповнення, що вносяться до Положення про порядок

сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи, корисні

моделі, промислові зразки та знаки для товарів і послуг. Постанова

Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. №98// Урядовий

кур'єр. - 1996. - 15 лютого.

 

Розмір зборів за дії, пов'язані з охороною прав на винаходи,

корисні моделі і промислові зразки та знаки для товарів і послуг

(Додаток до Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані

з охороною прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та

знаки для товарів і послуг). Постанова Кабінету Міністрів України

від 10 жовтня 1994 р. № 701 // Збірник постанов Уряду України. -

1995. -№1.-Ст. 10.

 

Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання

творів літератури і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України

від 18 листопада 1994 р. № 784 // Збірник постанов Уряду

України. - 1995. -№2.-Ст. 33.

 

Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури

і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня

1995 р. № 532 // Збірник постанов Уряду України. - 1995. -

№10.-Ст. 247.

 

Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на вико-

ристання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи запатенто-

ваного промислового зразка без дозволу власника патенту, але з ви-

платою йому відповідної компенсації. Постанова Кабінету Міністрів

України від 29 липня 1994 р. №516// Збірник постанов Уряду

України. - 1994. -№11.-Ст. 273.

 

Про порядок визнання витрат, що враховуються при оподатку-

ванні сум винагород авторів творів науки, літератури і мистецтва,

відкриттів, винаходів і промислових зразків. Постанова Кабінету

Міністрів України від 14 вересня 1991 р. № 199// Збірник постанов

Уряду України. -1991.-№9.-Ст. 81.

 

Про порядок виплати винагороди авторам винаходів і промис-

лових зразків, що охороняються чинними на території України

свідоцтвами СРСР. Постанова Кабінету Міністрів України від ІІ

липня 1994 р. № 473 // Збірник постанов Уряду України. ~ 1994. -

№ 10. - Ст. 263.

 

Положення про представників у справах інтелектуальної влас-

ності (патентних повірених). Постанова Кабінету Міністрів України

від 10 серпня 1994 р. № 545 // Збірник постанов Уряду України. -

1994. -№11.-Ст. 278.

 

Положення про Державне патентне відомство України. Постанова

Кабінету Міністрів України від 21 липня 1992 р. №411// Збірник

постанов Уряду України. - 1992. -№8.-Ст. 195.

 

-324-

 

Про створення державного інноваційного фонду. Постанова Кабі-

нету Міністрів України від 18 лютого 1992 р. №77// Збірник

постанов Уряду України. - 1992. -№3.-Ст. 67.

 

Положення про Державний інноваційний фонд. Постанова Кабі-

нету Міністрів України від 4 липня 1992 р. // Збірник постанов

Уряду України. - 1992. -№7.-Ст. 171.

 

Положение о договорах на создание (передачу) научно-техничес-

кой продукции // Сборник "Хозрасчет в сфере науки. Нормативные

и методическиє материалы". - М., 1990.

 

Про порядок надання послуг Держпатентом України. Наказ Держ-

патенту України від 25 січня 1995 р. № 9// Інновація. - 1995. -

№5-8.

 

Інструкція про порядок видачі патентів України на винаходи,

що охороняються авторськими свідоцтвами СРСР. Наказ Держпа-

тенту України від 13 липня 1995 р. № 111 // Інновація. - 1995. -

№ 10-13.

 

Інструкція про порядок складання звіту про надходження та

використання об'єктів промислової власності. Наказ Держпатен-

ту України від 24 червня 1994 р. № 142 // Інновація. - 1994. -

№ 19-20.

 

Інструкція по заповненню типових форм первинного обліку об'єк-

тів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промисло-

вих зразків), раціоналізаторських пропозицій. Наказ Міністерства

статистики України від 24 березня 1995 р. №79// Закон і бізнес. -

1995. -14 червня.

 

Правила складання та подання заявки на видачу патенту України

на винахід і корисну модель. Наказ Держпатенту України від 17

листопада 1994 р. № 132 // Інновація. - 1995. - № 10-13.

 

Про внесення змін і доповнень в Правила складання та подання

заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель.

Наказ Держпатенту України від 15 січня 1996 р. № 4// Закон і

бізнес. - 1996. - № 6.

 

Інструкція про підготовку опису до патенту на винаходи (корисні

моделі) до публікації. Наказ Держпатенту України від 17 листопада

1995 р. № 132 // Бізнес. - 1995. - № 10.

