Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Грущинський І.М., Кравчук В.М Пограничний Є.П. Державна реєстрація

суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник.

 - Львів, Престиж-Інформ, 2000. - 268 с.

Рекомендовано до друку Вченою Радою Львівського інституту внутрішніх

справ при Національній академії внутрішніх справ України (протокол

№10 від 15 березня 1999 p.)

Рецензенти:

Луць В.В. - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент

Академії правових наук України, завідувач кафедри цивільного

права і процесу Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Дедекасв

В.А. - доктор економічних наук, професор кафедри спеціальних

економічних дисциплін Львівського інституту внутрішніх справ. Сливка

С.С. - кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри теорії

та історії держави та права Львівського інституту внутрішніх справ.

Редактор Козачук Є.В. Комп'ютерна верстка Єрков С.А.

Науково-практичний посібник містить комплексну систематизовану інформацію

з питань державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в Україні.

Видання розраховане на підприємців, службовців та працівників органів,

 що здійснюють державну реєстрацію, студентів вищих навчальних закладів,

 науковців, працівників правоохоронних органів та інших осіб, які

цікавляться проблемами підприємницької діяльності та правовим статусом їх суб'єктів.

Посібник видається за сприянням юридичної фірми лУніверСалюс»

ISBN 966-7646-00-9

й І.М.Грущинський, В.М.Кравчук, Є.П.Пограничний, 2000

ВСТУП

Одним з визначальних соціальних факторів в Україні за останнє десятиріччя

стало визнання за кожною особою права на підприємницьку діяльність.

 Не буде перебільшенням визнання цього права одним з найбільш вагомих

серед соціально-економічних прав людини. Не випадково Закон України

"Про підприємництво" був прийнятий одним з перших разом з Законом

України "Про власність". Саме ці нормативні акти, що визначають

відносини власності та право на вільне її використання у підприємництві

і становлять основу будь-якої ринкової економіки.

Право на підприємницьку діяльність знайшло відображення в ст.42

Конституції України. Специфічною ознакою цього права є його безпосередній

зв'язок з іншими правами людини. Для багатьох громадян підприємництво

- єдиний шлях забезпечити собі нормальне існування в сучасних економічних

умовах, єдине джерело доходів. Не маючи доходів, людина не може

належним чином реалізувати право на освіту (зараз вона переважно

платна), право на відпочинок, право на житло тощо. Право на підприємницьку

діяльність пов'язано з правом людини на об'єднання. Останнє у відношенні

до права на підприємницьку діяльність можна вважати "процесуальним"

правом, оскільки підприємництво може здійснюватися як одноосібне,

 так і товариством декількох осіб, які об'єдналися для цієї мети.

Основою підприємництва є свобода людини, насамперед економічна,

тобто можливість діяти на власний розсуд під власну відповідальність.

Належне правове забезпечення підприємницької діяльності має велике

значення для формування ринкового середовища. Лише у М.Львові станом

на 01.01.99 p. зареєстровано понад 24 000 суб'єктів підприємницької

діяльності -юридичних осіб і ш,е стільки ж підприємців - фізичних

осіб. Про актуальність проблем, пов'язаних із підприємництвом, свідчить

і увага органів влади, яку приділяють цим питанням останнім часом

(наприклад, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про

підприємництво" від 23.12.1997р., Указ Президента України "Про усунення

обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від

03.02.1998р. тощо).

Передумовою реалізації права на підприємницьку діяльність є її державна

реєстрація. Для багатьох підприємців державна реєстрація стає першим,

 так би мовити, знайомством з державним регулюванням підприємництва.

 З огляду на це, вдосконалення правового регулювання державної реєстрації

суб'єктів підприємницької діяльності має неабияку актуальність.

Інститут державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

відносно новий в законодавстві України. Його виникнення пов'язується, насамперед, із

виникненням самого підприємництва, із Законом України "Про підприємництво",

 що у ст.8 передбачає процедуру державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності. Цей правовий інститут, з огляду на суб'єктний склад

учасників правовідносин, що виникають при здійсненні державної реєстрації

(орган влади - заявник), відноситься до предмету адміністративного

права, проте має істотне значення і для регулювання інших правовідносин,

 суб'єктами яких є підприємці (цивільно-правові, фінансові тощо)

Незважаючи на важливість та актуальність проблем

 

!!3

державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, її правова

природа не була предметом спеціального дослідження ні в адміністративному,

 ні в цивільному праві. Разом з тим, були окремі публікації, що

торкалися значення та порядку державної реєстрації, і мали суто

практичний характер. Не вирішеними залишаються питання про зміст

та сутність державної реєстрації, систему органів, що повинні її

здійснювати, момент виникнення самого статусу підприємця у зареєстрованих

суб'єктів. Це має принципове значення, в першу чергу, для організацій.

Метою цієї роботи є визначення поняття державної реєстрації суб'еігів

підприємницької діяльності, її правового значення, порядку здійснення,

 класифікація основних реєстраційних процедур та визначення рекомендацій,

 спрямованих на вдосконалення цього правового інституту в Україні.

Основна увага в цій роботі приділена державній реєстрації юридичних

осіб, насамперед господарських товариств і приватних підприємств.

 Саме ці форми, як свідчить практика, є найпопулярнішими в Україні.

Інформаційну базу дослідження складають опубліковані в Україні та

за кордоном наукові праці, присвячені правовим проблемам підприємницької

діяльності, правовому статусу їх суб'єктів, законодавство України

та зарубіжних країн, практика застосування законодавства про підприємницьку

діяльність в Україні.

Посібник складається з двох частин. Перша частина має теоретичний

характер і визначає загальні правові умови державної реєстрації

та проблемні питання, що виникають при цьому. У другій частині наводяться

зразки установчих документів, заяв, протоколів та договорів, що

використовуються при здійсненні реєстраційних процедур, містяться

нормативні акти, що регулюють процес створення суб'єктів підприємницької

діяльності та їх державної реєстрації, наведені адреси реєстраційних

органів України.

Автори висловлюють вдячність за сприяння у написанні цієї книги

п. Навроцькому 0.0. - голові представництва Ліцензійної палати України

у Львівській області.

 

!!4

 

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2. УСТАНОВЧІ ДОКУМЕНТИ ПІДПРИЄМСТВ

3. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

4. РЕЄСТРАЦІЙНІ ПРОЦЕДУРИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акционерное общество й товарищество с ограниченной ответственностью.

 Сборник зарубежного законодательства. М. "БЕК", 1995

2. Брагинский М., К.Ярошенко. Граждане (физические лица). Юридические

лица. // Хозяйство й право, № 2. 1995

3. Гражданский кодекс Украиньї. Научно-практический комментарий.

 К., Политиздат, 1981.

4. Дзера О.В. Розвиток права приватної власності в Україні. К., Вентурі, 1997.

5. Жилинский С.3. Правовая основа предпринимательской деятельности.

 (Предпринимательское право). Курс лекций. - М.: Норма-Инфра-М, 1998.

6. Зинченко С., Лапач В., ґазарьян Б. Новьій Гражданский кодекс

й предпринимательство: проблемьі регулирования. //Хозяйство й право, № 10, 1995.

7. Ионова А. Правовьіе проблемьі легитимации предпринимательства.

 // Государство й право, 1997, № 5.

8. Козлова Н. Учредительньїе договора. Как они должньї заключаться.

 // Хозяйство й право. 1992, №.5

9. Кравчук В.М. Визначення сфери застосування інституту юридичної

особи. // Право України, 1998, № 4.

10. Никонов А. Юридические лица по Гражданскому кодексу й в нашей

действительности. // Право й жизнь. 1924, № 7-8.

11. Ноздрачев А. Статус предпринимателя. // Хозяйство й право, № 1, 1994.

12. ПилипенкоА.Я., Щербина B.C. Господарське право: Курс лекцій.

 К Вентурі, 1996.

13. Попондопуло В.Ф. Правовой режим предпринимательства. СПб.: Изд-во

С.Петербург-ского ун-та, 1994.

14. Пушкін А., Селіванов В. Відносини підприємництва і правовий

статус їх суб'єктів. // Право України, 1994, № 5-6.

15. Развитие советского гражданского права на современном етапе.

 / Отв. ред. В.П.Мозолим. М., 1986.

16. Садиков О.Н. Учредительньїй договор й его правовьіе особености.

 // Государство й право, 1994, № 6.

17. Саниахметова Н. Учредительньїй договор. // Бизнес, 14.03.95, № 10.

18. Севрюкова І. Про правовий статус спільних підприємств. // Право

України, 1993, №3.

19. Селіванов В. Концептуальні засади кодексу про підприємництво

України./ / Право України, 1995, N" 2

20. Советское гражданское право: Учебник Том.1 /Отв ред.Грибанов

В.П., Корнеев С.М. - М., Юрид. ли-і., 1979.

21. Советское гражданское право. Под ред. Красавчикова О.А Т.1.

М. "Вьісшая школа", 1985.

22 Удовиченко О.С. Функції установчого договору в господарських

товариствах. //Автореф. дис. к.ю н. Х . 1995.

23. Щербина Е О некоторьіх правовьіх аспектах рег^страции предприятий.

 // Бизнес, 13.04.98., № 14.

!!261

 

 

ЗМІСТ

file dr00.txt

Вступ й

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ . 5

 

file dr11.txt

1. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності . 6

11 Поняття організаційно-правової форми підприємницької діяльності 6

1.2. Поняття та види підприємств  10

1.2.1. Характеристика організаційно-правових форм підприємств  11

1 2.1.1. Приватне підприємство 11

1.2.1.2. Колективне підприємство 12

1.2.1.3. Господарське товариство 13

 

file dr12.txt

1.2.1.3.1. Акціонерне товариство  15

1.2.1.3.2. Товариство з обмеженою відповідальністю  19

1.2.1.3.3. Товариство з додатковою відповідальністю 21

1 2.1.3.4. Командитне товариство 22

12.1.35. Повне товариство  23

1.2.1.4. Підприємство, що засноване на власності об'єднання громадян 25

1 2 1.5. Комунальне підприємство, засноване на власності відповідної

територіальної громади  26

1.2.1.6. Державне підприємство, засноване на державній власності 27

1 2.1.6.1. Казенне підприємство  28

 

file dr21.txt

2. Установчі документи підприємств  30

2.1 Поняття установчих документів ЗО

2.2. Вимоги до установчих документів 32

 

file dr31.txt

3. Поняття та значення державної реєстрації суб'єктів

підприємницької діяльності  42

3.1. Поняття, ознаки та правове значення державної

реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності  42

3.2. Органи, що здійснюють державну реєстрацію  46

 

file dr41.txt

4. Реєстраційні процедури  49

4.1. Поняття реєстраційної процедури, порядок та строки

державної реєстрації 49

4.2 Первинна державна реєстрація 52

4.3. Державна реєстрація змін і доповнень до установчих документів  57

4.3.1. Державна реєстрація зміни місцезнаходження  58

4.3.2. Державна реєстрація змін в установчих документах,

пов'язаних із зміною учасників (власника підприємства)  62

4.3.2.1. Відступлення частки в статутному фонді  62

 

file dr43.txt

4.3.2.2. Вихід учасників з товариства  64

4.3.2.3. Виключення учасників  66

4.3.2.4. Прийняття (вступ) у товариство нових учасників 69

4.3.2.4.1. Прийняття нових учасників у зв'язку з відступленням

на їх користь частки (її частини) у статутному фонді  70

4 3.2.4,2. Прийняття нових учасників без вибуття попередніх  71

4 3.2.4.3. Прийняття в товариство правонаступників (спадкоємців) 73

4.3.2.5. Зміна складу засновників шляхом відчуження акцій  75

4.3.2.6. Звернення стягнення на частку  75

 

file dr432.txt

4.3.2.7. "Купівля-продаж1' підприємства  80

4.3 2.8. Придбання часток товариством . 84

4.3.3. Зміна розміру статутного фонду 83

4.3.3.1. Збільшення статутного фонду 84

4.3.3.2. Зменшення розміру статутного фонду  87

4.4. Перереєстрація 89

4.5. Видача дублікатів документів 92

4.6. Скасування державної реєстрації 93

Висновки

 

file dr5.txt

ДОДАТКИ 100

1. Зразки типових документів  101

1.1. Зразки установчих документів  101

1.1.1. Статут приватного підприємства 101

1.1.2. Установчий договір про створення та діяльність

товариства з обмеженою відповідальністю 108

1.1.3. Статут товариства з обмеженою відповідальністю  113

1 2 Зразки заяв, протоколів, договорів 124

1 2.1. Протокол №1 зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю  124

1.2.2. Протокол зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю . 125

1 2.3. Протокол зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю 127

1.2.4. Договір про відступлечня частки в статутному фонді шляхом

купівлі-продажу . 128

1 2.5. Заява про вихід з товариства 129

1.2.6. Договір купівлі-продажу  130

 

2. Законодавство, що регулює державну реєстрацію

суб'єктів підприємницької діяльності 131

2.1. Закон України "Про підприємництво 131

2.2. Закон України "Про підприємства в Україні 142

2.3. Закон України "Про господарські товариства 162

2.4. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок

державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності 185

2.5. Положення "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності 187

 

3. Реєстраційні органи України . 194

Список використаної літератури 261

!!263

 

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. ПОНЯТТЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 6 Закону України лПро підприємництво» гарантує право на вільний

вибір організаційно-правової форми підприємницької діяльності. Організаційно-пра

вова форма підприємницької діяльності - це передбачений законом

спосіб організації підприємницької діяльності. Оскільки ст.2 Закону

України лПро підприємництво» передбачає два види суб'єктів підприємницької

діяльності: фізичні особи, не обмежені у дієздатності, і юридичні

особи всіх форм власності, можна виділити і дві організаційно-правові

форми підприємницької діяльності:

1) підприємницька діяльність фізичних осіб:

2) підприємницька діяльність юридичних осіб.

Статус суб'єкта підприємницької діяльності виникає з моменту державной

реєстрації. Порядок реєстрації громадян є простим відносно реєстрації

суб'єктів -юридичних осіб. Державній реєстрації підлягають лише

організації створені у певній організаційно-правовій формі.

Що ж таке організаційно-правова форма юридичної особи? Незважаючи

на широке застосування цього поняття в нормативних актах, єдиного

його розуміння немає. Так Севрюкова визначає органі:: зційно-правову

форму як комплекс правових норм, що визначають відносини між учасниками

підприємства і всіх разом з оточуючим світом та рештою юридичних

т"< фізичних осіб [18, с.71. А. Пилипенко дає наступне визначення:

"Організаційно-правова форма - це передбачена або санкціонована

правом організаційна структура, в якій діє юридична особа". Організаційна

форма, на його думку, передбачає класифікацію юридичних осіб залежно

від трьох форм власності, передбачених Законом України "Про власність",

 та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності

і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні

в законодавстві особливостей правового становища підприємств різних

видів. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються

як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше

форм власності [12, с.41,53]. А.Пушкін, В.Селіванов вважають, що

організаційно-правову форму визначають ознаки структурної побудови,

 способи утворення відокремленого майна, майнові права їх засновників

[14, с.13]. С.Жилінський визначає організаційно-правову форму як

концентроване втілення сутнісних організаційних і правових ознак,

 що є спільними для юридичних осіб різних видів. Організаційно-правова

форма - це типова модель, яка є основою для побудови та функціонування

як внутрішньої організації підприємства, так і, в певній мірі, його

зовнішніх зв'язків [5, с.95]. В.Попондопуло вважає, що сама юридична

особа є загальною (узагальненою) організаційно-правовою формою підприємства [13, с.96].

 

!!6

 

На нашу думку, призначення організаційно-правової форми полягає

у нормативному закріпленні організаційної побудови юридичної особи

з метою визначення основних взаємозв'язків між засновниками, волеутворюючими

та волездійснюючими органами. Організаційно-правова'форма є безвідносною

до форми власності, тим більше, що форма власності є критерієм поділу

підприємств за видами, а не за організаційно-правовою формою. Поділ

підприємств в залежності від форми власності, як такий, не має практичного

значення, адже всі власники е рівноправними.

Вважаємо, що організаційно-правова форма є правовим виразом усіх

істотних ознак юридичної особи певного виду. Ознаки організаційно-правової

форми наступні:

1) вона передбачена законом;

2) вільно обирається засновником (засновниками);

3) містить незмінну для даної організаційно-правової форми сукупність елементів;

4) як правило, може бути змінена в процесі діяльності юридичної

особи. Елементи організаційно-правової форми - це ознаки, котрі

в сукупності дають

уявлення про тип організації, Всі елементи мають правовий характер. Такими

елементами є:

1) мета юридичної особи. За цим елементом, наприклад, розрізняються

організаційно-правові форми комерційних і некомерційних юридичних

осіб. Так, в організаційно-правовій формі акціонерного товариства реалізується комерційна мета, а у формі політичної

партій - некоиерційна.

2) умови створення юридичної особи (одноосібне чи декількома особами)

. Наприклад, дл.л створення громадської організації необхідне спільне

волевиявлення не MeHdJe трьох громадян. Б той самий час, створення

приватного підприємства можливе лише однією фізичною особою.

3) порядок формування майна юридичної особи та його правовий режим

(мінімальний статутний фонд, порядок його формування). Наприклад,

 до моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю

його засновники повинні внести не менше 30% своїх внесків. Решту

- на протязі року. Натомість, для приватного підприємства законом

не регламентований ні мінімальний розмір статутного форнду, ні порядок

його формування.

4) система органів управління (структура та компетенція органів

управління, порядок прийняття ними рішень). Наприклад, в окремих

акціонерних товариствах необхідно створювати Раду товариства. В

приватних підприємствах не передбачено створення ревізійної комісії.

5) майнові та організаційні права засновників (право на управління

та отримання прибутку). Наприклад, члени політичної партії не мають

прав щодо її майна, але мають право на участь в управлінні, а вкладники

командитного товариства навпаки - мають право на отримання частини

прибутку, але не можуть брати участі в управлінні справами товариства.

6) умови відповідальності юридичної особи та відповідальність засновників

юридичної особи перед третіми особами у випадку недостатності її майна для

 

!!7

 

задоволення законних вимог кредиторів (майно, на яке може бути звернуто

стягнення кредиторів, принципи відповідальності засновників - обмежена

відповідальність, додаткова, необмежена). Наприклад, в акціонерних

товариствах акціонери несуть лише ризик втратити кошти, сплачені

за акції. В повному товаристві всі учасники несуть солідарну відповідальність

за зобов'язання товариства.

Сукупність вищезазначених елементів становить організаційно-правову

форму, що визначає основні засади створення і діяльності юридичної

особи. Організаційно-правовими формами підприємств є, наприклад,

 товариство з обмеженою відповідальністю, інші господарські товариства,

 приватне підприємство. Називаючи ті чи інші організаційно-правові

форми юридичних осіб, можемо зробити висновок про те, як вони засновуються,

 як управляються, яку відповідальність несуть засновники тощо. З

кожним видом організаційно-правової форми ми пов'язуємо комплекс

правових норм, що її визначають. Організаційно-правова форма - певна

модель, якій повинна відповідати організація, щоб визнаватись юридичною особою.

Поділяємо думку тих вчених, які вважають, що юридичні особи повинні

визнаватися суб'єктами лише за умови їх створення в певній організаційно-правові

й формі санкціонованій законом. Перелік цих форм має бути чітко

визначеним. Якщо припустити, що юридичні особи можуть утворюватися

в будь-якій організаційній формі, то тоді необхідно було б визнавати

такими всі утворення, в чиїх установчих документах зафіксований

статус юридичної особи. Таким чином, юридичними особами можуть визнаватися

лише такі утворення, які побудовані на одній з визначених законом

моделей. Організаційно-правові форми підприємств повинні визначатися

в імперативному порядку.

Організаційно-правова форма є найважливішим критерієм класифікації

юридичних осіб. Зміна одного її елементу призводить до створення

зовсім іншого виду юридичної особи. Так, єдиною відмінністю товзсиства

з обмеженою відповідальністю від товариства з додатковою відповідальністю

є об'єм відповідальності засновників. Організаційно-правова форма,

 як поняття, застосовується переважно для характеристики юридичних

осіб-суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств). Проте,

ця ознака притаманна всім без винятку соціальним утворенням, які

визнаються юридичними особами, у тому числі об'єднанням громадян.

Вирішальним в процесі створення підприємства є кількість осіб, які

беруть участь у його заснуванні, оскільки це визначає порядок формування органів управління (організаційну

побудову). За цією ознакою підприємства поділяються на:

1) створені одним суб'єктом (приватні, державні підприємства):

2) створені декількома суб'єктами (господарські товариства, кооперативи,

 колективні підприємства);

3) об'єднання підприємств (асоціації, концерни, корпорації тощо)

. Особливість цієї категорії підприємств в тому, що вони створюються

іншими підприємствами на засадах об'єднання і не можуть створюватися

фізичними особами.

За складом органів управління підприємства поділяються на:

1) підприємства, що мають одноосібний вищий орган (приватне підприємство);

2) підприємства, що мають колегіальний вищий орган (об'єднання підприємств,

 господарські товариства)

 

!!8

 

Склад органів управління визначається кількістю осіб, які взяли

участь у його заснуванні, оскільки у цих осіб виникає корпоративне

право - право брати участь в управлінні і отриманні частини прибутку.

 Вищий орган підприємства складається саме з них, засновників.

За об'ємом відповідальності засновника за зобов'язання підприємства

перед третіми особами підприємства поділяються на ті, в яких засновники несуть:

1) обмежену відповідальність - в межах внесків в статутний фонд

(приватні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю,

 акціонерні товариства, державні підприємства, кооперативи тощо);

2) солідарну відповідальність (повні товариства);

3) додаткову відповідальність (товариства з додатковою відповідальністю);

4) комбіновану відповідальність -деякі засновники несуть повну (необмежену)

 відповідальність, а деякі - обмежену (командитні товариства).

Якщо визначати головні ознаки, за якими здійснюється розмежування

різних організаційно-правових форм підприємств, то можна виділити наступні:

1) приватне підприємство - засновником є одна фізична особа;

2) комунальне підприємство-засновником є орган, уповноважений управляти

комунальним майном;

3) державне підприємство, засноване на державній власності - засновником

є орган, уповноважений управляти загальнодержавним майном;

4) акціонерне товариство - статутний фонд поділений на акції;

5) товариство з обмеженою відповідальністю - обмежена відповідальність учасників;

6) товариство з додатковою відповідальністю - додаткова відповідальність учасників;

7) командитне товариство - комбінована відповідальність: одна частина

учасників несе повну відповідальність, інша частина - обмежену;

8) повне товариство - всі учасники несуть повну відповідальність

за зобов'язання товариства.

Організаційно-правова форма юридичної особи - це передбачений законом

тип (форма) організації, що визначає порядок її' створення, умови

формування майна, систему органів управління, права засновників

та умови їх відповідальності за зобов'язання юридичної особи. Лише

ті організації, котрі створені у передбаченій законом формі, можуть

визнаватись юридичними особами. В цьому і полягає її' правове значення.

Ст.2 Закону України "Про підприємництво" до суб'єктів підприємницької

діяльності відносить юридичні особи всіх форм власності. Але частина

юридичних осіб створюється для непідприємницької діяльності, наприклад,

 об'єднання громадян, благодійні організації тощо. їм закон забороняє

підприємницьку діяльність (ст.20 Закону України "Про об'єднання

громадян"). В зв'язку з цим, суб'єктом підприємницької діяльності

може бути лише та юридична особа, котра створена для такої мети

в одній з передбачених законом організаційно-правовій формі. Юридичними

особами, що є суб'єктами підприємницькоїдіяльності, є, насамперед,

 підприємства тл їх об'єднання. Інші юридичні особи можуть здійснювати

підприємницькудіяльність пише у випадках не заборонених законом.

 

!!9

 

Висновки.

1. Підприємницька діяльність здійснюється у двох організаційно-правових формах:

а) підприємницька діяльність фізичних осіб:

б) підприємницька діяльність юридичних осіб.

2. Юридичні особи створюються і діють у певній організаційно-правовій формі.

3. Елементами організаційно-правової форми юридичної особи є:

а) мета юридичної особи;

б) умови створення юридичної особи;

в) порядок формування майна юридичної особи та його правовий режим;

г) система органів управління;

д) майнові та організаційні права засновників;

е) умови відповідальності юридичної особи та відповідальність засновників

юридичної особи перед третіми особами у випадку недостатності її

майна для задоволення законних вимог кредиторів.

1.2. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Нормативне визначення поняття підприємства міститься у ст.1 Закону

України лПро підприємства в Україні» від 27.03.1991р.: підприємство

- самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має права юридичної

особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність

з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, однією з

ознак підприємства є наявність статусу юридичної особи. Не кожна

юридична особа є підприємством, натомість, кожне підприємство є

юридичною особою.

Відповідно до ст.2 Закону України лПро підприємства в Україні» в

Україні можуть діяти підприємства наступних видів:

1) приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

2) колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

3) господарське товариство;

4) підприємство, засноване на власності об'єднання громадян;

5) комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

6) державне підприємство, засноване на державній власності, в тому

числі казенне підприємство.

Для кожного виду підприємства існують специфічні ознаки, що визначають

порядок його створення, умови формування майна, об'єм відповідальності

засновників, їх права у відношенні до підприємства, організацію

управління. Нижче подається коротка характеристика підприємств за цими ознаками.

 

!!10

 

1.2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ПІДПРИЄМСТВ

1.2.1.1. ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО

A) Порядок створення. Визначальною ознакою приватного підприємства

за законодавством України є така, що воно може бути створене однією

дієздатною фізичною особою. Такою фізичною особою може бути громадянин

України, іноземний громадянин або особа без громадянства, незалежно

від місця проживання.

Б) Умови формування майна. Для приватних підприємств не встановлено

вимог щодо мінімального розміру статутного фонду та порядку його

формування. Тому засновник має право визначити його на власний розсуд.

 Державна реєстрація не ставиться в залежність від внесення засновником

певної частини внеску (як, наприклад, для товариств з обмеженою

відповідальністю). Статутний фонд приватних підприємств визначає

об'єм відповідальності засновника за зобов'язання підприємства.

Так, якщо оголошений статутний фонд приватного підприємства становить

10000 гривень, а фактичних внесків не робилося, на вимогу кредиторів

приватного підприємства засновник може бути притягнутий до субсидіарної

(додаткової) відповідальності за зобов'язання підприємства у розмірі 10000 гривень.

Майно, що передане підприємству як внесок в статутний фонд, належить

йому на праві власності. Власник приватного підприємства не може

закріпити майно за приватним підприємством на правах повного господарського

відання, оскільки це специфічний правовий режим майна, притаманний

лише державним підприємствам.

B) Об'єм відповідальності засновника. Поширеною помилкою е уявлення

про те, що засновник приватного підприємства несе майнову відповідальність

за зобов'язання підприємства усім своїм майном. Насправді, це не

так. В силу загальної норми ст.6 Закону України "Про власність"

засновник не несе відповідальності за зобов'язання створених підприємств,

 а вони не несуть відповідальності за зобов'язання засновника. Самостійна

майнова відповідальність є однією з визначальних ознак будь-якої

юридичної особи. Винятки можуть бути встановлені лише законом. Такими

винятками є повне і командитне товариство.

Г) Організація управління. Засновник є вищим органом приватного

підприємства. Він призначає директора підприємства. Зрештою, функції

виконавчого органу може виконувати і сам засновник. В цьому випадку він є посадовою особою приватного підприємства і може бути суб'єктом

адміністративного правопорушення (проступку) або посадового злочину,

 існування контрольних органів (як-от ревізійна комісія) у приватному

підприємстві не передбачено.

Д) Права засновника. Засновник приватного підприємства має право

на управління цим підприємством та отримання прибутку.

Установчим документом приватного підприємства е лише статут. Крім

загальних вимог, що ставляться до установчих документів, у статуті

приватного підприємства рекомендуємо чітко визначати компетенцію

вищого органу підприємства -засновника і виконавчого органу (директора).

Організаційно-правова форма приватного підприємства не притаманна

 

!!11

 

 

законодавству іноземних країн. Як правило, найбільш розповсюдженою

є організаційно-правова форма товариства з обмеженою відповідальністю,

 котре може бути створене й однією особою. Не передбачено приватного

підприємства і у проекті Цивільного кодексу України. Ймовірно, що

з його прийняттям організаційно-правова форма приватного підприємства

буде скасована.

Позитивними сторонами цього виду підприємства є повний контроль

за підприємством з боку засновника, відсутність регламентації розміру

статутного фонду, відносна простота створення. Приватне підприємство,

 поряд з товариством з обмеженою відповідальністю, є найпоширенішою

формою організації підприємницької діяльності в Україні.

1.2.1.2. КОЛЕКТИВНЕ ПІДПРИЄМСТВО

A) Порядок створення. Колективне підприємство засновується на власності

трудового колективу підприємства. Відповідно до ст.15 Закону України

лПро підприємства в Україні» трудовий колектив підприємства становлять

усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності

на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм,

 що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Трудовий

колектив-це щонайменше дві фізичні особи. Трудовий колектив колективного

підприємства не може існувати до створення цього підприємства. Громадяни,

 що бажають створити колективне підприємство не становлять собою

трудового колективу. Тому, вважаємо, що таке підприємство може бути

створене лише трудовим колективом іншого підприємства.

Б) Умови формування майна. Є ще одна суттєва обставина, яка робить

проблематичним використання форми колективного підприємства. Відповідно

до ст.3 Закону України лПро власність» суб'єктами права власності

в Україні визнаються:

народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Як бачимо,

трудовий колектив як суб'єкт права власності не згадується. Але

всупереч наведеній статті, ст.20 цього ж Закону до суб'єктів права

колективної власності відносить трудові колективи державних підприємств,

 колективи орендарів, колективні підприємства, .... громадські об'єднання,

 релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Спів-ставлення

ст.3 і ст.20 Закону України лПро власність» не дає однозначної відповіді

на питання чи є трудовий колектив суб'єктом права власності. Цивільне

законодавство, зокрема Цивільний кодекс України не визнає трудовий

колектив суб'єктом цивільних правовідносин, а отже суб'єктом права

власності. Враховуючи це, вважаємо, що немає підстав визнавати трудовий

колектив суб'єктом права власності.

Законом не встановлені вимоги щодо мінімального розміру статутного

фонду колективного підприємства.

B) Об'єм відповідальності засновників. Засновники (члени) колективного

підприємства несуть обмежену відповідальність за зобов'язання підприємства

-лише в межах паєнакопичення.

П Організація управління. Відповідно до п.4 ст.14 Закону України

"Про підприємства в Україні" вищим керівним органом колективного

підприємства є загальні збори (конференція) власників майна. Виконавчі

функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління.

 Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом, обирається

власниками майна на загальних зборах таєм

 

!!12

 

ним голосуванням на альтернативній основі. Повноваження правління

визначаються статутом. Правління обирає із свого складу голову і його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.

Істотна відмінність колективного підприємства від господарських

товариств полягає у тому, що всі члени трудового колективу мають

один голос незалежно від розміру паю. Право голосу обумовлено особистою

трудовою участю працівника у діяльності колективного підприємства.

Установчими документами колективного підприємства є статут та протокол

загальних зборів членів трудового колективу. Установчого договору

для колективних підприємств не передбачено, оскільки за логікою

закону, воно створюється не на базі об'єднання майна декількох власників

(громадян), а на власності трудового колективу. У статуті, крім

загальних вимог, повинно бути також відображено порядок формування

паєнакопичення, порядок розподілу прибутку між членами підприємства,

 умови виділення паєнакопичення при звільненні.

Організаційно-правова форма колективного підприємства притаманна

лише країнам, що виникли на теренах колишнього соціалістичного табору.

 Вважаємо, що ця організаційна форма підприємства є перехідною і

з часом буде трансформована у форму виробничого кооперативу або

господарського товариства.

1.2.1.3. ГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО

Господарські товариства створюються на підставі спеціального нормативного

акту - Закону України лПро господарські товариства» від 19.09.1991р.

 Відповідно до ст.1 названого закону господарськими товариствами

визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах

угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна

та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Існує певна суперечність між законами "Про підприємства в Україні"

і "Про господарські товариства". З одного боку, господарське товариство

є видом підприємства (ст.2 Закону "Про підприємства в Україні"),

 а з другого, господарським товариством може бути установа чи організація.

 У традиційному розумінні під установою мається на увазі юридична

особа, що виконує управлінські функції і не має на меті одержання

прибутку. Господарське товариство - це підприємство, суб'єкт господарювання,

 метою якого є отримання прибутку. Саме тому воно називається "господарським".

 Вважаємо, що в організаційно-правовій формі господарського товариства

можуть існувати лише підприємства.

Істотною відмінністю господарських товариств від інших видів підприємств

є те, що вони створюються декількома особами на засадах угоди. До

господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства

з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю,

 повні товариства, командитні товариства.

Установчими документами господарських товариств є статут і (або)

 установчий договір. Відповідно до ст.4 Закону України "Про господарські

товариства" акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство

з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого

договору і статуту, повне і командитне

 

!!13

 

 

товариство - установчого договору. Установчі документи товариства

у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним

комітетом України. Установчі документи господарського товариства

повинні містити відомості про:

1) вид товариства,

2) предмет і мету його діяльності,

3) склад засновників та учасників,

4) найменування та місцезнаходження,

5) розмір та порядок утворення статутного фонду,

6) порядок розподілу прибутків та збитків,

7) склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття

ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність

або кваліфікована більшість голосів,

8) порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і

реорганізації товариства.

Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені

статтями 37, 51, 65, 67 і 76 згаданого Закону (додаткові відомості,

 необхідні для товариства конкретної організаційно-правової форми)

. Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою

для відмови удержавній реєстрації товариства. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст.5 Закону України лПро господарські товариства»

товариства можуть створюватися на певний строк. Він визначається

з установчих документах. Якщо о установчих документах товариства

не вказано строк його діяльності, товариство визнається створеним

на невизначений строк. Практично всі товариства створюються на невизначений

строк. Для інших видів підприємств не передбачено можливості створення

їх на певний строк.

Має певні особливості процес створення господарських товариств за

участю держави. Відповідно до наказу Фонду державного майна України

від 06.09.94 №552 лПро порядок створення спільних підприємств за

участю держави» засновником спільних підприємств, до статутного

фонду яких передається майно, майнові права та інші активи, що е

загальнодержавною власністю, з боку держави виступає Фонд державного

майна України. Заявники-державці підприємства разом з іноземними

або українськими приватними інвесторами подають до Фонду документи

згідно наступного переліку:

1. заява про намір створення СП;

2. проект установчого договору:

3. проект статуту:

4. техніко-економічне обгрунтування або бізнес-план:

5. письмове погодження відповідного органу управління;

6. згода трудового колективу державного підприємства;

7. згода місцевих органів державної влади:

8. статут державного підприємства:

9. нотаріально завірені копії установчих документів, свідоцтва про державну

 

!!14

 

реєстрацію юридичних осіб України і довідка банківської установи,

 що веде розрахунки.

Для іноземних інвесторів:

10. Документ, що підтверджує його реєстрацію в країні місцезнаходження.

 Документ повинен бути нотаріально засвідчений, перекладений на

українську мову і легалізований у встановленому порядку.

11. Рекомендаційний лист банківської установи іноземної фірми в

країні місцезнаходження, що веде її розрахунки, з перекладом на

українську мову і легалізований.

Оцінка внеску учасників до статутного фонду здійснюється експертним

шляхом з урахуванням цін міжнародних ринків, якщо інакше не встановлюється

законодавчими актами України. Строк розгляду спеціалістами Фонду

поданих документів для надання зауважень та пропозицій становить

1 місяць. Рішення про участь Фонду у спільному підприємстві оформляється

відповідним наказом.

 

1.2.1.3.1. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО

А) Порядок створення. Відповідно до ст.24 Закону України лПро господарські

товариства» акціонерним визнається товариство, яке має статутний

фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної

вартості, і несе відповідальність за зобов'язання тільки майном товариства.

Законодавством України визначено два види акціонерних товариств:

1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися

шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах:

2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між

засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися

та продаватися на біржі.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи

та громадяни. Засновники укладають між собою договір, що визначає

порядок здійснення спільної діяльності з створення акціонерного

товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції,

 і третіми особами. Засновники несуть солідарну відповідальність

за зобов'язання, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні:

1) зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство:

2) здійснити підписку на акції:

3) провести установчі збори,

4) провести державну реєстрацію акціонерного товариства. Б) Умови

формування майна. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить

статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше

суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи

із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення

акціонерного товариства. Статутний фонд відкритого акціонерного

товариства формується шляхом відкритої підписки. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організується засновниками.

 Засновники в будь-якому випадку (незалежно від виду

 

!!15

 

акціонерного товариства) зобов'язані бути держателями акцій на суму

не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані

опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію

про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати 6 місяців.

 Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників

не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після

чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної

кількості акцій. Після закінчення вказаного у повідомленні строку

підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою

60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим.

 Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми

або інше майно не пізніше, ніж через ЗО днів. За невиконання цього

зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду,

 засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено

умовами випуску. Відмова у підписці проводиться за переліком передплатників

з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку,

 рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі

збори. У разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір,

 на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений

статутний фонд.

До дня скликання усганозчих зборів особи, які підписалися на акції,

 повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше ЗО відсотків

номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають

тимчасові свідоцтва.

Для створення закритого акціонерного товариства засновники повинні

внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків

номінальної вартості акцій. Закрите акціонерне товариство має право

випускати лише іменні акції. Закрите акціонерне товариство може

бути реорганізовано у відкрите шляхом внесення змін до установчих

доументів і реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством

про цінні папери і фондову біржу.

