Электронные книги по юридическим наукам бесплатно.

Присоединяйтесь к нашей группе ВКонтакте.

 


 

 

Я.М. Пігач, Л.М. Труфанова

Десятій річниці кафедри міжнародного та господарського права - присвячено

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Навчальний посібник

Рішенням Вченої ради Тернопільської академії народного господарства рекомендовано як посібник для студентів,

Тернопіль, 2002

ББК 67.9 / 4 укр / 304 я 73

Пігач Я.М., Труфанова Л.М. Господарське законодавство. Навчальний посібник. - Тернопіль, 2002. - 160 с.

Рецензенти:

Левандовський Ю.Я., Заслужений юрист України, голова господарського суду Тернопільської області Фаріон І.Д., доктор економічних наук, професор

У пропонованому посібнику відповідно до програми нормативного курсу «Господарське законодавство» висвітлено основні правові інститути загальної частини господарського законодавства, а також питання правового регулювання окремих сфер господарського життя на основі господарського та господарського процесуального законодавства України.

Посібник призначений для студентів і аспірантів, юристів, викладачів права, науковців, підприємців, а також усіх тих, хто цікавиться проблематикою правового забезпечення господарської (підприємницької, комерційної) діяльності.

Рекомендовано до друку кафедрою міжнародного та господарського права Тернопільської Академії народного господарства як навчальний посібник з дисциплін «Господарське законодавство», «Підприємницьке право», «Господарське право», «Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності».

ISBN 966-567-132-4

Всі права застережені All rights reserved

© Пігач Я.М.

© Труфанова Л.М.

Видруковано в Україні

Господарське законодавство

Вступ

Вивчення господарського (підприємницького, комерційного) права (законодавства) - насущна необхідність як для сучасного юриста, працюючого в сфері господарської діяльності, так і для підприємця, що має свою власну справу, менеджера, керівника комерційної організації.

Слід зазначити, що все більше відчувається необхідність в кадрах, здатних синтезувати економічні і правові знання по всьому циклу необхідних у практичній діяльності дисциплін, підвищується значимість правової підготовки фахівців економічного профілю.

Знання правової основи господарської (підприємницької, комерційної) діяльності необхідні всім студентам вищих навчальних закладів. Фахівець після закінчення навчання стає причетним до господарської (підприємницької, комерційної) діяльності: або він її здійснює безпосередньо сам, або стикається з нею при виконанні своїх службових обов'язків.

З правовою основою господарської (підприємницької, комерційної) діяльності нерозривно пов'язане життя всіх громадян України. Адже кожен із нас має право, при дотриманні певних умов, в будь-який час розпочати свою самостійну власну підприємницьку справу і тим самим стати повним господарем своєї долі. Крім того, кожен громадянин, часто сам того не усвідомлюючи, постійно вступає в контакти з різного роду підприємцями при задоволенні своїх повсякденних потреб.

Правові знання допомагають нам краще охороняти свої права споживача, а у випадках їх порушення - більш упевнено і дієво захищати їх.

Даний навчальний посібник розрахований на студентів, аспірантів, викладачів права вищих навчальних закладів, підприємців, державних службовців а також для тих хто вивчає господарське, підприємницьке і комерційне право, господарське законодавство.

Господарське законодавство

Розділ 1.   Господарське законодавство та його роль у розвитку ринкових відносин.

1.1.   Поняття господарського законодавства.

Норми господарського права, як загальні обов'язкові правила господарювання, приймаються і застосовуються у формі нормативних актів. Господарське законодавство - це система нормативних актів, які регулюють правовідносини у народному господарстві. Основними джерелами господарського права є закони та інші нормативні акти.

1.2.    Ознаки господарського законодавства.

Першою ознакою господарського законодавства є комплексний зміст основних нормативних актів. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права. Прикладом цьому є Закон України «Про підприємства в Україні», який містить норми господарського або цивільного (ст. ст. 10, 20, 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (ст. 18, 23, 24), трудового (ст. 19) та інших галузей права.

Другою ознакою господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського(цивільного) законодавства. Такими можна вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання.

Третьою ознакою є множинність актів, яка зумовлена тим, що:

   дане   законодавство   регулює   різні   види   господарської діяльності(промислову, будівельну, комерційну тощо);

    в   економіці   наявні   різні   форми   власності   (приватна, колективна, державна);

    відсутній кодифікований акт господарського законодавства;

    в  Україні  застосовуються  акти  законодавства  СРСР  з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наступною ознакою господарського законодавства є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань, яке здійснюється за принципами:

Господарське законодавство

    пріоритету  спеціальних   норм   міжнародного  договірного права над загальними нормами господарського права України;

    надання    нормам    міжнародних   економічних   договорів статусу національного законодавства;

    поєднання    господарського    законодавства    України    з комерційним    правом   інших   країн,    а   саме   право   сторін зовнішньоекономічних  договорів  обирати   право  країни,   яким визначаються права та обов'язки сторін договорів.

Господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності.

Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою.

До господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти, це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.

1.3.   Система господарського законодавства.

Основою господарського законодавства є система статусних або компетенційних законів, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів. Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться^закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: «Про господарські товариства», «Про режим іноземного інвестування» та ін.

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі закону України «Про власність» регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у народному господарстві. До даного інституту входять нормативні акти:

    про управління державною власністю;

    про оренду державного та комунального майна;

    про приватизацію державного майна.

Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства про

Господарське законодавство

договірне право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон «Про підприємства в Україні», Господарський процесуальний кодекс тощо.

До наступних інститутів можна віднести законодавство про регулювання ринків капіталу, законодавство про зовнішньо­економічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін.

Завдання та запитання:

1.   Дайте визначення господарського законодавства

2.   Які види правовідносин складаються в процесі господарювання?

3.   Назвіть головні ознаки господарського законодавства

4.   Розкрийте класифікацію господарсько-правових актів залежно від змісту їх норм

5.   Розкрийте поняття господарської діяльності

Розділ 2.   Законодавство про суб'єкти господарської діяльності.

Господарська діяльність включає в себе виробничу і комерційну діяльність. За ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» господарська діяльність - це будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

В навчальній літературі поняття господарська діяльність - це діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Відносини між суб'єктами господарювання і органами управління, між тими, хто господарює (підприємствами і підприємцями) і споживачами продукції, робіт, послуг (державними і громадськими організаціями), що складаються в процесі організації і здійснення господарської діяльності слід назвати господарськими відносинами.

Господарське законодавство регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

Господарське законодавство

2.1.   Поняття суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом господарської діяльності є господарські організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції, зареєстровані як юридичні особи безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів; державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою(міністерства, державні комітети тощо); структурні підрозділи господарських організацій; фізичні особи, зареєстровані як підприємці.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

До суб'єктів господарської діяльності слід віднести організації будь-яких організаційно-правових форм та форм власності. Суб'єкти господарської діяльності можна поділити на комерційні, мета яких одержати прибуток і некомерційні організації, діяльність яких не пов'язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується для реалізації завдань, передбачених установчими документами даних організацій.

До перших слід віднести підприємства: приватні, колективні, державні, комунальні, господарські товариства, об'єднання підприємств, селянські (фермерські) господарства, страхові компанії, комерційні банки, а також інші комерційні організації, засновані на праві власності, повного господарського відання та оперативного управління.

Некомерційними організаціями визнаються установи, які фінансуються державою або іншим власником, товарні і фондові біржі, споживчі кооперативи, громадські, релігійні організації, політичні партії, благодійні та інші фонди.

2.2.   Права та обов'язки суб'єктів господарювання.

Кожен з видів суб'єктів господарської діяльності має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці.

Завдання суб'єктів господарського права врегульовані в їхніх установчих документах.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права, визначених в статуті або в установчому

Господарське законодавство

договорі, виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту:

    засновницькі права - включають право на вільний вибір засновниками видів діяльності,  право на вибір організаційно-правової форми, право на прийняття рішення про створення та припинення діяльності підприємства;

    права в галузі управління - самостійно визначати структуру підприємства,    приймати   і   змінювати   установчі   документи, затверджувати положення про структурні підрозділи, формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб тощо;

    майнові права - мати на підставі певного речового права основні   фонди,   обігові   кошти,   інші   цінності,   вартість   яких відображається на самостійному балансі підприємства,  вести господарську   та   комерційну   діяльність,   бути   позивачем   і відповідачем   у   судових   органах,   розпоряджатися   майном, набувати на законних підставах майно.

Завдання та запитання:

1.   Розкрийте поняття суб'єкта господарської діяльності

2.   Назвіть основні види суб'єктів господарської діяльності

3.   Перерахуйте    права    суб'єктів    господарської   діяльності   та розкрийте їх суть

4.   Класифікація суб'єктів господарської діяльності

2.3.   Правове регулювання підприємницької діяльності

2.3.1 Поняття та зміст підприємницької діяльності.

Поняття підприємницької діяльності розкриває ст. 1 Закону України «Про підприємництво», за якою підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

З даного визначення випливають певні необхідні правові вимоги до підприємницької діяльності. В першу чергу це

Господарське законодавство

безпосередня самостійна і систематична діяльність Це означає, що підприємець починає і проводить свою діяльність на свій розсуд, без будь-яких застережень. Підприємницька діяльність повинна носити постійний характер.. По-друге - підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця. Це означає, що підприємець приймає на себе будь-які наслідки підприємницької діяльності як позитивні так і негативні. По-третє - метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Для цього і починає підприємницьку діяльність підприємець. Тобто, характерною ознакою підприємницької діяльності є її комерційний характер.

2.3.2. Суб'єкти підприємницької діяльності.

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

     громадяни     України,     інших     держав,     особи     без громадянства,   не   обмежені   законом   у   правоздатності   або дієздатності;

    юридичні   особи   всіх   форм   власності,   встановлених Законом України "Про власність";

    об'єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

2.3.3. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Статтею 4 закону України «Про підприємництво» закріплене обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так,

Господарське законодавство

діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів".

Діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку.

Діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, А1-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок - абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов'язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

2.3.4. Мале підприємництво: поняття, суб'єкти.

19 жовтня 2000 року був прийнятий Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва», який визначає правові засади державної підтримки суб'єктів малого

Ю

Господарське законодавство

підприємництва незалежно від форми власності з метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні.

Дія цього Закону поширюється на суб'єктів малого підприємництва незалежно від форми власності, у тому числі тих, що здійснюють діяльність у галузі сільського господарства.

Дія цього Закону не поширюється на довірчі товариства, страхові компанії, банки, ломбарди, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи, суб'єктів підприємницької діяльності, які провадять діяльність у сфері грального бізнесу, здійснюють обмін іноземної валюти, які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів, а також суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частка вкладів, що належить юридичним особам - засновникам та учасникам цих суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищує 25 відсотків.

За даним законом суб'єктами малого підприємництва є:

   фізичні  особи,  зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

   юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова  чисельність   працюючих  за  звітний   період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.

2.3.5. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності.

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні. Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється в порядку, визначеному ст.8 Закону України «Про підприємництво» та Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 № 740 із

11

Господарське законодавство

змінами,  внесеними згідно з  Постановами  Кабінету міністрів ^станом на 27.12.2001.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах jrofl про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в мїсті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, у найменуваннях яких використовуються повні або скорочені найменування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також найменування, тотожні найменуванням інших суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб чи об'єднань громадян, внесених до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації дає змогу попередньо здійснити перевірку заявленого найменування суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи на тотожність найменуванню вже зареєстрованого суб'єкта, внесеного до відповідних реєстрів.

Орган державної реєстрації може зарезервувати терміном на 1 місяць (для відкритих акціонерних товариств - на ? місяців) найменування суб'єкта підприємницької діяльності, яке включається в окремий перелік зарезервованих найменувань та враховується під час перевірки на тотожність поряд з найменуванням вже зареєстрованих суб'єктів. Перелік зарезервованих найменувань є складовою частиною Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Відомості про зареєстровані діяльності вносяться до Реєстру діяльності.

Для    державної    реєстрації діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

• рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

суб'єкти суб'єктів

підприємницької підприємницької

суб'єкта    підприємницької

12

Господарське законодавство

    статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;

    реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

   документ,  що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

   документ,   що  засвідчує   внесення   плати   за  державну реєстрацію.

При створенні відкритих акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та/або корпоратизації) подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають:

    реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію,

    копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної  особи   -  платника   податків  та   інших  обов'язкових платежів

    документ,   що   засвідчує   внесення   плати   за  державну реєстрацію.

В реєстраційній картці вказується місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності -юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майна, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим

13

Господарське законодавство

ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення. Форма і зміст повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках встановлюється центральним податковим органом України.

У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін з моменту настання зазначених змін зобов'язані подати документи для перереєстрації.

Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.

У разі перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, що визначається правонаступником підприємства, приватизованого як цілісний майновий комплекс, подається документ, який засвідчує право власності на зазначений об'єкт.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної

14

Господарське законодавство

особи. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їх державної реєстрації. Суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття філії (відділення), представництва орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Відповідальність за відповідність чинному законодавству установчих документів, що подаються для проведення реєстрації, несе власник (власники) або уповноважені ним органи, які подають документи для реєстрації суб'єкта підприємництва.

Відмову в державній реєстрації може бути оскаржено в судовому порядку.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності (реєстраційний збір): для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб - 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

За прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору;

За державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - ЗО відсотків реєстраційного збору,

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності у зв'язку із зміною законодавства проводиться безоплатно, якщо інше не передбачено законом

У разі зміни свого місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності в семиденний термін повинен повідомити про це орган державної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (господарського суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарського суду) в разі:

    визнання    недійсними    або    такими,    що    суперечать законодавству, установчих документів;

    здійснення     діяльності,     що     суперечить     установчим документам та законодавству України;

    несвоєчасного   повідомлення   суб'єктом   підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

15

Господарське законодавство

    визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

    неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наявності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно з законодавством, та інших документів, що підтверджують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України.

Законами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації певних видів суб'єктів підприємницької діяльності.

Завдання та запитання:

1.   Ознайомтесь зі змістом закону України «Про підприємництво»

2.   Назвіть ознаки підприємництва

3.   Що    таке    ініціативність    і    самостійність    підприємницької діяльності?

4.   Розкрийте зміст закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»

5.   Якими нормативними актами регулюється здійснення державної реєстрації підприємницької діяльності?

6.   Які     органи     здійснюють     державну     реєстрацію     суб'єктів підприємницької діяльності?