 

Інструкція про розгляд та публікацію заявки власника патенту

України про надання будь-якій особі дозволу на використання запа-

тентованого винаходу (корисної моделі). Наказ Держпатенту

України від 10 листопада 1995 р. № 164// Інновація. - 1995. -

№ 16-17.

 

Інструкція про розгляд та реєстрацію договору на видачу права

власності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору

на використання винаходу (корисної моделі). Наказ Держпатен-

ту України від 22 травня 1995 р. №81// Інновація. - 1995. -

№ 10-13.

 

-325-

 

Рекомендації по укладанню договору між роботодавцем і винахід-

ником або автором промислового зразка про винагороду за ство-

рений у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення

роботодавця винахід або корисну модель, або промисловий зразок //

Інновація. - 1995. - № 10-13.

 

Порядок видачі посвідчень України на винаходи, що становлять

державну таємницю і охороняються авторськими свідоцтвами СРСР

на секретні винаходи. Наказ Держпатенту України від 16 лютого

1996 р. № 77/1102 // Інновація. - 1996. - № 4-5.

 

Інструкція щодо підготовки опису до патенту на винахід (корисну

модель) до публікації. Наказ Держпатенту України від 17 листопада

1994 р. № 132 // Закон і бізнес. - 1993. - № 7

 

Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на

винахід (корисну модель) та відомостями, що занесені до Державно-

го реєстру патентів України на винаходи і Державного реєстру

патентів України на корисні моделі. Наказ Держпатенту України від

9 березня 1995 р. №45// Закон і бізнес. - 1995. - № 24.

 

Положення про Державний реєстр посвідчень України на вина-

ходи, що становлять державну таємницю, та порядок видачі посвід-

чень. Наказ Держпатенту України від 14 грудня 1995 р. № 187 //

Інновація. - 1996. - № 4-5.

 

Інструкція про розгляд заяви про намір здійснити патентування

винаходу (корисної моделі) в іноземних державах. Наказ Держпатен-

ту України від 22 травня 1995 р. // Інновація. - 1995. - № 10-ІЗ.

 

Євразійська патентна конвенція // Інновація. - 1995. - № 10-ІЗ.

 

Положення про державний реєстр посвідчень України на

промислові зразки, що становлять державну таємницю, та порядок

видачі посвідчень. Наказ Держпатенту України від 14 грудня 1995 р.

№ 187 // Інновація. - 1996. -№4-5.

 

Інструкція про розгляд заяви про наміри здійснити патентування

промислового зразка в іноземних державах. Наказ Держпатенту

України від 22 травня 1995 р. // Інновація. - 1995. - № 10-ІЗ.

 

Інструкція про порядок видачі патентів України на промислові

зразки, що охороняються свідоцтвами СРСР. Наказ Держпатен-

ту України від 13 липня 1995 р. № 111// Інновація. - 1995. -

№ 10-13.

 

Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права

власності на промисловий зразок та ліцензійного договору на

використання промислового зразка. Наказ Держпатенту України від

22 травня 1995 р. №84// Інновація. - 1995. - № 10-13.

 

Положення про Міжвідомчу комісію щодо погодження питання

правової охорони знаків для товарів і послуг. Постанова Кабінету

Міністрів України від 20 жовтня 1995 р. № 846 // Інновація. -

1996. - № 1-3.

 

-326-

 

Правила розгляду клопотань Міжвідомчою комісією щодо погод-

ження питання правової охорони знаків для товарів і послуг. Наказ

Голови Міжвідомчої комісії від 16 січня 1996 р. // Інновація. -

1996. - № 1-3.

 

Правила складання та подання заявки на видачу свідоцтва

України на знак для товарів і послуг. Наказ Держпатенту України

від 28 лютого 1995 р. №116// Інновація. - 1996. - № 1-3.

 

Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на

знак для товарів і послуг та відомостями, що занесені до Державного

реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Наказ Держ-

патенту України від 9 листопада 1995 р. № 163 // Інновація. -

1996. - № 1-3.

 

Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для

товарів і послуг та порядок видачі свідоцтв. Наказ Держпатенту

України від 5 грудня 1995 р. № 180 // Інновація. - 1996. - № 1-3.

 

Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права

власності на знак для товарів і послуг та ліцензійного договору на

використання знака для товарів і послуг. Наказ Держпатенту

України // Інновація. - 1995. - № 14-15.

 

Положення про свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію.

Наказ Держпатенту України від 22 серпня 1995 р. № 129 //

Інновація. - 1995. - № 14-15.