В) Об'єм відповідальності засновників. Акціонери відповідають за

зобов'язання товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках,

 передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції,

 несуть відповідальність за зобов'язання товариства і у межах несплаченої суми.

П Організація управління. Акціонерні товариства мають найбільш розвинуту

структуру органів управління. Органами управління акціонерного товариства е:

- вищий орган - загальні збори;

- колегіальний виконавчий орган - правління (або інший орган передбачений статутом);

- одноосібний виконавчий орган - голова правління;

- контролюючий орган - ревізійна комісія;

Акціонерні товариства, в яких число акціонерів перевищує 50, повинні

створити раду товариства (спостережну раду).

 

!!16

 

Специфічним органом акціонерного товариства є установчі збори акціонерного

товариства. Вони скликаються у строк, зазначений у повідомленні,

 але не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції.

 Установчі збори акціонерного товариства визнаються правомочними,

 якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш, ніж на 60

відсотків акцій, на які проведено підписку. Якщо через відсутність

кворуму установчі збори не відбулися, протягом двох тижнів скликаються

повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих

зборів не буде забезпечено кворуму, акціонерне товариство вважається

таким, що не відбулося.

Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх підприємств,

 філій та представництв, про обрання ради акціонерного товариства

(спостережної . ради), виконавчих і контролюючих органів акціонерного товариства та про надання пільг засновникам за рахунок акціонерного товариства

повинні бути прийняті більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих

зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою

більшістю голосів.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що

перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку;

в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений

строк підпискою на акції покрита не вся сума, вказана у повідомленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий

та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками

до створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

е) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

Установчі збори є тимчасовим органом, функції якого вичерпуються

із створенням акціонерного товариства. Після реєстрації вищим органом

товариства є загальні збори акціонерів.

До компетенції загальних зборів належить:

а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства

і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін до статуту товариства;

в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради);

г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії:

д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства,

 включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків

ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок

виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків:

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств,

філій та представництв, затвердження їх статутів та положень:

 

!!17

 

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності

посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх доку ментів

товариства, визначення організаційної структури товариства:

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій,

 що випускаються ним;

й) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства,

 його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує

вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення

ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Повноваження, передбачені пунктами "б", "д", "е", "ї", належать

до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть

бути передані іншим органам товариства. Статутом товариства до компетенції

загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання. Загальні

збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери,

 що мають відповідно до статуту товариства більше, ніж 60 відсотків голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4

голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:

а) зміна статуту товариства;

б) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

з) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій

та представництв товариства.

З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів,

 які беруть участь у зборах.

Рада акціонерного товариства (спостережна рада) в межах компетенції,

 визначеної статутом, представляє інтереси акціонерів в перерві

між проведенням загальних зборів і контролює та регулює діяльність

правління.Статутом акціонерного товариства, або за рішенням загальних

зборів акціонерів, раді акціонерного товариства (спостережній раді)

 може бути доручено виконання окремих функцій. що належать до компетенції

загальних зборів.

Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної

компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення

виконавчих органів товариства. Члени ради акціонерного товариства

(спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу та

ревізійної комісії.

Виконавчим органом акціонерного товариства, котрий здійснює керівництво

його поточною діяльністю, е правління або інший орган, передбачений

статутом. Роботою правління керує голова правління, який призначається

або обирається згідно до статуту акціонерного товариства. Правління

вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих,

 що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного

товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення

про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

 

!!18

 

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного

товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.

Д) Права акціонерів. Акціонери мають право на участь в управлінні

та отримання частини прибутку від діяльності товариства пропорційно

належним їм акціям (дивіденд). Акціонер може вільно, незалежно від

інших акціонерів та товариства відчужувати належні йому акції. Відчуження

акцій закритого акціонерного товариства призводить до зміни установчих

документів і повинно супроводжуватися їх державною реєстрацією.

Крім того, про зміну власника цінних паперів робиться запис в реєстрі

власників іменних цінних паперів.

Ст.37 Закону України лПро господарські товариства» визначає додаткові

вимоги до статуту акціонерного товариства. Він, зокрема, крім відомостей,

 вказаних у ст.4 цього Закону, повинен містити відомості про:

1) види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість,

2) співвідношення акцій різних видів,

3) кількість акцій, що купуються засновниками,

4) наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій,

5) строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз

на рік за підсумками календарного року.

Діяльність акціонерних товариств найбільш врегульована законодавством.

 Процес створення, компетенція органів управління, порядок скликання

загальних зборів та інші питання визначаються законом в імперативному

порядку і є обов'язковими для товариства. Стосовно емісії та обігу

цінних паперів контроль за діяльністю акціонерних товариств здійснює

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку та її територіальні

управління. Така лзарегульованість» акціонерних товариств призводить

до того, що підприємці обирають більш просту форму -товариства з

обмеженою відповідальністю.

 

1.2.1.3.2. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

А) Умови створення. Відповідно до ст.50 Закону України лПро господарські

товариства» товариством з обмеженою відповідальністю визнається

товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір

яких визначається установчими документами.

Б) Умови формування майна. Для товариств з обмеженою відповідальністю

встановлено вимоги щодо мінімального розміру статутного фонду, який

поринен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним

платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої

на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен

з учасників зобов'язаний внести не менше ЗО відсотків вказаного

в установчих документах вкладу, що підтверджується документами,

виданими банківською установою. І повністю внести свій вклад не

пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього

зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено

установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків

річних з недовнесеної суми. Іншої відповідальності за несвоєчасне

внесення внеску законодавством не передбачено. Учаснику товариства

з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс вклад, видається

свідоцтво товариства.

 

!! 19

 

В) Організація управління. Органами товариства з обмеженою відповідальністю є:

вищий орган - збори учасників:

виконавчий орган - директор (дирекція);

контрольний орган - ревізійна комісія.

Вищим органом товариства є збори учасників товариства. Кожен з учасників

товариства має кількість голосів, пропорційну розміру внеску в статутний

фонд. Відповідно до ст.59 Закону України "Про господарські товариства"

до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить:

а) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження

його планів та звітів про їх виконання:

б) внесення змін до статуту товариства:

в) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії:

г) затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи

його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної

комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки

прибутку, визначення порядку

покриття збитків;

д) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств,

філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

е) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності

посадових осіб органів управління товариства;

є) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів

товариства, визначення організаційної структури товариства;

ж) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його

дочірніх підприємств, філій та представництв;

з) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує

вказану в статуті товариства;

і) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення

ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

ї) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів:

к) вирішення питання про придбання товариством частки учасника:

л) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у пунктах "а", "б", "л", необхідна одностайність

у вищому органі. З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий

орган -колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію

очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути

також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор)

 вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що

належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників

товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень,

 що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор)

 підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція

(директор) не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

 

!!20

 

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою

відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється

зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій

установчими документами, але не менше трьох осіб. Члени дирекції

(директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

П Об'єм відповідальності учасників. Учасники товариства несуть відповідальність

в межах їх вкладів. Учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають

за зобов'язання товариства і у межах невнесеної частини вкладу тільки

у випадках, передбачених установчими документами.

Д) Права учасників. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю

мають право на участь в управління товариством та отримання частини

прибутку від діяльності товариства пропорційно належним їм часткам

у статутному фонді товариства. Частка учасника після повної її оплати

може бути відступлена на користь іншого учасника цього ж товариства

або за згодою зборів учасників третім особам. Учасник має право

виходу з товариства. При виході учаснику виплачується частина майна

товариства, пропорційна його частці в статутному фонді.

Відповідно до ст.51 Закону України лПро господарські товариства»

установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю крім

відомостей, зазначених у ст.4 цього Закону, повинні містити дані про:

1) розмір часток кожного з учасників,

2) розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Організаційно-правова форма товариства з обмеженою відповідальністю є найбільш популярною формою господарського товариства. Це викликано відносною

простотою його створення та обмежено відповідальністю учасників.

 

1.2.1.3.3. ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

A) Порядок створення. Відповідно до ст.65 Закону України "Про господарські

товариства" товариством з додатковою відповідальністю визнається

товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених

установчими документами розмірів. По своїй суті товариство з додатковою

відповідальністю є різновидом товариства з обмеженою відповідальністю.

 Єдиною відмінністю е те, що розмір відповідальності учасників товариства

з додатковою відповідальністю обмежується додатковою сумою, розмір

якої наперед визначений установчими документами.

Б) Умови формування майна аналогічні умовам формування майна товариства

з обмеженою відповідальністю.

B) Організація управління аналогічна організації управління товариства

з обмеженою відповідальністю.

Г) Об'єм відповідальності засновників (учасників). Учасники такого

товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного

фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном

в однаковому для всіх учасників розмірі кратному внеску кожного

учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається

установчими документами.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми

статей 4, 11, 52-64 Закону України "Про господарські товариства"

з урахуванням особливостей, передбачених ст. 64. В установчих документах товариства з

 

!!21

 

додатковою відповідальністю необхідно зазначати крім вимог, передбачених

ст.4, ст.52 Закону України лПро господарські товариства», граничний

розмір відповідальності учасників у кратному виразі.

Д) Права учасників. Аналогічні правам учасників товариства з обмеженою

відповідальністю.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів лПро довірчі товариства»,

 довірчі товариства створюються лише у формі товариства з додатковою

відповідальністю.

1.2.1.3.4. КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО

A) Порядок створення. Відповідно до ст.75 Закону лПро господарські

товариства» командитним товариством визнається товариство, в якому

разом з одним або кількома учасниками, які здійснюють від імені

товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за

зобов'язання товариства всім своїм майном, є один або кілька учасників,

 відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Командитне товариство є синтезом товариства з обмеженою відповідальністю

та повним товариством. У країнах англо-саксонської системи права

(Великобританія, США) командитне товариство скорочено позначається

"Ltd" (від англійського - "limited" - обмежений). Таке скорочення

серед вітчизняних підприємців помилково асоціюється з товариством

з обмеженою відповідальністю. В найменуванні коман-дитного товариства

обов'язково зазначаються прізвища, найменування учасників, які несуть

повну відповідальність.

Б) Умови формування мзйна. Законом не встановлюються вимоги до формування

мінімального розміру статутного фонду. Останній формується за рахунок

внесків учасників. Сукупний розмір часток вкладників не повинен

перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому

договорі. На момент реєстрації командитчого товариства кожний з

вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску. Первинні

внески підтверджуються не лише довідкою банківської установи (як

для товариств з обмеженою відповідальністю), але й іншими документами

- актами прийняття майна на відповідальне зберігання, договорами схову тощо.

B) Організація управління. Управління справами командитного товариства

здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному

товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю,

управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники

не мають права перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю

в управлінні справами командитного товариства.

Г) Об'єм відповідальності учасників. Вкладники несуть відповідальність в межах внесків, учасники з повною відповідальністю - усім своїм майном.

 Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників

з повною відповідальністю. вони несуть солідарну відповідальність

по боргах товариства. Якщо вкладник командитного товариства здійснює

угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень,

 то у разі схвалення його дій командитним товариством, він разом

з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед

 

!!22

 

кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства

може бути звернено стягнення.

Якщо схвалення не буде, вкладник відповідає перед третьою особою

самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства

може бути звернено стягнення.

Вкладник командитного товариства відповідає перед третіми особами

за борги товариства, що виникли до його вступу у товариство, в тому

ж порядку, як і інші вкладники.

Д) Права учасників. Право на управління мають лише учасники з повною

відповідальністю. Вкладники командитного товариства можуть діяти

від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення

і згідно з ним, можуть вимагати першочергового повернення вкладу

(на відміну від учасників з повною відповідальністю) у випадку ліквідації

товариства, можуть вимагати подання їм річних звітів і балансів,

 а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення.

 Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові

внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором.

Установчим документом командитного товариства є установчий договір.

 Відповідно до ст.76 Закону України лПро господарські товариства»

установчий договір про командитне товариство, крім умов, передбачених

ст. 4 повинен включати:

1) розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю:

2) розмір, склад і порядок внесення ними вкладів;

3) форму їх участі у справах товариства.

В установчому договорі стосовно вкладників вказуються тільки сукупний

розмір їх часток у майні товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Щодо командитного товариства застосовуються норми статей 67-74 з

урахуванням особливостей, передбачених статтями 78-83 Закону України

лПро -сспо-дарські товариства».

Командитне товариство видається найоптимальнішою формою фінансування

ризикованих проектів. Особа, яка впроваджує проект, виступає учасником

з повною відповідальністю і може залучити до його реалізації інвесторів,

 які будуть вкладниками. Єдиною перешкодою для широкого використання

такої форми співробтництва є нормативне обмеження сукупного розміру

часток вкладників 50% майна товариства, зазначеного в установчому

договорі (статутного фонду).

 

1.2.1.3.5. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО

Аі Порядок створення. Ст.66 Закону України лПро господарські товариства»

визначає, що повним визнається таке товариство, всі учасники якого

займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну

відповідальність за зобов'язання товариства усім своїм майном.

Відповідно до ст.2 вищезгаданого закону у найменуванні повного товариства

необхідно зазначати прізвища (найменування) його учасників. Допускається

використання і власної назви, наприклад, повне товариство лКравчук,

 Сирстяк лГаличина».

За законодавством України засновниками повного товариства можуть

бути як фізичні, так і юридичні особи. Діє загальна норма, визначена

ст.1 Закону України

 

!!23

 

лПро господарські товариства». Якихось спеціальних обмежень глава

лПовне товариство» не містить. Проте, видається, що питання про

засновника повного товариства не є таким однозначним. Відповідно

до ст.2 Закону України лПро господарські товариства» найменування

повних товариств повинно містити зазначення виду товариства, прізвища

(найменування) учасників товариства, інші необхідні відомості. Відповідно

до ч.З цієї ж статті найменування товариства (незалежно від виду)

 не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств,

 відомств і громадських організацій. Виходить, якщо засновником

повного товариства є громадська організація, у найменуванні відповідно до ч.1 ст.2 необхідно

вказувати найменування цієї громадської організації. Проте, в силу

ч.З ст.2 найменування товариства не може вказувати на належність

до громадської організації. Як же бути?

Вважаємо, що організаційно-правова форма повного товариства повинна

розвиватися у напрямку встановлення додаткових вимог до його засновників:

зокрема, повне товариство повинно визначатися як товариство підприємців,

 а засновники можуть бути учасниками не більше, ніж одного повного товариства.

Б) Умови формування майна. Для створення повного товариства формується

статутний фонд, розмір якого визначається учасниками самостійно.

 Мінімального розміру статутного фонду законом не визначено. Частка

в статутному фонді впливає на частку прибутку, що розподіляється

за результатами діяльності товариства.

В) Організація управління. Ведення справ повного товариства здійснюється

за загальною згодою всіх учасників. Це означає, що всі рішення повинні

схвалюватися одностайно. Ведення справ товариства може здійснюватися

або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають

від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників

визначається дорученням, яке повинно бути підписано рештою учасників

товариства. Якщо в установчому договорі визначаються декілька учасників,

 які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то

передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно.

 В установчому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають

право вчиняти відповідні дії лише спільно. Учасники, яким було доручено

ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників

на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені

та в інтересах товариства.

Г) Об'єм відповідальності учасників. Повне товариство відноситься

до, так званих, об'єднань осіб. Тобто, у товариствах такого виду

істотне значення має особа учасника. Це зумовлено тим, що всі учасники

несуть повну, нічим не обмежену, солідарну майнову відповідальність

за зобов'язання товариства - лодин за всіх і всі за одного». Всі

борги товариства можуть бути стягнуті з одного учасника, який отримує

право на відшкодування сплаченого з інших учасників. Тому учасники

повинні бути добре обізнані з майновим станом кожного з партнерів,

 з їх діловими та особистими якостями.

Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна

не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній

частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм

майном, на яке, відповідно до законодавства України, може бути звернено

стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно

від того, виникли вони після чи до його вступу у товариство.

 

!!24

 

Учасник, який сплатить повністю борги товариства, має право звернутися

з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які

несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю

або частково з припиненням діяльності самого товариства, у зв'язку

з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу

хоча б одного з решти учасників.

Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у

випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, має

право вимагати у товариства відшкодувати витрати за умови, якщо

доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи надбало майно,

 яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.

Д) Права учасників. Кожний учасник може мати право на управління.

 Всі учасники мають право на отримання частини прибутку від діяльності

товариства пропорційно розміру свого внеску.

Учасники повного товариства не мають права від свого імені та в

своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності

товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних

товариств), котрі мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цього обов'язку учасники повного товариства

повинні компенсувати збитки, заподіяні товариству такими діями.

Повне товариство діє на підставі установчого договору. Установчий

договір про повне- товариство, крім умов, передбачених ст.4, 66

Закону України "Про господарські товариства", повинен визначати:

1) розмір частки кожного з учасників;

2) розмір, склад та порядок внесення вкладів;

3) форму участі учасників у справах товариства.

До позитивних рис повного товариства можна віднести: високий ступінь

довіри кредиторів до товариства; можливість здійснення управління

всіма учасниками товариства.

Негативними рисами повного товариства є: необмежена майнова відповідальність

учасників за зобов'язання товариства: складність зміни складу учасників

(необхідно здійснювати перереєстрацію у зв'язку із зміною назви).

Відповідно до ст.4 Закону України лПро підприємництво» застосування

організаційно-правової форми повного товариства обов'язкове при

проведенні ломбардних операцій.

 

1.2.1.4. ПІДПРИЄМСТВО, ЩО ЗАСНОВАНЕ НА ВЛАСНОСТІ ОБ'ЄДНАННЯ ГРОМАДЯН

А) Порядок створення. Відповідно до ст.1 Закону України лПро об'єднання

громадян» від 16.02.1992р. об'єднання громадян поділяються на дві категорії:

громадські організації та політичні партії. Відповідно до ст.20

цього Закону право засновувати підприємства, необхідні для виконання

статутних цілей, надане лише громадським організаціям.

 

!!25

 

 

З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання

громадян можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну

діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій

із статусом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому

законодавством.

Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають

права засновувати підприємства (крім засобів масової інформації)

 та займатись господарською та іншою комерційною діяльністю, за

винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаці

йних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів,

 свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів.

Б) Умови формування майна. Закон не визначає мінімального розміру

статутного фонду такого підприємства. Джерелами формування його

майна є внески засновника або доходи отримані від власної підприємницької діяльності.

В) Організація управління Вищим органом підприємства є його засновник,

 від імені якого виступають органи, передбачені статутом організації-засновника.

 У статутах підприємств, заснованих на власності об'єднання громадян,

 необхідно чітко визначати повноваження засновника і виконавчих

органів, оскільки законом ці повноваження достатньо не врегульовані.

Виконавчий орган підприємства може бути як одноосібний, так і колегіальний.

 це визначається статутом.

Г) Об'єм відповідальності засновника. Об'єднання громадян не несе

майнової відповідальності за зобов'язання створеного ним підприємства.

Д) Права засновника. Об'єднання громадян має право на отримання

частини прибутку від діяльності створеного підприємства в розмірі,

 визначеному статутом такого підприємства або постановами відповідного

органу об'єднання громадян. Статутом можуть передбачатися додаткові

права об'єднання громадян, наприклад, першочергове влаштування на

роботу у підприємстві членів цього об'єднання (підприємства громадських

організацій інвалідів тощо).

 

1.2.1.5. КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО, ЗАСНОВАНЕ НА ВЛАСНОСТІ ВІДПОВІДНОЇ

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

А) Порядок створення. Відповідно до ст.31 Закону України лПро власність»

державна власність поділяється на загальнодержавну (республіканську)

 і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну)

. Саме тому окремо виділяються комунальні підприємства і державні

підприємства. Від імені відповідної адміністративно-територіальної

одиниці підприємства засновують органи, уповноважені управляти державним

майном (загальнодержавним або комунальним).

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення мети їх діяльності, реорганізації і

ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і зберігання

довіреного їм державного майна іа інші правомочності відповідно

до законодавчих актів України.

Орган, уповноважений управляти державним майном, може засновувати

підприємства для здійснення діяльності у сфері, підвідомчій такому органу.

Рішення про створення підприємства оформляється відповідним розпорядчим

актом. Повноваження щодо створення комунальних підприємств визначені

Законом України лПро місцеве самоврядування» від 21.05.1997р.

 

!! 26

 

Б) Умови формування майна. За комунальними підприємствами майно

закріплюється на правах повного господарського відання відповідним

органом, уповноваженим управляти комунальним майном. Розмір статутного

фонду. необхідний для створення комунального підприємства, законом

не врегульований.

В) Організація управління. Відповідно до ст.17 Закону України лПро

місцеве самоврядування» відносини органів місцевого самоврядування

з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у

комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються

на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності

органам місцевого самоврядування. Вищим органом комуналь-

Х ного підприємства уповноваженим управляти комунальним майном є

орган, котрий Прийняв рішення про створення підприємства. Виконавчим

органом комунального підприємства є директор, який працює, як правило,

 на контрактній основі.

Г) Об'єм відповідальності засновника. Адміністративно-територіальна

одиниця в особі місцевої ради не відповідає за зобов'язання створених

нею підприємств, а комунальні підприємства не відповідають за зобов'язання

адміністративно-територіальної одиниці.

Д) Права засновника. Орган, уповноважений управляти комунальним

майном має право призначати керівника підприємства, здійснювати

реорганізацію'та ліквідацію підприємства, визначати напрями його

діяльності тощо. Оскільки комунальні підприємства створюються для

здійснення соціальне необхідної господарської діяльності, то право

на отримання місцевою радою та її органами та прибутку від діяльності

комунальних підприємств практично не використовується, хоча прямої

заборони щодо реалізації такого права немає.

Комунальні підприємства не можуть бути засновниками інших підприємств

без згоди органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

 

1.2.1.6. ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО, ЗАСНОВАНЕ НА ДЕРЖАВНІЙ ВЛАСНОСТІ

А) Порядок створення. Підприємства створюються за рішенням відповідного

Органу, уповноваженого управляти державним майном.

Б) Умови формування майна. Майно, що є державною власністю і закріплене

\ la державним підприємством (крім казенного), належить йому на

праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського

відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається

зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії,

 що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

І     У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти

державним Майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного

підприємства, Трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства

в оренду або , перетворення його в інше підприємство, засноване

на колективній власності.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і

закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на

конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у

порядку, що визначається фондом державного майна України. Одержані

в результаті відчуження зазначеного Майна кошти направляються виключно на інвестиції.

 

!!27

 

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства,

 його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства

йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване

на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згодою

кредиторів.

В) 0рганізація управління. На відміну від інших підприємств, у державних підприємствах значно розширені

повноваження трудового колективу. Трудовий колектив державного та

іншого підприємства, в якому частка держави або місцевої Ради народних

депутатів у вартості майна становить більш, ніж 50 процентів:

1) розглядає разом з засновником зміни і доповнення статуту підприємства

(дію зупинено Декретом № 8-92 від 15.12.92 p.);

2) визначає разом з засновником підприємства умови найму керівника

(дію зупинено Декретом № 8-92 від 15.12.92 p.);

3) бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства

одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства

(дію зупинено Декретом № 8-92 від 15.12.92 p.);

4) вирішує разом з власником питання про вступ чи вихід підприємства

з об'єднання підприємств;

5) погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність

майна закріпленого за підприємством, об'єктів соціальної інфраструктури,

 споруджених за рахунок коштів підприємства, приймає рішення про

оренду підприємства, створення на основі трудового колективу органу

для переходу на оренду і викупу підприємства.

Г) Об'єм відповідальності засновника Держава не відповідає за зобов'язання

створених нею підприємств, а державні підприємства не відповідають

за зобов'язання держави.

 

1.2.1.6.1. КАЗЕННЕ ПІДПРИЄМСТВО

А) Порядок створення. Організаційно-правова форма казенного підприємства

введена до Закону України лПро підприємства в Україні» згідно з

Законом від 04.02.98р. Казенне підприємство є організаційно-правовою

формою державного підприємства, що відповідає одній з передбачених

законом умов і не підлягає приватизації. Відповідно до ст. 37 Закону

України лПро підприємства в Україні» державне підприємство, яке

відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, може

бути перетворене в казенне підприємство за рішенням Кабінету Міністрів України.

Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається

за однією з умов:

а) підприємство провадить виробничу чи іншу діяльність, котра відповідно

до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

6) головним споживачем продукції підприємства (більш, ніж 50 відсотків) є держава;

в) підприємство е суб'єктом природних монополій.

Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюється за

рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства України.

 

!! 28

 

Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується

органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється

на основі Типового статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Статутом казенного підприємства, крім загальних положень, вказаних

в ст.9 Закону України лПро підприємства в Україні», повинно передбачатись:

обов'язкову звітність казенного підприємства за формою, що встановлюється

Кабінетом Міністрів України: відповідальність керівника казенного

підприємства за результати господарської діяльності підприємства.

Б) Умови формування майна. Майно, що є у.державніи власності і закріплене

за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

 Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство

володіє та користується зазначеним майном. Казенне підприємство

має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного

управління майном, що е у державній власності, і належить до основних

фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти

відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном

казенного підприємства визначаються його статутом.

Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів,

 концернів та інших об'єднань підприємств лише за погодженням з

Кабінетом Міністрів України.

В) Організація управління. Відповідно до ст.38 Закону України лПро

підприємства в Україні» управління казенним підприємством здійснюють

органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами

управління казенними підприємствами е міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

а) призначає на посаду чи звільняє з посади керівника казенного

підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

б) затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює

контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням;

в) здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у

державній власності і закріплене за казенним підприємством;

г) здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю

казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку

казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти

на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

д) визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства

шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку:

е) затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства

з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

П Об'єм відповідальності засновника. Казенне підприємство відповідає

за свої зобов'язання коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні,

 крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства

таких коштів та майна відповідальність за його зобов'язання несе власник.

Детальна характеристика організаційно-правових форм підприємств

не ставилась за мету цієї роботи. Для читача, якого ці питання цікавлять

глибше, можемо порекомендувати ґрунтовну монографію О.Вінник "Господарські

товариства і виробничі кооперативи" - К, Знання, 1998.

 

!! 29

 

2. УСТАНОВЧІ ДОКУМЕНТИ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. ПОНЯТТЯ УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

Організаційний та правовий статус юридичної особи визначається її

установчими документами. Цей термін застосовується насамперед щодо

юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств)

. Стосовно інших організацій для позначення локального нормативного

акту, на підставі якого вони діють, можуть використовуватися також

інші терміни - "статут", "положення".

Законодавство України, зокрема Цивільний кодекс України, Закони

"Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про господарські

товариства" та "Про об'єднання громадян" як локальні нормативні

документи, на підставі яких створюються і діють юридичні особи,

передбачають: 1) статут (для деяких підприємств, об'єднань громадян)

; 2) рішення про створення або установчий договір (для господарських

товариств); 3) положення, в тому числі положення про організації

даного виду (для об'єднань громадян).

Відповідно до ст.8 Закону України "Про підприємництво", установчими

документами суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи

є рішення власника майна про створення підприємства (якщо власників

двоє або більше - таким рішенням є установчий договір) та статут,

 якщо це необхідно для створюваної організаційної форми. Для цього

виду юридичних осіб передбачено наявність двох установчих документів'

рішення власника майна, яке в деяких випадках може набувати форми

установ іого договору ;а статуту (в деяких випадках може не бути)

. Отже, щодо підприємств пріоритет рішення власника майна (установчого

договору) перед сгатутом законодавче закріплений. Це обгрунтовано:

волевиявлення щодо створення підприємства передує затвердженню його статуту.

Інакше регулюється питання щодо ус.аноачих документів Інших (некомерційних)

 юридичних осіб. Навіть для тих з них, що можуть бути створені лише

декількома особами (наприклад, громадські організації) законом не

передбачено установчого договору, проте статут є обов'язковим у

всіх випадках (див. ст.14 Закону України "Про об'єднання громадян").

Питання про склад установчих документів вирішується законодавцем

по-різному в залежності від виду юридичної особи. Однією з причин

цього е відсутність єдиного наукового підходу до проблеми. Якщо

проаналізувати різні точки зору, що існують в юридичній науці на

даний час. то під установчими документами слід розуміти доку?»іенти,

 що фіксують волевиявлення на створення юридичної особи, її правовий

статус, мету, для досягнення якої вона створюється, права та обов'язки

засновників та членів організації, умови її припинення, склад та

компетенцію органів юридичної особи, взаємовідносини з третіми особами.

Відмінність установчих документів від інших документів, необхідних

для створення та легалізації юридичної особи, полягає в тому, що

установчі документи визначають правовий статус організації та за

своїм характером є локальними нормативними актами. Норми установчих

документів, якщо вони не суперечать закону, обов'язкові не лише

для учасників, але й для усіх інших осіб, Установчі документи -

це своєрідна конституція для конкретної юридичної особи.

 

!!30

 

Значна частина норм організаційних законів є диспозитивними, тобто

застосовуються, якщо інше не передбачено установчими документами.

 Тому засновники мають право самостійно врегульовувати більшість

питань, що можуть виникнути в процесі діяльності юридичної особи,

 встановивши специфічні правила, які можуть і не збігатися з загальними

нормами. Межею дозволеного є заборони, що містяться в законодавстві

та імперативні норми, що застосовуються незалежно від бажань учасників.

Установчі документи - поняття комплексне, воно об'єднує два види документів:

рішення про створення юридичної особи (установчий договір) і статут.

 Для деяких організаційно-правових форм юридичних осіб необхідними

є як установчий договір, так і статут. Зокрема на підставі договору

і статуту діють акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,

 товариства з додатковою відповідальністю. Правова природа установчого договору і статуту різна, хоча між ними є тісний взаємозв'язок.

Установчий договір-це договір, за яким сторони (засновники) зобов'язуються

створити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності

із створення юридичної особи, умови передачі їй свого майна та участі

в її діяльності. В договорі визначаються умови та порядок розподілу

між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної

особи, виходу із складу засновників. Взаємні зобов'язання учасників

установчого договору можна умовно поділити на дві групи:

організаційні (зобов'язання здійснювати узгоджену діяльність із

створення юридичної особи та легалізації) і майнові (наділення створюваної

юридичної особи майном, статутним фондом) [17]. Єдиної думки щодо

правової природи установчого договору немає. Одні відносять їх до

договорів про сумісну діяльність, інші визначають установчий договір

як окремий вид договорів. Це викликано тим, що установчий договір

та договір про сумісну діяльність мають деякі спільні ознаки. Вони

відносяться до категорії організаційних договорів, є консенсуальними,

 багатосторонніми, взаємозобов'язуючими, їх учасниками можуть бути

громадяни та юридичні особи. Але на відміну від договору про сумісну

діяльність установчий договір направлений на створення юридичної

особи та не припиняється після досягнення цієї мети. Створена юридична

особа сама є власником переданого їй засновниками майна, у відношенні

до якого(майна) вони зберігають лише зобов'язальні права, тоді як

за договором про сумісну діяльність майно, передане-сторонами для

здійснення поставлених завдань, належить їм на праві спільної часткової власності.

Законодавство не містить переліку обов'язкових реквізитів установчого

договору. Тому, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин,

 слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, коли

між сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов,

 необхідних для його виконання (ст.153 Цивільного кодексу України)

. Деякі з /мов випливають з чинного законодавства, зокрема, ч.2

ст.26, ст.67 і 76 Закону України "Про господарські товариства".

Щодо установчого договору застосовуються загальні норми цивільного

законодавства про угоди та зобов'язання, а також вимоги стосовно

доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні

господарських договорів, і

 

!!31

 

 

суперечок, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів

(ст.10 і 11 Арбітражного процесуального Кодексу України).

На відміну від установчого договору, статут є локальним нормативним

актом, призначення якого полягає у визначенні статусу та обсягу

правоздатності юридичної особи, структури управління, визначення

умов припинення діяльності юридичної особи. Саме статут визначає

правове положення юридичної особи в цивільному

обороті.

В призначенні установчого договору та статуту є суттєва різниця,

 яка впливає на їх зміст та юридичну природу. Установчий договір

покликаний насамперед зафіксувати відносини співзасновників, їх

зобов'язання щодо створення юридичної особи, а також основи її правового

статусу. Статут та установчий договір за змістом повинні суттєво

відрізнятися: в статуті немає потреби відтворювати взаємовідносини

засновників, які є конфіденційними. Статут покликаний визначити

правовий статус юридичної особи [16, с.93].

Установчий договір є рішенням про створення товариства, а статут-локальним

нормативним актом, що приймається у відповідності з таким рішенням.

 Принципові моменти, що визначають основи правосуб'ектності товариства

та містяться в договорі, повинні бути відтворенні і в статуті товариства [22, с.б].

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" відповідальність

за відповідність чинному законодавству установчих документів, що

подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або

уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта

підприємництва.

 

 

2.2. ВИМОГИ ДО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

Установчі документи поняття комплексне. Вимоги, що ставляться до змісту установчих документів треба розуміти як

вимоги до комплексу документів -установчого договору та статуту,

 а не кожного з них зокрема.

Законодавство містить вимоги до змісту статуту, зокрема ст.9 Закону

України "Про підприємства в Україні" визначає, що статут повинен

містити дані про власника, найменування підприємства, його місцезнаходження,

 предмет та цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування,

 компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборних

органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації

та припинення діяльності підприємства. В статуті можуть вказуватися

й інші норми, пов'язані з особливостями діяльності підприємства

або визначені власником. Відсутність у статуті підприємства зазначених

умов є підставою для відмови в державній реєстрації підприємства

в зв'язку з тим, що установчі документи не відповідають вимогам закону.

Вимоги до змісту установчих документів господарських товариств містить

і ст 4 Закону України "Про господарські товариства". Установчі документи

повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його

діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження,

 розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу

прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та

порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких

необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок

 

!!32

 

 

внесення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства.

Окремі реєстраційні органи вимагають дублювання значної кількості

норм як в статуті, так і в установчому договорі. Таким чином, виникає

конкуренція норм -ст.9 Закону України "Про підприємства в Україні"

і ст.4 Закону України "Про господарські товариства". Мотивується

це тим, що ст- 9 Закону України "Про підприємства в Україні" визначає

вимоги до статуту, тому в цьому документі повинні міститися всі

наведені у названій статті норми, а також норми, обов'язковість

яких передбачена ст.4 Закону України "Про господарські товариства".

 Щодо змісту установчого договору, то він повинен відповідати вимогам

ст.4 Закону України "Про господарські товариства". Вважаємо, що

для такого тлумачення немає підстав. ' Господарські товариства є

одним з видів підприємств, їх створення визначається Спеціальним

нормативним актом - Законом України "Про господарські товариства".

 Тому, на нашу думку, щодо установчих документів господарських товариств

повинна застосовуватися лише ст.4 цього закону, а не в сукупності

із ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні".

Установчі документи господарських товариств повинні також містити

відомості, передбачені ст.ст.37, 51, 65, 67 і 76 Закону України

"Про господарські товариства". Відсутність зазначених відомостей

в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

Крім вимог, визначених спеціальними нормативними актами, установчий

договір повинен відповідати загальним вимогам стосовно договорів,

 а саме містити назву та реквізити засновників (місце проживання,

 стосовно юридичних осіб -Місцезнаходження, прізвище, ім'я, по-батькові

керівника, документ, на підставі якого Він діє, дата реєстрації

статут/ юридичної особи), умови припинення договору, Підписи сторін.

Отже, установчі документи повинні містити наступну інформацію:

 

1. Власник підприємства. Власником є особа, на майні якої засновується

підприємство. Поняття лвласник підприємства», вживане законодавцем,

 з точки Юру юридичної техніки, є некоректним. Оскільки підприємство

е суб'єктом права, воно не може бути об'єктом права власності, а

тому не може мати власника. Більш

прийнятним е термін "засновник підприємства". Про фізичних осіб-засновників

в установчих документах зазначається їх прізвище, ім"я, по-батькові,

 громадянство, місце проживання, бажано - паспортні дані. Про юридичних

осіб - найменування,

місце знаходження, ким і коли зареєстровані, код ЄДРПОУ (ідентифікаційний код).

2. Найменування підприємства. Підприємство повинно мати власне найменування. Відповідно

до ч.2 ст.8 Закону України "Про підприємства в Україні" найменування

підприємства повинно включати в себе його назву (завод, фабрика,

 майстерня тощо) і вид (приватне, колективне, державне тощо). Відповідно

до ст. 37 закону України "Про мови" від 22.10.1989р. офіційні назви

державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ

і організацій утворюються і подаються українською мовою. Відповідно

до ст.2 Закону України "Про господарські товариства" найменування

товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних

та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників, а

також інші необхідні відомості.

 

!!33

 

 

Назва організації - це частина найменування, що відрізняє її від

інших організацій даного виду. Товариств з обмеженою відповідальністю

багато, а от товариство "Беркут" - одне. В даному випадку лише слово

"Беркут" є назвою товариства. Повним же його найменуванням буде:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Беркут". Найменуванням

може бути як власна назва, наприклад, "Світоч", так і сукупність

слів, наприклад, Львівський завод фрезерних верстатів.

Призначення найменування полягає в тому, щоб індивідуалізувати організацію

в цивільному обороті. Власне найменування може проявлятися у номері,

 наприклад, СШ №3. В будь-якому випадку воно повинно читатися словами.

 Поруч з найменуванням юридична особа може мати знак для товарів

та послуг. Його призначення дещо інше. Якщо найменування покликано

індивідуалізувати юридичну особу, то знак для товарів та послуг

призначений для розрізнення споживачами товарів та послуг однієї

особи від подібних товарів та послуг іншої особи. Найменування,

зокрема та його частина, котра називається назвою, може співпадати

із знаком для товарів та послуг.