7.   Які документи слід подати для державної реєстрації'юридичної'особи?

8.   Порядок   здійснення   перереєстрації   суб'єкта   підприємницької діяльності

9.   Скасування    державної    реєстрації    суб'єкта    підприємницької діяльності

10.  Перерахуйте підстави припинення підприємницької діяльності

11.  Розкрийте поняття дерегулювання підприємництва

12.    Назвіть етапи створення підприємництва

16

Господарське законодавство

2.4. Законодавство України про підприємства

4

В березні 1991 року був прийнятий Закон України «Про підприємства в Україні», який введений в дію Постановою ВР № 888-12 від 27.03.91 (ВВР 1991, № 24, ст. 273). Даний Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, місцевими радами, органами державного управління.

2.4.1. Поняття підприємства.

Розкриває поняття підприємства ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні». Відповідно до даної статті, підприємство це основна організаційна ланка народного господарства України.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Відносини, що пов'язані з підприємствами в Україні, регулюються Законом «Про підприємства в Україні», а також спеціальним законодавством, до якого відноситься податкове, митне, валютне, фінансове, інвестиційне та інше законодавство, що регулює окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що

17

Господарське законодавство

містить  законодавство   про   підприємство,   то  застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди

2.4.2. Організаційно-правові форми підприємств.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

     приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

     колективне    підприємство,    засноване    на    власності трудового колективу підприємства;

     господарське товариство;

     підприємство,   яке  засноване  на  власності  об'єднання громадян;

     комунальне    підприємство,    засноване    на    власності відповідної територіальної громади;

    державне     підприємство,     засноване     на    державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Особливості створення, ліквідації, реорганізації, управління та діяльності казенного підприємства встановлюються розділом VIII Закону «Про підприємства в Україні».

В Україні можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

2.4.3. Поняття малого підприємства.                                ,

В залежності від обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

    у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

    в   інших   галузях   виробничої   сфери   -   з   чисельністю працюючих до 50 чоловік;

    у   науці   і   науковому   обслуговуванні   -  з   чисельністю працюючих до 100 чоловік;

    у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

    у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

18

Господарське законодавство

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

Держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає г\ільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

2.4.4. Порядок створення підприємства.

Підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або згідно з рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених законом «Про підприємства в Україні» та іншими законами України.

Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з вимогами антимонопольного законодавства України.

Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємозобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання, відповідно до ст. 5 вищеназваного Закону, видається відповідною місцевою радою, а в передбачених законодавчими актами випадках -Верховною Радою України за поданням первинного природокористувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної місцевої ради. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України.

Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником може бути особа, що має право створити у встановленому законом порядку підприємство(організацію) як юридичну особу.

19

Господарське законодавство

Відповідно до Закону України «Про власність» (ст.ст. 6,33)3 таким правом наділені безпосередньо власники засобів! виробництва та іншого майна та уповноважені власником органи, І тобто фізичні та юридичні особи, що мають засновницьку] правоздатність і дієздатність.

Засновники  реалізують  свої засновницькі  права  шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і; предмета його діяльності; прийняття рішення про його створення; затвердження   в   установленому   порядку   статуту;   передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та обігових; коштів; формування органів управління тощо.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, підприємств, організацій, громадян та інші надходження.

Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

Підприємство має право відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки для зберігання грошових коштів, здійснення всіх видів операцій у будь-яких банках України та інших держав за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Підприємства самостійно встановлюють черговість і напрями списання коштів з власних рахунків, яке здійснюється установами банків за дорученням таких підприємств, крім випадків, передбачених законами України. Розрахунки підприємств за своїми зобов'язаннями провадяться через установи банків у порядку, встановленому Національним банком України відповідно до законів України.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них. Відкриття структурних підрозділів не потребує їхньої державної реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

20

Господарське законодавство

За законодавством України господарські товариства наділені правом створювати дочірні підприємства, які повинні бути зареєстровані у порядку, встановленому для реєстрації підприємств.

В зв'язку з тим, що в економіці України створюються і діють підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні вимоги створення підприємств визначені Законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їхні окремі види.

2.4.5. Установчі документи підприємства.

Установчими документами підприємства є комплект документів встановленої форми, згідно з якими підприємство створюється і діє. До них відноситься статут підприємства, і, якщо власників декілька, установчий договір.

Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств -власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і ціпі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

У статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інше).

Зміст   установчих   документів   господарських   товариств регулюється Законом України «Про господарські товариства».

21

Господарське законодавство

2.4.6. Юридичні підстави припинення діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або господарського суду. Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому законодавством.

Підприємство ліквідується також у випадках:

     визнання його банкрутом;

     якщо    прийнято    рішення    про    заборону    діяльності підприємства      через      невиконання     умов,      встановлених законодавством,    і    в    передбачений    рішенням    строк    не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

     якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

     на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

22

Господарське законодавство

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. За їх рішенням ліквідація може проводитись самим підприємством в особі його органу управління.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

23

Господарське законодавство

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.

У разі визнання підприємства банкрутом черговість задоволення вимог кредиторів визначається відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.

У разі ліквідації підприємства вклад члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників.

Завдання та запитання:

1.      Ознайомтесь із змістом закону України «Про підприємства в Україні»

2.      Розкрийте поняття підприємства

3.      Назвіть основні ознаки підприємства

4.      Які види підприємств Ви знаєте ?

5.      Що таке мале підприємство?

6.      Назвіть організаційно-правові форми підприємств

7.      Які види державних підприємств Ви знаєте?

8.      Розкрийте порядок створення підприємства

9.      Які    документи    відносяться    до    установчих    документів підприємства?

10.    Розкрийте зміст статуту підприємства

11.    Порядок здійснення державної реєстрації підприємства

12.    Підстави припинення діяльності підприємства

13.    Який порядок ліквідації підприємства?

14.    Підготуйте проект статуту державного підприємства

15.    У яких випадках ліквідовується підприємство?

24

Господарське законодавство

16.    Розкрийте   порядок   проведення   ліквідації   підприємства   за рішенням власника

17.    Що  таке  ліквідаційна  процедура  при  визнанні  підприємства банкрутом?

18.    Розкрийте зміст установчих документів підприємства

2.5.   Законодавство України про господарські об'єднання

2.5.1. Поняття об'єднання.

Закон «Про підприємства в Україні» (ст.З) надає підприємствам право об'єднуватися у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднаннями. Дане визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання являє собою один з видів суб'єктів господарського права. Підприємства, які ввійшли до об'єднання, є його членами або його учасниками і зберігають статус юридичної особи.

2.5.2. Ознаки господарського об'єднання.

Об'єднання як суб'єкт права має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

По-перше, підприємства консолідуються в групи-об'єднання на основі певних матеріальних(економічних) інтересів. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо. Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками в договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридичне відособлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є:

а)   основні  фонди   і  оборотні   кошти,   передані  членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом;

б)   майно, набуте об'єднанням в результаті господарської діяльності;

25

Господарське законодавство

в) майно створених об'єднанням підприємств.

Майно об'єднання є колективною(спільною частковою) власністю, право на частки в якій належить членам об'єднання. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання.

По-третє для об'єднання характерна централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його членів. Склад функцій, які може централізувати об'єднання визначають засновники в договорі або статуті без створення юридичної особи, подають заповнену реєстраційну картку та документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива правосуб'єктність. її особливість обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання підприємств можуть бути лише юридичні особи(підприємства, організації), кожне з яких при входженні до об'єднання зберігає права юридичної особи. Саме цим відрізняються об'єднання від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб.

З точки зору правосуб'єктності, об'єднання являє собою сукупність самостійних суб'єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об'єднання.

2.5.3. Види об'єднань.

Матеріальним критерієм класифікації об'єднань на види закон визначає мету, тобто основу їх створення та діяльності. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів членів об'єднання, координація їх діяльності, централізоване виконання виробничо-господарських і управлінських функцій, реалізація спільного інвестиційного проекту тощо.

Юридичним критерієм класифікації об'єднань на види закон визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. За цим критерієм розрізняються договірні і статутні об'єднання. Відповідно до Закону «Про підприємства в Україні» договірними об'єднаннями є асоціації та корпорації. До статутних належать концерни і консорціуми.

Асоціації це договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників.

Другим видом договірних об'єднань є корпорації- створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних

26

Господарське законодавство

інтересів,        з        делегуванням        окремих        повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Договірні об'єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються дані об'єднання на добровільних засадах, тобто тут діє принцип добровільного членства. Підприємства можуть добровільно входити до даних об'єднань як їх засновники або члени, а також можуть вийти зі складу діючого договірного об'єднання на свій розсуд. Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

До статутних об'єднань відноситься концерн - це об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий рівень централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.

До даного виду об'єднань слід віднести також державні корпорації, в той час як за законом це договірні об'єднання.

Третім видом є консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Після досягнення мети дані об'єднання або ліквідовуються або перетворюються в постійне господарське об'єднання.

Характерним для правового становища статутних об'єднань є те, що:

   засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства;

   вони діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих договорів;

   обмежене право вийти з державних об'єднань за згодою органів, визначених в актах про їх створення.

Господарському об'єднанню в основному притаманні такі функції:

27

Господарське законодавство

    виконання завдань, визначених договором, статутом;

    вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;

    проведення     спільної     для     галузі     науково-технічної політики(підвищення технічного рівня виробництва, покращання якості продукції, зовнішньоекономічна діяльність та інше);

    захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо. Об'єднання діють  на основі договору або статуту,  який

затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи, і на них поширюється дія Закону «Про підприємства в Україні».

Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному законодавством.

В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав.

Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Реєстрація об'єднання провадиться в порядку, встановленому Законом «Про підприємства в Україні».

Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом або установчим договором об'єднання.

Завдання та запитання:

1.   Який закон України регулює питання створення та діяльності господарських об'єднань?

2.    Назвіть основні ознаки господарського об'єднання

3.   В чому різниця між підприємством і об'єднанням

28

Господарське законодавство

4.   Якими нормативними актами визначається правове становище господарських об'єднань?

5.   Назвіть основні види об'єднань

6.   Яка різниця між договірними і статутними об'єднаннями?

7.   Які основні функції виконує об'єднання?

8.   Назвіть договірні об'єднання, розкрийте їх поняття

9.   Які об'єднання відносяться до статутних?

10. Назвіть підстави для ліквідації господарських об'єднань

2.6.   Законодавство України про господарські товариства

2.6.1. Поняття господарського товариства.

Стаття 1 Закону України «Про господарські товариства» (ВВР, 1991, № 49, ст. 682 ), дає визначення господарським товариствам. Ними визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства є юридичними особами.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, господарському суді та третейському суді від свого імені.

До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Господарські товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності, юридичного статусу товариств. Товариства діють на підставі Закону України від 19 вересня 1991р. «Про господарські товариства», який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права і обов'язки їх засновників та учасників.

Основною особливістю, за якою товариства відрізняються від інших суб'єктів права (не товариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної господарської діяльності. Товариство являє собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності юридичних осіб і громадян у

29

Господарське законодавство

формі підприємства (установи, організації) для спільної діяльності з метою одержання прибутку. Всі товариства згідно з законом є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Господарські товариства мають й інші ознаки підприємства, які визначені статтею 1 Закону «Про підприємства в Україні».

Підприємства,    які    стали    учасниками   товариств,    не ліквідуються як юридичні особи.

Товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Згідно з першим критерієм Закон «Про господарські товариства» розрізняє акціонерні та не акціонерні (інші) товариства (класичний поділ : товариства капіталів - акціонерні товариства, особові - інші). Відповідно до другого критерію (межі відповідальності) розрізняють товариства:

а) з обмеженою відповідальністю;

б) з додатковою відповідальністю;

в) повні;

г) командитні.

Три перших види товариств( акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної (спільної часткової) власності. Повне і командитне товариство діють на підставі установчих договорів.

З наведеної класифікації випливає, що категорія господарюючих суб'єктів типу товариств включає в себе загальні для всіх видів товариств ознаки і особливі ознаки окремих їх видів, які відповідним чином закріплені в Законі «Про господарські товариства».

Державна реєстрація товариства проводиться за правилами, встановленими законами «Про підприємства в Україні» і «Про підприємництво». Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

ЗО

Господарське законодавство

Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені.

Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

б)    брати   участь   у   розподілі   прибутку   товариства   та одержувати його частку (дивіденди);

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г)  одержувати інформацію про діяльність товариства.  На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати  йому для ознайомлення    річні    баланси,    звіти    товариства    про    його діяльність, протоколи зборів.

Учасники   можуть   мати   також   інші   права,   передбачені законодавством і установчими документами товариства. Учасники товариства зобов'язані:

а)   додержуватися   установчих   документів   товариства   і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б)  виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в)  не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г)  нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Товариство є власником:

    майна,  переданого йому засновниками  і учасниками  у власність;

31

Господарське законодавство

     продукції,      виробленої     товариством     в     результаті господарської діяльності;

     одержаних доходів;

     іншого  майна,   набутого  на  підставах,  не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників товариства до статутного фонду можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.

Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених Законом «Про господарські товариства».

Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до законодавства України.

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

32

Господарське законодавство

а)  після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в)   на підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99;

г) з інших підстав, передбачених установчими документами. Управління товариством здійснюють його органи, склад і

порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради).

2.6.2. Види господарських товариств, їх характеристика.

За статтею 1 Закону України «Про господарські товариства», до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах вартості належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства

Види акціонерних товариств. До акціонерних товариств належать:

33

Господарське законодавство

     відкрите   акціонерне   товариство,   акції   якого   можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

     закрите       акціонерне       товариство,       акції       якого розподіляються       між       засновниками       і       не       можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства відповідно до вимог Закону України «Про господарські товариства».

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше ЗО відсотків вказаного в установчих

34

Господарське законодавство

документах вкладу. Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою.

Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

При вибутті усіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру.

2.6.3. Установчі документи господарських товариств, їх зміст.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи

35

Господарське законодавство

товариства     у     випадках,     передбачених     законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Установчі документи повинні також містити відомості, \ передбачені статтями 37, 51, 65, 67 і 76 закону України «Про і господарські товариства».                                                                    !

До установчих документів можуть бути включені інші умови, : що не суперечать законодавству України.

Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.

Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.

Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.                                              І

І

Завдання та запитання:

1.   Ознайомтесь з законом України «Про господарські товариства»

2.   Що таке господарське товариство?