 

Методичні рекомендації про порядок складання, подачі і роз-

гляду заяви на раціоналізаторську пропозицію. Наказ Держпатен-

ту України від 27 серпня 1995 р. № 131 // Інновація. - 1995. -

№ 14-15.

 

Міжнародні акти

 

(* позначені акти опубліковані у збірнику "Матеріали Міжнарод-

ного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняльне право: проблеми

розбудови комерційного законодавства України на тлі досвіду Сполу-

чених Штатів Америки". Кн. 3. - К., 1993.)

Патентное законодательство зарубежных стран: В 2 т.- М., 1987.

*Універсальна конвенція про авторське право від 24 липня 1971 р.

 

* Конвенція про створення Всесвітньої організації інтелектуальної

власності від 14 липня 1967 р.

 

*Договір про патентне співробітництво від 19 червня 1979 р.

 

Конвенція про видачу європейських патентів від 5 жовтня

1973 р.

 

*Договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних

схем від 26 травня 1989 р.

 

*Директиви Ради Європейських товариств від 3 жовтня 1969 р. з

координації визначення умов, встановлених законом, правил або

адміністративних дій держав-членів, що стосуються телевізійної ме-

режі.

 

-327-

 

*Конвенція Європейські патенти для спільного ринку від 15 груд-

ня 1975 р.

 

Постоянная программа ВОИС по сотрудничеству в области автор-

ского права и смежных прав в целях развития. Организационные

правила. - Женева, 1991.

 

Парижская конвєнция по охране промышленной собственности от

20 марта 1883 г. // Богуславский М.М. Патентные вопросы в между-

народных отношениях. - М., 1962.

 

Бернская конвєнция об охране литературных и художественных

произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, измененный

2 октября 1979 года. - Женева, 1990.

 

Конвєнция об охране интересов производителей фонограмм от

незаконного воспроизводства их фонограмм от 29 октября 1971 го-

да. - Женева. 1972.

 

Конвєнция о распространении несущих сигналов, пєредаваемых

через спутники. Подписана в Брюсселе 21 мая 1974 г. - Женева,

1974.

 

ВОИС. Всемирная организация интеллектуальной собствен-

ности. - Женева, 1995.

 

Международная конвєнция об охране прав исполнителей,

производителей фонограмм и вещатєльных организаций от 26 октяб-

ря 1961 г. - Женева, 1992.

 

Интеллектуальная собственность. Основные материалы: Пер. с

англ. - Новосибирск, 1993.

 

*3акони Сполучених Штатів Америки. Розділ 35. Патенти.

*Кодекс Законів США. Розділ 17. Авторське право.

Про дію в Україні міжнародних угод з питань охорони інтелекту-

альної власності від 26 серпня 1992 р. Заява Уряду України //

Інновація. - 1992. - № 4-5.

 

Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони

авторського права і суміжних прав. Закон України від 27 січня

1995 р. // ВВР. - 1995. -№5.-Ст. 32.

 

Угода про співробітництво в галузі авторського права і суміжних

прав країн СНД. Ратифікована Законом України від 27 січня

1995 р. // ВВР. - 1995. -№5.-Ст. 32.

 

Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону

літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня

1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). Закон України від 31 травня

1995 р. // ВВР. - 1995. -№21.-Ст. 155.

 

-328-

 

Рекомендована література

 

Авторское право Украины. Сборник нормативно-правовых

актов / Под ред. В.В. Ситцевого - К., 1996.

 

Азимов Ч. Н. Договорные отношения в области научно-техничес-

кого прогресса. - Харьков, 1981.

 

Азимов Ч. Н. Научно-техническая информация и право. - Харь-

ков, 1987.

 

Азимов Ч. Н. Основы патентного права Украины. - Харьков, 1994.

 

Андрощук Г. А., Галок Н. М., Ковалев А. А., Крайчинская Г. Ф.

Промышленная собственность: охрана и защита прав владельцев. -

К., 1991.

 

Антимонов Б. С., Флейшиц Е, А. Авторское право. - М., 1957.

 

Антимонов Б. С., Флейшиц Е. А. Изобретательное право. - М.,

1960.

 

Блинников В. И. Охрана интеллектуальной собственности в СССР

в современных условиях. Теория и практика изобретательства,

рационализации и патентно-лицензионной работы. - М., 1991.

 

Богуславский М. М. Вопросы авторского права в международных

отношениях. - М., 1973.

 

Богуславский М. М. Международные соглашения в области изо-

бретений и товарных знаков. - М., 1964.