Без власного найменування організація не може виступати в цивільному

обороті самостійно. Право на власне найменування є особистим немайновим

правом, що захищається законом. Юридична особа може захищати у встановленому

законом порядку своє, абсолютне за змістом право на використання

свого найменування.

 

3. Місцезнаходження. Відповідно до ст. ЗО Цивільного кодексу України

місцем знаходження юридичної особи визнається місцезнаходження її

постійно діючого органу. Відповідно до ст. 8 Закону України лПро

підприємництво» місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності

(юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження

(місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за

іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

 

4. Предмет та цілі діяльності. Ст.26 Цивільного кодексу України

передбачає, що юридичні особи мають цивільну правоздатність відповідно

до встановлених цілей її діяльності. Така правоздатність увійшла

в наукову юридичну лексику під назвою "спеціальна правоздатності'.

 Сутність її полягає в тому, що юридична особа має право вчиняти

лише ті дії, що спрямовані на досягнення зазначеної в установчих

і документах мети. "Вони можуть мати лише ті права та обов'язки,

 які відповідають цілям і завданням їх діяльності і необхідні їм

для здійснення своєї діяльності" [З, с.36]. Концепція спеціальної

правосуб'єктності сформувалася історично і , органічно пов'язана

з дозвільним порядком виникнення юридичних осіб. Тоді статути корпорацій

затверджувалися або санкціонувалися державою, і тому вчинення дій,

 ними не передбачених, мало характер правопорушення,           і

Теоретичного обгрунтування відмінності між предметом діяльності

і цілями і діяльності в Україні немає. Як наслідок, немає єдиного

підходу і в законодавстві. На нашу думку, мета (цілі) діяльності

- це те кінцеве прагнення, яке визначає зміст усієї діяльності юридичної

особи. Мета визначає загальну орієнтацію юридичної особи, що зумовлює

сфери, види, завдання та форми її діяльності.

За законодавством України прослідковується чітке розмежування юридичних

осіб за їх цілями:

 

!!34

 

а) підприємства (мета - отримання прибутку),

б) громадські організації (мета - задоволення та захист своїх законних соіціальних,

 економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних

та Інших спільних інтересів),

в) політичні партії (мета - участь у виробленні державної політики,

 формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування

і представництво в їх складі).

Основний критерій поділу юридичних осіб на комерційні і некомерційні,

 запроваджений цивільним законодавством багатьох країн, також визначається

метою їх створення. Організація, що переслідує комерційну мету,

набуває статусу суб'єкта підприємницької діяльності вже за самим

фактом визначення такої мети її установчими документами.

Категорії "предмет діяльності" і "вид діяльності" співвідносяться

як синоніми. Позначають вони коло тих сфер суспільного життя, в

яких буде досягатися мета Юридичної особи. У практиці створення

підприємств набуло поширення тлумачення СТ.26 ЦК України як норми,

 котра обмежує правоздатність юридичної особи саме Предметом діяльності,

 а не цілями. Це призвело до того, що при підготовці установчих

документів підприємств, до них, про всяк випадок, записується якомога

більша кількість видів діяльності, котрі в сукупності становлять

предмет діяльності. Траплялися випадки, коли на 13-ти сторінках

статуту загального обсягу 20 сторінок описувалися види діяльності,

 причому більшістю з них підприємство ніколи займагися не буде.

З цього приводу важливим видається наступне. На відміну від мети,

 предмет діяльності (види діяльності) може бути повністю змінений

шляхом внесення змін (доповнень) до установчих документів - це компетенція

вищого органу юридичної Особи. Сьогодні підприємство займається

торгівлею цукром, а завтра - юридичною Практикою. Напрями діяльності

диктує ринок. Якщо це так, то немає жодного сенсу Визначати межі

правоздатності видами діяльності. Інакша справа з метою (цілями)

. Мета організації, інтерес, у ній вираженій, визначають і форму

самої організації, у відповідності до відомої філософської тези

- зміст визначає форму. В залежності

від мети закон визначає можливі організаційні форми її здійснення.

 

Правове значення мети юридичної особи полягає також у тому, що метою

Обмежується можливість зміни організаційно-правової форми юридичної

особи. Так, некомерційні юридичні особи не можуть бути перетворені

у комерційні, і навпаки. Проаналізуємо на прикладі. Для здійснення

підприємницької діяльності було обрано організаційно-правову форму

приватного підприємства. Згодом, у зв'язку і необхідністю залучення

нових партнерів воно було перетворене у товариство з обмеженою відповідальністю.

 А через якийсь час, для залучення капіталу у нові ділові проекти

- у відкрите акціонерне товариство. Після втілення проекту значна

частина акцій сконцентрувалася в руках небагатьох акціонерів, які

вирішили перетворити відкрите акціонерне товариство у товариство

з додатковою відповідальністю - для здійснення довірчих операцій.

 У підсумку, всі ці перетворення, зміни організаційно-правової форми

не впливали на основну мету отримання. Застосовувалася та форма

підприємства, яка видавалася його

 

!!35

 

учасникам найбільш оптимальною для реалізації мети. Натомість, громадська

організація не може бути реорганізована в юридичну особу, метою

якої є отримання прибутку, оскільки це б означало зміну її цілей.

 На жаль, ця думка недостатньо чітко прослідковується в ст. 19 Закону

України "Про об'єднання громадян". Але з того, що реєстрація новоствореного

(внаслідок реорганізації) об'єднання здійснюється у порядку, встановленому

цим Законом, слідує, що одне об'єднання громадян може бути реорганізоване

лише в інше, незалежно від конкретного способу реорганізації. Такий

висновок повністю підтверджується практикою застосування Закону':

країни "Про об'єднання громадян" та підтримується більшістю науковців.

 Так, Є.Щербина стосовно можливості перетворення громадської організації

у господарське товариство також вважає, що порядки створення та

реєстрації громадських організацій та суб'єктів підприємницької діяльності - різні, компетенція та цілі діяльності також різні. Зазначені суб'єкти

мають різний правовий статус, а тому не підлягають взаємним перетворенням [23].

Вищенаведене свідчить, що мета юридичної особи є визначальною Ті

характеристикою. Чи можна уявити існування юридичної особи, мета

якої не визначена хоча б у загальних рисах? Гадаємо, що ні. Крім

того, чітке окреслення мети юридичної особи виконує низку важливих

функцій. Зокрема, визначення підприємницької мети дозволяє віднести

особу до числа суб'єктів підприємницької діяльності, що, в свою

чергу, поширює на неї норми про оподаткування, звітність, умови

здійснення певних видів діяльності (наприклад, ліцензування), передбачає

додаткові процедури припинення діяльності (наприклад, у зв'язку

з оголошє 'ням банкрутом), передбачає необхідність формування статутного

капіталу тощо. Визначення іншої, непідгіриємницької мети, дозволяє

встановити для організації певні пільги в оподаткуванні її доходів,

 умови розподілу коштів та рикорисіання майна при ліквідації. Визначення

мети юридичних осіб для визначення об'єму л правоздатності є єдиним

методологічним прийомом, з допомогою якого можливо привести до ладу

різноманітність конкретних юридичних відносин, пов'язаних з юридичною

особою [10, с.7].

Таким чином, основна мета підприємства - діяльність з метою отримання

прибутку. Предмет діяльності-ті сфери суспільних відносин, в яких

буде досягатися мета (виробництво, торгівля, наука тощо).

 

 

5. Органоуправління, порядок їх формування. Установчими документами

повинно бути передбачено структуру органів управління, порядок їх

формування, компетенцію, форми роботи. Відповідно до ст.29 Цивільного

кодексу України юридична особа набуває цивільних прав і бере на

себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав,

 наданих їм за законом або статутом (положенням). Під органом юридичної

особи розуміють повноважну посадову особу або групу таких осіб,

які здійснюють керівництво діяльністю даної організації. Воля юридичної

особи виробляється, формулюється і виражається її керівним органом

[21, с. 140-141]. Правова природа органів юридичної особи полягає

в тому, що вони є невід'ємною частиною юридичної особи, чию волю

вони виражають. Порядок утворення органів юридичної особи визначається

законом та установчими документами.

 

!!36

 

Традиційно, органи юридичної особи поділяються на дві групи: вищі

та виконавчі. Деякі вчені до органів юридичної особи відносять також

її ревізійні ланки - ревізійну комісію, спостережну раду, контрольну

комісію тощо. Критерій, що покладений в основу такої класифікації,

 може бути позначений як функціональний, і відображає систему органів

будь-яких юридичних осіб незалежно від виду.

Вищими органами є загальні збори акціонерів, збори учасників, власник

підприємства тощо. Головною характеристикою вищих органів є те,

що до їх складу входять засновники (учасники, члени, акціонери),

 в широкому розумінні - усі особи, які мають корпоративні права

або є членами юридичної особи. Вищі органи ніким не обираються,

їх склад визначається членством, участю в юридичній особі або самим

фактом її заснування певною особою. Це прослідковується в усіх приватних

.юридичних особах. Вищим органом однієї юридичної особи може бути

інша. Прикладом цього є підприємство, засноване іншим підприємством

(за законодавством України - дочірнє підприємство) або підприємство

громадської організації. Вищим органом таких підприємств є його

засновник (інша юридична особа) від імені якої діє її виконавчий

орган. Основне призначення вищого органу полягає у формуванні волі

юридичної особи та вирішенні основних питань її діяльності. Вищий

орган може бути як колегіальним, так і одноособовим, в залежності

від того, в якій організаційно-правовій формі створена юридична особа.

Виконавчі органи формуються (призначаються та відкликаються) вищими

органами. Призначення виконавчого органу полягає у реалізації рішень

вищого органу та керівництві поточною діяльністю. Саме через виконавчі

органи юридична особа набуває права та обов'язки за угодами. Виконавчі органи лише виконують, виражають

волю вищого органу шляхом безпосереднього вчинення юридичних дій

від імені юридичної особи.

Контрольний орган (спостережна рада, рада, ревізійна комісія тощо)

 формується вищим органом з числа /часників (членів) юридичної особи.

 Його основна функція полягає у здійсненні від імені вищого органу

контролю за діяльністю виконавчого органу, зокрема, за виконанням

рішень вищого органу. Це проявляється зокрема у тому, що члени ревізійних

органів обираються з числа членів вищого органу, тому в організаціях,

 де виконавчі органи складаються з учасників, ревізійні органи не

передбачені (повні, командитні товариства). Отже, є підстави не

відносити ревізійні комісії до органів юридичної особи, оскільки

їх діяльність обмежується колом внутрішніх питань. Але наявність

такої служби є елементом організаційно-правових форм багатьох юридичних осіб.

Система органів юридичної особи, інакше кажучи, структура управління,

 конкретної юридичної особи визначається двома позиціями:

1) організаційно-правовою формою, у якій створена юридична особа;

 -організаційно-правова форма визначається законом і містить як

імперативні, так і диспозитивні норми. Так, відповідно до ст. 46

Закону України "Про господарські товариства" в акціонерних товариствах,

 де кількість акціонерів перевищує 50 осіб, повинна створюватися

рада (спостережна рада). Крім того, закон чітко визначає систему

інших органів - загальні збори акціонерів та правління на чолі з

його головою. Засновники не мають права змінити закріплену законом

структуру управління.

 

!!37

 

2) установчими документами - засновники можуть самостійно визначити

компетенцію органів в тій частині, в якій це допускається законом.

 Так, до компетенції загальних зборів акціонерів можуть бути віднесені

й питання, не передбачені ст. 41 названого вище закону. Відповідно

до ст.46 цього ж закону статутом акціонерного товариства на раду

акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання

окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Органи юридичної особи діють від її імені. Між юридичною особою

та П органами не існує жодних правовідносин, їх повноваження грунтуються

на законі або нормах установчих документів. Дії вчинені від імені

юридичної особи органом, що діє в межах своїх повноважень вважаються

діями самої юридичної особи. Юридична особа не може існувати окремо

від своїх органів управління, оскільки вони реалізують її правосуб'єктність.

Компетенція органів визначається законом та установчими документами.

 Як правило, законом чітко обумовлюється коло питань, що відносяться

до виключної компетенції вищого органу. Ці норми є імперативними

і не можуть бути змінені установчими документами. Стосовно виконавчих

органів діє принцип, за яким вони мають право вчиняти будь-які дії,

 не віднесені до компетенції вищого органу (ч.2ст. 16 Закону України

лПро підприємства в Україні»).

 

б. Компетенція та повноваження трудового колективу та його виборних

органів. Відповідно до ст. 15 Закону України лПро підприємства в

Україні» трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни,

 які своєю працею беруть участь ,-. його діяльності на основі трудового

договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові

відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив підприємства:

- розглядає і затверджує проект колективного договору:

- розглядає і вирішує згідно статуту підприємства питання самоврядування

трудового колективу;

- визначає і затверджує перелік і порядок надання працівникам підприємства

соціальних пільг;

- бере участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної

праці, заохочує винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, порушує

клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якому частка

держави або місцевої Ради у вартості майна становить більш, ніж 50 процентів:

- розглядає разом з засновником зміни і доповнення статуту підприємства (дію.цього абзацу зупинено Декретом N 8-92 від 15.12.92 p.);

- разом з засновником підприємства визначає умови найму керівника

(дію цього абзацу зупинено Декретом N 8-92 від 15.12.92 p.);

-бере участь у вирішенні питання про виділення із складу підприємства

одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства

(дію цього абзацу зупинено Декретом N 8-92 від 15.12.92 p.);

- разом з власником вирішує питання про вступ і вихід підприємства

з об'єднання підприємств;

 

!!38

 

- погоджує пропозиції щодо передачі з державної у комунальну власність

майна, закріпленого за підприємством, об'єктів соціальної інфраструктури,

 споруджених за рахунок коштів підприємства (доповнено відповідно

до Закону України № 163-XIV від 06.10.98 p.):

- приймає рішення про оренду підприємства, створення на основі трудового

колективу органу для переходу на оренду і викупу підприємства.

Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується

наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачається статутом,

 загальними зборами (конференцією) та їх виборним органом, члени

якого обираються строком на 2-3 роки таємним голосуванням на зборах

(конференції) трудового колективу не менше, ніж 2/3 голосів. Членів

виборного органу не можна звільнити з роботи або перевести на інші

посади з ініціативи адміністрації підприємства без згоди відповідного

виборного органу цього колективу.

 

7. Порядок утворення майна підприємства. Джерелами формування майна

підприємства (п.4 ст.10 Закону України лПро підприємства в Україні») е:

- грошові та матеріальні внески засновників:

- доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів

господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів:

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від роздержавлення і приватизації власності;

- придбання майна іншого підприємства, організації:

- безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян,

- інші джерела, н; заборонені законодавчими актами України. В установчих

документах необхідно передбачити розмір та порядок формування статутного

фонду та інших фондів, якщо вони передбачені законом, наприклад,

 резервного фонду. Порядок формування статутного фонду повинен передбачати

розмір, форму та строк внесення внеску.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства

та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського

відання або оперативного управління. Майно, що є державною власністю

і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить

йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство

володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій

розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному

законодавству та статуту підприємства.

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством,

 належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи право

оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується

зазначеним майном. Казенне підприємство має право розпоряджатися

закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є

у державній власності і належить до

 

!!39

 

основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого

управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження

іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

 

8. Умови припинення діяльності підприємства. Ця частина установчих

документів повинна передбачати підстави припинення діяльності підприємства,

 порядок створення ліквідаційної комісії, використання майна, що

залишилося після ліквідації. Поряд з підставами припинення діяльності

підприємства, передбаченими законом, в установчих документах можуть

передбачатися додаткові: зменшення кількості учасників до передбаченої

межі, збитковість підприємницької діяльності тощо. Відповідно до

п.4.2. Інструкції Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 p. N 643 (з наступними змінами і

доповненнями) "Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень

на виготовлення печаток і штампів", печатки з емблемами з відповідним

описом, можуть бути виготовлені тільки в тому випадку, якщо емблема

передбачена у статуті підприємства. Символіка на емблемах повинна

відповідати характеру діяльності підприємств, а також функціям,

що виконують згідно з статутами такі юридичні особи. Тому, якщо

підприємство бажає мати печатку з зображенням емблеми, остання повинна

бути описана безпосередньо в статуті.

Установчі документи складаються у письмовій формі єдиним документом,

 підписаним всіма учасниками. Укладати його можуть лише повністю

дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи.

 У випадку укладення договору частково дієздатними громадянами,

він є дійсним лише щодо повністю дієздатних осіб і є заперечним

щодо частково дієздатних [8, с.116]. Якщо одним з засновників е

юридична особа, то договір від і-.ого імені підписує керіві-.и.к

або інш,-'. особа, уповноважена відповідною довіреністю.

В науковій літературі висловлювалася думка про те, що угода, спрямована

на створення юридичної особи (установчий договір) має особистий

характер і не може здійснюватися через представників [2, с.67].

Законодавство України не містить такого обмеження і, вважаємо, обгрунтовано.

 Установчий договір не можна відносити до договорів, що мають особистий

характер. Це випливає з можливості відступлення частки в статутному

фонді, наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, що не

впливає на існування товариства. Натомість, якщо б договір мав особистий

характер, юридична особа мала б припинитися.

Якщо установчий договір укладається органом державної влади або

управління, необхідно перевіряти чи така функція входить в перелік

завдань, для вирішення яких створений даний орган [2, с.68]. Слід

мати на увазі, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України

"Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,

 створених за участю державних підприємств" від 31.12.92 № 24-92,

 державні підприємства за винятком будівельних організацій, підприємств

будівельної індустрії та будівельних матеріалів, які є засновниками

господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне

будівництво за кордоном, не можуть бути засновниками підприємств

будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств,

 кооперативів (надалі -суб'єктів підприємницької діяльності).

Відповідно до законодавств України, зокрема до п.5 Положення про

державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого Постановою

 

!!40

 

Кабінету Міністрів України № 740 від 25.05.1998р. (надалі - Положення)

, якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності

е фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах

потребує нотаріального засвідчення. Вважається, що вимога нотаріальної

форми установчого договору викликана намаганням забезпечити надійність

та сталість його умов та обмежити їх наступне коректування [16,

с.90]. Це навряд чи правильно, оскільки в такому випадку, норма

про нотаріальне посвідчення установчих документів повинна була б

поширюватися і на укладення установчих договорів між юридичними

особами. Вважаємо, що нотаріальне посвідчення установчих документів

в Україні виконує функцію перевірки правоздатності, дієздатності

та достовірності волевиявлення учасників договору - фізичних осіб.

Викликає заперечення також формулювання норми п.4 Положення, згідно

з якою нотаріальному посвідченню на установчих документах підлягає

підпис фізичної особи. Відповідно до п.142 Інструкції про порядок

вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (наказ Міністерства

Юстиції України від 14 червня 1994 p. № 18/5), надалі - Інструкція,

 нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, зміст котрих

не суперечить законові й не мають характеру угод та не містять у

собі відомостей, що ганьблять честь і гідність людини. Таким чином, при нотаріальному посвідченні установчого договору за участю фізичної особи, посвідчується

не підпис фізичної особи, а договір як такий. Натомість, на статуті

посвідчується підпис осіб, що його підписали, оскільки статут не

має характеру угоди.

 

 

!!41

 

3. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ'ЄКТІВ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Законодавство України не містить визначення поняття державної реєстрації.

 її правову природу можна з'ясувати лише аналізуючи ті наслідки,

 які закон пов'язує із здійсненням цієї процедури. Найбільш істотним

з них є виникнення в особи статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

 Державна реєстрація - юридичне обов'язкова умова реалізації права

на підприємницьку діяльність.

Ст.2 Закону України "Про підприємництво" визначає дві категорії

потенційних суб'єктів підприємницької діяльності: фізичних осіб

(громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства не

обмежених законом у правоздатності або дієздатності) та юридичних

осіб всіх форм власності. Право на вільний вибір організаційної

форми підприємництва належить самій особі, що бажає здійснювати

підприємницьку діяльність і гарантується ст.6 названого Закону.

Різна природа осіб, що мають право на підприємницьк у діяльність

(фізичні особи та юридичні особи) дає підстави розмежовувати і реєстрацію:

державна реєстрація фізичних осіб-підприємців"' і державна реєстрація

організацій як юридичних осіб. Такий поділ має важливе практичне

значення для встановлення процедури здійснення їх державної реєстрації.

 Крім того, на відміну від громадян, правоздатність яких виникає

з моменту народження, тобто поза державною волею, в силу природних

факторів, для організацій державна реєстрація виконує подвійну функцію:

по-перше, з цього моменту у них виникає статус юридичної особи (цивільна

право-суб'єктність), по-друге, з моменту державної реєс '"рації

вони визнаються суб'єктами підприємницької діяльності. В силу ст.

26 Цивільного кодексу України, правоздатність всіх юридичних осіб

виникає з моменту затвердження їх статуту (положення), якщо статут

підлягає реєстрації, то з моменту їх державної реєстрації. За теперішнім

законодавством державній реєстрації підлягає більшість організацій,

 за винятком хіба що органів державної влади та управління. До числа

організацій, лравосуб'єкт-ність яких виникає з моменту державної

реєстрації відносяться і такі, що не мають наміру здійснювати підприємницьку

діяльність: заклади освіти, благочинні фонди, творчі спілки, споживчі

кооперативи, об'єднання громадян тощо. Для останніх юридичний факт

державної реєстрації має лише значення моменту виникнення статусу

юридичної особи. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

і організацій, що не мають наміру провадити підприємницьку діяльність,

 здійснюється тими самими органами (за деякими винятками), але за

іншими нормативними актами.

Особливо чітко прослідковується правове значення державної реєстрації

організацій в порівнянні її з легалізацією. Ст.14 Закону України

"Про об'єднання

(**1) На практиці їх називають суб'єктами пщприємницько» діяльності

без створення юридичної особи Вважаємо застосування такого терміну

невиправданим. Доцільнішим, на нашу думку, є позначення такої категорії

осіб терміном "фізична особа-підприємець" або "підприємець" на відміну

ви "підприємства".

 

!!42

 

громадян" пояснює легалізацію як офіційне визнання організації.

Легалізація відбувається шляхом повідомлення про заснування або

шляхом державної реєстрації. Статус юридичної особи виникає у організації

лише в другому випадку. Це свідчить про те, що законодавець безпосередньо

пов'язує державну реєстрацію з виникненням статусу юридичної особи.

 Засновники організації мають право самостійно визначати в якій

сфері суспільних відносин і якими шляхами буде діяти організація

і чи потрібен створюваній ними організації статус юридичної особи,

 який надає організації цивільну правосуб'єктність.

Важливо підкреслити, що по суті державна реєстрація організацій

не надає їм правосуб'єктності, а лише визнає її. Не держава визначає

зміст правосуб'єктності організації. Вона лише стверджує, визнає

її, контролює правоузгодженість задекларованої мети організації та шляхи її здійснення. Джерелом правосуб'єктності організації є правосуб'єктність

її засновників (учасників, членів). Саме вони закріплюють в установчих

документах створюваної ними організації статус юридичної особи.

Для позначення процедури державної реєстрації законодавець застосовує

терміни "державна реєстрація підприємства" (ст.6 Закону України

"Про підприємства в Україні"), "державна реєстрація підприємництва"

(ст.8 Закону України "Про підприємництво"). Якщо тлумачити наведені

поняття дослівно, то стає незрозумілим що саме реєструється - організація

(якою є підприємство) чи діяльність (підприємництво).

Оскільки найбільш істотним наслідком державної реєстрації для організації

є визнання її юридичною особою, реєстрації підлягає саме організація,

 а не її діяльність чи установчі документи. Для фізичних осіб правове

значення державної реєстрації полягає в тому, що з цього моменту

вони мають право здійснювати підприємницьку діяльність. Державна

реєстрація, так би мовити, є необхідним проміжним юридичним фактом,

 з яким закон пов'язує можливість реалізації її правоздатності у

сфері підприємництва своїми діями. Таким чином, з моменту державної

реєстрації фізичні особи набувають дієздатності у сфері підприємницької

діяльності. Виходячи з цього, вважаємо, що для позначення державної

реєстрації організацій доцільно застосовувати термін "державна реєстрація

організацій як юридичних осіб", а для позначення державної реєстрації

фізичних осіб -"державна реєстрація підприємців".

Для з'ясування правової природи державної реєстрації важливим є

з'ясування її співвідношення з іншими реєстраційними процедурами,

 передбаченими законом. В Україні виділяють три взаємопов'язані

системи реєстрації: спеціальну, відомчу та загальну (статистичну)

. Спеціальна державна реєстрація полягає у тому, що за організацією

(фізичною особою) визнається статус учасника певних правовідносин,

 наприклад, підприємницьких. Так, ст.8 Закону України "Про підприємництво"

передбачає порядок здійснення державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності, в тому числі і тих, що не мають статусу юридичної особи

- фізичних осіб. Спеціальною державною реєстрацією можна вважати

і реєстрацію об'єднань громадян, яка здійснюється Міністерством

юстиції України та його обласними управліннями.

Відомча реєстрація передбачає реєстрацію суб'єктів підприємницької

діяльності, тобто осіб. що пройшли процедуру спеціальної реєстрації, як учасників

 

!!43

 

 

певних, чітко визначених суспільних правовідносин, що знаходяться

у віданні певного державного органу. Так, постановою Кабінету Міністрів

України від 17 листопада 1997 p. № 1287 "Про державну реєстрацію

друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та

розміри реєстраційних зборів" встановлено, що державну реєстрацію

інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності здійснює

Міністерство інформації.

Загальна реєстрація юридичних осіб здійснюється Міністерством статистики

України (його обласними управліннями) відповідно до Положення про

Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 p. № 118.

 Відповідно до п.3 цього Положення до Державного реєстру включаються

дані про суб'єктів господарської

діяльності:

1) юридичних осіб, а також їх філії, відділення, представництва,

 інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України

і провадять свою діяльність на підставі законодавства України;

2) юридичних осіб, а також їх філії, відділення, представництва,

 інші відокремлені підрозділи, розташовані за межами України, які

створені з участю юридичних осіб України і діють відповідно до законодавства

іноземних держав.

Класифікація видів державної реєстрації має умовний характер, оскільки

існують органи, які здійснюють одночасно і спеціальну, і відомчу

реєстрацію, наприклад, державну реєстрацію комерційних банків здійснює

Національний банк України.

Неоднозначнім залишається і питання про основне призначення держД

wo} реєстрації. Серед дослідників цього правового явища існує декілька думок стосовно

пояснення сутності та мети державної реєстрації. Перші вбачають

її поизначення у первинній легітимації учасників господарського

обороту, котра складається з трьох елементів:

а) державний облік суб'єктів підприємницької діяльності:

б) збір публічно-достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище;

в) контроль законності виникнення, зміни і припинення правового

статусу підприємця [7, с.47].

Другі вважають, що державна реєстрація необхідна, коли мета організації

може бути досягнута лише шляхом участі у суспільних майнових правовідносинах

і є передумовою участі організації у таких відносинах [9, с.74-77].

Третя група дослідників метою державної реєстрації підприємств вважає

надання підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права, згідно

з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обороті

як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа [12, с.64].

А.Ноздрачьов метою державної реєстрації вважає визнання (підтвердження)

 факту утворення підприємця в будь-якій організаційно-правовій формі

з метою обліку та контролю за законністю виникнення, реорганізації

та ліквідації [11, с.25].

В радянській цивілістиці правова природа державної реєстрації, як

така, не досліджувалася в зв'язку з тим, що більшість підприємств

виникало в дозвільному порядку. Державна діяльність при створенні

підприємств в період соціалістичної

 

!!44

 

держави полягала в санкціонуванні створення юридичної особи. Цим

держава забезпечувала відповідність поставлених перед організацією

цілей та завдань своїм інтересам [20, с.141].

Визначити правову природу державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності надзвичайно складно, в першу чергу, в зв'язку з існуванням

двох видів суб'єктів: фізичних і юридичних осіб. Правові наслідки

державної реєстрації кожної групи суб'єктів мають свої особливості.

 Вважаємо, що призначенням державної реєстрації юридичних осіб є

визнання за організаціями статусу учасників цивільноправових відносин

(отже і підприємницьких), тобто статусу юридичної особи; а фізичних

осіб - надання їм дієздатності у сфері підприємницької діяльності.

 В зв'язку з цим, у Державний реєстр не повинні включатися органи

державної влади, а також учасники цивільних правовідносин, що не

мають і не можуть мати статусу юридичної особи (відокремлені підрозділи,

 фізичні особи-підприємці). Фізичні особи-підприємці повинні включатися

в загальний реєстр громадян України, що, власне, зараз і відбувається.

В зв'язку з існуванням декількох систем реєстрації є певні складності

у визначенні моменту набуття організацією правосуб'єктності. Якщо

тлумачити зміст поняття державної реєстрації, то це діяльність,

що полягає у включенні в Державний реєстр. Правом ведення такого

реєстру наділене Міністерство статистики України. Інші органи, які

здіснюють спеціальну і відомчу реєстрацію, реєстрів, як таких не

ведуть, їх функція полягає не стільки у включенні в реєстр, скільки

у попередньому контролі законності створення організацій, установчі

документи яких подані на реєстрацію. За діючим законодавством статус

юридичної особи виникає у організацій саме з моменту спеціальної реєстрації.

Вищезазначене слідує і з роз'яснення Міністерства статистики України

від 16.07.96р. № 17-3-5/93 з питань діючого законодавства з приводу

послідовності скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності, їх ліквідації та виключення з Єдиного державного реєстру

підприємств та організацій України, у відповідності з яким державна

реєстрація підтверджує отримання статусу юридичної особи, після

чого суб'єкт підприємницької діяльності включаєтся в Державний реєстр,

 який є реєстром юридичних осіб. Органи державної реєстрації, скасовуючи

державну реєстрацію, підтверджують позбавлення підприємця статусу

юридичної особи на підставі документів, отриманих після здійснення

всіх заходів по його ліквідації як суб'єкта підприємницької діяльності.

 Тільки після цього він виключається з Державного реєстру, оскільки вже не є юридичною особою. Разом з

тим, п.4 ст.34 Закону лПро підприємства в Україні» передбачає, що

підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з

Державного реєстру України. ведення якого покладено на Міністерство

статистики України.

Крім того, та ж функція, ведення Реєстру суб'єктів підприємницької

діяльності, покладена і на Ліцензійну палату України (п.3 Положення

про Ліцензійну палату України, Указ Президента України від 16 липня

1997р. №648/97). Створення такого Реєстру вже розпочалося.

До прийняття Закону "Про внесення змін до Закону України "Про підприємництво"

від 23.12.97р. ідентифікаційні коди юридичним особам присвоювалися

 

!!45

 

 

органами статистики після державної реєстрації. Сам бланк свідоцтва

про державну реєстрацію передбачає місце для ідентифікаційного коду

та печатки органу статистики. Строк між державною реєстрацією юридичної

особи і внесенням її в Єдиний державний реєстр становивЮ календарних

днів. На практиці, цей строк був і більшим. Чи мала в цей проміжок

часу зареєстрована організація статус юридичної особи?

Вважаємо, що статус юридичної особи повинен виникати у організацій

не з дня спеціальної реєстрації, а з дня включення її у Державний

реєстр, тобто з моменту загальної реєстрації. Саме з цього моменту

може діяти презумпція загально-відомості реєстраційних даних для

третіх осіб, оскільки законодавство України гарантує право на отримання

інформації з цього реєстру, правда обмеженої і за плату.

З прийняттям Закону України лПро внесення змін і доповнень в Закон

України лПро підприємництво» від 23.12.1997р. ситуація з державною

реєстрацією дещо змінилася. Органи державної реєстрації зобов'язані

на протязі п'яти днів реєстрації внести дані з реєстраційної картки

в Державний реєстр суб'єктів підприємницкьої діяльності та видати

свідоцтво про державну реєстрацію з ідентифікаційним кодом, який

надається органам державної реєстрації органами державної статистики.

 В пятиденний строк орган державної реєстрації надсилає один примірник

реєстраційної картки з відміткою про реєстрацію органу державної статистики.

Наведені міркування дають підстави для виділення наступних ознак

державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності:

1. Державна реєстрація і-: державною функцією, здійснюється спеціальними

державними органами та є процесуально-правовою дією.

2. Призначення державної реєстрації полягає у визнанні за організаціями.

 наділеними засновниками статусом юридичної особи такого стату<

у та підприємницької дієздатності за фізичними особами.

3. Змістом державної реєстрації стосовно організацій є контроль

за законністю їх створення, а стосовно фізичних осіб - фіксація

початку підприємницької діяльності.

4. Функціональне призначення Державного Реєстру полягає в обліку

та забезпеченні отримання інформації про суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, державна реєстрація - це процесуальна діяльність компетентних

державних органів, яка полягає у визнанні за організаціями, наділеними

засновниками статусом юридичної особи такого статусу, внесенні їх

в Єдиний державний реєстр з метою обліку та забезпечення отримання

інформації про таких суб'єктів та визнанні підприємницької дієздатності

за фізичними особами.

 

3.2. ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ

Законодавстом не визначено єдиного універсального органу, який би

здійснював державну реєстрацію всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

 За діючим законодавством орган реєстрації визначається в залежності

від декількох ознак:

організаційно-правової форми підприємництва, мети діяльності, виду

організації. Функції реєстрації суб'ектів підприємницької діяльності

покладені в тій чи іншій мірі

 

!!46

 

на виконкоми міських, районних, районних в містах Рад народних депутатів,

 управління юстиції в областях, Міністерство зовнішньоекономічних

зв'язків та торгівлі, Національний банк України тощо. Відсутність

чіткого розподілу компетенції цих органів стосовно реєстрації призводить

до численних непорозумінь, коли один орган скеровує до іншого.

Вважаємо, що при реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

можливе використання процесуального поняття підвідомчості. Так,

відповідно до ст.8 Закону України "Про підприємництво" державна

реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому

комітеті міської або районної ради (районній раді Києва і Севастополя)

 державній адміністрації за місцезнаходженням (місцем проживання)

 даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Тобто, справи

про реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності підвідомчі названим

органам. Саму ж процедуру державної реєстрації здійснює конкретна

районна державна адміністрація (інший уповноважений орган) за місцем

знаходження суб'єктів підприємницької діяльності. Місцезнаходженням

суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної

реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного із

засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується

договором оренди або іншим відповідним договором. Відповідно до

роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/334 від 12.09.

96 p. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із

створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" із змінами

і доповненнями, внесеними роз'ясненням Вищого арбітражного суду

України від 18 листопада 1997 року № 02-5/445 рішення відповідного

органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької

діяльності з місцезнаходженням за межами підвідомчої цьому органові

території може бути за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяльності

або прокурора визнане недійсним як таке, що прийнято з перевищенням компетенції.

В більшості адміністративно-територіальних одиниць функція державної

реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності покладена на спеціальні

органи, що створюються виконавчими комітетами відповідного рівня.

Вдосконалення системи реєстраційних органів в Україні викликає дискусії

серед науковців та практиків. Одні виступають за створення єдиного

органу, котрий буде здійснювати реєстрацію всіх юридичних осіб,

- Реєстраційної палати. Інші обстоюють існуючий порядок, обґрунтовуючи

доцільність існування декількох органів реєстрації різноманітністю

сфер діяльності та організаційних форм юридичних осіб. Є пропозиції

передати реєстраційні повноваження до компетенції судової влади

(районних судів) або нотаріальних органів відповідно до існуючої

світової практики з тим, щоб забезпечити належний правовий контроль

за оформленням їхньої діяльності, а головне - незалежність їх від

виконавчої влади [19, с.13].

Відповідно до Указу Президента України "Про Ліцензійну палату України"

від 07.02.97р. № 104/97 функції узагальнення практики застосування

законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та

державної реєстрації суб'єктів підприємництва, розробка пропозицій

щодо його вдосконалення, методичне керівництво роботою, пов'язаною

з ліцензуванням підприємницької діяльності та

 

47

 

 

державною реєстрацією суб'єктів підприємництва покладені на Ліцензійну палату

України.

Ліцензійна палата України безпосередньо державної реєстрації суб'єктів

підприємницької діяльності не здійснює. В Україні немає жодного

органу, функцією якого була б тільки державна реєстрація юридичних

осіб. Реєстраційні повноваження виконуються поряд з іншими.

Державна реєстрація юридичних осіб, як державна діяльність, має

певну специфіку, що пов'язана з легалізацією новостворених юридичних

осіб, з визнанням їх повноправними учасниками суспільних відносин.

 Здійснення такої діяльності вимагає спеціальних знань, як правило,

 юридичних, тому посадові особи реєстраційного органу повинні володіти

достатнім обсягом цих знань. Виконання ними функцій реєстрації не

повинно поєднуватися з іншою діяльністю.

Більшість суб'єктів підприємницької діяльності реєструюються виконавчими

комітетами місцевих Рад відповідно до Положення про державну реєстрацію

суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженому Постановою Кабінету

Міністрів України № 740 від 25 травня 1998 року (надалі - Положення). Положення не стосується

окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами

України встановлено спеціальні правила державної реєстрації. Не

підлягають державній реєстрації у виконавчих комітетах районних

(міських) Рад наступні суб'єкти підприємницької діяльності:

1) комерційні банки - реєструються Національним банком України відповідно

до ст. 22 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від

20 березня 1991

року;

2) промислово-фінансові групи - реєструються у порядку, встановленому

Кабінетом Міністрів України на підставі Закону України "Про промислово-фінансові

 групи" від 21 листопада 1995 року.