3.   Назвіть види господарських товариств за законодавством України

4.   На   підставі  яких  установчих   документів   діють   господарські товариства?

5.   Дайте визначення акціонерного товариства

6.   Які є види акціонерних товариств?

7.   Назвіть основні стадії створення акціонерного товариства

8.   Назвіть основні майнові права акціонера

9.   Які   повноваження   і   функції   загальних   зборів    акціонерного товариства?

10. Розкрийте     правовий     статус    товариства     з    обмеженою відповідальністю

11. Яка різниця між підприємством,  господарським товариством і господарським об'єднанням?

36

Господарське законодавство

12. В якому порядку відбувається відступлення частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю?

13. Назвіть      характерні     риси      товариства      з      додатковою відповідальністю

14. Дайте визначення повного товариства

15. Дайте   загальну   характеристику   командитного   товариства: ознаки, правове регулювання діяльності, учасники, управління.

16. В    якому    порядку    здійснюється    ліквідація(    реорганізація) господарського товариства

17. Підготуйте    проекти    статуту   та    установчого    договору товариства з обмеженою відповідальністю.

18. Дайте загальну характеристику господарського товариства за схемою:   види  ГТ,  якими  нормативними  актами  регулюється діяльність,   правовий  статус,   фонди,   учасники:  їх  права   та обов'язки, реорганізація: поняття і підстави, ліквідація: поняття і підстави.

19. Назвіть відмінності між відкритим та закритим акціонерними товариствами

Розділ 3.   Правове регулювання відносин власності в Україні

3.1.   Правовий режим майна господарюючих суб'єктів

Правовий режим майна господарюючих суб'єктів регулюють Цивільний кодекс України, ряд нормативних актів, серед яких: закони України: «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» та інші.

Відповідно до ст. 6 закону «Про власність»:

    власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності;

    результати       господарського       використання       майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором;

    власник засобів виробництва та іншого майна має право створити   у   встановленому   законом   порядку   підприємство, організацію, що є юридичною особою;

    юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

37

Господарське законодавство

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном. Казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Джерелами формування майна підприємства є:

     грошові та матеріальні внески засновників;

     доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

    доходи від цінних паперів;

     кредити банків та інших кредиторів;

     капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

     надходження від роздержавлення і приватизації власності;

     придбання майна іншого підприємства, організації;

     безоплатні    або    благодійні    внески,     пожертвування організацій, підприємств і громадян;

     інші   джерела,   не   заборонені   законодавчими   актами України.

38

Господарське законодавство

Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює у встановленому порядку за плату, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, - на пільгових умовах. Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення

39

Господарське законодавство

його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється тільки у випадках, передбачених законами України.

Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються підприємству за рішенням суду або господарського суду.

Суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні                  сільськогосподарські                  підприємства,

сільськогосподарські     кооперативи,     садівницькі    товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені

40

Господарське законодавство

на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних                сільськогосподарських                підприємств,

сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Об'єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.

На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.

Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Об'єктами права власності кооперативу є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше

41

Господарське законодавство

майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Кожен член кооперативу має право на частку доходу, одержану на його пай

У майні, що належить кооперативу, визначаються частки членів цього кооперативу. В разі добровільного виходу з кооперативу громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу в натурі, грошах або цінних паперах.

При ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу.

Об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці.

Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами УкраІ'ни або статутом товариства.

Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.

Об'єктом права власності господарського об'єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об'єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом.

До складу об'єктів права власності господарського об'єднання не входить майно членів цього об'єднання

42

Господарське законодавство

Власністю господарського об'єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із складу об'єднання без його згоди.

Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними.

Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об'єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Громадські об'єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх статутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України.

Об'єктами права власності політичних партій та організацій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій.

Законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності громадських об'єднань.

Об'єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

43

Господарське законодавство

Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать

Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).

Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Завдання та запитання:

1.   Що таке право власності?

2.   Які форми власності існують в Україні? Обгрунтуйте.

3.   Розкрийте права державного підприємства на належне йому майно

4.   З чого складається майно підприємства?

5.   Яка різниця між повним господарським віданням і оперативним управлінням майна?

6.   Розкрийте поняття володіння, користування та розпорядження майном

7.   На підставі чого виникає право колективної власності?

3.2. Правове регулювання приватизації майна.

Правове регулювання приватизації здійснюють закони України «Про приватизацію державного майна», "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" «Про Державну програму приватизації», «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та інші нормативні акти.

За законом України «Про приватизацію державного майна» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 24, ст. 348 приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

• майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не

44

Господарське законодавство

порушується   технологічна   єдність   виробництва   з   основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;

    об'єкти   незавершеного   будівництва   та   законсервовані об'єкти;

    акції    (частки,    паї),    що    належать   державі    у    майні господарських товариств та інших об'єднань.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

    майно   органів  виконавчої  влади  та   органів   місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого   цим   Законом   встановлено   особливості   приватизації), Служби    безпеки    України,     Прикордонних    військ    України, правоохоронних і митних органів;

    надра,   корисні  копалини  загальнодержавного  значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу;

    майнові    комплекси    підприємств    з    лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

   сортовипробувальні  станції,  дільниці,   інші  організації  з експертизи сортів рослин;

   золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;

    емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;

    радіотелевізійні передавальні центри, а також об'єкти, що забезпечують зв'язкові органи законодавчої та виконавчої влади; державні радіоканали та телевізійні канали;

    засоби    урядового,    фельд'єгерського    та    спеціального зв'язку;

45

Господарське законодавство

    інші об'єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій;

б)  об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема:

    об'єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;

    архіви;

    майнові  комплекси  установ  Національної академії  наук України з основних напрямів досліджень;

    об'єкти   культури,   мистецтва,   архітектури,   меморіальні комплекси,   заповідники,   парки   тощо   загальнонаціонального значення;

    об'єкти  освіти,   фізичної  культури,   спорту  і  науки,   що фінансуються з державного бюджету;

в)   об'єкти,  контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

    майнові   комплекси   підприємств   по   виготовленню   та ремонту всіх видів зброї,  яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України;

    майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних,     біологічних,     психотропних,     сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

    майнові     комплекси     підприємств,     що    забезпечують діяльність у сфері обігу зброї, радіоактивних речовин;

    протирадіаційні споруди;

    полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

г)   об'єкти,   які  забезпечують  життєдіяльність  держави   в цілому, зокрема:

    структурні      підрозділи      майнових      комплексів,      що забезпечують   постійне   розміщення   і   зберігання   державних резервів і мобілізаційних запасів;

    пенітенціарні заклади;                         9

    майнові комплекси підприємств геологічної, картографічної, гідрометеорологічної   служб,    служби    контролю   за   станом навколишнього природного середовища;

    об'єкти державних систем стандартизації,  метрології та сертифікації продукції;

46

Господарське законодавство

    майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;

    автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до    першого    розгалуження    їх    за    межами    території    цих підприємств;

    майнові      комплекси      підприємств,      які      здійснюють виробництво     основної     залізничної    техніки     (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони);

    майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;

    метрополітен, міський електротранспорт;

    майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи  України  та  диспетчерське  (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

   атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують    водопостачання    споживачам   та    проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі;

    магістральні   нафто-   і   газопроводи   та   магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища;

   транспортні    засоби    спеціального    призначення,     що забезпечують виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійних лих;

    об'єкти  інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи   мережі,   споруди,   устаткування,   які   пов'язані   з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;

    майнові           комплекси          структурних          підрозділів хлібоприймальних     і     хлібозаготівельних     підприємств,     що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів та майно хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до статутного фонду Державної акціонерної компанії "Хліб України";

    майнові комплекси підприємств соляної промисловості;

    акваторії  портів,   причали   всіх   категорій   і   призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні   споруди   та   системи   сигналізації,   портові   системи інженерної         інфраструктури         та         споруди         зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

47

Господарське законодавство

    водосховища   і   водогосподарські   канали   комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди;

    майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;

Порядок приватизації державного майна передбачає:

опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації):

затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Приватизація державного майна здійснюється шляхом:

    продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;

    продажу  акцій  (часток,   паїв),   що  належать державі  у господарських   товариствах,   на   аукціоні,   за   конкурсом,   на фондових   біржах   та   іншими   способами,   що   передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

    продажу    на    конкурсній    основі    цілісного    майнового комплексу державного підприємства,  що приватизується,  або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при   поданні   покупцем   документів,   передбачених   частиною першою статті 12 Закону «Про приватизацію державного майна»;

    викупу    майна    державного    підприємства    згідно    з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

Створення колективних підприємств, господарських товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приватизації майна державних підприємств (за винятком об'єктів малої приватизації) не допускається.

Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського

48

Господарське законодавство

харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом:

    продажу на аукціоні, за конкурсом;

    викупу.

Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації.

За рішенням органів приватизації законсервовані об'єкти та об'єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, для завершення будівництва або вноситися до статутного сронду господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України.

Приватизація майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Завдання та запитання:

1.   Назвіть мету здійснення приватизації державного майна

2.   Якими   нормативними   актами   визначається   перепік   об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації'

3.   Назвіть    об'єкти    державної   власності,    що    не    підлягають приватизації

4.   Які завдання ставить Державна програма приватизації?

5   Назвіть способи здійснення приватизації майна і розкрийте їх суть 6. Яким нормативним актом регулюється здійснення приватизації невеликих державних підприємств?

Розділ 4.   Законодавство про ліцензування

певних видів господарської діяльності.

4.1.   Правове регулювання ліцензування господарської діяльності

Правове регулювання ліцензування господарської діяльності здійснюється Законом України «Про ліцензування певних видів

49

Господарське законодавство

господарської діяльності», прийнятим 01.06.2000 (ВВР, 2000, №36, ст. 299).

Даний Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання.

Ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

4.2.   Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Стаття .9 вищеназваного закону дає перелік 60 видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. До них відносяться:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2)  виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї,   холодної  зброї,   пневматичної  зброї  калібру  понад  4,5' міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

3)    виробництво    вибухових   речовин    і   матеріалів    (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

4)  виробництво особливо небезпечних хімічних речовин (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

5) видобування уранових руд;

6)  видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного           каміння           органогенного           утворення, напівдорогоцінного каміння;

7)    виробництво   дорогоцінних   металів   і   дорогоцінного каміння,    дорогоцінного    каміння    органогенного    утворення, напівдорогоцінного каміння;

8)     виготовлення    виробів    з   дорогоцінних    металів    і дорогоцінного   каміння,   дорогоцінного   каміння   органогенного утворення,   напівдорогоцінного  каміння,  торгівля   виробами  з

50

Господарське законодавство

дорогоцінних  металів   і  дорогоцінного   каміння,   дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння;

9)    виробництво   лікарських   засобів,   оптова,    роздрібна торгівля лікарськими засобами;

10)  виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова,   роздрібна  торгівля   ветеринарними   медикаментами   і препаратами;

11)    виробництво   пестицидів   та   агрохімікатів,    оптова, роздрібна торгівля пестицидами та агрохімікатами;

та інші.

4.3.   Орган ліцензування та його повноваження.

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації.

Реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000   року      1698   «Про   затвердження   переліку   органів ліцензування» затверджений перелік органів ліцензування. Орган ліцензування:

    забезпечує      виконання      законодавства      у      сфері ліцензування;

    затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду   господарської   діяльності   та   порядок   контролю   за   їх додержанням;

     видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

    здійснює    у    межах    своєї    компетенції    контроль    за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;

     видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

    анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;

    формує і веде ліцензійний реєстр.

51

Господарське законодавство

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000р. № 1658 затверджений Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру

До ліцензійного реєстру заносяться:

відомості про суб'єкта господарювання - ліцензіата;

відомості про орган ліцензування, який видав ліцензію;

вид господарської діяльності згідно з виданою ліцензією;

дата прийняття рішення про видачу ліцензії та номер рішення;

серія та номер ліцензії;

строк дії ліцензії;

відомості про переоформлення ліцензії, видачу дубліката ліцензії, видачу копій ліцензії;

підстави, дата і номер розпорядження про необхідність усунення порушень ліцензійних умов;

підстави, дата і номер рішення про анулювання ліцензії;

підстави, дата і номер рішення про визнання ліцензії недійсною.

Інформація, яка міститься в Єдиному ліцензійному реєстрі та ліцензійних реєстрах, є відкритою. За користування їх даними справляється плата, яка зараховується до Державного бюджету України.

4.4.   Порядок отримання ліцензії.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: найменування,    місцезнаходження,    банківські    реквізити,

ідентифікаційний код - для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2)  вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

52

Господарське законодавство

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

   заява  подана  (підписана)  особою,   яка  не  має  на   це повноважень;

   документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 року № 1719 запроваджений єдиний зразок ліцензії для певних видів господарської діяльності.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

53

Господарське законодавство

    недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

    невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним   умовам,   встановленим   для   виду   господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.                                            ]

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено уі

СУДОВОМУ ПОрЯДКу.                                                                                                           :

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що^ підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.                                ;

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території' України.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

Завдання та запитання:

1.     Назвіть    основні    принципи    державної   політики    у    сфері ліцензування

54

Господарське законодавство

2.      Ознайомтесь з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

3.      Експертно-апеляційна рада, її повноваження

4.      Розкрийте поняття ліцензійних умов

5.     Які документи слід подавати для отримання ліцензії?

6.      У який термін і в якому порядку приймається рішення про видачу або про відмову у видачі ліцензії?

7.      Особливості проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності,  провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів

8.     Які відомості повинна містити ліцензія?

9.      Видача ліцензії: термін видачі, строк дії

10.    Видача дубліката ліцензії

11.    Порядок     анулювання ліцензії

12.   Яким органам надано право видачі ліцензії, наведіть приклад

Розділ 5.     Правове регулювання банківської

діяльності та кредитно-розрахункових відносин.

5.1.   Правове регулювання банківської діяльності України.

5.1.1. Банківська система України.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону України «Про банки і банківську діяльність» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №5-6, ст. ЗО).

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк

55

Господарське законодавство

набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо ,| більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить закону «Про банки і банківську діяльність».

Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам закону «Про банки і банківську діяльність», інших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

56

Господарське законодавство

Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків відповідно до вимог вищеназваного закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені цим Законом.

До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депутати України, представники органів виконавчої влади та інші особи, що відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.

Президент України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Верховна Рада України призначає сім членів наглядової ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.