 

Богуславский М. М. Патентные вопросы в международных отно-

шениях. - М., 1962.

 

Богуславский М. М. Правовые вопросы технической помощи

СССР иностранным государствам и лицензионные договоры. - М.,

1962.

 

Богуславский М. М. Участие СССР в международной охране ав-

торских прав. - М., 1974.

 

Боденгаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной

собственности: Комментарий. - М., 1977.

 

Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисцип-

ліна. - К., 1996.

 

Брыжко В. М., Завгородний А. Ф., Пичкур А. В. Лицензирование

прав и патентование научно-технической продукции. - К., 1994.

 

Будянский В. А. Законы о промышленной собственности и станов-

ление патентного права Украины // Вопросы государства и права

Украины. - Вып. ІV. - Донецк, 1994.

 

Будянский В. А. Правовое регулирование инновационной деятель-

ности // Вопросы государства и права Украины. - Вып. V. - До-

нецк, 1995.

 

-329-

 

Венгеров А. Б. Право и информация в условиях автоматизации

управлення. - М., 1978.

 

Гаврилов Э. П. Авторское право. Издательские договоры.

Авторский гонорар. - М., 1988.

 

Гаврилов Э. П. Издательство и автор. Вопросы и ответы по автор-

скому праву. - М., 1991.

 

Гаврилов Э. П. Советское авторское право. Основные положения.

Тенденции развития. - М., 1984.

 

Гальперин Л. Б., Михайлова Л. А. Интеллектуальная собственность:

сущность и правовая природа // Советское государство и право. -

1991. - № 12.

 

Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. - К., 1986.

Изобретательское право. - М., 1986.

 

Ионас В. Я. Произведения творчества в гражданском праве. - М.,

1972.

 

Исханов У. К. Право авторов произведений изобразительного

искусства. - М" 1966.

 

Камышев В. Г. Права авторов литературных произведений. - М"

1972.

 

Капица В. М. Интеллектуальная собственность в Украине: права

автора, организации, государства. - К., 1995.

 

Кузнецов М. Н. Охрана результатов творческой деятельности в

международном частном праве. - М., 1988.

 

Мамиофа И. Э. Охрана изобретений и технический прогресс. -

М., 1974.

 

Матвеев Ю. Г. Международная охрана авторских прав. - М., 1987.

 

Матвеев Ю. Г. Международные конвенции по авторскому

праву. -М" 1978.

 

Международная охрана промышленной собственности. Париж-

ская конвенция. - М., 1967.

 

Минц Б. И. Правовое обеспечение научно-технических разрабо-

ток. - Свердловск, 1989.

 

Мусияка В. Л. Авторские договоры. - К., 1988.

 

Патентное законодательство капиталистических стран. - М"

1959.

 

Патентоведение / Под ред. В. А. Рясенцева - М., 1984.

 

Правовые формы научно-технического сотрудничества. - Харь-

ков, 1976.

 

Райгородский Н. А. Изобретательское право СССР. - М., 1949.

 

Рассудовский В. А. Проблемы правового регулирования иннова-

ционной деятельности в условиях рыночной экономики // Государ-

ство и право. - 1994. - № 3.

 

-330-

 

Свядосц Ю И. Правовая охрана научно-технических достижений

и советский экспорт. - М., 1986.

 

Сергеев А. П. Патентное право: Учебное пособие. - М., 1994.

Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Россий-

ской Федерации: Учебник. - М., 1996.

Серебровский В. И. Вопросы авторского права. - М., 1956.

Скрипко В. Р. Охрана прав изобретателей и рационализаторов в

европейских социалистических странах. - М., 1975.

 

Скрипко В. Р. Охрана прав изобретателей и рационализаторов в

СССР. - М., 1972.

 

Сутулое Д. М. Авторское право. Издательские договоры. Автор-

ский гонорар. - М., 1974.

 

Тимофеенко Л. П. Интеллектуальная собственность: проблемы

правовой охраны и использования. - К., 1996.

 

Тимофеенко Л. П. О смежных правах. - К., 1996.

Тимофеенко Л. П. Охрана прав на интеллектуальную собствен-

ность. - К., 1994.

 

Шатров В. П. Международное сотрудничество в области изобре-

тательского права. - М" 1982.

Штумпф Г. Договор о передаче ноу-хау. - М., 1976.

Штумпф Г. Лицензионный договор. - М., 1988.

Юрченко А. К. Издательский договор. - Л., 1988.

 

Юрченко А. К. Проблемы советского изобретательского права. -

Л., 1963.

 

-331-