Окремими нормативними актами визначено порядок реєстрації колективних

сільськогосподарських підприємств (Постанова Кабінету Міністрів

від 18 червня 1992 p. № 344 "Про затвердження Положення про порядок

державної реєстрації колективного сільськогосподарського підприємства")

 та тих суб'єктів, які не вважаються суб'єктами підприємницької

діяльності- громадські організації, заклади освіти тощо.

Вважаємо, що повинна бути створена система органів державної реєстрації,

 котра забезпечувала б реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності

та юридичних осіб. Всі реєстраційні органи повинні підпорядковуватись

єдиному державному органу влади. На нашу думку, ця функція повинна

відноситись до компетенції органів юстиції. Передумови для цього

створені (відділи юстиції є в кожному районі).Така ідея закладена

в проекті Цивільного кодексу України, прийнятому Верховною Радою

України у першому читанні, це відповідає світовій практиці.

 

!!48

 

4. РЕЄСТРАЦІЙНІ ПРОЦЕДУРИ

4.1. ПОНЯТТЯ РЕЄСТРАЦІЙНОЇ ПРОЦЕДУРИ, ПОРЯДОК ТА СТРОКИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ

Реєстраційна процедура - це передбачений законом порядок дій, що

вчиняються органом державної реєстрації з метою фіксації юридичних

фактів, що відображають виникнення, зміну або припинення статусу

суб'єкта підприємницької |, Діяльності.

Законодавство України дає підстави для виділення декількох відносно

самостійних реєстраційних процедур в залежності від об'єкта державної реєстрації:

1) первинна державна реєстрація, тобто державна реєстрація суб'єкта,

 який раніше не проходив такої процедури;

2) державна реєстрація змін і доповнень до установчих документів:

3) перереєстрація,

4) видача дубліката свідоцтва про державну реєстрацію;

5) скасування державної реєстрації.

В залежності від виду реєстраційної процедури визначається сукупність

юридичних фактів (підстав), що мають передувати поданню установчих

документів для державної реєстрації, строки подання документів,

їх обсягтощо. Так, при реєстрації збільшення статутного фонду необхідно

додатково подати довідку з банківської установи про сплату оголошеі,

ого статутного фонду. При реєстрації зміни місцезнаходження необхідно

подати документ, який про це свідчить (договір оренди, свідоцтво

про право власності на приміщення тощо). Реєстраційні процедури

можуть здійснюватися комплексно, тобто коли одночасно здійснюється

декілька їх видів, наприклад, одночасна державна реєстрація зміни

предмету діяльності. місцезнаходження та розміру статутного фонду.

Класифікація реєстраційних процедур зумовлена необхідністю встановити

чіткі вимоги до підсіав їх здійснення, змісту установчих документів,

 врегулювання повноважень органу державної реєстрації.

Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності

передбачено, що реєстрація вчиняється за зверненням заявника - власни-ка(засновн

ика) або уповноваженого власником (засновником), виконавчим органом

підприємства (керівником) представляти його інтереси у реєстраційному

органі. Повноваження заявника підтверджуються документально, зокрема,

 дорученням. Доручення від імені фізичної особи потребує нотаріального

посвідчення. Доручення від імені підприємства підписується керівником

підприємства і засвідчується печаткою цього підприємства. Додаткового

нотаріального чи будь-якого іншого посвідчення воно не потребує.

Заявником може виступати один з працівників підприємства або будь-який

інший громадянин, тобто лише фізична особа. В тих випадках, коли

документи подаються на реєстрацію працівником підприємства, що здійснює

юридичну практику, в дорученні на реєстрацію повинно зазначатися

хто саме з працівників підприємства уповноважується бути представником

під час реєстрації. Для органів

 

!!49

 

державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності (п.3 тимчасового

Практичного коментаря для органів державної реєстрації суб'єктів

підприємницької діяльності щодо порядку проведення державної реєстрації

суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Постанови Кабінету

Міністрів України від 25.05.98. № 740 "Про порядок державної реєстрації

суб'єктів підприємницької діяльності". затвердженої наказом Ліцензійної

палати України від 23.06.98 p. №67 (надалі -Практичний коментар)

 документами, що засвідчують повноваження уповноважених осіб, можуть бути:

а) довіреність, засвідчена нотаріально або, якщо довіреність видає

юридична особа, підписом посадової особи, що засвідчується відповідною печаткою:

6) наказ, рішення, розпорядження, протокол та інше.

Заявник, а не власники підприємства, несе відповідальність за відповідність

установчих документів вимогам закону, навіть у випадку, якщо він

не здійснював підготовку установчих документів. Подавати документи

на первинну державну реєстрацію може один із засновників без доручення.

 Після набуття підприємством статусу юридичної особи (тобто після

державної реєстрації) представляти підприємство без довіреності

може лише керівник, оскільки він представляє підприємство на підставі

статуту. Інші особи, в тому числі засновники, для подання документів на реєстрацію

повинні мати доручення, видане керівником підприємства.

Реєстраційні процедури платні. Одним з обов'язкових документів необхідним

для реєстрації є документ, що засвідчує сплату реєстраційних зборів,

 розмір яких визначається залежно ві:4 виду реєстраційчої процедури.

Реєстраційний збір спланується до подання документів на реєстрацію.

 У випадку відмови у "ержавній реестрац;' сплачена сума повертається

заявникові на підставі його заязи і довідки реєстраційного органу

пре те, що реєстрація не відбулася.

 

За державну реєстрацій сплачуються наступні збори:

 

                   Вид                Розмір реєстраційного збору,

 пп              реєстраційної               у неоподатковуваних

процедури             мінімумах доходів громадян

1.        Первинна державна реєстрація:

а) підприємців без створення                    1,5 юридичної особи

б) підприємств                                  7

2.        Реєстрація змін і доповнень                30% реєстра-до

установчих документів                   ційного збору

3.        Перереєстрація                                7

4.        Видача дубліката свідоцтва                 10% реєстра-про

державну реєстрацію                  ційного збору

5._____Термінова реєстрація__________300% реєстраційного збору

 

70% суми реєстраційного збору сглачується в міський бюджет, 30%

- реєстраційному органу. У випадку прострочення реєстрації, реєстраційний

орган сплачує пеню в розмірі 20% за кожний день прострочення, але не більше суми

 

!!50

 

реєстраційного збору - 7 або 1,5 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян. Правом на стягнення пені користується заявник.

Реєстраційному органу подається копія платіжного доручення з банківською

відміткою у випадку сплати реєстраційного збору юридичною особою,

 якщо ж оплата проводиться через установи Ощадного банку України,

 то можуть подаватися як оригінал квитанції, так і її ксерокопія

(п.3 лв» Практичного коментаря).

Документи на реєстрацію можуть надавати реєстраційному органу як

особисто, так і надсилати поштою. У випадку надсилання документів

поштою, підпис заявника, який заповнив реєстраційну картку, повинен

бути засвідчений в установленому порядку: якщо співзасновник: фізична

особа - нотаріальним посвідченням підпису на установчих документах;

 якщо уповноважена особа - належно оформленою довіреністю. При надсиланні

документів іншими видами поштових відправлень (не рекомендованим

листом) вони також підлягають державній реєстрації при умові комплектності

та відповідності викладеним вимогам. У випадку порушення хоча б

однієї з викладених умов (за умови направлення документів не рекомендованим

листом) документи не реєструються і не розглядаються органом державної реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться

при наявності всіх необхідних документів за заявницьким принципом

протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації

зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки

до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво

про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним

кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації

органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної

особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

За порушення термінів реєстрації та вимагання надати для реєстрації

документи не передбачені законом, посадові особи несуть адміністративну

відповідальність згідно із законодавством (станом на 01.01.1999р.

 Кодекс про адміністративні правопорушення відповідальності за вказані

вище правопорушення не передбачає).

Положення не передбачає підстав для зупинення або перенесення строків

державної реєстрації. Прикладом може бути наступна ситуація. ТзОВ

лГ..-Т...» подало в реєстраційний орган документи для перереєстрації

в зв'язку із зміною назви та засновників товариства. Товариством

було представлено всі передбачені Положенням документи: рішення зборів учасників про виведення зі складу учасників

приватної фірми лX...» та громадянина С. відповідно до поданих ними

нотаріально посвідчених заяв, статут та установчий договір. Під

час розгляду документів у реєстраційний орган від учасників, що

підписали заяви про вихід, надійшли заяви-застереження з клопотанням

про утримання від державної перереєстрації в зв'язку З конфліктною

ситуацією в товаристві (заперечення виходу). На підставі заяв-застережень

реєстраційний орган відмовив у проведенні державної перереєстрації.

За позовом товариства справу розглянув арбітражний суд. Суд позов

задовільний, оскільки л. .зазначені громадяни були виведені зі складу

учасників товариства на підставі поданих ними заяв .... та відповідно

до рішення зборів учасників...., а

 

!!51

 

 

тому їх заяви на адресу відповідача без рішення загальних зборів

є такими, що не створюють жодних правових наслідків для реєструючого

органу» (Арбітражний суд Львівської області. Справа № 3/199-10-93).

Якщо б рішенням суду позов колишніх учасників пов'язаний з запереченням

виходу з товариства був би задоволений, державну перереєстрацію

необхідно було б скасувати. Оскільки законом чітко передбачений

строк реєстрації, то після його спливу реєстраційний орган повинен

був або перереєструвати підприємство, або письмово відмовити в цьому,

 що і було зроблено. Обгрунтування відмови а реєстрації конфліктною

ситуацією між учасниками законом не передбачено. Проте, колишні

учасники могли перешкодити реєстрації. 4.2 ст.152 ЦПК передбачає

можливість позову шляхом заборони провадити певні дії. Аналогічна

стаття передбачена і Арбітражно-процесуальним кодексом (ст.67 АПК)

: можливість забезпечити позов забороною іншим особам вчиняти дії,

 що стосуються предмета суперечки. Тому, якщо до реєстраційного

органу надійшла 6 ухвала суду про заборону провадити реєстрацію,

 реєстраційний орган зобов'язаний був би виконати заборону. Відповідальності

за порушення строків він не несе, оскільки його дії в такому випадку

мали б правомірний характер.

Відмова у державній реєстрації можлива лише на підставах, визначених

законом. Така відмова можлива при здійсненні будь-якої реєстраційної процедури.

Відповідно до ст.8 Закону України лПро підприємництво» такими підставами є:

1) невідповідність установчих документів вимогам закону;

2) відсутність частини документів необхідних гля реєстрації, Невирішеними

залишаються питання про те, чи можлива Відмова, якщо не відповідають

законодавству документи, що не відносяться до установчих, або не

подано всіх необхідних для реєстрації документів. Наприклад, не

відповідає вимогам закону реєстраційна картка? На практиці в такому

випадку пишуть лзауваження».

Відмова у державній реєстрації повинна бути викладена у письмовій

формі з зазначенням підстав, підписана і видана заявнику на протязі

5 днів (в той самий строк, протягом якого здійснюється державна

реєстрація). У відмові повинно бути визначено якому саме закону

не відповідають установчі документи. Усна відмова не допускається.

 

4.2. ПЕРВИННА ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ

Відповідно до ст.7 Закону України лПро власність», ст.5 Закону України

лПро підприємництво» створення підприємств не вимагає попереднього

погодження з будь-якими державними чи громадськими органами. Підприємства

виникають в явочному порядку на підставі загального закону. Слід

вважати неправомірними вимоги попереднього узгодження установчих

документів з органами влади, а також погодження місцезнаходження

суб'єкта підприємницької діяльності. Винятком є погодження з Антимонопольним

комітетом України створення суб'єкта підприємницької діяльності,

 який буде займати монопольне становище на ринку.

Реєстраційний орган повинен приймати документи незалежно від часу

їх складення. Відмова можлива лише в тому випадку, коли після складення документів

 

!!52

 

відбулися зміни законодавства, внаслідок чого подані документи (їх

частини) суперечать закону.

На практиці реєстраційні органи вимагають попереднього узгодження

найменування створюваного підприємства. Це пов'язано з недопущенням створення суб'єктів з однаковими

найменуваннями. Хоча процедура погодження назв і не передбачена

Положенням, її застосування має позитивні наслідки для впорядкування

ділового обороту і охорони фірмових найменувань.

Перелік документів, що подаються для первинної державної реєстрації,

 встановлений законом. Відповідно до ст.8 Закону України лПро підприємництво»

та п.2 Положення про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької

діяльності-юридичної особи реєстраційному органу подаються такі документи:

 

1. Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними)

 органу про створення юридичне/особи (крім приватного підприємства)

. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким

рішенням е установчий договір, у деяких випадках протокол установчих

зборів (конференції).

Рішення про створення підприємства повинно прийматися власником

або уповноваженим ним органом - органом державної влади та управління,

 до компетенції якого відноситься прийняття рішень про створення

підприємств (органи, уповноважені управляти державним майном), особи,

 повноваження яких грунтуються на дорученні.

При створенні приватних підприємств рішення власника не вимагається,

 ос-кільки сам факт затвердження статуту та нотаріальне засвідчення

підпису засновника свідчить про засновницьке волевиявлення.

Установчий договір подається при створенні господарських товариств

усіх вадів. При створенні колективного підприємства, кооперативів,

 споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств

подається протокол установчих зборів трудового колективу або членів

організації. Установчий договір при цьому не складається. Рішення

власника майна або уповноваженого ним органу оформляється наказом

(розпорядженням) або іншим письмовим документом розпорядчого характеру,

 в якому повинно бути зазначено про створення підприємства, про

затвердження його статуту, і, як правило, про призначення керівних органів.

 

2. Статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми

підприємництва.

Подається два оригінали і одна завірена належним чином копія. Законом

не передбачається статут для створення повного та командитного товариства

(договірні товариства). Не визначено чіткого переліку установчих

документів для створення об'єднань підприємств. Відповідно до ст.

3 Закону України лПро підприємства в Україні» об'єднання діють на

основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками

чи власниками. У зв'язку з цим, об'єднання підприємств конкретного

виду не може мати одночасно два установчих документи: статут і договір.

Аналіз ст.3 Закону України лПро підприємства в Україні» дає підстави

віднести до договірних об'єднань асоціації та корпорації (діють

на підставі договору), а консорціуми і концерни -до статутних (діють

на підставі статуту).

 

!!53

 

 

3. Реєстраційна картка встановленого зразка, котра є водночас заявою

про державну реєстрацію.

Реєстраційна картка заповнюється заявником особисто(працівники реєстраційного

органу зобов'язані безкоштовно надавати допомогу в її заповненні)

. Реєстраційна картка містить основну інформацію, що характеризує

суб'єкт підприємницької діяльності: найменування, місцезнаходження,

 інформацію про засновників, розмір статутного фонду, предмет діяльності,

 відомості про керівника, наявність відокремлених підрозділів (філій,

 представництв). Картка заповняється в одному примірнику.

Працівники реєстраційного органу перевіряють правильності заповнення

реєстраційної картки. В зв'язку з цим, на місцях вимагають у заявника

пред'явити довідки про присвоєння ідентифікаційних номерів засновникам

підприємства. Таку практику слід визнати обгрунтованою, оскільки

заявник несе відповідальність лише за відповідність вимогам законодавства

установчих документів. Реєстраційна картка таким документом не є.

 

 

4. Документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до

статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі,

передбаченому законом.

Законодавством передбачається сплата не менше 30% розміру статутного фонду товариства з обмеженою

відповідальністю (ст.52 Закону України лПро господарські товариства»)

 і товариства з додатковою відповідальністю (ст.65 вказаного закону

і; 50% - для закритих акціонерних товариств (ст.31 вказаного закону):

30% за умови покриття підпискою не менше 60% емітованих акцій -для

відкритих акціонерних товариств (ст. ЗО вказаного закону), 25% внеску

вкладника - для командитних товариств(ст.80 вказаного закону) .

Традиційно, документом, що засвідчує сплату внеску (його частини)

 є довідка з банківської установи. В довідці повинно бути зазначено

розмір внеску кожного учасника, оскільки ч.2 ст.52 Закону України

лПро господарські товариства» передбачає, що кожен учасник повинен

внести не менше 30% свого внеску. Крім цього, внесення внесків готівкою

можна підтверджувати квитанціями з відміткою банку про виконання.

Ст. 13 Закону України лПро господарські товариства», що містить

загальну норму про види вкладів учасників, передбачає, що вкладами

учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди,

 обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування

землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами,

 обладнанням, інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну

власність, грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Якщо при внесенні внесків грошима проблем з підтвердженням внесків

не виникає, то зовсім інша справа, якщо вони вносяться не в грошовій

формі. Наприклад, при створенні товариств з обмеженою відповідальністю

виникає питання яку норму закону застосовувати: ст.13 Закону України

лПро господарські товариства», котра не встановлює обмежень на вид

вкладів чи ст.52 цього ж Закону, котра передбачає підтвердження

банківською установою 30% внеску. Проблема в тому, що Законом України

лПро банки і банківську діяльність» не передбачено банківської

 

!!54

 

операції по прийняттю негрошових внесків, тому банки не нададуть

жодного підтвердження про внесення внесків у майновій формі. Внаслідок

цього, учасники не можуть сформувати статутний фонд товариства з

обмеженою відповідальністю одними лише негрошовими вкладами. В даному

випадку має місце конкуренція між загальною і спеціальною нормою.

 Ст.52 Закону України лПро господарські товариства» має спеціальний

характер по відношенню до ст.13 цього ж закону, тому слід визнати

обгрунованими вимоги реєстраційних органів подавати довідки банківської

установи про внесення 30% внеску кожним учасником. На практиці рекомендують

принаймні 30% вкладу вносити грошима, а решту - в негрошовій формі.

Разом з тим, вважаємо, що немає потреби штучно обмежувати права

засновників товариств з обмеженою відповідальністю обирати форми

внесення вкладу. Важливим є не вид вкладу, а його об'єктивна оцінка

та реальність внесення. Крім того, в умовах збільшення розміру мінімальної

заробітної плати частина Підприємців не зможе скористатися своїм

правом на створення ТзОВ в зв'язку з неможливістю сплатити первинні

внески грошима.

Як альтернативу вищевикладеному окремі реєстраційні органи допускають

внесення початкових вкладів у негрошовій формі. Доказами внесення

частини вкладу у статутний фонд майном виступають акти прийняття-передачі майна на

відповідальне зберігання сторонній юридичній особі або одному з

учасників, який

діє від імені ще незареєстрованого товариства, з зобов'язанням передати

останньому майно після реєстрації. При цьому реєстраційному органу не надано

права перевіряти наявність майна, що зноситься в статутний фонд товариства,

належність його учасникам та об'єктивність оцінки.

 

Питання формування статутного фонду майном має велике значення як

для учасників товариств, так і для кредиторів товариства. З одного

боку, якщо заборонити учасникам товариства вносити початкові внески

у натуральній формі, то для частини Підприємців створення підприємства

у формі ТзОВ буде неможливим. З другого

боку, існуючий порядок оцінки майнових внесків самими учасниками

допускає зловживання (завищення оцінки, передача майна товариству без достатніх підстав,

відмова від передачі майна тощо), а це може спричинити порушення

прав кредиторів товариства.

Вважаємо, що закон повинен регулювати питання внесення негрошових

внесків. На практиці реєструючі органи вимагають подання документів,

 що засвідчують належність учасникам майна, що вноситься в статутний

фонд (договори і'купівлі-продажу, інші договори, чеки, накладні,

 акти тощо) та його оцінку (експертні висновки, довідки консалтингових

фірм тощо). З огляду на існуюче Положення такі вимоги незаконні

- реєстраційний орган не повинен виконувати контрольні функцї |ПО

відношенню до створюваних підприємств.

Ст.13 Закону України лПро господарські товариства» передбачає аудиторську

перевірку фінансового стану засновників відкритих акціонерних товариств

(крім фізичних осіб) щодо їх спроможності зробити відповідні внески

до статутного фонду. Якщо врахувати, що Положення не передбачає

подання висновку аудитора для державної реєстрації ВАТ, то можна

вважати, що норма ст.13 не має відношення

 

!!55

 

 

до здійснення реєстраційних процедур. Для державної реєстрації не

важливо чи спроможні засновники внести внески (оплатити акції),

а чи внесені вони фактично 5. Документ, Що засвідчує внесення плати

за державну реєстрацію. Документи подаються органу реєстрації за

місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно

до п.4 Положення, якщо місцезнаходження суб'єкта на дату реєстрації

є місцезнаходження (місце проживання) одного із співзасновників,

 то підтверджувати місцезнаходження не потрібно. Якщо підприємство

реєструється не за місцезнаходженням засновника, то воно підтверджується

відповідним договором. Договір від імені майбутньої юридичної особи

укладає один із співзасновників або укладається угода під умовою

згідно з ст. 61 Цивільного

кодексу України.

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької

діяльності є юридична особа, її державна реєстрація підтверджується

свідоцтвом про державну реєстрацію (п.5 Положення). Ліцензійна палата

у Практичному коментарі до п.5 Положення висловила думку, що необхідно

подавати нотаріально посвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію

і пред'являти його оригінал. Таке тлумачення є прикладом розширеного

тлумачення норми закону і йому не відповідає. Подібне розуміння

закону створює значні практичні ускладнення.

Іноземна юридична особа засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження

Це може бути витяг із торговельного, банківського або судового реєстру

тощо Документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством

країни його видачі, рекладвний українською мовою та легалізований

у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у

яких бере участь Україна, не передбачено інше Зазначений документ

може бути також засвідчений у посольстві відповідної держави в Україні

та легалізований в Міністерстві закордонних справ України. Відповідно

до Практичного коментаря можуть подаватися як оригінали, так і нотаріально

посвідчені копії легалізованих документів.

У Постанові Правління Національного банку України від 18 грудня

1998 року № 527 "Про затвердження Інструкції про відкриття банками

рахунків у національній та іноземній валюті" зареєстрованої в Міністерстві

юстиції України 24 грудня 1998р. за № 819/3259 легалізацію визначено

як надання юридичної сили документам, які були видані на території

іноземної держави. Не потрібна легалізація документів, які були

видані в Республіці Албанія, Народно-демократичній Республіці Алжир,

 Республіці Болгарія, Соціалістичній Республіці В'єтнам, Корейській

Народно-Демократичній Республіці, Республіці Куба, Монголії, Республіці

Польща, Румунії, Словацькій Республіці. Угорській Республіці; країнах,

 що утворилися на території колишньої СФРЮ; Чеській Республіці,

Латвійській Республіці, Литовській Республіці, Естонській Республіці,

 Російській Федерації, Республіці Вірменія, Республіці Білорусь

Республіці Грузія, Республіці Молдова, Республіці Казахстан, Республіці

Киргизстан, республіці Таджикистан, Туркменістані, Республіці Узбекистан, Республіці Азербайджан.

Установчі документи подаються у трьох примірниках, з яких два -

оригінали, а один - нотаріально завірена копія. Оригінали замість

копій подаватися не можуть, оскільки в такому випадку реєстраційний

орган змушений був би видавати два

 

!!56

 

примірники оригіналу. Саме на оригіналі в подальшому ставляться

відмітки про зміни та доповнення. Виходячи з Практичного коментаря,

 Ліцензійна палата України вважає, що за бажанням заявника орган

реєстрації може прийняти додатково дві-три копії установчих документів

для відміток про реєстрацію. Відповідно до п.12 Положення копії

повертаються разом з видачею свідоцтва про державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність

без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого

зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки

про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника

податків та інших обов'язкових Платежів, дві фотокартки і документ,

 що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Прийнявши документи

для реєстрації, реєстраційний орган повинен видати заявнику (надіслати

поштою) довідку, у якій фіксується дата надходження документів до

реєстраційного органу.

Реєстраційний орган видає заявнику свідоцтво про державну реєстрацію

-єдиний документ, що засвідчує факт створення підприємства і е підставою

для Виготовлення печаток та штампів, відкриття рахунків у банківській установі.

Те. що в результаті первинної реєстрації заявнику видається зазначене

вище Свідоцтво є її відмінною рисою. При здійсненні інших реєстраційних

процедур Свідоцтво про державну реєстрацію не видається. Може видаватися його дублікат.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів

підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені законом.

Після проведення державної реєстрації заявнику видаються під розписку

наступні документи:

1) оригінал свідоцтва про державну реєстрацію;

2) три копії свіаоитва про державну реєстрацію, завірених реєстраційним

Органом (подальшою нотаріального засвідчення такі копії не потребують);

3) оригінал та копію статуту з відміткою про реєстрацію;

4) оригінал та копію установчого договору з відміткою про реєстрацію.

 У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації

надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну

реєстрацію відповідному державному податковому органу (за місцем

знаходження суб'єкта підприємницької діяльності) і органу державної

статистики (обласне управління статистики) та подають відомості

про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів

Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

 

 

4.3. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ЗМІН І ДОПОВНЕНЬ ДО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

Зміни до установчих документів - це зміна окремих положень установчого

договору чи статуту прийняті вищим органом юридичної особи. Доповнення

до установчих документів - це включення до установчих документів

положень, які раніше були відсутні, Зміни і доповнення до установчих

документів затверджуються вищим органом підприємства (загальними

зборами акціонерів, засновником, зборами учасників тощо). В цій

групі реєстраційних процедур можна виділити наступні:

 

!!57

 

а) державна реєстрація зміни місцезнаходження;

6) державна реєстрація зміни складу учасників;

в) державна реєстрація зміни статутного фонду;

г) державна реєстрація змін інших положень установчих документів.

 Внесення зміч (доповнень) до установчих документів оформляється

окремими додатками до них або шляхом їх викладення у новій редакції.

 У разі внесення установчих документів у новій редакції в цілому

на їх титулі робиться відповідна відмітка (наприклад, статут приватного

підприємства лX» (у новій редакції). На титулі додатків до установчих

документів органом державної реєстрації робиться відмітка про те,

 що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих

документів. Аналогічні відмітки робляться на оригіналі установчих документів.

За тлумаченням Ліцензійної Палати, з яким повністю погод>куємося,

 прийняття нової редакції статуту не викликає необхідність обов'язкового

прийняття нової редакції установчого договору.

Зміни і доповнення, що подаються на реєстрацію, повинні бути оформлені

у відповідності з вимогами Положення, а саме: викладені українською

мовою, прошиті, пронумеровані, підписані (у випадку, коли учасниками

є фізичні особи -справжність Їх підписів засвідчується нотаріально).

Законодавством встановлений 5-ти денний строк подання змін і доповнень

до установчих документів на реєстрацію. Законом не передбачено прав

органу державної реєстрації відмовити у реєстрації змін і доповнень

до установчих документів, якщо вони подані з порушенням встановлених строків.

Відповідна до ч.23 Положення зміни (допои.чення) в установчих документах

суб'єкта підприємницької діяльності підлягають державній реєстрації

у 5-денний термиін з дня надходження відповідної інформації до органу

державної реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення

плати за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

 Вимагає тлумачення вжитий у Положенні термін лвідповідна інформація».

 Під нею, очевидно, необхідно розуміти сукупність документів, що

засвідчують підстави для реєстрації змін (доповнень) до установчих

документів. За загальним правилом, визначеним у ч.2 п.24 Положення,

 для державної реєстрації змін (доповнень) подається по два оригінали

та по одній, завіреній в установленому порядку, копії документів,

 в яких зроблено зміни (доповнення). Зміни (доповнення) вносяться

в реєстраційну картку.

Оскільки реєстрації підлягають зміни (доповнення) в установчих документах,

 то зміни (доповнення) вносяться тільки до статуту та (або) установчого договору.

 

 

4.3.1. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ЗМІНИ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

Відповідно до ст.30 ЦК України місцем знаходженням юридичної особи

є місце знаходження її постійно діючого органу. Постійно діючим

органом може бути лише одноосібний орган (голова правління, директор,

 президент тощо), оскільки колегіальні органи (загальні збори, правління,

 президія, дирекція тощо) працюють у формі засідань (зборів), вони

не є постійно діючими. Відповідно до ст.17 ЦК України місцем проживання

громадянина визнається те місце, де громадянин постійно або переважно

проживає. Як правило, місцепроживання громадянина визначається за пропискою.

 

!!58

 

Відповідно до п.4 Положення місцезнаходженням суб'єкта підприємницької

діяльності-юридичної особи на дату державної реєстрації може бути

місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження

за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу

засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення

(договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного

користування майном, договір про спільну діяльність, установчий

договір тощо). Місцем знаходження суб'єкта підприємницької діяльності

може бути також приміщення, що належить засновнику на праві власності.

 В такому випадку укладення договору між засновником і створюваним

підприємством не вимагається.

Проживання у неприватизованій квартирі не є перешкодою для реєстрації

підприємства за адресою цієї квартири. При цьому безпідставним є

вимагати від заявника згоди на реєстрацію підприємства за місцем

проживання у членів сім'ї засновників, інших осіб, прописаних у

цій квартирі. Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності за

місцем проживання одного з співзасновників не впливає на правовий

режим житлового приміщення.

Відповідно до ст.8 Закону України лПро господарські товариства»

учасники товариства мають право укладати угоди від імені товариства

і до реєстрації. Такі угоди зобов'язують товариство, якщо після

реєстрації будуть схвалені товариством. Таке правило може бути застосовано

лише у відношенні до господарських товариств.

Положення не передбачає реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності

-фізичних осіб не за домашньою адресою (адресою прописки).

Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності визначається в установчих

документах та фіксується у свідоцтві про державну реєстрацію. В

Україні діє загальнопоширений у світі принцип, за яким місце реєстрації

визначає національний статус підприємства. Якщо підприємство зареєстровано

в Україні, то воно є резидентним. Якщо ж громадянин України заснував

підприємство за кордоном, то таке підприємство на території України

має статус нерезидента. Місцезнаходженням підприємця визначається

і конкретний реєстраційний орган, який буде здійснювати державну реєстрацію.

Зареєстроване місцезнаходження має важливе значення для нормальної

діяльності підприємства. За адресою, зазначеною у свідоцтві про

державну реєстрацію, відбувається контактування з суб'єктом підприємницької

діяльності державних і органів. Вважається, що підприємство отримало

адресовану йому за місцем реєстрації кореспонденцію, навіть якщо

підприємство не знаходиться за цією адресою. Законодавець зобов'язує

суб'єктів підприємницької діяльності повідомляти своє дійсне місцезнаходження.

 Відповідно до п.26 Положення у разі зміни місцезнаходження (місця

проживання) суб'єкт підприємницької діяльності у 7-денний термін

з дня настання такої зміни зобов'язаний подати реєстраційну картку

з внесеними змінами і оригінал свідоцтва про державну реєстрацію

для внесення відповідних змін. Необхідно подавати також документ,

 що засвідчує нове місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності

(договір купівлі-продажу, оренди тощо), хоча з п.26 Положення це

не випливає. До затвердження Положення в новій редакції значна частина

підприємців не повідомляла про зміну місцезнахо-

 

!!59

 

дження тому, що не могла засвідчити це належним документом. Зараз

номенклатура документів, що дозволяють довести місцезнаходження,

 значно розширилася.

Відповідно до п.27 Положення орган державної реєстрації, на обліку

у якого перебуває суб'єкт підприємницької діяльності, вносить зміни

до оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємн,

ицької діяльності, зазначаючи дату внесення зміни та його нове місцезнаходження

(місце проживання). Внесені відомості засвідчуються підписом посадової

особи і печаткою органу державної реєстрації. Відповідна інформація

вноситься і до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Протягом п'яти робочих днів з дня одержання повідомлення про зміну

місцезнаходження (місця проживання) суб'єкта підприємницької діяльності

орган державної реєстрації шляхом подання інформаційного повідомлення

сповіщає про це органи державної статистики, державної податкової

служби, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування за місцезнаходженням

(місцем проживання) суб'єкта підприємницької діяльності.

Положенням не визначено чи вимагає зміна місцезнаходження внесення

змін до установчих документів. За змістом ст.7 Закону України лПро

господарські товариства» зміни, що відбулися в установчих документів

підлягають державній реєстрації. Оскільки місцезнаходження суб'єкта

підприємницької діяльності зазначається в установчих документах,

 то зміна місцезнаходження однозначно призводить до змін в установчих

документах. З огляду на це, вважаємо, що зміни місцезнаходження

повинні супроводжуватися реєстрацією змін в установчих документів.

У разі зміни місцезнаходження (місця проживання) суб'єкта підприємницької

діяльності пов'язаної із зміною адміністративного району (міста)

, суб'єкт підприємницької діяльності у 7-денний термін подає до

органу державної реєстрації, на обліку в якому він перебуває, заяву

та копію документа, що засвідчує зміну місцезнаходження (місця проживання)

. Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів надсилає

рекомендованим листом реєстраційну картку та реєстраційну справу

органові державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем

проживання) цього суб'єкта підприємницької діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності у 30-денний термін з дня зняття

з обліку в органі державної реєстрації за попереднім місцезнаходженням

зобов'язаний подати до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням реєстраційну картку з

внесеними змінами та оригінал свідоцтва для внесення в нього відповідних змін.

Орган державної реєстрації за новим місцезнаходженням суб'єкта підприємницької

діяльності у 5-денний термін з дня отримання документів подає до

органів державної статистики та державної податкової служби .завірені

копії реєстраційної картки, а до органів Пенсійного фонду та Фонду

соціального страхування - інформаційне повідомлення.

У разі, якщо в 30-денний термін з дня зняття з обліку в органі державної

реєстрації за попереднім місцезнаходженням, заявник не звернувся

до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням, останній

має право зверну-

 

!!60

 

тися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної

реєстрації. Проте, якщо підприємство повідомляє про зміну місцезнаходження

з простроченням встановленого терміну, але реєстраційний орган цього

не виявив раніше і не звернувся з заявою в арбітражний суд, то підстав

для відмови у реєстрації зміни місцезнаходження немає.

Для державної реєстрації зміни місцезнаходження, яка не пов'язана

із зміною адміністративного району, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення змін);

2) оригінал свідоцтва про державну реєстрацію;

3) три примірники змін до установчих документів - з них два оригінали,

 а один - нотаріально засвідчена копія:

4) документи, що підтверджують зміну місцезнаходження. Якщо зміна

місцезнаходження відбувається в результаті зміни місця проживання

одного з учасників, то підтверджувати місцезнаходження не потрібно;

5) протокол зборів учасників про внесення змін до установчих документів,

 пов'язаних із зміною місцезнаходження;

6) реєстраційну картку;

7) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%:

реєстраційний орган 30%.

Для державної реєстрації зміни місцезнаходження, котра пов'язана

із зміною адміністративного району, реєстраційному органу на протязі

7 днів з дня зміни місцезнаходження, необхідно подати:

1) заяву про зміну місцезнаходження, адресовану органу, в якому

перебуває на обліку суб'єкт підприємницької діяльності;

2) документ, що засвідчує зміну місцезнаходження (відповідний договір)

. Реєстраційному органу за новим місцезнаходженням на протязі ЗО

днів з дня зняття з обліку в органі державної реєстрації за попереднім

місцезнаходженням необхідно подати:

3) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення змін);

4) оригінал свідоцтва про державну реєстрацію;

5) три примірники змін до установчих документів - з них два оригінали,

 а один - нотаріально засвідчена копія;

6) документи, що підтверджують зміну місцезнаходження. Якщо зміна

.місцезнаходження відбувається в результаті зміни місця проживання

одного з учасників, то підтверджувати місцезнаходження не потрібно:

7) протокол зборів учасників про внесення змін до установчих документів,

 Пов'язаних із зміною місцезнаходження:

8) реєстраційну картку;

9) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

реєстраційний орган 30%.

 

!!61

 

4 3 2 ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ЗМІН В УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТАХ, ПОВ'ЯЗАНИХ

13 ЗМІНОЮ УЧАСНИКІВ (ВЛАСНИКА ПІДПРИЄМСТВА)

Зміна складу учасників пов'язана з припиненням корпоративних відносин

(відносин участі в товаристві) учасників, зазначених в установчих

документах, або з набуттям корпоративних прав новими особами, які

раніше не були учасниками товариства. Правовими підставами зміни

складу учасників є:

1) відступпення частки в статутному фонді товариства (ст- 53,65,

69, 77 Закону України лПро господарські товариства»);

2) вихід учасників з товариства (ст.54, 65, 71, 77 Закону України лПро

господодарські товариства»);

3) виключення учасників з товариства (ст.64, 65, 72, 77 Закону України лПро

господарські товариства»);

4) прийняття (вступ) у товариство нових учасників, в тому числі

правонаступників (ст. 55, 65, 78 Закону України лПро господарські товариства»);

5) в акціонерному товаристві зміна акціонерів відбувається шляхом відчуження акцій. Причому, в закритих акціонерних товариствах

зміна акціонера пов'язана із зміною установчих документів і підлягає

реєстрації, а в відкритих акціонерних товариствах відчуження акцій

до змін в установчих документах не призводить;

6) звернення стягнення на частку (ст.57,73 Закону України лПро господарські

товариства»),                                                   

     -Хi/i  v

Питання зміни учасників регулюється Положенням лише У ч.З п.24: лУ разі

внесення до установчих документів змін, пов'язаних із зміною складу

засновників (учасників) суб'єкта підприємницької діяльності, подаються

оформлені згідно з вимогами законодавства документи, що засвідчують:

добровільний вихід юридичної особи із складу засновників (учасників)

 -подається копія рішення засновника, а фізичної особи - нотаріально засвідчена

заява;

примусове виключення засновників (учасників) - подається рішення

уповноваженого на це органу».

Цієї норми явно недостатньо для врегулювання процесу державної реєстрації

зміни складу засновників, особливо зважаючи на зростаючу популярність

такої ділової операції в Україні.

 

 

4.3.2.1. ВІДСТУПЛЕННЯ ЧАСТКИ В СТАТУТНОМУ ФОНДІ.