Рішення про зміну розміру статутного капіталу державного банку та припинення його діяльності приймається Кабінетом Міністрів України. При цьому Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру зміни розміру статутного фонду державного банку.

Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються його статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з Національним банком України відповідно до вимог цього Закону.

Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому даним Законом. Законодавство про кооперацію поширюється на

57

Господарське законодавство

банки      створюються      за поділяються   на   місцеві   та

принципом центральний

кооперативні  банки  в  частині,   що  не суперечить  названому Закону.

Кооперативні територіальності   і кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

58

Господарське законодавство

5.1.2. Порядок створення банків.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.

Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та акціонерів (пайовиків), які набувають істотної участі у банку, встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку.

Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.

Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.

Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні банку слів "Україна", "державний", "центральний", "національний" та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку України.

Статут банку складається з урахуванням положень Законів України «Про банки і банківську діяльність», "Про господарські товариства" та інших законів України.

Статут банку обов'язково має містити інформацію про:

1) найменування банку;

2) його місцезнаходження;

3) організаційно-правову форму;

4) види діяльності, які має намір здійснювати банк;

5)  розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій

59

Господарське законодавство

(документарна    або    бездокументарна),    кількість    акцій,    що купуються акціонерами;                                                                           |

6)    структуру   управління   банком,   органи   управління,   їх    ' компетенцію та порядок прийняття рішень;

7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав    * 5 та 16 цього Закону;

8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;

9)  розмір та порядок утворення резервів та інших загальних    5 фондів банку;                                                                                            <

10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

11) положення про аудиторську перевірку банку;                           І

12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.                  | Державна   реєстрація   банків  здійснюється   Національним     ;,

банком України відповідно до вимог цього Закону та нормативно-   І правових актів Національного банку України.                                        |

Уповноважені засновниками банку особи подають | Національному банку України для державної реєстрації такі документи:

1) заяву про реєстрацію банку;                                                        >'

2) установчий договір (крім державного банку),                              І

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або   Постанову   Кабінету   Міністрів   України   про   створення державного банку;                                                                                    

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує    ' здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на    1 найближчі  три   роки   згідно   із  встановленими   Національним банком України вимогами;                                                                       *

6)  інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть    | істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична     > особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб,     t які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7)   бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) -для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8)    відомості   про   кількісний   склад   спостережної   ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9)   копію  платіжного  документа  про  внесення   плати  за реєстрацію  банку,   що  встановлюється  Національним  банком України;

60

Господарське законодавство

10)    нотаріально    завірені    копії    установчих   документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11)  копії звіту про проведення відкритої підписки на акції -для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;

12)    відомості   про   професійну   придатність   та   ділову репутацію   голови   та   членів   правління   (ради   директорів)   і головного бухгалтера банку.

Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.

Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.

Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.

Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним срормою.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно Із законами України.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється даним Законом,

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

61

Господарське законодавство

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

5.1.3. Правова основа діяльності Національного банку України.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 29, ст.238 ) та іншими законами України.

5.1.4. Економічна самостійність Національного банку України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку.

5.1.5. Функції Національного банку України.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

62

Господарське законодавство

НБУ   виконує  такі   функції   (ст.   7   Закону   України   «Про Національний банк України»):

1)  відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2)  монопольне здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3)   виступає  кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4)  встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5)    організовує   створення   та   методологічно   забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6)  визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7)    визначає   напрями    розвитку   сучасних   електронних банківських   технологій,   створює,   координує   та   контролює створення  електронних платіжних засобів,   платіжних систем, автоматизації    банківської    діяльності    та    засобів    захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9)  веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10)   складає  платіжний  баланс,  здійснює  його аналіз та прогнозування;

11)   представляє інтереси України  в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

12)  веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій  у передбачених законами випадках;

13)   здійснює  сертифікацію  аудиторів,   які  проводитимуть аудиторську  перевірку  банків,  тимчасових  адміністраторів  та ліквідаторів банку;

14)   здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

63

Господарське законодавство

І                                                                                                     І

5.1.6. Керівні органи та їх повноваження.

Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України

Рада Національного банку здійснює такі повноваження:

1)  відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку  України до  15  вересня  розробляє  Основні  засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

2)    здійснює   аналіз   впливу   грошово-кредитної   політики України  на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

3) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

4)  затверджує кошторис доходів та витрат Національного банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані відомості про сальдо   кошторису   для   включення   до   проекту   Державного бюджету України на наступний рік;

5)   приймає  рішення  про  збільшення  розміру  статутного капіталу Національного банку;

6)     визначає    аудиторську    компанію    для    проведення аудиторської     перевірки     Національного     банку,     розглядає аудиторський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Національного банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку;

7)   затверджує  щорічно до  1  липня звіт про  виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

8)  затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях;

9)  вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно:

методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики;

окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України;

політики курсоутворення та валютного регулювання;

64

Господарське законодавство

розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності;

вдосконалення платіжної системи;

інших питань, віднесених законом до компетенції Ради Національного банку;

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного Указу.

Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.

Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку.

Строк повноважень членів Ради Національного банку - сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою. Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.

Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного

65

Господарське законодавство

банку з цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти;

про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

про зміну процентних ставок Національного банку;

щодо лімітів позабалансових зобов'язань Національного банку;

про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку;

щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до Державного бюджету України;

щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку;

про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює Національний банк;

про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку;

про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України;

про застосування заходів впливу до банків та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"

2)  подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи ;

3)  визначає організаційні основи та структуру Національного банку,   затверджує   положення   про   структурні   підрозділи   та установи Національного банку, статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ;

4)   затверджує   штатний   розпис  Національного  банку  та форми оплати праці; ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно із Законом

5) видає нормативні акти Національного банку;

6) виконує інші функції, передбачені вищеназваним законом, що випливають із основної мети діяльності Національного банку.

Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.

Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.

Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.

66

Господарське законодавство

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років.

Голова Національного банку:

1) керує діяльністю Національного банку;

2)  діє від імені Національного банку і представляє його інтереси  без доручення  у відносинах з органами державної влади,  з  банками,   фінансовими  та  кредитними  установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями;

3) головує на засіданнях Правління Національного банку;

4)  підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком;

5)     розподіляє    обов'язки     між    заступниками     Голови Національного банку;

6)   видає розпорядчі акти, обов'язкові до виконання усіма службовцями    Національного    банку,    його    підприємствами, установами;

7)    приймає   рішення   з   інших   питань,   що   стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції     Ради     Національного     банку     та     Правління Національного банку відповідно до цього Закону;

8) одноосібне несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку.

Завдання та запитання:

1.   Якими нормативними актами регулюється діяльність банківських установ?

2.   Правовий статус НБУ

3.   Перерахуйте функції НБУ

4.   Повноваження Правління НБУ

5.   Структура НБУ

5.2.   Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

5.2.1. Кредитний договір. Види кредитних договорів.

Визначення  кредиту дає  Положення "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95

67

Господарське законодавство

згідно з яким кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

Види банківського кредиту. Кредити, які надаються банками, поділяються:

- за строками користування

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше;

- за забезпеченням:

а)   забезпечені   заставою   (майном,   майновими   правами, цінними паперами);

б)   гарантовані  (банками,   фінансами  чи  майном  третьої особи);

в)    з   іншим   забезпеченням   (поручительство,   свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

68

Господарське законодавство

- за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

- за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в)   достроково   (за   вимогою  кредитора,   або  за   заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Банківський   кредит   та   джерела   його   формування.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської

69

Господарське законодавство

діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.

Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника, і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель

70

Господарське законодавство

визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, при чому він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит. Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит. Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а)  шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б)  шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком   або   групою   банків.    Кредитування   здійснюється   в залежності від потреби в кредиті;

в)   шляхом  зміни  гарантованих  банками-учасниками  квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

5.2.2. Порядок відкриття рахунків у банках.

Відповідно до Інструкції, затвердженої Постановою Національного банку України від 18.12.98 № 527 " Про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті", банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним особам та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності (далі - підприємства), філіям, представництвам,

71

Господарське законодавство

відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, що виділяються у процесі приватизації (далі - відокремлені підрозділи), представництвам юридичних осіб - нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладених у цій інструкції та в договорі між установою банку та власником рахунка.

Документи на відкриття, переоформлення зазначених банківських рахунків, а також у разі зміни осіб, які мають право першого і другого підписів, подають у банк особисто керівник чи головний бухгалтер.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

Для відкриття поточних рахунків та бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

а)  заяву на відкриття рахунка встановленого зразка. Заява підписується керівником та головним бухгалтером підприємства. Якщо в штаті  немає  посади головного бухгалтера чи  іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера, то заява підписується лише керівником;

б)   копію   свідоцтва   про  державну   реєстрацію   в   органі державної виконавчої влади,  іншому органі,  уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом,   який   видав   свідоцтво   про   державну   реєстрацію. Бюджетні установи та організації замість свідоцтва про державну реєстрацію подають копію довідки про внесення до державного реєстру   звітних   статистичних   одиниць   України,   засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

в)     копію    належним    чином    зареєстрованого    статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом (крім   положень,   які   затверджуються   постановами   Кабінету Міністрів України чи Указами Президента України).

г)  копію документа, що підтверджує взяпя підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

д)   картку  із  зразками  підписів  осіб,  яким  відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, завірену нотаріально або вищестоящою організацією в установленому порядку. У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству;

72

Господарське законодавство

е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

5.2.3. Порядок та форми розрахунків у господарському обігу.

Порядок проведення розрахункових операцій за безготівковими розрахунками регулюється Інструкцією «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженою Постановою Правління Національного банку Укра'Іни від 29.03.2001 № 135 та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам даної Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів - у випадках, передбачених розділом V вищезазначеної Інструкції.

Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються даною Інструкцією.

Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Дана Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:

    меморіального ордера;

    платіжного доручення;

    платіжної вимоги-доручення;

    платіжної вимоги;

     розрахункового чека;

    акредитива.

73

Господарське законодавство

Розрахунки Із застосуванням платіжних доручень

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника

за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує

суму, що є на його рахунку.

Платіжні   доручення   застосовуються   в   розрахунках   за

товарними і нетоварними платежами:

     за  фактично  відвантажену/продану  продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

    у порядку  попередньої оплати - якщо такий  порядок розрахунків установлено законодавством та/або обумовлено в договорі;

    для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості   підприємств,   які  складені   не  пізніше  строку, установленого чинним законодавством;

    для   перерахування  підприємствами  сум,  які  належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

    для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів,

     в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

74

Господарське законодавство

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Розрахунки платіжними вимогами в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів на підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів

Стягувачі, які мають рахунки в банках, і стягувачі, які рахунків у банках не мають, здійснюють примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників, відкритих у банках, у порядку, передбаченому цим розділом.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначається і регулюється нормативно-правовими актами Державного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншому випадку повертаються без виконання в порядку, передбаченому пунктами 15 і 16 розділу іі даної Інструкції.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України.

Примусове списання (стягнення) суми боргового зобов'язання за кредитним договором здійснюється банком на підставі відповідного наказу в разі несвоєчасного погашення позичальником, що є клієнтом цього банку, кредиту або відсотків за його користування.

Списання коштів з рахунку боржника на підставі наказу про примусову сплату боргового зобов'язання банк оформляє меморіальним ордером у порядку, передбаченому пунктом 23 розділу II Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті». Наказ про примусову сплату боргового зобов'язання може бути пред'явлений до виконання протягом одного року з наступного дня після його видачі банком Банк-кредитор має право скасувати свій наказ до часу стягнення суми боргового зобов'язання і вжити до позичальника інших заходів щодо повернення цієї суми.

Платіжна вимога про примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається

75

--------                                                         w

Господарське законодавство

державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу - податковим органом.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обгрунтованість примусового списання (стягнення) коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів.

Договірне списання

Фізичні та юридичні особи, що укладають між собою договори, передбачають у них право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника за його дорученням. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення платником цього строку.

Право банку на здійснення договірного списання з рахунку платника за його дорученням обумовлюється у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг.

Доручення платника банку, що його обслуговує, складається у формі розпорядження про списання коштів зі свого рахунку, яке засвідчується підписами відповідальних осіб платника та відбитком печатки, що мають відповідати зразкам підписів та відбитка печатки, заявленим у картці із зразками підписів та відбитка печатки.

Розрахунки із застосуванням розрахункових чеків

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 12 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Розрахунки за акредитивами

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром І заявником

76

Господарське законодавство

акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500 у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків ;

непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку-емітента.

Безвідкличний акредитив - це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки та умови акредитива.

77

Господарське законодавство

Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, який авізував йому ці зміни. Бенефіціар має письмово повідомити про погодження або відмову щодо внесення змін.

Прийняття часткових змін не дозволяється.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива.

Розрахунки під час здійснення заліку взаємної заборгованості

До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Запитання і завдання:

1     Яка різниця між універсальним і спеціалізованим банками?

2     В якій організаційно-правовій формі діють банки?

3.     Розкрийте правовий статус НБУ

4.     Наглядова рада та її повноваження

5.     Порядок створення банків

6    Розкрийте зміст статуту банку. Перерахуйте функції НБУ

7.     Назвіть керівні органи банку та розкрийте їх повноваження

8.     Які рахунки в установах банку можуть бути відкриті суб'єктами господарювання?

9.    Які документи подаються для відкриття рахунку?

10.   У яких формах можуть здійснюватись безготівкові розрахунки в господарському обороті України?

11.   Що таке платіжне доручення?

12.   Що таке платіжна вимога?

13.   В якому порядку здійснюються розрахунки?

14.  Дайте визначення кредиту

15.   Які   форми   кредиту  можуть   використовуватись   суб'єктами господарської діяльності?

16.   Які є види банківського кредиту?

17.   За якими принципами здійснюється банківське кредитування?

18.   Назвіть основні умови надання кредитного договору

78

Господарське законодавство

Розділ 6.     Законодавство про господарські зобов'язання.

6.1.   Господарські зобов'язання. Господарський договір.

6.1.1. Господарські зобов'язання: поняття, виникнення. Господарське зобов'язання - це врегульоване правом

господарське відношення, в силу якого одна сторона уповноважена вимагати від іншої сторони здійснення господарських функцій - передачі майна, виконання робіт, надання послуг, а друга сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це винагороди.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 Цивільного Кодексу України. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб'єктами зобов'язання виступають кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник - особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об'єкти зобов'язань - це те, на що спрямовані права і обов'язки суб'єктів. Так кредитор вправі вимагати від боржника вчинення певних дій. Боржник же зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послуги.

Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора і обов'язки боржника.

6.1.2. Поняття господарського договору.

Господарський договір являє собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їх договірні майнові зобов'язання діяти певним чином, як-от: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т.ін.

Господарський договір має особливі ознаки:

По-перше, господарське законодавство регулює даний договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською метою.

79

Господарське законодавство

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Так існують планові договори, тобто господарські договори, які укладаються на підставі відповідних державних контрактів та замовлень. Господарські договори, які укладаються без державного контракту чи державного замовлення і відповідають господарським намірам, а також юридичне вираженій згоді сторін, називаються регульованими.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів, а саме юридичні особи -підприємства, установи, організації.

Таким чином, господарський договір - це майнова угода господарюю чого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює, змінює, припиняє зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. За суб'єктним складом розрізняються дво і багатосторонні договори. Прикладом першого є договір купівля-продажу (ст. 224 ЦК), прикладом другого -договір перевезення (ст. 358 ЦК).

Відповідно до юридичної підстави господарські договори поділяються на три види:

    які  визначені і регулюються як державні контракти.  Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг. Особливою ознакою даних договорів є те, що держава гарантує оплату продукції', робіт, послуг за державними контрактами;

    які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати даним замовленням, їх особливістю є те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів;

    які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання   послуг   на   підставі   господарських   намірів   сторін, юридичне виражених істотними умовами договорів.

За змістом, характером правовідносин, формою укладення, метою та іншими критеріями договори можна поділити наступним чином:

планові і регульовані:

     планові - укладені відповідно до планового завдання;

     регульовані - укладаються вільно їх суб'єктами.

80

Господарське законодавство

оплати! і безоплатні:

    сплатні - якщо у договорі кожна Із сторін має вигоду, наприклад договір купівлі-продажу.

    безоплатні - якщо у договорі тільки одна сторона має вигоду з договору, наприклад договір дарування.

реальні і консенсуальні:

    реальні   договори   вважаються   укладеними   з   моменту фактичної передачі речі контрагенту, наприклад договір позики;

     консенсуальні договори вважаються укладеними з моменту досягнення   угоди   по  основних  умовах  договору,   наприклад договір купівлі-продажу, найму та інші.

Господарський договір виконує ряд функцій. Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні функції. До загальних належать:

ініціативна (договір виступає як акт ініціативи і узгодженої волі сторін по врегулюванню певних відносин);

програмно-координаційна (договір як програма поведінки щодо здійснення господарських відносин;

інформаційна (договір несе в собі інформацію про правове становище сторін у договорі);

гарантійна - тільки на підставі договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань як неустойка, завдаток, порука тощо;

правозахисна (договір є правовою формою відносин, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторонами шляхом використання майнових санкцій).

До специфічних відносяться функції:

    правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів,     потреби     яких     централізовано     враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Дану функцію виконує державний контракт;

    правового засобу реалізації державних замовлень, тобто обов'язкові   для   виконавців   юридичні   акти   централізованого планування виробництва;

    правового   інструмента   децентралізованого   планування господарської    діяльності.    Більш    детально    дана    функція врегульована ст. 20 Закону «Про підприємства в Україні».

Господарський договір повинен укладатися в письмовій формі, що визначається ст. 44 Цивільного кодексу.

Відповідно до вимог Цивільного кодексу сторони самі обирають певну письмову форму. Так договори поставки, купівлі-

81

Господарське законодавство

продажу можуть укладатися у формі одного письмового документа, що підписується сторонами. Це так звана повна письмова форма. Договори можуть укладатись шляхом обміну листами телеграмами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання. При укладанні ряду господарських договорів застосовуються уніфіковані форми договірних документів, це в основному стосується договорів перевезення.

6.1.3. Порядок укладення господарського договору, його зміст.

Законодавство України встановило загальний порядок укладання цивільних договорів, який стосовно господарських договорів діє у випадках, коли сторони укладають договори на біржових торгах, ярмарках тощо. Пропозиція щодо укладення договору повинна бути конкретною і в ній повинні бути зазначені істотні умови договору.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Ініціатива по укладенню договору може виходити як від будь-якої сторони. Так при укладанні договору купівлі-продажу, надіслати пропозицію по укладанню договору може як продавець так і покупець. Якщо договір плановий, сторона, на адресу якої надійшов проект договору, зобов'язана розглянути його і в 20-денний строк повернути один екземпляр підписаного і скріпленого печаткою договору. У випадку, коли дану сторону не влаштовують ті чи інші умови, вона вправі скласти протокол розбіжностей до договору, про що зробити застереження перед своїм підписом в договорі, і направити разом з договором два екземпляри протоколу розбіжностей. Сторона, яка отримала протокол розбіжностей, вправі його прийняти, а у випадку непогодження з умовами протоколу, надіслати в 20 денний термін протокол

82

Господарське законодавство

узгодження і в цей же період передати всі неузгоджені питання на вирішення арбітражного суду.

При укладанні регульованих договорів(які укладаються вільно їх суб'єктами), договір рахується укладеним, якщо сторони дійшли до згоди по істотним умовам договору і оформили його у певній формі(усній, письмовій чи нотаріально посвідченій). Тобто для виникнення договору необхідні такі умови, які називають умовами дійсності договору:

    законність дії;

     волевиявлення сторін;

    дотримання встановленої законом форми договору;

     правоздатність і дієздатність сторін.

6.1.4. Зміна та припинення господарських договорів.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше.

При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. В цьому випадку кредитор вважається таким, що прострочив.

Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог:

    по яких минув строк позовної давності;

    про    відшкодування    шкоди,    викликаної   ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

    про довічне утримання (стаття 425 ЦК);

   в інших випадках, передбачених законом. Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в

одній особі.

Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами. Зобов'язання між соціалістичними організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у

83

Господарське законодавство

випадках, якщо акти планування народного господарства, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін. Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає.

Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).

6.1.5. Виконання та забезпечення виконання господарських зобов'язань.

Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання І одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або не випливає з суті зобов'язання.

Виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа зв'язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого виникло, якщо законодавством України не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.

Якщо з закону, договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою

Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного

84

Господарське законодавство

виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Боржник вправі виконати зобов'язання до строку, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання.

Зобов'язання повинно бути виконане в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті зобов'язання.

Якщо місце виконання зобов'язання не визначене, виконання повинно бути проведене:

1)    по   зобов'язанню   передати   будівлю   -   за   місцем знаходження будівлі;

2)   по грошових зобов'язаннях( крім грошових зобов'язань державних, кооперативних та інших громадських організацій) - за місцем     проживання     кредитора     в     момент     виникнення зобов'язання, а якщо кредитор в момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

3)   по всіх інших зобов'язаннях - за місцем проживання боржника, а якщо боржник є юридична особа - за місцем її знаходження (стаття ЗО ЦКУ).

Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з законом або договором неустойкою(штрафом, пенею), заставою і поручительством.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватись лише дійсна вимога. Угода про неустойку(штраф, пеню) повинна бути укладена в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку(штраф, пеню).

Застава. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Порука. За договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині зобов'язання.

Завдаток. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за

85

Господарське законодавство

договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Гарантія. Як спосіб забезпечення зобов'язання гарантія застосовується у відносинах між юридичними особами. Чинне законодавство не містить визначення гарантії. Як правило, гарантія застосовується для забезпечення належного виконання обов'язків в кредитних договорах. Гарант, на відміну від поручителя, несе субсидіарну відповідальність, яка настає у разі, коли боржник не має відповідних коштів для повернення кредитору.

6.1.6. Відповідальність за порушення господарських зобов'язань.

Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками даного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Залежно від юридичної підстави, правопорушення поділяються на договірні і позадоговірні. В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:

    правопорушення на стадії виникнення договорів;

    порушення    строків    виконання    договірних    та    інших господарських зобов'язань;

    порушення господарських зобов'язань щодо перевезень вантажів;

    порушення щодо якості поставленої продукції;

    порушення    державної    дисципліни    цін,    пов'язані    з виконанням договорів;

    порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарських договорів тощо.

До позадоговірних правопорушень відносяться:

    порушення антимонопольного законодавства;

    порушення податкової дисципліни;

    порушення прав власника як поєднаних так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Господарсько-правовій відповідальності властиві такі ознаки, як: 1.    юридична,    тобто   являє   собою    вплив    кредитора    на правопорушника  безпосередньо  або за допомогою  суду, арбітражного або третейського суду.

Господарське законодавство

2.    матеріальна -  застосовується   у  формі   певної  системи

майнових санкцій, передбачених діючим законодавством.

Функції господарсько-правової відповідальності визнача­ються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника передбачених законом або договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування.

Визначено п'ять основних функцій:

Стимулююча функція. Господарсько-правова відпові­дальність полягає в застосуванні до правопорушника майнових(економічних) санкцій, передбачає спонукання його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов'язання.

Штрафна функція. У даному розумінні господарсько-правова відповідальність є реакцією на вже вчинені протиправні дії(бездіяльність) у вигляді покарання правопорушника економічними санкціями (неустойка, штраф, пеня).

Функція попередження правопорушень. Суть даної функції полягає в тому, при застосуванні відповідальності усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються відповідними органами правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов.

Компенсаційна функція - сутність її полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника.

Інформаційна функція - сам факт пред'явлення претензії, позову - це інформація про неблагополучний стан господарської діяльності суб'єкта.

Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення, це:

1) відшкодування збитків

2) штрафні санкції

3) оперативно-господарські санкції.

Відшкодування збитків - як вид відповідальності чітко визначене законом. В першу чергу визначені юридичні підстави його застосування (ст. 203 ЦК). В разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під

87

Господарське законодавство

збитками розуміються витрати кредитора, втрата або пошкодження його майна, доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Даний вид відповідальності застосовується як майнова санкція:

    у відносинах купівлі-продажу;

    у відносинах поставки;

   при перевезенні вантажів;

    згідно з договором підряду на капітальне будівництво тощо. Штрафні      санкції   ' виконують      каральну      функцію.

Законодавство встановлює штрафну відповідальність, коли доцільно застосовувати штрафні економічні санкції. Розмір штрафної санкції залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення. Штрафна відповідальність може застосовуватися «понад завдані збитки», якщо законом або договором не визначено інше.

Розмір штрафу регулюється трьома способами:

    штраф у твердій сумі;

    штраф   у   процентному   відношенні   до   суми    всього зобов'язання або невиконаної частини зобов'язання;

    штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом.

Неустойка являє собою різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Неустойка в основному застосовується як штрафна санкція при простроченні виконання майнових зобов'язань. Наприклад, за недопоставку товару постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 4 відсотків вартості недопоставленого в строк товару.

Пеня застосовується як штрафна економічна санкція в разі затримки виконання суб'єктами господарської діяльності грошових зобов'язань. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми за кожний день прострочення. Якщо розмір неустойки не залежить від терміну прострочення виконання, то розмір пені збільшується залежно від продовження правопорушення.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу спрямовані на попередження господарського правопорушення. Дані санкції в свою чергу поділяються на два види: 1) спрямовані

88

Господарське законодавство

на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушені; 2) спрямовані на зміну правовідносин(переведення несправного платника на попередню оплату товару або акредитивну форму розрахунків).

Господарське - правова відповідальність грунтується на таких підставах:

перша - сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин;

друга - господарська правосуб'єктність боржника і кредитора;

третя - це протиправні дія або бездіяльність господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси кредитора. Дана підстава складається з чотирьох елементів:

    факт господарського правопорушення;

   протиправність поведінки господарського порушника;

    причинний    зв'язок    між    протиправною    поведінкою    і завданими потерпілому збитками;

    вина   господарського   правопорушника   -  це   негативне суб'єктивне   ставлення   правопорушника  до   прав   і   законних інтересів потерпілого. Вина існує в формі умислу і необережності.

У господарському праві діє презумпція вини - «відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання» (ст.209 ЦК).

Сукупність чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Завдання та запитання:

1.   Назвіть особливі ознаки господарського договору

2.  Дайте визначення поняття господарського договору

3.   Що таке господарське зобов'язання?

4.   Як  можна   класифікувати   господарські   договори   залежно   від юридичної підстави укладання договору?

5.   Назвіть загальні функції договору

6.   Які специфічні функції виконує договір ?

7.   Розкрийте порядок укладення господарських договорів

8.   Розкрийте   зміст  досудового  врегулювання  розбіжностей,   що виникають при укладення договорів

9.   Назвіть основні принципи виконання господарських договорів

10. Розкрийте порядок внесення змін у договори, їх розірвання

бо)

1

Господарське законодавство

6. 2. Правове регулювання окремих видів господарських договорів

6.2.1. Договір купівлі-продажу (ст.ст, 224-240 ЦК України).

Договір купівлі-продажу один з найбільш поширених договорів, що укладаються як фізичними так і юридичними особами. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується передати майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Істотними умовами даного договору є майно - товар і ціна.

Сторонами договору є продавець і покупець, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Товаром може бути любе майно, не вилучене з цивільного обороту. Товаром може бути також майно, якого в момент укладання договору ще не має в натурі, наприклад майбутній врожай.

Договір купівлі-продажу може укладатись у різних формах : усна, письмова, нотаріально-посвідчена. Якщо момент укладання і виконання договору співпадають, його можна укласти в усній формі, якщо не співпадають - можна укласти в письмовій формі. Що ж стосується останньої форми, вона обов'язкова при укладенні договору купівлі-продажу жилого будинку, коли однією із сторін є громадянин та в інших випадках, зазначених в законодавстві.

Права та обов'язки виникають для обох сторін договору купівлі-продажу. Так продавець зобов'язаний передати продану річ покупцеві, даному обов'язку відповідає право покупця; покупець зобов'язаний сплатити вартість товару - продавець має право вимагати сплати вартості. Продавець зобов'язаний передати якісну річ, що передбачено Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р.

Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору.

Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, вправі за своїм вибором вимагати:

   або заміни речі, визначеної в договорі родовими ознаками, річчю належної якості;

    або відповідного зменшення купівельної ціни;

   або    безплатного   усунення    недоліків    продавцем    чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;

90

Господарське законодавство

   або   розірвання   договору   з   відшкодуванням   покупцеві збитків.

Покупець вправі заявити продавцеві претензію з приводу недоліків проданої речі негайно по їх виявленню, але не пізніше шести місяців з дня передачі речі. З приводу недоліків у будинках - не пізніше одного року з дня передачі будинку у володіння покупця.