Під відступленням частки О'ічастини) розуміється її відчуження,

тобто передача іншим особам на підставі будь-якого цивільно-правового

договору: договору дарування, міни, купівлі-продажу тощо. При визначенні

вимог до договору про відступлення частки (її частини) необхідно

керуватися нормами, що встановлюють загальні вимоги до договорів

того чи іншого виду. Прикладом такого договору може бути: лДоговір

про відступлення шляхом купівлі-продажу частки у статутному фонді

товариства з обмеженою відповідальністю лМарія».

Аналіз ст.42, 43, 44. 47 ЦК України, ст.8 Закону України лПро підприємництво»

дає підстави вважати, що договір про відступлення частки в статутному

фонді повинен укладатися в письмовій формі. По-перше, вартість цих

угод, як правило,

 

!!62

 

перевищує 100 гривень; по-друге, ці угоди не виконуються під час

їх укладення; потрете, вони є підставою для державної реєстрації

зміни складу учасників. Окремі реєстраційні органи вимагають укладення

договору про відступлення частки у нотаріальній формі. Такі вимоги

незаконні, оскільки ні Цивільним кодексом, ні Положенням для такого

виду угод не передбачається дотримання нотаріальної форми. Разом

з тим, вважаємо, що нотаріальне посвідчення договору про відступлення

частки доцільне, оскільки при цьому перевіряється відповідність

угоди вимогам закону. Право вибору форми договору - просто письмова

чи нотаріально посвідчена - належить сторонам. При цьому слід враховувати,

 що за посвідчення договору справляється державне мито (плата за

нотаріальні дії) в розмірі 5% від суми договору.

Істотними умовами договорів про відступлення частки в статутного фонді є:

1) предмет договору (відступлення частки шляхом купівлі-продажу,

 дарування, міни тощо),

2) ідентифікаційні ознаки товариства (ким і коли зареєстровано,

повне найменування відповідно до установчих документів, ідентифікаційний

код, місцезнаходження підприємства),

3) характеристика частки, що відступається (її розмір в грошовому

і процентному виразі)(*1)

4) сума договору,

5) інші умови необхідні для договорів даного виду.

Відповідні; до ст. 53 Закону України лПро господарські товариства»

відступлення частки можливе лише при певних передумовах:

а) згода решти учасників товариства на відступлення частки одному

чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено

установчими документами, то і третім особам;

б) відмова інших учасників від переважного права на придбання частки;

в) відсутність заборони в установчих документах на відступлення

частки на користь осіб, які не є учасниками товариства (третіх осіб)

. Якщо установчі документи містять таку заборону, то відчуження

частки можливе лише після внесення змін до установчих документів,

 що цю заборону скасовують;

г) повне внесення вкладу учасником, який відступає частку, якщо

вона відчужується третім особам, тобто не учасникам товариства. Неповністю оплачена частка може бути відчужена лише на користь

учасників товариства.

Наявність передумов для відступлення частки підтверджується відповідними

. документами: протоколом зборів учасників, свідоцтвом товариства

або довідкою банківської установи про повну сплату вкладу.

Передача учасником повного чи командитного товариства своєї частки

іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути лише

за згодою всіх учасників. Для відступлення частки у повному і командитному

товаристві не вимагається її внесення в повному розмірі.

(**1) При визначенні розміру частки необхідно враховувати різницю

між розміром і вартістю частки.Вартість частки визначається шляхом

множення чистих активів товариства на процент участі у статутному

фонді. Законом передбачено відступлення частки статутного фонду,

 тому має значення, насамперед, зафіксований в установчих документах

розмір частки та її процентний вираз,

 

!!63

 

Відступлення частки в статутному фонді оформляється договором між

учасником, який відступає частку, і особою, яка її набуває. На підставі

одностороннього акту (заяви) відступлення не відбувається. Особа,

 на користь якої відступлено частку, стає правонаступником всіх

прав та обов'язків попереднього учасника, які він мав у відношенні

до товариства з моменту укладення договору. Правонаступництво відбувається

лише щодо прав та обов'язків, що витікають з установчого договору.

Положення не передбачає які саме документи потрібно подавати як

доказ відступлення частки, оскільки відступлення не є добровільним

виходом і не є примусовим .виключенням, про які йдеться у ч.З п.

24 Положення. Вважаємо, що ч.З п.24 Положення повинна бути розширена:

у випадку відступлення частки необхідно подати копію договору, який

про це свідчить. Зразок договору про відступлення частки наводиться у додатках.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку з відступленням частки, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін в установчих документах - з них два оригінали,

 а один - нотаріально засвідчена копія:

3) договір про відступлення частки;

4) документ, що підтверджує сплату в повному розмірі частки, що

відступається,;

5) протокол зборів учасників про згоду на відступлення частки:

6) реєстраційну картку;

7) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%:

30% - реєстраційний орган.

 

 

!!64

4.3.2.2. ВИХІД УЧАСНИКІВ З ТОВАРИСТВА.

Відповідно до пункту в) ст.10 Закону України лПро господарські товариства»

правом учасників господарських товариств є право вийти з товариства

у встановленому порядку, що не може бути обмежене ні установчими

документами, ні рішеннями органів товариства, ні зобов'язаннями

перед товариством чи його учасниками, ні іншими обставинами. Вихід

з товариства можливий і в тому випадку, якщо частка не оплачена повністю.

Вихід з товариства - це добровільна дія, спрямована на припинення

корпоративних правовідносин між учасником і товариством. Подати

заяву про вихід може лише учасник або його представник Учасник подає

заяву на ім'я вищого органу (збори учасників). Зміст заяви законом

не визначений. Мотиви виходу не мають правового значення і можуть

бути різними: переїзд на інше місце проживання, неможливість брати

участь в управлінні товариством за станом здоров'я, протест проти

дій товариства чи його учасників тощо. У внутрішньокорпоративних

відносинах вважається що учасник вийшов з товариства з моменту подання

заяви про вихід. У відносинах з третіми особами учасник втрачає

статус учасника з моменту державної реєстрації відповідних змін

в установчих документах.

Положенням передбачено, що для державної реєстрації зміни складу

учасників в зв'язку з виходом фізичної особи, необхідно подати нотаріально

засвідчену заяву.

 

!!64

 

Таке формулювання некоректне, оскільки такої нотаріальної дії як

засвідчення заяв Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій

(наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 p. № 18/5)

 не передбачено. За нотаріальною практикою засвідчується справжність

підпису на заяві про вихід, а не її зміст. Зустрічаються випадки,

 коли у заяві учасник просить "вивести" або "виключити" його з товариства.

 Такого поняття як "вивести з товариства" закон не містить. Вихід

з товариства - це одностороння дія учасника, що не залежить від

товариства, а тому про вихід не потрібно просити - про це товариство

повідомляють. Неможливо просити про "виключення" з товариства. Слово

"виключення" містить відтінок примусу, санкції:

виключають одностайним рішенням зборів учасників за вчинення визначених

законом або установчими документами порушень.

В заяві необов'язково вимагати виділення частки. Підставою для виділення

частки в силу закону є вихід з товариства, а не прохання учасника.

 Зразок заяви про вихід приводиться у додатках.

Якщо засновником е юридична особа, то зборам учасників подається

рішення, прийняте її органом управління відповідно до компетенції,

 передбаченої установчими документами організації-засновника. Як

правило, прийняття рішень про участь у господарських товариствах

(та вихід з них) входить у компетенцію вищих органів. Тому наказ

директора не є достатньою правовою підставою для виходу з товариства.

З моменту подання заяви про вихід учасник втрачає право брати участь

в управлінні товариством. За ним зберігаються лише окремі майнові

права: право отримати частку в майні товариства та частину прибутку,

 одержану товариством до моменту подання заяви про вихід. Виплата

провадиться після затвердження звіту за рік. в якому учасник вийшов

з товариства (в України встановлений строк подання річного звіту

до 05 лютого наступного за звітним року), і в строк до 12 місяців

з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може

бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Майно,

 передане учасником товариству тільки в користування, повертається

в натуральній формі без винагороди.

Додаткові умови виходу встановлені для учасників повних і командитних

товариств. Учасник повного товариства може вийти з товариства, попередивши

про це не пізніше, ніж за 3 місяці. Вихід із товариства, що було

створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних

причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніше,

ніж за 6 місяців. Якщо при виході учасника з повного товариства

це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його

внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу.

Учасник, який виходить з товариства, може відмовитися від свого

права на виділення частки. Про це він повинен вказати в заяві. Відмова

від виділення частки є підставою для залишення її в розпорядженні

товариства або розподілу між іншими учасниками. На практиці в деяких

заявах про вихід пишуть, щось на зразок: л...Майнових та фінансових

претензій не маю. Частку передаю на користь Іваненка І.В.». Таке

бажання учасника не зобов'язує товариство, яке може розподіляти

частку на власний розсуд. Якщо учасник хоче, щоб його частка у товариств'

перейшла у власність конкретної особи, необхідно оформити її відступлення,

 а не вихід з товариства.

 

!!65

 

 

Учасник може відізвати подану ним заяву про вихід лише за згодою

товариства. Якщо товариство такої згоди не дає, учасник має право

заперечити подану ним заяву в загальному порядку, тобто у випадках,

 якщо вона була підписана, коли громадянин був нездатним розуміти

значення своїх дій (ст.55 ЦКУ), внаслідок помилки, що має істотне

значення (ст.56 ЦКУ), внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної

угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких

обставин (ст.57 ЦК). Рішення учасника-юридичної особи про вихід

з товариства може бути заперечене на підставі ст.48 ЦК України у

випадку, якщо воно прийняте некомпетентним органом.

Вихід з товариства не припиняє не заснованих на установчому договорі

відносин з товариством. Так, якщо для розміщення товариства використовувалася

квартира учасника, який вийшов з товариства, то укладений між товариством

і учасником договір оренди квартири не втрачає чинності. Вихід учасника

з товариства не припиняє і трудових відносин, якщо учасник був одночасно працівником.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку з виходом учасника (учасників)

, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін в установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один -нотаріально засвідчена копія;

3) документ, що підтверджує вихід учасника: фізичних осіб - заява

про вихід, посвідчена нотаріально; юридичних ос.ю - рішення ьтирго

органу юридичної особи (протокол, наказ) або іншого компетентного органу;

4) протокол зборів учасників про перерозподіл частки, її залишення

за товариством або прийняття нового учасника;

5) реєстраційну картку;

6) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

 

4.3.2.3. ВИКЛЮЧЕННЯ УЧАСНИКІВ.

Виключення учасників є формою відповідальності учасника перед товариством

за невиконання умов установчих документів або закону. Учасники мають

не лише права, а й обов'язки. Основні з них визначені у ст.11 Закону

України лПро господарські товариства»:

а) дотримуватись установчих документів товариства і виконувати рішення

загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі

і пов'язані з майновою участю, вносити вклади (оплачувати акції)

 у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію

про діяльність товариства;

г) виконувати інші обов'язки, якщо це передбачено Законом України

лПро господарські товариства», іншим законодавством України та установчими документами.

 

!!66

 

 

На відміну від виходу з товариства, виключення завжди має примусовий

характер і не залежить від бажання учасника. Виключення з числа

товариства можливе лише на підставах, визначених законом або установчими

документами. Так, відповідно до ст.64 Закону України лПро господарські

товариства» учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який

систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки,

перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути

виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів

учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства

передбачає виділення його частки.

Аналогічні підстави виключення і учасників повного товариства (ст.

 72). Якщо для товариств з обмеженою відповідальністю процедура

виключення чітко передбачена законом і має імперативний характер

(тобто не може бути змінена установчими документами), то процедура

виключення учасника повного товариства повинна бути передбачена

установчим договором.

Виключення з товариства є засобом примусового впливу на учасника

і тому повинно здійснюватися у чіткій відповідності з вимогами закону

та установчих документів. Розгляд питання про виключення учасника

відноситься до компетенції вищого органу товариства - зборів учасників.

 Виконавчі та ревізійні органи не мають права приймати рішення про

виключення учасника, хоч вони мають право вносити це питання до

порядку денного зборів.

За Законом України лПро господарські товариства» питання про виключення

учасника може ставити будь-який учасник незалежно від розміру його

частки. Інакше вирішене; це питання у Законі лПро товариства з обмеженою

відповідальністю» Російської Федерації від 08.02.1998р. Відповідно

до ст.10. тільки ті учасники товариства, частки яких у сукупності

складають не менше десяти процентів статутного капіталу товариства,

 мають право вимагати у судовому порядку виключення з товариства

учасника, який грубо порушує свої обов'язки або своїми діями (бездіяльністю)

 робить неможливою діяльність товариства чи суттєво її ускладнює.

Рішення про виключення оформляється протоколом зборів учасників.

 При цьому слід враховувати загальні вимоги до рішень зборів:

1) Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники.

. які в сукупності володіють кількістю голосів, обумовленою в законі

або установчими документами, наприклад, відповідно до ст.60 Закону

України лПро господарські товарства» збори учасників товариства

з обмеженою відповідальністю вважаються повноважними, якщо на них

присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності

більше, ніж 60% голосів, а з питань, що потребують одностайності,

 - всі учасники. В зв'язку з цим, для виключення учасника з ТзОВ

необхідна і його присутність на зборах. В іншому випадку рішення

зборів може бути визнане недійсним в зв'язку з порушенням форми

його прийняття. Закон робить неможливим виключення учасника лзаочно».

 Присутність учасника, якого виключають, на зборах є однією з гарантій

його прав, оскільки в такому випадку він має можливість захищатися.

 

!!67

 

 

2) Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються

передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення

зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не

пізніше, ніж за ЗО днів до скликання загальних зборів. З питань,

 не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки

за згодою всіх учасників присутніх на зборах (ст.61 ЗУ лПро господарські

товариства»), в тому числі учасника, якого виключають.

Порядок повідомлення про скликання зборів учасників повинен визначатися

установчими документами. У тих випадках, якщо установчими документами

порядок скликання зборів не визначено, учасник вважається повідомленим,

 якщо обраний товариством спосіб повідомлення забезпечує поінформованість

учасника-адресата про час і місце проведення зборів та порядок денний.

 На практиці використовують повідомлення рекомендованим листом з

відміткою про вручення. Повідомлення учаснику направляється за адресою,

 зазначеною в установчих документах (учасник зобов'язаний повідомляти

товариство про зміну місцепроживання). Неприпустимим е посилання

на неотримання повідомлення про скликання зборів з тих причин, що

учасник не проживає за вказаною у повідомленні адресою. Проте, якщо

товариство має достовірні відомості про зміну учасником місця проживання,

 хоч це і не зафіксовано в установчих документах, повідомлення необхідно

надсилати за дійсною адресою.

У випадку, якщо збори учасників скликані з порушенням встановленого

порядку (без завчасного повідомлення або без оголошення порядку денного), правомірність зборів

та прийнятих ними рішень може бути заперечена.

3) Рішення про виключення приймається одноголосно. Учасник, якого

виключають, участі у голосуванні не бере, і частка його не враховується

при визначенні результатів голосування. У товаристві з обмеженою

відповідальністю можливе виключення учасника, який володіє часткою

в розмірі 70%, якщо інші учасники проголосують одноголосно. Практично

такі випадки зустрічаються рідко, оскільки виключення учасника пов'язане

з необхідністю виділити його частку. Чим більша частка, тим складніше

її виділити, особливо враховуючи те, що законом встановлена пріоритетність

грошової форми.

Рішення вважається прийнятим, якщо проголосували за виключення всі

учасники. Якщо хоча б один учасник проголосував проти або утримався,

 рішення вважається не прийнятим.

Законом встановлено досить складний процесуальний порядок виключення

учасників. Для прийняття рішення необхідно:

1) підстави для виключення;

2) повідомлення учасників про скликання зборів з включенням до порядку

денного питання про виключення;

3) присутність на зборах всіх без винятку учасників;

4) одностайне рішення всіх учасників.

Учасник, якого виключають, має можливість не допустити свого виключення

з товариства, просто не з'явившись на збори. Механізм виключення

не збалансований між інтересами учасника і товариства. В зв'язку

з цим порядок виключення, передбачений ст.64 Закону України лПро

господарські товарства» потребує вдосконалення: необхідно надати

право зборам учасників приймати рішення про виклю-

 

!!68

 

чення учасника і в тому випадку, якщо він не з'являється на збори

без поважних причин.

Державна реєстрація зміни складу учасників в зв'язку з виключенням

здійснюється за умови подання реєстраційному органу протоколу рішення

уповноваженого на це органу (ч.З п. 24 Положення.). При цьому реєстраційні

органи не повинні з'ясовувати наявності підстав для виключення та

дотримання порядку скликання зборів. Незгода особи, стосовно якої

прийнято рішення про виключення, в тому числі заперечення рішення

в суді, не є перешкодою для реєстрації зміни складу учасників за

винятком, якщо судом винесена ухвала про заборону реєстрації. Реєстраційні

органи не мають права вимагати подання документів, що свідчать Х

про виділення частки майна товариства, оскільки рішення про виключення

учасника з товариства вступає в силу з моменту ухвалення, а не виділення частки.

У товариствах, що мають двох учасників, виключення або вихід одного

з них призводить до зміни організаційно-правової форми, про що необхідно

повідомити в пресі та на протязі одного місяця подати документи

на перереєстрацію. Зміна організаційно-правової форми не відбувається

у випадку, якщо до спливу місячного терміну в товариство будуть

прийняті нові учасники або хоча б один учасник. В такому випадку

необхідно зареєструвати зміни в установчих документах, пов'язані

із зміною учасників.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку з виключенням учасника, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін в установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) протокол зборів учасників про виключення учасника;

4) реєстраційну картку;

5) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%:

30% - реєстраційний орган.

 

 

4.3.2.4. ПРИЙНЯТТЯ (ВСТУП) У ТОВАРИСТВО НОВИХ УЧАСНИКІВ.

Склад учасників товариства може змінитися, якщо у товариство вступають

нові учасники. В залежності від підстав прийняття (вступу) учасників

можна виділити три його види:

1) прийняття нових учасників у зв'язку з відступленням на їх користь

частки ("її частини) у статутному фонді;

2) прийняття нових учасників без вибуття попередніх учасників;

3) прийняття нових учасників, які є правонаступниками (спадкоємцями)

 реорганізованої юридичної особи (померлого учасника).

Рішення про прийняття нових учасників приймаються зборами учасників.

 За законом, прийняття такого рішення не вимагає одностайності або

кваліфікованої більшості. Але якщо установчими документами передбачено

інший порядок прийняття рішення про вступ нових учасників, необхідно

керуватися установчими документами.

 

!!69

 

 

Відповідно до ст.78 Закону України лПро господарські товариства»

вступ вкладника у командитне товариства відбувається шляхом внесення

ним внесків. Норма не регулює процесуальний порядок оформлення вступу

вкладника, що викликає певні складності при її практичному застосуванні.

 Вважаємо, що і в командитних товариствах вступу вкладника повинно

передувати рішення учасників, якінесуть повну відповідальність (лише

вони здійснюють управління). Це відповідає природі товариства як

об'єднанню осіб, в якому значення має не тільки і не сгільки внесок,

 скільки особа майбутнього вкладника. Сам по собі внесок вкладника

не породжує корпоративних прав.

 

 

4.3.2.4.1. Прийняття нових учасників у зв'язку з відступленням на

їх користь частки (її частини) у статутному фонді. Правовою підставою

для прийняття у товариство учасника, на користь якого відступлена

частка, е відповідний договір. Особа, на користь якої відступлено

частку, вважається учасником товариства з моменту укладення договору.

 Тому збори учасників не вирішують питання про прийняття (чи неприйняття)

 такого учасника, що є винятком з загального правила. Оскільки відступлення

частки тягне зміни в установчих документах, в реєстраційний орган

необхідно подати відповідні зміни до установчих документів, підписані

учасниками товариства. Установчий договір при цьому викладається

в новій редакції (див. п.4.3.2.1.). Внесення змін в установчі документи

е компетенцією вищого органу товариства (зборів учасників), тому

реєстраційному органу подається протокол зборів (витяг з нього),

 яким ці зміни затверджуються.

 

 

4.3.2.4.2. Прийняття нових учасників без вибуття попередніх є одним

з найпоширеніших шляхів залучення додаткового капіталу для потреб

товариства. Правовими підставами дня прийняття нового учасника є

його бажання вступити в товариство (як правило, виражене в заяві,

 адресованій зборам; і відповідне рішення зборів учасників

Існує декілька шляхів прийняття нових учасників без вибуття попередніх:

1) із одночасним збільшенням статутного фонду;

2) без збільшення статутного фонду шляхом:

а) перерозподілу часток в статутному фонді товариства:

б) передачі новому учаснику частки, що належить товариству.

 

1) Прийняття в товариство нових учасників шляхом збільшення статутного

фонду. Учасник, який вступає в товариство, може бути прийнятий на

умовах внесення внеску у розмірі, погодженому зборами учасників.

 Якщо всі частки в товаристві розподілені між учасниками, то прийняття

нового учасника шляхом внесення ним додаткових внесків призводить

до збільшення статутного фонду товариства. При цьому необхідно враховувати,

 що збільшення статутного фонду допускається лише за умови сплати

попередньо оголошеного статутного фонду в повному розмірі.

Збори можуть встановити максимальний розмір внеску для новоприйнятого

учасника, строки внесення внеску, форму внесення. Особа, яка приймається

у товариство, вважається учасником з моменту внесення внеску і державної

реєстрації змін в установчих документах. Якщо внесок не зроблений,

 то немає правових підстав визнавати за особою певну частку у статутному

фонді товариства, а отже вона не є і учасником.

 

!!70

 

Відповідно до ч.2 ст.51 Закону України лПро господарські товариства»

зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників

не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в

установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими

документами. Зазначена норма поширюється лише на учасників товариства,

 тобто тих осіб, які зазначені а установчих документах на момент

прийняття рішення про внесення додаткових внесків. Норма має диспозитивний

характер, тому збори учасників можуть одночасно з вирішенням питання про внесення додаткових внесків одним. декількома або всіма учасниками

здійснити перерозподіл часток в статутному фонді.

Законом чітко не визначено чи призводять додаткові внески до збільшення

статутного фонду. Це питання має практичне значення. Якщо додаткові

внески учасників не призводять до збільшення статутного фонду, то

відповідно до п.1.22 Закону України лПро внесення змін і доповнень

до Закону України лПро оподаткування прибутку підприємств» від 22.

05.1997р. ці внески вважають безповоротною фінансовою допомогою

товариству і підлягають оподаткуванню на загальних підставах. Якщо

ж вважати, що додаткові внески учасників призводять до збільшення

статутного фонду, то це неодмінно призводить до зміни часток учасників,

 що суперечить ч.2 ст.51 Закону України лПро господарські товариства».

 Навіть, якщо додаткові внески вносилися одним учасником, зміниться

процентне співвідношення часток всіх учасників.

Вважаємо, що норма, зазначена у ч.2 ст.51 Закону України лПро господарські

товариства» не регулює питання внесення додаткових внесків, пов'язаних

з виконанням рішення зборів про збільшення статутного фонду. Збільшення

статутного фонду можливе лише за рішенням зборів учасників, тому

внески учасників здійснені без такого рішення (самовільно) не призводять

ні до збільшення статутного фонду, ні до перерозподілу часток. Натомість,

 якщо додаткові внески вносяться на підставі рішення зборів про

збільшення статутного фонду, то відбувається і перерозподіл часток.

Внески особи, яка приймається у товариство не є додатковими внесками

учасників в розумінні ст.51 Закону України лПро господарські товариства».

 Тому одночасно з вирішенням питання про внесення внеску в статутний

фонд необхідно вирішувати питання про збільшення його розміру на

суму внеску нового учасника.

При збільшенні статутного фонду за рахунок внеску нового учасника

постає питання про зміну процентного розміру часток всіх учасників

товариства. Основна проблема полягає у визначенні співвідношення

внесків, зроблених до внеску нового учасника. Дійсно, якщо в 1995

році внески трьох учасників у розмірі 125 гривень забезпечували

кожному частку у розмірі 33,33% від мінімального статутного фонду

375 гривень, то внесок нового учасника у цьому ж розмірі сьогодні

забезпечить йому рівну з усіма учасниками частку (25%). При цьому

не враховується дійсна вартість цієї частки відносно майнового стану

трирічного товариства - розмір внесків не відображає його.

Вважаємо, що при збільшенні статутного фонду за рахунок нового учасника

перерозподіл часток в товаристві не може відбуватися механічно, з огляду лише

 

!!71

 

на розмір внесків, необхідно враховувати дійсну вартість часток

в залежності від вартості активів товариства. Лише в такому випадку

можна здійснити перерозподіл участі, який би відображав реальну

оцінку внеску кожного учасника у порівнянні з майном товариства.

 Реальність оцінки внеску нового учасника має важливе значення,

насамперед, для дійсних учасників товариства.

Для забезпечення паритетності часток збори вирішують яку частину

з загальної суми внеску нового учасника зарахувати в статутний фонд.

 Решта суми вноси' ьсяу фонд товариства як безповоротна фінансова

допомога. При цьому'втрачається на різниці в оподаткуванні внесків

в статутний фонд і безповоротної фінансової допомоги. Цей варіант

прийнятний тільки в тому випадку, якщо внесок може бути поділений

на частини, і зроблений, як правило, у грошовій формі. Але якщо

внесок має велику вартість, то для товариства є істотним питання

його оподаткування. Тому прийнятнішим видається інший варіант, при

якому не виникає податкових зобов'язань. За рахунок внеску засновника

збільшується статутний фонд, а після внесення внеску робиться перерозподіл

часток між учасниками в погодженій пропорції.

Рішення про прийняття нового учасника шляхом збільшення статутного

фонду за рахунок його внеску приймається більшістю голосів.

Викладені вище міркування призначалися, в основному, учасникам товариств,

 оскільки реєстраційний орган не наділений правом контролювати правильність розподілу часток між попередніми і новими учасниками.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку з вступом нового учасника шляхом

збільшення статутного фонду, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін а установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) документ, що свідчить про сплату попередньо оголошеного статутного фонду;

4) протокол зборів учасників про прийняття нового учасника;

5) документ, що свідчить, про сплату внеску новим учасником;

6) реєстраційну картку:

7) квитанції про 30% сплату реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

 

2а) Прийняття в товариство нових учасників шляхом перерозподілу

часток в статутному фонді.

Нового учасника можна прийняти у товариство шляхом перерозподілу

часток в статутному фонді товариства. Це можливо лише при одностайному

рішенні зборів учасників, тому що внаслідок вступу нового учасника

відбувається перерозподіл часток учасників, відповідно змінюється

і розподіл голосів.

Перерозподіл часток між учасниками можливий і в тому випадку, якщо

частки не оплачені повністю.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку з вступом нового учасника шляхом

перерозподілу часток в статутному фонді, необхідно подати:

 

!!72

 

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін в установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) протокол зборів учасників про прийняття нового учасника та перерозподіл часток;

4) реєстраційну картку;

5) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

 

26) Прийняття в товариство нових учасників шляхом передачі їм частки,

 належної товариству. Відповідно до ч.4 ст.53 Закону України лПро

господарські товариства» частка учасника товариства з обмеженою

відповідальністю після повного внесення вкладу може бути придбана

самим товариством. У цьому випадку товариство зобов'язане передати

її іншим учасникам або третім особам у строк до одного року. Протягом

цього періоду розподіл прибутку, голосування і визначення кворуму

у вищому органі провадяться без урахування частки, придбаної товариством .

Частку товариство може передати новому учаснику як безкоштовно,

так і за плату. Плата за придбання частки може перевищувати її реальну

вартість. При купівлі частки належної товариству, кошти сплачені

новим учасником не е внеском в статутний фонд і, відповідно, не

призводять до його збільшення.

Рішення про передачу частки приймається зборами учасників. Передача

частки належної товариству новому учаснику не тягне за собою зміни

часток інших учасників.

Для державної реєстрації змін в установчих документах пов'язаних

із зміною складу учасників а зв'язку з вступом нового учасника шляхом

передачі йому чзсіки належної товариству, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень):

2) три примірники змін в установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) протокол зборів учасників про придбання частки товариством;

4) документи, що підтверджують повну сплату частки, що належить товариству;

5) протокол зборів учасників про прийняття нового учасника та передачу

йому частки належної товариству:

6) реєстраційну картку;

7) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

 

 

4.3.2.4.3. Прийняття в товариство правонаступників (спадкоємців)

. Зміна складу учасників можлива з об'єктивних причин: смерть учасника

(фізичної особи) або реорганізація учасника-юридичної особи. Реорганізація

юридичної особи можлива шляхом перетворення, виділення, поділу,

злиття і приєднання. У випадку реорганізації шляхом перетворення правонаступником стає юридична

особа, що виникла на базі реорганізованої. При виділенні майно,

майнові права (в тому числі корпоративні) розподіляються між реорганізованим

і виділеним підприємством

 

!!73

 

 

на підставі роздільного акту (балансу). При поділі кожне з створених

підприємств є правонаступником реорганізованого. При злитті правонаступником

стає новоутворене підприємство. При реорганізації шляхом приєднання

права та обов'язки підприємства, що приєднується, переходять до

підприємства, котре реорганізується.

Спадкоємець (правонаступник) не стає учасником товариства лише в

силу статусу спадкоємця. Участь у товаристві є добровільною, тому

спадкоємець повичен виявити своє бажання вступити у товариство або

відмовитися від вступу. Якщо спадкоємців (правонаступників) декілька

і всі вони виявили бажання вступити у товариство, частка, належна

учаснику, повинна бути розподілена пропорційно частці кожного: спадкоємця

у спадщині. Якщо частина спадкоємців бажає вступити у товариство,

 а решта відмовляється, здійснюється виділ частин частки, що належать

спадкоємцям, які відмовилися від вступу у товариство, а статутний

фонд підлягає зменшенню на вартість виділених частин частки. Решта

частин частки передається прийнятому спадкоємцю (правонаступнику).

Частка учасників - фізичних осіб може успадковуватися за законом

або за заповітом. Заповітом може бути визначено конкретну особу,

 яка отримає частку після смерті заповідача. Право на спадщину підтверджується

свідоцтвом про право на спадщину, що видається нотаріальною конторою

через 6 місяців після смерті спадкодавця. До отримання свідоцтва

про право на спадщину питання про вступ у товариство не розглядається.

 Закон надає спадкоємцям переважне право вступу у товариство. Питання

прийняття (неприйняття) у товариство правонаступника вирішується

зборами учасників.

Відповідно до ст.55 Закону України лПро господарські товариства»

при відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства

з обмеженою відповідальністю або відмові правонаступнику (спадкоємцю)

 у прийнятті його до товариства йому видається у грошовій або натуральній

формі частка у майні товариства, котра належала реорганізованій

або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю). Вартість частки

визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника.

 У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

 Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його

статутного фонду набирає чинності не раніше, ніж через 3 місяці

після державної реєстрації та публікації про це у встановленому порядку.

Закон не передбачає строку протягом якого правонаступнику повинна

бути виділена частка у разі його відмови вступити у товариство.

Можливе застосування закону за аналогією, а саме ст.54 Закону України

"Про господарські товариства", що встановлює 12-місячний строк.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку з прийняттям (неприйняттям)

 правонаступника (спадкоємця), необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень):

2) три примірники змін в установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

 

!!74

 

3) протокол зборів учасників про прийняття (відмову у прийнятті)

 нового учасника;

4) документ, що засвідчує правонаступництво (спадкоємство): для

фізичних осіб - копію свідоцтва про право на спадщину: для юридичних

осіб - свідоцтво про державну перереєстрацію або копії установчих

документів, в яких зазначено правонаступництво, або акт розподілу

майна (роздільний акт) між правонаступниками:

5) реєстраційну картку;

6) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%:

30% - реєстраційний орган.

 

 

4.3.2.5. ЗМІНА СКЛАДУ ЗАСНОВНИКІВ ШЛЯХОМ ВІДЧУЖЕННЯ АКЦІЙ.

Відчуження акцій можливе лише в акціонерному товаристві. В установчих

документах відкритого акціонерного товариства не зазначаються акціонери, тому їх зміна в зв язку з відчуженням акцій не вимагає

реєстрації змін в установчих документах У закритих акціонерних товариствах

всі акції розподіляються між засновниками, які зазначаються в установчих

документах. Тому перехід права власності на акції закритого акціонерного

товариства повинен супроводжуватись внесенням відповідних змін в

установчі документи. Це підтвердила Державна комісія з цінних паперів

та фондового ринку у п.4. роз'яснення від 19.03.97 p. Ns 9 лПро

порядок застосування ст.22 Закону України "Про цінні папери і фондову

біржу" при реєстрації випуску акцій закритого акціонерного товариства».

Відчуження акцій здійснюється з обов'язковою реєстрацією такого

відчуження у реєстрі акціонерів акціонерного товариства, що ведеться

самим товариством або незалежним реєстратором. Підтвердженням переходу

права власності на іменні акції е виписка з реєстру.

Для державної реєстрації змін і доповнень до установчих документів

закритого акціонерного товариства, пов'язаних із зміною засновника

внаслідок відчуження акцій, необхідно подати:

1) оригінал статуту чи установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін в установчих документах(або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) зареєстрований договір про відчуження акцій або виписку з реєстру акціонерів;

4) реєстраційну картку;

5) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

 

4.3.2.6. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЧАСТКУ.

Товариство не несе відповідальності за зобов'язання учасників. За

загальним правилом, сформульованим у ст.57, 73 Закону України лПро

господарські товариства» звернення стягнення на частку учасника

в товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається

Відповідно до ч.2 ст.57 Закону України лПро господарські товариства»

 

!!75

 

(стосується товариств з обмеженою відповідальнісгю, товариств з

додатковою відпонідальністю) при недостатності майна учасника для

покриття його боргів кредитори мають право вимагати виділення частки

учасника-боржника у порядку, передбаченому ст.55 Закону України

лПро господарські товариства».

Ст.55 Закону України лПро господарські тои;ірисгна» встановлює порядок

вступу або відмови від вступу в товариство правонаступників (спадкоємців)

 учасника. Вартість частки, яка виділяється для наступного звернення

стягнення, визначається станом на день звернення кредиторів в товариство

з вимогою про виділення частки.

Звернення стягнення на частку учасника можливе лише після її виділення.

 Законом не встановлено протягом якого строку товариство повинно

здійснити виділення. Можлива аналогія ст.54, яка передбачає 12 -місячний

термін. Виділення частки можливе як у грошовій формі, так і в натуральній

- на розсуд товариства.

Правом вимоги виділення частки для звернення стягнення користуються

лише кредитори, які мають підтверджені документами (рішення суду,

 виконавчі написи нотаріусів тощо) вимоги до боржника-учасника.

Частка виділяється лише в тому випадку, якщо іншого майна учасника

недостатньо для покриття боргів перед кредиторами. Тому збори учасників

мають право відмовити кредитору у виділенні частки боржника-учасника

посилаючись на те. що а нього є інше майно, на яке

може бути звернуто стягнення.

Практично кредитори можуть реалізувати своє право на звернення стягнення

на частку лише в межах судового виконання. Судове рішення є єдиною

підставою для виділення частки. Якщо частка виділяється r грошовій

формі, то гроші зараховуються в депозит суду і вже попм сші,:ічуюіі.

ся кредитору. Якщо частка виділена в натуральній формі, т  здійснюється

її реалізація в порядку передбаченому главою 45 ЦПК України

Вважаємо, що товариство не маг підстав для сплати вартості виділеної

частки безпосередньо кредитору, який заявив таку вимогу, оскільки

можуть бути порушені права учасника або інших його кредиторів.

Закон не передбачає можливості виділення частини частки. Тому частка

виділяється в цілому, незалежно від її вартосгі та розміру боргу. Особа, частку якої виділено для звернення стягнення,

 втрачає статус учасника з моменту виділення

частки.

До виділення частки з метою звернення на неї стягнення застосовуються

правила ст.55 Закону України "Про господарські товариства", котра

передбачає необхідність зменшення статутного фонду на суму виділеної частки.

Відповідно до ч.2 ст.73 Закону України "Про господарські товариства"

(застосовується до повних та командитних товариств) при недостатності

майна учасника для покриття боргів за його зобов'язаннями кредитори

у встановленому порядку можуть вимагати ліквідації товариства або

виділення долі учасника-боржника. Решта учасників мають право з

метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в

грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного

на день вибуття такого учасника з товариств

Таким чином, на відміну від товариств ,ч обмеженою та додатковою

відповідальністю, кредитори учасників повних і комлндиіних товариств мають ширше

 

!!76

 

коло прав. Крім права на виділення частки учасника-боржника, вони

мають право вимагати ліквідації товариства. Підстави ліквідації

передбачені законом. Умовно вони поділяються так:

а) ліквідація за рішенням зборів учасників (добровільна);

б) ліквідація за рішенням інших компетентних органів (примусова ліквідація).

Добровільна ліквідація поза рішенням зборів учасників не можлива,

 навіть у тому випадку, якщо на цьому наполягають кредитори. Очевидно,

 мова може йти лише про примусову ліквідацію. Остання можлива лише

за рішенням суду і на підставах, встановлених законом. Підстави

примусової ліквідації визначені ст.19 Закону України лПро господарські

товариства'' і ст.34 Закону України лПро підприємства в Україні».

 Остання з зазначених норм містить відсилку на те, що підприємство

ліквідується й з інших, тобто не зазначених у цій статті, підстав

(ліквідація повного чи командитного товариства з ініціативи кредитора

учасника-боржника якраз і є таким випадком, передбаченим законодавством).

Необхідність наділення кредитора правом вимоги ліквідації повного

(командитного) товариства за борги одного з учасників викликає певні

сумніви. Товариство і його учасник - окремі самостійні суб'єкти.