6.2.2. Договір поставки (ст.ст. 245-253 ЦК України).

За договором поставки організація постачальник зобов'язується передати у певні строки або строк організації покупцеві(замовникові у власність(в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; або за їх розсудом, а організація покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.

Договір поставки - двосторонній (багатосторонній), консенсуальний і сплатний. Сторонами по договору поставки є постачальник і покупець(замовник). Договір на поставку продукції, відповідно до ст. 44 ЦК України, повинен укладатись у письмовій формі.

Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам або зразкам. У разі поставки продукції більш низької якості, ніж передбачено стандартами, технічними умовами, покупець зобов'язаний відмовитись від прийняття і оплати продукції, а якщо продукція вже оплачена покупцем, то внесена сума підлягає поверненню. У випадках, коли недоліки поставленої продукції можуть бути усунені, покупець вправі вимагати усунення виявлених недоліків.

Продукція повинна бути поставлена в асортименті, передбаченому договором. Поставка продукції одних видів, що входять до даного асортименту, в кількості більшій, ніж передбачено договором, не зараховується у покриття недопоставки продукції інших видів, крім випадків, коли така поставка проводиться за згодою покупця. За недопоставку продукції постачальник сплачує встановлену неустойку.

Строки і порядок пред'явлення претензій у зв'язку з недоліками поставленої продукції визначає ст. 250 ЦК України.

Для позовів, що випливають з поставки продукції неналежної якості, встановлюється шестимісячний строк позовної давності з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції.

91

Господарське законодавство

Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Положень про поставки товарів народного споживання І продукції виробничо-технічного призначення за порушення зобов'язань за договором поставки стягується встановлена неустойка(штраф), а також завдані такою поставкою збитки.

6.2.3. Договір підряду (ст.ст. 332 - 349 ЦК України).

За договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Даний договір двосторонній, консенсуальний і сплатний.

Сторонами в договорі підряду є підрядчик і замовник. Підрядчик - особа, яка приймає на себе зобов'язання виконати певну роботу і готовий результат передати замовнику. Замовником виступає особа, яка замовляє виконання певної роботи, зобов'язана її прийняти і сплатити її вартість.

Форма договору підряду, як правило, письмова. Істотними умовами договору є його предмет, ціна і строк виконання робіт. Предметом договору є готовий результат роботи, який має бути переданий замовнику. Робота може бути виконана як з матеріалів підрядчика, так і з матеріалів замовника.

За договором підряду підрядчик повинен виконати роботу на свій ризик. Це означає, що підрядчик, який на свій розсуд організує процес роботи, при випадковій загибелі предмету або при настанні випадкової неможливості закінчити роботу, не має права від замовника оплати виконаної оплати виконаної роботи Тобто оплачується переданий замовнику результат роботи, а не її процес. Якщо такого результату не має, не буде і оплати.

На виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис. При необхідності значно перевищити складений кошторис, підрядчик зобов'язаний своєчасно повідомити про це замовника. У випадку не попередження замовника, при перевищенні кошторису, підрядчик не вправі вимагати відшкодування надкошторисних витрат.

Сторони договору підряду вправі розірвати його в односторонньому порядку у випадках, зазначених в законі, а саме:

     якщо в обумовлені строки підрядчик не приступив до виконання робіт;

     якщо    підрядчик   значно   перевищує    погоджений    при укладені договору кошторис;

92

Господарське законодавство

    неналежна якість виконання робіт тощо.

Договорами підряду передбачається майнова відповідальність за порушення умов договору. Підрядчик несе відповідальність за допущені недоліки у виконаній роботі, за порушення строків виконання. Замовник несе відповідальність за несвоєчасне постачання матеріалами, за порушення строків оплати робіт тощо.

6.2.4. Договір підряду на капітальне будівництво (ст.ст. 353 -357 ЦК України).

За договором підряду на капітальне будівництво організація-підрядчик зобов'язується своїми силами і засобами збудувати і здати організації-замовнику передбачений планом об'єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і у встановлений строк, а замовник зобов'язується надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

Забезпечення будівництва технологічним, енергетичним, електротехнічним та загальнозаводським устаткуванням і апаратурою покладається на замовника, крім випадків, передбачених спеціальними постановами. Спеціальними постановами на замовника може бути покладене забезпечення будівництва матеріалами.

Договір підряду на капітальне будівництво - це двосторонній, консенсуальний і сплатний договір.

Сторонами у договорі підряду на капітальне будівництво виступають юридичні особи.

Договір підряду на капітальне будівництво укладається замовником з однією будівельною організацією, а у випадках і в порядку, що визначаються КМУ, з двома або більше будівельними організаціями, які вправі як генеральний підрядчик на основі договору субпідряду доручати виконання окремих комплексів робіт спеціалізованим організаціям.

Замовник здійснює контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості і якості виконуваних робіт проектам і кошторисам. Він вправі в будь-який час перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість використовуваних матеріалів, не втручаючись при цьому в оперативно-господарську діяльність підрядчика.

93

Господарське законодавство

За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за це сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна.

6.2.5. Правове регулювання договорів перевезення (ст.ст.358 - 368 ЦК України).

Договори перевезень оформляються тільки в письмовій формі у вигляді накладних, на морському транспорті -коносаменту. Договори перевезення - це реальні договори Вони вважаються укладеними з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Сторонами в договорі перевезення виступають відправник вантажу і перевізник. В якості перевізника в основному виступають юридичні особи, в якості замовників - як фізичні так і юридичні особи. Це договори двосторонні, сплатні. Договори передбачають матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами їх обов'язків, які є специфічними у кожному договорі.

Договір перевезення пасажира є консенсуальним, двостороннім, сплатним і вважається у:сладеним з моменту продажі квитка на проїзд. Сторони в даному договорі користуються визначеними правами і несуть певні обов'язки. Кожний пасажир має право перевозити з собою ручну поклажу певної ваги.

За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі, а пасажир, зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і за провіз багажу.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідальність перевізника передбачається ст. 361 ЦК України, відповідно до яких перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і

94

Господарське законодавство

багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу або багажу перевізник відповідає:

    в разі втрати або нестачі вантажу і багажу - в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено або якого не вистачає;

    в разі пошкодження вантажу або багажу - в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість;

     в разі втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності - в розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу.

Претензії по перевезенням можуть пред'являтись протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів.

6.2.6. Договір оренди державного та комунального майна.

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. (Стаття 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Об'єктами оренди за даним Законом є:

     цілісні   майнові   комплекси   підприємств,   їх  структурних підрозділів    (філій,    цехів,    дільниць).     Цілісним    майновим комплексом   є   господарський   об'єкт   з   завершеним   циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою,  на якій він  розміщений,  автономними  інженерними комунікаціями,  системою енергопостачання.  У разі  виділення цілісного     майнового     комплексу     структурного     підрозділу підприємства складається розподільчий баланс;

    грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів та використання грошових коштів, одержаних від їх викупу, а також грошових   коштів,   наданих   орендареві   на   умовах   кредиту відповідно  до   цієї  статті,   визначаються   Кабінетом   Міністрів України;

    нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

     майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

95

1

Господарське законодавство

Не можуть бути об'єктами оренди:

     цілісні   майнові   комплекси   державних   підприємств,   І'х структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність,   передбачену   частиною   першою   статті  4   Закону України "Про підприємництво";

     цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

     цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України «Про підприємництво».

Орендодавцями є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.

Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Істотними умовами договору оренди є:

    об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

   термін, на який укладається договір оренди;

    орендна плата з урахуванням її індексації;

    порядок використання амортизаційних відрахувань;

    відновлення     орендованого    майна    та    умови    його повернення;

    виконання зобов'язань;

96

Господарське законодавство

   відповідальність сторін;

    страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

    обов'язки  сторін  щодо  забезпечення   пожежної  безпеки орендованого майна.

Термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди припиняється в разі:

    закінчення строку, на який його було укладено;

    приватизації   об'єкта    оренди    орендарем    (за    участю орендаря);

   банкрутства орендаря;

   загибелі об'єкта оренди.

За невиконання обов'язків за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Завдання та запитання:

1.   Розкрийте поняття договору купівлі-продажу

2.   Хто може бути суб'єктом договору купівлі-продажу

3.   В якій формі може укладатися договір купівлі-продажу?

4.   Охарактеризуйте способи укладення договору поставки

5.   Зміна та розірвання договору поставки

6.   Яка передбачена відповідальність за невиконання, за неналежне виконання договору поставки

7.   Розкрийте зміст договору перевезення

8.   Які є види транспортних договорів?

9.   Яка   відповідальність   сторін   передбачена   законодавством   за невиконання   чи   неналежне   виконання   договору   перевезення вантажів?

10. Розкрийте поняття договору підряду

11. Яка особливість характерна для виконання договору підряду

97

Господарське законодавство

12. Розкрийте   поняття  і зміст  договору  підряду  на  капітальне будівництво

13. Яка майнова  відповідальність передбачена за порушення умов договору підряду на капітальне будівництво?

14. Перерахуйте істотні умови договору оренди

15. Назвіть права та обов'язки орендодавця та орендаря

16. Порядок укладення договору оренди

17. Назвіть підстави відмови у передачі об'єкта в оренду

18. В   яких   випадках   наймодавець   може  порушити   питання  про розірвання договору оренди?

Розділ 7.     Законодавство України про

зовнішньоекономічну діяльність.

7.1,   Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності, розкриває Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ВВР, 1991, №29, ст.377). Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами (п.8 ст.1).

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

1.    експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

2.    надання    суб'єктами    зовнішньоекономічної    діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,   маркетингових,   експортних,   посередницьких, брокерських,      агентських,      консигнаційних,      управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України;  надання вищезазначених  послуг  іноземними  суб'єктами  господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

3.    наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна   та    інша    кооперація    з    іноземними    суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4.    міжнародні   фінансові   операції  та   операції  з   цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

98

Господарське законодавство

5.    кредитні    та    розрахункові    операції    між    суб'єктами зовнішньоекономічної   діяльності    та    іноземними    суб'єктами господарської           діяльності;            створення            суб'єктами зовнішньоекономічної   діяльності   банківських,    кредитних   та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами   господарської   діяльності   зазначених   установ   на території України у випадках, передбачених законами України;

6.    спільна    підприємницька    діяльність    між    суб'єктами зовнішньоекономічної   діяльності   та    іноземними    суб'єктами господарської   діяльності,    що   включає   створення   спільних підприємств    різних    видів    і    форм,    проведення    спільних господарських операцій та  спільне володіння  майном  як на території України, так і за її межами;

7.    підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших   нематеріальних   об'єктів   власності   з   боку   іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

8.    та інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

7.2.   Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до ст.З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

     юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місце знаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види   господарських   товариств,   асоціації,   спілки,   концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми,  кооперативи,  кредитно-фінансові установи,  міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Юридичні особи мають право здійснювати  зовнішньоекономічну діяльність  відповідно до  їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи;

    об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким

99

Господарське законодавство

цивільно-правовими      законами      України      не     заборонено здійснювати господарську діяльність;

     фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність та дієздатність згідно з законами України та постійно проживають на території   України.   Фізичні   особи,   які   мають   постійне   місце проживання на території України, мають право на укладення зовнішньоекономічного договору,  якщо вони зареєстровані як підприємці  згідно  з  Законом   України  "Про   підприємництво". Фізичні особи,  які  не мають постійного місця проживання  в Україні,   мають   зазначене   право,   якщо   вони   є   суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання, або громадянами якої вони є.

7.3.   Законодавство про іноземні інвестиції.

Особливості режиму іноземного інвестування на території України визначає Закон України «Про режим іноземного інвестування» (ВВР, 1996, № 19, ст. 80).

Іноземними інвесторами, за даним Законом, є:

суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

     юридичні особи,  створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;

    фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;

    іноземні    держави,    міжнародні    урядові   та    неурядові організації;

    інші    іноземні    суб'єкти    інвестиційної   діяльності,    які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції - всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні в результаті чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Іноземними суб'єктами господарської діяльності за законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вважаються суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

    іноземної     валюти,     що     визнається     конвертованою Національним банком України;

100

Господарське законодавство

    валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

    будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

    акцій,     облігацій,     інших    цінних    паперів,    а    також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України    або    законодавства    інших    країн),    виражених    у конвертованій валюті;

    грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами)      країни       інвестора      або      міжнародними торговельними звичаями;

    інших цінностей відповідно до законодавства України.

    Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

    часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

   створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

    придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання,   транспортні   засоби   та   інші   об'єкти   власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

     господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції;

    в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються вищеназваним Законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

101

Господарське законодавство

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II Закону України «Про режим іноземного інвестування», то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в даному Законі.

До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.

7.4.   Зовнішньоекономічний контракт: зміст, порядок укладення.

Узагальнене поняття зовнішньоекономічного договору (контракту) дано в ч. 6 ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність": під зовнішньоекономічним договором розуміється матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Наказом Міністерства економіки та з питань економічної інтеграції України № 201 від 06.09.2001 року затверджено Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України.

102

Господарське законодавство

Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження              представника              на             укладення

зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, уважаються          діями          цього          іноземного суб'єкта

зовнішньоекономічної діяльності.

Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться:

1.  Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

2.  Преамбула.

У преамбулі зазначається повне найменування сторін -учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів ("Продавець", "Покупець", "Замовник", "Постачальник" тощо), особа, від імені якої укладається

103

Господарське законодавство

зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).

3. Предмет договору (контракту).

У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

У разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.

Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати:

усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію;

кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обгрунтуванням технологічних втрат сировини:

втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.

4.  Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики.

У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

5.   Базисні  умови   поставки  товарів  (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).

104

Господарське законодавство

У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (у відповідності до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів чинної редакції, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару).

У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки виконаних робіт (послуг).

6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).

У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляються згідно з договором (контрактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.

У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини крім того зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки.

У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов"язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

7. Умови платежів.

Цей розділ визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються:

умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до

105

Господарське законодавство

постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті";

умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг)

У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів.

Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю - згідно з документами, що засвідчують якість товару.

9. Упаковка та маркування.

Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

10. Форс-мажорні обставини.

Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов'язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

11. Санкції та рекламації.

Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань.

При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів -від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації

106

Господарське законодавство

можуть   бути   заявлені,   права   та   обов'язки   сторін   договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.