 Борги учасника є лише його боргами і товариство не повинно відповідати

за зобов'язання учасника-боржника.

Примусова ліквідація є найсуворішою санкцією по відношенню до товариства.

 Збереження за кредитором права вимагати примусову ліквідацію товариства

означало б перекладання відповідальності з фактичного боржника-учасника

- на товариство, яке прав кредитора не порушувало. Це, щонайменше, не логічно.

Вважаємо, що порядок звернення стягнення на частку необхідно уніфікувати

стосовно всіх типів господарських товариства (звичайно, за винятком

акціонерних). Звернення стягнення на частку в господарському товаристві

повинно стати одним з засобів примусового виконання і передбачатися

цивільним процесуальним законодавством.

Необхідно, зокрема, мати на увазі, що звернення стягнення на частку

допускається лише за рішенням суду. При цьому товариству або іншим

учасникам надається право сплатити погоджену вартість частки, що

виділяється. І лише при умові, що товариство або інші учасники не

виплатили кредиторам вартість частки боржника, можливе звернення

на неї стягнення.

Цивільне процесуальне законодавство України не визначає особливостей

при зверненні стягнення на частку у товаристві. Застосовуються ч.

2, 3 ст.379, 380, 388 ЦПК України, яких. однак, замало для чіткої

регламентації цього непростого процесу.

На відміну від російського законодавства, яке передбачає звернення

стягнення на частку шляхом продажу її з прилюдних торгів, ч.2. ст.

57 Закону України лПро господарські товариства» визначає необхідність

попереднього виділення частки. Вважаємо це цілком виправданим. Звернення

стягнення безпосередньо на частку можливе у тому випадку, якщо частка

визначена у конкретному неподільному об'єкті права власності, наприклад,

 при спільній частковій власності на будинок. Частка в статутному фонді не є річчю. До моменту її виділення вона виражає лише певні

 

!!77

 

 

права учасників. Тому зверненню стягнення на частку обов'язково передує її

виділення.

Стосовно можливості звернення стягнення на внески боржників у статутний

фонд господарського товариства Вищий арбітражний суд України дав

відповідь у п 11 листа № 01-8/106 від 07.03.96 лПро деякі питання

практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні

суперечок». Дозволимо собі

навести Ті повністю.

л 11 Відповідно до статей 12 та 13 Закону України "Про господарські товариства

засновники та учасники товариства вносять у статутний фонд внески,

 зокрема, у вигляді будинків, споруд, обладнання, цінних паперів,

 грошових коштів, які

залишаються їх власністю.

Крім того засновники або учасники товариства можуть передати йому майно

увласніс^ ^ відсутності у боржника достатніх коштів для задоволення

обгрунтованих вимог кредиторів, останні мають право вимагати звернення

стягнення на майно (грошові кошти) боржника, які належать йому у

вигляді внесків у статутний фонд як засновнику або учаснику господарського товариства.

Що ж до майна, яке боржник передав у власність господарського товариства,

 то на це майно не може бути звернено стягнення за його зобов'язаннями.

При цьому слід мати на увазі деякі особливості правового регулювання цього

питання.

Так якщо особа є засновником (учасником) товариства з обмеженою

відповідальністю то його внесок складає частину статутного фонду

і хоча він не втрачає права власності на цю частку, згідно з, статтею

57 Закону України "Про господарські товариства" звернення стягнення

ча цю частку не допускається.

З метою задоволення своїх вимог за рахунок частки боржника у статутному

фонді такого товариства кредитор перш за все має звернутися до товариства

з вимогою про виділення частки боржника у порядку, передбаченому статтею 55

цього Закону.

Якщо товариство ухиляється від задоволення цієї вимоги, кредитор засновника

(учасника) товариства вправі звернутися до арбітражного суду за захистом своїх

прав та охоронюваних законом інтересів.

Крім звернення стягнення на частку боржника у статутному фонді товариства,

 кредитор вправі вимагати звернення стягнення на частку майна товариства.

 належного боржникові пропорційно його частки у статутному фонді (стаття 54

Цей принцип звернення стягнення на майно (грошові кошти) боржника,

 внесене до статутного фонду, застосовується до Товариства з додатковою

відповідальністю (останній абзац статті 65 Закону) та до повного

або командитного

товариства (статті 73 та 77 Закону».

Впадає в око невідповідність роз'яснення діючому законодавству.

По-перше, відповідно до ст 12 Закону України лПро господарські товариства»

товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками

у власність. Тому при внесенні внесків в статутний фонд засновник

втрачає на них право власності.

 

!!78

 

Яким чином внести гроші в статутний фонд товариства, щоб вони залишилися

власністю засновника? Засновник може внести внесок і шляхом передачі

товариству права користування природними ресурсами, будинками, спорудами

або обладнанням. Лише в тому випадку, якщо установчими документами

товариства обумовлено такий внесок, власником майна залишається засновник.

По-друге, внесок в статутний фонд і частка в статутному фонді не

одне й те саме. Внесок - це майно, що передається товариству у власність

або право користування майном. Частка - це процентний вираз вартості

внеску у відношенні до розміру статутного фонду. Власником майна,

 що було внеском учасника, є товариство, воно ним і розпоряджається.

 Тому учаснику не належить майно у вигляді внесків в статутний фонд.

По-третє, виходячи з ч.7 роз'яснення, кредитор повинен перш за все

звернутися до товариства з вимогою про виділення частки боржника.

 І якщо товариство ухиляється від такої вимоги, кредитор засновника

(учасника) товариства має право звернутися до арбітражного суду

для захисту своїх прав та інтересів, що охороняються законом. По

суті це означає, що арбітражні суди не розглядатимуть суперечки без попереднього врегулювання з товариством вимоги про виділення

частки. Тобто встановлюється, так званий, претензійний порядок доарбітражного

врегулювання суперечки між кредитором засновника (учасника) і товариством.

 Відповідно до ч.2 ст.6 Арбітражно-процесуального кодексу метою

подання претензії є врегулювання суперечки між підприємством, чиї

права і законні інтереси порушено, і порушником цих прав та інтересів.

 З цього випливає, що до заявлення претензії між сторонами повинні

існувати певні правовідносини і права однієї сторони повинні бути

порушені другою стороною. Постає питання: чи е товариство порушником

птев та інтересів кредитора засновника (учасника) товариства? Ні,

 оскільки між нлми немає жодних правовідносин. Крім того, зі змісту

ч.2 ст.57 Закону України "Про господарські товариства" не випливає,

 що вимога про виділення частки повинна адресуватися товариству.

 Вищий арбітражний суд України витлумачив її розширено, створивши,

 по суті, нову норму.

По-четверте, з останнього абзацу наведеного роз'яснення видно, що

Вищий арбітражний суд помилково застосовує лпринцип звернення стягнення

на майно (грошові кошти) боржника внесене до статутного фонду»,

замість принципу звернення стягнення на частку в майні товариства.

 Засновники, як правило, не намагаються створювати великий статутний

фонд, бо розмір внеску виз'начае ступінь їх ризику. Існують товариства

з статутними фондами в 0,5 гривень, 375 гривень. Тому застосування

принципу Вищого арбітражного суду України дозволить кредиторам отримати

лише частину від 0,5 або 375 гривень. Одним словом, таке роз'яснення

не на користь кредиторів.

Внаслідок звернення стягнення на частку відбувається зменшення кількості

учасників, що повинно супроводжуватися державною реєстрацією відповідних

змін до установчих документів.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із зміною складу учасників в зв'язку із зверненням стягнення на

частку, необхідно подати:

1) оригінал статуту та установчого договору (для відмітки про внесення

змін (доповнень):

 

!!79

 

 

2) три примірники змін до установчих документів (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) копія рішення суду про звернення стягнення на частку;

4) реєстраційну картку;

5) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

!!80

 

4,3.2.7. лКУПІВЛЯ-ПРОДАЖ» ПІДПРИЄМСТВ.

В діловій практиці застосовується і набуває все більшого розповсюдження,

 так звана, лкупівля-продаж підприємств». Зміна складу учасників

шляхом вступу нових та одночасного виходу попередніх учасників використовується

як механізм, іі|о забезпечує такий лпродаж». Слово лпродаж» взято

в лапки, оскільки воно лише умовно може бути застосовано до процесу

зміни складу учасників. З правової точки зору, повна зміна складу

учасників не є купівлею-продажем, оскільки товариства є самостійними

суб'єктами права і не можуть бути об'єктами угод.

На практиці придбання товариств здійснюється з огляду на певні переваги,

 в порівнянні зі створенням нового підприємства. Основні з них:

1) можливість використання пільг, які має підприємство, що купується;

2) купівля підприємства з метою контролю над певним майном (майновими

правами), належним цьому підприємству;

3) проникнення на новий ринок (наявність у фірми ліцензій, іміджу,

 збутової мережі);

4) терміновість:

5) інвестування коштів у бізнес, який провадить підприємство, що купується;

6) уникнення необхідності формувати статутний фонд в господарських товариствах.

лПродаж» полягає у повній зміні складу учасників товариства. Здійснюється

така заміна, як правило, шляхом вступу нових учасників і одночасного

виходу попередніх з перерозподілом часток учасників, які вийшли,

 між новими. Можливе застосування також процедури відступлення часток

всіма учасниками на користь третіх осіб. Цей шлях має певні переваги,

 оскільки в договорах про відступлення часток фіксуються цивільно-правові

зобов'язання попередніх учасників перед новими. Натомість, протоколом,

 як правило, не обумовлюються фінансові взаємовідносини між "старими"

і "новими" учасниками.

Сама по собі зміна складу учасників товариства не зумовлює необхідності

перереєстрації товариства. Установчі документи викладаються в новій

редакції і затверджуються зборами учасників товариства. Якщо новими

учасниками є фізичні особи, установчий договір посвідчується нотаріально.

Вважаємо, що процедура зміни складу учасників підприємств повинна

регулюватися на рівні закону, а не визначатися лише практикою застосування.

 Необхідно, в першу чергу, встановити вимоги як до змісту, так і

до форми договору про відчуження корпоративних прав. За законодавством

більшості країн вона має бути нотаріальною.

Якщо законом передбачено хоч якийсь механізм купівлі-продажу товариств,

 то процедура купівлі приватних підприємств не врегульована зовсім.

 Основною проблемою є предмет договору - що продається:

 

!!80

 

1) підприємство як таке,

2) майно підприємства,

3) корпоративні права (право на управління та отримання прибутку)

? В більшості проаналізованих випадків на практиці віддавали переваг/другому

і третьому варіантам. Перший варіант неприйнятний, оскільки підприємство

є суб'єктом права, отже, об'єктом угод бути не може.

При другому варіанті продаж відбувається шляхом відчуження майна

підприємства на користь покупця. В договорах так і пишуть: лПродавець

продає, а Покупець купує майно приватного підприємства лX», що складається

з........ Майно

підприємства при цьому ототожнюється з самим підприємством. Така

практика склалася за аналогією приватизації цілісних майнових комплексів

державних підприємств. Так, відповідно до ст.23 Закону України лПро

внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств (малу приватизацію)» від 15 травня 1996 року

право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу,

 який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного

органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає

нотаріальному посвідченню. Відповідно до ст.22 цього ж закону право

володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить

до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

 Після придбання об'єкта його новий власник стає правонаступником

прав і обов'язків приватизованого підприємства.

Вважаємо, що продаж приватних підприємств за аналогією існуючому порядку продажу - майна

державних підприємств під час приватизації неможливий. У всіх приватизаційних

законах об'єктом приватизації є підприємство як цілісний майновий

комплекс, а не державне підприємство як юридична особа. Тобто підприємство

розглядається як об'єкт, а не суб'єкт права Власником майна підприємства,

 що приватизовується, є держава або відповідна адміністративно-територіальна

одиниця. Державні підприємства володіють, користуються і розпоряджаються

закріпленим за ними майном на праві повного господарського відання,

 що прямо визначено ст.37 Закону України лПро власність». Від імені

держави повноваження власника реалізують органи, уповноважені управляти

державним майном, зокрема Фонд державного майна України та його

регіональні відділення. Тому відповідні регіональні відділення і

представництва Фонду державного майна та органи приватизації, створені

місцевими Радами виступають продавцями майна державних підприємств.

 Вони діють від імені власника в силу закону, тому і мають право

продавати державне майно, закріплене'за державними підприємствами.

Інші відносини складаються при продажу приватних підприємств. Відповідно

до ст.3 Закону України лПро власність» юридичні особи визнаються

суб'єктами права власності. Винятками є ст.37 і 38 цього ж закону,

 що передбачають особливий режим майна, закріпленого за державними

підприємствами, установами, організаціями. Приватне підприємство

є юридичною особою і є власником свого майна. Засновник не має права

власності на майно підприємства, а тому не має права його відчужувати.

 Продаж майна, належного підприємству, здійснюється саме підприємством

в особі органу управління (директора), а не засновником.

 

!!81

 

 

Якщо директор не призначається, то функції органу підприємства виконує

сам засновник. Але і в цьому випадку він діє не від свого імені,

 а від імені підприємства як його орган. З правової точки зору продаж

майна приватного підприємства не призводить до зміни власника підприємства.

 Підприємство (суб'єкт права власності) і його майно (об'єкт права

власності) - не одне і те ж саме. Тому немає жодних підстав вважати

новим власником підприємства покупця усього його майна. Крім того,

 у разі продажу майна підприємства покупець повинен сплатити кпшти

підприємству, а не засновнику. А як бути, наприклад, у тому випадку,

 коли приватне підприємство майна не має, а має лише право вимоги

за контрактами, які будуть виконані через рік і, можливо, принесуть

великі прибутки? Як бути у випадках продажу новостворених приватних

підприємств, які ще не встигли набути майно? Можна дорікнути, мовляв,

 підприємство має печатку, штампи, які і є його майном. Але і з

цим важко погодитися. Печатка не є майном. Це невідчужуваний реквізит

юридичної особи. А відтак, вона не може бути об'єктом цивільно-правових

угод, не може продаватися. Крім того, приватне підприємство існує

з моменту його Державної реєстрації, тобто і до виготовлення печатки.

Відповідь треба шукати в іншому. Законодавство більшості країн не

передбачає приватного підприємства як окремої форми організації

бізнесу. Як правило, підприємство, що створюється однією особою,

 набуває форми товариства з обмеженою відповідальністю. Створення

таких товариств передбачено зокрема у ФРН, Франції, Чехії, Угорщині,

 Російській Федерації та ін. По такому шляху пішли і розробники

проекту Цивільного кодексу України. Вважаємо, що для визначення

порядку відчуження приватного підприємства не має принципового значення

різниця між товариством з обмеженою відповідальністю і приватним

підприємством. Концепція має Бути єдина.

Взаємозв'язок засновника (учасника) і підприємства виражається у

корпоративних правах. Відповідно до п.1.8. Закону України лПро внесення

змін до Закону України лПро оподаткування прибутку підприємства

від 22.05.1997р. корпоративні права - право власності на частку

(пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права

на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Між приватним підприємством і його засновником корпоративні відносини

теж існують: засновник має право здійснювати управління підприємсгвом

і отримувати частину його прибутку. У товариствах воно виражається

в акціях, частках. У приватних підприємствах корпоративний зв'язок

фіксується у статуті, що містить дані про засновника. Можливість

відчуження корпоративних прав передбачена законом стосовно господарських

товариств, наприклад, ст.53 Закону України лПро господарські товариства».

Здійснюючи лпродаж» підприємства, засновник відчужує не майно, а

своє корпоративне право по відношенню до підприємства. Відчуження

корпоративних прав не призводить до зміни власника майна підприємства.

 Ним залишається приватне підприємство. Вважаємо, що зміна власника

приватного підприємства можлива лише у зв'язку з відчуженням корпоративних

прав. лПродаж» приватних

 

!!82

 

підприємств за своєю правовою сутністю це те ж саме, що й відступлення

частки в статутному фонді господарського товариства. Зразок договору

наведений у додатках.

 

4.3.2.8. ПРИДБАННЯ ЧАСТОК ТОВАРИСТВОМ.

Повністю оплачена частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю

може бути придбана самим товариством. У цьому випадку товариство

зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам у строк,

 що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку,

 а також голосування і визначення кворуму у вищому органі провадяться

без урахування частки, придбаної товариством. Необхідно зважати

на те, що товариство не може придбати всі частки. В такому випадку

не можлива була б робота зборів учасників, оскільки частка належна

товариству не дає права голосу.

Законом не визначено правових наслідків прострочення річного строку

передачі належної товариству частки іншим учасникам або третім особам.

 Чи може товариство, припустимо, передати частку третій особі після

спливу річного терміну? Не знайдемо ми однозначної відповіді на

це питання і у зарубіжному законодавстві. За російським законодавством,

 частка, належна товариству і не реалізована у встановлений строк,

 погашається, а статутний фонд (капітал) підлягає зменшенню на вартість

частки (ст.24 Закону Російської Федерації лПро товариства з обмеженою

відповідальністю»). Чеське законодавство забороняє товариству набувати

власні паї (з120 Торгового кодексу 1991р.). Угорське - встановлює

максимальну кількість паїв, що можуть бути придбані товариством

- 1/3, але не зобов'язує товариство здійснювати їх відчуження (зз179,

180 Закону про господарські товариства 1988р.).

Вважаємо, що немає потреби регламентувати строк передачі частки,

 належної товариству, іншим учасникам або третім особам. Це справа

самого товариства. Але регламентація необхідна щодо придбання товариством

своїх часток. Видається, підставами для придбання частки повинні бути:

1) вихід учасника з товариства;

2) відмова правонаступника у прийнятті частки:

3) відмова учасників від придбання частки, якщо установчими документами

j відступлення частки на користь третіх осіб заборонено;

4) відмова у відступленні частки учаснику товариства або третій

особі, якщо необхідність такого погодження передбачена установчими документами;

5) виплата товариством вартості частки за рішенням суду на вимогу

кредиторів одного з учасників.

При наявності цих підстав частка повинна переходити товариству автоматично,

 незалежно від прийнятого рішення зборів учасників.

Придбання товариством власних часток не тягне за собою необхідності

внесення змін і доповнень до установчих документів. Проте, якщо

частка перерозподіляється на користь інших учасників або третіх

осіб, це вимагає відображення у Державному реєстрі.

 

!!83

 

 

4.3.3. ЗМІНА РОЗМІРУ СТАТУТНОГО ФОНДУ

Законодавче визначення статутного фонду дається в Положенні про

організацію бухгалтерського обліку і звітності, затвердженому Постановою

Кабінету Міністрів України ВІД 03 04.93 №250, зокрема в п.65: лстатутний

фонд-це сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення

його діяльності в розмірах, визначених в установчих документах».

Статутний фонд не є сталою величиною і може змінюватись під час

діяльності підприємства. Зміна статутного фонду відбувається в двох,

 так би мовити, напрямах:

у бік збільшення і у бік зменшення.

За загальним правилом, рішення про зміну статутного фонду приймається

вищим органом підприємства (засновником, зборами учасників, загальними

зборами акціонерів), яке набуває чинності з моменту внесення такого

рішення в державний реєстр.

Ст.40 Закону України лПро господарські товариства» визначає порядок

повідомлення акціонерів про наступне скликання загальних зборів

для вирішення питання про зміну статутного фонду. У повідомленні

повинні міститися:

а) мотиви, спосіб та мінімальний розмір збільшення або зменшення статутного

фонду;                                            ,      . Д.

б) проект змін до статуту акціонерного товариства, пов язаних із збільшенням

або зменшенням статутного фонду;

в) дані про кількість акцій, що випускаються додатково або вилучаються,

 та їх загальну вартість;

г) відомості про нову номінальну вартість акцій:

д) права акціонерів при додатковому випуску акцій або їх вилученні:

є) дата початку і закінчення підписки на акції, що додатково випускаються,

 або їх вилучення;

ж) порядок відшкодування власникам акцій збитків, пов'язаних із

змінами статутного фонду.

Якщо порядок повідомлення не дотримано, рішення про зміну статутного

фонду акціонерним товариством може бути визнане недійсним.

Стосовно інших господарських товариств порядок повідомлення учасників

про зміну розміру статутного фонду спеціально не регулюється - застосовуються

загальні вимоги до порядку проведення зборів. Законодавством регулюється

порядок зі^ічи статутного фонду лише господарських товариств. Стосовно

інших підприємств (державних, приватних тощо) визначеності немає

і можливе застосування закону по аналогії.

 

 

4.3.3.1. ЗБІЛЬШЕННЯ СТАТУТНОГО ФОНДУ.

Збільшення статутного фонду здійснюється за умови сплати попередньо

оголошеного статутного фонду в повному розмірі.

Відповідно до ч.2 ст.51 Закону України лПро господарські товариства»

додаткові внески учаскиків не впливають на розмір їх частки в статутному

фонді, вказаної в установчих Документах товариства, якщо інше не

передбачено установчими документами. Оскільки не змінюються частки,

 то не змінюється і розмір статутного

 

!!84

 

фонду. І лише якщо внески робилися на виконання прийнятого товариством

рішення, вони можуть вважатися внесками в статутний фонд. Збільшення

статутного фонду оформляється протоколом.

Окремо регулюється порядок збільшення статутного фонд акціонерними

товариствами. Акціонерне товариство має право збільшувати статутний

фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю

не нижче номінальної (ст.38 Закону України лПро господарські товариства»)

. Статутний фонд збільшується в порядку, встановленому Державною

комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових

акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Підписка на додатково випущені акції проводиться у порядку, передбаченому

для створення товариства. Акціонери користуються переважним правом

на придбання додатково випущених акцій.

Правління акціонерного товариства може прийняти рішення про збільшення

статутного фонду акціонерного товариства не більше, ніж на третину

при умові, що це передбачено статутом. Після розміщення додатково

випущених акцій акціонерне товариство повинно подати документи для

реєстрації випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку. Для реєстрації випуску акцій подаються, крім інших

документів, зареєстровані зміни статуту, пов'язані зі збільшенням

статутного фонду.

Відповідно до роз'яснення Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку від 21.01.97 p. Ms 21 рішення правління про збільшення

статутного фонду акціонерного товариства не більше, н:ж на третину

повинно бути затверджено загальними зборами акціонерів більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які

беруть участь у зборах (ст.42 Закону України лПро господарські товариства)

. Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні

бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного

товариства, після реалізації додаткоао випущених акцій. Реалізація

додатково випущених акцій здійснюється після реєстрації змін і доповнень

до установчих документів емітента. Для збільшення статутного фонду

акціонерне товариство:

а) приймає рішення про збільшення статутного фонду шляхом емісії

акцій нової номінальної вартості або додаткової кількості акцій

існуючої номінальної вартості:

б) реєструє в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку

або її територіальних органах і публікує, відповідно до ст.23 Закону

України "Про цінні папери і фондову біржу", інформацію про емісію

акцій нової номінальної вартості або додаткову кількість акцій існуючої

номінальної вартості (для відкритих акціонерних товариств), при

цьому зареєстрована інформація підлягає опублікуванню у повному обсязі;

в) надає до реєструючого органу звіт про наслідки емісії акцій (для

відкритих акціонерних товариств);

г) вносить зміни до статуту, пов'язані зі збільшенням статутного

фонду, і реєструє такі зміни у встановленому порядку;

д) реєструє випуск акцій в Державній комісії з цінних паперів та

фондового ринку або її територіальних органах;

 

!!85

 

 

е) на підставі документів, що засвідчують реєстрацію випуску акцій,

 відображає у бухгалтерському обліку збільшення статутного фонду.

Статутами банківських та страхових установ, котрі є акціонерними

товариствами, може бути встановлено інший порядок збільшення статутного фонду.

Законом не передбачено примусового збільшення статутного фонду.

В зв'язку з тим, що первинна редакція Закону України лПро господарські

товариства» визначала мінімальний розмір статутного фонду товариства

з обмеженою відпозідаль-ністю у розмірі 50000 крб, продовжують існувати

товариства, які мають оголошений статутний фонд у розмірі 0,5 грн.

 Від таких товариств на практиці іноді вимагають збільшення статутного

фонду. У п.1.3. листа від 15.05.97р. № 01-8/167 лПро деякі питання

практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні

Спорів» Вищий арбітражний суд України роз'яснив, що у відповідності

до ст. 16 Закону України "Про господарські товариства" таке товариство

має право змінювати свій статутний фонд з обов'язковим внесенням

цих змін до установчих документів. Але згаданий Закон не вимагає

від уже створеного господарського товариства змінювати статутний

фонд кожного разу, коли змінюється мінімальний розмір заробітної плати.

Таким чином, вимога про дотримання мінімального розміру статутного

фонду поширюється лише на стадію створення товариства. Реєстраційний

орган не має права вимагати збільшення статутного фонду і у випадку

прийняття нових учасників в товариство шляхом передачі їм часток

належних товариству або шляхом перерозподілу часток.

Законом не визначено коли саме необхідно реєструвати зміни в установчих

документах товариства з обмеженою відповідальністю, пов'язані із

збільшенням статутного фонду: після прийняття рішення про збільшення

статутного фонду, після сплати частини додаткових внесків чи після

повної сплати додаткових внесків. На практиці, посилаючись на ст.

7 та ч.2 ст.52 Закону України лПро господарські товариства», деякі

реєстраційні органи вимагають, щоб учасники внесли не менше 30%

додаткових внесків до моменту подання документів на державну реєстрацію змін.

Вважаємо, що реєстрація збільшення статутного фонду повинна відбуватися

після прийняття рішення про це. Учасники самостійно визначають строки

та порядок внесення додаткових внесків. На підставі прийнятого рішення

про збільшення статутного фонду учасники підписують відповідні зміни

до установчого договору. Учасники зобов'язані внести внески на умовах,

 визначених установчим договором. З моменту підписання договору

вони несуть відповідальність за зобов'язання товариства і у межах невнесеної частини вкладу на підставі ч.2 ст.50 Закону України лПро

господарські товариства».

Збільшення статутного фонду товариства може відбуватися і за рахунок

чистого прибутку товариства. В цьому випадку діє загальне правило,

 за яким чистий прибуток товариства може використовуватися на власний

розсуд товариства. Замість того, щоб здійснювати розподіл прибутку

між учасниками товариства, збори учасників можуть прийняти рішення

про спрямування частини чистого прибутку товариства на збільшення

розміру статутного фонду. У рішенні зборів має відображатись яка

 

!!36

 

саме сума чистого прибутку спрямовується на збільшення статутного

фонду. Вона не може бути більшою, ніж сума чистого прибутку за результатами

відповідного фінансового року.

При збільшенні статутного фонду за рахунок чистого прибутку пропорційно

збільшуються частки учасників. Наприклад, якщо статутний фонд товариства

збільшується на 10000 гривень, а частка учасника становить 25%,

то його частка збільшується на 2500 гривень.

Для реєстрації подається додатково документ, що засвідчує сплату

попередньо оголошеного статутного фонду у повному розмірі. Якщо

внески здійснювалися грошима, то таким документом може бути довідка

з банківської установи або квитанції про внесення внеску готівкою

з відміткою банку про виконання. Документом, що свідчить про внесення

внесків в статутний фонд майном може бути відповідна довідка товариства.

Для державної реєстрації змін в установчих документах, пов'язаних

із збільшенням статутного фонду, необхідно подати:

1) оригінал статуту чи установчого договору - для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін до установчих документів (або їх нову редакцію)

 - з них два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія:

3) протокол зборів учасників про збільшення розміру статутного фонду:

4) документ, що підтверджує формування попередньо оголошеного статутного фонду:

5) реєстраційну картку;

6) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% -- реєстраційний орган.

 

 

4.3.3.2. ЗМЕНШЕННЯ РОЗМІРУ СТАТУТНОГО ФОНДУ.

Процедура зменшення статутного фонду регулюється законом більш суворо,

 ніж збільшення. Це і не дивно, оскільки внаслідок зменшення статутного

фонду можуть бути порушені інтереси кредиторів товариства.

Відповідно до ст.39 Закону України лПро господарські товариства»

рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається

у тому ж порядку, що й про збільшення. Таке рішення може бути прийнято

лише загальними зборами акціонерів. Законом не передбачено можливості

надавати право правлінню акціонерного товариства приймати рішення

про зменшення статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної

вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини

акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій. Рішенням акціонерного

товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані

на анулювання, визнаються недійсними, але не раніше, ніж через шість

місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим

статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані

із змінами статутного фонду. Суперечки щодо відшкодування цих збитків

вирішуються судом або арбітражним судом.

 

!!87

 

 

Відповідно до ст.56 Закону України "Про господарські товариства"

рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його

статутного фонду набирає чинності не раніше, ніж через 3 місяці

після державної реєстрації та публікації про це у встановленому порядку.

Державна реєстрація змін і доповнень до установчих документів, пов'язаних

із зменшенням розміру статутного фонду, здійснюється незалежно від

згоди кредиторів товариства. Повідомляти кредиторів товариства про

зменшення статутного фонду необхідно після реєстрації відповідних

змін до установчих документів. Повідомлення робиться через друковані

засоби масової інформації. Вимоги до публікації законом не визначено.

 На нашу думку, таке повідомлення повинно містити інформацію про товариство (найменування, місцезнаходження, ідентифікаційний

код), дату прийняття рішення про зменшення статутного фонду і дату

державної реєстрації змін в установчих документах, суму на яку зменшується

статутний фонд товариства.

Інформувати кредиторів товариства про зменшення статутного фонду

необхідно з метою захисту їх прав. Кредиторам при цьому треба надати

право вимагати дострокового виконання товариством своїх зобов'язань.

 Ст. 16 Закону України лПро господарські товариства» передбачає,

 що не допускається зменшення статутного фонду при наявності заперечень

кредиторів товариства. Такі заперечення повинні висловлюватися у

письмовій формі і адресуватися самому товариству, а не реєстраційному

органу. Заперечення кредиторів повинні бути обгрунтовані.

Рішення про зменшення статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю

набуває чинності при умовах:

1) прийняття рішення про зменшення статутного фонду зборами учасників ;

2) державна реєстрація змін в установчих документах, пов'язаних

із зменшенням розміру статутного фонду,

3) публікація про зменшення статутного фонду;

4) відсутність заперечень кредиторів;

5) закінчення тримісячного терміну з моменту опублікування інформації

про зменшення статутного фонду.

З метою захисту інтересів кредитора законодавство деяких країн передбачає

щорічний перегляд статутного фонду. Так, відповідно до ст.90, 99

ЦК Російської Федерації, якщо за результатами другого і кожного

наступного фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться

меншою ніж статутний капітал, товариство зобов'язане оголосити про

зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати зменшення у

встановленому порядку. Якщо вартість зазначених активів товариства

стає меншою визначеного законом мінімального розміру статутного

капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Законом передбачені випадки, коли статутний фонд господарського

товариства підлягає обов'язковому зменшенню:

1) відмова правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства

з обмеженою відповідальністю або відмова товариства у прийнятті

до нього правонаступника (спадкоємця) (ч.2 ст.55 Закону України

лПро господарські товариства»);

 

!!88

 

2) виділення частки учасника з метою звернення стягнення кредиторів

(ч.2 ст.57 Закону України лПро господарські товариства»);

3) виключення учасника з товариства (ст.64 Закону України лПро господарські товариства»);

 

 

Зменшення статутного фонду призводить до зміни розміру часток учасників.

Для державної реєстрації змін в установчих документах пов'язаних

із зменшенням статутного фонду необхідно подати:

1) оригінал статуту чи установчого договору - для відмітки про внесення

змін (доповнень);

2) три примірники змін в установчих документах (або їх нову редакцію)

 - з них І два оригінали, а один - нотаріально засвідчена копія;

3) протокол зборів учасників про зменшення розміру статутного фонду;

4) реєстраційну картку;

5) квитанції про сплату 30% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

 

4.4. ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЯ

Ст.8 Закону України лПро підприємництво» визначає, що підставами

для перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності е:

1) зміна назви,

2) зміна організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності,

3) зміна форми власності.

Перереєстрація можлива лише у відношенні суб'єктів підприємницької

діяльності -- юридичних осіб (підприємств). Перереєстрація полягає

у включенні в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій

нового суб'єкта замість того, котре перереєстровується. При цьому

за новим підприємством зберігається ідентифікаційний код перереєстрованого.

При зміні назви або організаційно-правової форми відбувається реорганізація

підприємства шляхам перетворення. Це вимагає визначення в установчих

документах новоствореного підприємства того факту, що воно е правонаступником

реорганізованого. Наприклад, лприватне підприємство лX» реорганізоване

шляхом перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю лУ»,

 зареєстроване Реєстраційною палатою Департаменту економічної політики і ресурсів Львівського міськвиконкому

23.06.1998р (запис №23789, ідентифікаційний код 23232323). Товариство

з обмеженою відповідальністю лУ» є єдиним правонаступником приватного

підприємства лX» стосовно всіх прав і обов'язків.»

Відповідно до ст.2 Закону України лПро господарські товариства»

найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства.

 Отже, повне найменування товариства може бути, наприклад, лтовариство

з обмеженою відповідальністю лМарія», лкомандитне товариство лІванків

і компанія» тощо. Частиною найменування підприємства є власна назва.

 Так, у найменуванні Товариство з обмеженою відповідальністю лМарія»

тільки слово лМарія» є власною назвою суб'єкта підприємницької діяльності.

 

!!89

 

 

Оскільки найменування включає назву, то зміна назви чи організаційно-правової

форми (виду) підприємства призводить до зміни найменування в цілому.

 В зв'язку з цим, вважаємо недоцільним існування двох самостійних

підстав перереєстрації: зміна назви і зміна організаційно-правової

форми - вони охоплюються поняттям зміни найменування.

Закон вимагає включення у назву повного і командитного товариства

прізвищ учасників, що несуть повну відповідальність. Тому при виході

з товариства або рступі нового учасника з повною відповідальністю

змінюється назва товариства, що повинно супроводжуватися перереєстрацією.

Відповідно до ст. 20 Закону України лПро власність» всі господарські

товариства є суб'єктами права колективної власності. Відповідно

до тієї ж статті суб'єктами права колективної власності визнано

також інші юридичні особи. З огляду на це суб'єктом права колективної

власності є і приватне підприємство. Тому при перетворенні господарського

товариства у приватне підприємство відбувається перереєстрація в

зв'язку із зміною організаційно-правової форми, а не в зв'язку із

зміною форми власності.

Організаційно-правова форма підприємства визначає форму власності.

 Вид підприємства, як, правило, визначає хто є його засновником:

приватне підприємство

- фізична особа, комунальне підприємство - орган місцевого самоврядування,

 казенне підприємство - держава в особі уповноваженого органу центральної

виконавчої влади. Тому зміна форми власності (наприклад, приватизація

майна державного підприємства) тягне за собою зміну організаційно-правової форми.

Вважаємо, що закон потребує вдосконалення в частині підстав перереєстраціі.

 На нашу думку, є пише одна така підстава - зміна найменування.

Воно змінюється. якщо змінюється назва, організаційно-правова форма

і форма власності підприємства.

В деяких випадках здійснюється перереєстрація реорганізованих підприємств.

 При реорганізації шляхом перетворення, злиття або поділу відбувається

зміна назви і (або) організаційно-правової форми підприємств. При

реорганізації шляхом виділення або приєднання перереєстрація не

здійснюється, оскільки реорганізоване підприємство обліковується

у Єдиному державному реєстрі під тією ж назвою, у тій самій організаційно-правов

ій формі і не змінює форму власності. У цих випадку приєднання вносяться

зміни до статуту підприємства, яка приєднало, а у випадку виділення

правонаступництво фіксується у статуті виділеного підприємства.

П.20 Положення передбачає, що у місячний термін з моменту настання

зміни назви, організаційно-правової форми або форми власності суб'єкт

підприємницької діяльності зобов'язаний подати документи для перереєстрації.

 Практично відстежити зміни органом державної реєстрації важко.

Але якщо суб'єкт підприємницької діяльності подав документи на перереєстрацію

з простроченням встановленого законом строку, реєстраційний орган

не має права відмовити у перереєстрації. Разом з тим, він має право

звернутися в арбітражний суд з заявою про скасування державної реєстрації

такого суб'єкта підприємницької діяльності на підставі ч.З п.33 Положення.

Відповідно до п.2Т Положення перереєстрація суб'єкта підприємницької

 

!!90

 

діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

 Посилаючись на цю норму, реєстраційні органи вимагають подання довідки установи банку про внесення

30% статутного фонду при перереєстрації товариства з обмеженою відповідальністю

у зв'язку із зміною назви. Така вимога законна, хоча її доцільність

викликає сумніви. Вважаємо, що для перереєстрації повинні існувати

окремі правила, оскільки суб'єкт підприємницької діяльності, що

перереєстровується, вже існує, майно його сформоване.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається

правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий

комплекс, подається документ, що засвідчує право власності на зазначений

об'єкт (договір купівлі-продажу майна, реєстраційне посвідчення,

 видане органом бюро технічної інвентаризації).

Про зміну назви, організаційно-правової форми або форми власності

суб'єкт підприємницької діяльності повинен інформувати громадськість

шляхом розміщення оголошення відповідного змісту у друкованих засобах

масової інформації. Закон не визначає вимог до друкованого засобу

масової інформації (засновник, сфера розповсюдження, наклад, вид

тощо). Вважаємо що обраний для оголошення друкований засіб масової

інформації повинен відповідати наступним мінімальним вимогам: сфера

розповсюдження - місцева (місцевість, в якій зареєстрований суб'єкт

підприємницької діяльності), частина тиражу повинна розповсюджуватися

уроздріб, основне коло читачів - підприємці.