12. Урегулювання спорів у судовому порядку.

У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання

13.    Місцезнаходження   (місце   проживання),   поштові   та платіжні реквізити сторін.

При цьому зазначаються місцезнаходження (місце проживання), повні поштові та платіжні реквізити (N рахунку, назва та місцезнаходження банку,) контрагентів договору (контракту).

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови:

страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

При укладенні договорів у зовнішньоторговельній практиці широко використовуються типові контракти. Типовий контракт - це примірний договір або ряд уніфікованих правил, викладених в письмовій формі, сформульованих раніше з врахуванням торгової практики і звичаїв та прийняті сторонами, що домовляються, після узгодження відповідно до вимог конкретної угоди.

Найпростіший контракт купівлі-продажу містить такі основні умови, як предмет та обсяг поставки (найменування та кількість товару), строк та місце поставки, базисні умови поставки, ціна та загальна вартість поставки, умови платежу, порядок здачі-приймання товару, умови про гарантії та санкції, про арбітраж, форс-мажор, транспортні умови, юридичні адреси сторін, підписи продавця та покупця.

107

Господарське законодавство

Сторони договору купівлі-продажу - продавець та покупець -беруть на себе конкретні обов'язки, які містяться у всіх умовах договору. Основними для продавця є: поставити товар, передати належні до нього документи і передати право власності на товар; для покупця - оплатити вартість товару і прийняти поставку. В контракт, як правило, вносяться також положення, спільні для обов'язків продавця та покупця, зокрема з таких важливих питань, як:

    поняття та порядок розрахунку збитків, відшкодування яких може  вимагатися   внаслідок  порушення   обов'язків  однією   із сторін;

    право на отримання процентів при простроченні платежу;

    принцип звільнення від відповідальності,

    наслідки розірвання договору;

    право на призупинення виконання договору;

    обов'язок по зберіганню товару, що належить іншій стороні та інші.

Перед тим, як укладати зовнішньоекономічний договір, необхідно вибрати спосіб встановлення контакту з потенційними партнерами.

Експортер може використовувати такі способи встановлення контактів з контрагентами:

    направити пропозицію (оферту) безпосередньо одному або кільком іноземним покупцям (замовникам);

    прийняти та підтвердити замовлення покупця;

    направити пропозицію у відповідь на запит із зазначенням конкретних   умов   майбутнього   контракту   або   з   проформою контракту;

    взяти  участь  у торгах,   подавши тендер  організаторам торгів;

    взяти участь у торгово-промислових виставках та ярмарках. Імпортер може скористатися одним з таких способів:

    направити   потенційному   або   вже   відомому   продавцю (постачальнику) замовлення;

    направити    запит    виробнику    товарів,    що    цікавлять імпортера;

    оголосити торги з запрошенням до участі підприємств, які можуть прийняти і виконати умови організаторів торгів;

    направити  можливому виробнику комерційний лист про наміри вступити у переговори у відповідь на його пропозицію;

    направити експортеру безумовний акцепт його пропозиції.

108

Господарське законодавство

Ініціативу встановлення контакту може виявити як покупець (замовник), так і продавець (виконавець).

7.5.   Правила ІНКОТЕРМС.

Правила ІНКОТЕРМС відомі в усьому світі і дуже широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. ІНКОТЕРМС -скорочене від англійського "International Commercial Terms" (Міжнародні торгові терміни), - повна їх назва - Міжнародні правила тлумачення торгових термінів (часто їх називають ще -базисні умови постачання). Видаються вони Міжнародною торговельною палатою і вперше були опубліковані в 1936 році. Надалі в них вносилися зміни і доповнення в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 роках. По своїй суті Правила ІНКОТЕРМС є систематизованим зводом ряду міжнародних торговельних порядків.

Застосування термінів ІНКОТЕРМС дозволяє суб'єктам господарювання (продавцю і покупцю) із різних країн, що можуть мати різне внутрішнє законодавство, різну практику здійснення торгових операцій і т.д., досягти однакового розуміння своїх зобов'язань по постачанню товару, уникнути непотрібної витрати часу на узгодження і детальний опис у договорі купівлі-продажу умов постачання товару, звести до мінімуму можливі суперечки в зв'язку з неправильним розумінням, тлумаченням умов постачання товару і запобігти в зв'язку з цим збої в постачанні.

Застосування термінів ІНКОТЕРМС українськими господарюючими суб'єктами, у взаємовідносинах із їх іноземними контрагентами спрощує укладання й узгодження торгових договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню умов постачання товарів, незважаючи на можливі різниці між законодавством України і законодавством країни контрагента українського суб'єкта господарювання.

В Україні застосування ІНКОТЕРМС є обов'язковим згідно з Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 № 567/94 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 505/95 від 01.07.95.

Чим же відрізняються ІНКОТЕРМС-2000 від ІНКОТЕРМС-1990 ? Чому виникнула необхідність видання нової редакції?

Як вказує у своїх офіційних коментарях до ІНКОТЕРМС-2000 Міжнародна торговельна палата, вони пропонують більш просте і ясне уявлення 13 термінів (визначень), кожний із яких був

109

Господарське законодавство

переглянутий, а також враховують широке поширення зон вільної (безмитної) торгівлі, збільшення використання електронних засобів зв'язку при вчиненні торгових угод і зміни в практиці транспортування товарів.

Правила ІНКОТЕРМС по своїй суті є систематизованим зводом торговельних порядків, які носять рекомендаційний характер. Прийняття нової редакції Правил 2000 року не означає, що сторони договору купівлі-продажу не можуть с цього моменту робити посилання в договорі на попередню редакцію Правил 1990 року.

Однак, з огляду на те, що на даний момент в газеті «Урядовий кур'єр» не надрукована нова редакція ІНКОТЕРМС-2000, українські підприємці можуть користуватись правилами ІНКОТЕРМС-1990, або додатково включити в договір ті положення ІНКОТЕРМС-2000, якими змінені відповідні положення ІНКОТЕРМС-1990.

Всі терміни в Правилах ІНКОТЕРМС-1990 розділені на 4 категорії:

терміни групи «Е» (Е - Т term - EX works) - коли продавець надає товари покупцеві безпосередньо в своїх приміщеннях;

терміни групи «F» (F - FCA, FAS & FOB) - продавець зобов'язується надати товар в розпорядження перевізника, який забезпечується покупцем;

терміни групи «С» (С - CFR, CIF & СІР) - продавець зобов'язується укласти договір перевезення, однак без прийняття на себе ризику випадкової загибелі або пошкодження товару або яких-небудь додаткових затрат після навантажування товару;

терміни групи «D» (DAF,  DES,  DEQ,  DDU &  DDP) -

продавець несе всі затрати й приймає на себе всі ризики до моменту доставки товару в країну призначення.

По всім термінам зобов'язання сторін згруповані по 10 основним напрямкам, так що кожному зобов'язанню продавця відповідає відповідне зобов'язання покупця.

110

Господарське законодавство

ІНКОТЕРМС-2000

Група Е

Відправлення

 

EXW

Франко-завод (... назва місця)

Група F

Основне перевезення не оплачено

 

FCA FAS FOB

Франко-перевізник (... назва місця призначення) Франко вздовж борту судна (... назва порту відвантаження) Франко-борт (... назва порту відвантаження)

Група С

Основне перевезення оплачено

 

CFR CIF

СРТ СІР

Вартість і фрахт (... назва порту призначення) Вартість, страхування та фрахт (... назва порту призначення)

Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення) Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (... назва місця призначення)

Група D

Прибуття

 

DAF DES

DEQ DDU DDP

Поставка до кордону (... назва місця поставки) Поставка з судна (... назва порту призначення) Поставка з причалу (... назва порту призначення)

Поставка без сплати мита (... назва місця призначення)

Поставка зі сплатою мита (... назва місця призначення)

Далі під усіма термінами, як і в ІНКОТЕРМС-1990, відповідні обов'язки сторін зведені в групи під 10 заголовками статей, де кожна стаття з боку продавця "віддзеркалює" статус покупця щодо цього ж питання.

7.6.   Правовий режим вільних економічних зон.

Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних(вільних) економічних зон (ВВР, 1992, № 50, ст. 676 ) визначає порядок створення і ліквідації та механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон

111

Господарське законодавство

на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу.

Стаття 1 даного закону дає визначення спеціальної(вільної) економічної зони. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, з також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

На території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристське - рекреаційні, страхові, банківські тощо.

У спеціальних (вільних) економічних зонах створюються сприятливі митні умови та режим митного оподаткування: пільгові режим та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, банківсько-кредитна система, система кредитування і страхування, умови окремих видів платежів та система державного інвестування.

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і капіталу, інвестованого в спеціальну (вільну) економічну зону, за межі спеціальної (вільної) економічної зони і України.

112

Господарське законодавство

Завдання та запитання:

1.     Ознайомтесь   з   законами   України   «Про   зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування».

2.    Розкрийте поняття зовнішньоекономічної діяльності.

3.    Назвіть основні принципи зовнішньоекономічної діяльності.

4.    Назвіть суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.

5.    Назвіть види зовнішньоекономічної діяльності.

6.    В     яких     формах     здійснюється     державне     регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

7.    Що таке інвестиційна діяльність?

8.    В якому виді можуть здійснюватись іноземні інвестиції в Україні?

9.    Які державні гарантії захисту іноземних інвестицій встановлені в законодавстві України?

10.   Розкрийте зміст наказу Міністерства економіки та з питань економічної інтеграції України № 201 від 06.09.2001 року, яким затверджено    Положення    про    форму    зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

11.   Назвіть     основні    типи    БЕЗ    залежно    від    господарської спрямованості та економіко - правових умов діяльності

12.   Яким чином здійснюється управління ВЕЗ?

Розділ 8.     Правове регулювання банкрутства.

Питання визнання боржника банкрутом регулює закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 року (ВВР, 1992, № 31, ст. 440) із змінами, внесеними станом на 07.03.2002 року.

Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності -боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Закон визначає поняття «неплатоспроможності» і «банкрутства».

Неплатоспроможність, за даним законом, це -неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

113

Господарське законодавство

Банкрутство визначене в законі як визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

8.1.    Поняття та суб'єкти банкрутства.

До числа суб'єктів банкрутства за законодавством можуть бути віднесені як юридичні, так і фізичні особи.

Суб'єкт банкрутства - це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

За законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник визначається як суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

8.2.    Судові процедури банкрутства.

Судові процедури, які застосовуються щодо боржника Відповідно до Закону «Про відновлення платоспроможності боржника   або   визнання   його   банкрутом»   щодо   боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

    розпорядження майном боржника;

    мирова угода;

    санація (відновлення платоспроможності) боржника;

    ліквідація банкрута.

8.3.    Провадження у справах про банкрутство.

Провадження у справах про банкрутство регулюється законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

114

Господарське законодавство

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено даним Законом.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

1.     найменування  господарського суду, до якого подається заява;

2.     найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;

3.     найменування   кредитора,   його   поштову   адресу,   якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;

4.     номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);

5.     виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів  з  банківського  або   кореспондентського   рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

6.     перелік документів, що додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:

7.     суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

8.     розмір заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);

9.     розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги    працівникам    боржника,    виплаті    авторської винагороди;

115

Господарське законодавство

10.   відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;

11.   найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.

До заяви боржника додаються:

12.   рішення     власника     майна     (органу,     уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду з заявою, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті;

13.   бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;

14.   перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;

15.   протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в господарському процесі під час провадження у справі про банкрутство;

16.   інші документи,  які  підтверджують неплатоспроможність боржника.

Боржник подає заяву в господарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено законодавством.

Боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

    задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

    орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

    при   ліквідації   боржника   не   у   зв'язку   з   процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

    в інших випадках, передбачених законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог даного Закону.

116

Господарське законодавство

Заява кредитора повинна містити крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:

    розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

    виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;

   докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено вищеназваним Законом;

   докази обгрунтованості вимог кредитора;

    інші обставини, на яких грунтується заява кредитора. Заява    кредитора    може    грунтуватися    на    об'єднаній

заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону.

До заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

8.4.   Ліквідаційна процедура.

У випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

До наслідків, які наступають після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закон відносить:

117

Господарське законодавство

1.    завершення      підприємницької      діяльності      банкрута закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

2.    строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

3.    припинення    нарахування    неустойки    (штрафу,    пені), процентів та  інших економічних санкцій  по  всіх  видах заборгованості банкрута;

4.    відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

5.    укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

6.    скасування   арешту,   накладений   на   майно   боржника, визнаного     банкрутом,     чи     інші     обмеження     щодо розпорядження   майном   такого   боржника.   Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

7.    вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть    пред'являтися    тільки    в    межах   ліквідаційної процедури;

8.    виконання  зобов'язань  боржника,   визнаного  банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

118

Господарське законодавство

Ліквідатор (ліквідаційна Іюмісія), призначені господарським судом, виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому законодавством.

У ліквідаційній процедурі господарський суд:

    розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури;

   здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Ліквідатор    з    дня    свого    призначення    здійснює    такі

повноваження:

     приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

    виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

    здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

    аналізує фінансове становище банкрута;

     виконує   повноваження   керівника   (органів   управління) банкрута;

    очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

     пред'являє   до   третіх   осіб   вимоги   щодо   повернення дебіторської заборгованості банкруту;

     має   право   отримувати   кредит  для   виплати   вихідної допомоги   працівникам,   що  звільняються   внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31  Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

    з   дня   визнання   боржника   банкрутом   та   відкриття ліквідаційної процедури  повідомляє  працівників банкрута  про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

    заявляє    в   установленому   порядку   заперечення    по заявлених   до   боржника   вимогах   поточних   кредиторів   за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

    з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону,   подає  до   господарського  суду  заяви   про  визнання недійсними угод боржника;

     вживає  заходів,  спрямованих  на  пошук,   виявлення  та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

119

Господарське законодавство

     передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута,   які   відповідно  до  нормативно-правових доі«ументів підлягають обов'язковому зберіганню;

     реалізує    майно    банкрута    для    задоволення    вимог, включених    до     реєстру     вимог     кредиторів,     у     порядку, передбаченому цим Законом;

     повідомляє  про  своє  призначення  державний  орган  з питань  банкрутства  в  десятиденний  строк з  дня  прийняття рішення господарським судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

     здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора

відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності - також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного Іюмітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену заіюном чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

При здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржниіа у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Стягнені суми включаються в ліквідаційну масу і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку

120

Господарське законодавство

черговості, встановленої статтею 31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає комітету кредиторів звіт про свою діяльність, інформацію про фінансове становище і майно боржника на день відкриття ліквідаційної процедури та при проведенні ліквідаційної процедури,

121

Господарське законодавство

використання коштів боржника, а також іншу інформацію на вимогу комітету кредиторів.

Ліквідатор зобов'язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

    показники     виявленої     ліквідаційної     маси     (дані     її інвентаризації);

    відомості   про  реалізацію  об'єктів  ліквідаційної  маси  з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

    копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

    реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

    документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та

думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

122

Господарське законодавство

8.5.   Черговість задоволення вимог кредиторів.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:

1) у першу чергу задовольняються:

    вимоги, забезпечені заставою;

    виплата    вихідної    допомоги    звільненим    працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

    витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

    витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2)  у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного   фонду   підприємства),   зобов'язань,   що   виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом

123

Господарське законодавство

капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян -довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3)   у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4)  у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів,  що виникли   із  зобов'язань  у  процедурі  розпорядження   майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5)  у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків   членів   трудового   колективу   до   статутного   фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а майно державних підприємств -відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

8.6.   Мирова угода

Під мировою угодою у справі про банкрутство, відповідно до ст.35 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розуміється домовленість між

124

Господарське законодавство

боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів -членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Умови укладення мирової угоди

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 названого Закону.

У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 даного Закону, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов'язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.

Для кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

125

Господарське законодавство

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про:

    розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

    відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

    виконання зобов'язань боржника третіми особами;

    обмін вимог кредиторів на акції боржника;

« задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

До заяви про затвердження мирової угоди додаються:

   текст мирової угоди;

    протокол засідання  комітету кредиторів,  на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди;

    список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

    зобов'язання боржника щодо відшкодування усіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

    письмові заперечення кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди, за їх наявності.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі:

    порушення      порядку      укладення      мирової      угоди, встановленого цим Законом;

    якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Про відмову у затвердженні мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

126

Господарське законодавство

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Керуючий санацією або ліквідатор виконують обов'язки керівника (органів управління) боржника до призначення, в установленому порядку, керівника боржника (органів управління).

Винесення господарським судом ухвали про відмову у затвердженні мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової угоди з іншими умовами.

За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо:

    боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута);

    виконання     мирової    угоди     призведе     боржника    до банкрутства;

    існують   інші   підстави  для   визнання   угоди   недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової • угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Вимоги кредиторів, по яких зроблені розрахунки згідно з умовами мирової угоди, вважаються погашеними. Кредитори, чиї вимоги при їх задоволенні обмежували права та законні інтереси інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

    невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів;

    провадження боржником дій, які завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів.

127

Господарське законодавство

Завдання та запитання:

9.    Яким чином розкриває поняття боржника закон України  "Про відновлення  платоспроможності боржника  або  визнання  його банкрутом"?

10.   Суб'єкти банкрутства

11.   Розкрийте зміст такої судової процедури,  як розпорядження майном боржника

12.   Що таке мирова угода?

13.  Яким чином здійснюється ліквідація банкрута?

14.   В яких випадках може бути порушена справа про банкрутство?

15.   Розкрийте зміст заяви про порушення справи про банкрутство

16.   Розкрийте     зміст     cm.      31      Закону     "Про     відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

Розділ 9.     Правові засади економічної конкуренції в Україні

9.1.   Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення для суб'єктів господарювання рівних можливостей, їх змагальність, тобто здорову конкуренцію, яка належним чином впливає на стимулювання виробництва саме тих товарів, яких потребує споживач.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 12, ст.64 ) визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

-Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону «Про захист економічної конкуренції», законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж

128

Господарське законодавство

ті, що містяться у Законі «Про захист економічної конкуренції», то застосовуються правила міжнародного договору.

Особливості застосування законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема щодо певних галузей промисловості, можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до даного Закону.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз'яснення з питань застосування цього законодавства.

9.2.   Зловживання монопольним становищем на ринку.

Законом   України   «Про   захист   економічної   конкуренції» (ст.12),    встановлено,    що   суб'єкт   господарювання   займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: •   на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

129

Господарське законодавство

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1)   встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2)   застосування   різних   цін   чи   різних   інших  умов   до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3)    обумовлення   укладання   угод   прийняттям   суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або   згідно   з   торговими   та   іншими   чесними   звичаями   у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4)  обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що   завдало    чи    може    завдати    шкоди    іншим   суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару  за   відсутності  альтернативних  джерел   реалізації  чи придбання;

6)     суттєве    обмеження    конкурентоспроможності    інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

130

Господарське законодавство

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

9.3.   Правове регулювання діяльності Антимонопольного комітету

Правове регулювання діяльності Антимонопольного комітету здійснює Закон України «Про Антимонопольний комітет України» і ряд інших нормативних актів. За даним Законом Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Основними завданнями Антимонопольного комґгету України є:

   здійснення    державного    контролю    за    дотриманням антимонопольного законодавства;

   запобігання,      виявлення      і      припинення      порушень антимонопольного законодавства;

    контроль за економічною концентрацією;

   сприяння розвитку добросовісної конкуренції. Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність

відповідно до Конституції України, Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"', цього Закону, інших законів та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплені в ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», до них відносяться.

   визначати  межі товарного  ринку,  а також  монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;

    видавати    суб'єктам    господарювання    обов'язкові    для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного

131

Господарське законодавство

законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

    вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо        скасування        ліцензій,        припинення        операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

    приймати   нормативно-правові  акти   відповідно  до   його компетенції, зокрема, з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації      органами      влади,       органами       місцевого самоврядування,      органами     адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю       за       економічною       концентрацією       суб'єктів господарювання,    провадження   у   справах   про   порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду  та   оскарження   рішень   органів  Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для     виконання     органами     влади,     органами     місцевого самоврядування,      органами     адміністративно-господарського управління      та      контролю,      суб'єктами      господарювання, контролювати   їх   виконання,   надавати   роз'яснення   щодо  їх застосування;

    здійснювати   інші  дії,   передбачені   законодавством   про Антимонопольний комітет України.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції.

9.4.   Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

За статтею 50 закону «Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

1) анти конку ренти і узгоджені дії;

2) зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3)   антиконкурентні  дії  органів   влади,   органів   місцевого самоврядування,       органів       адміністративно-господарського управління та контролю;

132

Господарське законодавство

4)   невиконання   рішення,   попереднього   рішення   органів Антимонопольного   комітету  України   або  їх  виконання   не   в повному обсязі;

5)   здійснення   учасниками   узгоджених  дій   -  суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з частиною п'ятою статті 10 даного Закону;

6)   делегування   повноважень   органів   влади   чи   органів місцевого самоврядування у випадках,  заборонених згідно із статтею 16 цього Закону;

7)    вчинення   дій,   заборонених   згідно   із   статтею    17 вищеназваного Закону;

8)  обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону;

9)  обмежувальна діяльність, заборонена згідно із частиною першою статті 18 даного Закону;

10)  недотримання умов, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 22 цього Закону;

11)     порушення     положень     погоджених    з     органами Антимонопольного   комітету   України   установчих   документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

12) концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

13)    неподання   інформації   Антимонопольному   комітету України,    його   територіальному   відділенню    у    встановлені органами  Антимонопольного   комітету  України,   головою   його територіального  відділення  чи   нормативно-правовими  актами строки;

14)       подання      інформації      в      неповному      обсязі Антимонопольному   комітету   України,   його   територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

15)   подання  недостовірної інформації Антимонспольноіиу комітету України, його територіальному відділенню;

16)   створення   перешкод   працівникам  Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

17)    надання   рекомендацій   суб'єктами   господарювання, об'єднаннями,       органами       влади,       органами       місцевого

133

Господарське законодавство

самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

18)     обмеження    в    господарській    діяльності    суб'єкта господарювання   у   відповідь   на   те,   що   він   звернувся   до Антимонопольного    комітету   України,    його   територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

19)   невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію;

20) обмежувальна діяльність об'єднань, заборонена згідно зі статтею 21 цього Закону.

Порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання:

    юридичних осіб;

    фізичних осіб;

    групу   суб'єктів   господарювання   -   юридичних   та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» визнається суб'єктом господарювання.

За порушення, передбачені:

    пунктами 1, 2 та 4 статті 50 даного Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;

    пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону, накладаються   штрафи   у  розмірі  до   п'яти   відсотків  доходу (виручки)   суб'єкта   господарювання   від   реалізації   продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф;

134

Господарське законодавство

пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб -суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб — суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом другим частини другої цієї статті, накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом третім частини другої цієї статті, - у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; штраф, передбачений абзацом четвертим частини другої цієї статті, - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймаються виключно Антимонопольним комітетом України, адміністративною колегією Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта

135

Господарське законодавство

господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Анти монопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

    неможливості     організаційного     або     територіального відокремлення     підприємств,     структурних     підрозділів     чи структурних одиниць;

    наявності   тісного   технологічного   зв'язку   підприємств, структурних  підрозділів  чи  структурних одиниць  (якщо  обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять   відсотків   валового   обсягу   продукції   підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

За правопорушення, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, посадові особи та інші працівники суб'єктів господарювання, працівники органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

За правопорушення, передбачені пунктами 4, 13-16 статті 50 Закону «Про захист економічної конкуренції», посадові особи органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю несуть адміністративну відповідальність згідно з законом.

Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1,2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 названого Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Завдання та запитання:

17.    Назвіть основні акти антимонопольного законодавства

18.    Дайте визначення поняття монопольного становища

19.    Назвіть основні функції Антимонопольного комітету

20.    Які міри майнової відповідальності можуть застосовуватись за порушення антимонопольного законодавства?

136

Господарське законодавство

21.    Які       органи       розглядають        справи       про       порушення антимонопольного законодавства?

22.    В    якому    порядку    оскаржуються    рішення    про    порушення антимонопольного законодавства?

23.    За яких умов суб'єкт господарювання вважається таким, що займає монопольне становище на ринку товару?

24.    Що таке зловживання монопольним становищем на ринку?

25.   Яка відповідальність передбачена за порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

26.    Які    органи     можуть     накладати     штрафи    на     суб'єкти господарювання   за   порушення   законодавства   про   захист економічної конкуренції?

27.   Розкрийте   правовий   статус   Антимонопольного   комітету України

Розділ 10.   Захист прав суб'єктів господарської діяльності.

10.1. Поняття та способи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, організаціями, державними та іншими органами можуть виникати суперечності стосовно їх прав та обов'язків у господарських відносинах. Ринковий механізм, як і будь-яке складне явище, не може розвиватись без зіткнень та конфліктів.

Суперечності, які виникають між суб'єктами господарювання, називають господарськими спорами.

Саме дані спори і є предметом розгляду та вирішення господарського або третейського судів.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та Інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

137

Господарське законодавство

10.2. Господарський суд, система і компетенція його органів

Відповідно до закону «Про судоустрій України» в Україні діють:

Вищий господарський суд України;

сім апеляційних спеціалізованих судів;

місцеві господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Вищий господарський суд:

1)  розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції,  а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

2)  веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

3)  надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні     роз'яснення     з     питань     застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;

4)  здійснює інші повноваження, передбачені законом. Розгляд справ   у   вищому   спеціалізованому   суді   здійснюється колегіальне.

Апеляційні суди:

1)  розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2)  ведуть   та   аналізують   судову   статистику,   вивчають   і узагальнюють судову практику;

3)  надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам;

4) здійснюють інші повноваження, передбачені законом. Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його

підсудності,   в   апеляційному   порядку   відповідно   до   вимог процесуального закону.

Місцеві господарські суди Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

138

Господарське законодавство

Господарським судам підвідомчі:

1)   справи   у  спорах,   що   виникають   при   укладанні,   зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

    спорів,   що   виникають   при   погодженні   стандартів   та технічних умов;

    спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

    інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання  інших органів;

2) справи про банкрутство;

3)   справи   за  заявами   органів  Антимонопольного   комітету України,     Рахункової     палати     з     питань,     віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособове. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіальне у складі трьох суддів.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

10.3. Досудове врегулювання господарських спорів.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським

139

Господарське законодавство

процесуальним Кодексом, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються господарським судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначаються:

а)    повне   найменування   і   поштові   реквізити   заявника претензії    та     підприємства,     організації,     яким     претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б)   обставини,   на   підставі   яких   пред'явлено   претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

140

Господарське законодавство

г)  сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д)  перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

а)   повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б)  коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї

141

Господарське законодавство

суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення   з   посиланням   на   відповідні   нормативні   акти   і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів. Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові

повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14). До заяви про порушення виконавчого провадження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначено розмір визнаної суми, то додається також копія претензії.

Установи банку зобов'язані приймати розпорядження про безспірне списання коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму.

За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

В разі порушення строків розгляду претензії, чи залишення її без відповіді господарський суд при вирішенні господарського спору має право стягти в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штраф у розмірі 2 процентів від суми претензії, але не менш як 5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, зазначений у частині другій статті 5 Господарського процесуального кодексу, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

142

Господарське законодавство

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

10.4. Порядок розгляду господарських спорів господарськими судами.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

     підприємств     та     організацій,     які     звертаються     до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

    державних   та    інших   органів,    які    звертаються    до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

    прокурорів    та    їх    заступників,    які    звертаються    до господарського суду в інтересах держави;

     Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень,  що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

143

Господарське законодавство

Позовна заява повинна містити:

1)   найменування  господарського  суду,  до  якого  подається заява;

2)  найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

2-1) документи,  що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4)   зміст   позовних   вимог;   якщо   позов   подано  до   кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5)   виклад  обставин,   на  яких  грунтуються  позовні   вимоги; зазначення  доказів,   що  підтверджують  позов;  обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо

вони необхідні для правильного вирішення спору.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

144

Господарське законодавство

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

1)  вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача    та    про    виключення    чи    заміну    неналежного відповідача;

2)  виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору у випадках, передбачених АПК України;

3)  викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому   ж   населеному   пункті,   що   й   господарський   суд)   для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

4)  зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити    розрахунки,    провести    огляд   доказів   у   місці   їх знаходження  тощо);   витребує  від  них документи,  відомості, висновки,  необхідні для  вирішення спору,  чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення судової експертизи;

6)  провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

<