4.3 п.22 Положення передбачає, що у разі перереєстрації оригінали

свідоцтва про державну реєстрацію та установчих документів реорганізованих

товариств повертаються до органу державної реєстрації, тобто, якщо

на день перереєтраціі суб'єкт підприємницької діяльності втратив

оригінал або установчі документи, він повинен отримати ;х дублікат.

 Це навряд чи доцільно, оскільки отримавши дублікати, суб'єкт підприємницької

діяльності повертає їх органу державної реєстрації. Якщо втрачені

оригінали свідоцтва про державну реєстрацію або (і) установчих документів,

 суб'єкт підприємницької діяльності повинен подати доку менти, необхідні

для отримання дублікату (підтвердження опублікування в друкованих

засобах масової інформації оголошення про визнання недійсним втрачене

свідоцтво про державну реєстрацію із зазначенням ідентифікаційного

коду чи ідентифікаційного номера: заяву про видачу дубліката свідоцтва

про державну реєстрацію; платіжний документ про сплату реєстраційного

збору за видачу дублікату) та документи, необхідні для перереєстрації.

 Таким чином, дублікати втрачених документів видавати не потрібно.

Для перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності реєстраційному

органу необхідно подати:

1) оригінали (або їх дублікати) установчих документів та свідоцтва

про державну реєстрацію підприємства, яке перереєстровується;

2) три примірники установчих документів - з них два оригінали, а

один -нотаріально засвідчена копія;

3) підтвердження опублікування в друкованих засобах масової інформації

оголошення про зміни;

 

!!91

 

4) документ, що засвідчує право власності на об'єкт (договір купівлі-продажу

майна, реєстраційне посвідчення, видане органом бюро технічної інвентаризації)

 - У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що

визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний

майновий комплекс;

5) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до

статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі,

передбаченому законом;

6) реєстраційну картку;

7) квитанції про сплату реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ

70%; 30% -реєстраційний орган.

 

4.5. ВИДАЧА ДУБЛІКАТІВ ДОКУМЕНТІВ

Положення містить окрему главу, що визначає порядок видачі дублікату

свідоцтва про державну реєстрацію. Виготовлення дублікатів установчих

документів не передбачено. Відповідно до п.32 Положення реєстраційний

орган може видати лише копії установчих документів. Такі копії не

є дублікатами і, відповідно, оригінал не замінюють. Це може створити

ситуацію, коли суб'єкт підприємницької діяльності не зможе здійснити

реєстраційні процедури, котрі передбачають подання оригіналів установчих документів (зміни, скасування державної

реєстрації). Якщо дублікат установчого договору можна отримати у

нотаріуса, який засвідчував договір, то статут, як правило, у нотаріусів

не залишається. На нашу думку, доцільно передбачити у Положенні

наступне: копії установчих документів, видані реєстраційним органом

в зв'язку з втратою оригіналів, вважати дублікатамії

Оплати реєстраційного збору за видачу копій установчих документів

замість втрачених (загублених тощо) законодавством не передбачено.

У випадку втрати дубліката свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкт

підприємницької діяльності не позбавлений права повторно звернутися

до органу державної реєстрації за отриманням дубліката.

П.30 Положення чітко визначає перелік документів, котрі необхідно

подати реєстраційному органу для отримання дубліката свідоцтва про

державну реєстрацію:

1) заява про видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію

довільної форми;

2) підтвердження опублікування в друкованих засобах масової інформації

оголошення про визнання недійсним втрачене свідоцтво про державну

реєстрацію із зазначенням ідентифікаційного коду чи ідентифікаційного номера;

3) квитанції про сплату 10% реєстраційного збору: міськ(рай)фінвідділ 70%;

30% - реєстраційний орган.

Положенням не передбачено які документи необхідно подавати при втраті

оригіналів установчих документів для отримання їх копій відповідно

до п.32 Поло-жeння. Ліцензійна палата вважає, що у разі втрати оригіналів

установчих документів власник (власники) суб'єкта підприємницької

діяльності публікує об'яву про втрату Друкованих засобах масової

інформації, після чого робить копію установчих документів, на якій

ставляться відмітки, в т.ч. ті, що були на оригіналах.

Застосування норми п.30 Положення, яка передбачає подання оголошення

 

!!92

 

про визнання недійсним втрачений документ за аналогією в даному

випадку не застосовується. Визнання недійсними установчі документи

можливе лише в судовому порядку на підставах, визначених ст.48-51

Цивільного кодексу України.

Таким чином, якщо виходити зі змісту п.32 Положення, суб'єкт підприємницької

діяльності має право отримувати копії втрачених оригіналів установчих

документів безкоштовно, подавши лише одну заяву. Практика цього

не сприймає. Реєстраційні органи беруть плату в погодженому розмірі

(наприклад, за аналогією з реєстраційним збором за видачу дубліката

свідоцтва про державну реєстрацію -10%).

П.32 Положення передбачає, що з заявою про видачу копії установчих

документів, може звернутися засновник. А чи може з такою заявою

звернутися заявник? Вважаємо, що немає підстав змінювати загальну

термінологію, що використовується у Положенні. Поняття засновник

і заявник не тотожні: не кожний заявник є засновником, і не кожний

засновник-заявником. Встановлювати обмеження саме щодо видачі дубліката

не доцільно. Вважаємо, що видача копій допустима як за заявою засновника,

 так і його уповноваженого органу (заявника). В цілому порядок видачі

копій (дублікатів) втрачених установчих документів потребує вдосконалення.

 Необхідно встановити строки, плату за таку дію, і надати копіям

втрачених оригіналів установчих документів статусу дублікатів.

Відповідно до п.31 Положення орган державної реєстрації протягом

п'яти робочих днів з дня надходження заяви повинен видати дублікат

свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

 Строків видачі копій установчих документів не встановлено.

Положення не забороняє виготовляти копії інших документів, що зберігаються

в реєстраційному органі. Ліцензійна палата роз'яснює, що органу

державної реєстрації дається прав.) тільки у своєму приміщенні надавати

можливість зробити копії устачовчих документів. Реєстраційну справу,

 як документ суворої звітності, забороняється виносити з приміщення

органу державної реєстрації та розукомплектовувати шляхом вилучення

документів. Але це не значить, що орган державної реєстрації зобов'язаний

робити ксерокопії документів. Виходить, що робити копії-це право, а не обов'язок органу державної реєстрації.

 

 

4.6. СКАСУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності

~ це реєстраційна процедура, метою якої е позбавлення фізичної особи

або підприємства статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Скасування

державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної

особи є підставою для його виключення з Єдиного державного реєстру

підприємств та організацій.

Підстави скасування державної реєстрації поділяються на дві групи:

1. за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів

чи за особистою заявою підприємця-громадянина;

2. на підставі рішення суду (арбітражного суду) в разі:

2.1. визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству,

 установчих документів. Судом вирішується суперечка не про ліквідацію підприємства,

 

!!93

 

а про визнання недійсними установчі документи підприємства чи рішення

про його створення.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, що згідно

з чинним законодавством контролює діяльність підприємства: прокурором:

органом, що здійснює державну реєстрацію; а також будь-яким підприємством

чи організацією, котрі вважають порушеними свої права чи інтереси,

 в зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного підприємства,

 тоді як позов про ліквідацію підприємства може бути поданий лише

у випадках, передбачених законом.

Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств

чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні

цих документів з порушенням чинного законодавства, що позбавляє

їх юридичної сили;

невідповідність відомостей щодо виду підприємства та форми власності,

 вміщених в установчих документах, фактичним обставинам.

Відповідно до Роз'яснення вищого арбітражного суду від 06.08.97р.

 N 02-5/ 276 лПро деякі питання практики застосування Закону України

"Про підприємництво" із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням

Вищого арбітражного суду України від 3 червня 1998 року № 02-5/202,

 у випадку коли з матеріалів справи буде встановлено, що одним з

засновників підприємства, господарського товариства тощо (далі -

підприємство) е фізична особа, яка Законом або вироком суду позбавлена

права займатись підприємницькою діяльністю чи певним її видом, арбітражний

суд не має права, посилаючись на п.1 ч.2 ст.83 Арбітражного процесуального

Кодексу України (у подальшому - АПК) та ст.48 Цивільного кодексу

'/країни, визнавати установчий договір недійсним повністю або в

частині, що стосується цієї особи. У таких випадках слід виносити

окрему ухвалу на адресу власників майна підприємства або уповноваженого

ними органу та реєструючого органу (ст.90 АПК).

Якщо всупереч вимогам чинного законодавства, у тому числі ч.З ст.

2 Закону га Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.92 № 24-92

"Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності,

 створених за участю державних підприємств", одним з засновників

суб'єкта підприємництва виявиться державне підприємство або державний

орган, покликаний здійснювати контроль за діяльністю підприємств,

 арбітражний суд повинен з посиланням на п.1 ч.2 ст.83 АПК визнати

недійсним повністю або в частині щодо участі такого підприємства

чи органу у підприємницькій діяльності установчий договір як такий,

 що суперечить вимогам Закону (ст.48 Цивільного кодексу України)

. У подібних випадках також не виключено винесення окремої ухвали

за правилами ст.90 АПК.

2.2. здійснення діяльності, що суперечить установчим документам

та законодавству України. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних

із діяльністю, що суперечить установчим документам, покладається

на позивача, яким може бути орган, що відповідно до чинного законодавства

здійснює контроль за діяльністю підприємства, або інша юридична особа.

2.3. несвоєчасне повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності

про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження.

 В попередній редакції цей пункт включав лише одну підставу для скасування

 

!!94

 

державної реєстрації - неповідомлення органу реєстрації про зміну місцезнаходження.

 Вважаємо, що поза державною реєстрацією не можливо змінити ні назву,

 ні організаційну форму, ні форму власності. У випадку прийняття

рішення про такі зміни підприємство належиться перереєструвати,

без перереєстрації для третіх осіб немає підстав вважати зміни такими,

 що мають юридичну силу.

Позивачами стосовно цієї категорії суперечок у таких справах відповідно

до ч.5 ст.8 Закону України "Про підприємство" можуть бути органи,

 що здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності.

 При цьому заявник повинен подати докази того, що суб'єкт підприємницької

діяльності фактично змінив своє місцезнаходження, назву, організаційну

форму або форму власності. Такими доказами можуть бути відповідні

акти, складені працівниками органів, що контролюють діяльність цих

суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарством

або орендодавців за договором оренди державного майна про фактичну

відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходженням

тощо, у сукупності з іншими доказами, що підтверджують його фактичне

місцезнаходження - довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними

оголошеннями, транспортними накладними, платіжними документами та ін.

Лише припинення підприємницької діяльності при відсутності доказів

зміни місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності без своєчасного

оповіщення про це реєструючого органу не е підставою для скасування

державної реєстрації.

2.4. визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом. Піде

ґави і порядок визнання підприємства банкрутом визначено Законом

України лПро банкрутство» від 14 травня 1992 року. Відповідно до

ст.2 цього закону банкрутами визнаються юридичні особи - суб'єкти

підприємницької діяльності, неспроможні своєчасно виконати свої

зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Банкрутом не

визнаються підприємці-фізичні осіби, тому до них ця підстава скасування

не застосовується.

2.5. неподання протягом року до органів державної податкової служби

податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно

з законодавством.

Реального механізму скасування с/б'єкта підприємницької діяльності

за цією підставою ще не розроблено. Запровадження такої підстави

має певний сенс у тому розумінні, що дозволяє виключати з державного

реєстру недіючі підприємства.

Крім підстав скасування державної реєстрації, передбачених Законом

України лПро підприємництво», відповідно до пп."в" ч.4 ст.19 Закону

України "Про господарські товариства" товариство ліквідується у

разі систематичного або грубого порушення ним законодавства на підставі

рішення арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність

товариства. Такими, що систематично порушують законодавство, слід

вважати господарські товариства, які двічі допускали порушення законодавства

і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до

відповідальності за попередні порушення. Як виняток, з урахуванням

конкретних обставин, пов'язаних із характером вчиненого порушення

законодавства, причин

 

!!95

 

 

його здійснення, тривалості у часі та наслідків, систематичним може

бути визнане і повторне порушення законодавства.

Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, що свідчить

про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства, наприклад,

 здійснення без спеціального дозволу (ліцензії) підприємницької

діяльності, щодо якої чинним законодавством встановлено обмеження)

, та завдало державі, юридичним чи фізичним особам значну шкоду.

Відповідно до пп."а" ст.19 Закону України лПро господарські товариства»

товариство ліквідується після закінчення строку, на який воно створювалося,

 або після досягнення мети, поставленої при його створенні. Строк,

 на який створюється товариство, повинен передбачатися в установчих документах.

Відповідно до ст.34 Закону України лПро підприємства в Україні»

підприємство ліквідується також у випадках, якщо прийнято рішення

про заборону його діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений

рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено

вид діяльності.

Вважаємо, що перелік підстав для скасування державної реєстрації

має бути вичерпний і встановлюватися єдиним нормативним актом.

Відповідно до п.34 Положення скасування державної реєстрації суб'єкта

підприємницької діяльності - юридичної особи здійснюється органом

державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів

підприємницької діяльності після проведення ліквідаційною комісією

заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності і подання

до органу державної реєстрації таких документів:

1. заяви (рішення) власника (власників) ?бо уповноваженого ним (ними)

 органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

2. акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого

органом, що призначив ліквідаційну комісію:

3. довідки аудитора, якщо це необхідно для перевірки достовірності

ліквідаційного балансу. Довідка аудитора про перевірку достовірності

ліквідаційного балансу подається на підставі вимог до підприємства

відповідно до розміру оборотів (ст.34, 35 Закону України "Про підприємства в Україні");

4. довідки установ банків про закриття рахунків:

5. довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку.

 Зняття з обліку регламентоване Інструкцією про порядок обліку платників

податків (наказ ДПА України №80 від 19.02.1998р. в редакції від

17.11.1998р.). У триденний термін з дати прийняття рішення про ліквідацію

до державного податкового органу, в якому платник податків перебуває

на обліку, необхідно подати: заяву про зняття з обліку платника

податків за формою № 8-ОПП, дата заяви фіксується у журналі за формою

№ 3-ОПП; копію розпорядчого документа (рішення) власника або органу,

 уповноваженого на те засновницькими документами; копію розпорядчого

документа про утворення ліквідаційної комісії. У 10-денний термін

з дня подачі заяви за формою № 8-ОПП скласти податкові декларації,

 бухгалтерський звіт за формою річного звіту (на дату прийняття

рішення про ліквідацію) та подати їх для перевірки державному податковому

органу. При одержанні державним податковим органом

 

!!96

 

від платника податків заяви за формою № 8-ОПП або на підставі інформації

про порушення справи про банкрутство платника податків, державним

податковим органом приймаються рішення про документальні перевірки

таких платників. Після проведеної перевірки платника податків, у

випадку встановлення факту відсутності заборгованості перед бюджетами,

 державний податковий орган знімає з обліку та складає довідку про

зняття з обліку платника податків за формою №9-ОПП, котра надсилається

до органів державної реєстрації. Зняття з обліку платника податків

у державному податковому органі проводиться при наявності повідомлення

від установи банку про закриття рахунків платника.

6. підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової

інформації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності:

7. довідки архіву про прийняття документів, що підлягають довгостроковому зберіганню;

8. довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів.

 Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1060 від 28.

12.1995р. із змінами і доповненнями за знищення печатки та штампів

справляється збір за єдиним тарифом у розмірі двох неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

9. оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

10. свідоцтва про державну реєстрацію.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності

здійснюється органом державної реєстрації при наявності ліквідаційного

балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та

інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації

суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи (перелік

''х визначається Кабінетом Міністрів України) шляхом виключення

його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та

органи державної статистики про скасування державної реєстрації

суб'єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкт підприємницької

діяльності статусу юридичної особи і е підставою для виключення

його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

 Заявнику видається наказ про скасування державної реєстрації суб'єкта

підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності

-фізичної особи здійснюється шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів

підприємницької діяльності на підставі таких документів:

1. особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного

суду) у випадках, передбачених законодавством;

2. довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

3. довідки установ банків про закриття рахунків:

4. довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

5. оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну

реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації

до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.

 

!!97

 

 

висновки

Практика застосування реєстраційного законодавства підтверджує наявність

прогалин, неузгоджень, різного тлумачення одних і тих самих норм

реєстраційними органами. Це створює штучні перешкоди на шляху розвитку

підприємництва. Отже, правове регулювання цієї процедури в Україні

потребує вдосконалення.

Серед основних проблем державної реєстрації суб'єктів підприємницької

діяльності сьогодні можна виділити три групи:

1) проблеми неузгодженості нормативно-правових актів;

2) проблеми організаційного характеру;

3) проблеми інформаційного характеру.

Основними суперечностями законодавства, що застосовується під час

державної реєстрації є суперечності між Цивільним кодексом України

і Законами України лПро власність», лПро підприємництво», лПро підприємства

в Україні». Ці суперечності зокрема виникають при визначенні місцезнаходження

юридичної особи, складу установчих документів, видів юридичних осіб.

 Є значні неузгодженості і між окремими законами. Вже згадувалося

про те, що Закон України лПро господарські товариства» і Закон України

лПро підприємництво» містять різні строки подання для дежавної реєстрації

змін в установчих документах. Немає і єдиного визначення поняття

державної реєстрації. Застосовуються поняття державної реєстрації

підприємства, державної реєстрації підприємництва, державної реєстрації статуту.

Немає чіткості також і у визначенні поняття засновника суб'єкта

підприємницької діяльності - юридичної особи. Так, ст.2 Закону України

лПро підприємництво» визначає перелік осіб, яким заборонено здійснювати

підприємницьку діяльність. Якщо ж вони, не реєструючись підприємцем,

 засновують підприємство, що є юридичною особою, наприклад, приватне

підприємство, то чи є це порушенням? З тлумачення ст.2 така заборона

не очевидна, оскільки суб'єктом підприємницької діяльності в такому

випадку буде створена юридична особа, а не її засновник. Про необхідність

перегляду ст.2 Закону України лПро підприємництво» вже йшлося в

наукових дослідженнях [4, с.128].

З часу прийняття закону України лПро підприємництво» в нього вносилися

зміни 28 разів. Ст.8 цього Закону, присвячена питанню державної

реєстрації змінювалася 8 разів. І знову, Указом Президента України

лПро заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами

та державними цільовими фондами» від 04 березня 1998 року Кабінету

Міністрів доручено вжити заходи щодо внесення нормативно-правових

актів змін, спрямованих на запровадження під час державної реєстрації

обов'язкової перевірки місцезнаходження суб'єкта підприємницької

діяльності та достовірності паспортних даних його засновників. Це

неминуче потягне зміни до Закону України лПро підприємництво».

Така нестабільність базового для розвитку підприємництва закону

не сприяє і нормальному функціонуванню органів державної реєстрації. Виходом з цієї ситуації могло б бути прийняття єдиного

нормативного акту, присвяченого регулюванню підприємницьких відносин.

 Не вдаючись у дискусію про співвідно-

 

!!98

 

шення Цивільного та Господарського (Підприємницького, Комерційного)

 кодексу України, зазначимо лише, що для практиків не має значення

в якому саме нормативному акті знайдуть відображення питання державної

реєстрації. Набагато важливішим е чітке регламентування цієї процедури,

 яке б виключало різне її тлумачення.

Необхідним є також додаткове законодавче регламентування окремих

видів реєстраційних процедур. В першу чергу, це пов'язано з необхідністю

визначення процедури реєстрації змін і доповнень до установчих документів

у випадку зміни складу засновників, реорганізації підприємств, заснованих

під час спільного подружнього життя у випадку припинення шлюбу.

Практика ставить багато питань, на які неможливо дати однозначної

відповіді, керуючись діючого законодавства.

В деяких випадках встановлюються окремі правила про державну реєстрацію

тих чи інших організацій, наприклад, колективних сільськогосподарських

підприємств (відповідно до Положення про порядок державної реєстрації

колективного сільськогосподарського підприємства - Постанова Кабінету

Міністрів України від 18 червня 1992 p. № 344), заклади освіти,

благодійні організації, об'єднання громадян тощо. Вважаємо, що необхідно

встановити єдині вимоги та правила державної реєстрації організацій.

До проблем інформаційного характеру відносяться питання інформаційного

обміну між реєстраційними органами, розташованими в різних адміністративно-терит

оріальних одиницях, створення баз даних зареєстрованих підприємств,

 підроблених паспортів тощо. Практика свідчить, що контролюючі органи

звертаються за інформацією про підприємства саме до реєстраційних

органів, оскільки в них знаходяться документи, що подавалися на

реєстрацію. Органи статистики такі документи в своїх справах не

залишають. Вимагає також вдосконалення процедура доступу зацікавлених

осіб до даних державних реєстрів, встановлення чіткого об'єму інформації,

 що оприлюднюється, з метою недопущення зловживання цією інформацією.

Вирішення цих та багатьох інших проблем дозволить вдосконалити процедуру

державної реєстрації в Україні і тим самим створити належні правові

умови для розвитку підприємництва.

 

 

!!99

 

 

 

ДОДАТКИ

1. ЗРАЗКИ ТИПОВИХ ДОКУМЕНТІВ

1.1. ЗРАЗКИ УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ

ЗАРЕЄСТРОВАНО

ДОДАТОК1.1.1.

" ЗАТВЕРДЖЕНО "

Засновник Приватного підприємства лГаличина»

___199_ р. _Кравчук В.М.

СТАТУТ

ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА лГАЛИЧИНА»

м. Львів 1999

101

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1-1. Приватне підприємство лГаличина», надалі "Підприємство", створене

за рішенням Т'вмадянина України Кравчука Володимира Миколайовича

(паспорт КА 983635 виданий Залізничним РВ ЛМУ УМВСУ м. Львова 03.

02.1998 року. Адреса постійного місця прожи-ваиия: М.Львів, вул.

 Роксоляни, 3/1) на підставі Законів України лПро власність», лПро

"іДприємства в Україні», лПро підприємництво», інших законодавчих актів України.

1 2. Підприємство засноване на приватній власності.

1.3. Повне найменування підприємства: Приватне підприємство лГаличина».

 ^Рочене найменування: ПП лГаличина».

1.4. Підприємство є юридичною особою: має відокремлене майно, право

від свого н1 Укладати угоди, набувати майнові та немайнові права,

 нести обов"язки, виступати в "Ч. арбітражному чи третейському суді

як позивач, відповідач, третя особа.

1.5. Підприємство володіє, користується на власний розсуд належними

йому основ-ими фондами, цінними паперами та іншим майном, має самостійний

баланс, власні і "Овні оборотні засоби, розрахунковий, валютний

та інші рахунки в установах банків, ^Ругпу печатку із своїм найменуванням,

 відповідні штампи, фірмові бланки із своєю назвою та ічші реквізити.

1.6. Статусу юридичної особи підприємство набуває з дня державної

реєстрації. 1.7 Підприємство може займатися будь-якою підприємницькою

діяльністю, що не ^бречить законодавству України.

1.8. Підприємство в своїй діяльності керується діючим законодавством,

 цим статутом Рішеннями керівних органів підприємства.

1.9. Місцезнаходження підприємства: Україна, М.Львів, вул. Роксоляни, 3/1.

2. ПРЕДМЕТТАЦІЛІ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Підприємство створюється для діяльності в сфері виробництва

товарів широкого "Тку, гуртової та роздрібної торгівлі, громадського

харчування, транспорту, надання "уг, а також проведення іншої підприємницької

діяльності з метою одержання прибутку.

2.2. Предметом діяльності Підприємства є:

" Гуртова, роздрібна торгівля хімічними та іншими активними речовинами;

" Перевезення хімічних та інших активних речовин транспортними засобами

^^Ціального призначення;

' виробництво та реалізація, оптова, роздібна торгівля непродовольчими

товарами, в м^ числі товарами широкого вжитку, продукцією виробничого

призначення, сировиною, ^Ріалами, комплектуючими та запасними частинами;

" Гуртова, дрібногуртова, роздрібна, виїзна, комісійна торгівля

косметично-Рфумерними виробами, предметами гігієни та санітарії,

 товарами побутової хімії тощо;

" Закупівля, переробка, реалізація, гуртова та роздрібна торгівля

паливно-мастильними Іл ^Ріалами, нафтою, газом, будівництво та експлуатація

автозаправних станцій;

' Торгово-закупівельна діяльність, в тому числі організація заготівельних

пунктів, Х Р, в тому числі за межами міста та області;

' Заготівля, переробка та реалізація деревини та лісоматеріалів;

Х Виробництво товарів народного споживання з деревини та лісоматеріалів,

 в тому л1 столярних виробів, меблів тощо;

" Виробництво, торгівля, сервісне обслуговування побутової техніки,

 електротоварів, Приладів;

" Виробництво, продаж та сервісне обслуговування транспортних засобів,

 номерних а Регатів, що підлягають реєстрації та обліку в органах

внутрішніх справ;

' Виробництво, гуртова, роздрібна, комісійна торгівля автозапчастинами;

-~-------------------- Ю2 ---------------------

Х Сервісне обслуговування автомобілів, інших транспортних засобів;

" Внутрішні та міжнародні перевезення вантажів та пасажирів транспортними

засобами, в тому числі спеціального призначення;

" Надання транспортно-експедиційних послуг;

Х Надання послуг у фрахтуванні транспортних засобів;

Х Облаштування та експлуатація автостоянок;

Х Монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації;

Х Виготовлення, переробка, реалізація, оптова, роздрібна торгівля продуктами харчування та харчовими добавками, в тому числі в сфері

громадського харчування;

Х Виготовлення упаковки, фасування та пакування продуктів харчування;

Х Юридична практика;

Х Надання послуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництво

у працевлаштуванні, в тому числі за кордоном.

2.3. Діяльність, котра за законодавством України підлягає ліцензуванню,

 проводиться Підприємством лише після одержання відповідного дозволу чи ліцензії.

2.4. Підприємство, у встановленому законодавством України порядку,

 має право виступати засновником підприємств, установ, організацій

та об'єднань, створювати на території України та за її межами філії

та представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, затверджувати

положення про них, вступати в добровільні об'єднання (асоціації,

 концерни), включаючи міжнародні.

3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

3.1. Підприємство здійснює зовнішньоекономічну діяльність згідно

з чинним законодавством України.

3.2. Підприємство має право використовувати кошти в конвертованій

валюті, отриманій від експорту та імпорту товарів, послуг, необхідних

для зміцнення матеріально-технічної бази і задоволення соціапьно-економічних,

 культурно-побутових умов та потреб працівників Підприємства.

3.3. Підприємство має право одержувати валютні кредити та інвестиції

від своїх закордонних партнерів та інвесторів. При цьому валюта

використовується ним самостійно згідно з чинним законодавством.

По одержаних Підприємством кредитах та інвестиціях держава відповідальності

не несе. Для здійснення зовнішньоекономічної діяльності Підприємство

відкриває валютний рахунок в порядку, передбаченому законодавством України

3.4. Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань

економічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

3.5. Підприємство може здійснювати бартерні операції з зарубіжними партнерами.

3.6. Підприємство може відкривати за межами України представництва

і виробничі підрозділи, утримання яких проводиться за рахунок Підприємства.

3.7. Підприємство Хлає право оплачувати в установленому порядку

відрядження закордон спеціалістів і своїх працівників, а також приймати

у себе іноземних спеціалістів.

3.8. Підприємство має право виступати і бути членом будь-яких міжнародних

неурядових утворень і організацій, виконувати права і обов'язки,

 пов'язані з членством в цих утвореннях і організаціях, якщо це

не суперечить діючому законодавству України.

3.9. В сфері зовнішньоекономічної діяльності Підприємство має право:

3.9.1. здійснювати діяльність за межами України, передбачену статутом;

3.9.2. здійснювати експорт, імпорт товарів, капіталу, робочої сили;

3.9.3. бути стороною цивільних угод, що виконуються поза межами України;

3.9.4. набувати прав на майно, що знаходиться закордоном;

103

І. фЩ0(»иііііііи спільні з іноземними партнерами підприємства, здійснювати

ХIpki Х чіму числі з використанням спільних виробничих площ, обладнання;

Жм/ігі^иііжи інтереси іноземних партнерів в Україні;

4. МАЙНО ТА КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА

І ПЦі'фисмсгва складається з основних фондів, обігових коштів, а

також Хі ІГ|»іі:і). яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

 | шпеником майна переданого йому засновником у власність, продукції

ІЮтВом її результаті господарської діяльності, одержаних доходів,

 іншого І ИВ Підставах не заборонених законом.

ІМиооіо володіє, користується і розпоряджається власним майном на

свій | ПО лІдношенню до нього дії, що відповідають цьому статуту

та не суперечать ТДІГетву І Підприємства формується за рахунок:

11 грошових коштів, переданих Підприємству засновником;

ft, одержаних в результаті господарської діяльності;

|| від цінних паперів та корпоративних прав;

ІТІВ банків та інших фінансово-кредитних установ;

^ПИвгних внесків організацій та громадян;

иуянь державного та місцевого бюджетів;

Ції від випуску і розміщення цінних паперів;

і надходжень, не заборонених законом.

ш^смство має право вчинити щодо свого майна будь-які дії, що не

суперечать М може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не _( ((коном, діяльності.

 Зокрема передавати його безкоштовно або за плату у М Мристуначня іншим особам.

МММОТВО має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям

--М. обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове

ту^ИНЯ вбо позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні

Ні ІИ-ИТйр. сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати

їх з балансу у МТІИ-ЛСИОМу порядку.

4. t. Для забезпечення діяльності Підприємства створюється статутний

фонд за рйкуит внеску засновника в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

4.в. Зисновник має право збільшувати розмір статутного фонду за

рахунок власних кі)ііг»1в |0о чистого прибутку.

АЛ Підприємство самостійно визначає ціни та тарифи на свої послуги,

 продукцію, чкіцо Інше ии передбачено законодавством.

4.В. Риіик випадкової загибелі або пошкодження майна, що передане

Підприємству і.к.ноііниким, несе Підприємство.

4 U Підприємство може передавати частину свого майна створюваним

за участю підприемсгва організаціям, підприємствам.

5. ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

;>. 1. Господарська діяльність Підприємства здійснюється на основі

укладених договорів. Підприємство вільне у виборі предмету договору,

 визначенні зобов'язань його учасників.

52 Підприємство здійснює свою діяльність на принципах господарського

розрахунку. самоокупносгі та самофінансування.

53. Підприємство самостійно планує свою діяльність, визначає перспективи

розвитку та пріоритетні напрямки.

!!104

 

5.4. За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової

і<і ііо/і<іікііиііі дисципліни, вимог до якості продукції та інших

правил господарської діяльності Підприємці по несе відповідальність,

 передбачену законодавством України.

Держава не відповідає по зобов'язаннях Підприємства, а Підприємство

не відповідає по зобов'язаннях держави, її органів та організацій.

5.5. Для здійснення діяльності, передбаченої статутом, Підприємство має право:

- самостійно визначати свою внутрішню організаційну структуру;

- створювати відокремлені підрозділи, засновувати підприємства та організації;

- визначати штатний склад, форми, системи та розміри оплати праці;

- брати участь у приватизації державного майна;

- володіти і користуватися землею, іншими природними ресурсами;

- набувати будь-яке майно, не заборонене законом;

- залучати до виконання робіт громадян, які не є працівниками Підприємства;

- набувати, брати в оренду як на Україні, так і за кордоном необхідне

майно для здійснення своєї господарської діяльності;

- реалізовувати товари за вільно конвертовану валюту;

- користуватися кредитами банків, залучати на договірних умовах

кошти інших юридичних осіб та громадян;

- відряджати на територію України та за її межі працівників Підприємства

та інших організацій, котрі виконують роботи та надають послуги

для Підприємства.

5.6. Підприємство має право самостійно реалізовувати свою продукцію,

 інші матеріальні цінності на основі прямих угод (контрактів) через

товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.

Реалізація продукції Підприємства, в тому числі на основі бартерних

угод, за межами України, здійснкк'ься самостійно або на основі ліцензій

відповідно до законодавства України.

5.7. Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами,

 що встановлюються самостійно або на договірній основі з врахуванням

затрат, попиту, кон'юнктури ринку.

5.8. Розрахунки Підприємства за своїми зобов'язаннями проводяться

у безготівковому та готівковому порядку через установи банків відповідно

до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених

Національним банком України.

5.9. Створені Підприємством підприємства відповідають за свої зобов'язання

всім закріпленим за ними майном, на яке відповідно до закону може

бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

5.10. Прибуток Підприємства формується з надходжень від господарської

діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат

і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Підприємства сплачуються проценти по кредитах банків та облігаціям, якщо вони

були емітовані Підприємством, а також вносяться передбачені законодавством

України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток залишається

у повному розпорядженні Підприємства. Напрями використання прибутку

визначаються засновником.

6. ТРУДОВИЙ КОЛЕКТИВ

6.1. Підприємство має право на договірній основі використовувати

працю громадян.Трудова діяльність на Підприємстві здійснюється на

основі трудових договорів, контрактів, згідно діючого законодавства України.

6.2. Підприємство зобов'язується забезпечити громадянину, праця

якого використовується, умови та охорону праці, її оплату не нижче

встановленого в країні

страхування іа (.юціалі.нг; л,'і()г.іііг'ігііич пілііііічліг. л"

Хiiuiinii" л.іпчіч/і.ші.111,1

Підприємство має право за рішснннм .і.н.ііініііиі..] іі.ілші.іім

п|і.іі(інник.ім Пщіі[іи»:М(.иі.і додаткові пільги за рахунок прибутку,

 в піку 'іиі пі іі.ід.ііиііи Іл-";юшшгні позики, куііунліи товари

широкого вжитку, передавати матеріальні цінної її (іі'.іиіілатно тощо.

6.3. Трудові доходи найманого працівник;! І Іідііриі.мі;іі);і визначаються

трудовим договором (контрактом).

6.4. Трудовий колектив Підприємства становлять всі іромадяни, які

своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового

договору (контракту).

6.5. Трудовий колектив:

6.5.1. розглядає і затверджує проект колективного договору;

6.5.2. бере участь у визначенні переліку і порядку надання працівникам

Підприємсти.і соціальних пільг:

6.5.3. бере участь в моральному і матеріальному стимулюванні праці.

6.6. Повноваження трудового колективу реалізуються загальними зборами

трудового колективу або Радою підприємства, що обирається загальними

зборами трудової" колективу в кількості трьох чоловік.

6.7. Збори трудового колективу вважаються повноважними, якщо на

них присутні не менше 2/3 працівників Підприємства.

6.8. Рішення зборів трудового колективу приймаються більшістю голосів

 

7. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

7.1. Управління Підприємством здійснюється засновником або призначеним

ним директором.

7.2. До компетенції засновника Підприємства належи ь:

а) визначення основних напрямів діяльності Підприємства, затвердження

його планів та звітів про їх виконання;

б) внесення змін та доповнень до статуту Підприємства;

в) призначення та звільнення директора, головного бухгалтера;

гі затвердження річних результатів діяльності Підприємства,

д) визначення порядку використання прибутку та покриття збитків;

е) прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх

підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішення про притягнення до матеріальної відповідальності директора

та головного бухгалтера Підприємства;

ж) затвердження правил процедури прийняття рішень та інших внутрішніх

документів підприємства, визначення організаційної структури Підприємства;

з) визначення умов оплати праці посадових осіб Підприємства;

і) затвердження договорів, укладених директором Підприємства на суму, що

перевищує 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

й) прийняття рішення про припинення діяльності Підприємства, призначення

ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

7.3. Рішення з питань, зазначених в пунктах 7.2.6), в), є), і),

й) можуть бути прийняті лише засновником. З решти питань, віднесених

до компетенції засновника, рішення можуть бути прийняті директором Підприємства.

7.4. Засновник Підприємства може прийняти рішення про передачу частини

своїх повноважень до компетенції директора Підприємства.

7.5. До компетенції директора Підприємства відноситься:

а) оперативне керівництво діяльністю Підприємства:

 

!!106

 

її) [її ' и її »і під.і ічіііч м, іншім і.і кпинами 1 Ііді іригмі.

і itci у порядку, визначеному

ІіІІ.І іЧННИКОМ 1 І1ЛІІ|ІИ< Ml ІІІіІ

н) [іг.ті і.ііііч щ<і[іічних планів діяльності Підприємства,котрі

затверджуються засновником.

г) скл.-ід.'їнцн проектів планів, звітів про виконання планів, представлення

засновнику річною балансу та звіту про фінансово- господарську діяльність за підсумками року,

д) розробка локальних нормативних актів Підприємства та представлення

їх на затвердження засновнику;

е) укладення угод від імені Підприємства;

є) затвердження посадових інструкцій, прийом і звільнення працівників Підприємства;

ж) видання наказів, обов'язкових для всіх працівників Підприємства;

з) встановлення цін і тарифів на продукцію Підприємства;

і) вирішення усіх інших питаннь діяльності Підприємства, що не віднесені

до компетенції засновника.

7.6. Директор не має право приймати рішення, обов'язкові для расновника Підприємства.

7.7. Директор підзвітний засновникові Підприємства і організовує

виконання його рішень.

7.8. Директор діє від імені Підприємства, представляє його в усіх

установах, підприємствах та організаціях України та за кордоном,

 видає довіреності від імені Підприємства на вчинення дій, які він

відповідно до своєї компетенції має право вчиняти.

8. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

8.1. Діяльність Підприємства припиняється шляхом реорганізації (злиття,

 приєднання, поділу, видіпення, перетворення) або ліквідації. Рішення

про припинення діяльності Підприємства приймається виключно засновником

або іншим органом у випадках, передбачених діючим законодавством.

8.2. У випадку реорганізації вся сукупність прав і обов'язків Підприємства

переходить до його правонаступників.

8.3. Ліквідація підприємства проводиться призначеною Засновником

ліквідаційною комісією, а у випадку банкрутства та припинення діяльності

підприємства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною

комісією, що призначається цими органами.

8.4. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження

по управлінню майном Підприємства.

8.5. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно Підприємства, виявляє

дебіторів та кредиторів, розраховується з ними, вживає заходи щодо

оплати боргів Підприємства третім особам, складає ліквідаційний

баланс Підприємства та подає його засновникові або органу, що призначив

ліквідаційну комісію;

8.6. Майно та грошові кошти Підприємства, включаючи виручку від

розпородажу майна Підприємства при ліквідації після розрахунків

з кредиторами є власністю засновника Підприємства і використовується

ним на власний розсуд.

8.7. У випадку смерті засновника його спадкоємець (спадкоємці) здійснює

права засновника і вносить зміни до статуту Підприємства, пов'язані

із зміною власника. Якщо спадкоємців декілька, то вони мають право

прийняти рішення про перетворення Підприємства в господарське товариство

або відмовитися від своєї частки спадщини на користь одного із спадкоємців.

Кравчук Володимир Миколайович

ДОПАТОК 1.1.2.

ЗАРЕЄСТРОВАНО Х

УСТАНОВЧИЙ   ДОГОВІР

ПРО СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЛИЧИНА"

м. Львів

199_ року

Ми, що нижче підписалися, громадянин України Кравчук Володимир Миколайович,

 паспорт КА 122895, виданий Личаківським РВ ЛМУ УМВС України 14

березня 1996 року проживає: М.Львів, вул. Пасічна, 609/87, та громадянин

України Володимирко Іван Орестович, паспорт КА 639834, виданий Личаківським

РВ УМВСУ у Львівській області 1 листопада 1997 року. Місцепроживання:

М.Львів, вул. Полуботка, 201/38, надалі "Учасники", домовилися про наступне:

1.ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Учасники створюють Товариство з обмеженою відповідальністю

"Галичина» на підставі Законів України лПро власність», лПро господарські

Товариства», лПро підприємництво», інших законодавчих актів України.

2. МЕТА ТА ПРЕДМЕТ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Товариство створюється для діяльності у сфері організації грального

бізнесу, виробництва та реалізації товарів народного вжитку, продукції

виробничого та промислового призначення, торгівлі непродовольчими

та продовольчими товарами, транспорту, проведення іншої підприємницької

діяльності з метою одержання прибутку.

2.2. Предметом діяльності Товариства е:

Х Створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор;

Х Організація та проведення виставок, ярмарків, колективних свят,

 концертів, фестивалів, змагань та інших культурно-масових заходів, організація відпочинку населення,

Х Організація закладів громадського харчування: кафе, барів, ресторанів,

 їдалень, в тому числі на відкритих територіях;

Х Організація готелів, кемпінгів, мотелів та інших закладів, призначених

для відпочинку чи тимчасового проживання громадян;

Х Оптова, роздібна торгівля непродовольчими товарами, в тому числі

товарами широкого вжитку, продукцією виробничого призначення, сировиною,

 матеріалами, комплектуючими та запасними частинами;

Х Гуртова та роздрібна торгівля, імпортно-експортна діяльность на

ринку автомототехніки;

Х Виробництво, продаж та сервісне обслуговування транспортних засобів,

 номерних агрегатів, що підлягають реєстрації та обліку в органах

внутрішніх справ;

Х Виробництво, гуртова, роздрібна, комісійна торгівля автозапчастинами;

108

       Х Сервісне обслуговування автомобілів, інших транспортних засобів:

Х Внутрішні та міжнародні перевезення вантажів та пасажирів транспортними

засобами, в тому числі спеціального призначення;

Х Надання транспортно-експедиційних послуг;

Х Надання послуг у фрахтуванні транспортних засобів;

Х Облаштування та експлуатація автостоянок;

^       Х Монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів

охоронної сигналізації;

Х Закупівля, переробка, реалізація, гуртова та роздрібна торгівля

паливно-мастильними матеріалами, нафтою, газом, будівництво та експлуатація

автозаправних станцій;

Х Виготовлення, переробка, реалізація, імпорт-експорт, гуртова,

дрібногуртова та роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими

виробами, в тому числі в сфері громадського харчування;

'      Х Виготовлення, переробка, реалізація, гуртова, роздрібна

торгівля продуктами харчування та харчовими добавками, в тому числі

в сфері громадського харчування;

Х Виготовлення, реалізація, гуртова та роздрібна торгівля прохолоджувальними

напоями, безалкогольними напоями та соками, в тому числі на розлив

у сфері громадського харчування;

Х Гуртова, дрібногуртова, роздрібна, виїзна, комісійна торгівля

косметично-парфумерними виробами, предметами гігієни та санітарії,

 товарами побутової хімії тощо:

Х Виробництво, передача та постачання електроенергії.

2.3. Діяльність, котра за законодавством України підлягає ліцензуванню,

 проводиться Товариством лише після одержання відповідної ліцензії,

 дозволу, сертифікату чи патенту.

2.4. Товариство, у встановленому законодавством України порядку,

 має право виступати засновником підприємств, об'єднань підприємств,

 господарських товариств, установ, організацій, створюва'и на гериторії

України та за її вежами філії та представництва, відділення та інші

відособлені підрозділи, затверджувати положення про них, вступати

в добровільні об'єднання (асоціації, концерни тощо), включаючи міжнародні.

3. СТАТУС ТОВАРИСТВА

3.1. Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації.

3.2. Товариство діє згідно законодавства України, цього договору,

 свого статуту та рішень керівних органів Товариства.

3.3. Товариство має відокремлене майно, право від свого імені укладати

угоди, в тому числі з учасниками Товариства, набувати майнових і

немайнових прав і обов'язків, виступати стороною в суді, арбітражному

та третейському суді.

3.4. Товариство може створювати дочірні підприємства, виступати

учасником товариств, відкривати свої філії та представництва, створювати

будь-які структурні підрозділи, вступати в об'єднання.

3.5. Повне найменування Товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю

"Галичина". Скорочене найменування: ТзОВ лГаличина».

3.6 Місцезнаходження Товариства: Україна, М.Львів, вул. Пасічна, 609/87.

4.ФОНДИ ТОВАРИСТВА

4.1. Для забезпечення господарської діяльності Товариства формується

статутний фонд в розмірі 7400 (сім тисяч чотириста) гривень.

4.2. Частки учасників у статутному фонді розподіляються наступним чином:

- Кравчук Володимир Миколайович - 3 700 гривень, що становить 50%

статутного фонду;

- Володимирко Іван Орестович -3 700 гривень, що становить 50% статутного

фонду. 4.3 До моменту державної реєстрації учасники зобов'язуються внести не менше 30%

109

своїх внесків на тимчасовий рахунок Товариства. Учаснику Товариства,

 який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво Товариства,

котре підписується головою зборів учасників.

4.4. Статутний фонд Товариства може бути змінений при умові, що

всі учасники повністю внесли свої вклади. При зміні статутного фонду

розподіл голосів між учасниками також може бути змінений. Збільшення

статутного фонду може відбуватись шляхом внесення додаткових вкладів

всіма учасниками.або .деякими з них.

4.5. Вкладами учасників Товариства можуть бути будинки, споруди,

 обладнашя та інші матеріальні чіпкості, цінні папери, права користування

землею, водою, іншими природними ресурсами, а також інші майнові

права (в т.ч. на інтелектуальну власність), грошові кошти.

4.6. Учасники не можуть вносити вклади за рахунок бюджетних коштів,

 коштів, отриманих в кредит та під заставу.

4.7. Для покриття можливих збитків в Товаристві створюється резервний

фонд в розмірі 25% від розміру статутного фонду. Формування резервного

фонду здійснюється шляхом відрахування частини чистого прибутку,

 розмір якого визначається зборами засновників, але не менше 5%

чистого прибутку Товариства до досягнення вказаного

розміру.

5. ПРАВА УЧАСНИКІВ

Учасники мають право:

1. Брати участь в управлінні справами Товариства безпосередньо або

через своїх представників.

2. Одержувати частину прибутку від діяльності Товариства.

3. Вимагати повернення в натуральній формі майна, переданого Товариству

в користування.

4. Передавати в користування Товариству власне майно.

5. Мати переваги перед іншими особами в користуванні продукцією Товариства.

6. Одержувати інформацію про діяльність Товариства, знайомитись

з документами Товариства, одержувати копії протоколів зборів учасників.

7. Вийти із складу учасників Товариства.

б.ОБОВ'ЯЗКИУЧАСНИКІВ

Учасники зобов'язані:

1. Вносити вклади в розмірі, порядку і засобами, передбаченими цим

договором та наступними рішеннями зборів учасників.

2. Дотримуватися установчого договору, статуту Товариства, виконувати

рішення зборів учасників та інших керівних органів Товариства.

3. Виконувати свої зобов'язання перед Товариством.

4. Брати участь в управлінні Товариством

5. Не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію

про діяльність Товариства.

6. Сприяти Товариству при здійснені його діяльності.

7. Повідомляти інших учасників Товариства про 'фінансову зацікавленість

в угодах, стороною яких виступає Товариство чи юридична особа, 'громадянин,

 з якими цей учасник перебуває в корпоративному зв'язку. В таких

випадках рішення про укладення цих угод приймають незацікавлені учасники.

8. Своєчасно повідомляти учасників Товариства про зміну адреси та інших даних.

9. Негайно сповіщати Товариство про втрату свідоцтв, виданих Товариством.

110

7. ВИХІД, ВИКЛЮЧЕННЯ УЧАСНИКІВ

7.1. Учасники виходять з Товариства:

7.1.1. На підставі особистої письмової заяви 7.1 2. В зв'язку з

відчуженням своєї частки в статутному фонді Товариства.

7.2. Вихід з Товариства здійснюється шляхом подання письмової заяви

зборам учасників. Заява розглядається на найближчих зборах учасників.

 Вважається, що учасник вийшов з Товариства, з дня прийняття рішення

про це зборами учасників.

7.3. Учаснику, який виходить з Товариства, виплачується вартість

частини майна Товариства, пропорційна його частці в статутному фонді

Товариства після затвердження звіту за результатами фінансово-господарської

діяльності за рік, коли подана заява про вихід. Виплачується і належна

йому частка прибутку Товариства, одержаного в рік подання заяви

про вихід, але до прийняття рішення про вихід. Учасник має право

розпорядитися належною йому при виході часткою на власний розсуд,

 в тому числі залишити її Товариству.

7.4. Вихід учасника з Товариства не припиняє правовідносин, що виникли

між Товариством і учасником до подання заяви про вихід, г питань,

 що не пов'язані з участю в Товаристві.

7.5. Учасник Товариства, по відношенню до якого документально доведено, що він не виконує чи неналежним чином виконує свої обов"'зки перед Товариством

або умисно перешкоджає своїми діями досягненню цілей Товариства,

 може бути виключений із складу учасників Товариства на підставі

одностайного рішення учасників. Учасник, який виключається, участі

в голосуванні не бере, і кількість його голосів не враховується.

7.6. Питання про виключення учасника може виносити будь-який учасник Товариства.

7.7. Рішення про виключення може бути прийнято протягом шести місяців

з дня, коли учасникам стало відомо про невиконання учасником своїх

зобов'язань перед Товариством. Виклю'-'ення учасника проводиться

в його присутності. При відсутності його на зборах учасників без

поважних причин, питання про виключення учасника може вирішуватись і без нього.

7.8 У вигадку смерті учасника, правонаступники мають переважне право

вступу до Товариства.

7.9. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до Товариства

або відмові Товариства прийняти у Товариствоправонаступника (спадкоємця)

, йому видається у грошовій або натуральній формі частка майна Товариства,

 що належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю)

, вартість частки визначається на день реорганізації або ліквідації

(смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду зменшується.

7.10. Учасник Товариства може за згодою решти учасників відступити

свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж Товариства

або третім особам. .Учасники Товариства користуються переважним

правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступає,

 пропорційно їх часткам у статутному фонді Товариства    .'       :

7.11. Відступлення частки третім особам можливе тільки після повного

внесення вкладу учасником, який її відступає.

7.12. При передачі частки третій особі відбувається одночасний перехід

всіх обов'язків та прав, що належали учаснику.

7.13. Частка учасника Товариства після повного внесення ним вкладу

може бути придбана самим Товариством. У цьому випадку Товариство

зобов'язане передати придбану частку іншим учасникам або третім

особам у строк, що не перевищує одного року Протягом цього періоду

розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на зборах

учасників проводиться без урахування частки, придбаної Товариством

7.14. Прийом у склад Товариства нових учасників відбувається шляхом передачі

111

кандидатові частки в статутному фонді або шляхом збільшення статутного

фонду зі згоди иі-Іх учасників. Кандидат в учасники подає голові

зборів письмову заяву про приєднання до дпюпору, заява розглядається

на протязі ЗО днів.

8.0РГАНИ ТОВАРИСТВА

8.1. Вищим органом Товариства е збори учасників Товариства.

8.2. Збори учасників Товариства обирають голову зборів, голову та

членів ревізійної міміоіі, директора Товариства.

В 3. Компетенція органів Товариства, порядок прийняття рішень визначається

ТІТутом Товариства та іншими нормативними актами.

9. РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ ТА ПОКРИТТЯ ЗБИТКІВ

6.1. Прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської

діяльності И покриття матеріальних та прирівняних до них витрат

та витрат на оплату праці. З ІИООіого прибутку Товариства сплачуються

податки та інші обов'язкові відрахування lf-Твжі, проводяться розрахунки

з кредиторами. і 1.2. Збори учасників Товариства визначають частину

чистого прибутку Товариства,

ДЛЯгає розподілу між учасниками.

1,3. За одноголосним рішенням зборів учасників, прибуток Товариства но

ДІляється між учасниками, а використовується на цілі, що не суперечать статуту

ІИСТва

|,4. Збитки, в тому числі ті, що призвели до зменшення статутного

фонду Ііються за рахунок резервного фонду.

10. КОНФІДЕНЦІЙНА ІНФОРМАЦІЯ

t.1. Надана учасниками один одному фінансова, комерційна та інша

інформація ІСЬСЯ конфіденційною, за винятком інформації:

JBOMO'f всім учасникам від інших осіб до моменту її повідомлення;

>новідомої.

ередача інформації третім особам, опублікування або інше розголошення

ої інформації може здійснюватися тільки за згодою зборів учасників.

ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА

иення про припинення діяльності Товариства може прийматись лише зборами Товариства

або іншим органом у випадках передбачених законом. Манно реорганізованого

Товариства передається його правонаступникам. і У випадку ліквідації

Товариства його майно, що залишилося після повного (у з кредиторами,

 розподіляється між учасниками пропорційно їх часткам в Иу фонді Товариства.

12. ДІЯ ДОГОВОРУ

^Цей договір укладено на невизначений строк і вступає в силу з моменту

його Хсіма учасниками.

І Зміни і доповнення до цього договору можуть вноситись в будь-який

час і ґься письмовим додатком, котрий підписується всіма учасниками Товариства

ики Товариства:

<ук Володимир Миколайович цимирко Іван Орестович

112

ДОДАТОК 1.1.3.

ЗАРЕЄСТРОВАНО

" ЗАТВЕРДЖЕНО "

Зборами учасників Товариства Протокол № 1 від " _ " ____J99_ року

Голова зборів учасників __________Кравчук В.М.

СТАТУТ

ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЛИЧИНА"

м. Львів 1999

- 113 -

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Галичина" (надалі

- "Товариство") створюється відповідно до установчого договору,

укладеного учасниками товариства л _ » ______ 1999 року на підставі

Законів України лПро власність», лПро господарські

товариства», лПро підприємництво», інших законодавчих актів України.

1.2. Учасниками товариства є:

Х громадянин України Володимирко Іван Орестович, паспорт КА 639834

виданий Личаківським РВ УМВСУ у Львівській області 1 листопада 1997

року. Місцепроживання:

М.Львів, вул. Полуботка, 201/38;

Х громадянин України Кравчук Володимир Миколайович, паспорт КА 122895,

 виданий Личаківським РВ ЛМУ УМВС України 14 березня 1996 року.

Місцепроживання: М.Львів, вул. Пасічна, 609/87.

1.3. Товариство має колективну форму власності.

1.4. Повне найменування товариства: Товариство з обмеженою відповідальністю

"Галичина". Скорочене найменування: ТзОВ лГаличина».

1.5. Товариство є юридичною особою: має відокремлене майно, право

від свого імені укладати угоди, набувати майнові та немайнові права,

 нести обов'язки, виступати в суді арбітражному чи третейському

суді як позивач, відповідач, третя особа та інші ознаки юридичної особи.

1.6. Статусу юридичної особи Товариство набуває з дня державної реєстрації.

1.7. Товариство володіє, користується на власний розсуд належними

йому основними засобами, цінними паперами та іншим майном, має самостійний

баланс, власні основні засоби і оборотні фонди, розрахунковий, валютний

та інші рахунки в установах банків. круглу печатку із своїм найменуванням

та зображенням орла, відповідні штампи, фірмові бланки із своєю

назвою, знак для товарів та послуг та інші реквізити.

1.8. Товариство може займатися будь-якою підприємницькою діяльністю,

 що не суперечить законодавству України відповідно до цього стгтуту.

1.9. Товариство в своїй діяльності керується діючим законодавством,

 цим статутом та рішеннями керівних органів Товариства.

1.10. Товариство створюється на невизначений строк.

1.11. Місцезнаходження товариства: Україна, М.Львів, вул. Пасічна, 609/87.

2. ПРЕДМЕТ ТА ЦІЛІ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Товариство створюється для діяльності у сфері організації грального

бізнесу, виробництва та реалізації товарів народного вжитку, продукції'

виробничого та промислового призначення, торгівлі непродовольчими

та продовольчими товарами, транспорту, проведення іншої підприємницької

діяльності з метою одержання прибутку.

2.2. Предметом діяльності Товариства є:

Х Створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор;

Х Організація та проведення виставок, ярмарок, колективних свят,

 концертів, фестивалів, змагань та інших культурно-масових заходів,

 організація відпочинку населення;

Х Організація закладів громадського харчування: кафе, барів, ресторанів,

 їдалень, в тому числі на відкритих територіях;

Х Організація готелів, кемпінгів, мотелів та інших закладів, призначених

для відпочинку чи тимчасового проживання громадян;

Х Гуртова, роздібна торгівля непродовольчими товазами, в тому числі

товарами широкого вжитку, продукцією виробничого призначення, сировиною, матеріалами. комплектуючими та запасними частинами;

114

Х Здійснення гуртової та роздрібної торгівлі, імпортно-експортної

діяльності на ринку автомототехніки;

Х Виробництво, продаж та сервісне обслуговування транспортних засобів,

 номерних агрегатів, що підлягають реєстрації та обліку в органах

внутрішніх справ;

Х Виробництво, гуртова, роздрібна, комісійна торгівля автозапчастинами;

Х Сервісне обслуговування автомобілів, інших транспортних засобів;

Х Внутрішні та міжнародні перевезення вантажів та пасажирів транспортними

засобами, в тому числі спеціального призначення;

Х Надання транспортно-експедиційних послуг;

Х Надання послуг у фрахтуванні транспортних засобів;

Х Облаштування та експлуатація автостоянок;

Х Монтаж, ремонт і профілактичне обслуговування засобів охоронної сигналізації;

'       Х Закупівля, переробка, реалізація, гуртова та роздрібна

торгівля паливно-мастильними матеріалами, нафтою, газом, будівництво

та експлуатація автозаправних станцій;

Х Виготовлення, переробка, реалізація, імпорт-експорт, гуртова,

дрібногуртова та роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими

виробами, в тому числі в сфері громадського харчування;

Х Виготовлення, переробка, реалізація, гуртова, роздрібна торгівля

продуктами харчування та харчовими добавками, в тому числі в сфері

громадського харчування;

Х Виготовлення, реалізація, гуртова та роздрібна торгівля прохолоджувальними

напоями, безалкогольними напоями та соками, в тому числі на розлив

в сфері громадського харчування;

" Гуртова, дрібногуртова, роздрібна, виїзна, комісійна торгівля

косметично-парфумерними виробами, предметами гігієни та санітарії,

 товарами побутової хімії тощо;

Х Виробництво, передача та постачання електроенергії.

2.3. Діяльність, котра за законодавством України підлягає ліцензуванню,

 проводиться Товариством лише після одержання відповідної ліцензії,

 дозволу, сертифікату чи патент/.

2.4. Товариство, у встановленому законодавством України порядку,

 має право виступати засновником підприємств, об'єднань підприємств,

 господарських товариств, установ, організацій, створювати на території

України та за її межами філії та представництва, відділення та інші

відособлені підрозділи, затверджувати положення про них, вступати

в добровільні об'єднання (асоціації, концерни тощо), включаючи міжнародні.

3. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНАДІЯЛЬНІСТЬ

3.1. Товариство здійснює зовнішньоекономічну діяльність згідно з

чинним законодавством України.

3.2. Товариство має право використовувати кошти в конвертованій

валюті, отриманій від експорту та імпорту товарів, послуг, необхідних

для зміцнення матеріально-технічної бази і задоволення соціально-економічних,

 культурно-побутових умов та потреб працівників Товариства.

3.3. Товариство має право одержувати валютні кредити та інвестиції

від своїх закордонних партнерів та інвесторів. При цьому валюта

використовується ним самостійно згідно з чинним законодавством.

По одержаних Товариством кредитах та інвестиціях держава відповідальності

не несе. Для зовнішньоекономічної діяльності Товариство відкриває

валютний рахунок в порядку, передбаченому законодавством України.

3.4. Товариство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з питань

економічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.

3.5. Товариство може здійснювати бартерні операції з зарубіжними партнерами.

3.6. Товариство може відкривати за межами України представництва

і виробничі підрозділи, утримання яких проводиться за рахунок Товариства.

5. МАЙНО ТА КОШТИ ТОВАРИСТВА

5.1. Майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів,

 інших цінностей, -тїсть як.\л\ відображається в самостійному балансі

Товариства. Товариство є власником '-^ца. ґієрбданого йому засновниками

і учасниками у власність, продукції .набутої Іа арис-твом в результаті

господарської діяльності, одержаних доходів, іншого майна "Кутого

"а підставах не заборонених законом.

а   5.2- Товариство володіє, користується і розпоряджається власним

майном на свій дуд, здійснює по відношенню до нього дії, щовідповідають цьому статуту та не суперечать

ному ззконодавству,

W

5.3. Джерелами формування майна Товариства є:

- п/іайно і грошові кошти, передані учасниками товариства:

_ доходи, одержані в результаті господарської діяльності;

_ доходи від цінних .паперів та корпоративних прав;

- кр^ти банків та інших фінансово-кредитних установ;

_ бв^ідплатні внески організацій та громадян;

_ асигнування державного та місцевого бюджетів;

- доходи від випуску і розміщення цінних паперів;

_ іні1" "адходження, не заборонені законом.

5.4. Суб'єктом права власності на майно Товариства є Товариство,

 а не його учасники.

W

За'

5.5. Товариство має .право вчинити щодо свого майна будь-які дії,

 що не суперечать дну і?оно може використовувати майно для здійснення

господарської та іншої, не

оненої законом, діяльності, зокрема передавати його безкоштовно

або за плату у ^^ддіннУ і користування іншим особам.

Товариство має право продавати і передавати іншим підприємствам,

 організаціям та лцовя^' обмінювати, здавати в оренду, надавати

безоплатно в тимчасове користування ^е^ні Ілом\/ будинки, споруди,

 устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та

і матбР'зльні цінності, а також списувати їх з балансу. Всім учасникам

Товариства ^"зпечук^ься рівні умови здійснення своїх прав.

БeзГlлaтнa передача і надання Товариством матеріальних цінностей

громадянам .дснюєтьЩ за рішенням загальних зборів учасників Товариства.

ад1 5.6. Т вариство має право на випуск цінних паперів та реалізацію

їх юридичним особам . дмадяН3" України та інших держав.

' ^ 5.7. Товариство може бути співвласником фондових бірж України

та інших держав, право на придбання цінних паперів юридичних осіб

України та інших держав.

5.8. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю

Товариства переднє йому в користування, несе Товариство.

5.9. Товариство може передавати частину свого майна створюваним

за участю .., ^іристра організаціям, підприємствам.

6. ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

61. Господарська діяльність Товариства здійснюється на основі укладених

договорів. ^. ариство ^льне у виборі предмету договору, визначенні

зобов'язань його учасників.   6.2. Товариство провадить свою діяльність

на принципах господарського розрахунку,

^окупності та самофінансування. са 6.3. Товариство самостійно планує

свою діяльність, визначає перспективи розвитку

дріорит6Щ1 напрямки.

3 б4. За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової

і податкової .иплінИ' вимог до якості продукції та інших правил

господарської діяльності Товариство

відповідальність, передбачену законодавством України.

118

Держава не відповідає по зобов'язаннях Товариства, а Товариство

не відповідає по зобов'язаннях держави, її органів та організацій.

6.5. Для здійснення діяльності, передбаченої статутом. Товариство має право;

- самостійно визначати свою внутрішню організаційну структуру;

- створювати відокремлені підрозділи;

- визначати штатний склад, форми, системи та розміри оплати праці,

- брати участь у приватизації державного майна;

- володіти і користуватися землею, іншими природними ресурсами;

- набувати будь-яке майно, не заборонене законом;

- залучати до виконання робіт громадян, які не є працівниками товариства;

- будувати, набувати, брати в оренду як на Україні, так і за кордоном

необхідне майно для здійснення своєї господарської діяльності;

- закупляти товари за готівку на території області, республіки і за кордоном;

- реалізовувати товари народного вжитку за вільно конвертовану валюту;

- користуватися кредитами банків, залучати на договірних умовах

кошти інших юридичних осіб та громадян;

- відряджати по Україні та за її межі працівників Товариства та

інших організацій, які виконують роботи та послуги для Товариства.

6.6. Товариство має право самостійно реалізовувати свою продукцію,

 інші матеріальні цінності на основі прямих угод (контрактів) через

товарні біржі, мережу власних торгових підприємств.

Реалізація продукції Товариства, в тому числі на основі бартерних

угод, за межами України, здійснюється самостійно або на основі ліцензій відповідно до законодавства України.

6.7. Товариство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами,

 що встановлюються самостійно або на договірній основі з врахуванням

затрат, попиту, кон'юнктури ринку.

6.8. Розрахунки Товариства за свої зобов'язання проводяться у безготівковому

та готівковому порядку через установи банків відповідно до правил

здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених Національним

банком України.

6.9. Створені Товариством підприємства відповідають за свої зобов'язання

всім закріпленим за ними майном, на яке, відповідно до закону може

бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

6.10. Прибуток Товариства формується з надходжень від господарської

діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат

і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються

проценти по кредитах банків та облігаціям, якщо вони були емітовані

Товариством, а також сплачуються передбачені законодавством України

податки та ічші платежі до бюджету. Чистий прибуток залишається

у повному розпорядженні Товариства. Напрями використання прибутку

визначаються зборами учасників.

7. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УЧАСНИКІВ

7.1. Учасники Товариства відповідають перед Товариством за шкоду,

 заподіяну товариству.

7.2. Об'єм відповідальності учасника обмежується прямою дійсною

шкодою, завданою Товариству, крім відповідальності за невиконання

цивільно-правових договорів.

7.3. Розмір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання

цивільно-правових договорів, укладених між учасником і Товариством

визначається в договорі і включає відшкодування нестриманих доходів,

 якщо в самому договорі не передбачено інше.

119

8 Трудовий колектив

8 1 Товариство має право ^ договірній основі використовувати працю

громадян. Трудова Діяльність в Товаристві зд^снюється на основі

укладених трудових договорів, контрактів, згідно діючого закон^^^цд України

8.2. Товариство зобов'язу^^ забезпечити громадянину, праця якого

використовується, у^ови та охорону "Раці т, оплату не нижче встановленого

в країні мінімального рівня, соціальні економі4"' та "N гарантії,

 включаючи соціальне, медичне страхування, соціальне забезпечення

відповів дд чинного законодавства.

Товари^во має право за рщднням зборів учасників надавати працівникам

та учасникам Товариства ДОДЗ^Ові пільги за рахунок прибутку, в тому

числі надавати безоплатні Позики, купувати 'тов^ широкого вжитку,

 безоплатно передавати матеріальні цінності тощо

8.3. Трудові доходи "'^"Х^ого працівника Товариства визначаються

трудовим договором, угодою.

84 "^Удовий колектив Товариства становлять всі громадяни, які на

основі трудового договору (контракту) своєю ґіРЗ^ю беруть участь

в діяльності Товариства. 8'5 трудовий колектив:

85.1. розглядає і затвер^ ур проект колективного договору;

8-5-2- бере участь У визн^^^ переліку і порядку надання працівникам Товариства

соціальних пільг:

8 5.3. бере участь в ^"Р^ному і матеріальному стимулюванні праці.

8.6. Повноваження трудового ^гіективу реалізуються загальними зборами

трудового колективу ago Радою nwnp"e»^,.ga що обирається загальними

зборами трудовою колективу в кількості трьох чолова

8.7. Збор^ трудового колект^Д вважаються повноважними, якщо на них

присутні не менше 2/3 півників Товариств

8.8. Ріц^Дя зборів трудового колективу приймаються більшістю голосів.

8.9. Товариство гарантує "Роївникам безпечні умови праці та інші

гарантії, передбачені діючим трудним законодавство^

810. Працівники Товариств^ ^^.ь npggo укладати з Товариством будь-які

цивільно-правові договори, в тому числі "давати Товариству позики,

 дарувати та продавати майно, необхідне Товариству для здійсн^^

господарської діяльності.

9.вИЦ^й ОРГАН ТОВАРИСТВА

91. Ви^цим органом товариства є збори учасників Товариства. Збори

учасників складаються з учасників Товариотцд або призначених ними

представників. Представники учасників мабуть бути постійниі^ ^ призначеними

на певний строк. Учасник мають право в будь,,який час замінити с^д

представника на зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

92 Учасник Товариства Ma>^-^ право передати свої повноваження на

зборах іншому учасникові а^о представникові іншого учасника Товариства.

9.3. Учасники мають кількіс-г^ голосів, пропорційну розміру їх часток

у статутному фонді Товариства.

9'4- Д0 компетенції зборів Учасників Товариства належить:

а) визн^ення основних "аПрящів діяльності Товариства, затвердження

його планів та звітів про ^ виконання:

б) внесення змін та доповн^,^ дд статуту Товариства;

в) обраь^я та відкл^3""" ^лзніе виконавчого органу та ревізійної комісії:

120

г) затвердження річних результатів діяльності Товариства, затвердження

звітів та висновків ревізійної комісії;

д) визначення порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

е) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств,

філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішення про притягнення до майнової відповідальності

посадових осіб Товариства;

ж) затвердження правил процедури прийняття рішень та інших внутрішніх

документів Товариства, визначення організаційної структури Товариства;

з) визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства;

і) затвердження укладених виконавчим органом Товариства договорів

на суму, що перевищує 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

ї) встановлення розміру, форми, порядку внесення учасниками вкладів

в статутний фонд Товариства;

к) прийняття рішення про зміну розміру статутного фонду Товариства;

л) вирішення питання про придбання Товариством частки учасника;

м) вирішення питання про виключення учасника з Товариства;

н) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення

ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

9.5. З питань, зазначених в пунктах 9.4 а), б), м) необхідна одностайність

рішення зборів учасників. З решти питань, віднесених до компетенції

зборів учасників, рішення приймаються простою більшістю голосів.

 У випадку, якщо "за" і "проти" рішення подано однакову кількість

голосів, прийнятим вважається рішення, за яке проголосував голова

зборів учасників.

9.6. Збори учасників Товариства можуть прийняти рішення про передачу

частини своїх повноважень до компетенції виконавчого органу товариства.

9.7. Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні

учасники (їх представники), яківолодіють у сукупності більше, ніж

60% голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники.

9.8. Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени

виконавчих органів, які не є учасниками товариства.

9.9. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з

зазначенням кількосгі голосів, яку вони мають. Цей перелік підписується

головою та секретарем зборів.

9.10. Будь-хто з учасників Товариства має право вимагати розгляду

питання на зборах учасників, якщо воно було поставлене ним не пізніше,

 ніж за 25 днів до початку зборів.

9.11. У випадку неможливості учасника Товариства з'явитися на збори

учасників, допускається прийняття рішення методом опитування. У

цьому випадку проект рішення або питання для голосування надсилаються

учаснику, який повинен в десятиденний строк у письмовій формі сповістити свою думку.

9.12. Збори учасників обирають голову зборів та секретаря, які організовують

ведення протоколу засідання зборів учасників. Протокол підписується

всіма учасниками Товариства.

9.13. Збори учасників скликаються головою зборів не менше двох разів

на рік. Позачергові збори учасників скликаються на вимогу виконавчого

органу Товариства або одного з учасників.

9.14. Про проведення зборів Товариства учасників повідомляють із

зазначенням часу, місця проведення та порядку денного. З питань,

 що не включені до порядку денного, рішення можуть прийматися за

згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

121

10. ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН ТОВАРИСТВА

НІ 1 Виконавчим органом Товариства є директор, який призначається

зборами y'ldi iiHkin Товариства.

10 ї До компетенції директора Товариства відноситься:

х) ітеративне керівництво діяльністю Товариства;

П) розпорядження майном та коштами Товариства у порядку, визначеному

зборами учтімикіи:

й) реалізація щорічних планів діяльності Товариства, котрі затверджуються

зборами уОіИИКІН,

і) складання проектів планів, звітів про їх виконання, представлення

зборам учасників (iNMMo балансу та звіту про фінансово-господарську

діяльність за підсумками року:

д) розробка локальних нормативних актів Товариства та представлення

їх зборам учммиків на затвердження;

Х) укладення угод від імені Товариства;

() затвердження посадових інструкцій, прийом і звільнення працівників Товариства;

Ж) видання наказів, обов'язкових для всіх працівників Товариства;

і) вирішення усіх інших питаннь діяльності Товариства, що не віднесені

до компетенції ikf^H учасників.

10.3. Директор має право приймати рішення, обов'язкові для учасника

Товариства, в WNHlUx трудових обов'язків, якщо учасник є працівником Товариства.

10 4. Директор має право доручити право підпису чеків та інших розрахунково-касо

вих , Н ПЛ|вііжних документів іншій особі з числа працівників товариства,

 крім головного ftnifU'r'epa.

10.5. Директор підзвітний зборам учасників і організує виконання їх рішень.

10.6. Директор діє від WcHi Товариства, представляє його в усіх

установах, Підприємствах та організаціях в Україні і за кордоном,

 видає довіреності від імені Товариства

10.7. Директор не може бути одночасно головою зборів учасників і

членом ревізійної комісії.

11. РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ ТОВАРИСТВА

11.1. Для контролю фінансово-господарської діяльністі директора

Товариства збори учасників обирають ревізійну комісію

11.2. Перевірка діяльності директора Товариства проводиться ревізійною

комісією за дорученням зборів учасників, з власної ініціативи або

на вимогу учасників Товариства.

1~1.3. Ревізійна комісія має право вимагати від посадових осіб Товариства

подання їй необхідних матеріалів, бухгалтерських , інших документів

та особистих пояснень.

11.4. Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею

перевірок зборам учасників найближчого скликання.

11.5. Ревізійна комісія має право вимагати скликання позачергових

зборів учасників, Нкщп виникла загроза суттєвим інтересам Твариства

або виявлено зловживання обраними \ПОСИДОвими особами.

11.6. Ревізійна комісія складає висновок по річним звітам та балансам.

 Без такого ' збори учасників не мають права затверджувати баланс

Товариства f'. Роботу ревізійної комісії очолює голова, який обирається

зборами учасників. ї. На засіданні ревізійної комісії не може бути

присутній директор Товариства,

і якщо він є учасником товариства, крім випадків, коли ревізійній

комісії необхідно

Іти пояснення директора.

І.в. Висновки ревізійної комісії підписуються всіма членами комісії.

 Член комісії, який

^Ий з висновком, має право письмово викласти свою думку, але зобов'язаний

t- І висновок.

----- 122 ---------------------

12. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА

12.1. Діяльність Товариства припиняється шляхом реорганізації (злиття,

 приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. Рішення

про припинення діяльності товариства приймається виключно зборами

учасників або іншим органом у випадках, передбачених діючим законодавством.

 Товариство ліквідується;

а) за рішенням зборів учасників;

б) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів,

 що контролюють діяльність Товариства, у разі систематичного або

грубого порушення ним законодавства;

в) на підставі рішення арбітражного суду в порядку передбаченому

Законом України "Про банкрутство".

12.2. У випадку реорганізації вся сукупність прав і обов'язків Товариства

переходить до його правонаступників.

12.3. Ліквідація Товариства проводиться призначеною зборами учасників

ліквідаційною комісією, а у випадку банкрутства та припинення діяльності

Товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною

комісією, що призначається цими органами.

12.4. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять

повноваження з управління майном Товариства.

12.5. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно Товариства, виявляє дебіторів та кредиторів, розраховується з ними,

 вживає заходи щодо оплати боргів Товариства третім особам і учасникам,

 складає ліквідаційний баланс Товариства та подає його зборам учасників

або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

12.6. Ліквідація Товариства вважається завершеною, а Товариство

таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про

це до державного реєстру.

12.7. Майно та грошові кошти Товариства, включаючи виручку від розпродажу

майна Товариства при ліквідації, після розрахунків з кредиторами

розподілязться між учасниками Товариства пропорційно їх внеску в

статутний фонд у шестимісячний строк після опублікування інформації

про ліквідацію Товариства.

12.8. Майно, передане Товариству учасниками в користування повертається

в натуральній формі без винагороди.

Учасники Товариства:

1. Кравчук Володимир Миколайович

2. Володимирко Іван Орестович ___